Постанова

від 13.12.2023 по справі 331/4904/15-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 13.12.2023 Справа № 331/4904/15-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/4904/15-ц

Провадження №22-ц/807/4/23

Головуючий в 1-й інстанції Антоненко М.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Онищенка Е.А., Полякова О.З.,секретарСмокотіна В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у особі представника адвоката Баранової Оксани Петрівни на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2018 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Бердянська державна нотаріальна контора про стягнення суми боргу зі спадкоємців кредитора за договором позики шляхом звернення стягнення на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Бердянська державна нотаріальна контора, про стягнення суми боргу зі спадкоємців кредитора за договором позики шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, посилаючись на те, що 14 червня та 07 серпня 2012 року між ним та ОСОБА_5 були укладені письмові договори позики, за якими ОСОБА_5 отримав від нього в борг грошові кошти на загальну суму 120 500 доларів США, які зобов`язався повернути через 3 роки. Однак своїх зобов`язань за договорами позики ОСОБА_5 не виконав, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Спадкоємцем за заповітом, яка прийняла спадщину після померлого ОСОБА_5 , є ОСОБА_3 . Крім того, оскільки договори позики були укладені позичальником в інтересах сім`ї, то його дружина ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , також мала нести відповідальність за борговими зобов`язаннями. Після смерті ОСОБА_6 спадщину прийняли її чоловік ОСОБА_5 та син ОСОБА_4 . Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив стягнути солідарно із відповідачів на свою користь заборгованість за договорами позики від 14 червня 2012 року та від 07 серпня 2012 року в сумі 2 654 100 грн шляхом звернення стягнення на успадковане майно житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішеннямЖовтневого районногосуду м.Запоріжжя від05вересня 2018року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики від 14 червня 2012 року та від 07 серпня 2012 року в сумі 1 990 575 грн шляхом звернення стягнення в межах належних ОСОБА_3 3/4 часток в земельній ділянці кадастровий номер 2310400000:07:001:0165, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також 3/4 часток в домоволодінні по АДРЕСА_1 , до складу якого входять: житловий будинок з козирком літ. «А», сіни з козирком літ «а», господарська будівля з мансардою літ. «К», вбиральня літ. « Ж», душ літ. «З», господарська будівля літ. «Л, літня кухня літ. «В», балкон до літ. «В», вхід до літньої кухні літ. «М», ґанок та сходи літ. «л», паркан літ. «м-1, м-3», ворота літ. «л-2», замощення 1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики від 14 червня 2012 року та від 07 серпня 2012 року в сумі 663 525 грн шляхом звернення стягнення в межах належної ОСОБА_4 1/4 частки в земельній ділянці кадастровий номер 2310400000:07:001:0165, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також 1/4 часток в домоволодінні по АДРЕСА_1 , до складу якого входять: житловий будинок з козирком літ. «А», сіни з козирком літ «а», господарська будівля з мансардою літ. «К», вбиральня літ. « Ж», душ літ. «З», господарська будівля літ. «Л, літня кухня літ. «В», балкон до літ. «В», вхід до літньої кухні літ. «М», ґанок та сходи літ. «л», паркан літ. «м-1, м-3», ворота літ. «л-2», замощення 1.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 у особі представника адвоката Баранової Оксани Петрівни подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що оскаржуваним рішенням суду звернуто стягнення на майно, яке на час ухвалення рішення вже належало скаржнику, при цьому до участі у справі його залучено не було. Справжність підписів ОСОБА_5 у договорах позики є сумнівною. Матеріали справи не містять доказів оцінки вартості майна, що передано у спадок, хоча спадкоємці повинні відповідати за зобов`язаннями спадкодавця в межах вартості успадкованого майна. Також у справі відсутні докази пред`явлення вимоги позивача спадкоємцям померлого. Підтверджень використання позичених коштів в інтересах сім`ї матеріали справи не містять, а відповідно вимоги позову до ОСОБА_4 задоволені безпідставно.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 червня та 07 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були укладені два договори позики, за якими ОСОБА_5 отримав від позивача в борг грошові кошти на загальну суму 120 500 доларів США, які зобов`язався повернути через 3 роки.

Згідно з пунктами 2.1., 3, 5.1.,6.1. договору безвідсоткової цільової позики від 07.08.2012 р., сума позики становить 60000 дол. США. Мета надання позики позичальнику : для розрахунків за будівництво готелю. Строк повернення грошей становить 3 роки. По закінчені трирічного строку позичальник зобов`язується протягом 10 (десяти) днів повернути суму позики.

На договорі мається відмітка про фактичне передання коштів в присутності і засвідченням факту передання коштів підписом свідка ОСОБА_7 .

Згідно з п. 1.1.,2.1, 3.1. договору безвідсоткової цільової позики від 14.06.2012 року, сума позики становить 60000 дол. США. Строк повернення позичальником грошей становить 3 роки. Мета надання грошових коштів позичальнику - будівництво готелю за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 4.1., 5.1. договору безвідсоткової цільової позики від 14.06.2012 року визначено, що позикодавець зобов`язується надати грошові кошти в день підписання договору без укладення додаткового договору або надання позичальнику розписки. Забезпеченням виконання зобов`язань позичальником по вказаному договору є належний йому на праві власності будинок зі всіма надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 ,

На договорі мається відмітка про фактичне передання коштів в присутності і засвідченням факту передання коштів підписом свідка ОСОБА_7 .

Встановлено, що вказані договори були предметом безпосереднього огляду судом першої інстанції в судовому засіданні.

Бердянською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 182/2013 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_6 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся її син ОСОБА_4 , який є громадянином Російської Федерації. Іншим спадкоємцем за законом був чоловік померлої ОСОБА_5

10 грудня 2014 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_3

15січня 2015року,тобто донастання строкувиконання зобов`язаньза вищевказанимидоговорами позики від 07.08.2012 р. та ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_5 , в зв`язку з чим, станом на момент смерті виникла і існує заборгованість спадкодавця у вищезазначеній сумі 2654100 грн. Розрахунок суми боргу визначений у позовній заяві.

Матеріалами спадкової справи № 162/2015 підтверджується, що 15 січня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Бердянської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . Постановою державного нотаріуса від 02 жовтня 2015 року ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через розбіжності в написанні імені спадкодавця в договорі купівлі-продажу житлового будинку, не виділення часток у спільному майні подружжя та у зв`язку з не оформленням спадщини після смерті ОСОБА_6 її спадкоємцями ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду від 27 квітня 2016 року у справі № 310/10037/15-ц позов ОСОБА_3 до Бердянської міської ради, треті особи Бердянська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 , про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, визначення часток у праві спільної сумісної власності, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задоволено частково. Встановлено факт належності ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 , посвідченого 06 вересня 1991 року державним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори Мягченко С. Г., який був укладений між ОСОБА_8 як продавцем та ОСОБА_5 як покупцем. Визначено, що частки у праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на вказаний житловий будинок є рівними. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частини земельної ділянки, кадастровий номер 2310400000:07:001:0165, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набрало законної сили 22 червня 2016 року.

На підставі вказаного судового рішення за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на 3/4 частки в житловому будинку та земельній ділянці по АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 не оформив документально право власності на 1/4 частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_6 .

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно, яке увійшло до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 та отримане відповідачами в натурі, є обґрунтованими. Позивач вправі вимагати захисту свого порушеного права саме в такий спосіб, оскільки обов`язок спадкоємців боржника перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця полягає в поверненні сум боргу за договорами позики, що виникли до дня смерті спадкодавця, але в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується повною мірою, виходячи з наступного.

У справі, що розглядається постановою Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2018 року у цій справі скасовано. В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено. Справу в частині позовних вимог до ОСОБА_4 направлено на продовження розгляду за встановленою виключною підсудністю до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.

Постановою Верховного Суду від 24 березня 2021 року, касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 04 липня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Однією із підстав скасування постанови апеляційного суду, було те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача, щодо зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, предметом якої було спірне нерухоме майно.

Під час нового апеляційного розгляду справи ухвалою суду від 28 вересня 2021 року, зупинено апеляційне провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Градова Вероніка Григорівна про визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації прав власності на нерухоме майно та поновлення попередньої реєстрації (справа № 310/4210/21, провадження 2/310/1859/21).

Згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі судових рішень, цивільна справа ЄУН 310/4210/21, по суті не розглянута.

Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 14.09.2022 року №49/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Бердянського міськрайонного суду Запорізької області на Жовтневий районний суд м. Запоріжжя.

Згідно відповіді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.08.2023 року цивільна справа ЄУН 310/4210/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Градова Вероніка Григорівна про визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації прав власності на нерухоме майно та поновлення попередньої реєстрації, на розгляд передана не була.

Згідно даних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, повторно з вказаним позовом ОСОБА_2 до суду не звертався, тому колегія суддів апеляційного суду зважаючи на тривалий розгляд справи, вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі матеріалами та доказами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За вимогами чинного ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

Загальні умови виконання зобов`язань передбачені ст. 526 ЦК України, за приписами якої зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов`язання згідно зі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 611 ЦК України при порушенні зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Спадкування, перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.

Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника.

Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. Наведене дає підстави для висновку, що у Кодексі визнається право кредитора на вимогу до спадкоємців.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Верховний Суд зробив висновок, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі.

Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.

Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов`язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Саме таке розуміння особливостей захисту прав кредиторів у спадкових відносинах відповідає основній меті цивільного права, якою є забезпечення стабільності цивільного обороту.

Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду, погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що вимоги позивача про накладення стягнення на майно, яке було включене до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 і було передане та отримане ОСОБА_4 в натурі, як спосіб захисту порушеного права позивача є обґрунтованим та адекватним ситуації, що склалася і позивач вправі вимагати захисту свого права саме таким способом, оскільки обов`язок спадкоємця боржника перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця полягає у поверненні сум боргу за договорами позики, що виникли до дня смерті спадкодавця, але в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них, поза як відповідач ОСОБА_4 відмовився задовольнити вимоги позивача шляхом одноразового платежу і ніяких інших домовленостей між цим спадкоємцем та позивачем, як кредитором досягнуто не було.

Таким чином, суд дійшов вірного висновку в частині стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договорами позики від 14 червня 2012 року та від 07 серпня 2012 року в сумі 663 525 грн шляхом звернення стягнення в межах належної ОСОБА_4 1/4 частки в земельній ділянці кадастровий номер 2310400000:07:001:0165, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також 1/4 часток в домоволодінні по АДРЕСА_1 .

Досліджуючи доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , колегія суддів виходить з наступного.

Позивачем пред`явлено позов до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа Бердянська державна нотаріальна контора, щодо стягнення суми боргу зі спадкоємців кредитора за договором позики шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а саме житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

При цьому, відповідно до договору дарування частки житлового будинку від 01 грудня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2026, засвідченого приватним нотаріусом Градовою В.Г., ОСОБА_3 , від імені якої діяв представник гр. ОСОБА_9 , передала безоплатно у власність, а ОСОБА_1 прийняв як дарунок належні ОСОБА_3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,0371 га. Кадастровий номер земельної ділянки 2310400000:07:001:0165, вид використання для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). На зазначеній земельній ділянці розташований: житловий будинок «А», сіни «а», загальна площа 57,7 кв.м., житлова площа 32,9 кв.м., козирок «до а», козирок «до А», госп. будівля «К», площа 19,8 кв.м., мансарда Мс «над К», площа 15,1 кв.м., вбиральня « Ж», душ «З», господ. будівля-вбиральня-душ, «Л», площа 68,0 кв.м., літня кухня «В», над Л, площа 68,0 кв.м., вхід до літн. кухні «М», площа 9,2 кв.м., сходи до «Л», ґанок до «Л», площа 24,4 кв.м., балкон за козирком «до «Мс», площа 1,7 кв.м., ґанок «до К», паркан №1, паркан №3, ворота №2, замощення І, балкон «до В», площа 10,9 кв.м. (а.с.75-76).

Аналогічні відомості зазначені у Витягу з Державного реєстру речових правна нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.77).

Відповідно до договору дарування частки земельної ділянки від 01 грудня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2027, засвідченого приватним нотаріусом Градовою В.Г., ОСОБА_3 , від імені якої діяв представник гр. ОСОБА_9 , передала безоплатно у власність, а ОСОБА_1 прийняв як дарунок належні ОСОБА_3 частки земельної ділянки, площею 0,0371 га у межах згідно з планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 2310400000:07:001:0165, вид використання для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Земельна ділянка має наступний опис меж: від А до Б землі комунальної власності; від Б до В земельна ділянка № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ; від В до Г земельна ділянка № НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ; від Г до А земельна ділянка № НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 . Експлікація земельних угідь: площа земельної ділянки, гектарів 0,0371, у тому числі за земельними угіддями, гектарів: землі під житловою забудовою 0,0371, що підтверджуються витягом з Дердавного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим відділом у м. Бердянську Міжрайонного управління у Бердянському районі та м. Бердянську Головного управління Держгеокадастру у запорізькій області 30 листопада 2017 року № НВ-2303770782017 (а.с.78-79).

Аналогічні відомості зазначені у Витягу з Державного реєстру речових правна нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.80).

Отже, з 01.12.2017 р. право власності на частки житлового будинку АДРЕСА_1 , та на частки земельної ділянки, площею 0,0371 га у межах згідно з планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 2310400000:07:001:0165, за ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Градовою В.Г., що підтверджується копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №23683878 від 01.12.2017 та за №23683946 від 01.12.2017.

Таким чином, вирішення питання щодо стягнення суми боргу зі спадкоємців кредитора за договором позики шляхом звернення стягнення на спірне нерухоме майно безпосередньо впливає на права та обов`язки дійсного на час розгляду справи власника спірного майна ОСОБА_1 , який не був залучений до участі у справі у якості співвідповідача.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі 203/2/19).

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції при розгляді справи не визначив коло відповідачів, тобто не вжив відповідних заходів та розглянув справу без участі належного співвідповідача, що є порушенням норм процесуального права.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права.

Згідно з цивільним процесуальним законом суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості визначити суб`єктний склад учасників справи, залучати на стадії апеляційного перегляду справи відповідачів та/або співвідповідачів, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд.

Оскільки, при вирішенні справи, суд допустився порушень процесуального права, а на стадії апеляційного провадження цивільно-процесуальним кодексом не передбачено залучення до участі в справі відповідачів та співвідповідачів, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції розглядаючи справу не встановив коло відповідачів, розглянувши справу без участі особи прав і інтересів, якої стосується вирішення спору - ОСОБА_1 . За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених вимог до ОСОБА_3 з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позову в цій частині через неналежний суб`єктний склад учасників справи. Вказане не перешкоджає позивачеві звернутись до суду з позовом з тих же підстав до належних відповідачів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 у особі представника адвоката Баранової Оксани Петрівни задовольнити частково.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2018 року у цій справі в частині вирішення позовних вимог пред`явлених до ОСОБА_3 скасувати та прийняти в цій частині нову постанову наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Бердянська державна нотаріальна контора про стягнення заборгованості за договорами займу шляхом звернення стягнення на майно, відмовити.

В решті заочне рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 19 грудня 2023 року.

Судді: С. В. Кухар

Е.А. Онищенко

О.З. Поляков