Постанова

від 10.04.2024 по справі 300/5559/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/5559/23 пров. № А/857/2570/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Глушко І.В.,

суддя Запотічний І.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року (головуючий суддя Тимощук О.Л., м.Івано-Франківськ) у справі №300/5559/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

17.08.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області за №092850020522 від 03.07.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з дати отримання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області первісної заяви ОСОБА_1 про призначення їй пенсії за віком, а саме з 11.05.2023.

Позов обґрунтовує тим, що отримує пенсію за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.01.2003, видане Управлінням Пенсійного фонду України в Первомайському районі АРК. Позивач до квітня 2023 року проживала на території Автономної Республіки Крим, а з 08.05.2023 - взята на облік як внутрішньо переміщена особа з фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 . Вказала, що ОСОБА_1 09.05.2023 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про виплату пенсії як внутрішньо переміщеній особі, котра переїхала з АРК, однак у такій виплаті відмовлено у зв`язку з необхідністю особистого звернення до відповідного сервісного центру або подання заяви через Вебпортал електронних послуг за допомогою кваліфікованого елекронного підпису. Також, зазначила, що 26.06.2023 звернулася до Калуського об`єднаного управління ПФУ із заявою про призначення пенсії як внутрішньо переміщеній особі, котра переїхала з АРК, однак Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило про відмову спірним рішенням відповідача у такому призначенні, оскільки не надано документи, які засвідчують неперебування заявниці на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії. Таку відмову вважає протиправною, оскільки право на вже призначену пенсію не може бути поставлено в залежність від ненадання документів, які засвідчують про неперебування на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року адміністративним позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №092850020522 від 03.07.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 26.06.2023. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що орган Пенсійного фонду України, що призначає пенсію за новим місцем проживання, здійснює поновлення виплати пенсії особам після надходження паперової пенсійної справи за документами наявними в ній (документи про підтвердження страхового стажу та заробітної плати) та підтвердженням про припинення виплати пенсії. Вказує, що інформація про припинення виплати пенсії чи перебування на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації, як одержувач пенсії заявницею не надана. Звертає увагу, що російська федерація з 01.01.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Апелянт вважає, що єдиною та необхідною правовою підставою для взяття на облік та початку виплати пенсії позивачу є наявність паперової пенсійної справи позивача із зазначенням по який місяць пенсіонер отримував пенсію. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 08.10.2002 отримувала пенсію за вислугою років, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 10.01.2003 Управлінням Пенсійного фонду України в Первомайському районі АРК.

Згідно з довідкою №2605-7001778876 від 08.05.2023 ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , та фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 09.05.2023, в якій просила виплачувати їй пенсію як внутрішньо переміщеній особі, котра переїхала з АРК. У зазначеній заяві вказала про те, що отримувала російську пенсію в квітні 2023 року та про те, що додаткових документів про припинення пенсії немає. Додатками до такої заяви зазначено: паспорт, довідка ВПО, ідентифікаційний код, пенсійне посвідчення. Заява від 09.05.2023 відправлена Головному управлінню Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області поштовим зв`язком та отримана уповноваженою особою останнього 11.05.2023.

Листом від 06.06.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило ОСОБА_1 про необхідність особистого звернення до відповідного сервісного центру для продовження виплати пенсії або подання заяви через Вебпортал електронних послуг за допомогою кваліфікованого електронного підпису.

ОСОБА_1 26.06.2023 звернулася із відповідною заявою до Відділу обслуговування громадян №5 Івано-Франківської області.

Заяву позивача за принципом екстериторіальності передано на розгляд ГУ ПФУ в Київській області, яке прийняло рішення №092850020522 від 03.07.2023. У такому рішенні відповідач встановив досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку та наявність у неї необхідного страхового стажу, передбачених частиною 3 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Однак відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки не надано документи, які засвідчують неперебування заявниці на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії.

Листом від 06.07.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надіслало позивачу рішення №092850020522 від 03.07.2023 про відмову в призначенні пенсії.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернулася в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 9, частиною 1 статті 10 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Пунктом 14-4 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV установлено, що громадянам, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, виплата пенсій та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом, здійснюються за рахунок коштів, які надходять від платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, розташованих на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. У разі виникнення дефіциту коштів для фінансування цих виплат такий дефіцит покривається за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим та бюджету м. Севастополя. Громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства російської федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення російської федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (Порядок №22-1) розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 234 (Порядок №234).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введенно воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023 та триває по теперішній час.

На затвердження цих указів Верховною Радою України прийнято відповідні закони.

Статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 №389-VІІІ визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII від 15.04.2014 (Закон №1207-VII) визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Згідно з статтею 1 Закону №1207-VII тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.

Нормами статті 18 Закону №1207-VII громадянам України гарантується дотримання в повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Закон України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 №1706-VII (Закон №1706-VII), встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з статтею 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з приписами частини першої-третьої статті 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина 1 статті 5 Закону №1706-VII).

Відповідно до частин 1, 2 статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Частиною 3 статті 7 Закону №1706-VII встановлено, що громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Колегія суддів вказує, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , та фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону №1207-VII (в редакції чинній до змін внесених Законом України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" та внесення змін до деяких законодавчих актів України №1618-IX від 01.07.2021) виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів російської федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У подальшому, до частини 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», внесено зміни згідно із Законом №1618-IX від 01.07.2021, та зазначено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 4 Порядку №234 територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.

Отже, згідно з вимогами Порядку №234 обов`язок надсилання запиту щодо витребування пенсійної справи позивача з органів російської федерації покладається саме на територіальні органи Пенсійного фонду.

Крім цього, частиною 1 статті 49 Закону №1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Зазначений в цій статті перелік підстав припинення виплати пенсії є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Постанова №637) призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Постанова №365).

Відповідно до пункту 5 Постанови №365 для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.

Відповідно до пункту 15 Постанови №365 орган, що здійснює соціальні виплати, призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи.

Отже, законодавчими нормами встановлено окремий порядок призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема, на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Необхідність надання певних документів, втому числі про отримання чи припинення отримання пенсійних виплат в органах пенсійного забезпечення російської федерації чи отримання паперової справи з тимчасово окупованої території для призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам указаними нормами Закону №1706 та Порядку №365 не передбачена.

Зі змісту спірного рішення вбачається, що за результатами розгляду заяви позивач про призначення пенсії за віком, ГУ ПФУ в Київській області встановило досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку та наявність у неї необхідного страхового стажу, передбаченого частиною 3 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Однак відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки не надано документи, які засвідчують неперебування заявниці на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії.

Апеляційний суд вважає такі мотиви відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком протиправними та такими, що покладають на особу надмірний тягар. Так, як з`ясовано вище обов`язок надсилання запиту щодо витребування пенсійної справи позивача з органів російської федерації покладається саме на територіальні органи Пенсійного фонду. Водночас, з відомих причин ні для органу пенсійного фонду України, ні для позивача на теперішній момент не є можливим отримання будь-якої інформації чи документів, в тому числі таких, які засвідчують неперебування позивача на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії.

Колегії суддів Верховного Суду у постанові від 22.09.2021 по справі № 308/3864/17, зазначила, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.

Крім цього, як з`ясовано судом вище, передбачно призначення пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема, на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. ОСОБА_1 з 08.05.2023 взята на облік як внутрішньо переміщена особа з фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 Жодних доказів на підтвердження отримання позивачем пенсії в органах пенсійного забезпечення російської федерації після її прибуття на підконтрольну Україні територію та взяття 08.05.2023 на облік як внутрішньо переміщеної особи, відповідач у спірному рішенні не наводить. Натомість неможливість документального підтвердження неперебування ОСОБА_1 на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії не може позбавляти права останньої на отримання пенсії як внутрішньо переміщеною особою за фактичним місцем проживання.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

За наведених підстав та вказаних правових норм, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність відмови спірним рішенням у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Крім того, у спірному рішенні №092850020522 від 03.07.2023 відповідач встановив досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку та наявність у неї страхового стажу, передбачених частиною 3 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування для призначення пенсії за віком. Однак, як встановлено вище, безпідставно відмовив у такому призначенні, оскільки не надано документи, які засвідчують неперебування заявниці на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії. Інших мотивів відсутності у позивача права на отримання пенсії за віком спірне рішення не містить.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 26.06.2023.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 300/5559/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний