Окрема думка

від 21.12.2023 по справі 822/3423/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

21 грудня 2023 року

м. Київ

Cудді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Васильєвої І.А.

справа №822/3423/17

адміністративне провадження №К/9901/49253/18

Верховний Суд постановою від 14.12.2023 задовольнив касаційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.12.2017 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у справі від 27.03.2018 у справі за позовом Дочірнього підприємства ''Кам`янець-Подільське публічне акціонерне товариство ''Гіпсовик'' ''Альфа-Гіпс'' до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування податкової вимоги, та скасував зазначені судові рішення в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо нарахування підприємству пені з податку на прибуток в сумі 79' 816,51 грн та з податку на додану вартість в сумі 50' 576,55 грн, а також визнання протиправною та скасування податкової вимоги щодо погашення податкового боргу на суму нарахованої пені (130' 393,06 грн), і ухвалив в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Ухвалюючи таке рішення, судова колегія Верховного Суду виходила з того, що контролюючим органом за наслідками перевірки позивача за період з 01.01.2014 по 31.03.2017 складено акт від 15.09.2017 №1937/22-01-14-10/30614778, в якому встановлено заниження позивачем податкових зобов`язань зі сплати податку на прибуток підприємства за 2014 рік та ПДВ за лютий, липень, серпень, листопад 2015 року, січень-лютий 2016 року. Після сплати підприємством визначених за наслідками перевірки зобов`язань 13.10.2017 контролюючий орган нарахував підприємству пеню на суму занижених податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємства та ПДВ, починаючи з дати коли податкові зобов`язання мали бути сплачені за відповідний податковий період та за весь період такого заниження. Спираючись на правову позицію Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 27.09.2022 у справі №380/7694/20, а також відсутність спору щодо правильності обрахунку розміру пені у цій справі (№822/3423/17), Верховний Суд визнав, що дії податкового органу, в межах, які оскаржувалися позивачем у справі №822/3423/17, відповідають правовому регулюванню, встановленому підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України на час виникнення спірних правовідносин.

У постанові від 27.09.2022 у справі №380/7694/20 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від правової позиції, що була висловлена в низці постанов, зокрема від 19.06.2018 у справі №820/3878/17, від 27.11.2018 у справі №822/2591/17, від 20.11.2019 у справі №280/411/19, від 14.05.2020 у справі №822/3190/17, про те, що з огляду на зміни, внесені до статті 129 ПК України, які набрали чинності 01.01.2017, сплата грошових зобов`язань протягом десяти днів з дня отримання податкового повідомлення-рішення звільняє платника податків від сплати нарахованої пені на суму заниженого податкового зобов`язання за весь період заниження, та сформулювала правовий висновок.

Згідно з правовим висновком судової палати Верховного Суду початок нарахування пені, встановлений у підпункті 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України у редакції, чинній з 01.01.2017, пов`язаний зі спливом граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, яке мало бути виконане, якби платник податків не порушив норми податкового законодавства і не занизив його у відповідний період. Тобто нарахування пені розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків цього зобов`язання за відповідний податковий (звітний) період, щодо якого виявлено заниження, та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Вважаю, що такі висновки Судової палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27.09.2022 у справі №380/7694/20 є правильними, підстави для відступу від такої позиції відсутні, водночас, на мою думку, при розгляді цієї справи (№822/3423/17) слід було застосувати принцип правової визначеності, як одного із суттєвих елементів верховенства права, яким повинен керуватися суд відповідно статті 6 КАС України.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності. Зокрема, у рішенні ''Сєрков проти України'' (SERKOV v. UKRAINE) (Заява № 39766/05) від 07.07.2011 Європейський Суд з прав людини наголосив на наступному:

`` 39. Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись. Сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (див. рішення у справах ''Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії'' (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), [ВП], заява №63235/00, п. 56, ECHR 2007?IV та ''Скоппола проти Італії'' (Scoppola v. Italy № 2) [ВП], заява № 10249/03, п. 104, ECHR 2009?...).

40. Проте Суд не вбачає жодного виправдання для зміни юридичного тлумачення, з якою зіткнувся заявник. Насправді, Верховний Суд України не навів жодних аргументів, щоб пояснити відповідну зміну тлумачення. Така відсутність прозорості мала обов`язково вплинути на довіру суспільства та віру в закон. З огляду на обставини цієї справи Суд вважає, що спосіб, у який національні суди тлумачили відповідні положення законодавства, негативно вплинув на їхню передбачуваність``.

У рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" (№8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки.

Таким чином, принцип правової визначеності виявляється, серед іншого, не тільки у чіткості та зрозумілості норм права, які підлягають застосуванню, але й забезпеченні єдності судової практики та єдиному розумінні та тлумаченні відповідних норм права судами. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, відсутність механізму, що забезпечує узгодженість практики національних судів, утворює стан постійної невизначеності, що, у свою чергу, є порушенням права на справедливий суд.

Системне тлумачення зазначених правових категорій дозволяє дійти висновку, що Верховний Суд не тільки забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, як про це зазначається у частині 1 статті 36 Закону України ''Про судоустрій і статус суддів'', а й забезпечує остаточне вирішення спору як суд останньої інстанції, адже саме рішення Верховного Суду гарантують дотримання принципу правової визначеності (Верховний Суд постановляє остаточні судові рішення, які не можуть ставитися під сумнів). Поряд з цим, Верховний Суд має уникати випадків правового пуризму, в тому числі скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.

На такому підході наголосив і Верховний Суд у складі судової палати у справі №500/2486/19 (постанова від 26.11.2020), зазначивши, що суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.

Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

У постанові від 09.12.2019 у справі №826/14532/18 Верховний Суд зазначив, що оскільки постанова Великої Палати Верховного Суду згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень оприлюднена після того як суди ухвалили оскаржувані рішення, відсутні підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норму частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У межах даної справи (№822/3423/17) суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов товариства частково, застосували норми підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України в редакції, чинній з 01.01.2017, щодо початку нарахування пені, з урахуванням сформованої правової позиції судом касаційної інстанції щодо цього, підтриману Верховним Судом, зокрема у постановах від 27.11.2018 у справі №822/2591/17, від 14.05.2020 у справі №822/3190/17, від якої згодом судовою палатою Верховного Суду у справі №380/7694/20 (постанова від 27.09.2022) було зроблено відступ.

Здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у справі, Суд послався на правові висновки Верховного Суду у постанові від 27.09.2022 у справі №380/7694/20, в той час як позов у цій справі (№822/3423/17) був поданий у грудні 2017 року і вирішений судами першої та апеляційної інстанцій до зміни відповідної судової практики. Жодних порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, окрім того, що за наслідками зміни правового підходу судовою палатою Верховного Суду з приводу початку нарахування пені, передбаченого у підпункті 129.1.1 ПК України у редакції, чинній з 01.01.2017, висловленої у постанові від 27.09.2022, при касаційному перегляді оскаржуваних рішень не встановлено.

Підсумовуючи наведене, касаційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області слід було залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.12.2017 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у справі від 27.03.2018 - без змін.

...........................

І.А. Васильєва,

Суддя Верховного Суду