Постанова

від 20.12.2023 по справі 278/4282/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №278/4282/23 Головуючий у 1-й інст. Євген Татуйко

Категорія 20 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Борисюка Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Житомирі цивільнусправу №278/4282/23 за позовом ОСОБА_1 доБерезівської сільськоїради Житомирськогорайону Житомирськоїобласті провизнання прававласності наземельну ділянкуза набувальноюдавністю за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 13 листопада 2023 року, ухваленого під головуванням судді Татуйка Є.О. в Житомирі,

в с т а н о в и в:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом мотивуючи його тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,0600 га за адресою: АДРЕСА_1 , де і проживає увесь час. Вказує, що до його земельної ділянки примикає земельна ділянка площею 0,10 га, яка належить до земель Березівської сільської ради (Іванівська) Житомирського району, яку він обробляє протягом 30 років. Вважає доведеним факт безперервного володіння вказаним майном протягом тридцяти років, таке володіння не переривалося протягом усього строку набувальної давності. 26 квітня 2012 року рішенням Іванівської сільської ради Житомирського району 12-ї сесії 6-го скликання вирішено надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки площею 0,10 га з метою надання в оренду для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Іванівської сільської ради по АДРЕСА_2 із земель запасу ради. Проте, позивач не скористався наданим йому дозволом та таку документацію із землеустрою не виготовив. Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на земельну ділянку площею 0,10 га, яка належить Березівській сільській раді Житомирського району та розташована по АДРЕСА_2 , що біля домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 13 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, про задоволення його позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції полягає у неповноті та неправильності встановлення обставин, які мають значення для справи. Вказує, що земельна ділянка яку він хоче отримати у власність за набувальною давністю використовувалась як стихійне сміттєзвалище, а тому 30 років назад вона не була нікому потрібна , у зв`язку з чим він вирішив її окультурити та використовувати за непотрібністю її власнику. Помилковим є твердження суду, що майно, яке позивач має намір отримати у власність не деталізоване, оскільки у позовній заяві та додатках до неї вказано межі, розташування, точна площа та відсутність обмежень, обтяжень земельної ділянки. Також зазначає, що помилковим є висновок суду, що позивач не являється добросовісним набувачем земельної ділянки.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Розглянувши справу в межах, визначенихст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Умови набуття права власності за набувальною давністю передбачені устатті 344 ЦК України.

Згідно з вимогами частини першоїстатті 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Так, згідно з положеннями частин першої та четвертоїстатті 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першійстатті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістомстатті 2 ЦК Україниє фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьоїстатті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина другастатті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений уЦК Українистрок, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження№ 61-19156 св 18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першоїстатті 344 ЦК Українидобросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у власності Березівської сільської ради, правонаступника сільської ради Житомирського району Житомирської області, що добре відомо позивачу.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на земельну ділянку, розміром 0,10 в районі АДРЕСА_2 , що знаходиться біля домоволодіння по АДРЕСА_1 , оскільки сам по собі факт тривалого користування позивачем спірною земельною ділянкою не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю на підставі ст.344 ЦК України.

Також колегія суддів врахувала, що ОСОБА_1 пред`явив цей позов як з підстави, передбаченої ст.344 ЦК України, так і з підстави передбаченої ст. 119 ЗК України

Наведена стаття визначає, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно протягом п`ятнадцяти років користуються земельною ділянкою, але не мають документів, що засвідчують наявність у них прав на зазначену земельну ділянку, можуть звернутися до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу такої земельної ділянки у їхню власність. Набуття громадянами права власності на земельну ділянку за давністю користування здійснюється в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами згідно ізстаттею 118 цього Кодексув межах норм, визначенихстаттею 121 цього Кодексу.

Отже,стаття 119 ЗК Українине надає суду повноважень визнавати за особою право на земельну ділянку за давністю користування (набувальною давністю) в судовому порядку. У такому випадку громадяни мають звернутися до уповноважених органів з клопотанням про передачу такої земельної ділянки у їхню власність та набуття права власності на земельну ділянку за давністю користування здійснюється виключно в порядку безоплатної приватизації ділянок, передбаченомустаттею 118 ЗК України.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року у справі № 127/18239/20 (провадження № 61-1589св23).

Власником спірної земельної ділянки є Березівська сільська рада Житомирського району Житомирської області, до якої з клопотанням про одержання у власність земельної ділянки на підставі ст.119 ЗК України позивач не звертався, а суд не вправі перебирати на себе повноваження органів місцевого самоврядування.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишено без змін, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.

Згідно п.2 ч.3ст.389 ЦПК Українисудові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирськогорайонного судуЖитомирської областівід 13листопада 2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Дата складення повного судового рішення 21 грудня 2023 року.

Головуючий

Судді