Рішення

від 30.11.2023 по справі 911/1364/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" листопада 2023 р. Справа № 911/1364/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОГРУП", 03124, місто Київ, вулиця Миколи Василенка, будинок 7 А

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМОМАКСИ", 08133, Київська область, місто Вишневе, вулиця Святоюріївська, будинок 8

про стягнення 2 284 014,90 грн за Договором поставки № 593 від 01.09.2021

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г. Байдрелова

за участю представників сторін:

від позивача: Бузинний А.С.

від відповідача: не з`явився.

суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОГРУП" через систему "Електронний суд" подало до Господарського суду Київської області позов з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМОМАКСИ" про стягнення заборгованості за Договором поставки № 593 від 01.09.2021 в сумі 2 284 014,90 грн, з яких 489 401,51 грн заборгованість та 1 794 613,39 грн пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов даного договору в частині повної та своєчасної оплати за поставлений згідно видаткових накладних товар.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.05.2023 відкрито провадження у справі № 911/1364/23; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідач у поданому 19.06.2023 через систему "Електронний суд" відзиві заперечив проти задоволення позовних вимог. Відповідач вважає, що Договір поставки не був укладений між сторонами, оскільки сторонами не було підписано специфікацію до Договору, тим самим сторонами не досягнуто згоди щодо таких істотних обов`язкових умов Договору як предмет та ціна. Разом з тим, відповідач визнав часткову поставку товарів на підставі укладених господарських договорів у спрощений спосіб згідно деяких видаткових накладних, які за твердженнями відповідача оплачені ним повністю. Щодо заявленого розміру пені, відповідач зазначив, що такий розрахунок суперечить нормам чинного законодавства України, а тому є безпідставним і не обґрунтованим.

29 червня 2023 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.

08 липня 2023 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив).

12 липня 2023 року через систему "Електронний суд" відповідачем подано клопотання про призначення судової технічної експертизи документів, проведення якої доручити експертам Київського науково-досліденого інституту судових експертих.

На вирішення судової експертизи відповідач просить поставити наступні питання: яким чином виконаний підпис від імені Теплицького Євгена Аркадійовича в графі "Отримав(ла)" видаткової накладної № ПГ-00000159 від 14.02.2022 (за допомогою технічних засобів чи писальним приладом)?; яким чином виконаний підпис від імені Теплицького Євгена Аркадійовича в графі "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)" товарно-транспортної накладної № ПГ-00000159 від 14.02.2022 (за допомогою технічних засобів чи писальним приладом).

В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що оскільки між сторонами спору наявна суперечність щодо належності та достовірності такого доказу як видаткова накладна № ПГ-00000159 від 14.02.2022, оскільки на переконання позивача таку видаткову накладну підписано власноручним підписом директора ТОВ "ПРОМОМАКСИ", в той час як відповідач наполягає на тому, що директор ТОВ "ПРОМОМАКСИ" не підписував вищезазначену видаткову накладну, а замість власноручного підпису на вищезазначеному первинному документі проставлено "Факсиміле", а тому є необхідність у спеціальних знаннях у сфері іншій ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

В свою чергу 16.08.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОГРУП" через систему "Електронний суд" до суду надійшли заперечення на клопотання про призначення експертизи. Позивач вважає, що відповіді на поставлені відповідачем питання не матимуть значення для вирішення справи, а відповідач такими діями намагається затягнути розгляд справи та уникнути виконання зобов`язань за Договором.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.08.2023 суд відклав вирішення питання щодо призначення експертизи до стадії дослідження доказів. Цією ж ухвалою закрито підготовче провадження у справі № 911/1364/23 та призначено розгляд по суті на 12.10.2023.

В судовому засіданні 12.10.2023 суд на стадії з`ясування обставин справи та дослідження доказів оглянув оригінали доданих до матеріалів справи доказів, зокрема оригінал видаткової накладної № ПГ-00000159 від 14.02.2022, яка є спірною у матеріалах судового провадження, а також для порівняння підписів, проставлених на видаткових накладних, позивачем подано, а судом оглянуто оригінал видаткової накладної № ПГ-00000340 від 02.08.2023, яка не входить до предмету доказування.

За результатами судового засідання було оголошено перерву до 30.11.2023.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті, у судовому засіданні 30.11.2023 судом ухвалено рішення, проголосивши його вступну та резолютивну частини.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

01 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОГРУП" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМОМАКСИ" (Покупець) було укладено Договір поставки № 593 (далі Договір).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного Договору постачальник зобов`язується систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені Договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію (Товар) у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах Договору.

Пунктом 1.2 Договору обумовлено, що найменування товару, його асортимент та ціна визначається Специфікацією (Додаток № 1 до Договору), що є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 1.6 Договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем. Датою поставки вважається дата передачі постачальником товару покупцю.

Згідно із пунктом 2.2 Договору постачальник зобов`язується одночасно з укладеним Договором надати покупцю Специфікацію та оформлену належним чином Картку постачальника (Додаток № 2 до цього Договору), в якій зазначаються достовірні дані про постачальника та умови співпраці з ним.

Приймання товару здійснюється уповноваженим представником покупця (пункт 4.2 Договору).

Пунктом 4.4 Договору визначено, що підписання накладної та одержання всіх необхідних документів на товар не обмежує покупця у праві заявлення постачальнику претензій щодо невідповідності поставленого товару умовам цього Договору.

Позивач зазначив, що на виконання умов договору поставки ним протягом жовтня 2021 року серпня 2022 року поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 026 601,51 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № ПГ-00001481 від 12.10.2021 на суму 63 306,02 грн; № ПГ-00001482 від 12.10.2021 на суму 15 697,92 грн; № ПГ-00001538 від 26.10.2021 на суму 28 249,76 грн; № ПГ-00001539 від 26.10.2021 на суму 15 697,92 грн; № ПГ-00001589 від 02.11.2021 на суму 2 803,20 грн; № ПГ-00001590 від 02.11.2021 на суму 26 970,40 грн; № ПГ-00001626 від 09.11.2021 на суму 20 090,40 грн; № ПГ-00001677 від 16.11.2021 на суму 20 743,68 грн; № ПГ-00001805 від 07.12.2021 на суму 35 569,28 грн; № ПГ-00001858 від 14.12.2021 на суму 50 457,60 грн; № ПГ-00001900 від 21.12.2021 на суму 61 228,44 грн; № ПГ-00000041 від 18.01.2022 на суму 76 357,68 грн; № ПГ-00000065 від 25.01.2022 на суму 14 633,80 грн; № ПГ-00000102 від 01.02.2022 на суму 4 815,72 грн; № ПГ-00000103 від 01.02.2022 на суму 18 891,44 грн; № ПГ-00000125 від 08.02.2022 на суму 15 963,60 грн; № ПГ-00000159 від 14.02.2022 на суму 455 517,65 грн; № ПГ-00000157 від 15.02.2022 на суму 8 354,24 грн; № ПГ-00000158 від 15.02.2022 на суму 9 658,20 грн; № ПГ-00000183 від 22.02.2022 на суму 11 059,52 грн; № ПГ-00000184 від 22.02.2022 на суму 46 490,40 грн; № ПГ-00000340 від 02.08.2022 на суму 18 208,26 грн; № ПГ-00000341 від 04.08.2022 на суму 5 836,38 грн.

Копії видаткових накладних, а також оформлених до них товарно-транспортних накладних позивачем долучено до матеріалів позовної заяви.

Відповідно до пункту 5.5 Договору оплата поставленого товару здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки. Здійснення розрахунків проводиться у понеділок, середу та п`ятницю щотижня орієнтуючись на дату настання платежу.

Пунктом 5.6 Договору передбачено, що загальна сума цього Договору обумовлюється сумами, визначеними у накладних (товарно-транспортній або видатковій) на кожну партію товару, що були поставлені протягом строку дії цього Договору, з урахуванням коригувань вартості повернутих, неякісних, неналежних товарів згідно з вимогами цього Договору.

Позивач повідомив, що відповідачем сплачено на користь позивача кошти на загальну суму 537 200,00 грн, а саме: 15.12.21 здійснено оплату на суму 60 000,00 грн; 30.12.21 здійснено оплату на суму 50 000,00 грн; 06.01.22 здійснено оплату на суму 20 000,00 грн; 13.01.22 здійснено оплату на суму 27 200,00 грн; 02.02.22 здійснено оплату на суму 30 000,00 грн; 25.08.22 здійснено оплату на суму 100 000,00 грн; 29.09.22 здійснено оплату на суму 150 000,00 грн; 04.10.22 здійснено оплату на суму 50 000,00 грн; 07.10.22 здійснено оплату на суму 50 000,00 грн.

Таким чином, станом на момент звернення з позовом до суду позивач твердить, що відповідач має перед позивачем заборгованість за поставлений товар в розмірі 489 401,51 грн (1 026 601,51 грн - 537 200,00 грн).

Відповідно до пункту 8.1 Договору визначено, що якщо одна із сторін порушила умови цього Договору, то винна сторона відшкодовує прямі збитки, спричинені цим порушенням, у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Порушенням цього Договору є його невиконання, та/або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

Пунктом 8.5 Договору визначено, якщо були порушені строки сплати за товар більш ніж на 1 (один) банківський день, постачальник має право на стягнення з покупця штрафної пені у 1% від вартості товару за кожен день такого прострочення протягом всього прострочення.

Згідно із пунктом 8.9 Договору виплата винною стороною неустойки (пені, штрафу), збитків, а також додаткових витрат не звільняє її від належного виконання своїх зобов`язань за цим Договором.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021. Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії цього Договору жодна зі сторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити дію цього Договору, цей Договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах (пункти 9.1, 9.2 Договору).

Разом з тим, 30.12.2021 між сторонами підписано Додаткову угоду № 900 до Договору поставки № 593 від 01.09.2021, якою сторони продовжити строк дії Договору до 31.12.2023.

З метою виконання умов пункту 10.1 Договору, відповідно до якого досудовий порядок врегулювання спорів є обов`язковим для сторін, позивачем 09.12.2022 на адресу відповідача було направлено претензію № 1 про сплату заборгованості у розмірі 489 401,51 грн.

Відповідно до інформації з офіційного сайту Укрпошти пошук за трек-номер відправлення, 28.12.2022 відповідачем отримано вказану претензію. В той же час, як зазначає позивач, відповідачем відповіді на претензію не надано, заборгованість не сплачено, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду.

Натомість відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що хоч у матеріалах справи і наявний підписаний текст Договору поставки № 593 від 01.09.2021, однак момент укладення договору не настав, адже відповідач сформував, підписав та передав на погодження позивачу текст договору поставки, який не містив таких істотних умов як предмет та ціна товару, позивач підписав та проставив печатку на тексті договору, однак, в порушення п. 2.2 Договору, не сформував, не підписав, не проставив печатку та не передав на погодження відповідачу специфікацію до Договору поставки. Факт непідписання сторонами спору специфікації до Договору поставки свідчить про недосягнення сторонами згоди щодо таких обов`язкових (істотних) умов договору як предмет та ціна.

Водночас, відповідачем до відзиву додано копії банківських виписок про переказ на розрахунковий рахунок позивача коштів згідно Договору поставки № 593 від 01.09.2021.

Також відповідач зауважив, що долучені до позову видаткові накладні та ТТН, які нібито підписані директором ТОВ "ПРОМОМАКСИ" Теплицьким Є.А., насправді не підписувались ним, а проставлено факсимільне відтворення підпису. Зокрема, це підтверджується тим, що відповідно до рішення ТОВ "ПРОМОМАКСИ" від 22.10.2021 № 21-2021 на посаду директора ТОВ "ПРОМОМАКСИ" призначено Теплицького Є.А. з 23.10.2021, тоді як видаткові накладні № ПГ-00001481 та № ПГ-00001482 підписані 12.10.2021. Відповідач зауважив, що Теплицький Є.А. об`єктивно не міг підписати видаткові накладні № ПГ-00001481 та № ПГ-00001482 від 12.10.2021, таким чином позивачем не доведено належними та допустимими доказами поставку товару, зокрема на загальну суму 79003,94 грн.

При цьому, ТОВ "ПРОМОМАКСИ" визнає поставку товарів на підставі укладених господарських договорів у спрощений спосіб згідно наступних видаткових накладних: 1) видаткова накладна № ПГ-00001539 від 26.10.2021 на суму 15 697,92 грн; 2) видаткова накладна № ПГ-00001538 від 26.10.2021 на суму 28 249,76 грн; 3) видаткова накладна № ПГ-00001589 від 02.11.2021 на суму 2 803,20 грн; 4) видаткова накладна № ПГ-00001590 від 02.11.2021 на суму 26 970,40 грн; 5) видаткова накладна № ПГ-00001626 від 09.11.2021 на суму 20 090,40 грн; 6) видаткова накладна № ПГ-00001677 від 16.11.2021 на суму 20 743,68 грн; 7) видаткова накладна № ПГ-00001805 від 07.12.2021 на суму 35 569,28 грн; 8) видаткова накладна № ПГ-00001858 від 14.12.2021 на суму 50 457,60 грн; 9) видаткова накладна № ПГ-00001900 від 21.12.2021 на суму 61 228,44 грн; 10) видаткова накладна № ПГ-00000041 від 18.01.2022 на суму 76 357,68 грн; 11) видаткова накладна № ПГ-00000065 від 25.01.2022 на суму 14 633,80 грн; 12) видаткова накладна № ПГ-00000102 від 01.02.2022 на суму 4 815,72 грн; 13) видаткова накладна № ПГ-00000103 від 01.02.2022 на суму 18 891,44 грн; 14) видаткова накладна № ПГ-00000125 від 08.02.2022 на суму 15 963,60 грн; 15) видаткова накладна № ПГ-00000157 від 15.02.2022 на суму 8 354,24 грн; 16) видаткова накладна № ПГ-00000158 від 15.02.2022 на суму 9 658,20 грн; 17) видаткова накладна № ПГ-00000183 від 22.02.2022 на суму 11 059,52 грн; 18) видаткова накладна № ПГ-00000184 від 22.02.2022 на суму 46 490,40 грн; 19) видаткова накладна № ПГ-00000340 від 02.08.2022 на суму 18 208,26 грн; 20) видаткова накладна № ПГ-00000341 від 04.08.2022 на суму 5 836,38 грн.

Таким чином, за твердженнями відповідача, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 492 079,92 грн, та враховуючи проведені відповідачем оплати за поставлений товар в загальному розмірі 537 200,00 грн, у відповідача відсутній борг перед позивачем за поставлений товар.

Відповідач стверджує, що поставка товару за видатковою накладною № ПГ-00000159 від 14.02.2022 на суму 455 517,65 грн недоведена позивачем належними доказами, оскільки на ній не міститься власноручного підпису покупця, а проставлено факсимільне відтворення підпису директора ТОВ "ПРОМОМАКСИ" Теплицького Є.А., тоді як вимоги чинного законодавства вимагають обов`язкового погодження використання факсиміле.

Щодо заявленого розміру пені відповідач зазначив, що такий розрахунок суперечить нормам чинного законодавства України, а тому є безпідставним і необґрунтованим. Відповідач вважає, що незважаючи на те, що договір поставки не був укладений, адже позивачем не доведено, що його умови виконувались, сторони в договорі визначили розмір пені в розмір 1% від вартості товару за кожен день прострочення оплати, однак розмір пені не може бути вищим за подвійну облікову ставку НБУ, як це прямо зазначено в статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

У поданій відповіді на відзив позивач зазначив, що спірний договір є укладеним, оскільки подані, як позивачем так і відповідачем, докази в їх сукупності підтверджують фактичне виконання такого Договору. Зокрема, всі первинні документи, такі як видаткові накладні та товарно-транспортні накладні мають посилання на Договір поставки № 593 від 01.09.2021 та містять всі інші обов`язкові реквізити первинних документів, що підтверджує факт здійснення господарських операцій в рамках укладеного Договору. Також матеріали містять акти звірки взаєморозрахунків між сторонами саме за Договором поставки № 593 від 01.09.2021. Крім того, відповідачем проводились часткові оплати з посилання на Договір поставки № 593 від 01.09.2021.

Також позивач зазначив, що вважає необгунтованими твердження відповідача, що видаткові накладні та ТТН, які долучені позивачем, не підписані директором відповідача Теплицьким Є.А., а проставлено його факсиміле, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаного відповідачем не надано.

Позивач відзначає, що відтиск печатки на відповідному підписі директора відповідача є свідченням участі особи в укладені відповідного правочину, оскільки жодних доказів того, що печатка вибула з володіння відповідача, внаслідок чого печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, відповідачем не надано. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16.

На підтвердження виконання поставки товару за видатковими накладними ВН № ПГ-00001481 та № ПГ-00001482 від 12.10.2021 та № ПГ-00000159 від 14.02.2022, які відповідачем заперечуються, позивачем додатково долучено податкові накладні, за якими постачальником є позивач, а одержувачем є відповідач. При цьому, позивач послався на висновки, викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та від 29.01.2020 у справі №916/922/19, які полягають у тому, що оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Також позивач зазначив, що спірні накладні, як і інші первинні документи, містять відтиск печатки відповідача.

Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 581 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Як вже зазначалося, відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними (постанова ВС від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17).

При цьому, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин (правова позиція, викладена в постанові ВС від 23.07.2019 по справі № 918/780/18).

Тому, наявність відбитку печатки відповідача на спірних видаткових накладних, а також на інших первинних документах свідчить про те, що відповідач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах, тощо.

Також позивач зауважив, що враховуючи, що докази у їх сукупності, які містяться в матеріалах справи, підтверджують факт наявності договірних відносин між позивачем та відповідачем, що склалися на підставі Договору поставки № 593 від 01.09.2021, позивач вважає підставними вимоги про стягнення з відповідача пені.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив наголошує на тому, що позивачем так і не надано доказів виконання сторонами Договору поставки. Відповідач вважає, що поставка товару здійснювалась не на підставі договору, а на підставі видаткових накладних, кожна з яких є окремим правочином. Зокрема, посилання у видаткових накладних на реквізити Договору поставки № 593 від 01.09.2021 не є обов`язковим реквізитом таких первинних бухгалтерських документів та не може бути належним доказом виконання сторонами спірного Договору поставки.

При цьому відповідач послався на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 13.03.2019 у справі № 904/2158/18.

Відповідач вважає, що єдиною функцією, яку виконує видаткова накладна у випадку, якби між сторонами спору дійсно було укладено Договір поставки, є підтвердження факту передачі постачальником та прийняття покупцем конкретного, раніше визначеного, переліку товару по узгодженій до моменту передачі товару ціні. Натомість, як вже зазначено вище, формою узгодження предмету поставки та ціни товару за господарсько-правовим договором поставки є специфікація, що повинна бути підписана між сторонами до моменту здійснення поставки.

Також відповідач твердить, що зазначення або незазначення у призначенні платежу посилання на Договір поставки № 593 від 01.09.2021 не має юридичних наслідків для сторін цього спору та не може бути доказом виконання сторонами такого Договору поставки.

Враховуючи положення Господарського кодексу України, який доповнено статтею 581, а також правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27.08.2018 у справі №916/43/18, відповідач вважає, що позиція позивача щодо доведеності участі відповідача в господарських операціях у зв`язку з проставлянням на поданих до суду видаткових накладних печаток ТОВ "ПРОМОМАКСИ" не відповідає нормам чинного законодавства України та правовим висновкам Верховного Суду.

Отже, досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом береться до уваги наступне.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно статті 174 Господарського кодексу України є господарський договір.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно положень частини першої статті 692 цього ж кодексу, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення заборгованості за Договором поставки товару, який відповідач вважає неукладеним.

Натомість, суд погоджується з аргументами позивача стосовно заперечення відповідачем обставини укладення Договору.

Судом встановлено, що спірний Договір, станом на день його укладення підписаний зі сторони відповідача, директором - Гаригою Б.Г., та містить печатку відповідача як суб`єкта господарювання.

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (пункт 1 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України).

Суд підкреслює, що в частині другій статті 642 Цивільного кодексу України чітко вказано: якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Разом з тим, якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17, від 09.04.2019 у справі № 910/3359/18, від 29.10.2019 у справі № 904/3713/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19).

Також, Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Матеріали справи містять видаткові накладні, які підписані зі сторони постачальника та покупця, та які містять відбитки печаток обох контрагентів, найменування товару, його ціну, кількість та посилання на спірний договір.

Суд зазначає, що підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, що є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар на підставі Договору.

Отже, підписуючи видаткові накладні відповідач погодився із асортиментом, кількістю та ціною товару, що поставлявся за видатковими накладними. Таким чином відсутність специфікації у даному випадку не може фактично впливати на те, що між сторонами відсутні зобов`язальні правовідносини по спірному договору.

Окрім того, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем проводилися частково оплати за спірним Договором, про що свідчать докази про переказ коштів з рахунків відповідача на рахунок позивача.

Суд зазначає, що твердження відповідача не спростовують факт проведення поставок та розрахунків у межах Договору, про що свідчать відповідні посилання на Договір № 593 від 01.09.2021 у видаткових накладних, та відміток про призначення платежу у квитанціях про переказ коштів з рахунків відповідача на рахунок позивача.

Суд з урахуванням принципів цивільного права (добросовісності, справедливості, розумності) визнає Договір поставки № 593 від 01.09.2021, як правочин, що дійсний, чинний та обов`язковий до виконання. Суд при цьому керується презумпцією правомірності правочину, що закріплена у статті 204 Цивільного кодексу, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Суд вбачає волевиявлення у діях сторін при укладенні та підписанні договору. Про це ж волевиявлення свідчить і виконання визначених договором обов`язків з обох сторін договору (поставка та приймання товару за погодженою у видаткових накладних ціною). Письмова форма договору повністю узгоджується зі статтею 205 Цивільного кодексу України, а сам договір призвів до реального настання правових наслідків, зокрема, виникнення у відповідача обов`язку оплачувати поставлені об`єми товарів за узгодженою ціною.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд наголошує, що відповідачем не надано жодних доказів, які б суперечили доказам, що подані позивачем; не долучено доказів, які б спростовували факт поставки товару в іншому, меншому ніж зазначено в позові обсязі. Також відповідач не повідомляв суд, що він у порядку пункту 4.4 Договору поставки заявляв будь-які претензії до позивача щодо поставленого товару. Також, до суду не подано інших укладених між сторонами договорів з приводу поставки, тож регулювання спірних відносин відбувається в межах Договору поставки № 593 від 01.09.2021.

Щодо посилань відповідача на правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 904/2158/18, суд зазначає, що вказані справи не є подібними за змістовним критерієм, оскільки обставини справ та подані на їх підтвердження докази є різними.

Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 904/2158/18, предметом розгляду у справі були вимоги про стягнення заборгованості з оплати поставленого товару. Суд першої інстанції відмовив у позові. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та позов задовольнив частково. Апеляційним судом встановлено, що 14.11.2012 сторонами укладено договір поставки товару, в цей же день сторонами було підписано специфікацію, разом з цим, товар поставлено за накладною від 30.01.2018, товар прийнято покупцем. Отже, апеляційний суд встановив, що поставка була здійснена поза межами договору поставки № 14/11/12-П від 14.11.2012, оскільки сторонами цього договору було узгоджено лише одну специфікацію № 1 від 14.11.2012, в якій було визначено інший асортимент, кількість та вартість товару, ніж у накладній на поставку товару, разом з цим, відповідач не розрахувався за отриманий товар, таким чином апеляційний суд встановив наявність підстав для стягнення заборгованості та 3% річних. Разом з цим, враховуючи, що між сторонами у спірних правовідносинах не укладався відповідний письмовий правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання відповідачем у вигляді штрафних санкцій та/або пені за несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати боргу за поставлений товар, апеляційний суд встановив відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій.

Суд касаційної інстанції переглядаючи судові рішення у справі № 904/2158/18 погодився з такими висновками апеляційного суду.

Тоді як у справі, що розглядається зараз, з урахуванням положень статей 73, 74, 76-79, 81, 86 Господарського процесуального кодексу України, подані сторонами докази в їх сукупності підтверджують існування між сторонами договірних відносин.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось, умовами договору визначено, що оплата проводиться протягом 60 календарних днів з дати поставки у понеділок, середу та п`ятницю щотижня орієнтуючись на дату настання платежу.

Отже, судом після здійснення перевірки розрахунку розміру різниці поставлених та оплачених товарів, з урахуванням долучених до позову видаткових накладних та наданих відповідачем банківських виписок про оплату товару, встановлено, що сума заборгованості за договором становить 489 401,51 грн, яка і заявлена позивачем в якості основного боргу, та відповідно неоплаченими є видаткові накладні: № ПГ-00000157 від 15.02.2022 на суму 8 354,24 грн; № ПГ-00000158 від 15.02.2022 на суму 9 658,20 грн; № ПГ-00000183 від 22.02.2022 на суму 11 059,52 грн; № ПГ-00000184 від 22.02.2022 на суму 46 490,40 грн; № ПГ-00000340 від 02.08.2022 на суму 18 208,26 грн; № ПГ-00000341 від 04.08.2022 на суму 5 836,38 грн, а також частково неоплачена видаткова накладна № ПГ-00000159 від 14.02.2022.

Тим самим спростовуються твердження відповідача, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами поставку товару на загальну суму 79003,94 грн за видатковими накладними № ПГ-00001481 та № ПГ-00001482 від 12.10.2021, оскільки вони не є спірними.

Щодо видаткової накладної № ПГ-00000159 від 14.02.2022, яку також не визнає відповідач, суд зазначає, що вона частково оплачена відповідачем, у зв`язку із чим суд розцінює це як визнання господарської операції за вказаною видатковою накладною.

Відповідно до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 30.01.2019 у справі № 905/2324/17, від 08.05.2019 у справі № 910/9078/18, від 21.05.2019 у справі № 904/6726/17, від 05.06.2019 у справі № 905/1562/18, від 10.06.2019 у справі № 911/935/18, від 11.06.2019 у справі № 904/2394/18 та від 05.09.2019 у справі № 910/14371/18, з урахуванням конкретних обставин справи до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій тощо.

Отже, з огляду на наведені обставини справи щодо поставки товару за видатковою накладною № ПГ-00000159 від 14.02.2022, її часткової оплати, реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 455 517,65 грн та відсутності будь-яких заперечень щодо невідповідності поставленого товару за спірною накладною суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача за вказаною видатковою накладною.

Окрім того, матеріали справи містять акт звірки взаємних розрахунків по стану за період жовтня 2022 року за Договором № 593 від 01.09.2021, який підписаний зі сторони обох контрагентів та засвідчений печатками товариств, який підтверджує наявність заборгованості в загальному розмірі 489 401,51 грн, що також доводить обґрунтованість позовних вимог.

Також суд зазначає, що на стадії підготовчого провадження відповідачем подано клопотання про призначення судової технічної експертизи документів, вирішення питання по якому судом було відкладено до стадії дослідження доказів.

Згідно частини першої статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Отже, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що оскільки між сторонами спору наявна суперечність щодо належності та достовірності такого доказу, як видаткова накладна № ПГ-00000159 від 14.02.2022, оскільки на переконання позивача таку видаткову накладну підписано власноручним підписом директора ТОВ "ПРОМОМАКСИ", в той час як відповідач наполягає на тому, що директор ТОВ "ПРОМОМАКСИ" не підписував вищезазначену видаткову накладну, а замість власноручного підпису на вищезазначеному первинному документі проставлено "Факсиміле" є необхідність у спеціальних знаннях у сфері іншій ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Натомість, дослідивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд вважає, що в матеріалах справи достатньо доказів, необхідних для встановлення фактичних даних у справі, а підстави для призначення судової експертизи відсутні.

На стадії дослідження доказів, судом встановлено, що видаткова накладна № ПГ-00000159 від 14.02.2022 відповідає всім вимогам первинного документа згідно Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та є підтверджуючим документом господарської операції. Також судом було порівняно підписи, проставлені на спірній видатковій накладній та наданій позивачем накладній від 02.08.2023, яку відповідач не вважає спірною та яка не входить до предмета доказування в цій справі. Судом досліджено та встановлено, що підписи на обох видаткових накладних схожі, що видаткова накладна № ПГ-00000159 від 14.02.2022 містить відбиток печатки відповідача, а тому заперечення відповідача щодо вчинення господарської операції по видатковій накладній № ПГ-00000159 від 14.02.2022 не знайшло підтвердження.

А тому підстав для призначення судової експертизи суд не вбачає.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позивачем під час розгляду справи надано суду належні, допустимі та більш вірогідні докази на підтвердження заявлених позовних вимог, чим відповідачем на спростування доводів позивача.

Враховуючи той факт, що оплата товару в повному обсязі не відбулась, відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, позивачем додатково заявлено до стягнення з відповідача 1 794 613,39 грн пені, нарахованої на підставі пункту 8.5 Договору.

Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами четвертою та шостою статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 8.6 Договору, якщо були порушені строки сплати за товар більш ніж на 1 (один) банківський день, постачальник має право на стягнення з покупця штрафної пені у розмірі 1% від вартості товару за кожен день такого прострочення протягом всього прострочення.

Отже, пунктом 8.6 Договору визначено інший, ніж частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій.

Разом з тим, згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, перевіривши розрахунок пені, наведений позивачем, суд погоджується із запереченнями відповідача в частині того, що розрахунок не відповідає вимогам законодавства, а саме позивачем неправомірно застосовано розмір пені - 1%, оскільки він перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов`язання, що призвело до завищення нарахованої пені.

Натомість, заперечення відповідача в частині обмеження нарахування пені частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України безпідставні.

Після здійснення судом за допомогою системи "Ліга Закон" власного перерахунку пені за визначений позивачем період з урахуванням обмежень, які визначені статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача за порушення строків оплати поставленого товару розмір пені на загальну суму 240 819,33 грн.

З огляду на зазначене, позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно із частинами другою-четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом, втім наведеного вище висновку суду стосовно наявності підстав порушення відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 593 від 01.09.2021, - не спростовує.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 238 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМОМАКСИ" (08133, Київська область, місто Вишневе, вулиця Святоюріївська, будинок 8, код ЄДРПОУ 43878111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОГРУП" (03124, місто Київ, вулиця Миколи Василенка, будинок 7 А, код ЄДРПОУ 36716201) 489 401 (чотириста вісімдесят дев`ять тисяч чотириста одну) грн 51 коп. заборгованості та 240 819 (двісті сорок тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн 33 коп. пені, а також 10 953 (десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят три) грн 31 коп. витрат по оплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 19.12.2023