Рішення

від 21.12.2023 по справі 935/1545/23

КОРОСТИШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 935/1545/23

Провадження № 2/935/462/23

РІШЕННЯ

Іменем України

21 грудня 2023 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області у складі :

головуючого - судді Янчук В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кумечко С.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки, -

У С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ДП «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 01.10.2015 р. була переведена молодшою медичною сестрою ДП «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів». Згідно наказу від № 9 від 08.11.2020 позивача було звільнено із займаної посади за власним бажання. З 01.05.2019 по 30.09.2020 не отримувала заробітну плату та згідно довідки ДП «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів» заборгованість становить 18326 грн.42 коп. Вказана заборгованість позивачу не виплачена і на момент звільнення. Оскільки заборгованість не виплачена, позивач просить також стягнути на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2020 по 01.06.2023 р., що становить 117288 гр. 96 коп.

За вказаних обставин позивач вимушена звернутись до суду та просить стягнути з відповідача заборгованість по невиплаченій заробітній платі в розмірі 18326,42 грн та середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати при звільненні у розмірі 117288,96 грн.

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 05.06.2023 відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами у якій роз`яснено відповідачу, право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відзив на позов від відповідача до Коростишівського районного суду Житомирської області не надійшов.

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 20.11.2023 р. задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Витребувано у ДП «Санаторійдля батьківз дітьми«Тетерів» довідку про заборгованість по невиплаченій заробітній платі ОСОБА_1 на момент звільнення та стан її погашення та довідку про середню заробітну плату із зазначенням розміру середньоденної заробітної плати відповідно доПостанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» ОСОБА_1 .

Згідно ч.5ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні та незначну складність спору, суд не вбачає підстав для проведення судового засідання, а тому справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про наступне

Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1, 2 ст. 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до положеньст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , переведена молодшою медичною сестрою з 01.10.2015 в ДП «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів», про що в трудовій книжці, зроблений запис.

Згідно запису від 02.11.2020 р. у трудовій книжці - ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП, згідно наказу № 9 від 02.11.2020 року ( а.с. 7 зворот).

Відповідно до довідки № 7 від 27.10.2020 р. ДП «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів» заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 з 01.05.2019 по 30.09.2020 становить 18326 грн. 42 коп. ( а.с.5).

Належних та допустимих доказів виплати позивачу заробітної плати відповідачем не надано.

За змістом частини першої статті 3КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

За вимогами частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 1 Закону України «Про оплату праці», частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 110КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку про те, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2023 року у справі № 910/6968/16 (607/6254/15-ц) вирішуючи спір про наявність обов`язку сплатити нараховану, але невиплачену заробітну плату, звертає увагу на зміст поняття заробітної плати, який узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, тощо).

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідачем не доведено суду про відсутність заборгованості щодо невиплаченої заробітної платі перед позивачем.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до норм статей 115,116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Докази, витребувані ухвалою суду від 20.11.2023 року відповідач не надав, тому суд бере до уваги суму невиплачених коштів, зазначену відповідачем у довідці № 7 від 27.10.2020 у розмірі 18326,42 грн.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінніст. 2 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно дост. 117 КЗпП України(в редакції на час розгляду справи) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, даних про проведення розрахунку з позивачем не надано.

Тож порушення прав позивача щодо повного своєчасного розрахунку при звільненні мало місце з 03.11.2020 (наступний день після звільнення) по 18.05.2023 ( день звернення до суду).

Таким чином, враховуючи положення ст.117КЗпП України щодо обмеження шестимісячним терміном,за який можебути стягнуто середній заробіток, з дати порушення прав ОСОБА_1 кількість робочих днів за період з 03.11.2020 по 03.05.2021 становить 125 робочих днів.

Суд погоджується з тим, що факт затримки розрахунку відповідача з позивачем при звільненні мав місце та вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за цей час є обґрунтованими.

Однак, вирішуючи спір по суті, суд вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.

Суд у відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц (14-623цс18) враховує, що метою ст.ст.116,177КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Крім того, з огляду на положення ч. 2ст. 117 КЗпП України, розмір середнього заробітку, що може бути стягнуто судом з роботодавця, залежить від задоволення вимоги про стягнення несплаченої заробітної плати при звільненні.

Відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.

Встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Така правова позиція застосована також Верховним Судом і у справі № 165/622/20 (постанова від 20 травня 2021 року).

При вирішенні вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує, що середній заробіток, за підрахунком позивача у сумі 117288,96 грн., більше ніж у шість разів перевищує заборгованість відповідача по невиплаченій заробітній платі у розмірі 18326,42 грн. і на думку суду, не відповідає вимогам справедливості та пропорційності.

З метою дотримання критеріїв справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, який допустив порушення трудового законодавства та законодавства про оплату праці, суд дійшов висновку, що конкретні обставини справи дають підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 117288,96 грн. до 10000 грн.

Суд звертає увагу, що позивач також не достатньо ефективно та вчасно виконувала дії, направлені на поновлення порушених прав, а також враховує і період з моменту порушення прав до моменту звернення з позовом до суду.

Суд вважає, що саме за таких обставин будуть враховані та дотримані інтереси обох сторін.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч.1, 2, 3 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У відповідності до ч.1, 2 ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно п.2 до ч.1 ст.430ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими судом, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, з мотивів та доводів, що викладені вище.

У відповідності до ст.141ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1073,60 грн., від сплати якого був звільнений позивач при зверненні до суду, а на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, що становить 91,53 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 274-279, 430 ЦПК України, ст. 115,116 КЗпП України суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ДП «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки задовольнити частково.

Стягнути з ДП «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів» на користь ОСОБА_1 , заборгованість у виді невиплаченої заробітної платі в розмірі 18326 (вісімнадцять тисяч триста двадцять шість) гривень 42 копійок, та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 10000 ( десять тисяч) грн. 00 коп., яка визначена без вирахування податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з ДП «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів» на користь держави судовий збір в сумі 1073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 60 грн.

Стягнути з ДП «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 91 грн. 53 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено: 21 грудня 2023 р.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване в установленому порядку місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Відповідач: ДП «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів», ЄДРПОУ: 02583267, місцезнаходження: провулок Дачний, 13, м. Коростиші, Житомирської області..

Суддя В.В. Янчук