Постанова

від 20.11.2007 по справі 34/190пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

34/190пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

20.11.07 р.                                                                                 Справа № 34/190пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Кододової О.В. при секретарі судового засідання Клішиній Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом  Прокурора  Приморського району м. Маріуполя   в інтересах держави України в особі  Державної податкової інспекції в м. Маріуполі

до відповідача 1.-  Приватного підприємства “Акцепт-СВ” м. Київ

до відповідача 2.-  Товариства з обмеженою відповідальністю “Бастіон” м. Маріуполь

про визнання недійсним господарського зобов'язання, вчиненого з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, яке виникло та виконане на підставі договору купівлі-продажу №27/3К від 22.10.2002року, стягнення з ПП “Акцепт-СВ” на користь ТОВ “Бастіон” 16416грн., стягнення з ТОВ “Бастіон” у доход держави 16416грн. – вартість придбаних електроприладів за оспорюванню угодою.

за участю прокурора – Гармашова І.В.

представників сторін:

від позивача –  Сарбаш О.О. (за довіреністю)

від відповідача  1. –  не з'явився

від відповідача  2. -  не з'явився

СУТЬ СПОРУ:          

Заявлено позов Прокурора  Приморського району м. Маріуполя   в інтересах держави України в особі  Державної податкової інспекції в м. Маріуполі до Приватного підприємства “Акцепт-СВ” м. Київ та Товариства з обмеженою відповідальністю “Бастіон”          м. Маріуполь  про визнання недійсним господарського зобов'язання, вчиненого з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, яке виникло та виконане на підставі договору купівлі-продажу №27/3К від 22.10.2002року, стягнення з ПП “Акцепт-СВ” на користь ТОВ “Бастіон” 16416грн., стягнення з ТОВ “Бастіон” у доход держави 16416грн. – вартість придбаних електроприладів за оспорюванню угодою.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 жовтня 2007року  відкрито провадження в адміністративній справі.

Додатковою заявою від  20 листопада 2007року (вхід. №02-41/42826)  прокурор уточнив позовні вимоги та просить суд визнати недійсним господарське зобов'язання, вчинене з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, яке виникло та виконане на підставі договору купівлі-продажу №27/3К від 22.10.2002року, стягнення з ПП “Акцепт-СВ” на користь ТОВ “Бастіон” 16416грн., стягнення з ТОВ “Бастіон” у доход держави 16416грн. – вартість придбаних електроприладів за оспорюванню угодою

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що між відповідачами був укладений договір купівлі-продажу побутових приладів №27/3К від 22.10.2002року на суму 44082грн. Фактично договір виконаний на суму 16416грн. Втім рішенням Голосіївського районного суду м. Києва  від 19.03.2003року установчі документи ПП “Акцепт-СВ” та його свідоцтво про реєстрацію як платника ПДВ визнані недійсними з моменту реєстрації. При цьому судом було встановлено, що засновник підприємства                Сковін В.О. ніякого відношення до нього не має, займатися підприємницькою діяльністю наміру не мав, директора підприємства ніколи не призначав. Звітність до податкових органів ПП “Акцепт-СВ” не подавало, податків від діяльності не сплачувало. Створення підприємства без наміру займатися підприємницькою діяльністю, несплата податків від такої діяльності є доказом умислу останнього на досягнення мети, яка не відповідає інтересам держави та суспільства.

Відповідач 2.  проти задоволення позовних вимог заперечує за тих підстав, що прокурором  не доведена наявність при укладанні спірного договору з боку відповідачів мети, яка була б такою, що за відомо не відповідає інтересам держави та суспільства. Відповідач 2. має усі документи, які підтверджують реальність укладання та виконання спірної угоди. Крім того, відповідач 2.  звертає увагу на те, що він знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Приморському районі м. Маріуполя, у той час як позов заявлений прокурором  в інтересах ДПІ у м. Маріуполі.

Відповідач 1. у судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до пункту 2-1 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив:

          Приватне підприємство  „Акцепт СВ” є юридичною особою, включено до ЄДРПОУ за №32042099 та взято на облік платника податків  у Державній податковій інспекції у Голосіївському районі м. Києва.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Бастіон” є юридичною особою, код ЄДРПОУ 23173683.

          Між відповідачами 22 жовтня 2002року укладений договір №27/3К, згідно якого ПП «Акцепт-СВ» (продавець) зобов'язується відвантажити ТОВ “Бастіон” (покупець), а останній – прийняти та оплатити товар (електрочайники). Згідно специфікації до договору загальна сума товару складає 44082,00грн.

Виконання договору підтверджується  на суму  16416,00грн. наявними в матеріалах справи копіями накладної №39к, рахунком №39 від 22 жовтня 2002року, податковою накладною №39 від 24 жовтня 2002року.

Таким чином,  між відповідачами склалися відносини з укладення та виконання господарських зобов'язань .

Позивач вважає, що господарське зобов'язання з боку відповідача 1.  було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.  Як на підставу своїх доводів, позивач посилається на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19.03.2003р. по справі №2-1463/16, яким визнані недійсними Статут ПП “Акцепт-СВ” з часу його реєстрації, скасовано державну реєстрацію та визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість №37043312 з часу його видачі. Наведене рішення на думку позивача є доказом спрямованості умислу  на укладання угоди з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого суспільного ладу у вигляді приховування від оподаткування прибутку та доходів.

За приписами ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно до ст.208 цього кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що  вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї  першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За приписами  п. 11 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”                № 02-5/111 від 12.03.1999 р. ( із змінами ) наявність умислу у сторін при укладанні угоди означає, що сторона або сторони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди, яка суперечить меті діяльності суб'єкта господарювання та інтересам держави та суспільства, і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної  особи  не  може  вважатися  встановленою.  

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19.03.2003р. по справі №2-1463/16 визнані недійсними Статут ПП “Акцепт-СВ” з часу його реєстрації, скасовано державну реєстрацію та визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість №37043312 з часу його видачі.

Наведеним рішенням суду встановлено, що Приватне підприємство “Акцепт-СВ” було зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності Голосіївської районною у м. Києві державною адміністрацією 08.07.2002р., включено до державного реєстру підприємств та організацій України за №32042099, як платник податків поставлено на облік в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва і є платником податку на додану вартість (свідоцтво №37043312). Засновником  підприємства  “Акцепт-СВ” є Сковін В.О. , який помер 13.08.2002р., а керівником підприємства  Соболєв В.Ф, який раніше був засуджений за крадіжку, та за місцем проживання відсутній.

Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва  не було встановлено фактів щодо вчинення Приватним підприємством “Акцепт-СВ” господарських зобов'язань з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства. У рішенні суду взагалі відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи спірну угоду, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, посилання позивача на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19.03.2003р. по справі №2-1463/16, як доказ спрямованості умислу та доведення мети суперечною інтересам держави та суспільства при здійсненні оспорених господарських зобов'язань, суд вважає безпідставним, оскільки воно не містить в собі висновки щодо господарських зобов'язань , які виникли між відповідачами на підставі договору купівлі-продажу електрочайників, та не робилися висновки відносно їх мети та спрямованості. Предметом дослідження по справі №2-1463/16 є, зокрема, визнання установчих документів Приватного підприємства “Акцепт СВ” недійсними, та скасування державної реєстрації , а не наявність протиправного умислу при укладені оспореного договору№27/3К під час підприємницької діяльності.  

Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Поняття умислу визначене в кримінальному законодавстві і є суб'єктивною умовою настання юридичної відповідальності, яка підлягає в усвідомленні фізичною особою противоправності поведінки, суспільної небезпечності наслідків і бажання їх настання.

Наявність умислу у сторони (або сторін) означає, що виходячи із обставин справи вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати противоправність угоди та суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули та свідомо допускали настання таких наслідків.

Слід зазначити, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва встановлено, що засновник ПП “Акцепт СВ” помер 13.08.2002р. Позивач, в свою чергу, не надав доказів, що засвідчують підписання  оспореної угоди безпосередньо особою, яка діяла від імені Приватного підприємства “Акцепт -СВ” в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах.

У рішенні суду взагалі відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи спірну угоду, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

На момент укладання спірної угоди  обидві сторони були юридичними особами, включеними до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, взяті на облік як платники податків, їм були видані свідоцтва про  реєстрацію платників податку на додану вартість та присвоєні податкові номери платників ПДВ, що підтверджується матеріалами справи.

Суд вважає, що позивачем не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи договір, відповідач 1. діяв  з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Сам по собі договір не є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу. Позивач не надав доказів будь-яких донарахувань податкових зобов'язань податковим органом за порушення податкового законодавства за оспореним договором та доказів кримінальної відповідальності посадових осіб і відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відтак вимоги позивача не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Крім того судом при винесенні рішення враховано, що положення  статей  207 та 208 Господарського  кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами , вчиненими з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч.1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч.1 ст.208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам  факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не  вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладання угоди з метою, яка  за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховування ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст.208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно  за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є  конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а  адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України, яка передбачає, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.  

Тобто позивач просить визнати недійсним господарське зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу №27/3К від 22.10.2002р. звернувшись до суду 23.06.2005р. поза межами строку встановленого ст.250 Господарського кодексу України.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 14.02.2006р. та від 26.06.2007р., де зазначено, що застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в ЦК України на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Основними засадами судочинства відповідно до ст. 129 Конституції України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Одним із принципів ( п.4 ст.7 КАСУ) адміністративного судочинства є  змагальність    сторін,    диспозитивність   та   офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до ст. 17 КАСУ  визначено компетенцію адміністративних судів щодо вирішення  адміністративних справ. Згідно  п.4 ч.1 ст.17 КАСУ, спори за зверненням суб'єкта владних повноважень  у випадках, встановлених законом.

Згідно до п.1ст.11 КАСУ розгляд  і  вирішення  справ  в адміністративних   судах здійснюються  на  засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними  суду  своїх  доказів  і   у   доведенні   перед   судом   їх переконливості.

Пункт 2 ст.11 КАСУ передбачає, що суд  розглядає  адміністративні  справи  не  інакше  як за позовною заявою,  поданою відповідно до цього Кодексу,  і не  може виходити  за межі позовних вимог.  Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі,  якщо це необхідно для повного захисту  прав, свобод  та  інтересів сторін чи третіх осіб,  про захист яких вони просять.

Відповідно до п.4 ст.70 КАСУ обставини,   які  за  законом  повинні  бути  підтверджені певними засобами доказування,  не можуть підтверджуватися  ніякими іншими  засобами  доказування,  крім  випадків,  коли  щодо  таких обставин не виникає спору.

Відповідно до п.1 ст.71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно до приписів статті 86 КАСУ суд  оцінює  докази,  які є у справі,  за своїм внутрішнім переконанням,  що ґрунтується на їх  безпосередньому,  всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд вважає, що позивачем не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи договір №27/ЗК від 22 жовтня 2002року сторони діяли  з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

 З урахуванням вищевикладеного, вимоги позивача про визнання недійсним господарського зобов'язання, вчиненого з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, яке виникло та виконане на підставі договору купівлі-продажу №27/3К від 22.10.2002року, стягнення з ПП “Акцепт-СВ” на користь ТОВ “Бастіон” 16416грн., стягнення з ТОВ “Бастіон” у доход держави 16416грн. – вартість придбаних електроприладів за оспорюванню угодою задоволенню не підлягають.    

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена вступна і резолютивна  частина у судовому засіданні 20 листопада 2007року в присутності прокурора та представника позивача .

На підставі викладеного, керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст. 3, 42, 55, 173, 174, 175, 207, 208,250 Господарського кодексу України  ст.ст.1, 2, 9, 11, 12, 17, 18, 33, 71, 94,104, 105, 106, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

У позові відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання зави про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня складання постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього  протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку  частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова  виготовлена у повному обсязі  23 листопада 2007 року.

Суддя                                                                                                Кододова О.В.