Ухвала

від 08.11.2007 по справі б26/7/05-130

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Б26/7/05-130

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

08.11.07р.

Справа № Б26/7/05-130-

За заявою    приватного підприємства багатогалузевої фірми “Алекс”, м. Павлоград Дніпропетровської  області   

до боржника відкритого акцінерного товариства «Павлоградвугілля», м.Павлоград, Дніпропетровська  область

про визнання грошових вимог

Суддя Садиліна О.Є.

Представники сторін:

     Від кредитора: Клименко С. А. –юрист ППБФ “Алекс”, доручення  № 04 від 21.10.05 р.;

     від боржника:  

        Шереметя Т. І. –представник ВАТ «Павлоградвугілля», доручення від 28.12.2006 р.;

Вовкотруб  О. О. - представник ВАТ «Павлоградвугілля», доручення від  26.04.07 р.;

СУТЬ СПРАВИ:

  Провадження у справі про банкрутство ВАТ “Павлоградвугілля”, м. Павлоград Дніпропетровської  області  порушено 11.01.2005 року.

   Оголошення про порушення провадження у справі опубліковано в газеті “Голос України” від 24.09.2005 р. № 181.

   Згідно  зі статтею 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

       Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майна.

    Боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог, повністю або частково їх відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення,  про що письмово повідомляє заявника та господарський суд.

    20 грудня 2005 року на затвердження до господарського суду розпорядник майна подав реєстр вимог кредиторів, що підлягає розгляду у судовому засіданні  за участю розпорядника майна, представників боржника та кредиторів.

    Ухвалою господарського суду від 23.01.2006 р. було призначено попереднє засідання у справі.

     24.10.2005 р. приватне підприємство багатогалузева фірма «Алекс», м. Павлоград Дніпропетровської  області   (у подальшому –Кредитор) звернулося до суду із заявою про грошові вимоги до відкритого акцінерного товариства «Павлоградвугілля», м. Павлоград Дніпропетровської  області (у подальшому –Боржник ) на суму 558 938,20 грн.

      На підтвердження заявлених вимог Кредитор посилається на договір № 7 від 17.09.1999 р., укладений  ПП «Камаро», м. Павлоград Дніпропетровської  області  з державним відкритим акціонерним товариством «Шахта «Тернівська»відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Павлоградвугілля», угоду поступки вимоги № 87 від 28.09.2001 р., угоду від 17.05.2004 р. про погашення заборгованості за договором поступки вимоги  № 87 від 28.09.01 р., накладні, акти взаємних розрахунків.             

      Боржником вимоги кредитора відхилені як необґрунтовані у повному обсязі. На підтвердження своїх доводів Боржник посилається на протокол розбіжностей  № 1 від 17.09.1999 р. до договору обміну №7 від 17.09.1999 р.,  доручення № 1/3442 від 22.12.2003 р., видане пану Шмиголю Анатолію Віталійовичу - директору філії «Шахта «Тернівська»ВАТ «ДХК «Павлоградвугілля», Тимчасове положення про обов'язки, права та оплату праці директора філії ВАТ «ДХК «Павлоградвугілля»«Шахта «Тернівська», копії яких надані Боржником до матеріалів справи.

     Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників боржника, кредитора, господарський суд прийшов до висновку про необхідність відхилення вимог кредитора у повному обсязі з огляду на наступне.

       Відповідно до частини 6 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги кредиторів, визнані боржником, включаються до реєстру вимог кредиторів.

       Відповідно до частини 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

      Згідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог і заперечень.

      Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.   

       В обґрунтування заявлених вимог у розмірі 558 938,20 грн. Кредитор посилається на угоду поступки вимоги № 87 від 28.09.01 р., відповідно до пункту 1 якої третя особа -  приватне підприємство «Камаро»передало, а приватне підприємство багатогалузева фірма «Алекс»прийняло право витребування боргу першого і стало кредитором за договором № 7 від 17.09.1999 р., укладеним ПП «Камаро»з державним відкритим акціонерним товариством «Шахта «Тернівська»відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Павлоградвугілля»(у подальшому –ДВАТ «Шахта «Тернівська»ВАТ «ДХК «Павлоградвугілля», правопопередник Боржника), а саме отримало право вимоги погашення боргу в сумі  613 938,20 грн.  

       Тобто основним договором,  право вимоги боргу за яким було передано від ПП «Камаро»до приватного підприємства багатогалузевої фірми «Алекс», є договір № 7 від 17.09.1999 р.

       Відповідно до пункту 1.1. договору № 7 від 17.09.1999 року, ДВАТ «Шахта «Тернівська»ВАТ «ДХК «Павлоградвугілля»(Шахта) зобов'язалося передати у власність попереднього кредитора (Підприємство) наступний товар: вугілля марки ГР на суму 347 543,00 грн. з якістю відповідно до посвідчень якості, за ціною, що склалася на момент відвантаження вугілля. Загальна сума договору була визначена сторонами згідно до пункту 1.2. договору № 7 від 17.09.1999 року у сумі 347 543,00 грн.  

     Тобто за умовами договору № 7 належним виконанням правопопередником Боржника своїх зобов'язань за вказаним договором сторонами було визначено відвантаження вугілля.   

    Будь-яких угод щодо внесення змін і доповнень до пунктів 1.1. та 1.2. договору № 7 від 17.09.1999 року у частині заміни зобов'язання Шахти на інше зобов'язання та збільшення розміру зобов'язань сторін за договором, до суду сторонами у справі надано не було.

     Тобто зобов'язання правопопередника перед ПП «Камаро»за договором № 7 від 17.09.1999 року мало речово - правовий, негрошовий характер.

       Частина 2 статті 15 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»№ 2343-ХІІ від 14 травня 1992 року (у подальшому –Закон) визначає, що у реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про розмір вимог кожного кредитора за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).

      Поняття грошові зобов'язання визначене у нормі частини 6 статті 1 Закону, згідно до якої грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

       Отже, виходячи із змісту вказаної статті Закону, будь-які інші зобов'язання, які виникли за цивільно –правовими договорами між Боржником та Кредиторами, крім зобов'язань заплатити певну грошову суму, не є зобов'язаннями, вимоги за якими мають бути внесені в реєстр вимог кредиторів.

       Таким чином, вимоги, про які конкурсні кредитори мають право заявити у процедурі банкрутства на підставі ст. 14 Закону, мають бути грошовими вимогами.

       Натомість, кредитори з речово-правовими вимогами, зокрема вимогами, що виникають із зобов'язань про повернення майна, не можуть звертатися до боржника та брати участь у справі про банкрутство. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не виключає права кредитора, вимоги якого заявлені у справі про банкрутство, але не визнані у зв'язку з їх недоведеністю, заявити свої вимоги до Боржника у порядку позовного провадження.

        Отже, як вбачається з матеріалів справи, речово-правові вимоги, заявлені Кредитором до Боржника на підставі договору № 7 від 17.09.1999 р., є такими, що не підлягають заявленню Кредитором у справі про банкрутство.

        Крім того, як також вбачається зі змісту договору № 7 від 17.09.1999 р., за продукцію, поставлену Шахтою, Підприємство повинно було здійснити оплату наступним чином: суму, що складає 20 % від загальної суми договору Підприємство повинно було оплатити грошовими коштами на розрахунковий рахунок Шахти на умовах 100 % передплати протягом 30 днів з моменту укладення договору; на суму, що складає 10 % від загальної суми договору Підприємство зобов'язувалося поставити Шахті продукти харчування; на суму, що складає 70 % від загальної суми договору Підприємство зобов'язалося поставити Шахті продукцію згідно до специфікації, що додається (пункт 2.1. вказаного договору).

       При цьому, виходячи із змісту пункту 3.1. договору № 7 від 17.09.1999 р., поставку товару, визначену у пункті 1.1. зазначеного договору, Шахта повинна була здійснити протягом 30 –ти днів з моменту передпоставки продукції Підприємством.

       Тобто, як вбачається зі змісту вказаного договору, строк виконання правопопередником Боржника зобов'язання з відвантаження вугілля настає після виконання Підприємством зобов'язання з поставки продукції, визначеного пунктом 2.1. договору № 7 від 17.09.1999 р. і підлягає виконанню у строк 30 –ти днів з моменту поставки Підприємством продукції, згідно специфікації, доданої до цього договору.

       На підтвердження факту виконання зобов'язань приватного підприємства  “Камаро” на користь ДВАТ шахта “Тернівська” ДП ДХК “Павлоградвугілля”. Кредитор послався на специфікації, накладні та заявки на відпуск  продукції. При цьому на представлених копіях накладних відсутні будь-які підтвердження отримання  продукції від приватного підприємства  “Камаро” саме підприємством ДВАТ шахта “Тернівська”. Зазначені копії накладних представлені Кредитором без додання оригіналів або належним чином засвідчених копій довіреностей на отримання  товарно-матеріальних цінностей,  виписаних правопопередником Боржника  своїм працівникам для отримання матеріальних цінностей.

       Заявки на відпуск товарно - матеріальних цінностей, копії яких надані до матеріалів справи, були складені між  Кредитором та третьою особою, та не містять будь-якої інформації щодо боржника.

       Тобто, з огляду на вимоги ст. 33 ГПК України, зазначені заявки не можуть бути належними доказами по справі, оскільки не володіють допустимістю та відностістю до справи.

       Отже, з наданих Кредитором копій документів не вбачається  отримання правопопередником боржника будь яких матеріальних цінностей саме за договором №7 від 17.09.1999 р., а отже виникнення будь яких зобов'язань за вищевказаним договором.

       Крім того, як виходить з наведеного переліку накладних останньою датою складання третьою особою - ПП “Камаро” накладних на поставку продукції є 18 січня 2000 року.

       Слід зазначити, що за частиною 1 ст. 198 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент укладення угоди поступки вимоги № 87 від 28.09.01 р., кредитор, який уступив вимогу іншій особі, зобов'язаний передати їй документи, що свідчать про право вимоги. Але оригіналів вищевказаних накладних і відповідних довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей на підтвердження факту отримання Боржником продукції, вказаної у зазначених накладних, а отже отримання належного виконання за договором № 7 від 17.09.1999 р., Кредитором надано не було.

        Враховуючи умови пункту 3.1. договору № 7 від 17.09.1999 р. та виходячи з дати складання ПП “Камаро” накладних на поставку продукції, суд прийшов до висновку, що строк виконання правопопередником Боржника зобов'язання з відвантаження вугілля настає 18 січня 2000 року.

       Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу УРСР, який, виходячи з вимог п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України, має бути застосовано до правовідносин, що виникли між правопопередником Боржника та третьою особою –ПП «Камаро», загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

        Тобто строк позовної давності для пред'явлення вимоги з відвантаження вугілля витікає 17 лютого 2003 року.  

       Як вбачається з матеріалів справи, угода поступки вимоги № 87 за договором № 7 від 17.09.1999 р. була укладена між третьою особою –ПП «Камаро»і Кредитором 28.09.2001 р., тобто до закінчення строку позовної давності по вимогах за договором № 7 від 17.09.1999 р.

Але протягом визначеного статтею 71 ЦК УРСР строку відповідний позов правопопередника Боржника Кредитором у зобов'язанні за договором № 7 від 17.09.1999 р. заявлений не був, не було також пред'явлено вимоги щодо сплати вказаного боргу. Відповідних первісних документів, які б спростовували дані доводи Боржника, Кредитором не надано. Отже, на дату порушення справи про банкрутство Боржника зобов'язання Боржника перед Кредитором за договором № 7 від 17.09.1999 р. припинилися.

       Крім того, відповідно до пункту 6.4. договору № 7 від 17.09.1999 р. не допускається передача прав та обов'язків за договором третім особам без письмової згоди на це другої сторони.

       Тобто умовами договору № 7 від 17.09.1999 р. було встановлено заборону передачі будь-яких прав та обов'язків, у тому числі права вимоги виконання зобов'язань за вказаним договором будь-якою із сторін без письмового погодження іншої сторони.

       Протокол розбіжностей № 1 від 17.09.1999 р., який містить положення щодо виключення положення пункту 6.4. із договору № 7 від 17.09.1999 р. з боку Боржника не підписано.

       Таким чином, суд приходить до висновку, що договір № 7 від 17.09.1999 р. є укладеним між сторонами у редакції, викладеній у єдиному письмовому документі, підписаному сторонами 17.09.1999 р. і скріпленому печатками сторін, пункт 6.4 якого містить щодо заборони передачі прав та обов'язків за договором третім особам без письмової згоди на це другої сторони.

        Доказів на підтвердження факту надання правопопередником Боржника ПП «Камаро»відповідної письмової згоди на укладення угоди про передачу прав і обов'язків за договором № 7 від 17.09.1999 р. Кредитором суду не надано.  

         Крім того, у підтвердження заявлених вимог у судовому засіданні Кредитор посилається також на Угоду від 17.05.04 р. про погашення заборгованості за договором про уступку права вимоги № 87 від 28.09.01 р.  

        Виходячи з наданої до матеріалів справи копії даної Угоди, вказана Угода з боку Кредитора підписана тільки представником без зазначення повноважень з боку Боржника –директором філії ВАТ ДХК «Павлоградвугілля»шахти «Тернівська», який діяв на підставі довіреності № 1/3442 від 26.12.03 р., підпис іншої уповноваженої особи з боку ВАТ «Павлоградвугілля»на зазначеній Угоді відсутній.

        Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.  

Отже, діючим законодавством на момент укладення угоди між Боржником та Кредитором про погашення заборгованості 17.05.2004 передбачалося обов'язковою умовою дійсності правочину не тільки підписання угоди уповноваженим на це установчими документами, довіреністю, законом особами, але й скріплення її печаткою.

       Відповідно до частини 4 статті 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.           

       Пунктом 3.1. Тимчасового положення про обов'язки, права та оплату праці директора філії ВАТ ДХК «Павлоградвугілля»«Шахта «Тернівська», яким визначені повноваження керівника філії, визначено зокрема, що керівник філії  має право діяти від імені холдингової компанії, укладати господарські та інші договори згідно виданої холдинговою компанією довіреності.

       Тобто відповідним положенням про структурний підрозділ підприємства керівник такого структурного підрозділу наділений правом підписувати господарські і будь-які інші договори тільки згідно до виданої холдинговою компанією довіреності.

       Виходячи зі змісту довіреності № 1/3442 від 26.12.03 р., на підставі якої керівником філії ВАТ ДХК «Павлоградвугілля»«Шахта «Тернівська»було підписано Угоду від 17.05.2004 р. про погашення заборгованості за договором про уступку права вимоги № 87 від 28.09.01 р., підпис директора філії ВАТ ДХК «Павлоградвугілля»шахти «Тернівська», зокрема, на договорах, додаткових угодах до них, виконаний у відповідності до виданої довіреності, дійсний тільки при наявності відповідної печатки «для договорів та угод»ВАТ ДХК «Павлоградвугілля». Відповідна печатка Боржника «для договорів та угод»на Угоді від 17.05.04 р. про погашення заборгованості за договором про уступку права вимоги № 87 від 28.09.01 р. відсутня.

       Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Угоду від 17.05.04 р. про погашення заборгованості за договором про уступку права вимоги № 87 від 28.09.01 р. з боку Боржника укладено не було.

      Таким чином, Угода від 17.05.04 р. про погашення заборгованості за договором про уступку права вимоги № 87 від 28.09.01 р. не є належним доказом виникнення у Кредитора права вимоги від Боржника сплати грошового боргу, посилання Кредитора на зазначену Угоду як на доказ наявності зобов'язання Боржника перед Кредитором є безпідставним.

        Крім того, з актів звіряння розрахунків від 23.05.01 р., 31.05.02 р., 12.03.04 р., 17.05.04 р., наданих Кредитором до матеріалів справи, не вбачається, за якими саме правовідносинами складені зазначені акти; дані акти повноважними представниками з боку Боржника не підписані.

Отже, відповідно до вимог 34 господарського процесуального кодексу України вказані акти не можуть вважатися належним доказом по справі.  

        З огляду на усе викладене суд приходить до висновку, що вимоги Кредитора, заявлені на підставі договору № 7 від 17.09.1999 р. у розмірі 558 938,20 грн. є необґрунтованими і не підлягають визнанню у повному обсязі.

        Керуючись ст. ст. 33, 86 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 13-15, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарський суд, -

                                                                            УХВАЛИВ:

    Вимоги приватного підприємства багатогалузевої фірми «Алекс», м. Павлоград Дніпропетровської  області  на суму 558 938,20 грн. до відкритого акцінерного товариства «Павлоградвугілля», м. Павлоград Дніпропетровської  області –відхилити.

Суддя

  О.Є. Садиліна