Постанова

від 20.12.2023 по справі 420/30232/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/30232/23

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Турецької І.О.,

Джабурія О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Туровця Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року, прийняту у складі суду судді Бездрабка О.І. в місті Одеса, по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Міністерства оборони України, Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Громадська організація "Старицького 10", третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державне підприємство Міністерства оборони України "Південьвійськбуд" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулись до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства оборони України, Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Громадська організація "Старицького 10", третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державне підприємство Міністерства оборони України "Південьвійськбуд", в якому просили суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо неприйняття рішення про передачу гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про безоплатну передачу до комунальної власності територіальної громади міста Одеси об`єкт державного житлового фонду, а саме: гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , разом із об`єктами інженерної інфраструктури, що обслуговують цей будинок;

- зобов`язати Одеську міську раду та Виконавчий комітет Одеської міської ради вжити заходи, передбачені статями 6, 7 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 року № 147/98-ВР, направлених невиконання вимог чинного законодавства щодо прийняття у комунальну власність житлового будинку (гуртожитку) за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивачі зазначали, що вони не можуть реалізувати право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 через тривалу бездіяльність уповноважених осіб - суб`єктів владних повноважень на яких покладено функції з передачі гуртожитку до комунальної власності з метою подальшої приватизації.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі та роз`яснено позивачам, що розгляд даного спору повинен здійснюватися в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Туровець Олександр Володимирович звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій вказує, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, тому просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що звертаючись до суду першої інстанції позивачі послалися на висновки у справі № 420/6019/19, у якій саме адміністративні суди захистили право на приватизацію жилих приміщень гуртожитку у спосіб, обраний позивачами. Апелянт наголошує, що судом першої інстанції не було враховано висновки Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 420/6019/19 щодо належності спору з передачі гуртожитків до комунальної власності з метою подальшої приватизації мешканцями гуртожитку. Крім того, апелянт не погоджується із посиланнями відповідачів на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 320/6292/21, вважаючи такі висновки не релевантними до обставин даної справи.

Міністерства оборони України та Одеська міська рада надали до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу, у яких зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Основного Закону).

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пункти 1-3 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою визначають переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовим є, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема, між двома суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 та ін.).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, підставою для звернення до суду ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є захист їх житлових прав. Зокрема, позивачі у позовній заяві вказують на те, що тривала бездіяльність відповідачів щодо не передачі гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до комунальної власності позбавляє мешканців гуртожитку права на приватизацію приміщень.

Статтею 345 Цивільного кодексу України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною і відсилає до спеціального законодавства, яке регулюється зокрема, Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та ін.

Статтею 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено, що сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Згідно ст.25 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" спори, пов`язані з порушенням житлових прав громадян, які вимушені проживати в гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності, розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати досудовий розгляд, що здійснюється відповідно до статті 26 цього Закону.

Громадяни, які вважають, що їх житлові права чи житлові права членів їх сімей порушені, мають право для вирішення спорів звертатися безпосередньо до суду.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 712/10439/16-а, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.

У цій справі спір пов`язаний з реалізацією житлових прав громадян, зокрема прав на користування жилими приміщеннями і їх приватизацію, тобто стосується захисту цивільних прав. Відповідачі у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивачів не здійснюють, а є особами, які представляють власника майна житлового фонду і, на думку позивачів, порушують гарантоване статтею 47 Конституції України право на житло.

Таким чином, між сторонами виникли житлові правовідносини, що регулюються Законами України "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", які віднесені до юрисдикції цивільних судів, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 320/6292/21. Крім того, зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 800/543/17, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» наділена повноваженнями вирішувати питання юрисдикційності тієї чи іншої справи.

Відносно посилань апелянта на висновки Верховного Суду по справі №420/6019/19, колегія суддів зазначає, що вказана постанова не містить жодних висновків щодо юрисдикційної належності спорів зазначеної категорії. Що ж стосується висновків Верховного Суду по справі 522/6818/17, колегія суддів зазначає, що згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року (справа № 755/10947/17), суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, суд першої інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 383 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Туровця Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Міністерства оборони України, Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Громадська організація "Старицького 10", третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державне підприємство Міністерства оборони України "Південьвійськбуд" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: І. О. Турецька

Суддя: О.В. Джабурія