Постанова

від 11.12.2023 по справі 910/8388/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2023 р. Справа№ 910/8388/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Чекасова М.С.

від відповідача: Овчаренко І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізард Софт Продактс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2023

у справі № 910/8388/23 (суддя Мудрий С. М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Вищий навчальний заклад "Міжрегіональна академія управління персоналом"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізард Софт Продактс"

про стягнення 301 999,23 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

29.05.2023 року Приватне акціонерне товариство "Вищий навчальний заклад "Міжрегіональна академія управління персоналом" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізард Софт Продактс" про стягнення 301 999,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір про надання послуг №2/10-01/2021-К від 10.01.2021, відповідно до умов якого позивачем (замовником) було сплачено авансовий платіж у розмірі 200 034,00 грн. Однак у зв`язку з тим, що виконавець повідомив про неможливість налаштування більшості процесів за вимогами замовника, 24.02.2023 позивач надіслав відповідачу повідомлення про розірвання договору та повернення авансового платежу. Оскільки зазначена вимога не була виконана відповідачем, пред`явлено позов у цій справі про стягнення авансованого платежу у розмірі 200 034,00 грн, інфляційного збільшення в розмірі 70403,70 грн, 3% річних в розмірі 11558,13 грн та неустойки в розмірі 20003,40 грн.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на відсутність підстав для задоволення позову, оскільки станом на 30.08.2021 послуги за договором надані в об`ємі, щодо якого виконавець отримав від замовника достатньо інформації для їх надання, платформа SharePoint налаштована для оптимізації документообігу замовника. Причиною, з якої виконавець не усунув зауваження замовника, була не неможливість виконання цих робіт, а відсутність у виконавця обов`язків їх виконання згідно умов договору.

Також відповідач зазначав, що ані договором, ані нормами Цивільного чи Господарського кодексів України не передбачено обов`язку відповідача повернути суму сплаченого авансу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі №910/2323/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізард Софт Продактс" на користь Приватного акціонерного товариства "Вищий навчальний заклад "Міжрегіональна академія управління персоналом" суму авансового платежу в розмір 200 034,00 грн, інфляційне збільшення в розмірі 70 403,70 грн, 3% річних в розмірі 11 558,13 грн, неустойку в розмірі 20 003, 40 грн та судовий збір в розмірі 4 529,98 грн.

Рішення мотивовано тим, що:

- послуги за договором не надані, програма взагалі не налаштована для оптимізації документообігу замовника, виконавцем не надавався акт приймання-передачі послуг;

- відповідач так і не вчинив жодних дій щодо виправлення вищевказаних недоліків, повідомив, що не може усунути недоліки висловлені замовником, грубо порушив строки виконання робіт, передбачених договором, позивачем було прийнято рішення про розірвання договору, відповідно до умов розділу 9 договору;

- наявність обов`язку відповідача повернути позивачу суму оплати підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не було спростовано, а саме відповідачем не надано суду належні докази надання послуг чи повернення коштів в розмірі 200 034,00 грн., у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми в розмірі 200 034,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;

- суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення авансу з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 70 403,70 грн та трьох процентів річних в розмірі 11 558,13 грн, нарахованих за період з 01.06.2021 року (перший день порушення строку вказаного у замовленні №1) по 04.05.2023 року;

- вимоги позивача щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі 20 003,40 грн є обґрунтованими, а вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято на підставі недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального закону.

А саме апелянт посилається на те, що:

- в матеріалах справи наявні достатні підтвердження того, що відповідач надавав позивачу послуги за замовленням № 1 і що між сторонами існує спір щодо кінцевого результату робіт, адже висунуті позивачем доопрацювання виходять за межі визначеного в договорі замовлення;

- спір у цій справі виник у зв`язку з невірним розумінням позивачем функціональних можливостей платформи SharePoint та меж того, що мав виконати відповідач за замовленням № 1, вимоги/зауваження взагалі не можуть бути реалізовані в рамках цієї платформи і потребують робіт з програмування;

- ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України чи будь-яким іншим актом законодавства України не передбачено прямої норми про те, що у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс. Договором також не передбачено випадки, коли виплачений аванс за послугу може бути повернутий;

- викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 висновок щодо повернення авансу не вірно застосований судом першої інстанції; не встановив належним чином того, чи існують підстави для звільнення позивача від обов`язку оплатити надані послуги за договором;

- суд помилково погодився з позивачем щодо періоду нарахування інфляційних та річних, адже якщо припустити що у відповідача виникнуло зобов`язання з повернення авансу, на чому категорично заперечується апелянтом, то прострочення могло виникнути лише після звернення позивача з відповідною вимогою про його повернення (з 14.03.2023), а не аж ні як з дати прострочення виконання зобов`язання (з 01.06.2021);

- порушення строків виконання відповідачем зобов`язань мало місце за відсутності його вини, оскільки позивачем висувались додаткові зауваження та доопрацювання, що виходили за межі того, що мав виконати виконавець в межах замовлення № 1.

В апеляційні скарзі відповідачем також викладено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу з відображенням вартості кожної можливої послуги за договором про надання правничої допомоги № 23 від 26.09.2023 та повідомлено про надання підтверджуючих доказів у визначені ГПК України строки.

Доводи та заперечення позивача

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що:

- доводи апелянта про невірне розуміння функціональних можливостей платформи SharePoint не відповідають дійсності, оскільки позивач чітко визначив в замовлені перелік послуг та налаштувань, які мав надати відповідач, однак фактично роботи якісь зроблені, але вони не відповідають замовленню;

- відповідач має сплатити позивачу неустойку починаючи з 01.06.2021, так як після 01.06.2021 він є таким, що безпідставно користується коштами позивача;

- правомірність стягнення авансу узгоджується з правовими позиціями, що викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 331/5054/15-ц; від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Алданова С.О., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8388/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.

09.10.2023 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізард Софт Продактс" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 у справі № 910/8388/23. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 20.11.2023. Явку сторін визнано не обов`язковою. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги в письмовій формі до 08.11.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 08.11.2023.

В судовому засіданні 20.11.2023 оголошено перерву до 11.12.2023.

Явка представників учасників справи

Представник відповідача в судовому засіданні 11.12.2023 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні 11.12.2023 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача, а також заперечив проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права дійшов висновку апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

10.01.2021 року між Приватним акціонерним товариством "Вищий навчальний заклад "Міжрегіональна академія управління персоналом" (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізард Софт Продактс" (виконавець за договором, відповідач у справі) укладено договір №2/10-01/2021-К.

Відповідно до п.1.1 договору виконавець у відповідності з умовами цього договору, зобов`язується за завданням замовника надавати послуги у сфері інформатизації, а саме: послуги з доопрацювання комп`ютерних програм, послуги з налаштування, технічної підтримки, консультування з питань експлуатації, розробки додаткових модулів та звітів, автоматизації бізнес-процесів, розробки та доопрацювання дизайну, а також подальшого супроводу програмної продукції (далі - «послуги»), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги у порядку, передбаченому цим договором.

Обсяг та перелік послуг, що надаються за договором, етапи та строки надання послуг, технічні та інші характеристики (вимоги) до комп`ютерних програм та результатів послуг, перелік результатів послуг, що передаються замовнику, визначаються сторонами у відповідних замовленнях до договору, що оформлюються за зразком відповідно до додатку № 1 до договору та які з моменту їх підписання сторонами є невід`ємними частинами договору (п.1.2 договору).

Відповідно до п.3.1 договору загальна вартість договору складається з вартості всіх замовлень, укладених протягом строку його дії. Загальна вартість послуг за відповідним замовленням визначатиметься сторонами у кожному окремому замовленні.

Оплата за послуги за відповідним замовленням, здійснюється замовником у наступному порядку:

3.3.1 авансовий платіж у розмірі 50% від вартості послуг, визначеної у відповідному замовленні, сплачується замовником протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання такого замовлення сторонами.

3.3.2 решта у розмірі 50% від вартості послуг за відповідним замовленням сплачуються протягом 5 (п`яти) банківських днів після підписання сторонами акту приймання-передачі послуг за відповідним замовленням.

Згідно з п.4.1 договору виконавець зобов`язується надати замовнику послуги в визначені відповідним замовленням до договору строки та порядку.

Підтвердженням належного надання послуг за відповідним замовленням є підписаний сторонами акт приймання-передачі послуг (п.4.2 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонам своїх зобов`язань за договором чи його розірвання (п.9.1 договору).

10.01.2021 року між сторонами договору підписано замовлення №1 до договору про надання послуг №2/10-01/2021-К, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати послуги з налаштування платформи Microsoft SharePoint для побудови системи документообігу компанії (далі - «послуги»), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити належним чином надані послуги.

Перелік, строки (етапи) надання послуг визначаються сторонами у додатку № 1 до даного замовлення №1 (п.1.2 замовлення).

Згідно з п.2.1 замовлення за результатами надання послуг виконавець зобов`язується передати замовнику в електронній формі комплект поставки, до складу якого входить:

- налаштовані та впроваджені бібліотеки на базі платформи Microsoft SharePoint у складі «договори», «вхідна документація», «вихідна документація» та «організаційна документація»;

- налаштовані робочі процеси (процеси розгляду та погодження документів у вищезазначених бібліотеках);

- документація для користувача системи.

Відповідно до п.3.1 замовлення загальна вартість послуг за цим замовленням № 1 становить 400 068,00 грн без ПДВ.

Згідно з п.3.2 замовлення оплата за послуги, що надаються виконавцем, здійснюється замовником у наступному порядку:

3.2.1 авансовий платіж у розмірі 50% від вартості послуг, визначеної в п.3.1 замовлення №1, що становить 200 034,00 грн без ПДВ, сплачується замовником протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту укладення замовлення №1.

3.2.2 решта у розмірі 50% від вартості послуг, визначеної в п.3.1 замовлення №1, що становить 200 034,00 грн. без ПДВ, сплачується протягом 5 (п`яти) банківських днів після підписання сторонами акту приймання-передачі послуг.

Початок надання послуг вважається шостий робочий день після дня отримання коштів згідно з пунктом 3.2.1 замовлення №1 (п.4.1 замовлення).

Послуги повинні бути надані виконавцем до 31.05.2021 року (п.4.2 замовлення).

У всьому іншому, що не суперечить умовам замовлення №1, сторони керуються положеннями договору (п.5.3 замовлення).

На виконання умов договору, позивачем перераховано на користь відповідача авансовий платіж в розмірі 200 034,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №566 від 28.01.2021 року.

Як зазначено позивачем, до початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну виконавець не виконав всього переліку послуг та вимоги замовника, що викладені в додатку № 1 до замовлення № 1. З об`єктивних причин виконання зобов`язань було призупинено виконавцем на певний строк.

Після відновлення співпраці в кінці 2022 року, за доводами позивача, виконавець протягом кількох місяців налаштовував та доопрацьовував програму для ведення бізнес-процесів замовником (документообігу), однак, до сьогоднішнього дня виконавець так і не виконав свої зобов`язання за договором, зокрема, але не виключно: робочі процеси погодження документів не налаштовані відповідно до вимог замовника; не налаштований Chat-bot задля зручного інформування та роботи з задачами; в «Мої задачі» не відображається група/підгрупа документу, ім`я відправника, відповідальні особи за виконання задачі; відсутня можливість контролю за виконанням задач виконавцями (що передбачалося майже в кожному розділі вимог замовника); відсутнє сортування в інтерфейсі документів за принципом вхідний/вихідний; створені та направлені задачі не відображаються в інтерфейсі, їх можна побачити лише у вкладенні «вхідні документи», що не відповідає дійсності; у профілі виконавців не відображається, що вони є виконавцями певної задачі; в профілі керівника після направлення певного документу виконавцям відображається, що виконавцем є керівник (який не може бути виконавцем задач); після випадкового видалення задачі одним працівником, у всіх користувачів (виконавців) по ланцюгу безслідно зникає така задача; виконавець не може виконати (опрацювати) протерміновану задачу без зміни керівником терміну виконання, що буде гальмувати біснес-процеси, а не оптимізовувати.

Позивач зазначає, що ці зауваження обговорювалися з уповноваженими особами відповідача усно, а також направлялися відповідні листи з детальним описом недоліків роботи програми. Однак, відповідач повідомив, що не може налаштувати більшість процесів за вимогами позивача.

Наведене стало підставою для направлення відповідачу повідомлення про розірвання договору та повернення авансового платежу вх. № 4550 від 24.02.2023, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами надіслання.

У зв`язку з неповернення авансу та неналежним виконанням умов договору позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача авансованого платежу у розмірі 200 034,00 грн, нарахованого на цю суму в порядку ст. 625 ЦК України інфляційного збільшення в розмірі 70 403,70 грн, 3% річних в розмірі 11 558,13 грн, за період з 01.06.2021 по 04.05.2023, а також неустойки в розмірі 20 003,40 грн за порушення строків виконання зобов`язання.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Цивільні зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами укладено договір на доопрацювання комп`ютерної програми під потреби та завдання замовника задля автоматизації бізнес-процесів та злагодження спільної роботи його працівників, тобто результат виконаних відповідачем робіт має матеріальний характер та не споживається замовником в процесі їх виконання. Відтак, за правовою природою Договір №2/10-01/2021-К від 10.01.2021 є договором підряду, правове регулювання якого здійснюється за правилами Глави 61 ЦК України. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, а не назву договору. Тому визначення сторонами цього договору як такого, що пов`язаний з наданням послуг, не має значення для суду при визначені змісту правовідносин. Місцевим господарським судом помилково будо застосовано до спірних правовідносин положення закону про договір з надання послуг.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Статтею статті 530 ЦК України визначено, що у разі якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до частини 7 статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

У цьому зв`язку Суд зазначає, що чинне цивільне законодавство передбачає наявність таких понять, як «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання», які згідно з положеннями Цивільного кодексу України мають різний зміст, тобто ці поняття не є тотожними. При цьому строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки за загальним правилом, закріпленим у статті 599 Цивільного кодексу України, такою підставою є виконання, проведене належним чином. Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі № 925/1238/22.

Матеріалами справи підтверджується, що сторонами в пункті 9.1 договору визначили строк договору та погодили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором чи його розірвання.

Отже, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань та після його закінчення невиконане договірне зобов`язання не припиняється, підрядник може продовжувати виконувати обумовлені договором роботи, а замовник може здійснювати їх прийняття.

Сторонами у цій справі не заперечується, що після закінчення строку дії договору замовником виставлялись вимоги щодо доопрацювання деяких виконаних робіт, а виконавцем вчинялись дії щодо усунення відповідних зауважень. Зокрема, позивач у повідомленні про розірвання договору № 4550 від 24.02.2023 зазначав, що після відновлення співпраці в кінці 2022 виконавцем протягом кількох місяців продовжував налаштовувати та доопрацьовувати програму для ведення бізнес-процесів замовником. Тобто сторонами фактично узгоджено продовження дію правочину, однак доказів оформлення відповідних змін шляхом укладення додаткового договору до матеріалів справи не представлено.

Частиною 2 статті 598 ЦК України передбачено, що припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За змістом частини 2 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частини 1, 3 статті 651 ЦК України).

Підстави для реалізації замовником права на односторонню відмову від договору підряду визначено положеннями частин 2 - 4 статті 849, частини 2 статті 852, частиною 3 статті 858 ЦК України.

В залежності від підстав розірвання договору підряду, що передбачені частинами другою - четвертою статті 849 ЦК України, настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Так, частинами 2, 3 вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов, які напряму залежать від наявності порушень умов договору в діях підрядника, водночас наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника. Водночас частина 4 зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору. Тобто, вказана правова норма презюмує правомірність дій підрядника при виконанні договору і саме тому в разі відмови від договору виникає обов`язок замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати його збитки, на відміну від пункту 2 цієї норми, яка врегульовує право замовника на відмову якраз у випадку невиконання зобов`язань підрядником.

Отже, за наявності такого чіткого законодавчого регулювання, до договору підряду не можуть застосовуватися положення інших договорів, зокрема, договору купівлі-продажу на предмет можливостей повернення передоплати за договором купівлі-продажу згідно із статтею 693 ЦК України, якщо умовами укладеного договору сторони не передбачили іншого.

Умовами договору, як слушно зауважував відповідач і під час розгляду справи в суді першої інстанції, і під час перегляду справи в апеляційному порядку, не передбачено повернення авансу у зв`язку з недотриманням виконавцем строків виконання зобов`язання чи неналежного (неповного) виконання зобов`язання.

В цьому зв`язку підлягають відхиленню доводи відзиву на апеляційну скаргу з посиланням на правові висновки, що викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду, позаяк вони стосуються застосування норми права з повернення передплати за договором купівлі-продажу, що не можуть бути враховані під час вирішення цього спору (близька за змістом правова позиція, що викладена в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 922/2982/18).

Як вже зазначалось у цій постанові, 24.02.2023 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договору та повернення авансованого платежу, в якому зазначено, що виконавцем повідомлено про неможливість налаштування більшості процесів за вимогами замовника. Також наведено перелік зауважень, що залишились не виконаними, за твердженнями позивача.

У зв`язку з цим, позивач з посиланням на п. 9.3 договору повідомив про розірвання договору на 10 день після направлення замовником цього повідомлення.

Відповідно до п.9.3 договору даний договір може бути розірваний протягом строку його дії: у випадку порушення виконавцем строків надання послуг більше ніж на 30 днів (при наявності таких підстав, цей договір вважається розірваним на 10-й (десятий) день після відправлення замовником письмового повідомлення про розірвання договору виконавцю).

Отже, визначена у названому повідомлені підстава щодо очевидної неможливості виконання відповідачем роботи належним чином (за доводами замовника, виконавець повідомив про неможливість виконання вимог/зауважень позивача), підпадає під правову кваліфікацію частини 3 статті 849 ЦК України.

Водночас посилання на порушення строків виконання не може бути враховано, оскільки сторони як після закінчення встановленого строку виконання робіт (до 31.05.2021 - п. 4.2 замовлення № 1), так і після закінчення строку дії договору (до 31.12.2021 - п. 9.1 договору) узгодили фактичне продовження виконання відповідачем зобов`язань. Будь-яких претензій щодо порушення строків від замовника у період з червня 2021 і після відновлення співпраці в кінці 2022 (як зазначає позивач у повідомленні) відповідачу не направлялось, докази чого відсутні у справі. Тобто саме повідомлення виконавця про неможливість задоволення вимог замовника з усунення недоліків у виконаній ним роботі зумовило звернення позивача з повідомленням про розірвання договору.

Відповідно до частини 3 статті 849 ЦК України якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Таким чином, названою нормою прямо передбачено такий спосіб захисту прав та інтересів замовника, як стягнення завданих порушенням зобов`язання збитків, якщо замовник відмовився в односторонньому порядку від договору і така відмова спричинена протиправними діями підрядника.

Відповідно до статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом пунктів 4-5 частини 3 статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Визначаючи предмет та підстави позову у даній справі, позивач посилався на порушення відповідачем умов договору в частині належного виконання робіт (відповідач не вчинив жодних дій щодо виправлення недоліків, повідомив про не можливість їх усунення) та неповернення попередньої оплати в сумі 200 034,00 грн.

Колегія суддів, досліджуючи правові підстави для повернення авансу з підрядника у зв`язку з порушенням ним умов договору щодо належності виконання робіт, що було визначено як підстава позову в даній справі, встановила, що обраний позивачем спосіб захисту його майнових прав та інтересів не відповідає способам захисту, передбаченим законодавцем за договором підряду, а умовами договору підряду також не передбачено можливості повернення авансу, якщо підрядником належним чином не було виконано роботи чи порушено строки їх виконання.

Також, зазначаючи про реалізацію свого права на відмову від договору, що було висловлено в повідомлені від 24.02.2023 № 4550, позивач не врахував правових наслідків розірвання договору, оскільки за умовами частини 4 статті 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Апеляційна інстанція звертає увагу на те, що вимоги щодо виконання грошового обов`язку та стягнення збитків мають різну правову природу, різний обсяг доказування та підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Натомість суд не вправі вийти за межі предмета позову, визначеного згідно з позовними вимогами та на власний розсуд розглянути вимогу про стягнення спірної суми, як збитків, а не як авансу за договором підряду.

Суд може застосувати ефективний спосіб захисту у випадку, якщо обраний спосіб захисту є неефективним і законодавець не визначив такого способу захисту, який був би ефективним для врегулювання спору між сторонами. У спірному випадку законодавцем відповідно до статті 849 ЦК України передбачено ефективні способи захисту прав замовника підрядних робіт, якими є зобов`язання підрядника усунути недоліки таких робіт за власний рахунок, або виконання робіт третьою особою із стягненням їх вартості за рахунок підрядника, або відмова від договору та стягнення завданих підрядником збитків. З огляду на таке, у суду відсутні повноваження на власний розсуд використовувати інший спосіб захисту інтересів позивача, ніж ті способи, які передбачено законодавцем згідно норм права, які регулюють підряд.

Наведене є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача авансованого платежу в заявленій сумі. У цьому зв`язку, похідні вимоги про стягнення інфляційних та річних, що нараховані позивачем на суму авансованого платежу, підлягають залишенню без задоволення.

Судова колегія, серед іншого, також вважає за необхідне зауважити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем в порядку частини 3 статті 849 ЦК України встановлювався відповідачу чіткий строк на усунення, що наведені у повідомленні про розірвання договору.

В свою чергу, відповідач заперечуючи проти задоволення позову у своїй заяві по суті в суді першої інстанції на кожен визначений позивачем недолік зазначав, що такі роботи не охоплюються завданням, а тому могли бути виконані лише шляхом укладення додаткового замовлення. Цим доводам суд першої інстанції не надав належної оцінки та на підставі лише однієї електронної переписки, що подана позивачем, визнав встановленими обставини неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань. Тоді як факт часткового виконання робіт визнавав як позивач, так і відповідач. А не надіслання виконавцем акта приймання-передачі виконаних робіт замовнику була обумовлена неможливістю завершення виконання підрядником робіт з налаштування функціоналу накладення КЕП через не надання позивачем необхідної інформації. В підтвердження обставин виконання інших частин замовлення відповідачем до матеріалів справи надано скріншоти системи з відображенням інформації про виконання функціоналу. Позивач цих заперечень належними засобами доказування, зокрема, висновком експертного дослідження, не спростував. Тож колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про порушення відповідачем договірних зобов`язань.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами частини 1 статі 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до п.7.3 договору у випадку порушення виконавцем строків надання послуг, при умові виконання замовником своїх зобов`язань по даному договору, замовник має право вимагати, а виконавець має сплатити замовнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від загальної вартості послуг за відповідним замовленням, за кожен робочий день такого прострочення, але не більше 5% від загальної вартості послуг за відповідним замовленням.

Позивач, посилаючись на положення вищенаведеної умови договору та невиконання відповідачем зобов`язань з належного виконання робіт в строк до 31.05.2021, нарахував неустойку за період з 01.06.2021 року по 01.12.2021 року в сумі 20 003,40 грн, що не перевищує 5% від загальної вартості послуг за відповідним замовленням.

Задовольняючи ці вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки в матеріалах справи відсутній підписаний між сторонами акт приймання-передачі виконаних робіт, а строк виконання робіт є 31.05.2021, то відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком, виходячи із наступного.

Згідно з частинами першою та другою статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до частин 1, 4 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до частини 2 статті 613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Частиною 3 статті 220 ГК України унормовано, що боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Як вбачається з наданих відповідачем до матеріалів справи електронних листів, що надсилались контактній особі замовника згідно п. 12.9 договору, відповідач просив надати відповідь щодо кількості користувачів, які будуть одночасно використовувати ЕЦП.

У зв`язку з ненаданням відповіді, відповідач повторно звернувся до контактної особи замовника з листом від 30.08.2021, в якому зазначав, що товариством завершено впровадження компонентів для комфортної роботи МАУП окрім ЕЦП. Для впровадження ЕЦП, як зазначав відповідач, надсилались 2 листи системному адміністратору позивача, відповіді на які не отримані. У зв`язку з цим, відповідач просив Дмитра Литвиненко (системний адміністратор позивача) надати відповідь на листи про встановлення ЕЦП. Також відповідач повідомляв, що у будь-який визначений замовником час товариство готове провести для керівництва навчання з використання встановлених модулей.

Доказів того, що уповноважена особа позивача (системний адміністратор) виконав вимогу відповідача і у останнього була можливість здійснити завершення остаточне виконання робіт в матеріалах справи відсутні. Зазначені висновки не спростовуються лише одним посиланням відзиву на апеляційну скаргу про встановлений в договорі строку виконання зобов`язання та не направлення відповідачем актів виконаних робіт.

Бездоказові твердження позивача, що передані відповідачем у травні 2021 роботи не відповідали тому обсягу, що наведено в замовлені № 1, не можуть бути визнані переконливими, а тому суд їх відхиляє.

За встановленого, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки наявними у справі доказами підтверджено факт наявності прострочки виконання позивачем дій з надання необхідної відповідачу інформації для завершення у визначений в договорі строк робіт, то підстави для задоволення позовних вимог про стягнення неустойки у даному випадку відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За результатом апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскарженого рішення мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального права, тому оскаржене рішення підлягає скасуванню. Апеляційна скарга задовольняється апеляційним господарським судом.

Судові витрати

Судом апеляційної інстанції за результатами прийняття постанови, якою скасовано рішення та прийнято нове, здійснюється новий розподіл судових витрат. У зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених стороною в суді апеляційної інстанції

Відповідачем в суді апеляційної інстанції до матеріалів апеляційної скарги долучено договір про надання правничої допомоги № 23 від 26.09.2023; ордер на надання правничої допомоги серія АІ № 1439784; копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Також до клопотання про долучення до матеріалів справи доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу надано: належним чином засвідчену копію рахунку на оплату № 5 від 17.10.2023 та платіжну інструкцію № 881 від 23.10.2023; копію акта надання послуг № 42 від 17.10.2023.

Позивач своїх письмових заперечень щодо заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не надано.

Статтею 131-2 Конституції України унормовано, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.ч. 5, 8 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначеними частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини четвертої статті 129 ГПК України, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України, але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

Відповідна позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі №922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19 тощо.

При цьому, такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п`ятої статті 129 цього Кодексу.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 26 вересня 2023 між Адвокатським об`єднанням «Юридичні технології» та відповідачем укладено договір на надання правничої допомоги.

При наданні правничої допомоги Клієнт надає Адвокатському об`єднанню повноваження з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, підготовка документів правового характеру; представництво інтересів Клієнта перед будь-якими особами з правом збирати докази, звертатися за реалізацією та захистом прав та інтересів Клієнта, заперечувати проти висунутих до нього вимог та звинувачень з правом підпису відповідних документів; Представництво інтересів Клієнта з правом відмови від раніше висунутих Клієнтом вимог, визнання вимог та звинувачень до Клієнта з правом підпису відповідних документів (п. 1.3 Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору за надання правничої допомоги Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар.

За змістом пп. 3 п. 3.3 Договору, у господарських, цивільних, трудових, сімейних та адміністративних справах, які мають сталу практику вирішення, в яких у Клієнта наявні відповідні права, документи та докази, розмір вимог в яких не перевищує 500 000 три. та за умови, що для вчинення Адвокатським об`єднанням відповідних дій в інтересах Клієнта після виконання Клієнтом відповідних зобов`язань за цим Договором залишається не менше п`ятнадцяти календарних днів і що послуги з правничої допомоги оплачуються не пізніше семи календарних днів з дня підписання сторонами відповідного акту наданих послуг, застосовуються такі ставки гонорару: за підготовку процесуальних документів у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій, інших документів правового характеру, здійснення правового аналізу документів - залежно від кількості витраченого часу та вартості однієї години роботи - 1500 грн.

17.10.2023 між сторонами підписано акт надання послуг №42, згідно якого Адвокатським об`єднанням надано, а відповідачем прийнято належне виконання послуг з підготовки апеляційної скарги замовника на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 у господарській справі № 910/8388/23 в сумі 9 000,00 грн.

Розмір вказаного гонорару розраховано у розрахунку використання адвокатом 6 годин роботи за ціною 1 500,00 грн за годину.

Адвокатським об`єднанням виставлено відповідачу рахунок на загальну суму 10 000,00 грн, зокрема, за підготовку апеляційної скарги замовника на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 у господарській справі №910/8388/23 в сумі 9 000,00 грн та відшкодування витрат на ведення господарської справи №910/8388/23 в сумі 1 000,00 грн.

У відповідності до платіжної інструкції № 881 від 23.10.2023 відповідачем сплачено 10 000,00 грн.

В прохальній частині клопотання відповідач просить при ухваленні рішення у даній справі вирішити питання щодо стягнення на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн.

Дослідивши заяву відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а також надані заявником документи в їх сукупності, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, керуючись зокрема такими критеріями, як складність, обґрунтованість, пропорційнійсть, співмірність та розумність їхнього розміру, а також визначеними частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на користь відповідача підлягають стягненню означені витрати в сумі 9 000,00 грн.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 у справі №910/8388/23 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Вищий навчальний заклад "Міжрегіональна академія управління персоналом" (03039, місто Київ, вулиця Фрометівська, будинок 2, ідентифікаційний код 00127522) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізард Софт Продактс" (02160, м. Київ, проспект Возз`єднання, будинок 15, ідентифікаційний код 40381012) 6 795 (шість тисяч сімсот дев`яносто п`ять) грн 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 9 000 (девять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складно та підписано, - 19.12.2023.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова