Рішення

від 15.11.2023 по справі 908/2149/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/139/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2023 Справа № 908/2149/23

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 ), представник позивача адвокат Макаренко Олександр Миколайович, (70501, Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Гоголя, буд. 14, прим. 3)

до відповідача 1 Фермерського господарства «ПОЗНЯК АГРО», (70037, Запорізька область, Запорізький район, с. Вільногрушівське, вул. Набережна, буд. 35)

до відповідача 2 ОСОБА_2 , ( АДРЕСА_2 )

до відповідача 3 ОСОБА_3 , ( АДРЕСА_3 )

про визнання недійсними рішення про затвердження Статуту в новій редакції та змін до Статуту та скасування держаної реєстрації змін до Статуту

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача Макаренко О.М., на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АН № 1188266 від 21.06.2023;

від відповідача 1 не з`явився;

від відповідача 2 Позняк І.В. особисто, на підставі паспорту № НОМЕР_1 від 01.08.2019;

від відповідача 2 Салімонов Р.Є., на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1135798 від 09.08.2023;

від відповідача 3 - Шкабуро О.В., на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1135514 від 07.08.2023;

28.06.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н від 27.06.2023 (вх. № 2329/08-07/23 від 28.06.2023) ОСОБА_1 , с. Любимівка Запорізького район Запорізької області до Фермерського господарства «ПОЗНЯК АГРО», с. Вільногрушівське Запорізького району Запорізької області, до ОСОБА_2 , с. Вільногрушівське Запорізького району Запорізької області і до ОСОБА_3 , с. Вільногрушівське Запорізького району Запорізької області про визнання недійсними змін до Статуту Фермерського господарства «СЕНІВ», викладених в новій редакції від 20.10.2012, що зареєстровані 23.10.2012, скасування їх державної реєстрації шляхом скасування реєстраційних дій.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2023 справу № 908/2149/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.07.2023 після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2149/23, справі присвоєно номер провадження справи 4/139/23, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.08.2023.

Провадження у справі № 908/2149/23 відкрито за уточненими позовними вимогами про:

1. визнання недійсним рішення № 1, прийнятого ОСОБА_2 20.10.2012, про затвердження Статуту Фермерського господарства «СЕНІВ» (ідентифікаційний код юридичної особи 34407933) в новій редакції.

2. визнання недійсними змін до Статуту Фермерського господарства «СЕНІВ» (ідентифікаційний код юридичної особи 34407933), викладених в новій редакції, що зареєстровані 23.10.2012, та скасування їх державної реєстрації шляхом скасування реєстраційних дій:

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи: 23.10.2012 10831050012000356 - зміна відомостей про органи управління юридичної особи, зміна місцезнаходження юридичної особи, зміна органів управління, зміна складу або інформації про засновників, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, здійснена ОСОБА_4 , Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області;

- державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 23.10.2012 року10831070013000356 - зміна інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою, зміна керівника або відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, тощо, здійснена ОСОБА_4 , Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/2149/23 до 16.10.2023, підготовче засідання відкладалося на 18.09.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.09.2023 закрито підготовче провадження у справі № 908/2149/23, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 12.10.2023.

В судовому засіданні оголошувалися перерви до 08.11.2023 і до 15.11.2023, про що зазначено в протоколах судового засідання від 12.10.2023 і від 08.11.2023.

В судове засідання 15.11.2023 з`явилися представники позивача і відповідачів 2 і 3, здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».

В судовому засіданні 15.11.2023 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Відповідач 1 в жодне судове засідання у справі № 908/2149/23 не з`явився.

В матеріалах справи № 908/2149/23 наявна Заява Фермерського господарства «ПОЗНЯК АГРО» вих. № 192 від 29.08.2023 (вх. № 18728/08-08/23 від 01.09.2023), якою відповідач 1 позовні вимоги не визнає і просить суд залишити позов без задоволення, а також просить суд розглядати справу № 908/2779/23 без участі в судових засіданнях уповноваженого представника ФГ «ПОЗНЯК АГРО».

Згідно приписів ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Однією із найважливіших гарантій забезпечення захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист безпосередньо в Основному законі України.

Відповідно до приписів ч. 1 та 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У силу статей 6, 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 15.11.2022 за відсутністю відповідача 1, оскільки його неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві, обґрунтовані посиланням на приписи ст., ст. 15, 16, 191, 368, 369, 387, 388 ЦК України, ст. 167 ГК України, положення Законів України «Про фермерське господарство», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Позов мотивований наступними обставинами: в 2006 році ОСОБА_1 (позивачем) створено і зареєстроване 21.07.2006 за номером запису 10831020000000356 Фермерське господарство «СЕНІВ», головою якого був ОСОБА_1 . Інші члени в Господарстві були відсутні. 12.10.2012 ОСОБА_1 написав заяву Державному реєстратору Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області (посвідчена нотаріально), в якій зазначив, що всі функції голови та засновника ФГ «СЕНІВ» передає гр. ОСОБА_2 . При цьому, позивач зауважує, що ОСОБА_2 не відносився і не відноситься до кола осіб, визначених ч. 2 ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство» та п. 1.3 Статуту ФГ «СЕНІВ» (в редакції станом на час складання заяви від 12.10.2012), які можуть бути членами Господарства. Тобто, позивач не міг і не включав до складу ФГ «СЕНІВ» ОСОБА_2 . Крім того, позивач зазначає, що жодних правочинів щодо продажу чи іншим чином відчуження своєї власності, а саме корпоративних прав у ФГ «СЕНІВ», ОСОБА_2 позивач не укладав і не підписував. В травні 2023 року позивачу стало відомо, що на протязі 2012 2020 років ФГ «СЕНІВ» здійснило ряд змін до статутних документів Господарства, включаючи зміну назви на Фермерське господарство «ПОЗНЯК АГРО» та зміну засновника Господарства на ОСОБА_2 , а з 2016 року на ОСОБА_3 . Зокрема, позивач зазначає, що 20.10.2012 ОСОБА_2 як засновник ФГ «СЕНІВ» затвердив нову редакцію Статуту ФГ «СЕНІВ» на підставі рішення № 1 від 20.10.2012. Дане рішення прийнято ОСОБА_2 без достатніх на то підстав, оскільки на час його прийняття він не мав відповідних повноважень як Голови Господарства, не мав договору чи іншого документа про перехід чи передачу частки у Статутному капіталі Господарства. Отже, рішення № 1 від 20.10.2012, прийняте ОСОБА_2 , має бути визнане судом незаконним, а Статут Господарства у його новій редакції недійсним. 23.10.2012 за № 10831050012000356 державним реєстратором Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області Кондрацькою Л.М. було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу щодо змін керівника Господарства. При цьому, позивач звертає увагу, що на час здійснення вказаної реєстраційної дії єдиною особою, яка мала вчиняти дії та приймати будь-які рішення в Господарстві відповідно до діючого Статуту був засновник та Голова ФГ «СЕНІВ» ОСОБА_1 . Оскільки реєстрація змін до установчих документів ФГ «СЕНІВ» 23.10.2012 була здійснена з порушенням вимог законодавства України, послідуючі зміни, внесені 12.02.2016 за № 10831050022000356 державним реєстратором Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області Кондрацькою Л.М. щодо зміни складу засновників (учасників) юридичної особи включення ОСОБА_3 як Засновника Господарства, та 11.01.2020 за № 10831050023000356 державним реєстратором Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області Кондрацькою Л.М. щодо зміни найменування юридичної особи з ФГ «СЕНІВ» на ФГ «ПОЗНЯК АГРО», є такими, що підлягають скасуванню, адже позивач як єдиний законний власник та Засновник Господарства, не приймав таких рішень і не уповноважував будь-кого здійснювати такі зміни та проводити їх державну реєстрацію. Таким чином, позивач вважає, що здійсненням державної реєстрації змін в 2012 році та послідуючих змін в 2016 та 2020 роках щодо зміни складу засновників ФГ «СЕНІВ» та зміни назви на ФГ «ПОЗНЯК АГРО» порушені його права як засновника та єдиного власника Господарства, а самі реєстраційні дії вчинені не у відповідності до вимог законодавства України. Відтак, рішення про внесення змін до статутних документів ФГ «СЕНІВ» в жовтні 2012 року стосовно зміни засновника та Голови Господарства та державна реєстрація таких змін, проведена 23.10.2012, мають бути скасовані, а корпоративні права позивача мають бути відновлені шляхом поновлення позивача у складі членів Господарства як його засновника та Голови Господарства. На підстав зазначеного позивач просить суд позов задовольнити, а також покласти на відповідачів судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу адвоката в орієнтовному розмірі 50 000,00 грн.

Відповідач 2 проти позову заперечив з підстав, наведених у Відзиві на позовну заяву вих. № б/н від 07.08.2023 (вх. № 17064/08-08/23 від 09.08.2023). Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач 2 зазначає, що Фермерське господарство «СЕНІВ» створене без статутного капіталу, оскільки обов`язковість його формування законодавством не передбачена. При цьому, відповідно до законодавства лише наявність статутного фонду фермерського господарства дає певний обсяг корпоративних прав особі, частка якої визначається у статутному фонді. 12.10.2012 засновник ФГ «СЕНІВ» ОСОБА_1 реалізував право власності на створене ним ФГ «СЕНІВ», склавши та нотаріально посвідчивши заяву (реєстровий № 993), в якій зазначив вивести його зі складу учасників (засновників) Фермерського господарства «СЕНІВ» (ідентифікаційний код 34407933) і передати всі функції голови та засновника Фермерського господарства «СЕНІВ» гр. ОСОБА_2 . В цій же заяві зазначалося, що ОСОБА_1 не заперечує проти внесення відповідних змін до Статуту або затвердження нової редакції та державної реєстрації Статуту ФГ «СЕНІВ». Претензій матеріального, майнового та матеріального характеру до ФГ «СЕНІВ» позивач не мав та підтверджував, що по відношенню то нього невиконаних обов`язків та майнових зобов`язань Господарство не має. Позивач передав відповідачу 2 разом із цією заявою Статут ФГ «СЕНІВ» і печатку. Законом та Статутом ФГ «СЕНІВ» не заборонена зміна засновника шляхом його волевиявлення на вихід із складу засновників фермерського господарства. Наведеним спростовуються доводи позивача, щодо передачі ОСОБА_2 лише управління господарством. Відповідно до розділу ХІ Статуту ФГ «СЕНІВ» винятковою компетенцією Голови фермерського господарства є внесення змін до Статуту. В межах своїх повноважень ОСОБА_2 20.10.2012 прийнято рішення № 1 про зміну місцезнаходження товариства і затвердження нової редакції Статуту ФГ «СЕНІВ». 23.10.2012 проведено державну реєстрацію таких змін, внесені відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При проведенні державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу реєстратором виконано вимог ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». З урахуванням викладеного, відповідач 2 наполягає на тому, що посилання позивача на порушення його корпоративних прав в зв`язку з подачею ним заяви про добровільний вихід зі складу учасників (засновників) фермерського господарства є безпідставним, оскільки статутний капітал ФГ «СЕНІВ» не сформований, відповідно, передати корпоративні права, яких у позивача не було, не є можливим. Інші доводи позивача не базуються на правових нормах та є безпідставними. Також відповідач 2 просить суд застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з позовом у даній справі, оскільки твердження позивача про те, що він лише в травні 2023 року дізнався про оспорювані зміни до Статуту ФГ «СЕНІВ» спростовується тим, що з 2012 по 2014 роки позивач працював в ФГ «СЕНІВ» керуючим господарством, тобто був обізнаний про рішення, які намагається оскаржити. На підставі викладеного, відповідач 2 просить суд в задоволенні позову відмовити.

Відповідач 3 проти позову заперечив з підстав, наведених у Відзиві на позовну заяву вих. № б/н від 07.08.2023 (вх. № 16927/08-08/23 від 07.08.2023). Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач 3 зазначає, що виходячи з норм Закону України «Про фермерське господарство» та чинної судової практики належна одній особі частка у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства в розмірі 100 % може бути відчужена без жодних обмежень на користь іншої особи,а у разі відчуження її на користь двох або більше осіб з урахуваннями особливостей щодо суб`єктного складу членів фермерського господарства, визначених ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство». Цим спростовується твердження позивача, що оскільки ОСОБА_2 не відносився до кола членів сім`ї позивача, то він не міг бути включений до складу ФГ «СЕНІВ». Також відповідач 3 вказує на те, що оскільки ФГ «СЕНІВ» створене без статутного капіталу, то посилання позивача на порушення його корпоративних прав є безпідставним, так як таких прав у позивача не виникло. Стосовно складання позивачем нотаріально посвідченої зави від 12.10.2012, то відповідач 3 вважає, що таким чином позивачем вчинений правочин направлений саме на зміну складу учасників ФГ «СЕНІВ», передачу прав голови та учасника ОСОБА_2 та погодження із затвердженням нової редакції Статуту ФГ «СЕНІВ». Також відповідач 3 погоджується з позицією відповідача 2 щодо пропуску позивачем строку позовної давності та просить суд застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з позовом у даній справі. На підставі викладеного, відповідач 3 просить суд в задоволенні позову відмовити.

Позивач на підставі ст. 166 ГПК України надав Відповідь на відзив відповідача 2 вих. № б/н від 23.08.2023 (вх. № 18105/08-08/23 від 23.08.2023), в якій зазначив, що корпоративні права передбачають не тільки право на частку в статутному (складеному) капіталі товариства, а й права щодо управління господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів), тощо. Позивач у ФГ «СЕНІВ» мав саме корпоративні права та просить суд їх відновити. Крім того, Статутом ФГ «СЕНІВ» чітко визначено, що в разі виходу засновника Господарства, який є єдиним його членом, то таке господарство підлягає ліквідації, тобто припинення його діяльності. На момент складання заяви від 12.10.2012, яка є одностороннім правочином, інших членів (учасників) ФГ «СЕНІВ» не було, відтак, якби позивач хотів взагалі вийти з Господарства, то в цьому випадку ФГ «СЕНІВ» мало б бути ліквідоване шляхом прийняття одноособового рішення засновника. Крім того, одностороннім правочином передати будь-які права іншій особі не є можливим. Позивач вважає, що на підставі нотаріально посвідченої заяви відповідач 2 мав бути лише керівником ФГ «СЕНІВ» без передачі йому всіх корпоративних прав на дане Господарство. Також позивач вважає, що наведені відповідачем 2 докази не свідчать про обізнаність позивача починаючи з 2012 року про порушення його прав, а тому є безпідставною заява про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що у суду наявні всі підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Також позивач на підставі ст. 166 ГПК України надав Відповідь на відзив відповідача 3 вих. № б/н від 15.08.2023 (вх. № 17551/08-08/23 від 23.08.2023), в якій зазначив, що відповідно до ст. 202 ЦК України угода про відчуження корпоративного права (100 %) у фермерському господарстві іншій особі не може бути одностороннім правочином, оскільки такий правочин створює обов`язки саме для набувача таких прав, відтак такий правочин має бути двостороннім. Таким чином, навіть якщо позивач вчинив правочин на припинення своїх цивільних прав щодо корпоративних прав у фермерському господарстві та передачу прав Голови та учасника Господарства ОСОБА_2 шляхом укладення 12.10.2012 нотаріально посвідченої заяви, то прийняття таких прав отримувачем мало бути підтверджене як мінімум письмовою згодою такого прийняття на себе зазначених обов`язків. Окрім того, на момент прийняття оскаржуваного рішення та затвердження нової редакції Статуту ФГ «СЕНІВ» ОСОБА_2 не був ще зареєстрований як член цього Господарства та голова Господарства, відтак не мав юридичних правомочностей приймати таке рішення та затверджувати Статут. Крім того, позивач вважає, що наведені відповідачем 3 докази не свідчать про обізнаність позивача починаючи з 2012 року про порушення його прав, а тому є безпідставною заява про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що у суду наявні всі підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідачем 2 на підстав ст. 167 ГПК України надані Заперечення на відповідь на відзив вих. № б/н від 30.08.2023 (вх. № 18727/08-08/23 від 01.09.2023), в яких відповідач 2 просить суд зауважити, що 12.10.2012 позивач реалізував своє право власності на створене ним ФГ «СЕНІВ», надавши нотаріально звірену заяву про вивід його зі складу учасників (засновників) ФГ «СЕНІВ» і передачу всіх функцій голови та засновника ФГ «СЕНІВ» ОСОБА_2 . Таким чином, державна реєстрація змін до установчих документів, пов`язаних зі зміною засновника (учасників) ФГ «СЕНІВ», проведена відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» на підставі нотаріально посвідченої заяви позивача про вихід зі складу засновника. Також відповідач 2 просить суд врахувати, що позивач не надав суду доказів реєстрації за ФГ «СЕНІВ» (на момент виходу позивача зі складу засновників фермерського господарства) права власності на нерухоме майно цілісний майновий комплекс Фермерського господарства «СЕНІВ». З урахуванням цього безпідставним є посилання позивача на ст. 22 Закону України «Про фермерське господарство», якою передбачена можливість продажу фермерського господарства як цілісного майнового комплексу. Враховуючи викладене, відповідач 2 вважає доводи та вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними.

Відповідач 3 на підстав ст. 167 ГПК України також надав суду Заперечення на відповідь на відзив вих. № б/н від 28.08.2023 (вх. № 185427/08-08/23 від 30.08.2023), в яких відповідач 3 проти позову заперечує з підстав, які раніше наведені ним у відзиві на позовну заяву, вважає, що позивачем не доведено підстав для задоволення позову з огляду на стандарт доказування «вірогідність доказів».

08.11.2023 позивачем подано суду Заяву про стягнення з відповідачів судових витрат у зв`язку із розглядом справи вих. № б/н від 07.11.2023 (вх. № 23884/08-08/23 від 08.11.2023), якою позивач просить суд покласти на відповідачів судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 50 000,00 грн. Також позивачем подані суду докази понесення таких витрат.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ

В 2006 році ОСОБА_1 (позивачем у справі), як засновником, створено і зареєстроване Фермерське господарство «СЕНІВ».

21.07.2006 Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області за номером запису 10831020000000356 проведено державну реєстрацію Фермерського господарства «СЕНІВ», ідентифікаційний код юридичної особи 34407933, місцезнаходження: 70033, Запорізька область, Вільнянський район, село Любимівка, вул. Дзержиньского, буд. 120, керівник ОСОБА_1 .

21.07.2002 Головою ФГ «СЕНІВ» ОСОБА_1 затверджено Статут Фермерського господарства «СЕНІВ».

Відповідно до п. 1.2 Статуту ФГ «СЕНІВ» в редакції 2006 року засновником і Головою фермерського господарства є ОСОБА_1 .

В розділі ХІ «Управління фермерським господарством» Статуту ФГ «СЕНІВ» в редакції 2006 року передбачалося, що Голова фермерського господарства здійснює свої права на управління фермерським господарством, може створити правління з осіб, визначених ним, чи керуючого на умовах контракту (угоди) (п. 11.1); винятковою компетенцією голови фермерського господарства є: внесення змін до Статут, прийняття рішень про припинення діяльності або розширення сфери діяльності господарства, призначення або звільнення членів правління чи керуючого (п. 11.4).

12.10.2012 ОСОБА_1 склав і підписав заяву на ім`я Державного реєстратора Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області або тим, кого це стосується в якій зазначено:

«Я, гр. ОСОБА_1 …. прошу вивести мене із складу учасників (засновників) Фермерського господарства «СЕНІВ» (ідентифікаційний код 34407933) і передаю всі функції голови та засновника Фермерського господарства «СЕНІВ» гр. ОСОБА_2 , ….. та не заперечую проти внесення відповідних змін до Статуту або затвердження нової редакції та державної реєстрації Статуту Фермерського господарства «СЕНІВ».

Претензій матеріального, майнового чи іншого виду характеру до Фермерського господарства «СЕНІВ» не маю, по відношенню до мене невиконаних обов`язків та майнових зобов`язань господарство не має.»

Заява ОСОБА_1 від 12.10.2012 посвідчена приватним нотаріусом Вільнянського районного нотаріального округу Запорізької області Тиханською С.Я. 12.10.2012 і зареєстрована в реєстрі за № 993.

20.10.2012 рішенням № 1 ОСОБА_2 (відповідач 2 у справі) як засновник Фермерського господарства «СЕНІВ» вирішив змінити місцезнаходження господарства на: АДРЕСА_2 , та затвердити статут ФГ «СЕНІВ» у новій редакції.

На підставі прийнятого рішення № 1 від 20.10.2012 державним реєстратором Кондрацькою Л.М. Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області 23.10.2012 за номером запису 10831050012000356 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів Статуту Фермерського господарства «СЕНІВ» в редакції 2012 року (нова редакція).

Також 23.10.2012 державним реєстратором Кондрацькою Л.М. Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області за номером запису 10831070013000356 проведено державну реєстрацію зміни інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою.

Згідно з п. 1.2 Статуту ФГ «СЕНІВ» в редакції 2012 року засновником і головою фермерського господарства є ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 1.5 Статуту ФГ «СЕНІВ» в редакції 2012 року місцезнаходження фермерського господарства: 70037, Запорізька область, Вільнянський район, село Вільногрушівське, вул. Набережна, буд. 35.

12.02.2016 Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області за номером запису 10831050022000356 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів Статуту Фермерського господарства «СЕНІВ» в редакції 2016 року (нова редакція).

Статут ФГ «СЕНІВ» в новій редакції затверджений на підставі рішення засновника ФГ «СЕНІВ» від 10.02.2016.

Згідно з п. 1.2 Статуту ФГ «СЕНІВ» в редакції 2016 року засновником і головою фермерського господарства є ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 1.4 Статуту ФГ «СЕНІВ» в редакції 2016 року місцезнаходження фермерського господарства: 70037, Запорізька область, Вільнянський район, село Вільногрушівське, вул. Набережна, буд. 35.

До матеріалів справи позивачем наданий Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.05.2023 за кодом 104080466817, з якого вбачається, що 11.01.2020 державним реєстратором Кондрацькою Л.М. Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області за номером запису 10831050023000356 проведено державну реєстрацію зміни найменування юридичної особи з ідентифікаційним кодом 34407933 на Фермерське господарство «ПОЗНЯК АГРО».

Станом на час вирішення справи судом в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 34407933 зареєстроване і значиться Фермерське господарство «ПОЗНЯК АГРО».

Позивач звернувся до суду з позовом у даній справі, в якому поставив вимоги про:

1. визнання недійсним рішення № 1, прийнятого ОСОБА_2 20.10.2012, про затвердження Статуту Фермерського господарства «СЕНІВ» в новій редакції;

2. визнання недійсними змін до Статуту Фермерського господарства «СЕНІВ», викладених в новій редакції, що зареєстровані 23.10.2012, та скасування їх державної реєстрації шляхом скасування реєстраційних дій:

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи: 23.10.2012 10831050012000356 - зміна відомостей про органи управління юридичної особи, зміна місцезнаходження юридичної особи, зміна органів управління, зміна складу або інформації про засновників, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, здійснена ОСОБА_4 , Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області;

- державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 23.10.2012 року1083107001300035 - зміна інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою, зміна керівника або відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, тощо, здійснена ОСОБА_4 , Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що осопрюване рішення № 1 від 20.10.2012 прийнято ОСОБА_2 без достатніх на то підстав, оскільки на час його прийняття він не мав відповідних повноважень як Голови Господарства, не мав договору чи іншого документа про перехід чи передачу частки у Статутному капіталі ФГ «СЕНІВ». Оскільки реєстрація змін до установчих документів ФГ «СЕНІВ» 23.10.2012 була здійснена з порушенням вимог законодавства України, послідуючі зміни, внесені 12.02.2016 за № 10831050022000356 державним реєстратором Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області Кондрацькою Л.М. щодо зміни складу засновників (учасників) юридичної особи включення ОСОБА_3 як засновника ІФГ «СЕНІВ», та 11.01.2020 за № 10831050023000356 державним реєстратором Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області Кондрацькою Л.М. щодо зміни найменування юридичної особи з ФГ «СЕНІВ» на ФГ «ПОЗНЯК АГРО», є незаконними, адже позивач як єдиний законний власник та засновник ФГ «СЕНІВ», не приймав таких рішень і не уповноважував будь-кого здійснювати такі зміни та проводити їх державну реєстрацію. Таким чином, позивач вважає, що здійсненням державної реєстрації змін в 2012 році та послідуючих змін в 2016 та 2020 роках щодо зміни складу засновників ФГ «СЕНІВ» та зміни назви на ФГ «ПОЗНЯК АГРО» порушені його права як засновника та єдиного власника господарства, а самі реєстраційні дії вчинені не у відповідності до вимог законодавства України.

Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши представлені сторонами письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у заявлений позивачем спосіб, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та правову підставу вимог, а також зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

У даній справі позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді:

1. визнання недійсним рішення № 1, прийнятого ОСОБА_2 20.10.2012, про затвердження Статуту ФГ «СЕНІВ» в новій редакції;

2. визнання недійсними змін до Статуту ФГ «СЕНІВ», викладених в новій редакції, що зареєстровані 23.10.2012, та скасування їх державної реєстрації шляхом скасування реєстраційних дій: за № 10831050012000356 - зміна відомостей про органи управління юридичної особи, зміна місцезнаходження юридичної особи, зміна органів управління, зміна складу або інформації про засновників, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; і за № 10831070013000356 - зміна інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою.

Отже, аналіз змісту та характеру заявлених ОСОБА_1 позовних вимог свідчить, що позивач, звертаючись до суду з позовом за визначеного ним предмету спору, фактично прагне відновлення становища, яке існувало до порушення його прав, тобто прагне відновити себе у складі засновників (учасників) ФГ «СЕНІВ», який існував до 20.10.2012 (день ухвалення оспорюваного рішення № 1 від 20.10.2012, прийнятого ОСОБА_2 ).

За таких обставин, у спірних правовідносинах, поновлення порушених корпоративних прав позивача у разі здійснення їх захисту в судовому порядку безпосередньо пов`язане зі здійсненням державної реєстрації змін до відомостей про засновників (учасників) фермерського господарства, тобто пов`язане з відносинами у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а тому ефективність обраного позивачем способу захисту його порушених корпоративних прав визначається з урахуванням можливості у разі задоволення позову поновити такі права, у цьому випадку - здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про склад засновників (учасників) ФГ «СЕНІВ».

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про можливість застосування до правовідносин, які виникають у зв`язку з діяльністю фермерських господарств, приписів законодавства, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, у випадку, якщо спірні правовідносини не врегульовані статутом або Законом України «Про фермерське господарство». (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц).

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 2) документ про сплату адміністративного збору; 3) один із таких відповідних документів, зокрема: д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Отже, у частині п`ятій статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» міститься перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства. Такий перелік є чітко визначеним і є вичерпним. Тобто, у зазначеній нормі міститься вичерпний перелік способів захисту порушених прав учасників товариства.

Суд зауважує, що на сьогодні існує стала та послідовна судова практика Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Верховний Суд неодноразово робив висновок, що у подібних спірних правовідносинах належним способом захисту є витребування власником майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та звертав увагу на недоцільності у такому випадку оскаржувати весь ланцюжок правочинів, які були укладені після вибуття майна із володіння власника.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що єдиний належний спосіб захисту у такій категорії справ міститься у статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі. (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 17.12.2019 у справі № 927/97/19, від 18.03.2020 у справі № 466/3221/16-а, від 01.04.2020 у справі № 813/1056/18, від 08.09.2020 у справі № 916/667/19, від 03.11.2020 у справі № 922/88/20).

З огляду на викладене, визнання недійсним рішення засновника фермерського господарства про зміну складу засновників (учасників) фермерського господарства та скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу не є належним та ефективним способом захисту порушених прав особи, яка прагне відновити склад засновників (учасників) фермерського господарства, що існував до стверджуваного порушення її прав чи інтересів.

Водночас захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 911/803/20).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому, зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна. (висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18).

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України таку вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Суд звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Правова позиція, сформульована в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, де зазначається, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.

Інакше кажучи застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значені має розумітися ефективний захист порушених прав особи. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Визначення способу захисту порушеного права є невід`ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді як оцінка його відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов`язком суду.

Подібні висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 921/346/18 та від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. (рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19).

За встановлених судом фактичних обставин справи вбачається, що визнання недійсними змін до Статуту ФГ «СЕНІВ», викладених в новій редакції, що зареєстровані 23.10.2012, та скасування їх державної реєстрації шляхом скасування реєстраційних дій, а саме за № 10831050012000356 - зміна відомостей про органи управління юридичної особи, зміна місцезнаходження юридичної особи, зміна органів управління, зміна складу або інформації про засновників, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; та за № 10831070013000356 - зміна інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою, зміна керівника або відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, не призведе до реального і ефективного відновлення прав позивача як засновника (учасника) ФГ «СЕНІВ», оскільки як свідчать матеріали справи, зокрема наданий позивачем Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.05.2023 за кодом 104080466817, після здійснення осопорюваних позивачем реєстраційних дій щодо відомостей про ФГ «СЕНІВ» державним реєстратором ще вносився ряд змін стосовного фермерського господарства, в тому числі 12.02.2016 за номером запису 10831050022000356 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів Статуту Фермерського господарства «СЕНІВ» в редакції 2016 року (нова редакція) та 11.01.2020 за номером запису 10831050023000356 проведено державну реєстрацію зміни найменування юридичної особи з ідентифікаційним кодом 34407933 на Фермерське господарство «ПОЗНЯК АГРО».

Таким чином, за наявності зареєстрованих і чинних відомостей про державну реєстрацію Статуту Фермерського господарства «СЕНІВ» в редакції 2016 року та зміни найменування юридичної особи на Фермерське господарство «ПОЗНЯК АГРО» відновлення порушеного права позивача як засновника (учасника) ФГ «СЕНІВ» не відбудеться і потребуватиме іншого звернення до суду з відповідним позовом.

За таких обставин, обраний позивачем у даній справі спосіб захисту його прав є неефективним і не призведе до відновлення його прав як засновника (учасника) ФГ «СЕНІВ».

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. (ст. 45 ГПК України) Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права

Відтак, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

На позивача покладено обов`язок обґрунтувати своєї вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обраний позивачем спосіб захисту права має забезпечувати ефективний захист та відновлення порушеного права позивача.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що позивачем не доведено яким чином заявлені у даній справі позовні вимоги сприятимуть відновленню його порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Стосовно доводів відповідачів 2 і 3 про застосування до заявлених позовних вимог наслідків пропуску строку позовної давності, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою статті 257 ЦК України закріплено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч., ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до сталої судової практики за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Таким чином, лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням викладеного, оскільки суд дійшов висновку про наявність самостійних підстав за яких позов у даній справі не підлягає задоволенню, заява відповідачів 2 і 3 про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.

Згідно ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Суд визнає позовні вимоги недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених ним вимог, не знайшли свого підтвердження за встановлених судом обставин, що склались між сторонами.

Заперечення відповідачів 2 і 3 на заявлені позовні вимоги враховані судом при вирішенні даного спору.

Враховуючи вище наведене, в задоволенні позову відмовляється повністю.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то з цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 4 ст. 129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови від позову на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору та витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволені позову ОСОБА_1 , с. Любимівка Запорізького район Запорізької області до Фермерського господарства «ПОЗНЯК АГРО», с. Вільногрушівське Запорізького району Запорізької області, до ОСОБА_2 , с. Вільногрушівське Запорізького району Запорізької області і до ОСОБА_3 , с. Вільногрушівське Запорізького району Запорізької області про визнання недійсними рішення про затвердження Статуту Фермерського господарства «СЕНІВ» в новій редакції та змін до Статуту Фермерського господарства «СЕНІВ» та скасування держаної реєстрації змін до Статуту Фермерського господарства «СЕНІВ» відмовити повністю.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 21» грудня 2023 р.

Суддя Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.