Постанова

від 20.12.2023 по справі 826/8760/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 826/8760/17

адміністративне провадження № К/990/27954/22, №К/990/17885/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/8760/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-промислова компанія Співдружність Україна" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020 (суддя Качур І.А.), постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2022 та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023 (головуючий суддя Кузьменко В.В., судді: Ганечко О.М., Василенка Я.М.),

В С Т А Н О В И В:

В липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-промислова компанія Співдружність Україна» (далі також - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС в м. Києві (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0033251404 та №0033301404 від 07.07.2017; №0038441404 та №0038471404 від 31.07.2017; №0044411304 від 29.08.2017.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентами (ТОВ «ОБРІЙ-НК», ТОВ «ЮГ АГРО-ПРАЙД 1», ТОВ «АГРОБІЗНЕС ЮГ»), які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року, позов задоволено.

Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 05 квітня 2022 року задоволено заяву Товариства про ухвалення додаткового судового рішення у справі та стягнуто з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39 848,00 грн (тридцять дев`ять тисяч вісімсот сорок вісім грн).

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом відповідно до п. 200.11 ст. 200 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) в порядку, встановленому п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Агро-промислова компанія Співдружність Україна" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за лютий 2017 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 17.03.2017 № 9044088613), за березень 2017 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 18.04.2017 № 9068437146), за квітень 2017 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 17.05.2017 № 9091734170), за травень 2017 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 19.06.2017 № 91166117996).

За результатами перевірки складено акт від 15.06.2017 № 309/26-15-14-04-01/37817784, відповідно до висновків якого встановлено, що в порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 ПК України Товариством завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2017 року на 2 919 947,00 грн, за березень 2017 року - 5 005 871, 00 грн та завищено суму від`ємного значення за березень 2017 року на 741 296, 00грн.

За результатами перевірки складено акт від 13.07.2017 № 485/26-15-14-04-01/37817784, відповідно до висновків якого встановлено, що в порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 ПК України ТОВ "Агро-промислова компанія Співдружність Україна" завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2017 року на 1595333,00 грн. та завищено суму від`ємного значення за квітень 2017 року на 25589, 00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 04.08.2017 № 544/26-15-14-04-01/37817784 відповідно до висновків якого встановлено, що в порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 ПК України позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2017 року на 373298,00 грн.

Контролюючим органом зроблено висновок про те, що господарські операції не мали реального характеру, оскільки стали наслідком фіктивних договірних відносин Товариства з контрагентами ТОВ "ОБРІЙ-НК", ТОВ "ЮГ АГРО-ПРАЙД 1", ТОВ "АГРОБІЗНЕС ЮГ". Проаналізувавши наявну інформацію, відповідачем зазначено, що договори щодо придбання товару (кукурудзи 3 класу) у вказаних контрагентів на загальну суму ПДВ 8 667 114, 00 грн було укладено без мети настання реальних наслідків, а відтак у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

На підставі актів перевірки відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення - рішення від 07.07.2017 №0033251404, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 7925818,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3962909,00 грн, №0033301404, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 741296,00 грн; від 31.07.2017 №0038441404, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1595333,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 797666,50 грн та №0038471404, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 25589,00 грн; від 29.08.2017 №0044411304, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 373298,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 186649,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, виходив з того, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не надано доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем належних та достатніх доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі контролюючий орган зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій з контрагентами ТОВ «ОБРІЙ-НК», ТОВ «ЮГ АГРО-ПРАЙД 1», ТОВ «АГРОБІЗНЕС ЮГ», на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх фактичного здійснення належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів, наявність ознак фіктивності господарської діяльності контрагентів по ланцюгу постачання (ТОВ "РАЙН-ТЕХ", ТОВ "ГРАНТ ЮГ", ТОВ "ТАЙМС-ІКС", ТОВ "КАБАЛ"), відсутність у них відповідних ресурсів і умов, необхідних для виконання спірних операцій та наявність податкової інформації щодо провадження вказаними товариствами діяльності, спрямованої на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

За змістом касаційної скарги підставою касаційного оскарження вказано пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховний Суд ухвалою від 27 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року у цій справі.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Також контролюючим органом подано касаційну скаргу на додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 05.04.2023, в якій останній просить таку постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні заяви Товариства про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що заявлений позивачем розмір правничої допомоги є безпідставним та необґрунтовано завищеним, а суд, відповідно до правової позиції Верховного Суду, не зобов`язаний присуджувати стороні усі заявлені нею витрати. Вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності) та розумності таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Правовою підставною касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанцій у цій справі скаржником зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу контролюючого органу, подану на додаткову постанову суду апеляційної інстанції, в якому просить таку постанову залишити без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення. Стверджує, що заявлені ним витрати на правничу допомогу є обґрунтованими та співмірними зі складністю справи й наданими послугами, часом, витраченим на надання послуг, обсягом послуг та ціною позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт «а»).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За змістом підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пункт 200.1 статті 200 ПК України визначає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.4 статті 200 ПК України).

Отже правові наслідки у виді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

При цьому, слід врахувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто, на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само, створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Водночас, із визначеного в ПКУ поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто, господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості. Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності. З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції, передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому, економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції. Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості. Варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

Документальне обґрунтування наявності ділової мети передбачає наявність документів управлінського обліку, первинних документів, які платник податків використовує в господарській діяльності, зокрема, у перспективі, або коли наявна потреба в здійсненні збиткових операцій з огляду на стратегічні цілі чи несприятливі обставини. Такі документи мають містити загальноприйняті реквізити, такі як дата складання та підписи уповноважених осіб, і можуть бути використані під час перевірки або затребувані в установленому ПКУ порядку.

Таким чином, ділова мета може бути відсутня лише в таких операціях: головною ціллю або однією з головних цілей операції є несплата (неповна сплата) суми податків та/або зменшення обсягу оподатковуваного прибутку платника податків; у зіставних умовах особа не була б готова придбати (продати) такі товари, роботи (послуги), нематеріальні активи, інші предмети господарських операцій, відмінні від товарів, у непов`язаних осіб.

Ураховуючи принцип превалювання сутності над формою, перевага має надаватися економічній сутності господарських операцій.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Так, судами встановлено, що у періоді, що перевірявся позивач мав договірні взаємовідносини з TOB «ОБРІЙ-НК» (договір поставки сільськогосподарської продукції (кукурудзи) № JP/00325 від 17.01.2017), ТОВ «ЮГ АГРО-ПРАЙД 1» (договір поставки сільськогосподарської продукції (кукурудзи) № JP/00361 від 16.02.2017 , № JP/00355 від 10.02.2017, № JP/00358 від 13.02.2017, № JP/00368 від 22.02.2017, № JP/00394 від 13.03.2017, № JP/00379 від 03.03.2017, № JP/00417 від 24.03.2017) та ТОВ «АГРОБІЗНЕС ЮГ» (договір поставки сільськогосподарської продукції (кукурудзи) № JP/00380 від 03.03.2017, № JP/00387 від 09.03.2017, № JP/00415 від 24.03.2017).

В підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано товаро-транспортні накладні, платіжні доручення, витяги з реєстру про прийняття товару, видаткові накладні та податкові накладні.

В спростування доводів контролюючого органу про відсутність у контрагентів позивача та третіх осіб (Товариств, з якими контрагентами позивача було укладено договори поставки продукції) відповідних ресурсів і умов, необхідних для виконання спірних операцій, Товариством подано, а судами попередніх інстанцій досліджено копії документів контрагента TOB «ОБРІЙ-НК» на підтвердження господарської діяльності та договірних відносин з третіми особами (договори поставок, договір оренди нерухомого майна (складу), податкові декларації та ін.); копії документів контрагента TOB «ЮГ АГРО-ПРАЙД 1» на підтвердження господарської діяльності та договірних відносин з третіми особами (довідка сільської ради щодо використання земельних ділянок, договір оренди нежилого приміщення, податкові розрахунки сум доходів, нарахованого на користь платників податку і сум утриманого з них податку (щодо виконання робіт, пов`язаних з вирощуванням зернових за цивільно-правовими договорами), витяги з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (щодо оренди земельних ділянок для вирощування зерна), інформація з інформаційно-статистичного спостереження 4-сг (щодо засіяння орендованих земель для вирощування кукурудзи), податкові декларації на прибуток, баланс та звіт про фінансові результати товариства та ін.; копії документів контрагента TOB «АГРОБІЗНЕС ЮГ» на підтвердження господарської діяльності та договірних відносин з третіми особами (підтвердження використання у своїй діяльності орендованих активів (складські приміщення, трактор, комбайн, вантажівки), довідка виконкому села (щодо використання земель них ділянок), договір оренди нерухомого майна, витяги з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (щодо оренди земельних ділянок для вирощування зерна), інформація з інформаційно- статистичного спостереження 4-сг (щодо засіяння орендованих земель для вирощування кукурудзи), податкові декларації на прибуток, баланс та звіт про фінансові результати товариства та ін.

Реалізацію продукції, придбаної у вищевказаних контрагентів, підтверджують документи з її продажу кінцевим споживачам, а саме: договори поставки, вантажно-митні декларації, повідомлення про фактичне вивезення, реєстри прийнятого вантажу.

При цьому, оцінюючи наслідки спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, суди вказали, що наявні первинні документи дають можливість визначитися з їх суттю, змістом та обсягом, ідентифікувати учасників та перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, а відтак, дійшли переконання, що у ході перевірки Товариством подана вся необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами, а також того, що укладені угоди мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними.

Разом з тим, суди відмітили, що відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, як і не доведено, що зміст укладених між ними угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів, або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Не підтверджено відповідачем й невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

При цьому суди виходили з того, що відповідачем не здійснювалась перевірка контрагентів на предмет наявності у останніх необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності, зокрема, основних фондів, матеріальних та трудових ресурсів, укладених цивільно-правових угод з іншими суб`єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки ж контролюючого органу про неможливість здійснення вказаними підприємствами господарських операцій із позивачем ґрунтуються виключно на оцінці податкової інформації, що, як визнали суди, не є достатнім для об`єктивного встановлення дійсних обставин.

В цьому контексті, слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Сама ж лише по собі наявність податкової інформації щодо контрагентів та контрагентів контрагентів не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Враховуючи наведене та зважаючи на положення частини 1 статті 341 КАС України, яка передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Що ж стосується посилань контролюючого органу на ряд постанов Верховного Суду, висновки яких, на думку останнього, мали б бути враховані судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень у цій справі, то колегія суддів зазначає наступне.

Контролюючий орган посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених відповідачем рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. При цьому у наведених контролюючим органом постановах Верховного Суду, зокрема наголошувалось про необхідність дослідження сукупності обставин справи та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій у конкретному спірному випадку.

Таким чином, наведені скаржником судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, встановлених судами, тому посилання на те, що рішення у цій справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Доводи контролюючого органу по наведених вище, на думку останнього, порушеннях позивачем вимог податкового законодавства, зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки вже оцінених судами доказів.

Однак, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління Державної податкової служби у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Надаючи ж правову оцінку висновкам Шостого апеляційного адміністративного суду, пов`язаним з вирішенням питання про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

На підтвердження обґрунтованості витрат на правничу допомогу позивачем до суду надано копії таких документів: договору про надання правової допомоги № 2-1/27-2022 від 08.08.2022, укладеного між позивачем та АО «КМ Партнери»; акта про надання послуг від 09.09.2022; витягу з акта від 09.08.2022 щодо надання послуг; рахунку-фактури від 09.08.2022 № 92; банківської виписки від 12.08.2022 на підтвердження отримання коштів АО «КМ Партнери»; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, посвідчення адвоката, витяг з Єдиного реєстру адвокатів України та посвідчення помічника адвоката.

Оцінивши докази на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що час, витрачений на підготовку, надання консультацій, складання, подання документів та представництва інтересів в суді апеляційної інстанції відповідає умовам договору про надання правової допомоги. Обсяг, види та вартість правничої допомоги є співмірними з урахуванням складності справи та часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, та є обґрунтованими, з чим також погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Суд також звертає увагу на те, що чинне законодавство покладає обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У касаційній скарзі податковий орган не наводить жодного належного аргументу щодо неспівмірності таких витрат.

При вирішенні заяви позивача апеляційним судом було перевірено співмірність розміру витрат на оплату послуг адвокатів із складністю справи та наданих адвокатами послуг, обсягом цих послуг, а також ціною позову, як цього вимагає частина п`ята статті 134 КАС України. Апеляційний суд навів мотиви, з яких він виходив при задоволенні заяви, й такі заявником касаційної скарги не спростовані.

Відтак, проаналізувавши доводи касаційної скарги, встановлені фактичні обставини, описані вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, підстави для скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2022 та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023 у справі №600/1528/22-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева І.А. Васильєва