Окрема думка

від 15.11.2023 по справі 918/119/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

суддів К. М. Пількова, С. Ю. Мартєва, В. Ю. Уркевича, Н. В. Шевцової

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 918/119/21 (провадження № 12-20гс23)

1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 15.11.2023 частково задовольнила касаційні скарги Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» (далі - Кооператив) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин» (далі - Товариство); змінила постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 в мотивувальній частині, виклавши її в редакції постанови касаційного суду щодо вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 18.02.2004 Дубенською районною державною адміністрацією Рівненської області і Кооперативом (далі - Договір), та про повернення державі в особі Рівненської обласної державної адміністрації (далі - ОДА) земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 713,2 га, яка знаходиться на території Шепетинської сільської ради Дубенського району Рівненської області (далі - Земельна ділянка), а також скасувала постанову апеляційного суду у частині задоволення вимоги про витребування Земельної ділянки від Товариства з відмовою у позові в цій частині вимог. При цьому Велика Палата залишила оскаржену постанову апеляційного суду без змін у резолютивній частині щодо задоволення вимог про розірвання Договору і про повернення Земельної ділянки державі в особі ОДА.

2. Мотивуючи це рішення, Велика Палата Верховного Суду здійснила аналіз частини першої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та дійшла висновку про те, що перше речення цієї статті визначає шляхи припинення юридичної особи - ліквідація та реорганізація, а також конкретизує види реорганізації, внаслідок яких юридична особа припиняється - злиття, приєднання, поділ, перетворення. Друге ж речення вказує на характерну ознаку реорганізації, яка притаманна всім її видам, а саме: перехід майна, прав та обов`язків реорганізованої юридичної особи до її правонаступників. Норма статті 104 ЦК не встановлює вичерпного переліку видів реорганізації юридичної особи, а визначає ті її (реорганізації) види, внаслідок яких юридична особа припиняється. На це вказує й сам заголовок статті 104 ЦК «Припинення юридичної особи».

3. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для виділу притаманна характерна ознака реорганізації - перехід майна, прав та обов`язків юридичної особи, що реорганізується, до її правонаступника. При цьому обсяг правонаступництва визначається тим майном, правами та обов`язками, які передаються за розподільчим балансом, тобто має місце парцелярне (часткове) правонаступництво. Отже, виділ є видом реорганізації, який не має наслідком припинення юридичної особи, яка реорганізується, оскільки остання залишається суб`єктом права, однак зі зменшеним обсягом майна, прав та/або обов`язків.

4. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків об`єднаної палати КЦС ВС, викладених у постанові від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, та висновків КГС ВС, зроблених у постановах від 11.12.2019 у справі № 904/2251/18, від 15.01.2020 у справі № 904/11903/16 та від 21.01.2020 у справі № 904/8538/16, що виділ не є способом реорганізації юридичної особи.

5. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду виснувала, що внаслідок передачі Кооперативом Товариству права оренди Земельної ділянки за розподільчим балансом (активу, що формує вступний баланс) фактично відбулось відчуження цього права, тоді як нормою частини першої статті 8-1 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) прямо заборонено орендарю на власний розсуд здійснювати розпорядження правом оренди земельної ділянки державної власності. При цьому норми статті 8-1 Закону № 161-XIV (що встановлюють спеціальні обмеження для відчуження орендарем права оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності) є спеціальними щодо загальної норми частини четвертої статті 32 цього Закону про те, що реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору.

6. Велика Палата зазначила, що підставою для дострокового розірвання договору оренди землі може бути невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 Закону № 161-XIV та умовами договору, зокрема, порушення орендарем земельної ділянки передбаченого абзацом третім частини другої статті 25 цього Закону обов`язку виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі. Таким законодавчо встановленим обмеженням щодо земельної ділянки державної власності є заборона на відчуження права її оренди відповідно до норми частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV. При цьому заборона встановлена безвідносно до способу, в який право оренди відчужується. Така заборона є чіткою, була доступною як для Кооперативу, так і для Товариства, а наслідки її порушення - передбачуваними для них, зокрема, з огляду на вимоги Договору, абзацу третього частини другої статті 25 та частини першої статті 32 Закону № 161-XIV.

7. Наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду поклала в основу висновку про те, що Кооператив усупереч встановленій законом забороні відчужив Товариству право оренди Земельної ділянки державної власності, тобто повівся недобросовісно як щодо орендодавця, так і щодо виконання імперативних вимог закону. Так само поведінка Товариства, яке не могло не знати про чітку законодавчу заборону на будь-яке відчуження права оренди, у тому числі на користь Товариства за розподільчим балансом, теж не є добросовісною. Кооператив не виконав свого обов`язку орендаря, встановленого нормою абзацу третього частини другої статті 25 Закону № 161-XIV, що, у свою чергу, є підставою для дострокового розірвання Договору відповідно до частини першої статті 32 цього ж Закону. Таке розірвання як наслідок протиправної поведінки орендаря, ураховуючи вимоги абзацу другого статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є не лише передбаченим законом і таким, що переслідує легітимну мету контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, але й пропорційним цій меті, оскільки в такий спосіб орендодавець забезпечує відповідний контроль, а орендар, укладаючи договір оренди землі, погодився з відповідними умовами й обмеженнями та має їх дотримувати.

8. Окрім цього, ураховуючи встановлені обставини щодо наявності підстав для розірвання Договору та перебування Земельної ділянки у фактичному користуванні Товариства, Велика Палата виснувала, що належним способом захисту порушеного права власності держави буде повернення їй цієї ділянки.

9. Підтримуючи висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що виділ є формою реорганізації юридичної особи, яка передбачає перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи (правопопередника) до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (правонаступників), не можемо, однак, погодитись із результатом розгляду справи та її висновками про те, що Кооператив усупереч забороні, встановленій частиною першою статті 8-1 Закону № 161-XIV, відчужив Товариству право оренди Земельної ділянки, тобто повівся недобросовісно, що є підставою для розірвання Договору та повернення вказаної ділянки державі.

Щодо реорганізації орендаря у формі виділу як підстави для припинення договору оренди землі (судді К. М. Пільков, С. Ю. Мартєв, В. Ю. Уркевич, Н. В. Шевцова)

10. Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною другою цієї статті договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

11. За змістом статей 30 та 31 Закону № 161-XIV зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір оренди землі припиняється з підстав, наведених у частині першій статті 31 цього Закону, зокрема в разі ліквідації юридичної особи - орендаря, а також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

12. Частиною першою статті 32 Закону № 161-XIV передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 вказаного Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

13. Крім цього, за змістом частин першої та другої статті 8-1 Закону № 161-XIV, право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім випадків, коли право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності, наданої для будівництва житлового будинку, може бути відчужене орендарем за згодою орендодавця у разі, якщо таке будівництво розпочате, на строк та на умовах, визначених первинним договором оренди, або якщо таке відчуження передбачено первинним договором оренди.

14. Разом із цим частиною четвертою статті 32 Закону № 161-XIV передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

15. Тож закон передбачає можливість заміни орендаря у договорі оренди землі, що спрямована на збереження попередніх існуючих орендних відносин, зокрема, при реорганізації орендаря (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у підпунктах 6.23, 6.25-6.27 постанови від 08.09.2020 у справі № 920/418/19).

16. Аналіз частини четвертої статті 32 Закону № 161-XIV в сукупності із частиною першою статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що сторони договору оренди землі не позбавлені можливості включити в цей правочин умову, яка визначатиме реорганізацію юридичної особи - орендаря підставою для зміни його умов або припинення. Така можливість слугує запобіжником для орендодавця, який не бажає продовжувати орендні відносини з реорганізованим орендарем (його правонаступником).

17. Беручи до уваги наведене, а також враховуючи, що виділ є однією з форм реорганізації юридичної особи, доходимо висновку про те, що реорганізація юридичної особи - орендаря шляхом виділу не є підставою для зміни умов або припинення договору оренди землі, якщо інше не передбачено цим договором.

18. З моменту державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань нова юридична особа, яка утворюється внаслідок виділу (правонаступник), набуває передані їй за розподільчим балансом права та обов`язки юридичної особи - орендаря, що реорганізується шляхом виділу, тобто відбувається заміна сторони у договорі оренди землі.

19. Цими висновками необхідно було відступити від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати КЦС ВС від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, про те, що у випадку виділу закон не передбачає збереження дії договору оренди землі та переходу прав і обов`язків за таким договором до особи, яка створюється в результаті виділу, а також від висновків про те, що орендар не може передавати належні йому права за договором оренди землі при виділі на підставі розподільчого балансу особі, яка виділяється.

20. Оскільки суди встановили, що Договір не передбачає такої підстави для зміни його умов або припинення, як реорганізація юридичної особи - орендаря, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що реорганізація Кооперативу шляхом виділу з нього Товариства не може слугувати підставою для припинення Договору шляхом його розірвання.

21. У контексті спірних правовідносин реорганізація Кооперативу у формі виділу з нього Товариства не може вважатись порушенням орендарем обмежень, передбачених частиною першою статті 8-1 Закону № 161-XIV, оскільки в цьому випадку підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 32 зазначеного Закону, які спрямовані на збереження існуючих орендних відносин при реорганізації орендаря, зокрема шляхом виділу, та не дозволяють змінювати або припиняти договір оренди землі з наведених підстав, якщо інше не передбачено самим договором.

22. Також вважаємо недоречними посилання суду апеляційної інстанції на висновки об`єднаної палати КЦС ВС, викладені у постанові від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, про те, що залучення орендарем третіх осіб до обробітку землі та оплати орендної плати орендодавцю з припиненням орендарем діяльності з безпосереднього використання орендованої земельної ділянки виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем.

У спірних правовідносинах орендар (Кооператив) не залучав третю особу (Товариство) до обробітку Земельної ділянки та сплати орендної плати орендодавцю за Договором. Натомість відбулась реорганізація Кооперативу у формі виділу з нього Товариства з переходом за розподільчим балансом відповідних прав та обов`язків орендаря за Договором, що за умовами цього правочину не є підставою для його зміни або припинення.

23. Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та дійшов неправильного висновку про те, що орендар (Кооператив) допустив порушення умов Договору та статей 24, 25 Закону № 161-XIV, оскільки з жовтня 2018 року він не використовує Земельну ділянку та передав її в користування Товариства без згоди орендодавця, що суперечить статті 8-1 Закону № 161-XIV. Цей хибний висновок суд апеляційної інстанції поклав в основу висновку про наявність підстав для розірвання Договору та витребування у Товариства Земельної ділянки.

24. Враховуючи наведене, а також встановлені судами обставини використання Товариством Земельної ділянки за цільовим призначенням та виконання ним усіх передбачених Договором обов`язків орендаря, вважаємо, що суд першої інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову, оскільки підстав для розірвання Договору і повернення Земельної ділянки немає.

Стосовно зміни Великою Палатою Верховного Суду мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції шляхом викладенні її у редакції своєї постанови (суддя К. М. Пільков)

25. Із зміною мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції шляхом викладення її у редакції постанови Великої Палати не погоджуюсь.Вважаю, що ця практика зводиться до перегляду не рішень, а мотивів судів, що процесуальним законом не передбачено і створює серйозні процесуальні проблеми.

Яким чином реалізується повноваження касаційного суду змінити мотивувальну частину судового рішення?

26. Повноваження суду касаційної інстанції змінити мотивувальну частину рішення суду попередньої інстанції (частина четверта статті 311 ГПК України) повинно реалізовуватись лише таким чином, щоб у резолютивній частині своєї постанови суд касаційної інстанції доповнював або змінював конкретні фрагменти мотивувальної частини переглянутого рішення. Ці зміни можуть, звичайно, стосуватись обставин справи. Наприклад, суд касаційної інстанції може виключити з мотивувальної частини рішення суду попередньої інстанції фрагменти, у яких містяться висновки про визнання встановленими обставин, які суд касаційної інстанції визнає такими, що не належали до предмета доказування у справі.

Власними мотивами у питаннях права суд не замінює мотиви судів, а обґрунтовує залишення без змін чи в силі правильного по суті рішення (результату розгляду справи)

27. Суд касаційної інстанції не може замінити своїми мотивами мотиви, з яких виходив суд попередньої інстанції, ухвалюючи своє рішення. Суд касаційної інстанції, натомість, може залишити це рішення без змін або в силі з власних правових мотивів як таке, що є правильним по суті і не підлягає скасуванню з формальних міркувань (частина друга статті 309 ГПК України).

Суд касаційної інстанції не може замінити своїми мотивами мотиви судів першої та апеляційної інстанції в силу обмеження повноважень касаційної інстанції

28. Оскільки межі розгляду справи судом касаційної інстанції (частина перша статті 300 ГПК України) не передбачають його права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, суд касаційної інстанції не може повністю змінити мотивувальну частину рішення судів попередніх інстанцій, навіть якщо, на думку суду касаційної інстанції, він у своїй постанові відтворює всі істотні обставини справи так, як їх встановили суди попередніх інстанцій.

Мотивувальна частина рішення суду містить висновки суду у питаннях факту і права. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення суду зазначаються «висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів».

З огляду на встановлені законом обмеження повноважень суду касаційної інстанції він не може робити висновків у цьому питанні. Відповідно він не може й замінити своїми мотивами у цій частині мотиви судів попередніх інстанцій.

Натомість, у питаннях права видається, що рішення суду, залишене судом касаційної інстанції без змін з власних мотивів, слід читати і розуміти сукупно з постановою суду касаційної інстанції.

Інший підхід, який Велика Палата прийняла у цій справі, створює низку правових проблем, які переважають позитивний ефект від більшої чіткості стосовно тих мотивів, з яких залишене чинним судове рішення. Чіткість у мотивах стосовно питань права, яку таким чином впроваджує Верховний Суд, тягне за собою нечіткість у питаннях факту. Тепер вже може виникнути неясність стосовно того, які ж обставини були встановлені судами у цій справі, якщо текст мотивувальної частини постанови суду касаційної інстанції відрізняється в частині висновків у питаннях факту від тексту мотивувальної частини зміненого рішення суду попередньої інстанції.

Практичні проблеми, пов`язані із застосованим Великою Палатою підходом

a. Проблема визначеності у висновках

29. Якщо прийняти застосований Великою Палатою у цій справі підхід, то залишати без змін належить лише ті рішення, з якими Велика Палата згодна повністю і в усіх аспектах. А за такого підходу всі висновки, в тому числі висновки стосовно застосування норми права, як вони сформульовані у залишеному без змін судовому рішенні суду попередньої інстанції, «інкорпоруються» у постанову Великої Палати (яка з ними згодна, інакше б вона змінила мотивувальну частину рішення), що призводить до небажаного результату: тепер вже висновки у питаннях права, обов`язкові для інших судів, слід вишукувати у судових рішеннях судів різних інстанцій. Погіршує цю ситуацію те, що в окремих випадках предметом касаційного перегляду може бути ухвала суду. Складно погодитись з тим, що залишена Великою Палатою без змін ухвала місцевого чи апеляційного судів повинна сприйматись як така, що містить обов`язкові для врахування висновки щодо застосування норми права. Однак саме до такого наслідку призводить прийнятий Великою Палатою підхід, за якого у випадку незгоди Великої Палати у питаннях права з мотивами суду попередньої інстанції, Велика Палата змінює мотиви його судового рішення.

b. Проблема преюдиції

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 238 ГПК України висновки суду про те, які обставини, що є предметом доказування у справі, визнаються судом встановленими або спростованими, містяться саме в мотивувальній частині рішення. Із цього з необхідністю витікає проблема в застосуванні правил про преюдицію. Якщо Верховний Суд «замінив» своїми мотивами мотиви суду першої чи апеляційної інстанції, в тому числі у питаннях факту, то чи означає це, що тепер для наступних судових процесів преюдиціальне значення мають обставини, як вони описані (вважай, встановлені) у постанові касаційного суду? Чи для цілей преюдиції маємо все ж звернутись до текстів рішень судів першої або апеляційної інстанції? В останньому випадку їх рішення складно вважати зміненими у мотивувальній частині, якщо вони досі мають преюдиціальну дію.

c. Проблема запозичення цієї практики апеляційними судами

Також сприйняття цього підходу апеляційними судами створює низку процесуальних проблем. Якщо апеляційний суд за наслідками апеляційного перегляду викладає мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у редакції своєї постанови, то що буде предметом перегляду, якщо до апеляційного суду з апеляційною скаргою надалі звернеться інша особа, наприклад, особа, яка не була залучена до участі у справі, однак вважає, що її права порушені рішенням суду першої інстанції? Ця особа тепер вважається такою, що домагається перегляду рішення суду першої інстанції з мотивами апеляційного суду? Якщо апеляційний суд здійснить такий перегляд і не знайде підстав для скасування чи зміни суті рішення суду першої інстанції, то він повторно викладатиме мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у редакції своєї постанови?

30. Підсумовуючи, вважаю, що тут доречно вкотре навести думку судді Верховного Суду США А. Скаліа про те, що переглядати належить рішення, а не мотиви чи висновки («review judgments rather than opinions» [1]).

[1] Webster v. Cooper, 558 U.S. 1039, 1042 (2009) (A. Scalia, J., dissenting).

СуддіК. М. Пільков С. Ю. Мартєв В. Ю. Уркевич Н. В. Шевцова