Рішення

від 14.12.2023 по справі 336/6521/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН: 336/6521/20

Провадження №: 2/336/48/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Зарютіна П.В.,

за участю секретаря судового засідання Бублій Є.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «М`ЯСНА ФАБРИКА «ФАВОРИТ ПЛЮС» про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

04.11.2020 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «М`ЯСНА ФАБРИКА «ФАВОРИТ ПЛЮС» про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги (з урахуванням позовної заяви в новій редакції від 30.12.2020) обґрунтовані тим, що позивач з 05.07.2011 до 23.06.2020 працювала у відповідача. В день звільнення відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми та не здійснив виплату всіх належних позивачеві при звільненні коштів. При обчисленні середньої заробітної плати для нарахування грошової компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки відповідач не врахував премію за підсумками річної роботи у розмірі 12 804,88 грн, яка була нарахована позивачеві у грудні 2019 року. Внаслідок цього сума заборгованості відповідача перед позивачем з виплати згаданої компенсації складає 2583 грн. Так само відповідач при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності не врахував згадану вище премію, через що заборгував позивачеві 786,94 грн. Крім того, відповідач не виплатив позивачеві в повному обсязі заробітну плату за останній день роботи 23.06.2020 у розмірі 11,25 грн, що складається з одноденної суми індексації посадового окладу позивача. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 3381,19 грн (2583 грн + 786,94 грн + 11,25 грн). Також позивач просить стягнути з відповідача як одноразове відшкодування моральної (немайнової) шкоди 30 000 грн та всі судові витрати, які остання понесла у зв`язку з розглядом справи.

Ухвалою суду від 09.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, призначено судове засідання з розгляду справи по суті з повідомленням сторін (без їх виклику), сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи. Відповідно до ст. 84 ЦПК України у відповідача та корпорації «АТБ» витребувано належним чином засвідчені копії документів.

У відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що під час звільнення позивача відповідачем були виконані всі вимоги діючого законодавства України, а також виплачені належні суми позивачу у повному обсязі. Вважає, що позовні вимоги, в тому числі щодо відшкодування моральної шкоди та судових витрат на професійну правничу допомогу, є необґрунтованими та недоведеними.

У відповіді на відзив позивач вказує, що зазначені у відзиві факти, на які відповідач посилається в обґрунтування своїх заперечень проти позову, не підтверджуються доказами та нормами права, а тому жодним чином не спростовують наведені позивачем обставини та правові підстави позову. Через те, що відповідач не надав необхідні документи позивачеві раніше, остання не мала об`єктивної можливості отримати відомості про склад та розмір належних їй при звільненні сум та перевірити правильність їх розрахунку. Після витребування судом згаданих документів у відповідача та їх дослідження з`ясувалось, що заниження суми заробітної плати очевидно відбулось внаслідок невірного розрахунку сум грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, заробітної плати за останній день роботи та допомоги по тимчасовій непрацездатності. Факт спричинення відповідачем моральної шкоди позивачеві та розмір її грошового відшкодування з посиланням на докази, закони України, практику Верховного Суду України та Європейського суду з прав людини детально описані в позовній заяві. Оскільки позов підлягає задоволенню, то всі судові витрати, пов`язані з розглядом справи, повинні покладатись на відповідача.

Відповідач у своїх запереченнях зазначає, що відповідь на відзив є безпідставною та необґрунтованою, оскільки позивач жодного разу не надала підтвердження того, що їй не була виплачена заробітна плата за останній день роботи. Позивачем не було надано розрахунку, який свідчив би про згадані позивачем порушення. Відповідач стверджує, що позивач отримала усі належні виплати в повному обсязі. У відповідача відсутні письмові повідомлення про проведення розрахунку при звільненні працівнику, оскільки позивач не зверталась з цією вимогою до відповідача, а отримала усі належні виплати на банківську карту. Відповідачу не зрозуміло, які показники застосовувались позивачем при визначенні грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток. Стосовно річної премії за грудень 2019 року, то вона не враховується при обчисленні середнього заробітку.

У додаткових запереченнях від 05.02.2021 відповідач зауважує, що річна премія не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку компенсації за невикористанні дні щорічних відпусток. Розрахунки позивача є невірними, а суми компенсації за невикористанні дні щорічних відпусток у розмірі 31953,60 грн та компенсації по листкам непрацездатності у розмірі 478,22 грн були сплачені позивачу в повному обсязі. У зв`язку з допущеною помилкою відповідачем переплата за відпустку з 06.04.2020 до 15.04.2020 на користь позивача складає 365,80 грн. При оплаті лікарняних листків при звільненні позивача у червні 2020 року в розрахунок середньої заробітної плати не включили премію за результатами року у сумі 12804,88 грн, а тому в результаті перерахунку різниця в середній заробітній платі дійсно складає 35,77 грн. За розрахунком борг відповідача складає 107,31 грн, але з урахуванням переплати на користь позивача відповідач стверджує, що добросовісно та з переплатою виконав вимоги діючого законодавства України в частині повного та своєчасного розрахунку належних сум позивачу. Вважає, що позивач не обґрунтував свої вимоги щодо компенсації моральної шкоди у заявленому розмірі та не надав суду достатніх доказів, відповідних розрахунків, котрі свідчили б про спричинення такої шкоди саме діями відповідача. Позовні вимоги щодо стягнення витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Попередня (орієнтовна) сума судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку з розглядом цивільної справи у суді першої інстанції, становить 11500 грн.

Ухвалою судувід 15.04.2021за клопотаннямпозивача призначенопо справіпроведення судовоїекономічної експертизи,виконання якоїдоручено експертуЗапорізького відділенняДніпропетровського науково-дослідногоінституту судовихекспертиз. Провадження по справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 20.03.2023 провадження у справі відновлено та призначено справу для розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 02.05.2023 за клопотанням позивача призначено по справі проведення судової економічної експертизи, виконання якої доручено експерту Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження по справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 04.09.2023 провадження у справі відновлено та призначено справу для розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України через неявку в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

На підставі наявних матеріалів суд встановив такі факти, відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1 та 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 97 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) та ст. 22 Закону України «Про оплату праці» забороняється власнику або уповноваженому ним органу чи фізичній особі в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Позивач з 05.07.2011 працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера у регіональному складі-магазині (м. Запоріжжя) управління продажу, а 23.06.2020 була звільнена за згодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП, що підтверджується витягами з наказів № 121-к від 05.07.2011, № 118-к від 23.06.2020 та відповідними записами у трудовій книжці ОСОБА_1 .

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів та підтверджено самим відповідачем у своїх запереченнях від 18.12.2020, відповідач письмово не повідомив позивача про належні їй при звільненні суми, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 116 КЗпП, яка зобов`язує власника або уповноважений ним орган письмово повідомити працівника про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 116 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу; при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Тобто остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум.

Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Водночас при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування вказаної компенсації відповідач не врахував премію за підсумками річної роботи у розмірі 12804,88 грн, яка згідно з даними розрахункової відомості за грудень 2019 року була нарахована та виплачена позивачеві у грудні 2019 року, що визнає у своїх заявах по суті справи і сам відповідач.

Посилання відповідача на те, що річна премія не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки суперечить абз. 1, 2 п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, чинні на час виникнення спірних правовідносин норми абз. 1, 2 п. 3 згаданого Порядку визначали, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включається, серед іншого, винагорода за підсумками річної роботи; премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату; одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.

Суд бере до уваги, що у висновку експерта від 21.08.2023 № 2332-23 за результатами проведення судової економічної експертизи зазначено, що в обсязі наданих документів документально та нормативно, враховуючи законодавство, що діяло станом на 23.06.2020, частково підтверджується наведений у позовній заяві від 30.12.2020 розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем з виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 1506,40 грн.

Тобто надані позивачем розрахунки суми компенсації за невикористані дні щорічних відпусток частково знайшли своє підтвердження в розмірі 1506,40 грн, доказів зворотного суду представлено не було.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КЗпП, ч. 1 ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 20, п. 1 ч. 1 і абз. 2 ч. 2 ст. 22, п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» працівники мають право на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності; право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом; за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надається, зокрема, допомога по тимчасовій непрацездатності; допомога надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві; оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; допомога виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років.

У ході судового розгляду було встановлено та підтверджено наданими сторонами доказами, що відповідач при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності не врахував премію за підсумками річної роботи у розмірі 12 804,88 грн, яка була нарахована позивачеві у грудні 2019 року.

Приписи ч. 1 ст. 33 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та абз. 1 п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266, зобов`язують при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності враховувати всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Як свідчать подані відповідачем документи, зокрема розрахунки компенсації за лікарняні листи сума виплаченої позивачеві допомоги по тимчасовій непрацездатності становила загалом 9733,90 грн замість 10520,84 грн, яка мала бути нарахована та виплачена позивачеві з урахуванням премії за підсумками річної роботи, виплаченої у грудні 2019 року.

За розрахунками позивача, які ґрунтуються на нормах діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства та спростовані відповідачем не були, сума заборгованості відповідача перед позивачем з виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності складає 786,94 грн (10 520,84 грн - 9733,90 грн).

Даний факт доведено і висновком експерта від 21.08.2023 № 2332-23 за результатами проведення судової економічної експертизи, де вказано, що в обсязі наданих документів документально та нормативно, враховуючи законодавство, що діяло станом на 23.06.2020, в повному обсязі підтверджуються недонараховані суми допомоги по тимчасовій непрацездатності в сумі 786,94 грн.

Суд враховує, що у додаткових запереченнях від 05.02.2021 відповідач частково визнав неправильність свого розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності та наявності заборгованості перед позивачем.

Водночас суд критично ставиться до доданих відповідачем до додаткових заперечень від 05.02.2021 копій бухгалтерських довідок № 1 та № 2, так само як і до наведених у цих додаткових запереченнях розрахунків та тверджень про переплату позивачеві заробітної плати за час відпустки у квітні 2020 року як підставу звільнення від обов`язку сплачувати позивачеві заборгованості із допомоги по тимчасовій непрацездатності.

У даному випадку відповідач посилається на невзаємозамінні виплати, а наведені відповідачем розрахунки суперечать один одному та раніше наданим відповідачем документам первинного бухгалтерського обліку. Наприклад, річна премія при розрахунку компенсації за невикористані дні щорічної відпустки врахована, а при обчисленні заробітної плати за час відпустки у квітні 2020 року ні; використання відповідачем різних показників середньоденної заробітної плати у розрахунках допомоги по тимчасовій непрацездатності, які додані до відзиву на позовну заяву від 27.11.2020 та додаткових заперечень від 05.02.2021.

Крім того, нарахування позивачеві заробітної плати за час відпустки у квітні 2020 року не відноситься до предмета спору.

Під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження факт невиплати в повному обсязі відповідачем позивачеві заробітної плати за останній день роботи 23.06.2020 у розмірі 11,25 грн.

Зокрема, відповідно до наявного в матеріалах справи табеля обліку робочого часу за червень 2020 року кількість робочих днів у червні 2020 року 20. За даними витягу зі штатного розпису на 2020 рік оклад головного бухгалтера регіонального складу-магазину (м. Запоріжжя) становив 7566 грн. Тобто оплата за 1 робочий день позивача у червні мала становити 378,30 грн (7566 грн / 20 днів), яка і була їй нарахована за даними розрахункової відомості за червень 2020 року.

Такі висновки суду відповідають і висновку експерта від 21.08.2023 № 2332-23 за результатами проведення судової економічної експертизи, де так само встановлено, що документально та нормативно не підтверджуються недонараховані суми заробітної плати за останній день роботи в сумі 11,25 грн.

З усього вищенаведеного випливає, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 2293,34 грн (1506,40 грн + 786,94 грн).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначена структура заробітної плати:

-основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

-додаткова заробітна плата. Це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

-інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, зазначені вище суми, які не були виплачені відповідачем позивачеві в день звільнення, входять до структури заробітної плати позивача.

Суд також звертає увагу на те, що невиплата належної позивачеві заробітної плати з вини відповідача спричинили позивачеві втрати немайнового характеру.

Невиплата відповідачем належної позивачеві заробітної плати, яка, виходячи з даних індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5, була єдиним джерелом доходу позивача та на яку вона обґрунтовано розраховувала, змусили останню докладати додаткових зусиль для організації свого життя, чим був порушений його звичний уклад. Отже, протиправною бездіяльністю відповідача позивачу завдано моральної шкоди.

Норми ст. 2371 КЗпП встановлюють, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує характер та глибину душевних страждань, яких зазнала позивач та які тривають з червня 2020 року і донині, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вину відповідача у спричиненні моральної шкоди та його поведінку після вчиненого порушення прав позивача, а також приписи ч. 1 ст. 9, ст. 23, 1167, ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, п. 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», презумпцію моральної шкоди в разі порушення прав людини, визнану прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Ромашов проти України», № 67534/01, 27.07.2004).

З огляду на це, суд вважає розумним, виваженим та справедливим задовольнити позовні вимоги в частині розміру одноразового відшкодування моральної (немайнової) шкоди у розмірі 30 000 грн.

Відповідно до ст. 76, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

В даному випадку наявні в матеріалах справи докази наведені вище висновки суду не спростовують.

Враховуючи все вищевикладене та проведений аналіз досліджених та оцінених доказів, суд дійшов переконання, що позов належить задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату в сумі 2293,34 грн та 10 000 грн як грошове відшкодування моральної шкоди.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, то суд виходить з наступного.

За приписами ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 2-6 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами; для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Нормами ч. 6-9 ст. 139 ЦПК України визначено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів; розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 1, 2, абз. 1 ч. 8, ч. 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні; у такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, наведені у ч. 3 ст. 141 ЦПК України.

Позивач при поданні позовної заяви сплатила судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.

Задовольняючі позов частково, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням ціни позову: 309,64 грн (840,80 грн ? 12293,34 грн / 33 381,19 грн).

Відповідач не довів неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у сумі 10600 грн. Натомість позивач надав суду всі підтверджуючі документи в обґрунтування вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають вищезазначеним вимогам ЦПК України, зокрема: копії договору про надання правової допомоги, ордера на надання правової допомоги, акта надання послуг, квитанції до прибуткового касового ордера.

Задовольняючі позов частково, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням ціни позову: 3903,67 грн (10600 грн ? 12293,34 грн / 33 381,19 грн).

Розмір витрат позивача на підготовку висновку експерта від 21.08.2023 № 2332-23 за результатами проведення судової економічної експертизи у розмірі 3823,68 грн встановлено судом на підставі акта здачі-приймання висновку експерта та відповідної квитанції.

Задовольняючі позов частково, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати на підготовку висновку експерта пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням ціни позову: 1408,15 грн (3823,68 грн ? 12293,34 грн / 33 381,19 грн).

З урахуванням викладеного та керуючись ст. 2, 3, 7, 10-13, 76-79, 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «М`ЯСНА ФАБРИКА «ФАВОРИТ ПЛЮС» про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкодизадовольнити частково.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «М`ЯСНА ФАБРИКА «ФАВОРИТ ПЛЮС» (місцезнаходження: 52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Василя Сухомлинського, буд. № 76; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 37373551) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) невиплачену заробітну плату в сумі 2293 (дві тисячі двісті дев`яносто три) грн. 34 коп. та 10 000 (десять тисяч) грн. як грошове відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «М`ЯСНА ФАБРИКА «ФАВОРИТ ПЛЮС» (місцезнаходження: 52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Василя Сухомлинського, буд. № 76; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 37373551) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 309,64 гривень, на професійну правничу допомогу у розмірі 3903,67 гривень та на залучення експерта у розмірі 1408,15 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя П.В. Зарютін