Рішення

від 07.12.2023 по справі 120/12739/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 грудня 2023 р. Справа № 120/12739/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю секретаря судового засідання: Галюк Аліни Леонідівни,

представника позивача: Опанасюка П.П.,

представника відповідача: Кухрівського О.В.,

свідка: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Томашпільського комунального підприємства до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Томашпільське комунальне підприємство (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням №5206/02-32-09-04/32475417 від 20.04.2023 до Томашпільського комунального підприємства застосовано фінансову санкцію у розмірі 500000,00 грн за порушення ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" в частині зберігання пального без наявності ліцензії. Оскаржуване рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте без урахування всіх обставин по справі.

Ухвалою від 25.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у судове засідання призначене на 03.10.2023.

Ухвалою від 03.10.2023, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено на 18.10.2023.

18.10.2023 розгляд справи відкладено на 02.11.2023.

02.11.2023 адміністративна справа знята з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці. Наступне судове засіданні призначено на 16.11.2023.

Ухвалою від 16.11.2023, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, витребувано в позивача додаткові докази. В підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 28.11.2023.

28.11.2023 в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 07.12.2023.

В судовому засіданні 07.12.2023 в якості свідка допитано бухгалтера Томашпільського комунального підприємства, який надав ряд пояснень щодо мотивів якими керувалось підприємство звертаючись в 2020 році до податкового органу з заявою на отримання ліцензії на право зберігання пального.

Крім того, свідок повідомив, що Томашпільське комунальне підприємство утримується за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету, при цьому в 2024 році планує отримати дохід від здійснення пасажирських перевезень належним комунальному підприємству транспортними засобами, в зв`язку з чим, останнім були вчинені дії по отриманню необхідної документації (оформлення ліцензії на право зберігання пального). При цьому наголосив, що у перевіряємий період перевезення пасажирів (дітей до навчальних закладів) здійснювалось безкоштовно, виключно за рахунок Томашпільського КП.

Ухвалою від 07.12.2023, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та, за згодою сторін, розпочато розгляд справи по суті в цьому ж судовому засіданні.

В судовому засіданні 07.12.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві, а також усних пояснень наданих під час судового розгляду справи. Зокрема, вказав на те, що всупереч прийнятому ГУ ДПС у Вінницькій області наказу від 21.03.2023 №752к про проведення фактичної перевірки суб`єкта господарювання Томашпільського комунального підприємства, перевіряючими в межах фактичної перевірки було проведено документальну перевірку за період з 01.04.2020 по 04.07.2023 (дата закінчення перевірки).

Також, представник позивача наголосив на тому, що Томашпільське комунальне підприємство утримується за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету, а відтак в силу приписів ч. 19 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 за №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів і пального» (далі - Закон №481/95-ВР) не зобов`язані отримувати ліцензію на право зберігання пального.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо заявлених позовних вимог заперечив, просив в задоволені позову відмовити покликаючись на мотиви наведені у відзиві на позовну заяву від 14.09.2023 за вх. №55642/23, а також в усних поясненнях наданих по суті заявлених позовних вимог. Зокрема зазначив, що відповідно до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України відповідач, як контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального мав право на проведення фактичної перевірки позивача.

На переконання податкового органу, Податковим кодексом України не передбачено розкриття у наказі про призначення перевірки змісту інформації та фактів, які свідчать про порушення/ймовірне порушення платником податків законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган.

Наголосив на тому, що наказ на проведення фактичної перевірки від 21.03.2023 №752к чітко й вичерпно визначає мету проведення перевірки, а саме: у зв`язку з наявною інформацією бази даних «Ліцензійна програма» та з метою належного виконання функцій, закріплених за управлінням контролю за підакцизними товарами, затверджених наказом Голови ДПС України від 04.02.2022 №92, в частині проведення фактичних перевірок щодо обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та з питань дотримання вимог Податкового кодексу України та інших нормативних актів.

Щодо суті виявлених порушень, представник відповідача пояснив, що фактичною перевіркою встановлено факт зберігання позивачем дизельного пального в кількості 2842,00 л. без відповідних дозвільних документів, а саме ліцензії на право зберігання пального.

При цьому, в судовому засіданні представник позивача покликався на те, що в 2020 році позивач робив спробу щодо отримання відповідної ліцензії, а також у період з 01.04.2020 по 30.03.2023 придбав значний об`єм дизельного палива, що в сукупності може свідчити про використання відповідного нафтопродукту у комерційній діяльності з метою отримання прибутку.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, врахувавши покази свідка, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

На підставі наказу №752к від 21.03.2023 посадовим особам ГУ ДПС у Вінницькій області видані направлення від 21.03.2023 №1217, №1218 на проведення фактичної перевірки Томашпільського КП.

За результатами перевірки складено Акт від 30.03.2023 № 4971/02-32-09-04/32475417 перевірки за дотриманням суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій.

Фактичною перевіркою, окрім іншого, встановлено та у відповідності до наданих до перевірки інвентарних карток основних засобів та бухгалтерської довідки 62 від 23.03.2023 року про наявність резервуарів та паливороздавальних колонок, Томашпільське КП у господарській діяльності для отримання, зберігання та використання пального (дизельне пальне), використовує на правах власності резервуар в кількості одна одиниця, а саме: - резервуар горизонтальний сталевий, заводський б/н, тип: РГС-20, номінальною ємністю - 20000 л. (20,0 м. куб.).

Згідно наданої до перевірки бухгалтерської довідки № 62 від 23.03.2023, зазначений резервуар перебуває на балансі підприємства з 2018 року за інвентарним номером №18.

Перевіркою операцій отримання пального, згідно Єдиного реєстру акцизних накладних та наданих до перевірки видаткових накладних, товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів та оборотно-сальдових відомостей по бухгалтерському рахунку 203 «Паливо» встановлено, що Томашпільське КП у період з 01.04.2020 по 30.03.2023 отримувало дизельне паливо (код УКТЗЕД 2710194300) від ПП "АГРОСОРТ ПІВДЕНЬ" (ЄДРПОУ 41801655), ПП "ВНК ТРЕЙД" (ЄДРПОУ 43244825) та ТОВ "УПЦ" (ЄДРПОУ 43699122) через пересувні акцизні склади в загальній кількості 141475,00 л.

У відповідності до наданих шляхових листів та звітів використання ПММ, перевіркою встановлено, що отримуване дизельне пальне використовувалось Томашпільським КП для власних потреб, заправки транспортних засобів та техніки для здійснення господарської діяльності із надання послуг по перевезенню пасажирів, вивезенню побутових відходів та ін.

Заправка паливом техніки та транспортних засобів з резервуару РГС-20 здійснюється з використанням (паливороздавальної колонки) лічильника дизельного палива типу HIGH ACCURACY METER, який обліковується на балансі Томашпільського КП, як малоцінні швидкозношувальні предмети з 2018 року.

Крім того, перевіркою встановлено, що Томашпільське КП для ведення господарської діяльності використовує техніку і транспортні засоби, які в процесі використання споживають паливо в кількості 23 одиниці.

Поряд із цим, перевіркою встановлено, що в Томашпільського КП відсутня ліцензія на право зберігання пального.

Встановивши відсутності в позивача у період з 2020 по 2023 ліцензії на зберігання пального, відповідач зробив висновок про порушення отаннім вимоги вимог ч.1 ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".

На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС у Вінницькій області прийнято рішення від 20.04.2023 за №5206/02-32-09-04/32475417, яким до Томашпільського комунального підприємства застосовано штраф в розмірі 500000,00 грн за зберігання пального без ліцензії.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки та прийнятим на їх підставі рішенням від 20.04.2023 за №5206/02-32-09-04/32475417, позивач подав до ДПС України скаргу від 12.05.2023.

Рішенням про результати розгляду скарги від 04.07.2023 за №17815/6/99-00-06-03-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 20.04.2023 за №5206/02-32-09-04/32475417 залишено без змін

Вважаючи спірне рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 20.04.2023 за №5206/02-32-09-04/32475417 протиправним та вказуючи, що фактична перевірка підприємства була проведена з порушенням вимог чинного законодавства щодо підстав та порядку проведення фактичних перевірок, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Так, частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, яка визначає повноваження контролюючих органів, контролюючі органи мають, зокрема, право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Водночас згідно з пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави проведення фактичної перевірки регламентовані статтею 80 ПК України, відповідно до пункту 80.2 якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів (пп. 80.2.1 п. 80.2 ст. 80);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80);

- письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування (пп. 80.2.3 п. 80.2 ст. 80);

- неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками (пп. 80.2.4 п. 80.2 ст. 80);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80);

- у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3 (щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (пп. 80.2.6 п. 80.2 ст. 80);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (пп. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80).

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Судом встановлено, що наказом ГУ ДПС у Вінницькій області від 21.03.2023 № 752к призначено фактичну перевірку Томашпільського комунального підприємства за адресами: Вінницька область, Томашпільський район, смт. Томашпіль, вул. Ігоря Гаврилюка, 12 та Вінницька область, Томашпільський район, смт. Томашпіль, вул.Грушевського, 31, з 22.03.2023 тривалістю 10 діб, за період діяльності з 01.04.2020 по дату закінчення перевірки.

Правовою підставою для призначення вказаної перевірки стали положення пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.2, 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, тоді як фактичною доповідна записка управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС у Вінницькій області від 20.03.2023 № 448/02-32-09-01.

Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, фактична перевірка була проведена з метою перевірки наявної в електронних базах даних інформації щодо реалізації та зберігання суб`єктом господарювання пального без отримання ліцензії на право зберігання пального.

Відповідні документи та інформація на підтвердження обґрунтованості призначення перевірки щодо позивача надані відповідачем та дослідженні судом під час розгляду справи по суті.

Суд враховує, що за змістом положень пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися у разі здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Отже, зазначені правові норми дозволяють проведення фактичної перевірки платника податків, у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва та обігу підакцизних товарів, які покладені на відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2020 у справі № 815/1978/18, від 06.07.2022 у справі № 420/1242/21 та підтримується Сьомим апеляційним адміністративним судом (постанови від 11.02.2021 у справі № 120/4406/20-а, від 05.04.2021 у справі № 120/3886/20-а та від 26.05.2021 у справі № 120/5445/20-а, від 22.07.2021 у справі № 120/5729/20-а, від 15.08.2022 у справі № 120/19536/19-а).

Поряд із цим, з наказу від 21.03.2023 № 752к про призначення фактичної перевірки Томашпільського КП слідує, що ГУ ДПС у Вінницькій області вийшло за межі наданих йому повноважень та включило до об`єкту фактичної перевірки період, відносно якого у нього не було законних підстав для призначення такої перевірки.

Відмінність фактичної перевірки від інших видів полягає саме у обмежені об`єкта перевірки та більш стислі строки, визначені для її проведення. Суд з даного приводу зазначає, що контролюючий орган на етапі призначення перевірки повинен чітко визначити межі проведення фактичної перевірки з огляду на особливості її проведення.

Призначаючи перевірку періоду діяльності відповідача строком майже три роки, податковий орган вийшов за межі мети проведення фактичної перевірки, та фактично здійснив документальну позапланову перевірку діяльності підприємства за період з 01.04.2020 по дату закінчення перевірки.

Щодо, власне, суті самого порушення, що було виявлено проведеною перевіркою та яке лягло в основу прийняття оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України врегульовані Законом України № 481/95-ВР.

У розумінні абз. абз. 25, 51, 55, 58 ст. 1 Закону № 481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; Єдиний державний реєстр суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (далі - Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального) - перелік суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі виданих ліцензій.

Так, згідно з ч. 1 ст. 15 Закону № 481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Частиною 7 ст. 15 Закону № 481/95-ВР встановлено річну плату за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.

За змістом ч. 8, 10 ст. 15 Закону № 481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Частиною 32 ст. 15 Закону № 481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії документів, перелік яких встановлений ч. 38 цієї статті Закону.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (ч. 43 ст. 15 Закону № 481/95-ВР).

При цьому, згідно з ч. 19 ст. 15 Закону № 481/95-ВР ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто - та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Відповідно до абз. 8 ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій у розмірі 500000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом ст. 15 Закону № 481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України.

Верховний Суд в постанові від 31.05.2022 у справі № 540/4291/20 (адміністративне провадження № К/9901/34873/21) дійшов висновку, що Закон № 481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям "споруди", "обладнання", "ємності". При цьому, якщо загальні визначення понять "споруда" та "обладнання" є більш чітко окресленими, то поняття "ємність" таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

Суд також враховує, що метою ліцензування діяльності вищевказаних видів господарської діяльності - є припинення фактів обігу на території України паливно-мастильних матеріалів нелегального походження, виключення випадків їх незаконного обігу.

Випадки, коли суб`єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального чітко визначені у ст. 15 Закону № 481/95-ВР.

Відповідно до ч. 19 ст. 15 Закону № 481/95-ВР. Так, ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

- підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

- підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

- суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто - та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

З огляду на вищенаведені правові норми суд враховує наведені у позовній заяві пояснення представника позивача з приводу того, що засновником Томашпільського КП є Томашпільська селищна рада. Форма власності - державна власність/власність територіальних громад. Підприємство фінансується з місцевого бюджету Томашпільською селищною радою.

В підтвердження зазначених відомостей стороною позивача до матеріалів позовної заяви додано Розпорядження виконавчого комітету Томашпільської селищної ради від 22.11.2019 за №225, від 07.12.2020 №297, рішення виконавчого комітету Томашпільської селищної ради від 09.12.2021 №505, від 08.12.2022 за №466 про розгляд та затвердження бюджетів Томашпільської територіальної громади за 2020-2023 роки, а також інформацією про проведені Томашпільським КП платежі з казначейського рахунку за 2020-2021 роки та виписками з казначейського рахунку за 2022-2023 роки.

З врахуванням отриманих від представника позивача пояснень та наданих в їх підтвердження доказів, суд зазначає, що Томашпільський КП підпадає під перелік підприємств на яких поширюється дія ч. 19 ст. 15 Закону № 481/95-ВР.

В контексті наведеного суд також відмічає та враховує, що в акті перевірки стороною відповідача встановлено, що в користуванні (розпорядженні) Томашпільського КП перебуває 23 транспортні засоби, які в процесі використання споживають паливо. При цьому, контролюючим органом зроблено висновок проте, що у відповідності до наданих шляхових листів та звітів використання ПММ, отримуване дизельне пальне використовувалось Томашпільським КП для власних потреб, заправки вищезазначених транспортних засобів та техніки для здійснення господарської діяльності із надання послуг по перевезенню пасажирів, вивезенню побутових відходів та інш.

Заправка паливом техніки та транспортних засобів з резервуару РГС-20 здійснюється з використанням (паливороздавальної колонки) лічильника дизельного палива типу HIGH ACCURACY METER, який обліковується на балансі Томашпільське КП, як малоцінні швидкозношувальні предмети з 2018 року

Тобто, під час проведеної перевірки відповідачем встановлено належне зберігання та використання дизельного палива у власній господарській діяльності, що чітко вказано на сторінці 5 Акту перевірки.

Використання транспортних засобів у власній господарській діяльності також знайшло своє підтвердження показами допитаного в судовому засіданні в якості свідка бухгалтера Томашпільського КП.

З огляду на викладене суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що в 2020 році позивач намагався отримати ліцензію на право зберігання пального, адже чинне законодавство не забороняє звільненому від обов`язку отримання відповідної ліцензії суб`єкту господарювання реалізувати право на її отримання.

При цьому, судом враховано отримані з даного приводу пояснення бухгалтера підприємства, який пояснив, що відповідні дії були вчинені підприємством в 2020 році в зв`язку з правовою невизначеністю щодо обов`язковості отримання ліцензії суб`єктом господарювання, який фінансується за рахунок місцевого бюджету. Відповідно, такі дії були вчинені позивачем, як відповідальним суб`єктом господарювання, задля уникнення в майбутньому можливих негативних наслідків у випадку, якщо виявиться, що така ліцензія повинна бути в наявності. Одночасно, свідок повідомив, що в подальшому йому стало відомо, що наявність такої ліцензії для Томашпільського КП є не обов`язкове.

Поряд із отриманими від представника позивача та посадової особи позивача пояснень, суд зазначає, що саме на відповідача, як суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок щодо доведення правомірність сформованих в Акті перевірки висновків та прийнятого на їх підставі оскаржуваного рішення. В даному випадку, представником відповідача в судовому засіданні висловлено лише припущення щодо можливого здійснення Томашпільським КП діяльності з перевезення пасажирів з метою отримання прибутку, проте не надано жодного належного доказу в їх підтвердження, як і не повідомлено про існування відповідних доказів. Водночас, Акт перевірки, висновки якого слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення не містять навіть згадки про озвучені стороною відповідача в судовому засіданні припущення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про те, що заявлений позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних наказу та рішення.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як видно з поданих документів, між позивачем та адвокатом Шевчуком А.А. укладено Договір про надання правової допомоги №14/2023 від 25.04.2023.

При цьому, до матеріалів справи стороною позивача в підтвердження отримання визначених у договорі №14/2023 від 25.04.2023 послуг надано ордер на надання правничої (правової) допомоги та платіжну інструкцію №1261024137 від 03.05.2023.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд звертає увагу учасників справи на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На думку суду, з огляду на складність справи, тому обсяг виконаної адвокатом роботи є неспівмірним із складністю такої роботи.

Таким чином, за результатами розгляду справи, з урахуванням критерію співмірності, на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення №5206/02-32-09-04/32475417 від 20.04.2023, яким до Томашпільського комунального підприємства застосовано штраф в розмірі 500000,00 грн за зберігання пального без ліцензії.

Стягнути на користь Томашпільського комунального підприємства за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.).

Стягнути на користь Томашпільського комунального підприємства сплачені витрати на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Томашпільське комунальне підприємство (вул. Ігоря Гаврилюка, 12, смт. Томашпільський район, Вінницька область, 24200, код ЄДРПОУ 32475417)

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ ВП 44069150)

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна