Окрема думка

від 20.12.2023 по справі 385/351/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Окрема думка

20 грудня 2023 року м. Кропивницький

справа № 385/351/23

провадження № 22-ц/4809/1304/23

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 грудня 2023 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С.І., Чельник О.І. за участю секретаря судового засідання Гончар О.В., за результатами апеляційного розгляду справи №385/351/23 за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Олена» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 22 серпня 2023 року у складі головуючого судді Венгрина М.В., апеляційну скаргу Фермерського господарства «Олена» задоволено. Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 22 серпня 2023 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не можу погодитися у повному обсязі з таким судовим рішенням більшості судової колегії і тому відповідно до ч.3 ст.35 ЦПК України висловлюю свою окрему думку.

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 22 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі задоволено. Зобов`язано Фермерське Господарство «Олена» усунути перешкоди у користуванні належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим №3521110100:02:000:0370 площею 3,0099 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 16.11.2022 року до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Олена» 30.11.2012, зареєстрованої 30.11.2022, номер запису про інше речове право: 48592363. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було надано доказів, які б спростовували доводи позивача з приводу непідписання останнім додаткової угоди від 16.11.2022 б/н до договору оренди від 30.11.2012. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права оренди за ФГ «Олена» на підставі додаткової угоди, яка позивачем не укладалась, заявлені ним позовні вимоги про скасування державної реєстрації таких угод опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 більшість членів колегії суддів виходила з того, що у розумінні положень частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.Незважаючи на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 не поставив питання про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки та скасування державної реєстрації речового права. З огляду на викладене більшість колегії суддів вважала, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ФГ «Олена» про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні належної йому земельної ділянки шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Доводи апеляційної скарги відповідача ґрунтувалися саме неефективним способом захисту, обраного стороною позивача.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у судовій справі» рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Вважаю, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства, у зв`язку з чим має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ФГ «Олена» - без задоволення.

Не можу погодитися з рішенням більшості судової колегії, яка дійшла висновку про відмову у задоволенні позову з підстав неефективного способу захисту, обраного позивачем, виходячи з такого.

Судом першої інстанції на підставі зібраних судом належних, допустимих, достовірних доказів встановлено, що спірну додаткову угоду до договору оренди позивач не підписував та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджував, а відповідач протилежного у судовому засіданні не спростував.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном та скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі, яка є неукладеною.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто, спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 у справі №125/702/17 (провадження №61-48842св18) зазначено, що реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права. Отже, обґрунтованими є доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації договору оренди, проведеної щодо земельної ділянки.

Одним із способів захисту порушеного права відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України є відновлення становища, яке існувало до порушення.

У пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі №914/2350/18 (914/608/20) (провадження №12-83гс21) зазначено, що у практиці Великої Палати закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц і у подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто, державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права оренди відповідача на належну позивачу земельну ділянку - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним права оренди. У справі, яка розглядається, встановлено, що реєстрація права оренди відповідача порушує права позивача.

Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі по тексту Закон № 1952-IV), у редакції, чинній на момент подання позовної заяви, встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі, якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України №1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частини третьої статті 10 Закону №1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частинами першою, другою статті 18 Закону №1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.

Пунктами 1, 9, 14 частини першої статті 27 Закону №1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 1952-IV в редакції, чинній з 16 січня 2020 року, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції, визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

В постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок.

Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18, від 07 червня 2022 року у справі № 144/338/18, від 25.10.2023 у справі №385/1290/21.

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за відповідачем на підставі неукладеного між сторонами правочину, заявлена вимога про скасування такої державної реєстрацій спрямована на відновлення становища, яке існувало до порушення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України (постанова Верховного Суду від 23.01.2023 року справа №656/242/19).

У пункті 123 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 14-83гс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що положення статті 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) обумовлено тим, що суд вирішує спір про право; скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме право, яке реєструється. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права, а є офіційним засвідченням державою факту набуття особою такого права.

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права оренди за ФГ «Олена» на підставі додаткової угоди, яка позивачем не укладалась, вважаю правильним висновок суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації такої угоди є ефективним. Задоволення цих позовних вимог забезпечить реальне відновлення порушеного права позивача.

З огляду на викладене вище доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Суддя Кропивницького

апеляційного суду О.І. Чельник

20 грудня 2023 року