Постанова

від 14.05.2024 по справі 211/5247/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4951/24 Справа № 211/5247/23 Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д.М. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого суддіТимченко О.О.,

суддівБондар Я.М.,Зубакової В.П.,

за участю секретаря судового засідання Бортник В.А.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачАкціонерне товариство «Перехідний банк «РВС Банк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТІС»

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 211/5247/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перехідний банк «РВС Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТІС», про визнання договору іпотеки недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 грудня 2023 року (суддя Ніколенко Д.М.), в приміщенні Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області,

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 25 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі по тексту ПАТ «Омега Банк»), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнітіс» (далі по тексту ТОВ «Юнітіс») було укладено Кредитний договір №60-КЛ/08. Зазначеним договором позичальнику ТОВ «Юнітіс» було відкрито кредитну лінію із встановленням загального ліміту заборгованості 950 000,00 грн. та встановлено строк дії кредитної лінії по 24 березня 2009 року включно. В якості забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором 28 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та позивачем було укладено договір іпотеки б/н, предметом якого був житловий будинок з господарчими прибудовами по АДРЕСА_1 , що належить на підставі Договору купівлі-продажу від 22 липня 1997 року позивачу. Правонаступником ПАТ «Омега Банк» є відповідач у справі. Оскільки позичальник ТОВ «Юнітіс» не виконав зобов`язання щодо погашення кредитної заборгованості, 03 березня 2009 року ВАТ «Сведбанк» скористався правом позасудового стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на нерухоме майно за договором іпотеки, а саме приватним нотаріусом Тищенком О.І. було вчинено виконавчий напис № 1378 від 03.03.2009. На підставі виконавчого напису державним виконавцем ВДВС Довгинцівського району Криворізького МУЮ було відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, проведено опис майна. ВАТ «Сведбанк» та його правонаступники, ПАТ «Омега Банк» та АТ «РВС Банк» правом на стягнення в судовому порядку на предмет іпотеки не скористалися, як і не скористалися правом стягнення шляхом позасудового врегулювання відповідно до статей 36-38 Закону України «Про іпотеку». Станом на дату подання позову виконавче провадження завершено, майно не передавалось кредитору, повторно виконавчий напис до виконання не пред`являвся. Отже, стягувач втратив своє право щодо примусового стягнення боргу з позивача, так як пропустив строк на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання. Позивач вважає, що пропуск відповідачем строку на повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання, пропущення строку позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення предмету іпотеки, або звернення стягнення з предмета іпотеки шляхом позасудового врегулювання та відповідно застереження в іпотечному договорі, в сукупності є фактом закінчення терміну дії права відповідача (іпотекодавця), що складає предмет застави, що передбачає відповідно до ст. 28 Закону України «Про заставу» припинення іпотеки, яка є окремим видом застави та має наслідком звільнення відповідача від виконання зобов`язань, як за кредитним договором, так і за договором іпотеки (застави).

Просила суд визнати недійсним договір іпотеки від 25 березня 2008 року укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , предметом якого є житловий будинок з господарськими спорудами, загальною площею 66, 1 кв.м , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить й1ї на праві власності.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що аргументація позивача про те, що вона не знала, укладаючи Договір іпотеки 28 березня 2008 року з ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», правонаступником якого, у свою чергу, є АТ «РВС БАНК», на забезпечення виконання умов Кредитного договору №601-КЛ/08 від 25 березня 2008 року, що ТОВ «Юнітіс» не має наміру виконувати зобов`язання за Кредитним договором, не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним, оскільки вказана підстава не є помилкою згідно із положеннями статті 229 Цивільного кодексу України. До того ж позивач, як доросла, дієздатна людина при укладанні договору не могла не розуміти ризики, пов`язані з переданням у заставу її нерухомого майна.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, апелянт посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що пропуск відповідачем строку на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання, пропущення строку позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення предмету іпотеки, або звернення стягнення з предмету іпотеки шляхом позасудового врегулювання у відповідності до статей 36-38 Закону України «Про іпотеку» та відповідно застереження в іпотечному договорі, в сукупності є фактом закінчення терміну дії права відповідача (іпотекодавця), що складає предмет застави, що передбачає відповідно до вимог статті 28 Закону України «Про заставу» припинення іпотеки, яка є окремим видом застави та має наслідком звільнення відповідача від виконання зобов`язань як за кредитним договором, так і за договором іпотеки (застави). Отже, суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам та зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась , про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні (в режимі відеоконференції) заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, без змін.

Представник третьої особи ТОВ «ЮНІТІС» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

28 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, було укладено Іпотечний договір № 151і/60-КЛ, відповідно до якого на забезпечення основного зобов`язання, яке виникло за Кредитним договором №60-КЛ\08 від 25 березня 2008 року. ОСОБА_1 , як майновий поручитель боржника ТОВ «Юнітіс», передала в іпотеку належне їй на праві власності майно, а саме житловий будинок з господарчими прибудовами загальною площею 66,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8-10 копія іпотечного договору, а.с. 11-13 копія договору купівлі-продажу, а.с. 15 - копія довідки БТІ).

У позовній заяві позивач, як на підставу задоволення своїх позовних вимог, посилалась на ст. 17 Закону України «Про іпотеку» та на ст. 28 Закону України «Про заставу», та вказувала на сплив позовної давності, при цьому вважала, що суд має визнати Договір іпотеки від 25 березня 2008 року, укладений між нею та ВАТ «Сведбанк», недійсним.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що аргументація позивача про те, що вона не знала, укладаючи Договір іпотеки 28 березня 2008 року з ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», правонаступником якого, у свою чергу, є АТ «РВС БАНК», на забезпечення виконання умов Кредитного договору №601-КЛ/08 від 25 березня 2008 року, що ТОВ «Юнітіс» не має наміру виконувати зобов`язання за Кредитним договором, не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним, оскільки вказана підстава не є помилкою згідно із положеннями статті 229 Цивільного кодексу України. До того ж позивач, як доросла, дієздатна людина при укладанні договору не могла не розуміти ризики, пов`язані з переданням у заставу її нерухомого майна.

Такий висновок суду першої інстанції є вірним та таким, що ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При вирішенні спору про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог має зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено наявність підстав недійсності правочину й порушення прав.

Відповідно до частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 Цивільного Кодексу України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №759/17065/14-ц.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем.

Відповідно до статті 575 ЦК України та статті 1 Закону іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку», відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом, тобто припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України «Про іпотеку».

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16, провадження №61-35327св18, від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц, провадження № 61-33814св18, від 01 липня 2020 року у справі № 727/11061/18, провадження №61-9980св19, від 27 жовтня 2021 року у справі № 521/16269/18, провадження №61-5669св20.

Так, відповідно до іпотечного договору іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань боржником ТОВ «Юнітіс».

Відповідно до матеріалів справи, відсутні належні та допустимі докази повного фактичного виконання зобов`язань за Кредитним договором №60-КЛ/08 від 25.03.2008.

Враховуючи висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №128/4589/14-ц (провадження № 61-4691св18), де зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису є способом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, який, як встановлено судами, не реалізовано у примусовому порядку, у зв`язку із відкликанням представником стягувача виконавчого документа. Тобто процес звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом не завершений, а отже, не відбувся. Враховуючи викладене, Верховний Суд не встановив перешкод для реалізації іпотекодержателем його права на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а тому відхилив доводи касаційної скарги про відсутність підстав для прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності нескасованого виконавчого напису нотаріуса».

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2013 року рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2012 року залишено без змін. Вказаним рішенням ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні виконавчого напису від 03 березня 2009 року таким, що не підлягає виконанню (а.с. 62, 63).

Щодо посилання апелянта на сплив позовної давності, як на підставу для припинення зобов`язання, колегія суддів не приймає його до уваги з огляду на те, що норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України таких підстав не передбачають.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язаних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).

У разі пропуску позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку», відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом, тобто припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України «Про іпотеку».

Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Вказана позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 331/133/19 (провадження № 61-11009св21), у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №201/13602/16-ц (провадження № 61-33028св18), постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, про те, що аргументація позивача, що вона не знала, укладаючи Договір іпотеки 28 березня 2008 року з ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», правонаступником якого, у свою чергу, є АТ «РВС БАНК», на забезпечення виконання умов Кредитного договору №601-КЛ/08 від 25 березня 2008 року, що ТОВ «Юнітіс» не має наміру виконувати зобов`язання за Кредитним договором, не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним, оскільки вказана підстава не є помилкою згідно із положеннями статті 229 Цивільного кодексу України. До того ж позивач, як доросла, дієздатна людина при укладанні договору не могла не розуміти ризики, пов`язані з переданням у заставу її нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення судупершої інстанціїухвалене здодержанням нормматеріального іпроцесуального права,підстави дляскасування судовогорішення вмежах доводівта вимогапеляційної скаргивідсутні,а томуапеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.О.Тимченко

Судді: Я.М.Бондар

В.П.Зубакова

Повне судове рішення складено 14 травня 2024 року.

Головуючий: О.О.Тимченко