Рішення

від 12.12.2023 по справі 211/5247/23

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/5247/23

Провадження № 2/211/2338/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 грудня 2023 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Ніколенко Д.М.,

за участю секретаря судового засідання Данилової О.Д.,

представника відповідача Лесь Ю.І. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перехідний банк «РВС Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТІС», про визнання договору іпотеки недійсним, -

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом до відповідача Акціонерного товариства «РВС Банк» (далі по тексту АТ «РВС Банк») та просить суд визнати недійсним Договір іпотеки від 28 березня 2008 року, укладений між нею та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі по тексту ВАТ «Сведбанк»), предметом якого є домоволодіння по АДРЕСА_1 . В обґрунтування вимог зазначено, що 25 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі по тексту ПАТ «Омега Банк»), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнітіс» (далі по тексту ТОВ «Юнітіс») було укладено Кредитний договір №60-КЛ/08. Зазначеним договором позичальнику ТОВ «Юнітіс» було відкрито кредитну лінію із встановленням загального ліміту заборгованості 950000,00 грн. та встановлено строк дії кредитної лінії по 24 березня 2009 року включно. В якості забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором 28 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та позивачем було укладено договір іпотеки б/н, предметом якого був житловий будинок з господарчими прибудовами по АДРЕСА_1 , що належить на підставі Договору купівлі-продажу від 22 липня 1997 року позивачу. Правонаступником ПАТ «Омега Банк» є відповідач у справі. Оскільки позичальник ТОВ «Юнітіс» не виконав зобов`язання щодо погашення кредитної заборгованості, 03 березня 2009 року ВАТ «Сведбанк» скористався правом позасудового стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на нерухоме майно за договором іпотеки, а саме приватним нотаріусом Тищенком О.І. було вчинено виконавчий напис №1378 від 03.03.2009. На підставі виконавчого напису державним виконавцем ВДВС Довгинцівського району Криворізького МУЮ було відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, проведено опис майна. ВАТ «Сведбанк» та його правонаступники, ПАТ «Омега Банк» та АТ «РВС Банк» правом на стягнення в судовому порядку на предмет іпотеки не скористалися, як і не скористалися правом стягнення шляхом позасудового врегулювання відповідно до статей 36-38 Закону України «Про іпотеку». Станом на дату подання позову виконавче провадження завершено, майно не передавалось кредитору, повторно виконавчий напис до виконання не пред`являвся. Отже, стягувач втратив своє право щодо примусового стягнення боргу з позивача, так як пропустив строк на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання. Позивач вважає, що пропуск відповідачем строку на повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання, пропущення строку позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення предмету іпотеки, або звернення стягнення з предмета іпотеки шляхом позасудового врегулювання та відповідно застереження в іпотечному договорі, в сукупності є фактом закінчення терміну дії права відповідача (іпотекодавця), що складає предмет застави, що передбачає відповідно до ст. 28 Закону України «Про заставу» припинення іпотеки, яка є окремим видом застави та має наслідком звільнення відповідача від виконання зобов`язань, як за кредитним договором, так і за договором іпотеки (застави). За таких обставин ОСОБА_1 вважає, що договір іпотеки слід визнати недійним. Також вказує на те, що Договір іпотекибуло укладенонею у забезпечення Кредитного договору №66 КЛ/08 між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», та ТОВ «Юнітіс», де на час укладення договору генеральнимдиректором бувїї зять- ОСОБА_2 . Саме він вмовив її укласти договір іпотеки у забезпечення зобов`язань за кредитним договором, оскільки підприємство потребувало поповнення обігових коштів. На момент укладення договору позивач не могла знати, що ТОВ «Юнітіс» не має наміру виконувати кредитний договір, вважала, що укладення договору іпотеки носить формальний характер, тобто вона помилялась щодо обставин, які мають істотне значення, що вплинуло на її волевиявлення. Тому просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 22 серпня 2023 року цивільну справу прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 20 вересня 2023 року залучено до участі у справі в якостітретьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору ТОВ «ЮНІТІС».

20 вересня 2023 року позивачем подано пояснення за позовом, яке повністю дублює позов.

23 жовтня 2023 року від представника АТ «РВС Банк» Лось Ю.І. через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, з яких вбачається, о відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 23 жовтня 2023 року закрито підготовче судове засідання.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник АТ «РВС Банк» Лось Ю.І. у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у додаткових поясненнях у справі.

Від третьої особи ТОВ «Юнітіс» письмових пояснень не надійшло, представник товариства у судове засідання не з`явився, про час а місце слухання справи повідомлявся належним чином.

Вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов таких висновків.

У судовому засіданні встановлено, що 28 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, було укладено Іпотечний договір № 151і/60-КЛ, відповідно до якого на забезпечення основного зобов`язання, яке виникло за Кредитним договором №60-КЛ\08 від 25 березня 2008 року. ОСОБА_1 , як майновий поручитель боржника ТОВ «Юнітіс», передала в іпотеку належне їй на праві власності майно, а саме житловий будинок з господарчими прибудовами загальною площею 66,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8-10 копія іпотечного договору, а.с. 11-13 копія договору купівлі-продажу, а.с. 15 - копія довідки БТІ).

У позовній заяві позивач, як на підставу задоволення своїх позовних вимог, посилається на ст. 17 Закону України «Про іпотеку» та на ст. 28 Закону України «Про заставу», та вказує на сплив позовної давності, при цьому вважає, що суд має визнати Договір іпотеки від 25 березня 2008 року, укладений між нею та ВАТ «Сведбанк», недійсним. У зв`язку з чим, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Згідно із частиною четвертою статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Згідно зі статтями 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем.

Відповідно до статті 575 ЦК України та статті 1 Закону іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку», відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом, тобто припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України «Про іпотеку».

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №537/6072/16, провадження №61-35327св18, від 28 січня 2019 року у справі №639/7920/16-ц, провадження №61-33814св18, від 01 липня 2020 року у справі №727/11061/18, провадження №61-9980св19, від 27 жовтня 2021 року у справі №521/16269/18, провадження №61-5669св20.

Так, відповідно до іпотечного договору іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань боржником ТОВ «Юнітіс».

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази повного фактичного виконання зобов`язань за Кредитним договором №60-КЛ/08 від 25.03.2008.

Позивач посилається на наявність вчиненого 03 березня 2009 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Тищенком О.І. виконавчого напису про звернення стягнення на майно: житлового будинку з господарчими прибудовами загальною площею 66,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та за рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна, запропоновано задовольнити вимоги ВАТ «Сведбанк» в сумі 1016744,83 грн. (а.с. 14 копія виконавчого напису).

На виконання вказаного виконавчого напису державним виконавцем винесено постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 04.06.2009, складено акт опису та арешту майна від 24.01.2009 (а.с. 64-67 копія рішення).

Однак, позивачем не надано доказів завершення виконавчого провадження з виконання вказаного виконавчого напису у зв`язку з повним фактичним виконанням цього напису.

При цьому суд враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №128/4589/14-ц (провадження№ 61-4691св18), де зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису є способом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, який, як встановлено судами, не реалізовано у примусовому порядку, у зв`язку із відкликанням представником стягувача виконавчого документа. Тобто процес звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом не завершений, а отже, не відбувся. Враховуючи викладене, Верховний Суд не встановив перешкод для реалізації іпотекодержателем його права на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а тому відхилив доводи касаційної скарги про відсутність підстав для прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності нескасованого виконавчого напису нотаріуса».

Крім того, ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2013 року рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2012 року залишено без змін. Вказаним рішенням ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні виконавчого напису від 03 березня 2009 року таким, що не підлягає виконанню (а.с. 62, 63).

Щодо посилання позивача на застосування ст. ст. 256, 267 ЦК України, тобто спливу позовної давності, як на підставу для припинення зобов`язання, суд не приймає його до уваги з огляду на те, що норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України таких підстав не передбачають.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).

У разі пропуску позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку», відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом, тобто припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України «Про іпотеку».

Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Вказана позиція зазначена в постанові Верховного Суду від18 жовтня 2021 року у справі № 331/133/19 (провадження № 61-11009св21), упостанові від11 вересня 2019 року у справі №201/13602/16-ц (провадження № 61-33028св18), постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17.

Щодо посилання позивача на ст. 28 Закону України «Про заставу», то суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від11 вересня 2019 року у справі №201/13602/16-ц (провадження № 61-33028св18), де зазначено, що за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється. Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Підстави припинення застави визначенні у статті 28 Закону України «Про заставу» відповідно до якої застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом. Таким чином, вказаною нормою не передбачено такої підстави для припинення застави як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимоги кредитора за основним зобов`язанням.

Вказані правові висновки були викладені у рішенні Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року у справі №211/499/21 за позовом за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перехідний банк «РВС Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнітіс», про визнання договору іпотеки припиненим, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вказане рішення не оскаржене, набрало законної сили 02 березня 2022 року (а.с. 64-67).

Щодо визнання Договору іпотеки від 28 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», недійсним, суд вважає за необхідне зауважити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 Цивільного Кодексу України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №759/17065/14-ц.

З огляду на викладене, суд вважає, що аргументація позивача, що вона не знала, укладаючи Договір іпотеки28березня 2008року з ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», правонаступником якого, у свою чергу, є АТ «РВС БАНК», на забезпечення виконання умов Кредитного договору №601-КЛ/08 від 25 березня 2008 року, що ТОВ «Юнітіс» не має наміру виконувати зобов`язання за Кредитним договором, не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним, оскільки вказана підстава не є помилкою згідно із положеннями статті 229 Цивільного кодексу України. До того ж позивач, як доросла, дієздатна людина при укладанні договору не могла не розуміти ризики, пов`язані з переданням у заставу її нерухомого майна.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Тому аналізуючи викладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати віднести за рахунок позивача.

На підставівищевикладеного такеруючись статтями 10, 12, 13, 76, 81, 89, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд -

ухвалив:

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 19 грудня 2023 року.

Суддя Д.М.Ніколенко