Постанова

від 06.12.2023 по справі 755/9270/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 755/9270/23 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14192/2023Головуючий у суді першої інстанції А. В. СлободянюкСуддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач 06 грудня 2023 року місто Київ

Справа № 755/9270/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретарі судових засідань Пасічник К. В., Рудик О. Л.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2023 року, постановленуу складі судді Слободянюк А. В., в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва,

у с т а н о в и в :

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2023 року відкрито провадження у справі.

Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом визначення часу спілкування дитини з матір`ю кожен перший та третій тиждень місяця з 09:00 год понеділка до 09:00 год наступного понеділка та зобов`язати батька дитини передавати малолітню доньку її матері за місцем її проживання згідно визначеного судом часу спілкування. Також просила зупинити дію Розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 20 червня 2023 року № 426, яким визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 із батьком ОСОБА_2 до моменту набрання законної сили рішення суду.

В обгрунтування вимог заяви про забезпечення позову зазначено, що позивач звернулась до суду із позовом до відповідача про визначення місця проживання дитини із матір`ю. Вжиття заходів забезпечення позову у межах цивільного спору про визначення місця проживання дитини є об`єктивно нагальним, невжиття зазначених заходів забезпечення може утруднити, зробити неможливим виконання рішення суду, з огляду на наступне.

Сторони у справі є батьками малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

23 квітня 2023 року , батьком дитини ОСОБА_2 , за адресою фактичного проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , було викликано працівників Обухівського РУП ГУНП в Київській області з метою притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст.184 КУпАП (ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей).

Працівниками Обухівського РУП ГУНП в Київській області при виїзді було складено на позивача протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 976519 від 23 квітня 2023 року та безпідставно відібрано малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - передано її батькові дитини, що є відповідачем по справі. Протоколом зафіксовано, що 23 квітня 2023 року позивач ОСОБА_1 перебувала в стані алкогольного сп`яніння та начебто ухилялася від обов`язків забезпечення необхідних умов життя неповнолітньої дитини, однак жодних дій стосовно визначення вищевказаного стану з боку органів поліції не проводилося, умови життя неповнолітньої доньки не обстежувалися, представник органу опіки та піклування при виїзді поліції присутній не був. В той же час, матеріали адміністративної справи направлено до Обухівського районного суду.

02 червня 2023 року постановою Обухівського районного суду Київської області у справі № 372/1929/23 за результатом розгляду матеріалів, що надійшли від Обухівського РУП ГУНП в Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст.184 КУпАП, закрито провадження у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

З 23 квітня 2023 року по момент звернення до суду з позовною заявою, спільна дитина сторін дочка ОСОБА_3 , проживає з відповідачем, котрий всіляко ухиляється від обов`язку надавати можливість позивачу спілкуватися з власною дитиною.

З метою надання правомірності своїм діям, відповідачем ОСОБА_2 , 04 травня 2023 року було подано до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, заяву про визначення місця проживання разом із ним малолітньої доньки ОСОБА_3 .

За рекомендацією Комісії з захисту прав дитини, органом опіки та піклування Дніпровської в місті Києві державної адміністрації винесено Розпорядження від 20 червня 2023 року № 426, де визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 , яке, на думку позивача винесено безпідставно, без дослідження доказів, без надання можливості позивачці належним чином висловити свою думку, з порушенням принципу рівності сторін у наданні доказів та з прийняттям до уваги доводів відповідача, що порочать честь та гідність позивачки.

Доказами того, що відповідач не надає можливість бачитись позивачці з донькою є талон-повідомлення єдиного обліку № 25749 про прийняття і реєстрація заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення ті іншу подію від 09 червня 2023 року Дніпровського УП ГУНП в м. Києві.

На всі прохання позивачки побачити дитину, відповідач реагує агресивно, вимагає від позивачки проходження психіатричного огляду, та повідомляє, що виключно у випадку надання довідки від лікаря про стан здоров`я позивачки надасть можливість побачення з дитиною, що порушує вимоги Сімейного кодексу.

Звернення до правоохоронних органів та до Служб у справ дітей не надали належного результату, а відтак, захист можливий лише у судовому порядку.

На тепер існує правова невизначеність місця проживання малолітньої дитини, наявний спір та конфліктна ситуація між сторонами щодо реалізації батьківських прав та обов`язків. Наразі, позивач не має абсолютно доступу до дитини для реалізації батьківських прав та обов`язків.

Сторона позивача просить врахувати, що негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (встановлення побачень матері з малолітнім сином) з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (втрати емоційного зв`язку між позивачем і сином внаслідок відсутності спілкування протягом тривалого часу), з урахуванням законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, а тому заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач, є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При вирішенні заяви судом позивач також просить врахувати вік дитини, якій 4 роки, ті обставини, що дитина з народження перебувала у постійному контакті з матір`ю, яка підтримувала на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з дитиною. Усунення матері від участі у вихованні та спілкуванні з дитиною призведе до неминучих наслідків, таких як втрата контакту між дитиною та її матір`ю. Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

Враховуючи, що відповідач повністю ізолював матір дитини від спілкування та участі у житті дочки, позивач має підстави вважати, що відповідач застосовує до дитини психологічне насильство. В той же час, у разі забезпечення позову, малолітня дитина буде підтримувати зв`язок з матір`ю та перебувати періодично у звичних для неї умовах, які були змінені батьком 23 квітня 2023 року без погодження з матір ю, і забезпечення позову не призведе до порушення прав відповідача та буде цілком співпадати з інтересами дитини.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Визначено час спілкування малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 кожен перший та третій тиждень місяця з 09:00 годин понеділка до 09:00 годин наступного понеділка, та зобов`язано батька дитини ОСОБА_2 передавати малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її матері ОСОБА_1 за місцем її проживання згідно визначеного судом часу спілкування.

Не погоджуючись з ухвалою суду про забезпечення позову ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що застосовуючи заходи забезпечення позову суд першої інстанції не врахував, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а викладені позивачем обставини не відповідають дійсності.

Звернув увагу на те, що позивач зловживає алкогольними напоями, неодноразово перебувала на лікуванні в реабілітаційному центрі, що виключає можливість залишати дитину разом з її матір'ю.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач вказала, що заперечує проти її задоволення, доводи апеляційної скарги вважає безпідставними та необгрунтованими. Ухвалу суду про забезпечення позову просить залишити без змін як законну та обгрунтовану. Посилаючись на зловживання позивачем алкогольними напоями відповідач не надав суду будь - яких належних доказів на підтвердження зазначеного. Вказала на те, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо дитини, а мати не може бути позбавленна піклування щодо своєї дочки. Однак на прохання побачити дитину відповідач реагує агресивно, дитину не надає, вимагаючи довідку про проходження психіатричного огляду.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 у судовому засіданні апеляційного суду підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити з викладених підстав.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений позивачем вид забезпечення позову є співмірним заходом забезпечення заявленого позову про визначення місця проживання дитини та встановлення судомпевного часу проживання малолітньої дитини з матір`ю є саме тим заходом, який унеможливить ускладнення чи невиконання рішення суду, у разі задоволення позову, та забезпечить можливість ефективного захисту прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, у разі визнання судом прав та інтересів позивача дійсно порушеними.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю узгоджуються із матеріалами справи та встановленими судом обставинами справи з огляду на наступне. Суд враховував інтереси дитини, її вік, та дійшов обгрунтованого висновку, що проживання певний час дитини з матір`ю буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити малолітню дитину від зустрічей з матір`ю. Заявлений позивачем даний вид забезпечення позову суд вважав співмірним заходом забезпечення заявленого позову, враховуючи, що цей спір виник щодо місця проживання дитини.

Судом встановлено, що сторони у справі є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією витягу з реєстру територіальної громади. частини квартири, в якій зареєстрована позивач, належить їй на праві приватної власності відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за №140/2019 17 березня 2023 року.

Фактично проживає ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно Акта № 37 обстеження умов проживання від 26 травня 2023 року житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , проведеного Службою у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області за заявою ОСОБА_1 , створені задовільні умови для виховання та розвитку дитини.

Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 20 червня 2023 року № 426, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком ОСОБА_2 .

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась із заявами до правоохоронних органів про чинення колишнім співмешканцем ОСОБА_2 перешкод у вихованні малолітньої ОСОБА_3 (талони-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстрація заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію № 25749 від 09 червня 2023 року Дніпровського УП ГУНП в м. Києві та № 6751 від 30 травня2023 року Обухівського РУП ГУНП в Київській обл.), однак конкретні результати вирішення спірної ситуації фактично відсутні.

Відповідно до довідки про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин № 2728 від 29 червня 2023 року, у ОСОБА_1 психіатричних, у тому числі спричинених вживанням психоактивних речовин, протипоказань не виявлено; станом на 30 червня 2023 року до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 не притягувалась, непогашеної чи незнятої судимості не має, в розшуку не перебуває (витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявної судимості»).

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року № 372/1929/23 провадження у справі відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20 зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18).

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 вказано, що у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір`ю.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив і у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідач не навів у апеляційній скарзі обґрунтованих доводів про те, що зустрічі дитини із матір`ю можуть призвести до негативних наслідків для стану дитини.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20.

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:

по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;

по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 просила застосувати заходи забезпечення позову шляхом визначення часу спілкування дитини з матір`ю кожен перший та третій тиждень місяця з 09:00 год. понеділка до 09:00 наступного понеділка та зобов`язати батька дитини передавати малолітню доньку її матері за місцем її проживання згідно визначеного судом часу спілкування.

В обґрунтування обраного виду забезпечення позову позивач посилалася на необхідність забезпечення контакту матері з малолітньою донькою на час розгляду справи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У справі, що переглядається, вирішуючи питання про необхідність застосування забезпечення позову, судом встановлено, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача регулярно спілкуватися з дитиною, що між ними дійсно існує спір щодо визначення місця проживання дитини.

Із пояснень сторін в суді апеляційної інстанції встановлено, що позивач бажає спілкуватися із дочкою, погіршання відносин між позивачем та дочкою в останній час не виявлено. При цьому стороною відповідача не надано у розпорядження суду доказів на підтвердження погіршення стану дитини після спілкування із матір`ю, на що ОСОБА_2 вказує в апеляційній скарзі.

Відтак суд вважає, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини, ураховуючи тривалість розгляду судом справи про визначення місця проживання дитини.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному випадку із урахуванням предмету спору заходи забезпечення позову застосовані судом в оскаржуваній ухвалі є співмірними предмету спору, відповідають правам як самої дитини, так і правам її батьків, які мають абсолютні рівні права на спілкування з дитиною та участі в її житті.

Також суд звертає увагу, що донька сторін тривалий час проживала разом з матір`ю, що не заперечується сторонами. В цей період часу мати не чинила перепон у спілкуванні доньки з батьком, а сама дитина нормально розвивалася та була забезпечена всім необхідним, мати дбала про її здоров`я, виховання та розвиток. Тобто, спілкування з матір`ю не становить жодної загрози для дитини або її розвитку.

Доказів зворотнього у розпорядження суду не надано.

Із наданих учасниками справи пояснень у суді апеляційної інстанції вбачається, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір`ю, а також про те, що зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин. Також апеляційний суд вважає що висновок суду першої інстанції щодо необхідності підтримки емоційного контакту матері з дитиною із урахуванням предмету спору та тривалості розгляду справі є правомірним та відповідає саме найкращим інтересам дитини.

Слід також враховувати положення вітчизняного законодавства, зокрема те, що відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що мати, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Таким чином, встановивши існування конфлікту та спору між позивачем і відповідачем стосовно визначення місця проживання малолітньої дитини, а також встановивши відсутність випадків, які обмежують право матері на особисте спілкування з дитиною, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність встановлення зустрічей неповнолітньої дитини з матір`ю без присутності батька.

Жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали право матері на спілкування із малолітньою донькою, чи обставин, які б свідчили про спілкування матері з дитиною, яке перешкоджало б нормальному розвитку дитини, або обумовлювало її побачення з дитиною у присутності інших осіб, судом не встановлено.

Правильно суд врахував і те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітніх дітей, суд обгрунтовано вважав за необхідне застосувати заходи забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.

Правомірно при цьому судом в оскаржуваній ухвалі зазначено про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.

Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.

Колегія суддів вважає, що матеріали справи підтверджують конфліктність взаємовідносин сторін через наявність спору з ким із них повинна проживати дочка.

Не підтверджені будь-якими доказами у справі також посилання апелянта в апеляційній скарзі, що позивач зловживає алклгольними напоями, тому апеляційний суд відхиляє зазначені доводи, які носять характер припущення, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Не навів відповідач у апеляційній скарзі обґрунтованих доводів і про те, що зустрічі дитини із матір`ю, можуть призвести до негативних наслідків для стану дитини.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Суд першої інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, належним чином обґрунтував необхідність вжиття таких заходів.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, враховуючи предмет і підстави позову, характер спірних правовідносин, та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, обраний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи. При цьому колегія суддів враховує, що заходи забезпечення позову вжиті до набрання рішенням у справі законної сили, тобто вони не вирішують спір по суті заявлених вимог, а направлені лише на відновлення стосунків матері з дитиною та забезпечення рівних прав обох батьків у спілкуванні та вихованні спільної дитини до вирішення спору у справі.

Питання щодо судових витрат суд вирішує у відповідност ідо вимог ст. 141 ЦПК України. Оскільки судом відмовлено відповідачу у задоволенні апеляційної скарги, понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню позивачем.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 20 грудня 2023 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна