Постанова

від 19.12.2023 по справі 910/21620/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/21620/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Бенедисюка І.М. і Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства "Харківобленерго" - Саніна А.О. - адвокат (ордер від 16.10.2023 серії АХ № 1153365),

відповідача - Антимонопольного комітету України - Грищенко К.В. - у порядку самопредставництва,

третьої особи - СМАРТ ХОЛДИНГ (САЙПРУС) ЛТД /SMART HOLDING (CYPRUS) LTD - Гончаренка С.М. - адвокат (ордер від 25.01.2023 серія ВМ № 1033276),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства "Харківобленерго" (далі - Товариство)

на рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2023

(суддя Джарти В.В.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023

(головуючий - суддя Гончаров С.А., судді: Шаптала Є.Ю. і Кравчук Г.А.)

у справі № 910/21620/21

за позовом Товариства

до Антимонопольного комітету України (далі - АМК)

про визнання недійсним та скасування рішення

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - СМАРТ ХОЛДИНГ (САЙПРУС) ЛТД /SMART HOLDING (CYPRUS) LTD (далі - Компанія).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023, у зв`язку із відпусткою судді Колос І.Б., визначено колегію суддів у складі Булгакова І.В. (головуюча), Бенедисюк І.М. і Малашенкова Т.М.

Короткий зміст позовних вимог

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до АМК про визнання недійсним та скасування рішення АМК "Про надання дозволу на концентрацію" від 28.10.2021 № 594-р (далі - Рішення № 594-р).

Позов мотивовано тим, що Рішення № 594-р є незаконним та порушує права нових акціонерів Товариства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення та постанову мотивовано тим, що у Товариства відсутнє право на оскарження Рішення № 594-р , оскільки воно не є особою, визначеною статтею 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон); позивач не навів обставин та не надав доказів, які підтверджували б, що концентрація призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на відповідному товарному ринку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Товариство просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає:

- апеляційним судом не враховано висновки щодо застосування норм права, а саме статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 55 Конституції України, частини першої статті 60 Закону, викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 904/1721/20, від 14.03.2018 у справі № 815/219/17, від 22.11.2018 у справі № 766/12374/17, від 19.09.2019 у справі № 826/16107/18;

- про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 60 Закону, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/4185/20.

Доводи інших учасників справи

АМК у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, просить відмовити Товариству у задоволення касаційної скарги, а рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу Компанія заперечує проти доводів скаржника, вважає, що Рішення № 594-р не порушує права та інтереси Товариства, а доводи касаційної скарги суперечать обставинам справи, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанції у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

21.12.2020 компанією ІНТЕР ГРОУС ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД (продавцем) та Компанією (покупцем) укладено договір купівлі-продажу акцій Товариства у кількості 76 436 210 акцій, що становить 29,7950% акцій у статутному капіталі емітента (далі - Договір від 21.12.2020).

Пунктом 2.5 Договору від 21.12.2020 передбачено, що зарахування акцій на рахунок в цінних паперах покупця відбувається лише за умови отримання покупцем попереднього дозволу АМК на концентрацію.

АМК за результатами розгляду справи № 128-25/16-20-ЕК "Про результати розгляду справи про концентрацію" у вигляді придбання компанією "Lovitia Investments Ltd" (м. Лімасол, Кіпр) акцій Товариства прийняв рішення від 28.01.2021 №51-р (далі - Рішення №51-р), яким надав дозвіл Компанії на придбання акцій Товариства, що забезпечує перевищення 25 відсотків голосів у вищому органі управління Товариства.

24.02.2021, відповідно до Договору від 21.12.2020, акції були зараховані на рахунок у цінних паперах покупця, в результаті чого відбувся перехід права власності на акції від компанії ІНТЕР ГРОУС ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД до Компанії.

16.07.2021 компанією ІНТЕР ГРОУС ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД (продавцем) та Компанією (покупцем) укладено додаткову угоду (далі - Додаткова угода від 16.07.2021) про внесення змін до пункту 2.5. Договору від 21.12.2020, згідно з якою продаж та передача продавцем покупцю акцій у розмірі 29,7950 % у статутному капіталі емітента здійснюється двома пакетами: пакет акцій І - у кількості 64 109 444 штуки, що складає 24,99 % у статутному капіталі емітента; пакет акції II - у кількості 12 326 766 штук, що складає 4,805 % у статутному капіталі емітента - за умови отримання ціни продажу пакету акцій II та протягом 3 робочих днів після отримання покупцем відповідного дозволу АМК на концентрацію.

Рішенням Антимонопольного комітету України від 22.07.2021 № 436-р "Про перегляд рішення Комітету від 28 січня 2021 року № 51-р" (далі - Рішення № 436-р) скасовано Рішення № 51-р про надання дозволу Компанії на придбання акцій Товариства, що забезпечує перевищення 25 відсотків голосів у вищому органі управління Товариства.

30.07.2021 Компанія звернулася до АМК із заявою від 30.07.2021 №2021-Jul-30-AMC-KOE про надання дозволу Компанії на безпосереднє та/або опосередковане придбання акцій Товариства, що забезпечує перевищення 25 відсотків голосів у вищому органі управління Товариства.

01.08.2021 компанією ІНТЕР ГРОУС ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД (продавцем) та Компанією (покупцем) укладено додаткову угоду (далі - Додаткова угода від 01.08.2021) до Договору від 21.12.2020 відповідно до якої сторони, приймаючи до уваги, що 22.07.2021 АМК було скасовано дозвіл на концентрацію, домовилися про повернення продавцю пакету акцій II до 31.08.2021. Пунктом 4 Договору купівлі-продажу (передачі) пакету акцій II визначено, що передача (повернення) покупцю пакету акцій II може бути здійснено на підставі додаткових угод між сторонами за умови отримання покупцем відповідного дозволу АМК на концентрацію або оскарження Рішення № 436-р.

Станом на 30.09.2021, 20.10.2021, 28.10.2021, 03.11.2021, 09.12.2021, як вбачається із витягів з Реєстру власників іменних цінних паперів та інформації про перелік акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах акціонерного товариства, власником пакету акцій II, що складає 4.805 % у статутному капіталі емітента є фізична особа - ОСОБА_1 , а пакету акцій II, що складає 24.98994% у статутному капіталі емітента, є Компанія.

Тобто, Пакет акцій II, що складає 4,805 % у статутному капіталі емітента, був повернутий компанії ІНТЕР ГРОУС ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД (продавцю) на виконання додаткової угоди від 01.08.2021, після чого відчужений компанією ІНТЕР ГРОУС ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД на користь фізичної особи - ОСОБА_1

30.07.2021 Компанія повторно звернулася до АМК з заявою від 30.07.2021 №2021-Jul-30-АМС-КОЕ про надання дозволу Компанії на безпосереднє та/або опосередковане придбання акцій Товариства, що забезпечує перевищення 25 відсотків голосів у вищому органі управління Товариства.

Разом із заявою про концентрацію від 30.07.2021 Компанія повинна була подати:

1) проект договору купівлі-продажу або іншого правочину за яким відбулося відчуження пакету акцій II (4.805 % акцій) від ІНТЕР ГРОУС ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД до ОСОБА_1 ;

2) проект договору купівлі продажу пакету акцій II (4,805 % акцій) між продавцем ОСОБА_1 та покупцем ІНТЕР ГРОУС ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД або проект іншого правочину, спрямованого на повернення пакету акцій II компанії ІНТЕР ГРОУС ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД;

3) проект додаткової (додаткових) угоди (угод) між продавцем ІНТЕР ГРОУС ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД та Компанією (покупцем) щодо передачі (повернення) покупцю пакету акцій II.

Компанія під час звернення до АМК з заявою від 30.07.2021 №2021-Jul-30-AMC-KOE не могла виконати вимоги підпункту 12 пункту 2 Положення про концентрацію оскільки ОСОБА_1 набув пакет акцій II після звернення Компанії до АМК із заявою про концентрацію (30.07.2021).

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи Товариству у задоволенні позову, виходили з того, що перелік осіб, яким законом надано право на оскарження рішень АМК є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню, тому для оскарження рішень АМК особа повинна мати правовий статус визначений статтею 60 Закону, якого Товариство не має.

Правова природа надання АМК дозволу на концентрацію полягає в оцінці допустимості здійснення певної концентрації з огляду на положення законодавства про захист економічної конкуренції, тобто в оцінці її впливу на певний ринок. Отже, АМК надає дозвіл не на фактичне придбання акцій (часток, паїв), злиття суб`єктів господарювання або створення нового суб`єкта господарювання тощо, а лише підтверджує можливість вчинення таких дій без порушення норм законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки вони не призводять до монополізації або суттєвого обмеження конкуренції на товарних ринках України.

Рішення АМК є документом дозвільного характеру, прийнятим у розрізі оцінки впливу заявлених дій на конкуренцію, які не передбачають виникнення жодних зобов`язань чи покладання обов`язку як для заявників, так і для будь-яких інших осіб.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство посилалося на наявність охоронюваного законом інтересу, який пов`язаний із корпоративним управлінням Товариства, проте правова природа надання органами АМК дозволу на концентрацію безпосередньо не пов`язана з корпоративним управлінням господарського товариства, а позивач в свою чергу не підтверджує, що дозволена концентрація призводить до монополізації або суттєвого обмеження конкуренції на ринку.

Товариством не наведено обставин та не надано відповідних доказів, які підтверджували б, що спірна концентрація призводять до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на відповідному товарному ринку, а отже не доведено наявність як порушеного права так і охоронюваного законом інтересу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Згідно з частинами першою - другою статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Товариства з відмовою у визнанні недійсним та скасування Рішення № 594-р, яким надано Компанії дозвіл на придбання акцій Товариства, що забезпечує перевищення 25 відсотків голосів у вищому органі управління Товариства.

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства в даній частині у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Проаналізувавши висновки, що викладені в постановах Верховного Суду в справах №№ 904/1721/20, 815/219/17, 766/12374/17, 826/16107/18, на які посилалося Товариство, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами в справі, що розглядається, враховуючи таке.

У справі № 904/1721/20 (постанова від 14.09.2021) акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" про внесення змін до договору про переведення боргу від 17.11.2014 шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 10.01.2020 у зв`язку з істотною зміною обставин.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, який після укладення сторонами договору від 17.11.2014 про переведення боргу набув статусу боржника за зобов`язаннями позивача щодо сплати кредиторам (вкладникам та власникам банківських поточних рахунків) грошових коштів, розміщених ними на підставі депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, які були укладені структурними підрозділами банку на території АР Крим, не належно виконав свої зобов`язання за вказаним договором, внаслідок чого частиною вкладників, починаючи з 2014 року, були ініційовані судові провадження щодо стягнення з банку коштів за відповідними договорами банківських вкладів та договорами банківського обслуговування, зобов`язання за якими вже були переведені на відповідача. Звідси позивач вважає, що виникла об`єктивна необхідність внести зміни до договору про переведення боргу шляхом виключення відповідних зобов`язань по частині договорів зі складу переведеного на ТОВ "ФК "Фінілон" загального обсягу зобов`язань та повернення відповідачем грошових коштів банку в розмірі цих виключених зобов`язань за відповідною додатковою угодою.

Справа № 815/219/17 (постанова від 14.03.2018) розглядалася за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вільямса 59-К" до Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Одеса Антинескул Юлії Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за якими ТОВ "Будівельна компанія "Д.О.М." зареєстровано право приватної власності на нежитлові приміщення.

У справі № 766/12374/17 (постанова від 22.11.2018) товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпроінвестрейд" звернулося до суду з позовом до Управління з питань архітектурно-будівельного контролю Херсонської міської ради в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ начальника Управління з питання архітектурно-будівельного контролю Херсонської міської ради від 13.06.2016 № 16 "Про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації" щодо скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 26.08.2015 серія ХС №142152371757 та зобов`язати відповідача відновити реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 26.08.2015 відносно житлового будинку, який знаходиться за адресою: м. Херсон, Бериславське шосе, 2Б.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач є власником приміщення в будинку за адресою: м. Херсон, Бериславське шосе, 2Б. В даному будинку третьою особою проводилися будівельні роботи по реконструкції нежитлових приміщень в житлові, після закінчення яких подано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. У подальшому наказом відповідача зазначену декларацію було скасовано через відсутність містобудівельної документації та через відсутність прав на земельну ділянку. Позивач вважає, що вказаний наказ є протиправним через те, що проводились внутрішні роботи по реконструкції приміщень без зміни зовнішніх геометричних розмірів будинку, що було проігноровано відповідачем.

У справі № 826/16107/18 (постанова від 19.09.2019) публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним пункт 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Деякі питання опалювального сезону 2016/17 року". Позов мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження прийнято Урядом з перевищенням повноважень, передбачених статтями 21, 24 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", статтями 4 та 11 Закону України "Про ринок природного газу", статтею 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а також у порушення норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України та не узгоджується з постановою Уряду від 01.10.2015 № 758 "Про затвердження положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)".

У даній же справі № 910/21620/21 предметом спору є Рішення АМК № 594-р та рішення у даній справі було прийнято з застосуванням приписів спеціального законодавства, а саме частини першої статті 60 Закону.

Отже, у справі, що розглядається, висновок суду апеляційної інстанції не суперечить правовим висновкам викладених у постановах Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 904/1721/20, від 14.03.2018 у справі № 815/219/17, від 22.11.2018 у справі № 766/12374/17, від 19.09.2019 у справі № 826/16107/18, спори у даних справах розглядалися без участі АМК, правовідносини в даних справах не є подібними зі справою, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер (зміст) спірних правовідносин, їх нормативно-правове регулювання та суб`єктний склад.

Отже, наведена Товариством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Крім того, касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

Скаржник вказує на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/4185/20 щодо застосування частини першої статті 60 Закону, оскільки Верховний Суд у даній постанові фактично звузив коло суб`єктів оскарження рішення АМК, застосувавши вказану правову норму всупереч положенням статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 4 ГПК України, які надають право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу будь-якій особі, право чи охоронюваний законом інтерес якої порушено.

Предметом розгляду справи № 910/4185/20 було визнання недійсним рішення АМК відповідно до якого, зокрема: визнано, що з січня 2017 року до червня 2018 року ДП "Укрспирт" займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку оптової реалізації спирту етилового ректифікованого відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2210; визнано дії ДП "Укрспирт", які полягають у безсистемному встановленні протягом 2017 року - першого півріччя 2018 року дискримінаційних цін для покупців спирту етилового ректифікованого сорту "Люкс" незалежно від обсягів придбання спирту чи будь-яких інших об`єктивних критеріїв, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону, у вигляді вчинення дій, що можуть призвести до обмеження конкуренції та ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (покупців), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відповідно до змісту Рішення АМК відповідачем у справі АМК є ДП "Укрспирт", а заявниками - ТОВ "Українська дистрибуційна компанія" і ТОВ "Атлантіс", однак державне підприємство "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (позивач у справі) не є особою, прав і законних інтересів якої стосується Рішення АМК.

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зокрема, що державне підприємство "Житомирський лікеро-горілчаний завод" не є особою, визначеною статтею 60 Закону, яка може оскаржити рішення АМК (не є особою, прав і законних інтересів якої стосується рішення АМК), дійшов висновку про відсутність у даному випадку підстав визначених статтею 59 Закону для скасування рішення АМК.

Таким чином, справа № 910/4185/20 та дана справа № 910/21620/21 є подібними за предметом спору (визнання недійсним і скасування рішення АМК), за нормативно-правовим регулюванням правовідносин (підстави для визнання недійсними і скасування рішень АМК, визначено позивачами з посиланням на приписи статті 59 Закону), тобто за змістовним критерієм.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб`єктів господарювання.

Згідно з частина першою, другою статті 39 Закону особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, їх представники. Сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу розпочато за відповідною заявою). Заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв`язку з тим, що рішення може суттєво зачепити її права та інтереси, охоронювані цим Законом. Про визнання третьою особою органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Частиною першою статті 59 визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Правова природа надання АМК дозволу на концентрацію полягає в оцінці допустимості здійснення певної концентрації з огляду на положення законодавства про захист економічної конкуренції, тобто в оцінці її впливу на певний ринок. Отже, АМК надає дозвіл не на фактичне придбання акцій (часток, паїв), злиття суб`єктів господарювання або створення нового суб`єкта господарювання тощо, а лише підтверджує можливість вчинення таких дій без порушення норм законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки вони не призводять до монополізації або суттєвого обмеження конкуренції на товарних ринках України.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи спір у даній справі, застосувавши приписи спеціального законодавства, зазначивши, що перелік осіб, яким законом надано право на оскарження рішень АМК є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню, встановивши відсутність у Товариства правового статусу визначеного статтею 60 Закону для оскарження рішень АМК та недоведеність позивачем, що дозволена концентрація призводить до монополізації або суттєвого обмеження конкуренції на ринку, відмовили у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Верховний Суд вважає за необхідне у даній справі звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, такого змісту: "З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Водночас Товариство у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не наведено вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/4185/20, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

Верховний Суд, виходячи з наведених у цій постанові мотивів і міркувань, дійшов висновку стосовно відсутності вмотивованої, обґрунтованої необхідності для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/4185/20.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, та підстави, які б могли свідчити про мотивовану необхідність для відступу від правових висновків Верховного Суду (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту), а також для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття рішення про задоволення позову, - відсутні.

З урахуванням наведеного Судом приймаються доводи, наведені у відзиві АМК та Компанії на касаційну скаргу, у частині, яка узгоджується з даною постановою.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи Товариства, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Товариством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Товариство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтею 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Харківобленерго" на рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі № 910/21620/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

2. Касаційну скаргу акціонерного товариства "Харківобленерго" на рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі № 910/21620/21 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі № 910/21620/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова