Постанова

від 14.12.2023 по справі 910/680/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2023 р. Справа№ 910/680/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 14.12.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 20.04.2023

у справі №910/680/23 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Керівника Оболонської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В"

про стягнення 434 785 грн 47 коп

ВСТАНОВИВ:

12.01.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Керівника Оболонської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" про стягнення 434 785 грн 47 коп. безпідставно збережених коштів.

В обґрунтування позову прокурор вказує, що з 02.03.2018 без достатніх правових підстав, не сплачуючи орендну плату відповідач використовує земельну ділянку площею 0,1075 га по вулиці Бережанскій, 12-Б в місті Києві для обслуговування розташованого та зареєстрованого на ній нерухомого майна, що є підставою для стягнення з останнього безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" на користь Київської міської радм 434 785 грн 47 коп. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 6 585 грн 49 коп.

Судове рішення мотивовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Л А В" з 02.03.2018 (дата формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав) без достатніх правових підстав, не сплачуючи орендну плату, використовувало земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б для обслуговування розташованого та зареєстрованого на ній нерухомого майна, тому вимоги Керівника Оболонської окружної прокуратури про стягнення з товариства безпідставно збережених коштів в розмірі 434 785 грн 47 коп. орендної плати, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, визнані судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Л А В" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення місцевого суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник стверджував, що рішення не містить доказів, що свідчили б про фактичне користування або фізичне використання відповідачем всієї земельної ділянки площею 0,1075 га, в чіткій відповідності її картографічним, географічним або іншим параметрам. Також апелянт стверджував, що місцевий суд, зазначивши в рішенні про те, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження формування земельної ділянки меншою площею для експлуатації та обслуговування нерухомого майна, допустив дискримінацію відповідача, звинувативши у ненаданні доказів.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 12.05.2023, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/680/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Коробенко Г.П., суддів: Кравчук Г.А., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2023 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/680/23 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

На адресу суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/680/23 та призначено судове засідання на 14.09.2023.

Від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На адресу суду від скаржника надійшла відповідь на відзив, повторно викладено доводи зазначені в апеляційній скарзі.

Судове засідання призначене на 14.09.2023 було відкладено колегією суддів на 10.10.2023.

Оболонською окружною прокуратурою міста Києва 14.09.2023 подано пояснення по справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023, у зв`язку з перебуванням суддів Козир Т.П. та Кравчука Г.А. 10.10.2023 у відрядженні, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/680/23 призначено на 31.10.2023.

Через канцелярію суду скаржником подано заяву про розподіл судових витрат на правничу допомогу.

У судовому засіданні 31.10.2023 колегією суддів оголошено перерву до 28.11.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023, у зв`язку з з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відрядженні, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" у справі №910/680/23 призначено на 14.12.2023.

В судовому засіданні 12.12.2023 був присутній прокурор, представники позивача та відповідача.

Представник скаржника підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 скасувати.

Прокурор та представник позивача просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 залишити без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані учасниками справи пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно з п.3 ч.1 ст.1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у суді, прокурор у позовній заяві зазначив, що неукладення та несвоєчасне укладення субє`ктами господарювання договорів оренди землі призводить до значних втрат коштів місцевого бюджету; дотримання належного економічного регулювання земельних відносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах безпосередньо належить до інтересів держави.

Таким чином, прокурор зазначив, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у невиконанні відповідачем вимог земельного законодавства, що призводить до безоплатного користування ним коммунальною земельною ділянкою площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 та збереження без достатньої правової підстави за рахунок власника землі (територіальної громади міста Києва) коштів у розмірі 434 785,47 грн, які відповідач повинен сплатити за користування землею.

Оскільки Київська міська рада, як орган місцевого самоврядування, свідомо не здійснює захист інтересів держави щодо стягнення з ТОВ "Л А В" коштів за користування земельною ділянкою площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014, хоча усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але не здійснює належним чином захист інтересів держави, прокурор звернувся до суду із цим позовом.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що прокуратурою до подання позову здійснено попередні листування з Київською міською радою (від 13.09.2022, від 03.10.2022, від 21.10.2022), в яких повідомляла про порушення вимог земельного законодавства при використанні спірної земельної ділянки комунальної власності, однак жодних належних заходів цивільно-правового характеру Київською міською радою до цього часу не вжито, що свідчить про неналежне здійснення Київською міською радою своїх повноважень по захисту державних інтересів.

Ураховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а Київською міською радою допущено бездіяльність, суд приходить до висновку, що вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

З матеріалів справи слідує, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б розташовано майно - нежила будівля літ. Б загальною площею 1920,70 кв.м., що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Л А В" на підставі свідоцтва про право власності від 27.09.2012 серії САЕ №777818, зареєстроване в Комунальному підприємстві "Київське міське бюро технічної інвентаризації" 05.10.2012 в реєстраційній книзі №154п-260 за реєстровим номером №8449-П.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речові права Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" на земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б у місті Києві не зареєстровані.

Вищезазначене свідчить, що відповідач, набувши у власність нерухоме майно, право власності або користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване не оформило.

Разом з тим, право комунальної власності на земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 зареєстроване 02.03.2018 за територіальною громадою в особі Київської міської ради, відомості про вказану земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру.

Відтак, зазначена земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України.

Водночас, рішень про передачу даної земельної ділянки у власність чи користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Л А В" Київська міська рада не приймала, договорів оренди з товариством не укладала.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Л А В" з 10.10.2019 використовує земельну ділянку площею 0,1075 га (кадастровий номер 8000000000:78:053:0014) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі по вул. Бережанській, 12-Б у м. Києві без виникнення права власності або користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статей 125, 126 Земельного кодексу України., що і слугувало зверненню з відповідним позовом про стягнення з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України 434 785 грн 47 коп. орендної плати, нарахованої за володіння і користування цією земельною ділянкою в період з 10.01.2020 по 31.12.2022.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Як вбачається з матеріалів справи предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати в сумі 434 785,47 грн за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається із положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, за відповідачем, на підставі договору купівлі-продажу від 31.08.2012, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ікар-Люкс", зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежилу будівлю літ. Б загальною площею 1920,70 кв.м., по вул. Бережанській, 12-Б в місті Києві.

Згідно пункту 4 вказаного договору нерухоме майно, що є предметом даного договору розташоване на земельній ділянці площею 0,1075 га, кадастровий номер 8000000000:78:053:0014, за адресою: місто Київ, Оболонський район, вулиця Бережанська 12б.

При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування земельною ділянкою площею 0,1075 га під будівлею Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" у м. Києві по вул. Бережанська 12б, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Київською міською радою та державної реєстрації такого права, а отже, при укладенні договорів купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Враховуючи викладене Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Колегією суддів встановлено та не спростовано відповідачем, що у період з 2020 по 2022 рік не сплачено за користування земельною ділянкою орендну плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.

Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).

Отже, відповідні кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в порядку ст. 1212 - 1214 Цивільного кодексу України. Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 в справі № 922/3412/17.

Під час апеляційного провадження колегією суддів було перевірено правильність розрахунку позовних вимог та встановлено наступне.

Як вбачається з розрахунку, поданого прокурором, за період з 10.01.2020 по 31.12.2022 загальна сума недоотриманих доходів позивача за сплату відповідачем орендної плати складає 434 785 грн 47 коп.

Відповідно до розрахунку розміру орендною плати за користування земельною ділянкою по вул. Бережанській, 12-Б у Оболонському районі міста Києва (8000000000:78:053:0014, площа 0,1075 га) при розрахунку суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою прокурором застосовано ставку річної орендної плати у розмір 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний) (код КВЕД 68.20).

У відповідності до рішень Київської міської ради від 13 грудня 2018 року N 416/6467 "Про бюджет міста Києва на 2019 рік", від 12 грудня 2019 року № 456/8029 "Про бюджет міста Києва на 2020 рік", від 24 грудня 2020 року № 24/24 "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" та від 09 грудня 2021 року № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" встановлено, що у разі здійснення такого виду економічної діяльності як "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна", для розрахунку розміру мінімальної орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва застосовується відсоткова ставка у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15.09.2022 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 становить 3 525 135 грн 86 коп.

Ураховуючи викладене, взявши до уваги вид економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В", при розрахунку розміру орендної плати за землю позивачем правомірно застосовано відсоткову ставку у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Л А В" з без достатніх правових підстав, не сплачуючи орендну плату, використовує земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б для обслуговування розташованого та зареєстрованого на ній нерухомого майна, тому вимоги Керівника Оболонської окружної прокуратури про стягнення з товариства безпідставно збережених коштів в розмірі 434 785 грн 47 коп. орендної плати, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України підлягають задоволенню.

Твердження скаржника викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що прокурором та позивачем не доведено належними доказами розмір площі вказаної земельної ділянки, яка використовувалась відповідачем, відхиляються апеляційним судом з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1 - 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі №922/2060/20, від 16.06.2021 у справі №922/1646/20, від 04.03.2021 у справі №922/3463/19).

Колегія суддів зазначає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що земельна ділянка площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, належний ТОВ "Л А В", та за користування якого прокурор просить стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, сформована (визначено її площу та межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру та 02.03.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності на неї за територіальною громадою в особі Київської міської ради.

За наведених обставин, твердження скаржника про користування меншою площею земельної ділянки, а саме тою, на якій розміщено нерухоме майно відповідача (площею забудови 760,8 кв.м.) є необґрунтованими, оскільки по-перше, спір стосується користування вєе сформованої земельної ділянки (площею 0,1075 га), по-друге, матеріали справи не містять доказів на підтвердження формування меншої площі земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежилої будівлі за адресою: м. Київ, вул. Бережанська, 12-б.

Усі інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/680/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Л А В".

Матеріали справи №910/680/23 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 21.12.2023

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

Т.П. Козир