Постанова

від 04.12.2023 по справі 456/4514/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 456/4514/22 Головуючий у 1 інстанції: Шрамка Р. Т.

Провадження № 22-ц/811/2255/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цьони С

з участю: представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Інвест Агро» Микити Т.В.,

Безкровного О.О.

розглянувши у відкритомусудовому засіданнів містіЛьвовіцивільнусправу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Інвест Агро» на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2023 року,-

ВСТАНОВИВ:

23 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Інвест Агро» та просив стягнути з відповідача у його користь вихідну допомогу в сумі 171071,82 (сто сімдесят одну тисячу сімдесят одну грн.. 82 коп.) грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, розрахований без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, в сумі 741311,22 (сімсот сорок одну тисячу триста одинадцять грн.. 22 коп.) грн., та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог, покликається на те, що 16 березня 2021 року був прийнятий на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Інвест Агро» згідно наказу №19-К від 16.03.2021 року.

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Транс Інвест Агро» №11/2021 від 24.05.2021 позивача звільнено з посади директора на підставі ч.3 ст.99 ЦК України та п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.

У відповідності до ст. 44 КЗпП України у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Однак, в порушення вимог ч. 1 ст. 41 КЗпП України, вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячного середнього заробітку, передбаченого ст. 44 КЗпП України, позивачу при звільненні з роботи відповідачем не виплачена.

У зв`язку з цими обставинами, та з метою захисту своїх прав ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держпраці у Львівській області. 18-19 січня 2022 року Головним управлінням Держпраці у Львівській області проведено позаплановий захід зі здійснення державного контролю на предмет додержання законодавства про працю у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Транс Інвест Агро», в ході якого встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 з роботи на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України адміністрацією Товариства не проведено нарахування та виплату йому вихідної допомоги в розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, чим порушено вимоги ст.ст. 44, ч.1 ст. 116 КЗпП України. Таким чином, ТОВ «Транс Інвест Агро» повинно виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі: 1500,63 грн. х 19 х 6 = 171071,82 грн.

Крім того, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У зв`язку з тим, що в день звільнення з позивачем не було проведено остаточний розрахунок, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а саме з дня звільнення 24.05.2021, по день ухвалення рішення суду, який складає 741311,22 грн., розрахований за період з моменту звільнення24.05.2021 по 05.06.2023 та складає 741 311,22 грн.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Інвест Агро» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 171 071 (сто сімдесят одну тисячу сімдесят одну) грн. 82 коп., середній заробіток, розрахований без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, в сумі 399167 (триста дев`яносто дев`ять тисяч сто шістдесят сім) грн.. 58 коп. та сплачений судовий збір в сумі 1012 (одна тисяча дванадцять) грн. 25 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс Інвест Агро», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Транс Інвест Агро» №2/2021 від 15.03.2021 ОСОБА_1 , було призначено на посаду директора ТОВ «Транс Інвест Агро» з 16.03.2021. Проте, уже через два місяці, враховуючи незадовільні результати роботи ОСОБА_1 , з метою запобігання негативного впливу на управлінську діяльність товариства, відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Транс Інвест Агро» № 11/2021 від 24.05.2021 вирішено припинити повноваження директора ТОВ «Транс Інвест Агро» Безкровного О.О. з 24.05.2021 на підставі ч. 3 ст. 99 ЦК України та п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України. Також 24.05.2021, у день звільнення/припинення повноважень ОСОБА_1 , відповідачем проведено із позивачем повний розрахунок, тобто виплачено усі належні йому, на думку відповідача, суми. Отже, усі необхідні документи, зокрема, щодо звільнення, та відомості про виплату коштів в установленому порядку, відповідачем доведено до відома позивача у день його звільнення, тобто 24.05.2021 р. (зазначені обставини визнаються/не оспорюються в позові ОСОБА_1 . В свою чергу, позивач не оскаржував підстав звільнення, а звернувся до суду про стягнення вихідної допомоги лише 22.11.2022, тобто через 19 місяців з дати звільнення та пропустив строк звернення до суду, встановлений у ст. 233, 234 КЗпП України. Зазначає, що згідно з ст. 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Отже, встановлений ст. 234 КЗпП України строк в один рік є преклюзивним (припиняючим), тобто таким, сплив якого спричиняє припинення самого права, за реалізацією якого звертається особа, та він не може бути поновлений незалежно від причин його пропуску

Також, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції норми ст. ст. 117, 233, 234 КЗпП України щодо строків звернення до суду та нарахування середнього заробітку застосовані в нечинній редакції, оскільки при визначенні порядку звернення до суду, повинна застосовуватися норма, яка діє станом на день такого звернення до суду.

Крім цього, апелянт зазначає, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги, не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.

Також, в апеляційній скарзі, апелянт зазначає, що звернувшись з даним позовом до суду ОСОБА_1 діяв недобросовісно, оскільки, працюючи у відповідача менше двох місяців, неналежно здійснюючи свої обов`язки директора та будучи звільненим власником з цим підстав відповідно до ст. 99 ЦК України, не оспорюючи законності свого звільнення, отримавши усі розрахунки при звільненні, подав цей позов для власного збагачення, пред`явивши вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 26 місяців, з врахуванням того, що до суду звернувся тільки через 19 місяців.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Транс Інвест Агро» на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_1 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду, оскільки, норму ст. 233 КЗпПУ в частині застосування строку звернення до суду, необхідно застосовувати в редакції станом на дату звільнення, а не на дату звернення з позовом, так само, середній заробіток за затримку виплати вихідної допомоги, необхідно обраховувати виходячи із норм ст. ст. 116,117 КЗПП України в редакції станом на дату звільнення, а не на дату звернення з позовом. Також, суд виходив з того, що вихідна допомога є складовою понять «заробітна плата» і «оплата праці», а тому щодо вказаної виплати, строки звернення до суду не застосовуються.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 березня 2021 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Інвест Агро» згідно з наказом №19-К від 16.03.2021 року.

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Транс Інвест Агро» №11/2021 від 24.05.2021 позивача звільнено з посади директора на підставі ч. 3ст. 99 ЦК Українита п. 5 ч.1ст. 41 КЗпП України.

Згідно з вказаним протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Транс Інвест Агро» №11/2021 від 24.05.2021, ОСОБА_1 звільнено з метою запобігання негативного впливу на управлінську діяльність товариства та враховуючи незадовільні результати роботи позивача на посаді директора.

Слід зазначити, що позивачем не оскаржувався наказ про його звільнення, підстави його звільнення.

Згідно записів з трудової книжки ОСОБА_1 , вбачається, що він 16.03.2021 прийнятий на посаду директора ТОВ «Транс Інвест Агро» на підставі наказу №19-к від 16.03.2021 та 24.05.2021 ОСОБА_1 , звільнений з посади директора ТОВ «Транс Інвест Агро» на підставі ч. 3 ст. 99 ЦК України та п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП від 24.05.2021.

Згідно акту від 24.05.2021, вбачається, що ОСОБА_1 , відмовився ознайомлюватись з протоколом №11/2021 загальних зборів учасників ТОВ «Транс Інвест Агро» від 24.05.2021 року.

Оскільки ОСОБА_1 був звільнений з посади директора на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, то відповідно до статті 44 КЗпП України, то він мав право на виплату вихідної допомоги в розмірі, не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Також судом першої інстанції встановлено та визнано сторонами в суді першої та апеляційної інстанції, що усі необхідні документи, зокрема щодо звільнення, та відомості про виплачені кошти в установленому порядку відповідачем доведено до відома позивача у день звільнення - 24.05.2021 р.

22.11.2021 позивач звернувся до Головного управління Держпраці у Львівській області щодо вжиття заходів реагування про невиплату йому вихідної допомоги.

З листа Головного управління Держпраці у Львівській області від 28.01.2022 №1259/1/14-04, вбачається, що Головним управлінням Держпраці у Львівській області 18-19 січня 2022 року проведено позаплановий захід зі здійснення державного контролю на предмет додержання законодавства про працю у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Транс Інвест Агро», в ході якого з вивчення наданих документів встановлено, що відповідно до протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Інвест Агро» №11/2021 від 24.05.2021 з позивачем, директором Товариства припинено повноваження директора з 24.05.2021 на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.

А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позивачу ще задовго до звернення до суду з позовом, до якого ОСОБА_1 звернувся лише 22.12.2022 року, безспірно було відомо про те, що йому при звільненні належить до виплати вихідна допомога в розмірі, не менше ніж шестимісячний його середній заробіток.

Спір між сторонами виник з приводу права позивача на отримання вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, тому до правовідносин, котрі склалися між сторонами, підлягають застосуванню норми Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Закону України «Про оплату праці», Цивільного кодексу України(далі -ЦК України).

Норми Конституції України є нормами прямої дії, положеннями статті 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджував, що через невиплату йому вихідної допомоги у визначеному трудовим законодавством розмірі відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

З врахуванням положень статей 116,117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця, власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації, належних звільненому працівників сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно, є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на утримання у передбачений законом строк всіх виплат, на утримання яких працівники мають право, зокрема, згідно з умовами трудового договору та відповідно до законодавчих гарантій.

Згідно зчастинами 1,2статті 233КЗпП Українив редакції,що булачинною до19.07.2022року,працівник можезвернутися ззаявою провирішення трудовогоспору безпосередньодо місцевогозагального судув тримісячнийстрок здня,коли віндізнався абоповинен бувдізнатися пропорушення свогоправа,а усправах прозвільнення -в місячнийстрок здня врученнякопії наказу(розпорядження)про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно дост.234 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19.07.2022 року, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, місцевий загальний суд може поновити ці строки.

В той же час, 19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX.

Відповідно до внесених змін, згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частина 2 статті 233 КЗпП України передбачає, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Як зазначено у статті 234 КЗпП України (у редакції, що діє з 19.07.2022 року), у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Отже, встановлений статтею 234 КЗпП України строк в один рік є преклюзивним, тобто таким, сплив якого є підставою для припинення самого права, за захистом якого звертається особа, та він не може бути поновлений, незалежно від причин його пропуску.

Суд першої інстанції, задовольняючи вказаний позов, виходив з того, що для визначення строків звернення до суду необхідно застосовувати норму статті 233 КЗпП України в редакції, що була чиною на дату звільнення, а не на дату звернення до суду.

Стаття 233 КЗПП України хоч і є нормою матеріального права, однак за своєю правовою природою визначає строк, тобто період, впродовж якого особа може звернутися до суду за захистом порушеного права.

При цьому, вказана норма не регулює правовідносин роботодавця та працівника, не визначає порядок, підстави звільнення, не встановлює наявність чи відсутність права на вихідну допомогу, не змінює розміру вихідної допомоги та не врегульовує жодних інших правовідносин станом на день виникнення порушеного права, вказана норма визначає строк звернення до суду.

Таким чином, позивач, звернувшись до суду через 19 місяців, пропустив встановлений строк звернення до суду, про усі нараховані та виплачені йому суми працівник був ознайомлений і роботодавцем це підтверджується, зокрема, актом від 24.05.2021, а також підтверджується і іншими доказами, зокрема, фактичним надходженням розрахункових коштів на рахунок позивача, відомостями від Головного управління Держпраці у Львівській області, поясненнями позивача в суді першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відноситься до структури заробітної плати.

Зокрема, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другійстатті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у редакції, чинній на час звільнення позивача, відносила до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року (справа №910/4518/16; провадження №12-301гс18) у пункті 34 зазначила, що з наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати».

Структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (далі - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору та суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці (пункти 3.8 і 3.9 Інструкції).

Отже, вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги, не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60))».

За вищезазначеного, колегія суддів не погоджується з висновками суду про те, що позивач мав право звернутися до суду з позовом про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки про звільненні у зв`язку з невиплатою вихідної допомоги, без обмеження будь-яким строком.

Слід мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника і роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату належних йому платежів при звільненні. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що зокрема, вимагає частина 3 статті 13 ЦПК України, недопускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні необмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропроційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, щ виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Згідно з частиною 3 статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 25 статті 13 цього Кодексу.

Неправомірна мета та недобросовісна поведінка виключають можливість надання судового захисту, що викладено в постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №521/17654/15-ц.

Як уже встановлено судом, позивача звільнено з посади директора 24.05.2021 року, з позовом про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з невиплатою вихідної допомоги, він звернувся до суду лише 22 грудня 2022 року, тобто через 19 місяців після звільнення.

В суді апеляційної інстанції, позивач, надаючи пояснення, вказав, що жодних перешкод у зверненні до суду у межах строків звернення чи навіть в межах розумних строків про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку, у нього не було, він необмежений строками звернення до суду, шукав адвоката із міста Стрий.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п.2 ч.1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Інвест Агро» задовольнити.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2023 року скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 14.12.2023 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк