Постанова
від 19.12.2023 по справі 910/3064/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2023 р. Справа№ 910/3064/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 19.12.2023 у справі №910/3064/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023, повний текст якого складений 04.09.2023,

у справі № 910/3064/23 (суддя Босий В.П.)

за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3»

третя особа, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача

ОСОБА_1

про витребування земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3» у якому, з урахуванням заяви про виправлення технічної помилки, просив суд витребувати у відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі позивача земельні ділянки по АДРЕСА_1 :

1) площею 0,0067 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0195;

2) площею 0,0582 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0196;

3) площею 0,0056 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0197;

4) площею 0,0058 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0198;

5) площею 0,0067 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0199;

6) площею 0,0056 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0200;

7) площею 0,0058 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0201.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконним вибуттям із володіння територіальної громади міста Києва вищенаведених земельних ділянок, які утворилися шляхом поділу земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0323 площею 0,0944 га, та наявністю правових підстав для витребування цього нерухомого майна від його останнього набувача - відповідача.

Прокурор зазначив про те, що:

- рішення Київської міської ради № 922/922 від 18.12.2008, відповідно до якого було передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0944 га з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0323 по АДРЕСА_1 прийняте з порушенням вимог земельного законодавства, разом з тим було реалізовано та вичерпало свою дію шляхом видачі державного акту, який визнано судом недійсним, а тому таке рішення не могло бути законною підставою для набуття ОСОБА_2 права власності на вказану земельну ділянку та його подальшої державної реєстрації, яка відповідно, не породжує правових наслідків;

- так як ОСОБА_2 не був законним власником спірної земельної ділянки, він не міг її передати у власність іншим особам, які згодом передали її у власність відповідачу;

- виходячи з положень ст.228 ЦК України, правочини вчинені щодо спірної земельної ділянки є нікчемними, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння комунальною земельною ділянкою;

- спірне майно є таким, що вибуло з володіння дійсного власника (територіальної громади міста Києва в особі позивача) поза його волею, а відтак належним способом захисту порушеного права у спірному випадку є пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача такого майна.

У письмових поясненнях позивач позові вимоги підтримав, зазначивши про те, що спірні земельні ділянки, які утворилися шляхом поділу земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0323 площею 0,0944 га, вибули з володіння дійсного власника (територіальної громади міста Києва в особі позивача) поза його волею, оскільки рішення Київської міської ради про відведення землі ОСОБА_2 відбулось в порушення вимог закону, а правовстановлюючі документи що посвідчують право приватної власності на земельну ділянку скасовані в судовому порядку та у подальшому позивач будь-яких рішень щодо відведення такого земельної ділянки не приймав.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що він є добросовісним набувачем спірного майна, так як:

- кооперативна угода № 27/05/21 НЖ-П-К-ВКЗ від 27.05.2021, на підставі якої відповідач набув у власність спірні земельні ділянки, була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерепою О.В., і на момент укладення вказаного правочину всі правомочності були дотримані, а обмеження щодо продажу цього нерухомого майна були відсутні;

- на момент відчуження на користь відповідача означених земельних ділянок право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване за їх відчужувачем, а будь-які записи про обтяження означеного майна - відсутні;

- наведені обставини свідчать про те, що відповідач не знав і не міг знати про відсутність у відчужувача цих земельних ділянок відповідних прав

Також відповідач зазначив про те, що спірні земельні ділянки вибули з володіння територіальної громади міста Києва за волею уповноваженого органу, а відтак такі ділянки не можуть бути витребувані у відповідача, оскільки останній є їх добросовісним набувачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2023, серед іншого, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено ОСОБА_1 .

Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що вказана особа є пайовиком відповідача та попереднім власником спірної нерухомості.

У письмових поясненнях відповідач зауважив на наступному:

- відповідач звільнений від підстав доказування того, що ОСОБА_2 отримав спірну земельну ділянку за волевиявленням територіальної громади міста Києва, оскільки Київський апеляційний адміністративний суд по справі № 22-ц/796/10817/2014 від 02.07.2015 залишив у силі п. 896 додатку № 1 до рішення Київської міської ради № 922/922 від 18.12.2008 на підставі якого ОСОБА_2 отримав земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0323 площею 0,0944 га;

- на спірних земельних ділянках побудований житловий будинок, право власності на квартири в якому належіть фізичним особам, які, як власники квартир в багатоквартирному будинку, є і власниками землі під вказаним будинком;

- витребування спірних земельних ділянок на яких споруджений багатоквартирний житловий будинок є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном відповідача та інших осіб, які купили квартири та стали співвласниками майна, що становитиме порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3064/23 позов задоволений. Присуджено:

- витребувати у Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3» на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,0067 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0195 по АДРЕСА_1 ;

- витребувати у Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3» на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,0582 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0196 по АДРЕСА_1 ;

- витребувати у Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3» на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської земельну ділянку площею 0,0056 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0197 по АДРЕСА_1 ;

- витребувати у Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3» на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,0058 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0198 по АДРЕСА_1 ;

- витребувати у Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3» на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,0056 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0200 по АДРЕСА_1 ;

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323 (поділена у подальшому на 7 спірних у справі земельних ділянок) вибула з володіння власника - територіальної громади міста Києва в особі Ради незаконно, поза її волею, так як:

- спір про цивільне речове право на земельну ділянку площею 0,0944 га з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0323 був вирішений по суті Голосіївським районним судом міста Києва у справі № 752/2799/14-ц (провадження № 2/752/2531/14), в якій судом задоволено вимоги заступника прокурора міста Києва та: визнано недійсним Держаний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 905415, виданий ОСОБА_2 та зареєстрований Головним управління земельних ресурсів Ради (Київської міської державної адміністрації) 22.12.2009 за № 07-7-05102, та яким посвідчено право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 (м/р Жуляни), укладений 28.12.2010 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 8; відновлено становище, яке існувало до порушення шляхом повернення в розпорядження Ради земельної ділянки на АДРЕСА_1 (м/р Жуляни), кадастровий номер 8000000000:79:364:0323;

- фактична відсутність рішення суду, ухваленого по суті позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Ради від 18.12.2008 № 922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах міста Києва», за вищенаведених обставин даної справи, не впливає на цивільні права дійсного власника земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323 та встановлену в судовому порядку приналежність цієї ділянки територіальній громаді міста Києва в особі позивача, яку згідно з рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04.09.2014 в справі № 752/2799/14-ц (яке у відповідній частині набрало законної сили) повернуто в розпорядження позивача, оскільки рішення позивача від 18.12.2008 № 922/922 є ненормативним актом, який вичерпав свою дію після його реалізації;

- разом із тим, у подальшому (зокрема після 2017 року) позивач будь-яких рішень щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323 не приймав.

Суд першої інстанції зазначив, що, враховуючи те, що територіальна громада міста Києва в особі позивача не припиняла права власності на земельну ділянку площею 0,0944 га з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323, яка у подальшому була поділена на 7 спірних у даній справі земельних ділянок, і означена нерухомість у березні 2020 року вибула з володіння територіальної громади міста Києва поза волею останньої, належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Києва в особі позивача є саме витребування спірних земельних ділянок від їх останнього набувача - відповідача.

Суд першої інстанції критично оцінив твердження відповідача про те, що він є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, зазначивши про наступне:

- на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04.09.2014 року в справі № 752/2799/14-ц, а також Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 року № 5245-VI, 29.03.2017 державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) Пилипчуком Віталієм Анатолійовичем прийнято рішення про державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Києва в особі Ради на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323;

- після ухвалення Голосіївським районним судом міста Києва рішення від 04.09.2014 в справі № 752/2799/14-ц та державної реєстрації права власності територіальної громади міста Києва в особі Ради на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323, позивач (як орган місцевого самоврядування та власник цієї ділянки) рішення щодо передачі вищенаведеної земельної ділянки іншим особам, у тому числі ОСОБА_2 , не приймав;

- судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323, (яка у подальшому була поділена на 7 спірних у даній справі земельних ділянок), безпосередньо межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:364:0321 ( АДРЕСА_1 ), а також знаходиться поблизу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:364:0320 ( АДРЕСА_1 ) (сусідня ділянка з ділянкою по АДРЕСА_1 );

- земельна ділянка площею 0,0944 га з кадастровим номером 8000000000:79:364:0321 у АДРЕСА_1 належить відповідачу на праві власності на підставі кооперативної угоди від 15.02.2018 року, укладеної з ОСОБА_4 ;

- з грудня 2012 року в провадженні судів (Голосіївського районного суду міста Києва, Апеляційного суду міста Києва) перебувала справа № 752/602/13-ц за позовом Заступника прокурора міста Києва, предметом спору в якій було визнання незаконним та скасування пункту 894 Додатку №1 до рішення позивача № 922/922 від 18.12.2008; визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки; відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Ради земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:364:0321;

- у провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебувала справа № 752/22860/20 за поданим Радою в листопаді 2020 року позовом до відповідача та ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:364:0320 на користь територіальної громади міста Києва, участь у розгляді якої відповідач брав;

- рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21.06.2022 в справі № 752/22860/20 (яке набрало законної сили 22.07.2022) позов Ради до відповідача та ОСОБА_3 (за участі третіх осіб) про витребування земельної ділянки задоволено; витребувано у відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Ради земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:79:364:0320;

- те, що при розгляді справи № 752/22860/20 досліджувались обставини, пов`язані з прийняттям позивачем рішення № 922/922 від 18.12.2008, свідчать про обізнаність відповідача про розгляд Голосіївським районним судом міста Києва справи № 752/22860/20 та про обставини, на яких ґрунтувалися вимоги позивача у цій справі;

- незважаючи на обізнаність відповідача про наявність судових спорів, що безпосередньо стосувалися сусідніх земельних ділянок на вулиці Академіка Вільямса у Голосіївському районі міста Києва, а також про оскарження рішення позивача від 18.12.2008 № 922/922, яке було підставою для набуття права власності на усі вищенаведені земельні ділянки фізичними особами, 27.05.2021 (тобто під час розгляду судом справи № 752/22860/20) відповідач уклав з третьою особою кооперативну угоду № 27/05/21 НЖ-П-К-ВКЗ та того ж дня зареєстрував за собою право власності на 7 спірних у даній справі земельних ділянок, утворених шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323;

- вищенаведені обставини спростовують викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечення, які зводяться до того, що він є добросовісним набувачем та на час укладення кооперативної угоди № 27/05/21 НЖ-П-К-ВКЗ не знав і не міг знати про відсутність у відчужувача спірних земельних ділянок (третьої особи) відповідних прав.

Також суд першої інстанції встановив, що право держави витребувати земельну ділянку, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави (територіальної громади), становить пропорційне втручання у право власності Кооперативу з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства/територіальної громади) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Обслуговуючий кооператив «Власна Квартира 3» звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3064/23 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з не з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставин справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що суд першої інстанції:

- не всебічно, не повно з`ясував обставини справи та не надав оцінки всім аргументам учасників справи, адже не з`ясував, що на спірних земельних ділянках розташований житловий будинок у якому зареєстровано понад 66 квартир, власники яких є співвласниками багатоквартирного будинку та фактичними власниками;

- зробив невідповідні висновки встановленим обставинам справи № 910/3064/23, оскільки апелянт є законним власником сусідньої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що межує з землею за адресою: АДРЕСА_1 (спірна земельна ділянка) - право власності не скасовано та не оскаржується, а також те, що об`єктом спору по справі №752/22860/20 була інша земельна ділянка 8000000000:79:364:0320, яку кооператив купив не у ОСОБА_1 , а у ОСОБА_3 та на підставі іншої кооперативної угоди № 14/11/17-ВКЗ. При цьому ОСОБА_1 набула право власності не на підставі рішення Київради, а на підставі цивільної угоди між нею та ОСОБА_5 від 25.03.2021, жодних арештів та обмежень щодо цієї землі станом на дату укладанні угоди між апелянтом та ОСОБА_1 не було. Отже, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що апелянт був обізнаним про неправомірність вибуття земельної ділянки, кадастровий номер: 8000000000:79:364:0323;

- помилково, з порушенням норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, дійшов висновку, що відповідач є недобросовісним набувачем та не застосував практику, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 908/976/19 від 21.09.2022 щодо того, що купляючи нерухоме майно у власність або набуваючи інше речове право на нього, особа вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому Реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень;

- в порушенні норм процесуального права не залучив жодного співвласника багатоквартирного житлового будинку, який розташований па земельних ділянках, що є об`єктом спору по справі № 910/3064/23, хоча це безпосередньо порушує їх права. При цьому суд мав усі належні докази, відповідні клопотання про залучення, які зазначені в оспорюваному рішенні від 30.08.2023;

- не застосував норми матеріального права, а саме: ст. ст. 317, 382 ЦК України, ст.ст. 1, 6 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст. 42 ЗК України, що є неправильним застосуванням норм матеріального права та підставою для скасування рішення першої інстанції відповідно до ст. 277 ГПК України;

- в порушенні ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а саме: Верховного суду по справі № 369/4636/16-ц від 18.11.2020, яка аналогічна до справи № 910/3064/23;

- не застосував при розгляді справи у відповідності до ст. 11 ГПК України Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, а саме: Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини та рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції», рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України», рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України».

Колегія суддів зазначає про те, що апелянтом до апеляційної скарги додані копії судових рішень, які не можуть вважатися додатковими доказами по справі, а також вже наявні у матеріалах справи документи, які також не можуть вважатися додатковими доказами по справі.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2023, справу № 910/3064/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3064/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/3064/23.

05.10.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3064/23 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 687,00 грн.

18.10.2023 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відрядженні розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4268/22 від 18.10.2023 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/3064/23.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2023, справу № 910/3064/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2023 апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3064/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3064/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 08.11.2023 о 14:00 год.

У зв`язку з перебуванням судді Тищенко А.І., яка не є головуючою суддею, з 06.11.2023 на лікарняному, а з 13.11.2023 по 17.11.2023 - на підготовці для підтримання кваліфікації в НШСУ розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/4537/23 від 13.11.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3064/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А. Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2023 апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3064/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3064/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 19.12.2023 об 11:00 год.

24.11.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в якому відповідач, з посиланням на зайнятість свого представника в іншому судовому засіданні, просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею, у відрядженні розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/4906/23 від 14.12.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3064/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3064/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Порадившись на місці, колегія суддів не зійшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відтак колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 19.12.2023 у цій справі уповноваженого представника відповідача та зауважує відповідачу на тому, що він не був позбавлений можливості укласти договір на представництво його інтересів в суді апеляційної інстанції з іншим представником.

Слід зазначити і про те, що повноважним представником юридичної особи є її керівник, доказів неможливості прийняти участь в судовому засіданні якого матеріали справи не містять.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 19.12.2023 за відсутності уповноваженого представника відповідача. Відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача викладено у відзиві на позов, апеляційній скарзі та інших поясненнях, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Близька за змістом правова позиція щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Станом на 19.12.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач та третя особа представників в судове засідання не направили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники прокуратури та позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

Рішенням Київської міської ради (далі - Рада) від 18.12.2008 № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва» вирішено, зокрема, передати громадянам, за умови виконання пункту 8 цього рішення, у приватну власність земельні ділянки загальною площею 99 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (додаток № 1) та загальною площею 38 га для ведення садівництва (додаток № 2) у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Пунктом 896 додатку № 1 до вищенаведеного рішення передбачено передачу ОСОБА_2 у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки площею 0,0944 га, кадастровий номер 8000000000:79:364:0323, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

На виконання вищезазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:79:364:0323) від 22.12.2009 серії ЯЖ № 905415, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 07-7-05102.

У подальшому 18.12.2010 ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_3 вищезазначену земельну ділянку за договором купівлі-продажу, на підставі якого 18.12.2010 за ОСОБА_3 Головним управлінням земельних ресурсів Ради (Київської міської державної адміністрації) було зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку № 07-7-05102.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2011 у справі № 2а-16462/10/2670 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Ради, за участі, зокрема, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення від 18.12.2008 № 922/922, вимоги заступника прокурора міста Києва задоволено в частині скасування рішення Ради від 18.12.2008 № 922/922 щодо передачі земельних ділянок, зокрема, ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012:

- постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.11 у справі № 2а-16462/10/2670 змінено;

- поновлено заступнику прокурора міста Києва строк на звернення до суду в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів з позовом до Ради про визнання протиправним та скасування рішення Ради від 18.12.2008 № 922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах міста Києва»;

- позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України задоволено в частині скасування рішення Ради від 18.12.2008 № 922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах міста Києва» щодо передачі земельної ділянки, зокрема, ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 );

- виключено з мотивувальної частини постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.11.2011 посилання на Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність у м. Києві, затверджений рішенням Ради від 15.07.2004 № 457/1867 (в редакції рішення Ради від 28.05.2009 року № 547/1603).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2015 у справі № 2а-16462/10/2670:

- апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволені;

- постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.11.2011 в частині задоволення позову про скасування рішення Ради від 18.12.2008 № 922/922 щодо передачі земельних ділянок, зокрема, ОСОБА_2 скасовано, а провадження у справі закрито.

Також, в лютому 2014 року заступник прокурора міста Києва звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04.09.2014 по справі № 752/2799/14-ц (провадження № 2/752/2531/14) вимоги заступника прокурора міста Києва задоволено:

- визнано незаконним та скасовано пункт 896 додатку № 1 до рішення Ради від 18.12.2008 за № 992/992;

- визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 905415, виданий ОСОБА_2 та зареєстрований Головним управління земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22.12.2009 за № 07-7-05102, та яким посвідчено право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 ;

- визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , укладений 28.12.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 8;

- відновлено становище, яке існувало до порушення шляхом повернення в розпорядження Ради земельної ділянки на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:364:0323, вартістю 227 000,00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23.10.2014 по справі № 752/2799/14-ц, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.06.2015, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04.09.2014 в частині визнання незаконним та скасування пункту 896 додатку № 1 до рішення Ради від 18.12.2008 № 922/922 скасовано та провадження в цій частині закрито. Разом із тим, в іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04.09.2014 року залишено без змін.

Постановляючи вказану ухвалу суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.11 у справі № 2а-16462/10/2670, зміненою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012, рішення Ради від 18.12.2008 № 922/922 в оскаржуваній частині скасовано, а відтак провадження в частині вимог про визнання незаконним та скасування пункту 896 додатку № 1 до рішення Ради від 18.12.2008 № 922/922 підлягає закриттю відповідно до вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав).

На підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04.09.2014 у справі № 752/2799/14-ц (яким, зокрема, відновлено становище, яке існувало до порушення шляхом повернення в розпорядження Ради земельної ділянки на АДРЕСА_1 ), а також Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI, державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) Пилипчуком Віталієм Анатолійовичем 29.03.2017 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Києва в особі Ради на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323.

У той же час, 06.03.2020 державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) Канівець Любов`ю Миколаївною до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про припинення права комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Ради на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323 (індексний номер рішення 51510595) та на підставі рішення Ради від 18.12.2008 № 922/922 зареєстровано (повторно) право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 ..

10.03.2020 ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_8 і ОСОБА_9 (покупці) уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. та зареєстрований у реєстрі за № 81, за умовами якого ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_8 і ОСОБА_9 спірну земельну ділянку.

На підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Белугіної В.Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.03.2020 серія та номер: 51546107, означеним нотаріусом 10.03.2020 було внесено відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зареєстровано право спільної часткової власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0323 за ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ..

15.01.2021 між ОСОБА_8 і ОСОБА_9 (продавці) та ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Патрєвою Ю.П. та зареєстрований у реєстрі за № 16, за умовами якого ОСОБА_8 і ОСОБА_9 відчужили на користь ОСОБА_5 спірну земельну ділянку.

На підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Патрєвої Ю.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.01.2021 індексний номер: 56171127, вказаним нотаріусом 15.01.2021 було внесено відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_5 ..

25.03.2021 між ОСОБА_5 (продавець) та третьою особою (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черняком А.Л. та зареєстрований у реєстрі за № 156, за умовами якого ОСОБА_5 відчужив на користь третьої особи спірну земельну ділянку.

На підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черняка А.Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.03.2021 індексний номер: 57292818, вказаним нотаріусом 25.03.2021 було внесено відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1210868980000) за третьою особою.

Разом із тим, 14.05.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано закриття об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 1210868980000 на підставі поділу об`єкта нерухомого майна, витяг з Державного земельного кадастру, серія та номер: НВ-8001300802021, виданий 21.04.2021, видавник: Державний земельний кадастр; договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 156, виданий 25.03.2021, видавник: Черняк А.Л., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; заява про поділ земельної ділянки, серія та номер: 368, виданий 26.03.2021, видавник Алексашина Ю.Б., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Зважаючи на викладене, 20.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерепою Ольгою Володимирівною до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідні зміни (індексний номер рішення 58254938).

Так, внаслідок поділу земельної ділянки (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1210868980000) з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323, за останнім власником цієї земельної ділянки - третьої особи приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерепою О.В. 20.05.2021 було зареєстровано право власності на 7 новостворених земельних ділянок (з відкриттям відповідних розділів):

1) площею 0,0067 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0195 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 58252354 від 20.05.2021);

2) площею 0,0582 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0196 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 58254606 від 20.05.2021);

3) площею 0,0056 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0197 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 58253560 від 20.05.2021);

4) площею 0,0058 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0198 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 58209476 від 19.05.2021);

5) площею 0,0067 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0199 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 58245713 від 20.05.2021);

6) площею 0,0056 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0200 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 58248017 від 20.05.2021);

7) площею 0,0058 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0201 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 58249534 від 20.05.2021).

У подальшому вказані земельні ділянки були передані третьою особою у власність відповідача (далі Кооператив) на підставі кооперативної угоди про закріплення паю за асоційованим членом кооперативу та порядок сплати пайових внесків у Обслуговуючому кооперативі «ВЛАСНА КВАРТИРА 3» № 27/05/21 НЖ-П-К-ВКЗ від 27.05.2021 з додатками, а також акту № 1 приймання-передачі земельної ділянки, підписаних між Кооперативом та третьою особою.

З огляду на вказані обставини, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерепою О.В. на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.05.2021 року № 58392803, № 58393629, № 58396635, № 58397864, № 58399600, № 58400442 та № 58400892 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відомості про реєстрацію за Кооперативом права власності на вищенаведені земельні ділянки.

Звертаючись до суду з цим позовом перший заступник керівника Київської міської прокуратури просить витребувати у відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі позивача земельні ділянки по АДРЕСА_1: 1) площею 0,0067 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0195; 2) площею 0,0582 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0196; 3) площею 0,0056 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0197; 4) площею 0,0058 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0198; 5) площею 0,0067 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0199; 6) площею 0,0056 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0200; 7) площею 0,0058 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0201 (далі спірні земельні ділянки).

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.

Щодо наявності у заступника керівника Київської міської прокуратури законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем Ради, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі Ради, прокурор посилався на незаконне позбавлення територіальної громади міста Києва права власності на комунальні земельні ділянки загальною площею 0,0944 га та неналежне виконання позивачем покладених на нього повноважень щодо контролю збереження земельних ділянок територіальної громади міста Києва, відстеження стану їх використання та перевірки фактів наявності порушень прав та інтересів територіальної громади на це майно.

Так, відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

З урахуванням наведеного, Рада є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а відтак прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З матеріалів справи слідує, що прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави (територіальної громади) Радою.

Як було зазначено вище та обґрунтовано прокурором у позові, прокуратурою було виявлено факт незаконного позбавлення територіальної громади міста Києва права власності на комунальні земельні ділянки загальною площею 0,0944 га та неналежне виконання Радою покладених на неї повноважень щодо контролю збереження земельних ділянок територіальної громади міста Києва, відстеження стану їх використання та перевірки фактів наявності порушень прав та інтересів територіальної громади на це майно.

Так, Рада ще у травні 2020 року була обізнана про факт реєстрації Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Ради (КМДА), що є структурним підрозділом позивача, права власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0323 площею 0,0944 га за фізичними особами, про що свідчить наявний у матеріалах справи акт обстеження земельних ділянок по вул. Вільямса Академіка у Голосіївському районі міста Києва від 25.05.2020 року № 20-0266-01.

Крім того, прокурор вказував, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000001105 від 12.11.2020 на адресу Ради та Департаменту земельних ресурсів неодноразово скеровувалися запити про надання інформації щодо реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0323 у Голосіївському районі міста Києва.

Однак, незважаючи на факт незаконного вибуття цієї земельної ділянки (у подальшому поділеної на 7 ділянок) з комунальної власності, Радою протягом тривалого часу жодних заходів, у тому числі позовного характеру, вжито не було, що свідчить про невиконання позивачем як уповноваженим органом покладених на нього функцій по захисту інтересів держави та підтверджує наявність правових підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

З матеріалів справи також вбачається, що листом від 27.05.2022 № 09/6-3266-21 прокурор повідомляв Раду про те, що внаслідок реєстрації у березні 2020 року державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) Канівець Любов`ю Миколаївною права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323 за Ленчик О.В., право власності та цю земельну ділянку за територіальною громадою міста Києва було фактично припинено без достатніх на те підстав.

У відповідь на вказане звернення прокурора, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 10.06.2022 № 0570202/1-7687 повідомив, зокрема, про те, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323 для ОСОБА_2 у період з 01.01.2015 по 10.03.2020 до Департаменту земельних ресурсів Ради (Київської міської державної адміністрації) не надходив, а відповідні рішення про його затвердження Радою не приймалися.

Водночас матеріали справи не містять доказів на підтвердження вжиття компетентним органом (Радою) необхідних та достатніх заходів, направлених на відновлення за позивачем права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0323, протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів територіальної громади міста Києва.

З матеріалів справи також вбачається, що листом від 06.02.2023 № 15/1-84вих-23 прокурор у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» просив Раду надати інформацію про те, чи вживатимуться позивачем або його структурними підрозділами заходи цивільно-правового характеру шляхом звернення до суду з позовною заявою до Кооперативу про витребування спірних земельних ділянок, а також повідомив Раду про те, що у разі невжиття нею відповідних заходів такі заходи, за наявності підстав, будуть вжиті Прокурором.

Листом від 10.02.2023 № 0570202/1 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив прокурора про невжиття Радою відповідних заходів цивільно-правового характеру та просив звернутися до суду в інтересах Ради з метою захисту інтересів територіальної громади міста Києва і недопущення подвійного звернення з такою позовною заявою.

Відтак, невжиття компетентним органом відповідних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів територіальної громади (з урахуванням встановленої законом позовної давності та припинення права комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Ради на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323 у березні 2020 року) та своєчасне неподання до суду уповноваженими органами відповідного позову свідчить про неналежне здійснення Радою наданих їй повноважень.

Крім того, листом від 23.02.2023 № 15/1-125вих-23 прокурор у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив позивача про підготовку ним позовної заяви в інтересах держави в особі Ради про витребування у Кооперативу на користь територіальної громади міста Києва спірних земельних ділянок.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що:

- за наявними у матеріалах справи документами протягом тривалого часу має місце бездіяльність компетентних органів, які достеменно знали про порушення інтересів територіальної громади міста Києва, а також були повідомлені прокурором про наявність підстав та обов`язку здійснювати відповідний належний захист цих інтересів;

- позивачем достатніх ефективних заходів для захисту та відновлення порушеного права вчинено не було, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а тому порушення суспільних інтересів територіальної громади міста Києва Кооперативом на час звернення прокурора до суду не усунуто;

- надані прокурором докази в сукупності достеменно свідчать, що позивач фактично не бажав належним чином здійснювати захист інтересів територіальної громади міста Києва шляхом звернення з позовом до суду.

Виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом, колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено наступне.

Рішенням Ради від 18.12.2008 № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва» вирішено, зокрема, передати громадянам, за умови виконання пункту 8 цього рішення, у приватну власність земельні ділянки загальною площею 99 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (додаток № 1) та загальною площею 38 га для ведення садівництва (додаток № 2) у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Пунктом 896 додатку № 1 до вищенаведеного рішення було передбачено передачу ОСОБА_2 у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки площею 0,0944 га, кадастровий номер 8000000000:79:364:0323, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

На виконання вищезазначеного рішення ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:79:364:0323) від 22.12.2009 року серії ЯЖ № 905415, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 07-7-05102.

У подальшому 18.12.2010 ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_3 вищезазначену земельну ділянку за договором купівлі-продажу, на підставі якого 18.12.2010 за ОСОБА_3 Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку № 07-7-05102.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012:

- постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.11 у справі № 2а-16462/10/2670 змінено;

В лютому 2014 року заступник прокурора міста Києва звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення.

В обґрунтування пред`явлених у вищенаведеній справі позовних вимог прокурор посилався на те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2011 у справі № 2а-16462/10/2670 та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 року в справі № 2а-16462/10/2670 було встановлено, що проекти землеустрою та будь-якого погодження проекту відведення земельної ділянки стосовно ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 79:364:0323) не розроблялися. Крім того, прокуратурою міста Києва було виявлено численні факти порушення чинного законодавства України, при відведені за вищезазначеним рішенням земельних ділянок: відсутність проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки ( АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 79:364:0323), відсутність обов`язкової державної експертизи проекту землеустрою, внесено зміни до Генерального плану міста без проведення обов`язкової державної екологічної експертизи, відсутність громадських слухань щодо зміни цільового призначення земельної ділянки із зон рекреаційного призначення та її відведення ОСОБА_2 .

- визнано незаконним та скасовано пункт 896 додатку № 1 до рішення Ради від 18.12.2008 за № 992/992;

Ухвалюючи рішення, зокрема в частині визнання незаконним і скасування пункту 896 рішення Ради від 18.12.2008 за № 922/922, суд виходив з того, що вказаний пункт рішення Ради не відповідає вимогам статті 19 Конституції України, статті 9 Земельного кодексу України, пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийнятий з порушенням встановленого законодавством порядку щодо відведення спірної земельної ділянки, тому наявні правові підстави для визнання його незаконним та скасування у судовому порядку.

Постановляючи вказану ухвалу суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.11 у справі № 2а-16462/10/2670, зміненою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012, рішення Ради від 18.12.2008 № 922/922 в оскаржуваній частині скасовано, а відтак провадження в частині вимог про незаконним та скасування пункту 896 додатку № 1 до рішення Ради від 18.12.2008 № 922/922 підлягає закриттю відповідно до вимог п. 1,2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав);

- в іншій частині судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому в іншій частині рішення слід залишити без змін.

Водночас, після постановлення Апеляційним судом міста Києва ухвали від 23.10.2014 по справі № 752/2799/14-ц та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 10.06.2015, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2015 у справі № 2а-16462/10/2670:

- апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволені;

Мотивуючи наведену постанову, Київський апеляційний адміністративний суд вказав на наявність підстав для закриття провадження у цій справі (яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства), оскільки у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акту, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, зважаючи на виникнення спору про право.

З матеріалів справи слідує, що після ухвалення Голосіївським районним судом міста Києва рішення від 04.09.2014 в справі № 752/2799/14-ц (з урахуванням часу перегляду цього рішення судами апеляційної та касаційної інстанції) та державної реєстрації права власності територіальної громади міста Києва в особі Ради на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323, Рада (як орган місцевого самоврядування та уповноважена особа власника цієї ділянки) рішення щодо передачі вищенаведеної земельної ділянки, у тому числі ОСОБА_2 , не приймав. Докази, які свідчать про набуття будь-якими іншими особами, крім Ради, права власності на земельну ділянку 8000000000:79:364:0323 після 2017 року, в матеріалах справи відсутні.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323 (поділена у подальшому на 7 спірних у справі земельних ділянок) вибула з володіння власника - територіальної громади міста Києва в особі Ради незаконно поза її волею.

З матеріалів справи слідує, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункт 896 додатку № 1 до рішення Ради від 18.12.2008 за № 992/992 фактично були предметом розгляду у двох судових справах, саме у справі № 752/2799/14-ц, яка розглядалась в порядку цивільного судочинства, та у справі № 2а-16462/10/2670, яка розглядалась у порядку адміністративного судочинства.

Так, судовими рішеннями судів перших інстанції у обох справах вказані позовні вимоги були задоволені.

Подальшому:

- ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23.10.2014 по справі № 752/2799/14-ц, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.06.2015, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04.09.2014 в частині визнання незаконним та скасування пункту 896 додатку № 1 до рішення Ради від 18.12.2008 № 922/922 скасовано та провадження в цій частині закрито з посиланням на те, що спір в цій частині вже вирішений у справі № 2а-16462/10/2670, яка розглядалась у порядку адміністративного судочинства;

- водночас після того, як остаточне судове рішення по справі № 752/2799/14-ц набрало законної сили, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2015 у справі № 2а-16462/10/2670, яка розглядалась у порядку адміністративного судочинства, провадженні у справі в частині вказаних позовних вимог закрито з посиланням на те, що ці вимоги (не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства), оскільки у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акту, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, зважаючи на виникнення спору про право.

Враховуючи те, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04.09.2014 по справі № 752/2799/14-ц в частині, яка не змінена ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23.10.2014 по справі № 752/2799/14-ц, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.06.2015, встановлено порушення Радою вимог чинного законодавства при переданні у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, та, з огляду на вказане, задоволено в позовні вимоги про:

- визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 905415, виданого ОСОБА_2 та зареєстрованого Головним управління земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22.12.2009 за № 07-7-05102, та яким посвідчено право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 ;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладеного 28.12.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 8;

- відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом повернення в розпорядження Ради земельної ділянки на АДРЕСА_1 (м/р Жуляни), кадастровий номер 8000000000:79:364:0323, вартістю 227 000,00 грн.,

саме під час розгляду цієї справи було вирішено спір про цивільне речове право на земельну ділянку площею 0,0944 га з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0323.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактична відсутність рішення суду, ухваленого по суті позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Ради від 18.12.2008 № 922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах міста Києва», за вищенаведених обставин даної справи не впливає на цивільні права дійсного власника земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323 та встановлену в судовому порядку приналежність цієї ділянки територіальній громаді міста Києва в особі Ради, яку згідно з рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04.09.2014 в справі № 752/2799/14-ц (яке у відповідній частині набрало законної сили) повернуто в розпорядження Ради, оскільки рішення Ради від 18.12.2008 року № 922/922 є ненормативним актом, який вичерпав свою дію після його реалізації.

З огляду на вказані обставини безпідставними є твердження відповідача про те, що він звільнений від підстав доказування того, що ОСОБА_2 отримав спірну земельну ділянку за волевиявлення територіальної громади міста Києва, оскільки Київський апеляційний адміністративний суд по справі № 22-ц/796/10817/2014 від 02.07.2015 залишив у силі п. 896 додатку № 1 до рішення Київської міської ради № 922/922 від 18.12.2008 на підставі якого ОСОБА_2 отримав земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0323 площею 0,0944 га адже вказані висновки апелянтом зроблені без врахування змісту вказаних вище судових рішень.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Отже зміст положень ч.ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України свідчить про те, що преюдиціальними є обставини (явища, дії, події, факти), які відповідають таким умовам: 1) вони безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом; 2) вони відображені у мотивувальній частині.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі № 752/2799/14-ц не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/3064/23, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи № 752/2799/14-ц зокрема щодо того, що порушення Радою вимог чинного законодавства при переданні у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.

Разом із тим, у подальшому (зокрема після 2017 року) Рада будь-яких рішень щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323 не приймала.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За приписами ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, як це передбачено нормами статті 319 ЦК України.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, за змістом наведених норм законодавства передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу.

Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Як встановлено вище, спірні земельні ділянки відповідачем набуто з порушенням вимог земельного законодавства, що свідчить про те такі земельні ділянки вибули з власності територіальної громади міста Києва без достатньої правової підстави, поза волею належного розпорядника землі.

Необхідно також зауважити, що власник майна, з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 16.10.2019 у справі 633/1738/16-ц).

Незаконне позбавлення власника права володіння нерухомим майном, у тому числі, шляхом безпідставного виключення відповідного запису про державну реєстрацію права власності із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з подальшим його неодноразовим відчуженням передбачає наявність у такого власника права на захист порушених прав шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України (постанова Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 755/11237/18).

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 674/31/15-ц).

Як встановлено вище, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323 (поділена у подальшому на 7 спірних у справі земельних ділянок) вибула з володіння власника - територіальної громади міста Києва в особі Ради незаконно поза її волею.

Так, після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 752/2799/14-ц, яким задоволено позовні вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом повернення в розпорядження Ради земельної ділянки на АДРЕСА_1 (м/р Жуляни), кадастровий номер 8000000000:79:364:0323, вартістю 227 000,00 грн. та прийняття рішення державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) Пилипчуком Віталієм Анатолійовичем 29.03.2017 про державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Києва в особі Ради на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323, право владності на вказану земельну ділянку, за відсутності відповідного рішення Ради щодо передачі вищенаведеної земельної ділянки, у тому числі Ленчик О.В., державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) Канівець Любов`ю Миколаївною до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про припинення права комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Ради на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323 (індексний номер рішення 51510595) та на підставі рішення Ради від 18.12.2008 № 922/922 зареєстровано (повторно) право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 ..

Отже, саме вказане рішення державного реєстратора Канівець Л. М. було підставою для первісного незаконного вибуття земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323 з власності Ради та заволодіння цим майном ОСОБА_2 , а також послідовного відчуження цієї ділянки за рядом договорів на користь кінцевого набувача - Кооперативу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі у редакції, чинній на момент внесення запису про припинення права комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Ради на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

За змістом ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником; обов`язково використовує відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

Згідно з 2 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

За умовами п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови в державній реєстрації прав є наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Зважаючи на те, що спір про цивільне речове право на земельну ділянку площею 0,0944 га з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0323 був вирішений по суті Голосіївським районним судом міста Києва у справі № 752/2799/14-ц (провадження № 2/752/2531/14), в якій судом, зокрема, визнано недійсним Держаний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 905415, виданий ОСОБА_2 , а також відновлено становище, яке існувало до порушення шляхом повернення в розпорядження Ради земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:364:0323, та враховуючи порушення державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) Канівець Любов`ю Миколаївною при проведенні реєстраційних дій (прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.03.2020 № 51510595) положень ст.ст. 5, 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які полягали у не встановленні відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також не встановленні відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, наказом Міністерства юстиції України від 31.08.2022 № 3675/5 державному реєстратору Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) Канівець Любові Миколаївні тимчасово заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 місяць.

Заперечуючи проти задоволення позову, Кооператив, серед іншого, послався на те, що:

- кооперативна угода № 27/05/21 НЖ-П-К-ВКЗ від 27.05.2021, на підставі якої він набув у власність спірні земельні ділянки, була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерепою О.В., і на момент укладення вказаного правочину всі правомочності були дотримані, а обмеження щодо продажу цього нерухомого майна були відсутні;

- на момент відчуження на користь відповідача спірних земельних ділянок право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване за їх відчужувачем (третьою особою), а будь-які записи про обтяження означеного майна - відсутні;

- вказане свідчить про те, що він не знав і не міг знати про відсутність у відчужувача цих земельних ділянок відповідних прав.

Суд першої інстанції вказані твердження оцінив критично, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Як вірно встановлено судом першої інстанції;

- у провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебувала справа № 752/22860/20 за поданим Радою в листопаді 2020 року позовом до відповідача та ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:364:0320 на користь територіальної громади міста Києва участь у розгляді якої відповідач брав;

Щодо посилань відповідача на те, що суд першої інстанції:

колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

За змістом положень ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів зауважує на тому, що витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Ради земельних ділянок на яких розташований багатоквартирний будинок, не позбавляє власників квартир та нежитлових приміщень у такому будинку права на отримання у власність або у постійне користування відповідних земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, а відтак рішення суду у цій справі в будь-якому випадку не порушує права та обов`язки вказаних осіб та не порушує право таких осіб на мирне володіння майном.

В свою чергу, слід зазначити про те, що у наданих відповідачем повідомленні про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність до експлуатації об`єкта реєстраційний номер КВ101211103439 зазначено про будівництво не багатоквартирного будинку, а індивідуального житлового будинку з молитовним приміщенням за адресою: АДРЕСА_2, а з наданих прокурором протоколу огляду від 07.09.2022 та технічного звіту слідує, що у вересні 2022 року на спірних земельних ділянках будь-які будинки не були наявні.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23.11.2000 року в справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що у спірному випадку, право держави витребувати земельну ділянку, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави (територіальної громади) становить пропорційне втручання у право власності Кооперативу з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства/територіальної громади) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Києва, в особі позивача, земельні ділянки по АДРЕСА_1:

1) площею 0,0067 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0195;

2) площею 0,0582 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0196;

3) площею 0,0056 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0197;

4) площею 0,0058 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0198;

5) площею 0,0067 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0199;

6) площею 0,0056 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0200;

7) площею 0,0058 га кадастровий номер: 8000000000:79:364:0201.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3064/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Власна Квартира 3» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3064/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3064/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/3064/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 19.12.2023

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	19.12.2023
Оприлюднено	26.12.2023
Номер документу	115813953
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Ломака В.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 19.12.2023 по справі 910/3064/23ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/3064/23

Постанова від 19.12.2023

Постанова
від 19.12.2023 по справі 910/3064/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД