Рішення

від 11.12.2023 по справі 913/318/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року м.Харків Справа №913/318/23

Провадження №19/913/318/23

За позовом виконувача обов`язків керівника Сєвєродонецької окружної прокуратури (вул. 8 Березня, буд. 2, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93404) в інтересах держави в особі

позивача-1 Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (бульвар Дружби Народів, буд. 32, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400)

позивача-2 Північно-східного офісу Держаудитслужби (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під`їзд, 10 поверх, м. Харків, 61022)

до відповідача-1 Управління освіти Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (вул. Вілєсова, буд. 10, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400)

відповідача-2 Фізичної особи-підприємця Третякова Олександра Олександровича ( АДРЕСА_1 )

про визнання недійсними рішення тендерного комітету та договору про закупівлю за державні кошти, застосування наслідків відповідної недійсності

Суддя Косенко Т.В.

Секретар судового засідання Пришва О.О.

У засіданні брали участь:

від заявника: Хряк О.О., прокурор відділу Харківської обласної прокуратури за службовим посвідченням;

від позивача-1: представник не прибув;

від позивача-2: представник не прибув;

від відповідача-1: представник не прибув;

від відповідача-2: Романюк І.М., адвокат, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1476144 від 11.10.2023.

С У Т Ь С П О Р У:

Виконувач обов`язків керівника Сєвєродонецької окружної прокуратури (далі прокурор) 05.09.2023 (дата оформлення відповідного поштового відправлення) звернувся до Господарського суду Луганської області в інтересах держави в особі позивача-1 Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області та позивача-2 Північно-східного офісу Держаудитслужби, з позовом до відповідача-1 Управління освіти Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (далі Управління освіти Сєвєродонецької МВА) та відповідача-2 Фізичної особи-підприємця Третякова Олександра Олександровича (далі ФОП Третяков О.О.) про:

визнання недійсним рішення тендерного комітету Відділу освіти Сєвєродонецької міської ради, оформлене протоколом його засідання від 16.05.2019 №157, про визначення Фізичної особи-підприємця Третякова Олександра Олександровича переможцем відкритих торгів на закупівлю товарів ДК 021:2015:03220000-9 - Овочі, фрукти та горіхи (картопля, морква столова, цибуля ріпчаста, буряк столовий, капуста, часник) на травень - червень 2019 року;

визнання недійсним договору від 29.05.2019 №283, укладеного між Відділом освіти Сєвєродонецької міської ради та Фізичною особою-підприємцем Третяковим Олександром Олександровичем;

стягнення з Фізичної особи-підприємця Третякова Олександра Олександровича на користь Управління освіти Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області 281 999 грн 92 коп., а з Управління освіти Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області одержані ним за рішенням суду 281 999 грн 92 коп. стягнути в дохід держави.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що 24.04.2019 Відділом освіти Сєвєродонецької міської ради в електронній системі закупівель опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів із закупівлі товарів ДК 021:2015:03220000-9 - Овочі, фрукти та горіхи (картопля, морква столова, цибуля ріпчаста, буряк столовий, капуста, часник) на травень - червень 2019 року, ідентифікатор публічної закупівлі UA-2019-04-24-000064-b.

За результатами проведеної процедури закупівлі рішенням тендерного комітету Відділу освіти Сєвєродонецької міської ради, оформленого протоколом його засідання від 16.05.2019 №157, визнано переможцем ФОП Третякова О.О. та укладено договір від 29.05.2019 №283.

Рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 08.09.2020 №70/91-р/к у справі №6/01-102-20 визнано, що Фізична особа-підприємець Івченко Микола Миколайович та Фізична особа-підприємець Третяков Олександр Олександрович вчинили порушення, передбачене ч.1 ст.50 та п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, проведеній Відділом освіти Сєвєродонецької міської ради на закупівлю «ДК 021:2015:03220000-9 - Овочі, фрукти та горіхи (картопля, морква столова, цибуля ріпчаста, буряк столовий, капуста, часник) на травень - червень 2019 року)» (ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro»: UA-2019-04-24-000064-b).

Прокурор з посиланням на приписи ст.ст.203, 215, 228 Цивільного кодексу України та рішення у справі №913/566/21 вважає рішення тендерного комітету Відділу освіти Сєвєродонецької міської ради, оформлене протоколом його засідання від 16.05.2019 №157 та договір від 29.05.2019 №283 недійсними та просить застосувати наслідки недійсності правочинів та стягнути з ФОП Третякова О.О. на користь Управління освіти Сєвєродонецької МВА 281 999 грн 92 коп., а з Управління освіти Сєвєродонецької МВА одержані ним за рішенням суду 281 999 грн 92 коп. стягнути в дохід держави.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2023 справа передана на розгляд судді Косенко Т.В.

Ухвалою від 18.09.2023 підтверджені підстави представництва виконувачем обов`язки керівника Сєвєродонецької окружної прокуратури інтересів держави в особі позивача-1 Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, та позивача-2 Північно-східного офісу Держаудитслужби, за заявленими позовними вимогами; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 16.10.2023.

25.09.2023 від Сєвєродонецької окружної прокуратури на адресу електронної пошти суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1 від 25.09.2023 №52/1-1258вих-23, підписана кваліфікованим електронним підписом, у якій прокурор зазначає, що виконання оскаржуваного у справі №913/318/23 правочину та закінчення строку (терміну) його дії не перешкоджає поданню та розгляду позовних вимог про визнання його недійсним.

Указав, що в силу положень ст.202 ЦК України рішення тендерного комітету Відділу освіти Сєвєродонецької міської ради, оформлене протоколом його засідання від 16.05.2019 №157, яким ФОП Третякова О.О. вирішено визнати переможцем та укласти із ним договір, є саме правочином, учиненим Відділом освіти та спрямованим на набуття у нього та вказаного суб`єкта господарювання цивільних прав та обов`язків щодо укладення договору.

Недійсність спірного договору є наслідком спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурентних пропозицій та участі у відкритих торгах, результатом яких стало оспорюване рішення.

Зазначив, що договір від 29.05.2019 №283 підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ФОП Третякова О.О., на підставі ст.ст.203, 215, 228 ЦК України.

26.09.2023 від Управління освіти Сєвєродонецької МВА через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву від 20.09.2023 №821, яким він вимоги позову відхилив, посилаючись на те, що договір №283 від 29.05.2019 станом на тепер є виконаним, строк його дії сплив, претензії з приводу неналежного виконання/не виконання за період його дії у відповідача-1 відсутні, а тому провадження у справі має бути закрито з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Відповідач-1 вказує, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту у вигляді заявлених вимог про визнання недійсним рішення тендерного комітету. Зазначає, що на момент укладання договору від 29.05.2019 №283, відповідачем-1 та відповідачем-2 були дотримані вимоги, передбачені ст.203 ЦК України, а також вимоги Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), тож підстави для визнання такого договору недійсним відсутні.

04.10.2023 від Управління освіти Сєвєродонецької МВА через канцелярію суду надійшли заперечення на відповідь на відзив прокурора від 28.09.2023 №855, в яких відповідач-1 зазначив, що дотримується своєї позиції, викладеної у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою від 16.10.2023 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 13.11.2023.

26.10.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву від 26.10.2023, яким він вимоги позову відхилив.

Зазначив, що матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задовольнити потреби замовника за менші кошти. Натомість, у закупівлі приймали участь 3 учасника, жоден з яких не запропонував більш вигідні для держави умови закупівлі.

Умови оспорюваного договору були виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується наявним в матеріалах справи звітом про результати проведення процедури закупівлі.

Указав, що прокурор не обґрунтував спрямованість та відповідність оспорюваних правочинів ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

02.11.2023 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача-2 від 02.11.2023 №52/1-1388 вих-23, у якій він зазначив, що тендер відбувся за участі в ньому 3 учасників, серед яких ФОП Третяков О.О. та ФОП Івченко М.М., які вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених між собою дій, що стосуються спотворення результатів цього тендеру.

Наявність достатньої кількості тендерних пропозицій, серед яких були пропозиції суб`єктів господарювання, які спотворювали результати цього тендеру, виключили можливість проведення повторних торгів, забезпечити добросовісну конкуренцію серед учасників та придбати товар з максимальною економією.

Указав, що з наведеного у рішенні Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 08.09.2020 №70/91-р/к у справі №6/01-102-20 убачається, що недійсність спірного договору є наслідком спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у відкритих торгах.

З посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 зазначив, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Указав, що прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом вимог.

Рішення тендерного комітету Відділу освіти Сєвєродонецької міської ради, оформлене протоколом від 16.05.2019 №157 та договір від 29.05.2019 №283 оспорюються з підстав їх невідповідності вимогам ч.1 ст.203 ЦК України, а саме у зв`язку з їх невідповідністю інтересам держави та суспільства за наявності умислу ФОП Третякова О.О., а тому застосовуються особливі правові наслідки, визначені ст.228 ЦК України, які не передбачають поновлення сторін у початковому становищі (двосторонню реституцію) та не створюють ризику подальшого порушення державних інтересів.

Ухвалою від 13.11.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження на вісімнадцять днів до 05.12.203 (включно); закрите підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 04.12.2023.

03.12.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення у справі, зареєстровані відділом документального забезпечення роботи суду 04.12.2023, у яких він зазначив, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ч.3 ст.228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Фактично позовні вимоги прокурора спрямовані на конфіскацію коштів, отриманих відповідачем-2 за поставлену ним продукцію належної якості, яка спожита на сьогодні, і не може бути повернута у разі застосування двосторонньої реституції, що є непропорційним втручанням у право власності відповідача-2 в розумінні Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою від 04.12.2023 у судовому засіданні оголошена перерва до 11.12.2023.

У судове засідання 11.12.2023 представники позивачів та відповідача-1 не прибули, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема довідками про доставку електронного листа.

07.12.2023 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшли письмові пояснення від 07.12.2023 №52/1-15·12вих-23, у яких він зазначив, що на Єдиному вебпорталі використання публічних коштів на виконання договору від 29.05.2019 №283 розміщені платіжні доручення про перерахування коштів з посиланням на відповідні накладні.

Зазначив, що у вказаних платіжних дорученнях у розділі «Призначення платежу» міститься посилання на номери накладних, які були підставою для перерахування коштів, однак зазначені накладні до платіжних доручень на вебпорталі відсутні.

Уважає, що з огляду на спосіб захисту інтересів держави в даному випадку питання виконання зобов`язань відповідачем-2 за оспорюваним договором не стосується обставин, що мають значення для справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши прокурора та представника відповідача-2, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив наступне.

Відділом освіти Сєвєродонецької міської ради 24.04.2019 на сайті публічних закупівель «Prozorro» опубліковано оголошення UA-2019-04-24-000064-b про проведення закупівлі товарів ДК 021:2015:03220000-9 Овочі, фрукти та горіхи (картопля, морква столова, цибуля ріпчаста, буряк столовий, капуста, часник) на травень-червень 2019 року, очікуваною вартістю 305 000 грн 00 коп.

За вказаним оголошенням пропозиції подано трьома учасниками ФОП Третяковим О.О., ФОП «Гришенков Костянтин Васильович», ФОП Івченком М.М.

Ураховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ФОП Третякова О.О., яка відповідала вимогам тендерної документації замовника та мала найменшу ціну 300 000 грн 00 коп., тендерним комітетом Відділу освіти Сєвєродонецької міської ради ФОП Третякова О.О. визначено переможцем закупівлі та прийнято рішення про намір укласти договір про закупівлю, оформлене протоколом від 16.05.2019 №157, яке розміщено в електронній системі закупівель.

29.05.2019 між Відділом освіти Сєвєродонецької міської ради, як покупцем, та ФОП Третяковим О.О., як продавцем, укладений договір №283 з додатковими угодами до нього, за умовами якого продавець зобов`язується у травні-червні 2019 року поставити покупцю товар у повному обсязі, а покупець прийняти і оплатити товар (п.1.1 договору).

Додатковою угодою від 26.06.2019 №1 до договору сторони продовжили дію договору на термін з 01.07.2019 до 31.08.2019.

Додатковою угодою від 23.07.2019 №2 сторони досягли згоди щодо коригування ціни на капусту.

Додатковою угодою від 27.08.2019 №3 сторони досягли згоди щодо зменшення суми договору на 18 000 грн 08 коп. у зв`язку з закінченням терміну дії договору.

У подальшому замовником в електронній системі закупівель опубліковано звіт про виконання договору від 29.05.2019 №283, оформлений протоколом від 29.08.2019 №282 засідання тендерного комітету Відділу освіти Сєвєродонецької міської ради, відповідно до якого указаний договір визнано виконаним у повному обсязі, сума оплати становить 281 999 грн 92 коп.

Прокурор уважає, що рішення тендерного комітету Відділу освіти Сєвєродонецької міської ради, оформлене протоколом від 16.05.2019 №157, завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони ФОП Третякова О.О., договір від 29.05.2019 №283 укладений без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та порушує правові та економічні засади здійснення закупівель робіт і послуг, а тому підлягає визнанню недійсним. Також з посиланням на приписи ч.3 ст.228 ЦК України просить застосувати наслідки недійсності вказаного правочину.

Указані обставини стали підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Відносно вимоги прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету Відділу освіти Сєвєродонецької міської ради, оформленого протоколом від 16.05.2019 №157, суд зазначає наступне.

Відповідно до преамбули Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній станом на 16.05.2019) цей Закон установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Пунктами 15, 28 ч.1 ст.1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що переможець процедури закупівлі це учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі; тендер (торги) - здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця торгів згідно з процедурами, установленими цим Законом (крім переговорної процедури закупівлі).

Абзацами 1, 2 ч.1 ст.10 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, а саме: оголошення про проведення процедури закупівлі та тендерну документацію - не пізніше ніж за 15 днів до дня розкриття тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині четвертій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Відділом освіти Сєвєродонецької міської ради 24.04.2019 на сайті публічних закупівель «Prozorro» опубліковано оголошення UA-2019-04-24-000064-b про проведення відкритих торгів із закупівлі товарів ДК 021:2015:03220000-9 Овочі, фрукти та горіхи (картопля, морква столова, цибуля ріпчаста, буряк столовий, капуста, часник) на травень-червень 2019 року, очікуваною вартістю 305 000 грн 00 коп.

У відповідності до ст.25 Закону України «Про публічні закупівлі» тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подали три суб`єкта господарювання: ФОП Третяков О.О., ФОП «Гришенков Костянтин Васильович», ФОП Івченко М.М.

Частиною 1 ст.28 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що оцінка тендерних пропозицій проводиться автоматично електронною системою закупівель на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених замовником у тендерній документації, та шляхом застосування електронного аукціону. У разі якщо оголошення про проведення процедури закупівлі оприлюднюється відповідно до норм частини четвертої статті 10 цього Закону, проводиться оцінка лише тих тендерних пропозицій, що не були відхилені згідно з цим Законом. Критеріями оцінки є, зокрема, у разі здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, що виробляються, виконуються чи надаються не за окремо розробленою специфікацією (технічним проектом), для яких існує постійно діючий ринок, - ціна.

Суд бере до уваги, що тендерна пропозиція ФОП Третякова О.О. становила 300 000 грн 00 коп. та упродовж аукціону не змінювалась; первинна тендерна пропозиція ФОП «Гришенков Костянтин Васильович» становила 302 900 грн 00 коп., а остаточна 301 375 грн 00 коп., первинна тендерна пропозиція ФОП Івченко М.М. становила 304 500 грн 00 коп., а остаточна 302 000 грн 00 коп.

Частиною 6 ст.28 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що за результатами розгляду та оцінки тендерної пропозиції замовник визначає переможця та приймає рішення про намір укласти договір згідно з цим Законом.

Отже, ураховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ФОП Третякова О.О., яка відповідала вимогам тендерної документації замовника та мала найнижчу ціну, тендерним комітетом Відділу освіти Сєвєродонецької міської ради визнано переможцем торгів ФОП Третякова О.О. Указане рішення оформлено протоколом від 16.05.2019 №157.

В електронній системі закупівель опубліковано повідомлення про намір укласти договір.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Слід зауважити, що надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Отже, держава несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст.20 Господарського кодексу України (далі ГК України) та ст.16 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Суд зауважує, що за наслідками задоволення позову має відбуватися поновлення (захист) майнових прав позивача або ж його інтереси можуть бути реалізовані, внаслідок чого він здатний буде набути прав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04 2021 в справі № 910/10011/19.

У постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Велика Палата Верховного Суду в п.104 постанови від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 виснувала про те, що торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.

Указані висновки в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються судом при виборі і застосуванні норм права.

Отже, само по собі визнання недійсним рішення тендерного комітету про визначення переможця відкритих торгів, яке вже було реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, не призведе до захисту інтересів держави і повернення отриманих на виконання договору коштів, а тому є неефективним способом захист порушеного права.

Підсумовуючи вищенаведене суд виснував, що вимога прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету Відділу освіти Сєвєродонецької міської ради, оформленого протоколом від 16.05.2019 №157, про визначення ФОП Третякова О.О. переможцем процедури відкритих торгів та намір укласти договір є неефективним способом захисту порушеного права, а тому відмовляє у її задоволенні.

Відносно вимоги прокурора про визнання договору від 29.05.2019 №283 недійсним суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній станом на 29.05.2019) договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Як уже зазначалось судом, 29.05.2019 між Відділом освіти Сєвєродонецької міської ради, як покупцем, та ФОП Третяковим О.О., як продавцем, укладений договір №283 з додатковими угодами до нього, за умовами якого продавець зобов`язується у травні-червні 2019 року поставити покупцю товар у повному обсязі, а покупець прийняти і оплатити товар (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору найменування (номенклатура, асортимент) товару: Код СРV згідно ДК 021:2015:03220000-9 Овочі, фрукти та горіхи (картопля, морква столова, цибуля ріпчаста, буряк столовий, капуста, часник) на травень-червень 2019 року. Кількість товарів зазначена в специфікації №1 до договору. Опис товару зазначений в специфікації №2 до договору (вимоги, згідно з додатком №3 до документації з конкурсних торгів).

Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків та/або реальної потреби покупця (п.1.3 договору).

У відповідності до п.3.1 договору ціна договору становить 300 000 грн 00 коп., у т.ч. без ПДВ.

Розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після виконання сторонами п.5.6 договору, наданням продавцем накладної на оплату товару та виконаної заявки покупця (п.4.1 договору).

У п.5.1 договору сторони визначили строк (термін) поставки, а в п.5.2 місце поставки (передачі) товарів за адресами у м. Сєвєродонецьку.

Згідно з п.10.1 договору договір набирає чинності з 29.05.2019 і діє до 30.06.2019 (включно).

Цього ж дня між сторонами підписані відповідно специфікація №1 до договору, у якій сторони визначили найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю та загальну вартість товару, та специфікація №2, у якій зазначено найменування товару та його опис.

Додатковою угодою від 26.06.2019 №1 до договору сторони продовжили дію договору на термін з 01.07.2019 до 31.08.2019.

Додатковою угодою від 23.07.2019 №2 сторони досягли згоди щодо коригування ціни на капусту.

Додатковою угодою від 27.08.2019 №3 сторони досягли згоди щодо зменшення суми договору на 18 000 грн 08 коп. у зв`язку з закінченням терміну його дії.

Відповідно до ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір та інші правочини.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір від 29.05.2019 №283 є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним (ч.2 ст.16 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

За ч.ч.1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд зауважує, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.

Зміст правочину не може суперечити, зокрема, інтересам держави і суспільства (ч.1 ст.203 ЦК України).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 №922/1391/18, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), яка означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Питання про те, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом. При цьому вирок суду, постановлений у кримінальній справі, не є єдиним та обов`язковим доказом вини.

Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладено і в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/1421/16, від 15.02.2018 у справі №911/1023/17, від 17.04.2018 у справі №910/1424/16, від 31.05.2018 у справі №911/639/17, від 09.07.2019 у справі №911/1113/18, від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 15.12.2021 у справі №910/6271/17 від 13.01.2022 у справі №908/3736/15.

Відповідно до ч.3 ст.5 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частиною 3 ст.228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягнути сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 16.06.2020 у справі №910/6271/17 та від 20.10.2021 у справі №910/4089/20.

Суд зауважує, що підставою визнання договору від 29.05.2019 №283 недійсним є укладення його за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору.

У ст.1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (у редакції, чинній станом на 29.05.2019) дається визначення економічна конкуренція (конкуренція) це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Суд зазначає, що одним із найпоширеніших видів порушень, що спотворює конкуренцію, є антиконкурентні узгоджені дії, внаслідок яких усувається конкуренція та змагальність між учасниками, що призводить до спотворення конкурентного середовища в цілому.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 3 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній станом на 29.05.2019) передбачено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (у редакції, чинній станом на 29.05.2019) узгодженими діями є укладення суб`єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об`єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб`єктів господарювання. Узгодженими діями є також створення суб`єкта господарювання, об`єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб`єктами господарювання, що створили зазначений суб`єкт господарювання, об`єднання, або між ними та новоствореним суб`єктом господарювання, або вступ до такого об`єднання. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Згідно з п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (у редакції на момент укладення оспорюваного договору) антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Відповідні дії становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції (п.1 ч.1 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Суд бере до уваги, що рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 08.09.2020 №70/91-р/к у справі №6/01-102-20, визнано, що ФОП Івченко М.М. і ФОП Третяков О.О. вчинили порушення, передбачене п.1 ст.50 та п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, проведеній Відділом освіти Сєвєродонецької міської ради на закупівлю: «ДК 021:2015:03220000-9 Овочі, фрукти та горіхи (картопля, морква столова, цибуля ріпчаста, буряк столовий, капуста, часник) на травень-червень 2019 року (ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro» UA-2019-04-24-000064-b).

Рішення обґрунтоване встановленням наявності наступних фактів при поданні тендерних пропозицій ФОП Івченком М.М. і ФОП Третяковим О.О.: подавали тендерні пропозиції на торги з одного електронного майданчика; подавали тендерні пропозиції на торги з однієї ІР-адреси; заходили в аукціони по торгам з однієї ІР-адреси; входили до системи дистанційного банківського обслуговування з однієї ІР-адреси; одна уповноважена особа; використання одного номеру телефону; господарські відносини між собою; оренда одного складського приміщення у ТОВ «Східагро», засновником якого є ОСОБА_1 ; використання одного автомобіля; ФОП Івченко М.М. для участі в торгах не подав жодного документа, крім тендерної пропозиції.

За висновком колегії поведінка ФОП Івченко М.М. і ФОП Третяков О.О. на аукціонах не може бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників, а свідчить про узгодження (координацію) ними своєї поведінки під час участі у торгах, зокрема, обміну між ними інформацією.

Колегія зазначила, що узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції ФОП Івченко М.М. і ФОП Третяков О.О. тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результат проведених торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективних для них результатів, тобто вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України «Про захист економічної конкуренції».

Судом проаналізовано обставини, які встановлені вказаним рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 08.09.2020 №70/91-р/к у справі №6/01-102-20, щодо вчинення при проведенні відкритих торгів UA-2019-04-24-000064-b учасниками: ФОП Івченко М.М. і ФОП Третяков О.О., антиконкурентних узгоджених дій.

Суд погоджується із зробленими у вказаному рішенні висновками про узгодження (координацію) ФОП Івченком М.М. і ФОП Третяковим О.О. своєї поведінки під час участі у торгах, зокрема, обміну між ними інформацією.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст.74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ураховуючи вищенаведене, суд констатує, що порушення ФОП Третяковим О.О. законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного тендеру, не сумісне із основними засадами цивільного законодавства, оскільки воно є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить і до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.

Через вчинення ФОП Івченком М.М. і ФОП Третяковим О.О. антиконкурентних узгоджених дій змагання між зазначеними суб`єктами господарювання під час підготовки та участі у торгах не відбувалося, тобто суб`єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів. Унаслідок цього, замовник був змушений обрати найкращу запропоновану цінову пропозицію, яка склалася не завдяки економічній конкуренції, а в результаті узгодженої неконкурентної поведінки.

Таким чином, дії ФОП Третякова О.О. спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору із замовником не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки обмежує розвиток конкуренції у державі.

Ураховуючи зазначене, в діях ФОП Третякова О.О. вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Завідомо суперечлива мета дій ФОП Третякова О.О. полягала в тому, щоб уникнути встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» обмежень, протиправно усунути конкуренцію під час проведення публічної закупівлі, нівелювати ефективність її результатів, у незаконний спосіб одержати право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах.

У відповідності до приписів Закону України «Про публічні закупівлі» 30.08.2019 замовником в електронній системі закупівель опубліковано звіт про виконання договору, відповідно до якого Відділом освіти Сєвєродонецької міської ради сплачено ФОП Третякову О.О. грошові кошти в сумі 281 999 грн 92 коп.

Також відповідно до інформації Єдиного вебпорталу використання публічних коштів (spending.gov.ua) указані кошти в сумі 281 999 грн 92 коп. перераховувались відповідно до наступних платіжних доручень, у яких містилось посилання на відповідні накладні: від 13.06.2019 №537 на суму 11 450 грн 60 коп. накладна від 04.06.2019 №22; від 24.06.2019 №563 на суму 1 717 грн 00 коп. накладна від 11.06.2019 №37; від 24.06.2019 №583 на суму 14 089 грн 40 коп. накладна від 11.06.2019 №44; від 25.06.2019 №150 на суму 309 грн 00 коп. накладна від 18.06.2019 №54; від 25.06.2019 №151 на суму 1 700 грн 00 коп. накладна від 20.06.2019 №66; від 25.06.2019 №250 на суму 12 977 грн 50 коп. накладна від 18.06.2019 №56; від 25.06.2019 №251 на суму 13 620 грн 00 коп. накладна від 20.06.2019 №72; від 10.07.2019 №621 на суму 1 973 грн 00 коп. накладна від 02.07.2019 №87; від 10.07.2019 №653 на суму 2 280 грн 20 коп. накладна від 01.07.2019 №73; від 10.07.2019 №654 на суму 15 591 грн 80 коп. накладна від 02.07.2019 №90; від 18.07.2019 №703 на суму 18 584 грн 00 коп. накладна від 09.07.2019 №108; від 23.07.2019 №279 на суму 25 744 грн 00 коп. накладна від 16.07.2019 №121; від 29.07.2019 №309 на суму 48 552 грн 40 коп. накладна від 23.07.2019 №137; від 16.08.2019 №805 на суму 24 403 грн 60 коп. накладна від 06.08.2019 №146; від 21.08.2019 №836 на суму 19 341 грн 80 коп. накладна від 13.08.2019 №154; від 28.08.2019 №870 на суму 27 124 грн 80 коп. накладна від 20.08.2019 №162; від 29.08.2019 №377 на суму 42 540 грн 82 коп. накладна від 23.08.2019 №163.

Отже, договір від 29.05.2019 №283 виконаний його сторонами у повному обсязі та ними не заперечується.

Суд зауважує, що факт виконання договору сторонами або його розірвання не позбавляє сторін або іншу заінтересовану особу права звернутися до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Підсумовуючи викладене суд виснував, що прокурором належними та допустимими доказами доведено наявність підстав для визнання договору поставки від 29.05.2019 №283 недійсним.

Водночас суд зазначає наступне.

У п.51 постанови Верховного Суду від 07.07.2021 №905/1562/20 зазначено, що суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно абз.2 ч.5 ст.215 ЦК таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів).

У позовній заяві прокурор з посиланням на приписи ч.3 ст.228 ЦК України просить стягнути з ФОП Третякова О.О. на користь Управління освіти Сєвєродонецької МВА 281 999 грн 92 коп., а з Управління освіти Сєвєродонецької МВА одержані ним за рішенням суду 281 999 грн 92 коп. стягнути в дохід держави.

Згідно з ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст.202 ГК України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.208 ГК України встановлено, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 03.09.2020 у справі №2а/0370/3414/12, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом ч.1 ст.208 ГК України застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені ч.1 ст.208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов`язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування таких санкцій необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що відповідно до ч.1 ст.208 ГК України застосування санкцій можливе лише судом, що кореспондується з положеннями ст.41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Відповідно, з цих підстав суд і дійшов висновку, що передбачені ч.1 ст.208 ГК України санкції є конфіскаційними.

У постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 суд виснував, що наслідками недійсності правочину, передбаченими ст.208 ГК України, є стягнення в доход держави коштів (майна) за рішенням суду за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників, тобто мають ознаки, притаманні конфіскації майна, оскільки за своїм змістом і порядком передбачають примусове вилучення отриманого, і таке вилучення здійснюється на користь держави.

Основною групою заходів державного примусу, які застосовують до суб`єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції - передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб`єктів правовідносин. За галузевою належністю вони поділяються на фінансово-правові санкції та санкції інших галузей права.

Так, відповідальність за правопорушення у сфері господарювання встановлена у Розділі V ГК України, який містить п`ять глав, що регулюють: загальні засади відповідальності учасників господарських відносин (глава 24); відшкодування збитків у сфері господарювання (глава 25); штрафні та оперативно-господарські санкції (глава 26); адміністративно-господарські санкції (глава 27); відповідальність суб`єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства (глава 28).

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст.217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Стаття 238 ГК України врегульовує порядок застосування адміністративно-господарських санкцій до суб`єктів господарювання. Так, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Види адміністративно-господарських санкцій визначає ст.239 ГК України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов`язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб`єкта господарювання; ліквідація суб`єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Суд зауважив, що за визначенням ч.1 ст.208 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ст.250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом (частина перша). Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України «Про валюту і валютні операції», Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про платіжні послуги» та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на податкові та митні органи (частина друга). Дія цієї статті не поширюється на адміністративно-господарські санкції, передбачені Законами України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» , «Про загальну безпечність нехарчової продукції», «Про Національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів».

Таким чином, за своєю суттю наслідки, передбачені ст.208 ГК України, є адміністративно-господарськими санкціями, які повинні застосовуватись у межах строків, визначених ст.250 ГК України.

Отже, застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 08.05.2018 у справі №2а-3847/08/0470, від 04.06.2020 у справі №2а-6995/12/1370, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21.

На думку суду, цей строк повинен розглядатися як такий, що встановлює терміни, протягом і в межах яких уповноважений орган державної влади має право ініціювати перед судом питання застосування наслідків недійсності правочину (процесуальний строк звернення до суду), оскільки застосування таких наслідків є видом адміністративно-господарської санкції, яка передбачена главою 27 Розділу V ГК України. Цей строк також повинен розглядатися і як граничний строк для вжиття (накладення) таких заходів судом (матеріально-правовий строк - строк давності).

Зазначене знайшло своє стале безпосереднє застосування в судовій практиці Верховного Суду.

Суд наголошує, що положення ч.3 ст.228 ЦК України за своїм змістом є аналогічними положенням ч.1 ст.208 ГК України, а тому підлягають однаковому застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 03.09.2020 у справі №2а/0370/3414/12, встановлені ч.1 ст.208 ГК України санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тобто з дня виконання правочину.

Застосовуючи викладене до правовідносин сторін у справі, суд зауважує, що, виходячи із встановленої обставини щодо виконання сторонами спірного правочину 29.08.2019 (остаточна оплата Відділом освіти поставленого ФОП Третяковим О.О. товару) початком перебігу, зазначених у ст.250 ГК України строків, є 30.08.2019, а тому на момент звернення прокурора в інтересах держави в особі позивачів з цим позовом до суду 05.09.2023 (дата оформлення відповідного поштового відправлення), встановлений вказаною статтею строк застосування адміністративно-господарських санкцій сплинув (30.08.2020), що виключає можливість задоволення позовних вимог прокурора в цій частині.

Суд наголошує, що прокурор, звертаючись 05.09.2023 із вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, пропустив процесуальний строк звернення до суду.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 25.07.2023 у справі №160/14095/21.

Суд зауважує, що за таких обставин, з огляду на сплив строку для застосування адміністративно-господарських санкцій, і визнання договору від 29.05.2019 №283 недійсним та задоволення відповідної вимоги прокурора про це не призведе до відновлення прав держави, в інтересах якої прокурором подано позов.

Отже, за встановлених судом обставин обраний прокурором спосіб захисту порушеного права про визнання оспорюваного договору недійсним без застосування наслідків його недійсності не є ефективним.

Узявши до уваги все вищенаведене, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених вимог прокурора та необхідність відмови в позові повністю.

Розв`язуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 9 598 грн 00 коп. підлягають покладенню на заявника відповідно до ст.129 ГПК України.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У відповідності до ч.3 ст.124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 зазначив, що попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зв`язку із розглядом справи складає 30 000 грн 00 коп. Також зазначив, що докази понесення витрат будуть подані не пізніше 5 днів після ухвалення судового рішення у порядку, передбаченому ч.8 ст.129 ГПК України.

Ураховуючи викладене питання про розподіл витрат відповідача-2 на професійну правничу допомогу адвоката буде вирішено судом після надання відповідних доказів їх понесення.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236 238 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. У позові виконувача обов`язків керівника Сєвєродонецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача-1 Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, позивача-2 Північно-східного офісу Держаудитслужби, до відповідача-1 Управління освіти Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, відповідача-2 Фізичної особи-підприємця Третякова Олександра Олександровича, про визнання недійсними рішення тендерного комітету, договору про закупівлю за державні кошти та застосування наслідків відповідної недійсності, відмовити повністю.

2. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 9 598 грн 00 коп. покласти на Луганську обласну прокуратуру.

3. Учасники справи:

Заявник: виконувач обов`язків керівника Сєвєродонецької окружної прокуратури (вул. 8 Березня, буд. 2, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93404).

Позивач-1: Сєвєродонецька міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області (бульвар Дружби Народів, буд. 32, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400, ідентифікаційний код 44083662).

Позивач-2: Північно-східний офіс Держаудитслужби (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під`їзд, 10 поверх, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 40478572).

Відповідач-1: Управління освіти Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (вул. Вілєсова, буд. 10, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400, ідентифікаційний код 02141973).

Відповідач-2: Фізична особа-підприємець Третяков Олександр Олександрович ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 ГПК України та порядку, визначеному ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено 21.12.2023.

Суддя Тетяна КОСЕНКО