Постанова

від 21.12.2023 по справі 140/5124/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/5124/23 пров. № А/857/11148/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Ільчишин Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Волдінером Ф.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо не здійснення нарахування та виплати їй, починаючи з 27.09.2022, підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796), що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, згідно Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік та зобов`язати відповідача нараховувати та виплачувати їй, починаючи з 27.09.2022, підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 цього Закону, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, згідно Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2023 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону №796 та зобов`язано відповідача провести ОСОБА_1 з 27.09.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст.39 цього Закону, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення даного спору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його змінити в частині розміру підвищення до пенсії, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до ст.39 Закону №796 спірна доплата здійснюється у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції змінити в частині розміру підвищення до пенсії, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що позивачка є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (Категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Позивачка відповідно до паспортних даних, проживає в смт. Любешів Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд) №106 від 23.07.1991, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Листом №6090-4593/Ю-02/8-0300/23 від 13.03.2023 відповідач повідомив позивачку, що рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 порядок виконання ст.39 Закону №796 не установлено, а тому підстав для проведення нарахування та виплати із 17.07.2018 підвищення до пенсії, як особі яка не працює та проживає на території гарантованого добровільного відселення немає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Проте, колегія суддів за необхідне змінити оскаржуване рішення, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом №796.

Згідно ст.39 Закону №796 (у редакції, чинній до 01.01.2015), громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

28.12.2014 було прийнято Закон України Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин №76-VIII (далі - Закон №76), який набрав чинності 01.01.2015, п.п.7 п.4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39, 45.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) п.п.7 п.4 розділу І Закону №76, які втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція стаття 39 Закону №796, яка була чинною до 01.01.2015.

Таким чином, враховуючи те, що рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796 у редакції, яка діяла до 01.01.2015, позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 по зразковій справі №240/4937/18, яка відповідно до ст.291 КАС України має бути врахована при розгляді цієї справи.

Таким чином, враховуючи те, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 п.п.7 п.4 розділу І Закону №76 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), колегія суддів дійшла висновку, що саме з 17.07.2018 відновлено дію ст.39 Закону №796, у редакції до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №987-VIII від 04.02.2016 (далі - Закон №987).

Враховуючи наведене, ст.39 Закону №796 з 17.07.2018 має такий зміст :

Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

-у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

-у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

-у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

В іншій частині ст.39 Закону №796 діє у редакції Закону №987.

З урахуванням встановлених обставин справи та висновків щодо застосування норм права, викладених у рішенні Верховного Суду від 21.01.2019 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 та ст.39 Закону №796 позивачка має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, визначених ст.39 цього Закону.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).

Відповідно до ч.1 ст.23 БК України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.

01.01.2015 набрав чинності Закон №79, пунктом 63 якого розділ VI Прикінцеві та перехідні положення доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону №796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, вказані положення Закону №79 не були визнані неконституційними.

Таким чином, 01.01.2015 КМУ були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796.

Водночас, надання Законом №79 Уряду повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796, не означає, що йому надано право їх зменшувати або скасовувати. Уряд не має права приймати будь-які підзаконні акти, які суперечать Закону №796. Оскільки ст.39 Закону №796 (в чинній з 17.07.2018 редакції, зокрема, Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №230/96-ВР від 06.06.1996) не уповноважує КМУ встановлювати розміри доплат для осіб, які працюють у зонах безумовного та гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також розміри підвищення до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, натомість самостійно і чітко визначає такі розміри, то застосуванню підлягає саме норма ст.39 Закону №796, яка є самодостатньою в цьому питанні, і безсумнівно наділена вищою юридичною силою.

Конституційний Суд України у рішенні №3-рп/2012 від 25.01.2012, крім іншого, вказав, що КМУ регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України лише тоді, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.

Таким чином, позовні вимоги в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону №796 слід задовольнити шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці спірне підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).

В частині застосування судом першої інстанції п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №1774-VIII від 06.12.2016 (далі - Закон №1774), колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774 визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Вказаний Закон набрав чинності з 01.01.2017, який запроваджує обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників, інших виплат, а не для визначення розміру пенсійних виплат.

Отже, встановлене вищевказаними положеннями Закону №1774 обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів тощо жодним чином не впливає на спірні правовідносини.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення справи в частині визначення розміру спірного підвищення до пенсії, через що рішення суду в цій частині слід змінити, а в решті рішення суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року по справі №140/5124/23 змінити та визначити розмір підвищення до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, що підлягає нарахуванню та виплаті на користь ОСОБА_1 на рівні двох мінімальних заробітних плат згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік.

У решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі №140/5124/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос Н. В. Ільчишин