Рішення

від 20.12.2023 по справі 300/5559/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2023 р. справа № 300/5559/23

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Тимощук О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Урсу Ірина Миколаївна (надалі, також - представник позивача), яка діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 17.08.2023 звернулася в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Київській області), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області за №092850020522 від 03.07.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з дати отримання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області первісної заяви ОСОБА_1 про призначення їй пенсії за віком, а саме з 11.05.2023.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.01.2003, видане Управлінням Пенсійного фонду України в Первомайському районі АРК. Позивач до квітня 2023 року проживала на території Автономної Республіки Крим, а з 08.05.2023 - взята на облік як внутрішньо переміщена особа з фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 . Вказала, що ОСОБА_1 09.05.2023 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про виплату пенсії як внутрішньо переміщеній особі, котра переїхала з АРК, однак у такій виплаті відмовлено у зв`язку з необхідністю особистого звернення до відповідного сервісного центру або подання заяви через Вебпортал електронних послуг за допомогою кваліфікованого елекронного підпису. Також представник позивача зазначила, що 26.06.2023 ОСОБА_1 звернулася до Калуського об`єднаного управління ПФУ із заявою про призначення пенсії як внутрішньо переміщеній особі, котра переїхала з АРК, однак Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило про відмову спірним рішенням відповідача у такому призначенні, оскільки не надано документи, які засвідчують неперебування заявниці на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії. Таку відмову вважає протиправною, оскільки право на вже призначену пенсію не може бути поставлено в залежність від ненадання документів, які засвідчують про неперебування на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації. З метою захисту порушеного права звернулася через уповноваженого представника до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою суду від 22.08.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви (а. с. 36-37).

У встановлений судом строк недоліки позовної заяви усунуто, тому ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до правил, встановлених статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с. 41-42).

Пунктом 4 резолютивної частини цієї ухвали витребувано у ГУ ПФУ в Київській області належним чином засвідчену копію рішення від 03.07.2023 №092850020522 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та вичерпний перелік доказів, на підставі яких прийняте оскаржуване рішення.

Згідно з довідками про доставку електронного листа ухвала про відкриття провадження від 28.08.2023 та адміністративний позов від 17.08.2023 по справі №300/5559/23 доставлені до електронного кабінету ГУ ПФУ в Київській області 15.11.2023 (а.с. 47, 48).

Однак правом на подання відзиву на позов ГУ ПФУ в Київській області не скористалося, будь-яких інших заяв чи клопотань до суду не подавало.

Частиною 6 статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, наявні в матеріалах справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 08.10.2002 отримувала пенсію за вислугою років, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 10.01.2003 Управлінням Пенсійного фонду України в Первомайському районі АРК (а.с. 19).

Згідно з довідкою №2605-7001778876 від 08.05.2023 ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , та фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20).

Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 09.05.2023, в якій просила виплачувати їй пенсію як внутрішньо переміщеній особі, котра переїхала з АРК. У зазначеній заяві вказала про те, що отримувала російську пенсію в квітні 2023 року та про те, що додаткових документів про припинення пенсії немає. Додатками до такої заяви зазначено: паспорт, довідка ВПО, ідентифікаційний код, пенсійне посвідчення (а.с. 21). Заява від 09.05.2023 відправлена Головному управлінню Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області поштовим зв`язком та отримана уповноваженою особою останнього 11.05.2023 (а.с. 22-24).

Листом від 06.06.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило ОСОБА_1 про необхідність особистого звернення до відповідного сервісного центру для продовження виплати пенсії або подання заяви через Вебпортал електронних послуг за допомогою кваліфікованого елекронного підпису (а.с. 25-26).

ОСОБА_1 26.06.2023 звернулася із відповідною заявою до Відділу обслуговування громадян №5 Івано-Франківської області (а.с. 27).

Заяву позивача за принципом екстериторіальності передано на розгляд ГУ ПФУ в Київській області, яке прийняло рішення №092850020522 від 03.07.2023 (а.с. 29). У такому рішенні відповідач встановив досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку та наявність у неї необхідного страхового стажу, передбачених частиною 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки не надано документи, які засвідчують неперебування заявниці на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії.

Листом від 06.07.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надіслало позивачу рішення №092850020522 від 03.07.2023 про відмову в призначенні пенсії (а.с. 28).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, з метою захисту порушеного права, позивач через уповноваженого представника звернулася з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі, також - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 9, частини 1 статті 10 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Пунктом 14-4 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV установлено, що громадянам, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, виплата пенсій та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом, здійснюються за рахунок коштів, які надходять від платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, розташованих на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

У разі виникнення дефіциту коштів для фінансування цих виплат такий дефіцит покривається за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим та бюджету м. Севастополя.

Громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства російської федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення російської федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (надалі, також - Порядок №22-1) розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 234 (надалі, також - Порядок №234).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введенно воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023 та триває по теперішній час.

На затвердження цих указів Верховною Радою України прийнято відповідні закони.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VІІІ визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII від 15.04.2014 (надалі, також - Закон №1207-VII) визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом статті 1 Закону №1207-VII тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.

Нормами статті 18 Закону №1207-VII громадянам України гарантується дотримання в повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (надалі, також - Закон №1706-VII), встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з приписами частини першої-третьої статті 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина 1 статті 5 Закону №1706-VII).

Відповідно до частин 1, 2 статті 7 Закону №1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Частиною 3 статті 7 Закону №1706-VII встановлено, що громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Як з`ясовано судом вище, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , та фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20).

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону №1207-VII (в редакції чинній до змін внесених Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" та внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1618-IX від 01.07.2021) виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів російської федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У подальшому, до частини 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», внесено зміни згідно із Законом №1618-IX від 01.07.2021, та зазначено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 4 Порядку №234, територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.

Отже, згідно з вимогами Порядку №234 обов`язок надсилання запиту щодо витребування пенсійної справи позивача з органів російської федерації покладається саме на територіальні органи Пенсійного фонду.

Крім цього, частиною 1 статті 49 Закону №1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Зазначений в цій статті перелік підстав припинення виплати пенсії є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (надалі, також - Постанова №637), призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункуту 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (надалі, також - Постанова №365).

Згідно з пунктом 5 Постанови №365 для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.

Відповідно до пункту 15 Постанови №365, орган, що здійснює соціальні виплати, призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи.

Отже, законодавчими нормами встановлено окремий порядок призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема, на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Необхідність надання певних документів, втому числі про отримання чи припинення отримання пенсійних виплат в органах пенсійного забезпечення російської федерації чи отримання паперової справи з тимчасово окупованої території для призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам указаними нормами Закону №1706 та Порядку №365 не передбачена.

Зі змісту спірного рішення вбачається, що за результатами розгляду заяви позивач про призначення пенсії за віком, ГУ ПФУ в Київській області встановило досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку та наявність у неї необхідного страхового стажу, передбаченого частиною 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки не надано документи, які засвідчують неперебування заявниці на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії.

Суд вважає такі мотиви відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком протиправними та такими, що покладають на особу надмірний тягар.

Так, як з`ясовано вище обов`язок надсилання запиту щодо витребування пенсійної справи позивача з органів російської федерації покладається саме на територіальні органи Пенсійного фонду.

Водночас, з відомих причин ні для органу пенсійного фонду України, ні для позивача на теперішній момент не є можливим отримання будь-якої інформації чи документів, в тому числі таких, які засвідчують неперебування позивача на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії.

Колегії суддів Верховного Суду у постанові від 22.09.2021 по справі № 308/3864/17, зазначила, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.

Крім цього, як з`ясовано судом вище, передбачно призначення пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема, на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

ОСОБА_1 з 08.05.2023 взята на облік як внутрішньо переміщена особа з фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Жодних доказів на підтвердження отримання позивачем пенсії в органах пенсійного забезпечення російської федерації після її прибуття на підконтрольну Україні територію та взяття 08.05.2023 на облік як внутрішньо переміщеної особи, відповідач у спірному рішенні не наводить.

Натомість неможливість документального підтвердження неперебування ОСОБА_1 на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії не може позбавляти права останньої на отримання пенсії як внутрішньо переміщеною особою за фактичним місцем проживання.

Водночас, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Також суд зазначає таке: Європейський суд з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція) з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За наведених підстав та вказаних правових норм суд дійшов висновку про безпідставність відмови спірним рішенням у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, у зв`язку з чим рішення ГУ ПФУ в Київській області №092850020522 від 03.07.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з дати отримання Головним управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області первісної заяви ОСОБА_1 про призначення їй пенсії за віком, а саме з 11.05.2023, суд зазначає таке.

Формулюючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком, представник позивача не врахувала, що процедурі нарахування та виплати пенсії передує етап призначення такої пенсії.

Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 10.01.2003 Управлінням Пенсійного фонду України в Первомайському районі АРК ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 08.10.2002 отримувала пенсію за вислугу років.

Доказів отримання позивачкою раніше саме пенсії за віком матеріали справи не містять.

Також викладаючи такий зміст позовних вимог до ГУ ПФУ в Київській області, представник позивача не врахувала, що відповідачу 2 заява позивача передана за принципом екстериторіальності лише для розгляду і вирішення питання щодо наявності підстав для призначення пенсії за віком.

Так, відповідно до пунктів 4.1, 4.2, абзацу 3 пункту 4.3 і пункту 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за №22-1 (надалі, також - Порядок №22-1), заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Із вказаного вбачається, що після реєстрації 26.06.2023 заяви ОСОБА_1 органом пенсійного забезпечення, який розглянув і вирішив, за принципом екстериторіальності, питання про наявність чи відсутність права на пенсію, в розумінні Порядку №22-1 є ГУ ПФУ в Київській області.

Після прийняття рішення про призначення пенсії подальше нарахування та виплата такої пенсії здійснюється органом пенсійного забезпечення за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи.

Тобто в контексі наведеного, суд звертає увагу, що в ГУ ПФУ в Київській області відсутні повноваження щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).

У спірному рішенні №092850020522 від 03.07.2023 відповідач встановив досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку та наявність у неї страхового стажу, передбачених частиною 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для призначення пенсії за віком. Однак, як встановлено судом вище, безпідставно відмовив у такому призначенні, оскільки не надано документи, які засвідчують неперебування заявниці на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії. Інших мотивів відсутності у позивача права на отримання пенсії за віком спірне рішення не містить.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним", як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Таким чином, суд керуючись статтею 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати ГУ ПФУ в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 26.06.2023.

При цьому вимога про поновлення порушеного права позивача з 11.05.2023, тобто з дати отримання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області первісної заяви ОСОБА_1 про призначення їй пенсії за віком, є необґрунтованою, оскільки ГУ ПФУ в Київській області, яке є відповідачем у цій справі, заяву позивача від 09.05.2023 не розглядало, тому за наявного складу учасників цієї справи, питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії на підставі заяви від 09.05.2023 не може розглядатися в межах цієї справи.

Відтак, з урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Наявною в матеріалах справи квитанцією ID 7088-4886-2594-4252 підтверджується сплата позивачем 23.08.2023 судового збору у розмірі 1 073,60 грн (а.с.1).

Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, відтак, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частина сплаченої нею суми судового збору в розмірі 536,80 грн, що пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №092850020522 від 03.07.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 26.06.2023.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ;

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, адреса: вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ - 22933548.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.