Постанова

від 18.12.2023 по справі 910/6540/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2023 р. Справа№ 910/6540/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Андрієнка В.В.

без виклику представників сторін

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023

у справі №910/6540/23 (суддя Бондаренко - Легких Г.П.)

за позовом Приватного підприємства «Торговий будинок «Лейбл Пак»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум»

про стягнення 161 395, 34 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Торговий Будинок «Лейбл Пак» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» про стягнення заборгованості за договором поставки №12/21 від 24.02.2021 у розмірі 186 395, 34 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 закрито провадження у справі №910/6540/23 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» на користь Приватного підприємства «Торговий Будинок «Лейбл Пак» 15 000, 00 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. В іншій частині позов Приватного підприємства «Торговий Будинок «Лейбл Пак» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» задовольнено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» на користь Приватного підприємства «Торговий Будинок «Лейбл Пак» 135 386, 00 грн основного боргу, 9 601, 64 грн - пені, 831, 60 грн - інфляційних втрат, 566, 33 грн - 3 % річних, а також 2 420, 94 грн - судового збору. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 % річних у розмірі 9, 33 грн - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 та ухвалити нове рішення суду, яким в задоволенні позовної заяви Приватного підприємства «Торговий Будинок «Лейбл Пак» відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку щодо постачання товару на підставі укладеного договору № 12/21 від 24.02.2021, оскільки постачання товару здійснювалося на підставі виставлених рахунків позивача, на які міститься посилання у видаткових накладних.

Крім того, апелянт зазначає, що у відповідності до п. 7.1 договору сторони звільняються від своїх зобов`язань за договором на період дії форс-мажорних обставин. Так, нарахування та стягнення з відповідача будь-яких штрафних санкцій в період дії форс-мажорних обставин (війни) є незаконним.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сулім В.В., судді: Андрієнко В.В., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі №910/6540/23 залишено без руху. Надано скаржнику строк, не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом подання до суду доказів сплати судового збору в сумі 4 026,00 грн. Попереджено Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум», що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків апеляційної скарги, дану апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.

В межах строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2023, Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги у справі №910/6540/23, до якої додано платіжну інструкцію №842 від 15.09.2023 про сплату судового збору в суму 4 026,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум». Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

24.10.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Крім того, позивач зазнчив, що матеріали справи містять докази, що товар поставлено на підставі договору № 12/21 від 24.02.2021, а доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами справи.

Також матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про наявність причинного зв`язку між форс-мажорною обставиною та невиконанням відповідачем зобов`язань за договором.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

24.02.2021 між Приватним підприємством «Торговий будинок «Лейбл Пак» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» (покупець) укладено договір поставки №12/21 (надалі - договір), згідно п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю друковану продукцію, а покупець в свою чергу, зобов`язується прийняти належний товар та оплатити його на умовах цього договору.

В період з 25.08.2021 по 23.12.2022 позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 853 986, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 3188 від 25.08.2021 на суму 49 800, 00 грн № 3354 від 03.09.2021 на суму 60 600, 00 грн, № 3667 від 23.09.2021 на суму 110 400, 00 грн, № 4381 від 08.11.2021 на суму 60 876, 00 грн, № 4590 від 18.11.2021 на суму 10 110, 00 грн, № 5066 від 16.12.2021 на суму 74 100, 00 грн, № 5067 від 16.12.2021 на суму 20 220, 00 грн, № 5068 від 16.12.2021 на суму 71 280, 00 грн, № 1500 від 25.08.2022 на суму 96 000, 00 грн, № 1846 від 30.09.2021 на суму 81 000, 00 грн, № 2551 від 12.12.2022 на суму 118 800, 00 грн та № 2693 від 23.12.2022 на суму 100 800, 00 грн.

Згідно п. 5.1. договору оплата проводиться покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесяти) днів після отримання товару покупцем.

Звертаючись до суду із позовною заявою позивач зазначив, що залишається частково не оплаченим товар, що був поставлений за видатковою накладною №5068 від 16.12.2021 на суму 71 280, 00 грн, борг - 56 586, 00 грн та повністю не оплачений товар, що був поставлений за видатковою накладною №2551 від 12.12.2022 на суму 118 800, 00 грн. Отже, загальна сума боргу становить 175 386, 00 грн.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В частині 1 статті 265 Господарського кодексу України зазначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України внормовано, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до частини 2, 3 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - зі ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно п. 4.1. Договору - ціна, асортимент та інші характеристики товару, що постачається, відображається у видатковій накладній на відповідну партію товару, дані якої мають відповідати погодженій сторонами Специфікації.

Сторонами не надано суду погодженої Специфікації, проте, матеріалами справи підтверджено факт поставки відповідачу товару (етикетки самоклейної (з контретикеткою) Олія OilStyle) на загальну суму 190 080, 00, що підтверджується наданими суду видатковими накладними №5068 від 16.12.2021 (сума поставки - 71 280, 00 грн) та №2551 від 12.12.2022 (сума поставки - 118 800, 00 грн), що підписані та скріплені печатками сторін.

Погоджені спірні видаткові накладні не містять зауважень відповідача щодо кількості, якості та ціни поставленого товару. Відповідач також не подав суду заперечення щодо того, що поставка відбулась саме на виконання умов договору поставки №12/21 від 24.02.2021.

Посилання апелянта, що поставка товару здійснювалася не на підставі договору № 12/21 від 12/21 від 24.02.2021, а на підставі рахунків не відповідає дійсності, оскільки в видаткових накладних міститься посилання як на рахунки, так на договорів № 12/21 від 24.02.2021.

Згідно п. 10.1. договору - договір діє до 31.12.2021. Однак, згідно п. 10.2. договір поставки автоматично продовжується на кожний наступним календарний рік на тих же умовах, якщо жодна зі сторін не виявить бажання розірвати його за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору.

Згідно п. 5.1. договору - оплата проводиться покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесяти) днів після отримання товару покупцем.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що строк оплати поставленого товару за видатковою накладною №5068 від 16.12.2021 настав - 14.02.2022, а за видатковою накладною №2551 від 12.12.2022 - 10.02.2022.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Як стверджує позивач, відповідач частково сплатив вартість поставленого товару за видатковою накладною №5068 від 16.12.2021 на суму 14 694, 00 грн. Відтак, станом на дату звернення позивача із позовом до суду (17.04.2023 - дата календарного штемпеля на конверті) заборгованість відповідача за видатковою накладною №5068 від 16.12.2021 становить 56 586, 00 грн, а за видатковою накладною №2551 від 12.12.2022 становить 118 800, 00 грн. Отже, загальна сума основної заборгованості на дату звернення з позовом була - 175 386, 00 грн.

Відповідач дані твердження позивача жодним чином не заперечив та не надав суду контррозрахунок виниклої заборгованості або заперечення щодо вартості поставленого товару, натомість здійснював часткове погашення поставленого товару.

В подальшому, позивач зменшуючи позовні вимоги в заявах №б/н від 16.06.2023 та 12.07.2023, зазначив, що відповідач частково погасив основний борг на суму 25 000, 00 грн оплатами: від 01.05.2023 на суму 5 000, 00 грн, від 19.05.2023 на суму 5 000, 00 грн, від 26.05.2023 на суму 5 000, 00 грн, від 23.06.2023 на суму 5 000, 00 грн, від 10.07.2023 на суму 5 000, 00 грн.

Отже, на суму 25 000, 00 грн позивач керуючись правом наданим йому статтею 46 ГПК України в межах підготовчого провадження, зменшив позовні вимоги в частині суми основного боргу, та в заяві №б/н від 12.07.2023 просив вже стягнути 150 386, 00 грн основного боргу.

Решта заяв про зменшення позовних вимог обгрунтовано не було прийнято до розгляду судом першої інстанції, оскільки, такі заяви подані з пропуском процесуального строку.

Разом з тим, з наданих суду позивачем виписок по особовому рахунку позивача вбачається, що в період з 14.07.2023 по 04.08.2023 (тобто після відкриття провадження у справі ухвалою суду від 12.06.2023) здійснював також часткове погашення основного боргу, а саме: 14.07.2023 сплачено 5 000, 00 грн, 21.07.2023 сплачено 5 000, 00 грн та 04.08.2023 сплачено 5 000, 00 грн

Отже, на момент вирішення спору, щодо стягнення 15 000, 00 грн основного боргу між сторонами відсутній спір.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо, відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач в період з 14.07.2023 по 04.08.2023 здійснив оплату за поставлений позивачем товар на суму 15 000, 00 грн, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 15 000, 00 грн, у зв`язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, інша частина позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 135 386, 00 грн є обґрунтованими, відповідачем не заперечуються, а отже підставно задоволенні судом першої інстанції.

Крім того, позивачем заявленні до стягнення пеня у розмірі 9 601, 64 грн, 3 % річних у сумі 576, 10 грн та інфляційні втрати у розмірі 831, 60 грн за прострочення оплати вартості поставленого товару за видатковою накладною №2551 від 12.12.2022 за період з 11.02.2023 по 10.04.2023.

Заперечуючи проти позовних вимог, апелянт зазначає про те, що в силу п. 7.1 договору він звільняється від зазначеної в договорі та/або чинному законодавстві відповідальності, будь-яких стягнень штрафних санкцій в період фії форс-мажорних обставин (війни), а отже й вимоги щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та збитків від інфляції є необґрунтованими.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У контексті приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили, які не залежать від волі сторін), а саме: війни, військових дій, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, інших дій держав, які створюють виконання сторонами своїх зобов`язань неможливим, пожеж, інших стихійних лих або сезонних природніх явищ, таких як замерзання моря, протоків, портів тощо, закриття колій, протоків, каналів, перевалів тощо, сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на період дії перерахованих обставин.

Згідно із п. 7.2 договору сторона, яка не виконує своїх зобов`язань, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду та її вплив на здатність виконання зобов`язання. Якщо це повідомлення не отримане іншою стороною протягом 7 (семи) календарних днів після того, як про цю перешкоду стало відомо або повинно було стати відомим не виконуючій свої зобов`язання стороні, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення отримане не було.

Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України (п. 7.4 договору).

Відповідно до ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч.1).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. (ч.2)

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований «Всім кого це стосується», згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019р. у справі №917/1053/18, від 09.11.2021р. у справі №913/20/21, від 30.05.2022р. у справі №922/2475/21, від 14.06.2022р. у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021р. у справі №910/9258/20.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Тобто, при виникненні форс-мажорних обставин сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Колегія суддів зазначає, що листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, лише засвідчено загальновідому обставину з приводу військової агресії Російської федерації проти України, що є обставиною непереборної сили.

Разом з цим, такий лист не є сертифікатом у розумінні положень Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та не є документом, виданим за зверненням відповідача з приводу неможливості виконання зобов`язань перед позивачем за укладеним між сторонами договором.

Саме по собі посилання апелянта на введення воєнного стану в Україні, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем.

Більше того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Таким чином, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Колегія суддів відзначає, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, в матеріалах справи відсутній відповідний сертифікат, який би підтверджував наявність форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах.

Крім того, з огляду на викладене вище, апелянтом не доведено, як введення на території України воєнного стану вплинуло на можливість виконання ним свого зобов`язання за укладеним договором щодо оплати поставленого товару, на які він посилається, як і не наведено обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

А тому є необґрунтованими доводи апелянта щодо настання форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах, які б слугували підставою для звільнення останнього від відповідальності за порушення ним зобов`язання.

Відповідач, обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу послався на наявність форс-мажорних обставин, які на його думку є підставою для звільнення його від сплати 3 % річних та інфляційних втрат, які він називає «штрафними санкціями».

З цього приводу судова колегія вважає необхідним зазначити, що невиконання зобов`язань через вплив форс-мажорних обставин звільняє виключно від відповідальності за порушення зобов`язань та жодним чином не звільняє від виконання самого зобов`язання. Також, не звільняє від необхідності, за вимогою кредитора, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, оскільки таке зобов`язання є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

В постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) Велика Палата вказала, що «за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника». Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою і в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19), і в постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Згідно п. 8.2. договору - у випадку несвоєчасного виконання покупцем грошових зобов`язань за цим договором покупець сплачує на вимогу постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Датою прострочення виконання зобов`язання за видатковою накладною №2551 від 12.12.2022 є 11.02.2022 як вірно визначено позивачем.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок пені колегія суддів зазначає, що він є арифметично вірним, а тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 9 601, 64 грн

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає, що інфляційні втрати є арифметично вірними, а тому підлягають задоволенню у повному розмірі у сумі 831, 60 грн. Натомість, проведений позивачем розрахунок 3 % річних є помилковим та з відповідача підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 566, 33 грн, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 року у справі №910/6540/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/6540/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/6540/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Андрієнко