Постанова

від 12.12.2023 по справі 907/268/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 907/268/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.

та представників:

прокурора - Семенчука М. А.,

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - не з`явився,

третьої особи - 1 - не з`явилися,

третьої особи - 2 - Колоди Є. Г.,

третьої особи - 3 - Євича О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, заступника керівника Львівської обласної прокуратури, Міністерства економіки України

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.11.2022

у справі № 907/268/22

за позовом Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області

до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1. Державне підприємство "Червона зірка";

2. Міністерство економіки України;

3. Фонд державного майна України

за участю: Закарпатської обласної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області,

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2022 року Середнянська селищна рада Ужгородського району Закарпатської області (далі - Середнянська селищна рада) звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом про:

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області) щодо неприйняття рішення про припинення належного Державному підприємству "Червона зірка" (далі - ДП "Червона зірка") права постійного користування земельною ділянкою площею 1627 га (далі - спірна земельна ділянка) та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування та зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області прийняти рішення про припинення належного ДП "Червона зірка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1627 га та передачу її до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;

- визнання протиправною бездіяльності ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП "Червона зірка" права постійного користування земельною ділянкою площею 2805 га (далі - спірна земельна ділянка) та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування та зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області прийняти рішення про припинення належного ДП "Червона зірка" права постійного користування земельною ділянкою площею 2805 га землі та передачу її до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування.

На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 712-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Закарпатської області" утворено Середнянську територіальну громаду, до складу якої увійшли території колишньої Середнянської, Дубрівської, Ірлявської, Киблярівської, Пацканівської та Худлівської сільської ради та, що Середнянська селищна рада вправі звертатися від імені Середнянської територіальної громади з метою захисту її порушеного права, інтересу та "правомірного очікування". Мотивує позов таким: згідно з Державного акта на право постійного користування землею Радгоспу-заводу "Червона зірка" (наразі - ДП "Червона зірка") надано у постійне користування 1627 га землі, а за іншим державним актом - 2805 га землі для сільськогосподарського використання; Головне управління Державної податкової служби у Закарпатській області повідомило раду щодо боргових зобов`язань ДП "Червона зірка", що стало підставою для звернення ради до відповідного підприємства із вимогою сплатити наявні у нього борги до місцевого бюджету; з метою захисту інтересів Середнянської територіальної громади позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та вказав на необхідність припинити, належне ДП "Червона зірка" право постійного користування спірними земельними ділянками, у відповідь на що відповідач зазначив, що ним проводилася позапланова перевірка дотримання вимог земельного законодавства ДП "Червона Зірка", під час якої було встановлено порушення, проте вони не є підставами, передбаченими ст. ст. 141, 143, 144 ЗК України для припинення ДП "Червона Зірка" права постійного користування відповідними земельними ділянками; правовою підставою для припинення права постійного користування ДП "Червона зірка" у цьому випадку є саме п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України - систематична несплата земельного та інших податків за земельні ділянки через що місцевий бюджет територіальної громади недоотримав значних сум коштів. Посилається на те, що відповідно до вимог земельного законодавства розпорядником спірних земельних ділянок є ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та саме до його повноважень належить припинити постійне користування цими спірними земельними ділянками, після чого вони повинні бути передані до земель запасу ради в силу положень ЗК України. Водночас, не прийняття відповідачем рішення про припинення права постійного користування відповідними земельними ділянками, розташованими за межами населених пунктів у межах територіальної громади, а також подальшої передачі таких земель до комунальної власності земель запасу Середнянської селищної ради, свідчить про не виконання відповідним органом повноважень, визначених законом та про його неправомірну бездіяльність. Вважає, що у випадку набуття права комунальної власності на відповідні земельні ділянки, селищна рада могла би їх передати в оренду на конкурсній основі, що дозволило б залучити значні кошти до місцевого бюджету. Вважає, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними та, що позивачем було дотримано всіх умов, необхідних для прийняття позитивного рішення, оскільки як на момент подання листа до відповідача, так і на момент звернення до суду, наявні правові підстави для припинення права постійного користування відповідними земельними ділянками.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.11.2022 (суддя - Пригуза П. Д. (з урахування ухвали про виправлення описки від 28.11.2022), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 (головуючий суддя - Г. В. Орищин, судді - Н. А. Галушко, М. Б. Желік), позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП "Червона зірка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1627 га землі в межах згідно з планом землекористування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЗК № 012-00051, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41 та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів від 29.04.1992 № 11, та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування.

Зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області прийняти рішення про припинення належного ДП "Червона зірка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1627 га землі в межах згідно з планом землекористування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЗК № 012-00051, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41, та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів від 29.04.1992 № 11, а також передати земельні ділянки державної власності, які знаходяться у межах плану землекористування згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЗК № 012-00051, та які є сформованими як об`єкти цивільних прав і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за їх кадастровими номерами відповідно до приписів ст. 117 ЗК України - до земель запасу Середнянської селищної ради.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП "Червона зірка" права постійного користування земельною ділянкою площею 2805 га землі в межах згідно з планом землекористування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЗК № 012-00052, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1 та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Киблярівської сільської ради народних депутатів від 17.09.1992 № 15 та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування.

Зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області прийняти рішення про припинення належного ДП "Червона зірка" права постійного користування земельною ділянкою площею 2805 га землі в межах згідно з планом землекористування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЗК № 012-00052, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1 та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Киблярівської сільської ради народних депутатів від 17.09.1992 № 15, а також передати земельні ділянки державної власності, які знаходяться у межах плану землекористування згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЗК № 012-00052, та які є сформованими як об`єкти цивільних прав і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, до земель запасу Середнянської селищної ради.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо передачі до земель запасу Середнянської селищної ради земель державної власності, право власності держави на які не зареєстровано у Державному земельному кадастрі, включно із земельними ділянками під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна ДП "Червона зірка", право на які переходить до територіальних громад автоматично.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 712-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Закарпатської області" утворено Середнянську територіальну громаду, до складу якої увійшли території колишньої Середнянської, Дубрівської, Ірлявської, Киблярівської, Пацканівської та Худлівської сільських рад. Адміністративним центром Середнянської територіальної громади визначено смт. Середнє, Ужгородського району Закарпатської області та, що Середнянська селищна рада Ужгородського району Закарпатської області є правонаступником прав та обов`язків, зокрема Киблярівської та Пацканівської сільських рад щодо регулювання земельних відносин на територіях і землях місцевої громади, тощо.

Господарськими судами встановлено:

- Радгоспу - заводу "Червона зірка" (наразі - ДП "Червона зірка") було надано у постійне користування земельні ділянки площею 1627 га згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЗК № 012-00051, виданого за рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів Ужгородського району Закарпатської області від 29.04.1992 № 11 та площею 2805 га згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЗК № 012-00052, виданого за рішенням Киблярівської сільської ради народних депутатів Ужгородського району Закарпатської області від 17.09.1992 № 15;

- постановою Господарського суду Закарпатської області від 20.03.2019 у справі № 907/551/14, залишену без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2019, ДП "Червона Зірка" визнано банкрутом;

- невикористання ДП "Червона зірка" (забур`янення, заліснення) земельних ділянок площею 1627 га, належних згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЗК № 012-00051, виданим за рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів від 29.04.1992 № 11, а також площею 2805 га, належних згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЗК № 012-00052, виданим за рішенням ради народних депутатів Ужгородського району Закарпатської області від 17.09.1992 № 15;

- несплату з 2011 року ДП "Червона зірка" до місцевого бюджету Пацканівської та Киблярівської сільских рад земельного податку за користування спірними земельними ділянками;

- припинення господарської діяльності ДП "Червона зірка" на землях Пацканівської та Киблярівської сільских рад з 2014 року;

- з дня набрання чинності п. 24 роз. X Перехідних положень ЗК України (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема: а) що використовуються державними підприємствами на праві постійного користування; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

- станом на час розгляду цієї справи частина спірних земель, які належать ДП "Червона зірка" за державними актами на право постійного користування землею від 29.04.1992 серії ЗК № 012-00051, від 17.09.1992 серії ЗК № 012-00052, є сформованими земельними ділянками, відомості про які внесені до Державного земельного кадастру та зареєстровані в реєстрах прав як землі державної власності (20 земельних ділянок), а частина - не сформована у земельні ділянки, в тому числі й землі, на яких розташовані будівлі та споруди, що включені до ліквідаційної маси банкрута ДП "Червона зірка" та перебувають в процесі їх продажу ліквідатором;

- наявність повноважень у ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області припинити право постійного користування земельними ділянками державного підприємства з підстави, визначеної п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України (систематична несплата земельного податку або орендної плати).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, за встановлених вище обставин, дійшли висновку про наявність у позивача суб`єктивних прав та інтересів, які підлягають захисту у цьому випадку. Встановили, що у ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області відсутня свобода розсуду, оскільки у цих відносинах воно виступає щодо ради не як суб`єкт владних повноважень, а як уповноважена власником (державою) особа, яка зобов`язана здійснити передачу земель державної власності, в межах Середнянської територіальної громади, її новому власнику - Середнянській селищній раді і цей обов`язок закріплений у п. 24 роз. Х Перехідних положень ЗК України. Мотивують свої рішення і тим, що із врахуванням повноважень ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та наявності доведеного факту систематичної несплати землекористувачем - банкрутом (ДП "Червона зірка") земельного податку та відсутності перспектив його сплати, у Держгеокадастру є законна (легітимна) підстава для прийняття рішення про припинення права постійного користування землею правопорушника. Легітимність такого втручання обумовлюється не лише нормою п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, але і наявністю іншої підстави, закріпленої у п. "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України (припинення діяльності державного підприємства). Дійшли висновку, що відповідач на виконання вимог п. 24 роз. Х Перехідних положень ЗК України має передати земельні ділянки державної власності, які знаходяться у межах планів землекористування згідно з державними актоми на право постійного користування землею (ДП "Червона зірка"), та які є сформованими як об`єкти цивільних прав та право державної власності на які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за їх кадастровими номерами відповідно до приписів ст. 117 ЗК України до земель запасу Середнянської селищної ради. При цьому, встановили, що інші землі, які не є сформованими, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом в силу вимог закону. Господарські суди встановили, що ані ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, ані Міністерство економіки України не навели фактів, які би виправдали їх бездіяльність у цьому випадку.

Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернулися до Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на ухвалення оскаржуваних судових рішень без урахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, а саме: у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17 (висновок щодо передчасності захисту права позивача), від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 09.02.2016 у справі № 920/1771/14, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (висновок щодо неналежного способу захисту прав позивача та до неналежного відповідача), від 10.08.2020 у справі № 522/1611/17 (висновок про відсутність негативного впливу дій відповідача на інтереси позивача), від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18, від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 (висновок про імперативність та дискрецію повноважень державного органу), від 23.01.2020 у справі № 580/1617/19 (висновок про неприпустимість втручання суду в дискреційні повноваження державного органу). Посилається також і на постанови суду касаційної інстанції від 24.12.2019 у справі № 823/59/17, від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18, від 23.01.2020 у справі № 580/1617/19, від 30.09.2022 у справі № 904/7450/21, від 16.12.2020 у справі № 904/5004/19, від 25.04.2018 у справі № 496/2866/16-ц, від 09.04.2019 у справі № 916/1117/18, від 05.08.2019 у справі № 920/691/18, від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Зазначаючи п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилається на відсутність висновку щодо застосування п. 24 роз. X Перехідних положень ЗК України зі змінами згідно із Законом України від 28.04.2021 № 1423-IХ, який набрав чинності 27.05.2021.

ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області у касаційній скарзі стверджує і про таке:

- безпідставність ототожнення судами попередніх інстанцій статусу земельних ділянок, які "не використовуються" із тими, які "не перебувають в постійному користуванні", що в першому випадку є волею землевласника або землекористувача використовувати їх чи ні, а в другому - є правовим титулом виду використання земельної ділянки;

- вилучення земельних ділянок із постійного користування державного підприємства не припиняє права власності держави на такі землі, до вчинення юридично значимих дій уповноваженими органами;

- прийняття рішень щодо припинення права постійного користування земельними ділянками та передання їх із земель державної до комунальної власності є виключною компетенцією суб`єкта владних повноважень, а суд не вправі підміняти державний орган і приймати рішення замість нього, перекручуючи норми земельного законодавства;

- належним способом захисту можливого порушеного права позивача, при доведеності наявності бездіяльності відповідача, було б зобов`язання останнього повторно розглянути відповідне клопотання позивача згідно з нормами чинного законодавства, що вбачається із висновку Верховного Суду, викладеного у п. п. 24, 25 постанови від 23.01.2020 у справі № 580/1617/19;

- позивач звернувся з позовною вимогою до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП "Червона зірка", яке є третьою особою у цій справі, через те, що останнім не сплачувався земельний податок та, що прийняття рішення про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП "Червона зірка" буде мати правові наслідки саме для користувача земельними ділянками, а не для позивача;

- систематична несплата ДП "Червона Зірка" земельного податку встановлена судами лише на підставі листа ГУ ДПС у Закарпатській області від 21.05.2021 № 7436/6/07-16-13-07 (при цьому жодних належних доказів такої несплати позивчем надано не було).

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду:

- щодо застосування ст. 55, ст. 124, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 4, 73-74, 86 ГПК України, ч. 1 ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, викладених у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 10.08.2020 у справі № 522/1611/17, від 21.05.2021 у справі № 918/1048/20, від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 23.01.2020 у справі № 580/1617/19;

- щодо застосування ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14, ст. 46, п. п. 1, 3, 4 ст. 74, п. 5 ч. 3 ст. 162, ч. 5 ст. 236 ГПК України, викладених у постанові від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20;

- п. п. "в", "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, ч. 3 ст. 24 ЗК України, п. 24 роз. Х Перехідних положень ЗК України, ст. 104 ЦК України, ст. 59 ГК України, ст. 38, ч. ч. 3, 8 ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ч. 1 ст. 59, ч. ч. 3, 7 ст. 62, абз. 5, 6 ч. 1 ст. 63, ч. 5 ст. 65, ст. 96 Кодексу України зі процедур банкрутства, викладених у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 14.07.2021 у справі № 907/456/20, від 30.08.2023 у справі № 906/436/22, від 19.01.2021 у справі № 916/4181/14, від 20.05.2020 у справі № 923/1418/15, від 26.05.2022 у справі № 923/862/15, від 06.12.2022 у справі № 927/1361/13, від 06.10.2020 у справі № 917/1198/16, від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 27.01.2021 у справі № 906/706/19, від 15.02.2022 у справі № 906/621/19;

- щодо застосування ст. 19 Конституції України, ст. ст. 122, 141, 143, 144 ЗК України, викладених у постановах від 25.04.2018 у справі № 496/2866/16- ц, від 30.09.2022 у справі № 904/7450/21, від 16.12.2020 у справі № 904/5004/19, від 09.04.2019 у справі № 916/1117/18, від 05.08.2019 у справі № 920/691/18, від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц, від 14.12.2021 у справі № 855/25/20, від 24.12.2019 у справі № 823/59/17, від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18, від 23.01.2020 у справа № 580/1617/19, від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18.

Посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, прокурор зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 24 ЗК України, ст. 125 ЗК України, п. п. "в", "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, п. 24 роз. Х Перехідних положень ЗК України з врахуванням вимог ч. 1 ст. 59 Кодексу України зі процедур банкрутства у подібних правовідносинах, зокрема: щодо наявності підстав для припинення права постійного користування земельними ділянками державної власності державного підприємства, яке визнано банкрутом та стосовно якого триває ліквідаційна процедура, у якого не виникають нові зобов`язання щодо сплати земельного податку та господарська діяльність якого завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції; наявності підстав для переходу з державної у комунальну власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства - банкрута (в тому числі і під будівлями, спорудами, іншими об`єктами державної власності) на підставі п. 24 роз. Х Перехідних положень ЗК України; наявності обов`язку ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області згідно з п. 24 роз. Х Перехідних положень ЗК України, як єдино можливого законного варіанту поведінки за встановлених фактичних обставин справи, щодо прийняття рішення про припинення права постійного користування спірними землями ДП "Червона зірка" та їх передачі позивачу, як єдиному наступнику прав користування і розпорядження цими землями на майбутнє, за відсутності підстав для припинення права постійного користування землею.

Стверджує також і про те, що висновок щодо застосування вказаних вище норм матеріального права необхідно сформувати із урахуванням Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, Міністерство економіки України також звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх змінити, виключивши з мотивувальної частини висновки щодо оцінки дій щодо нього, зроблених судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Підставою касаційного оскарження Міністерство економіки України визначило п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме, що судами попередніх інстанцій було ухвалено судові рішення без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду про те, що з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20. Посилається на неврахування і висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 910/12727/16, від 24.12.2019 у справі № 823/59/17, від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18, від 23.01.2020 у справі № 580/1617/19, від 30.09.2022 у справі № 904/7450/21, від 16.12.2020 у справі № 904/5004/19, від 09.04.2019 у справі № 916/1117/18, від 05.08.2019 у справі № 920/691/19, від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц, від 25.04.2018 у справі № 496/2866/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі № 235/499/17, від 30.10.2019 у справі № 390/131/18, від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21.

Міністерство економіки України стверджує, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки його аргументам щодо таких порушень, вчинених судом першої інстанції: суд вийшов за межі позовних вимог, порушивши принцип диспозитивності; неправомірно надав оцінку діям Міністерства економіки України, що є питанням суб`єктного складу в межах справи № 907/551/14 про банкрутство ДП "Червона Зірка", що свідчить про порушення норм ст. 11, ст. ст. 13-15 ГПК України; здійснив втручання у дискреційні повноваження Міністерства економіки України; дійшов помилкового висновку про бездіяльність Міністерства економіки України у цьому випадку.

Обґрунтовує касаційну скаргу також і тим, що спірні правовідносини виникли у період до 18.10.2019, тобто до дати набуття Міністерством економіки України статусу органу управління ДП "Червона Зірка" та, що під час розгляду цієї справи суд мав з`ясувати і визначити особу, яка була органом управління у відповідний проміжок часу (ним було Міністерство аграрної політики та продовольства України) і після залучення цієї особи вирішувати питання щодо наявності/відсутності правових підстав для надання оцінки саме діям або бездіяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України (не перебуває в процесі припинення), а не діям Міністерства економіки України.

Посилається і на те, що ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08.11.2022 розгляд цієї справи було призначено на 24.11.2022 та, що Міністерство економіки України зверталося до суду із клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції на підставі ч. 2 ст. 197 ГПК України. Однак, в порушення вимог процесуального законодавства, судом вказане клопотання не було розглянуто та відповідна ухвала не постановлена. Натомість, 25.11.2022 було прийнято рішення, яким задоволено позовні вимоги ради до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та винесено окрему ухвалу щодо Міністерства економіки України щодо обставин, які можуть бути предметом розгляду лише у справі № 907/551/14 про банкрутство ДП "Червона Зірка". Стверджує, що про дату судового засідання, призначеного на 25.11.2022, не повідомлялося, що свідчить про порушення судом норм ст. ст. 120, 236 ГПК України та є безумовною підставою для скасування рішення суду.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк на подання відзиву до 30.10.2023, а ухвалою суду від 13.10.2023 - відкрито за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк на подачу відзиву до 06.11.2023. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.10.2023 було відкрито провадження за касаційною скаргою Міністерства економіки України з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та повідомлено про право надання відзиву до 10.11.2023.

30.10.2023 до Верховного Суду від Фонду державного майна України (далі - ФДМ України) надійшов відзив на касаційні скарги, в якому останній просив касаційні скарги задовольнити, скасувавши оскаржувані судові рішення з підстав наведених у цьому відзиві.

З наведеного відзиву ФДМ України вбачається, що він не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є заявою про приєднання до касаційної скарги (ст. 297 ГПК України). Оскільки ФДМ України не було додано до неї документу про сплату судового збору (ч. 3 ст. 297 ГПК України), а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно заяви про приєднання до касаційної скарги, то подана заява залишається без розгляду.

У відзиві на касаційні скарги позивач просить їх залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які є законними і обґрунтованими, без змін.

До Верховного Суду від ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області 13.11.2023 надійшов відзив, в якому останнє просить задовольнити касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури, скасувавши ухвалені у справі судові рішення з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

21.11.2023 до Верховного Суду від ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області надійшли додаткові пояснення.

У справі оголошувалася перерва з 14.11.2023 до 12.12.2023.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора, позивача, третіх осіб -2, -3, перевіривши наявність зазначених у касаційних скаргах підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, заступника керівника Львівської обласної прокуратури, Міністерства економіки України з огляду на таке.

За п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

Щодо подібності правовідносин, необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (подібний висновок викладений в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Зі змісту норми п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

За змістом ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено і, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (аналогічній висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (п. 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, на яку прокурор та ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області посилається на обґрунтування вимог касаційних скарг), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Отже, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові необхідно відмовити (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, на яку посилаються скаржники на обґрунтування касаційних скарг).

Верховний Суд у постанові від 18.04.2018 у справі № 908/1571/16 сформулював висновок, що не можуть бути задоволені позовні вимоги щодо захисту права, якого особа немає чи яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено.

"Легітимними очікуваннями" (від анг. "legitimate expectations") є розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.06.2014 у справі "Суханов та Ільченко проти України" зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п. 35).

Легітимне очікування спрямоване на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечить захист цих сподівань. Однак легітимні очікування не можна ототожнювати із очікуваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22).

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 924/250/19).

Отже, особа може звернутися до суду за захистом свого наявного права та інтересу, які вважає порушеними, а не тих які можуть виникнути у майбутньому, а також підлягає захисту і "легітимні очікування", а не просто "очікування" особи, які виникають на підставі особистого неправильного сприйняття або помилкової оцінки певних обставин.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021, доповнено роз. Х Перехідні положення ЗК України п. 24, в якому зазначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки врегульована ст. 117 ЗК України та здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.

Водночас вказані норми імперативно визначають, що до комунальної власності не переходять земельні ділянки, які використовуються державними підприємствами на праві постійного користування. Тобто наявність в державного підприємства земельної ділянки на такому правовому титулі, як право постійного користування, свідчить про неможливість переходу такої земельної ділянки у комунальну власність в силу вказаних норм ЗК України.

Стаття 141 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою. Так, відповідно до цієї статті ними є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

У постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 дійшла висновку, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст. ст. 140 - 149 ЗК України.

Частинами 1, 5, 6 ст. 104 ЦК України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

За чинною на момент визнання ДП "Червона зірка" банкрутом ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо (станом на сьогодні втратив чинність).

Аналогічні положення містяться у ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства, який є чинним.

У постанові від 19.01.2021 у справі № 916/4181/14 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку, що з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у нього не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які були нараховані за період після визнання боржника банкрутом, оскільки положеннями п. 3 ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Дійшовши висновку про наявність підстав, передбачених п. п. "в", "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України для припинення права постійного користування ДП "Червона Зірка", судами обох інстанцій належним чином не було перевірено чи відбулося припинення діяльності ДП "Червона Зірка" у встановленому законом порядку та чи визначав позивач підставою припинення права постійного користування земельними ділянками ДП "Червона Зірка" п. "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України (припинення діяльності державного підприємства), звертаючись до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, в якій йому було б безпідставно відмовлено. Суди фактично помилково ототожнили припинення діяльності державного підприємства із невикористанням належних йому на праві постійного користування земельних ділянок за їх цільовим призначенням та із тим, що діяльність як процес господарювання на землі, як процес експлуатації корисних властивостей землі з метою отримання доходів (прибутку) припинена.

Лише у випадку припинення у державного підприємства права постійного користування спірними земельними ділянками, що здійснюється за рішенням відповідного органу - у цьому випадку ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області спірні земельні ділянки могли б бути переданими до земель комунальної власності, а у відповідної ради - виникли б відповідні права на ці земельні ділянки. Неприпинення ж такого права у державного підприємства у встановленому законом порядку не свідчить про те, що спірні земельні ділянки є комунальною власністю (навіть у випадку розташування їх на території ради) з огляду на положення ЗК України, а у відповідної ради - виникли б відповідні права та "правомірні очікування" щодо розпорядження ними.

Отже, вирішуючи цей спір, суди обох інстанцій належним чином не перевірили доводів відповідача щодо відсутності у нього достатніх правових підстав для припинення у ДП "Червона Зірка" права постійного користування спірними земельними ділянками, на наявність яких (підстав) посилається позивач у позовній заяві. В основу своїх рішень поклали лише аргументи позивача про наявність таких підстав (п. п. "в", "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України) для припинення відповідного права у третьої особи, належним чином не дослідивши заперечення інших учасників справи, чим порушили принцип рівності усіх учасників у справі, закріплений у ст. ст. 2, 7 ГПК України. Належним чином не дослідивши чи відбувся перехід спірних земельних ділянок із державної в комунальну власність, фактично визнали, що спірні земельні ділянки є комунальною власністю, зобов`язавши ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області передати їх до земель запасу Середнянської селищної ради.

Отже, Верховний Суд вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду, а також "правомірних очікувань" у цьому випадку.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити також таке.

Глава 4 роз. I ГПК України регулює та визначає учасників судового процесу.

Зокрема, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи (ч. 1 ст. 41 ГПК України).

Частиною 1 ст. 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ч. ч. 3, 4 цієї статті).

Правовий статус третіх осіб регулюється ст. ст. 49 - 51 ГПК України.

Надаючи оцінку вказаним нормам процесуального права, Велика Палата Верховного Суду у п. 8.10 постанови від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 сформулювала висновок, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Водночас, поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17).

Захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

З урахування вказаних норм права вбачається, що належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Разом з тим, права, передбачені ГПК України щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 904/5669/21 (904/801/22). Процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 50 ГПК України), відрізняється за обсягом прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 1316/364/12).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (п. п. 2, 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Тобто саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 48 ГПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в ч. ч. 1, 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.

За власною ініціативою суд не може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 921/273/20, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України.

Верховний Суд у постановах від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі № 203/2/19 дійшов висновку, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Незалучення усіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом цього спору по суті заявлених вимог (аналогічні висновки викладено у п. 5.36 постанови Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 757/8221/19-ц).

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

При цьому відповідні вимоги мають бути заявлені і до осіб, на ім`я яких було зареєстровано відповідне право, оскільки предмет спору безпосередньо стосується їх прав та обов`язків (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справа № 925/1265/16).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ДП "Червона зірка" було надано спірні земельні ділянки у постійне користування, яке просить припинити позивач та передати спірні земельні ділянки до земель запасу ради.

Верховний Суд зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій вище вказаних висновків Верховного Суду не враховали, належним чином не перевірили та не встановили чи заявлені позивачем вимоги у цій справі безпосередньо стосуються прав та обов`язків ДП "Червона зірка", якого позивач у позовній заяві визначив, а суд першої інстанції - залучив до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та чи могли заявлені позивачем вимоги з огляду на предмет і підстави позову бути розглянуті і вирішені судом у спорі позивача з третьою особою. Отже, господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи не виконали свого обов`язку щодо перевірки належності відповідачів у справі, належним чином не встановили чи повинно ДП "Червона зірка" було бути залучено у даному спорі співвідповідачем, а не третьою особою.

Верховний Суд зазначає також і про таке.

21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII.

У п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 зробила висновок про те, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:

одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо. Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц дійшла висновку, що ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника. Таким чином, з огляду на положення законодавства України розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Однак, судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки тому, що постановою Господарського суду Закарпатської області від 20.03.2019 у справі № 907/551/14, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2019, ДП "Червона Зірка" визнано банкрутом, а отже, чи підлягали/не підлягали ці позовні вимоги розгляду у межах справи № 907/551/14, за умов встановлення правильності суб`єктного складу цього спору, зокрема відповідачів.

Оскільки під час розгляду справи суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права; належним чином не спростували доводів відповідача про відсутність у нього підстав для припинення ДП "Червона Зірка" права постійного користування спірними земельними ділянками та належним чином не встановили наявність чи відсутність підстав для переходу спірних земельних ділянок до комунальної власності у встановленому законному порядку; наявності чи відсутності у позивача права та/або інтересу, "законного очікування", які він вважає порушеними у цьому випадку і звернувся за захистом до господарського суду; належного суб`єктного складу цього спору, при цьому задовольнивши частково позов, то Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, дійшов висновку, що ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

З огляду на те, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, заступника керівника Львівської обласної прокуратури, Міністерства економіки України задовольнити частково.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.11.2022 у справі № 907/268/22 скасувати.

Справу № 907/268/22 направити на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О.В.