Постанова

від 20.12.2023 по справі 120/2055/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2055/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук Ірина Миколаївна

Суддя-доповідач - Залімський І. Г.

20 грудня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства "ПУМА" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства "ПУМА" до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та нечинним рішення,

В С Т А Н О В И В :

Фермерське господарство "Пума" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та нечинним рішення Липовецької міської ради від 28.12.2012 № 473 "Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель міста Липовець".

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.08.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17.08.2023 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у рішенні Липовецької міської ради від 28.12.2012 №473 відсутні посилання на норми Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Також технічна документація з нормативно-грошової оцінки земель міста Липовець не містить аналізу регуляторного впливу, повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акту, примірника газети про опублікування проекту регуляторного акту. Відсутність оприлюднення повідомлення про опублікування проекту регуляторного акту від 28.12.2012 №473, самого проекту рішення та прийнятого рішення у друкованому засобі інформації міської ради є порушенням вимог ст. 9, 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та свідчить про незаконність оскаржуваного рішення.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважив, що оскаржуване рішення Липовецької міської ради є нормативно-правовим актом, але ознак регуляторного акту не має, оскільки не встановлює, змінює чи скасовує норми права, так як в результаті його прийняття жодний нормативно-правовий акт не зазнав змін і ним не урегульовуються конкретні правовідносини. Також, результати нормативно-грошової оцінки земель міста Липовець були погоджені відділом Держземагенства у Липовецькому районі (висновок від 17.12.2012 №01-07/1940), а технічна документація про нормативну грошову оцінку земель міста Липовець пройшла державну експертизу, про що у технічній документації міститься позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 21.12.2012. ФГ «Пума» просить визнати нечинним оскаржуване рішення із формальних підстав.

Третьою особою не подано відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2023, з урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 28.12.2012 Липовецькою міською радою прийнято рішення №473 "Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель міста Липовець".

ФГ "Пума" є власником нежитлової будівлі загальною площею 202,5 м.кв., яка розташована за адресою: м. Липовець, вул. Копитка В., будинок 64. Державна реєстрація права власності проведена 04.08.2020, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.08.2020 (номер витягу 219465437).

Відповідна нежитлова будівля розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 0522210100:01:002:1508, площею 2,5468 га.

На підставі акту комісії щодо визначення та відшкодування розміру збитків власникам землі та землекористувачам від 08 листопада 2022 року, нанесених при використанні ФГ «Пума» в особі голови Дишканта Володимира Михайловича земельної ділянки площею 2,5468 га, кадастровий номер: 0522210100:01:002:1508, яка розташована по вул. В. Копитки, 64 в м. Липовець, з порушенням законодавства без правовстановлюючих документів за період з 01.01.2021 по 30.09.2022 визначено шкоду, заподіяну місцевому бюджету в сумі 376561,25 грн.

Крім того, інформацією з ДЗК в оренді ФГ "Пума" перебувають наступні земельні ділянки: з кадастровим номером 0522210100:01:001:1247, площею 0,008 га. Дата державної реєстрації права оренди за ФГ "Пума" 30.10.2019, номер запису 11629601. з кадастровим номером 0522210100:03:000:0236, площею 0,9491 га. Дата державної реєстрації права оренди за ФГ "Пума" 13.12.2017, номер запису 23989463. з кадастровим номером 0522210100:03:000:0237, площею 2,1164 га. Дата державної реєстрації права оренди за ФГ "Пума" 13.12.2017, номер запису 23989959.

При цьому, як зазначив позивач, розрахунок збитків та визначення розміру орендної плати за користування наведеними вище земельними ділянками здійснювався з урахуванням коефіцієнтів нормативно-грошової оцінки, затвердженої рішенням Липовецької міської ради від 28.12.2012 № 473.

Позивач вважає протиправним рішення Липовецької міської ради від 28.12.2012 № 473 "Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель міста Липовець", а тому звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуючи рішення Липовецької міської ради від 28.12.2012 №473 "Про затвердження технічної документації з нормативно - грошової оцінки земель міста Липовець", представник позивача не вказує про існування у позивача будь-яких зауважень до самої нормативно - грошової оцінки земель міста Липовець, а лише вказує на процедурні порушення підчас її затвердження, не обґрунтовуючи при цьому, яким чином це порушило права позивача.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначений перелік питань, які відносяться до виключної компетенції сільських, селищних та міських рад, до яких, зокрема, належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Положенням статті 201 Земельного кодексу України визначено, що грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі.

Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

Згідно із положеннями статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" за результатами бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Частиною 1 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації.

Відповідно до Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" державна експертиза землевпорядної документації (далі - державна експертиза) - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об`єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об`єктів експертизи.

Згідно зі ст. 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" у разі якщо об`єкт державної експертизи не повною мірою відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, він повертається на доопрацювання. При цьому вказуються конкретні вимоги, відповідно до яких необхідно внести зміни і доповнення до об`єкта державної експертизи.

Встановлено, що 28.12.2012 Липовецькою міською радою прийнято рішення №473 "Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель міста Липовець", яким вирішено затвердити технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Липовець Липовецької міської ради Вінницької області станом на 01.01.2012, виготовлену ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», визначивши, що: 1.1. в місті Липовець виділено 31 оціночний район, які об`єднано в 3 економіко-планувальні зони; 1.2. середня базова вартість 1 кв. м. земель міста Липовець складає 85,74 грн.

При цьому, результати нормативної грошової оцінки земель населеного пункту м. Липовець були погодженні Відділом Держземагенства у Липовецькому район та рекомендовані до затвердження на черговій сесії міської ради, що підтверджується висновком від 17.12.2012 №01-07-1940.

Крім того, технічна документація про нормативну грошову оцінку земель міста Липовець пройшла державну експертизу, що підтверджується висновком Головного управління Держземагенства у Вінницькій області №1392 від 21.12.2012.

Обґрунтовуючи протиправність рішення Липовецької міської ради від 28.12.2012 №473 "Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель міста Липовець" представник позивача зазначає, що відсутність оприлюднення повідомлення про опублікування проекту регуляторного акту, самого проекту рішення та прийнятого рішення №437 від 28.12.2012 у друкованому засобі інформації міської ради є порушенням вимог ст. 9, 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та свідчить про незаконність, нечинність оскаржуваного рішення. Крім того, зазначив, що технічна документація з нормативно - грошової оцінки земель міста Липовець не містить аналізу регуляторного впливу. Відповідні обставини, на переконання представника позивача, свідчать про порушення процедури прийняття регуляторного акту, що, на його думку, є підставою для визнання його нечинним.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу №461/8220/13-а, де предметом спору також визначено рішення органу місцевого самоврядування (ухвала міської ради), яким затверджено грошову оцінку земель, у постанові від 08.05.2018 дійшла висновку, що така ухвала міської ради є нормативно-правовим регуляторним актом, оскільки прийнята уповноваженим органом суб`єкта владних повноважень, змінює норми права, скасовує інший правовий акт, поширюється на невизначене коло осіб (платників податку з плати за землю, коло яких не є конкретно визначеним, оскільки ухвала лише визначає коло суб`єктів, на які поширюється її дія, однак жодним чином не персоніфікує їх) та спрямована на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та іншими суб`єктами господарювання (стаття 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»).

Таким чином, є помилковими твердження відповідача стосовно того, що спірне рішення не має ознак регуляторного акту, а отже його прийняття не потребувало реалізації процедур передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

При цьому, положеннями Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», поміж іншого, встановлено обов`язок регуляторних органів із планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, підготовки аналізу регуляторного впливу та оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом.

Для погодження до уповноваженого органу разом з проектом регуляторного акта подаються аналіз регуляторного впливу цього проекту та копія оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту з метою одержання зауважень і пропозицій.

Тривалість погодження проекту регуляторного акта не може перевищувати одного місяця з дня одержання проекту уповноваженим органом.

Уповноважений орган розглядає проект регуляторного акта та документи, що додаються до нього, і приймає рішення про погодження цього проекту або рішення про відмову в його погодженні. Це рішення не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття подається до органу, який розробив проект регуляторного акта.

Згідно ст.36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: 1) відсутній аналіз регуляторного впливу; 2) проект регуляторного акта не був оприлюднений.

Обґрунтовуючи протиправність рішення Липовецької міської ради від 28.12.2012 №473 "Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель міста Липовець", представник позивача посилається виключено на відсутність аналізу регуляторного впливу, а також на те, що проект регуляторного акта не був оприлюднений. Підтверджуючи свою позицію представник позивача посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 08 травня 2018 року по справі № 461/8220/13-а.

Суд зауважує, що порушення процедури прийняття рішення суб`єкта владних повноважень може бути підставою для скасування такого рішення лише, якщо таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Правові висновки аналогічного змісту були відображені у постановах Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18, від 22.05.2020 у справі №825/2328/16, від 13.10.2020 у справі №815/2503/16, від 17.02.2021 у справі №804/1190/18, від 16.12.2021 у справі №640/11468/20.

Обґрунтовуючи порушення оскаржуваним рішення прав позивача, представник позивача зазначив, що розрахунок збитків та визначення розміру орендної плати за користування позивачем земельними ділянками здійснювався з урахуванням коефіцієнтів нормативно-грошової оцінки, затвердженої рішенням Липовецької міської ради від 28.12.2012 №473.

Водночас, окрім констатації факту застосування під час розрахунку збитків та визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянки коефіцієнтів нормативно-грошової оцінки, затвердженої рішенням Липовецької міської ради від 28.12.2012 №473, позивач не обґрунтовує яким саме чином зазначені обставини, якими позивач обґрунтовує протиправність оскаржуваного рішення, вплинули на визначення розміру таких коефіцієнтів та в чому саме полягає їх невідповідність положенням чинного законодавства.

Крім того, представник позивача також жодним чином не обґрунтовує обставин того, яким чином відсутність аналізу регуляторного впливу, а також не опублікування проекту оскаржуваного рішення порушило його права та які саме права були порушенні. При цьому, саме лише посилання на застосування коефіцієнтів нормативно-грошової оцінки, затвердженої рішенням Липовецької міської ради від 28.12.2012 №473, за відсутності заперечень до їх змісту, не може свідчити про протиправність самого рішення, яким такі коефіцієнти були затвердженні.

До того ж, земельні ділянки з кадастровими номерами 0522210100:03:000:0236 та 0522210100:03:000:0237, взагалі перебувають за межами міста Липовець, а тому коефіцієнти, затвердженні спірним рішенням, взагалі не впливають на розмір орендної плати за користування відповідними земельними ділянками.

Частина 2 статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Право на судовий захист закріплено й статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини 1 якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але й вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

До таких висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 року у справі №288/1557/16-а.

Скасування ж оскаржуваного рішення у судовому порядку, у цьому конкретному випадку, не призведе до зміни обсягу прав та обов`язків позивача, не вплине на правову регламентацію спірних правовідносин, а отже не забезпечить ефективний захист його прав та інтересів. У такому випадку не буде досягнуто виконання завдання адміністративного судочинства.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 07.10.2021 року у справі №160/17179/20 та від 01.02.2022 року у справі №160/1936/21.

Посилання представника позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 08 травня 2018 року по справі № 461/8220/13-а, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, адже правовідносини у даній справі та справі № 461/8220/13-а не є тотожними чи подібними.

З урахуванням наведеного у сукупності апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуючи рішення Липовецької міської ради від 28.12.2012 №473 представник позивача не вказує про існування у позивача будь-яких зауважень до самої нормативно-грошової оцінки земель міста Липовець, а лише вказує на процедурні порушення підчас її затвердження, не обґрунтовуючи при цьому, яким чином це порушило його права, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Фермерського господарства "ПУМА" залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.