Рішення

від 19.12.2023 по справі 420/16332/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/16332/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Бойко О.Я.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У від 24.02.2020 на суму 29 293,44 грн., та зобов`язання вчинити певні дії, вирішив адміністративний позов задовольнити частково.

І. Суть спору:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до відповідача, Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У від 24.02.2020 на суму 29 293,44 грн., що була винесена Головним управлінням ДПС в Одеській області.

При цьому, позивач просив зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області виключити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відомості щодо заборгованості з єдиного соціального внеску в розмірі, визначеному вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У від 24.02.2020 зі сплати єдиного соціального внеску на суму 29 293,44 грн., що була винесена Головним управлінням ДПС в Одеській області.

ІІ. Аргументи сторін

(а) Позиція Позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

З 02.12.2009 року позивач ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа підприємець.

Однак, жодного дня не займався підприємницькою діяльністю, тому був впевнений, що він не є фізичною особою підприємцем.

13 липня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 підприємницької діяльності та 14.07.2020 останнього було знято з обліку у податковому органі. При знятті з обліку позивачу ОСОБА_1 ніхто не повідомив про наявність заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Про наявність вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У від 24.02.2020 на суму 29 293,44 грн. позивач ОСОБА_1 дізнався лише в травні 2023 року, коли під час примусового виконання даної вимоги державним виконавцем була винесена постанова про арешт його рахунків.

Разом з цим, позивач зазначив, що підприємницьку діяльність він не здійснював та з 1998 року працював як найманий працівник на різних підприємствах, на яких нарахування та сплату єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за нього здійснював роботодавець, у зв`язку з чим він не повинен був у цей період сплачувати такий внесок, як ЄСВ.

Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

При цьому, позивач зазначив, що вимога сплачувати єдиний внесок особами, які перебувають на обліку в органах ДПС та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як найманий працівник, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року справа № 160/3114/19 та від 04 грудня 2019 року справа № 440/2149/19.

Оскільки в період, за який нарахований єдиний соціальний внесок як суб`єкту підприємницької діяльності, позивач не здійснював підприємницьку діяльність, не отримував доходу від такої господарської діяльності, а був найманим працівником, за якого роботодавець здійснював сплату єдиного соціального внеску, тому він вважає, що був звільнений від сплати єдиного соціального внеску, як суб`єкт підприємницької діяльності в цей період.

Позивач вважає зазначену вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У від 24.02.2020 на суму 29 293,44 грн., що була винесена Головним управлінням ДПС в Одеській області, протиправною та просить її скасувати.

При цьому, у разі скасування судом вимоги про сплату боргу (недоїмки), позивач просив зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області виключити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відомості щодо заборгованості з єдиного соціального внеску в розмірі, визначеному вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У від 24.02.2020 зі сплати єдиного соціального внеску на суму 29 293,44 грн., що була винесена Головним управлінням ДПС в Одеській області.

(б) Позиція Відповідача.

Відповідач, Головне управління ДПС в Одеській області не погодилось з вимогами адміністративного позову, вважає їх необґрунтованими і недоведеними, у зв`язку з чим просить відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Із відзиву на адміністративний позов, поданого ГУ ДПС в Одеській області, вбачається, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі Закон України № 2464- VІ від 08.07.2010).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464- VІ від 08.07.2010 платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України № 2464- VІ від 08.07.2010 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідач звернув увагу суду на те, що Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України № 2464- VІ від 08.07.2010, які набули чинності з 01 січня 2017 року, відповідно до яких у позивача ОСОБА_1 , як підприємця з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску навіть, у разі не отримання доходу.

Тобто, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України № 2464- VІ від 08.07.2010. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

При цьому, відповідач зазначив, що чинне законодавство у сфері збору та обліку єдиного внеску не пов`язує фактичне проведення фізичними особами підприємцями своєї підприємницької діяльності із обов`язком сплати єдиного внеску. Тобто, обов`язок сплати єдиного внеску, за відсутності інших умов, пов`язаний саме із статусом суб`єкта підприємницької діяльності та припиняється разом із внесенням відомостей щодо припинення діяльності саме фізичної особи підприємця.

Також, відповідач зазначив, що відповідно до п.3 розділу ІV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 20.04.2015 року № 449 та ст.25 Закону України № 2464- VІ від 08.07.2010 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Крім того, відповідач звернув увагу суду на те, що в період з жовтня 2018 року по липень 2021 року за ОСОБА_1 не проводилась сплата єдиного соціального внеску.

Отже, враховуючи, що позивач у період з 02.12.2009 по 13.07.2020 був зареєстрований як фізична особа підприємець та перебував на обліку у Головному управлінні ДПС в Одеській області, який не сплачував єдиний внесок до бюджету, у Головного управління ДПС в Одеській області були наявні усі законні підстави для винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У від 24.02.2020.

З огляду на це, Головне управління ДПС в Одеській області просить відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

ІІІ. Процедура та рух справи

10.07.2023 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 02.12.2009 року був зареєстрований фізичною особою підприємцем.

13 липня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань було внесено запис про державну реєстрацію припинення фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 підприємницької діяльності.

14 липня 2020 року позивач ОСОБА_1 був знятий з обліку в податковому органі.

24 лютого 2020 року Головне управління ДПС в Одеській області сформувало позивачу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У в сумі 29 293,44 грн., тобто недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з січня 2017 року по 24.02.2020 (по день обчислення вимоги).

Постановою державного виконавця Южненського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Одеси від 28.12.2022 було відкрито виконавче провадження № 70612598 з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У від 24.02.2020, виданої Головним управлінням ДПС в Одеській області щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави суми єдиного внеску в розмірі 29 293,44 грн.

Постановою державного виконавця від 01.05.2023 року в рамках виконавчого провадження № 70612598 було накладено арешт на рахунки ОСОБА_1 .

Згідно трудової книжки, позивач ОСОБА_1 з 1998 року працював на різних підприємствах, наразі працює сантехником у ОСББ «МИРУ 23», код ЄДРПОУ 40767959.

Вирішуючи питання щодо правомірності вимог позивача, суд виходить з наступного.

ІV Джерела права та висновки суду.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (надалі Закон України №2464-VI від 08.07.2010) та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 (надалі Інструкція № 449).

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України №2464-VI від 08.07.2010 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України №2464-VI від 08.07.2010 платниками єдиного внеску також є фізичні особи підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

При цьому, відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Підпункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 внесено зміни до Закону України №2464-VI від 08.07.2010, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Тобто, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464-VІ від 08.07.2010).

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України №2464-VI від 08.07.2010).

Відповідно до ч.12 ст.9 Закону України № 2464-VІ від 08.07.2010 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Із аналізу наведених правових норм вбачається, що для фізичних осіб підприємців базою нарахування єдиного внеску є самостійно визначена платниками сума, що не може бути більшою максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Суд зазначає, що мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 статті 1 Закону України №2464-VI від 08.07.2010).

Частиною 5 статті 8 Закону України №2464-VI від 08.07.2010 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Суд звертає увагу на те, що Закон України №2464-VI від 08.07.2010 не ставить у залежність обов`язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, доходу (прибутку) від здійснення такої діяльності.

При цьому, Закон України №2464-VI від 08.07.2010 звільняє від сплати єдиного внеску лише осіб, які зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини 1 статті 4, та отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено.

В той же час, суд при вирішенні даної адміністративної справи враховує, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України №2464-VI від 08.07.2010 не врегульовано.

Водночас, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та викладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України №2464-VI від 08.07.2010 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02 квітня 2020 року (справа №620/2449/19), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19).

Із змісту п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України №2464-VI від 08.07.2010 вбачається, що податкові органи мають право, зокрема, стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України №2464-VI від 08.07.2010 недоїмка сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частин першої четвертої ст. 25 Закону України №2464-VI від 08.07.2010 рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій та стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів податковими органами визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (надалі Інструкція № 449).

Згідно п. 1 розділу VІ Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Відповідно до п. 3 розділу VІ Інструкції № 449 податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно комунікаційних систем ДПС (далі - ІКС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.

Відповідно до п. 4 розділу VІ Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІКС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи).

При цьому, за приписами ч.16 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Як вбачається з інтегрованої картки платника податку, недоїмка зі сплати єдиного внеску обчислена податковим органом за період з 01.01.2017 по 24.02.2020 в сумі 29293,44 грн.

Так, з індивідуальних відомостей про застраховану особу за формами ОК-5, ОК-7 вбачається, що позивач ОСОБА_1 в період часу з січня 2017 року по вересень 2018 року перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Морський торговельний порт «Южний», код ЄДРПОУ 04704790.

Тобто, в зазначений період своєчасне нарахування і сплату єдиного внеску, як за застраховану особу, в розмірі не менше мінімального здійснював роботодавець позивача ОСОБА_1 , а саме Державне підприємство «Морський торговельний порт «Южний», код ЄДРПОУ 04704790, що виключає обов`язок по сплаті в цей період єдиного внеску позивачем ще як і фізичною особою підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Таким чином, суд вважає, нарахування позивачу ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску за період часу з січня 2017 року по вересень 2018 року безпідставним.

Виходячи з цього, нарахована податковим органом недоїмка за цей період не підлягає стягненню з позивача ОСОБА_1 .

В той же час, судом встановлено, що в період часу з жовтня 2018 року по липень 2021 позивач ОСОБА_1 ніде офіційно не працював, заробітну плату не отримував.

При цьому, позивач ОСОБА_1 не надав суду належних і допустимих доказів того, що в період часу з жовтня 2018 року по липень 2021 року він був найманим працівником і за цей період єдиний внесок замість нього сплачував роботодавець. Також, позивач не надав суду належних доказів щодо самостійної сплати єдиного внеску як фізичною особою підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Отже, проаналізувавши всі обставини справи, суд вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У від 24.02.2020 в частині сплати єдиного соціального внеску в період з жовтня 2018 року по 24.02.2020 (по день обчислення спірної вимоги) правомірною, винесеною на підставі та у спосіб, встановлених Законом України №2464-VI від 08.07.2010.

Таким чином, недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 29 293,44 грн., обчислена податковим органом за вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У від 24.02.2020 підлягає зменшенню до 15 552,02 грн., із розрахунку (2457,18 грн. = 819,06 грн. мінімальний ЄСВ за ставкою 22% х 3 місяці, з жовтня 2018 року по грудень 2018 року) + (11 016,72 грн. = 918,06 грн. мінімальний ЄСВ за ставкою 22% х 12 місяців) + (2078,12 грн. = 1039,06 грн. мінімальний ЄСВ за ставкою 22% х 2 місяці), який необхідно стягнути з позивача ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги в цій частині частково доведеними, тому підлягають частковому задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині виключення з інтегрованої картки платника податків відомостей щодо заборгованості з єдиного внеску, обчисленої за вимогою податкового органу, суд зазначає наступне.

Так, згідно п. 63.1 ст. 63 Податкового кодексу України (далі ПК України) облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п. 63.12 ст. 63 ПК України інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв`язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних.

Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 року №5.

Згідно пункту 2 розділу І Порядку № 5 інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ІІ Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Під час проведення облікової операції в ІКП зазначається дата запису операції, зміст операції та/або документ, на підставі якого здійснюється запис. Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення. Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.

Згідно з п.4-5 розділу І Порядку № 5 відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.

Моніторинг повноти та своєчасності внесення первинних показників у підсистеми інформаційної системи забезпечується керівниками структурних підрозділів територіального органу ДПС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, що здійснює облік платежів.

Аналіз положень вказаного Порядку № 5 свідчить про те, що оскільки облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника, то матеріально-правовий інтерес платника податків полягає в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов`язань платника податків.

У разі визнання вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску протиправною з огляду на відсутність у суб`єкта господарювання податкового боргу, вимога про здійснення коригування відомостей в ІКП є також обґрунтованою, оскільки дані ІКП повинні відображати його дійсний стан розрахунків з бюджетом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 19.02.2019 у справі №825/999/17, від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а, від 25.03.2020 у справі № 826/9288/18, від 10.04.2020 у справі №813/1760/18; від 01.07.2020 у справі №640/8980/19; від 17.06.2021 у справі №520/7599/19.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відображення належного розміру податкових зобов`язань в ІКП є обов`язком контролюючого органу для ведення оперативного обліку податків і зборів та достовірності показників стану розрахунків платників за цими податками та зборами.

Оскільки суд визнав нарахування позивачу ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску за період часу з січня 2017 року по вересень 2018 року, яка була включена податковим органом до вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У від 24.02.2020, безпідставним і такою, що не підлягає стягненню з позивача за цей період, то суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги в частині виключення з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відомостей щодо заборгованості з єдиного внеску за період з січня 2017 року по вересень 2018 року в сумі 13 741,42 грн.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язати відповідача, Головне управління ДПС в Одеській області виключити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відомості щодо заборгованості з єдиного соціального внеску за вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У від 24.02.2020, за період часу з січня 2017 року по вересень 2018 року в сумі 13 741,42 грн.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги частково доведеними, тому підлягають частковому задоволенню.

V. Судові витрати

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 1073 грн. 60 коп.

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 536 грн. (п`ятсот тридцять шість) 80 коп.

Що стосується вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду лише договір про надання правничої допомоги № 50 від 13.05.2023, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої (правової) допомоги та квитанцію до прибуткового касового ордеру № б/н від 13.05.2023 на суму 5000 грн.

При цьому, представник позивача не надав суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не зазначено кількість часу (годин, хвилин) витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та вартість години роботи, не надано акту, яким підтверджено обсяг і види наданих послуг.

Оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази про фактичні і неминучі витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн., з детальним їх описом, суд відмовляє у стягненні витрат на правничу допомогу.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Керуючись, ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У від 24.02.2020, обчислену податковим органом за період часу з січня 2017 року по вересень 2018 року в сумі 13741,42 грн.

3. Зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області виключити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відомості щодо заборгованості з єдиного соціального внеску за вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6988-54У від 24.02.2020, за період часу з січня 2017 року по вересень 2018 року в сумі 13741,42 грн.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 536 грн. (п`ятсот тридцять шість) 80 коп.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач Головне управління ДПС в Одеській області, адреса: 65044, м.Одеса, вул.Семінарська, буд. 5, код ЄДРПОУ: 44069166.

Суддя О.Я. Бойко