Ухвала

від 21.12.2023 по справі 909/919/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/919/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

21.12.2023 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Оліфіренко О. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошкола"

вул. Бандери, буд. 1 А, с. Добровляни,

Калуський р-н, Івано-Франківська обл., 77361

до відповідача: Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області

вул. Шевченка, буд. 71, с. Новиця,

Калуський р-н, Івано-Франківська обл., 77360

про визнання додаткової угоди недійсною, визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та його скасування.

За участю:

від позивача: Рудник Ю. М. (в залі суду);

від відповідача: Прокопів Б. М. (в залі суду).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автошкола" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання додаткової угоди недійсною, визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та його скасування.

До суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі вих. № 357/12-17 від 23.11.2023 (вх. № 13410/23 від 24.11.2023) у зв`язку із відсутністю предмету спору, оскільки рішенням Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 18.10.2023 № 2077-29/2023 "Про скасування рішень Новицької сільської ради" скасовано ряд рішень сільської ради, зокрема рішення сесії Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області "Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки з ТзОВ "Автошкола" та укладення додаткової угоди" від 21.06.2023 № 2008-26/2023.

Також до суду надійшли від позивача клопотання про застосування заходів процесуального примусу б/н від 07.12.2023 (вх. № 17740/23 від 08.12.2023), про розподіл судових витрат б/н від 07.12.2023 (вх. № 17738/23 від 08.12.2023) та про повернення судового збору б/н від 21.12.2023 (вх. № 14114/23 від 21.12.2023), а від відповідача заперечення щодо клопотання про застосування заходів процесуального примусу вих. № 384/12-17 від 20.12.2023 (вх. № 18404/23 від 21.12.2023) та клопотання про зменшення розміру судових витрат вих. № 383/12-17 від 20.12.2023 (вх. № 18403/23 від 21.12.2023) в якому просить у задоволенні витрат відмовити.

При вирішенні клопотання про закриття провадження у справі суд керується п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників відповідача та позивача, який визнав факт відсутності предмету спору, суд дійшов висновку про закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Так, позовними вимогами у даній справі є визнання рішення сесії Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області "Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки з ТзОВ "Автошкола" та укладення додаткової угоди" від 21.06.2023 № 2008-26/2023 незаконним і його скасування та визнання додаткової угоди № 1 до договору оренди земельної ділянки № б/н від 08.04.2010 недійсною, а пунктом 3 рішення Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 18.10.2023 № 2077-29/2023 "Про скасування рішень Новицької сільської ради" скасовано рішення сесії Новицької сільської ради № 2008-26/2023 "Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки з ТзОВ "Автошкола" та укладення додаткової угоди".

Водночас, суд роз`яснює, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України суд в ухвалі про закриття провадження у справі вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

За подання цього позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 8 052,00 грн, який сплачено згідно платіжних інструкцій № 2 від 03.10.2023 та № 1 від 20.10.2023.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

Враховуючи заявлене клопотання позивача б/н від 21.12.2023 (вх. № 14114/23 від 21.12.2023) та зазначені правові норми, позивачу слід повернути з Державного бюджету України сплачений судовий збір в розмірі 8 052,00 грн.

У клопотанні про розподіл судових витрат позивач просить стягнути з відповідача на його користь 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування клопотання зазначено, що відповідач своїми діями фактично визнав позовні вимоги позивача і скасував спірне рішення самостійно вже після подання позову по даній справі.

За змістом ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У той же час суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви").

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34; 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У клопотанні про розподіл судових витрат представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в першій інстанції в розмірі 30 000,00 грн. На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу подано докази: копію договору про надання правничої допомоги № 437 від 19.09.2023; копію замовлення № 1 на надання правової допомоги від 19.09.2023 (додаток № 1); копію платіжної інструкції № 1 від 28.09.2023 та копію акта надання послуг № 45 від 07.12.2023.

У постанові від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19 Верховний Суд викладав такий правовий висновок: "Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад, написання процесуального документа чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок зі вчинення комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта".

У пункті 1.1 договору про надання правової допомоги № 437 від 19.09.2023 визначено, що у відповідності до умов цього договору та чинного законодавства України об`єднання бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу клієнту щодо питань, передбачених договором та замовленнями, які є невід`ємними додатками до цього договору, а клієнт зобов`язаний оплатити об`єднанню гонорар за надання такої правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Пунктом 3.1 замовлення № 1 на надання правової допомоги від 19.09.2023 (додаток № 1 до договору) визначено, що оплата за надання правової допомоги згідно п. 1.2. становить 30 000,00 (тридцять тисяч гривень 00 копійок).

Водночас, у пункті 1.2 замовлення № 1 на надання правової допомоги від 19.09.2023 (додаток № 1 до договору) та у акті наданих послуг № 45 від 07.12.2023, які долучено представником позивача в якості доказів понесених витрат вбачається здійснення представництва інтересів клієнта у Івано-Франківському окружному адміністративному суді Івано-Франківської області у справі про скасування рішення сесії Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 21.06.2023 № 2008-26/23.

Отже, представником позивача, згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не надано суду доказів в обґрунтування понесених витрат саме в Господарському суді Івано-Франківської області у даній справі.

Що стосується клопотання позивача про застосування заходів процесуального примусу.

Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства (ч. 1 ст. 131 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 132 Господарського процесуального кодексу України, одним із заходів процесуального примусу є штраф, який позивач просить суд накласти на відповідача.

Частиною 1 статті 135 Господарського процесуального кодексу визначено випадки стягнення з відповідної особи штрафу, які є вичерпними: - невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; - зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; - неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; - невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; - порушення заборон, встановлених частиною десятою статті 188 цього Кодексу.

Вищезазначені процесуальною нормою випадки - відсутні, а зважаючи на позицію представника відповідача, на заявлене клопотання останнім про відсутність предмету спору уже на момент відкриття провадження, та те що згідно ч. 1 ст. 90 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи має право поставити запитання іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи, суд не вбачає підстав для застосування до відповідача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.

Суд звертає увагу, що вжиття заходу процесуального примусу у вигляді штрафу є правом суду та вирішується із застосуванням обґрунтованого розсуду.

Керуючись ст. 74, 90, 126, 129, 130-132, 135, 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошкола" до відповідача Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання додаткової угоди недійсною, визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та його скасування закрити.

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Автошкола" судовий збір у розмірі 8 052,00 грн, який сплачений згідно платіжних інструкцій № 2 від 03.10.2023 та № 1 від 20.10.2023.

3. В частині стягнення 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду у визначені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України строк та порядку.

Ухвалу підписано 21.12.2023.

Суддя С. М. Кобецька