Рішення

від 21.12.2023 по справі 503/429/23

КОДИМСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 503/429/23

Провадження № 2/503/238/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого-судді Вороненка Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Вдовиченко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кодима, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Балтський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), до ОСОБА_2 , про визнання батьківства, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення аліментів,

встановив:

Позивач подала до суду вище вказаний позов посилаючись на ті обставини, що проживала з відповідачем сім`єю без укладення шлюбу з лютого 2012 року по жовтень 2012 року, коли останній виїхав за кордон на заробітки. При цьому, ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дочку ОСОБА_3 , відомості про батька якого були внесенні до актового запису про народження у відповідності до ч.1 ст. 135 СК України на підставі заяви матері. Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Водночас відповідач ОСОБА_2 добровільно не надає допомоги на утримання дитини, яка проживає разом з нею. У зв`язку з чим на теперішній час позивач змушена пред`явити до відповідача даний позов шляхом подання до суду відповідної позовної заяви, в якій просить суд визнати ОСОБА_2 батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язати Кодимський відділ ДРАЦС у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме зазначити відомості про відповідача ОСОБА_2 , як її батька, а також видати нове свідоцтво про народження; та стягнути щомісячно з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

21.04.2023 року ухвалою суду (а.с.11-12) позовну заяву було залишено без руху з встановленням строку і способу усунення її недоліків.

08.09.2023 року ухвалою суду (а.с.25-27) відкрито провадження за вказаним позовом та справу призначено до розгляду у загальному позовному провадженні. Крім того, судом також вирішено питання про залучення до участі у справі Балтський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та витребувано відомості від органу Державної прикордонної служби України про перетин державного кордону відповідачем. Одночасно роз`яснено відповідачу його право у 15 денний строк з дня одержання ухвали про відкриття провадження подати на адресу Кодимського районного суду Одеської області відзив на позов.

У встановлений судом строк відповідач не скористався своїм процесуальним правом учасника справи, зокрема відзив на позовну заяву не подав.

07.11.2023 року ухвалою суду (а.с.43) строк підготовчого провадження у даній справі був продовжений на тридцять днів.

29.11.2023 року ухвалою суду (а.с.60-61) у даній справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час і місце судового засідання була своєчасно повідомлена належним чином у порядку встановленому ч.2, 4-5, 8 п.1 ст. 128 ЦПК України та Порядку надсилання повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.01.2023 року № 28, про що свідчить довідка про доставку їй 01.12.2023 року судової повістки у вигляді SMS-повідомлення, згідно поданої заявки від 03.07.2023 року (а.с.19). При цьому, в матеріалах справи міститься письмова заява позивача від 10.10.2023 року (а.с.39) про розгляд справи за її відсутності.

Представник третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Балтського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце судового засідання третя особа була своєчасно повідомлена належним чином у відповідності до вимог ч.2, 4-5 ст. 128 ЦПК України, шляхом направлення судової повістки на електронну адресу цієї особи зазначену на веб-сайті Мін`юста та зазначену нею самою у змісті своїх клопотань і листі поданих до суду (а.с.32, 37, 52, 67), про що свідчить відповідна довідка від 01.12.2023 року (а.с.66) про доставку електронного листа із судовою повісткою про виклик третьої особи. Таке повідомлення третьої особи відповідає правовій позиції висловленій Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 61-3069св21). При цьому, від керівника третьої особи начальника відділу Віти Тарнавської надійшли на адресу суду письмові заяви від 19.09.2023 року № 1444/24.18-21 (а.с.32, 37), від 10.11.2023 року № 1798/24.18-21 (а.с.52) і від 06.12.2023 року № 1948/24.18-21 (а.с.67), в якій, серед іншого, заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника відділу.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце судового засідання був своєчасно повідомлений належним чином у порядку встановленому ч.10 ст. 187 та ч.11ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення 29.11.2023 року оголошення (а.с.64) на офіційному веб-сайті судової влади України за веб-адресою - https://court.gov.ua/fair, оскільки згідно відповіді Державної міграційної служби України від 30.08.2023 року №6.2-11771/6-23 (а.с.22) на запит суду у порядку, передбаченому ч.6 ст. 187 ЦПК України, місце проживання відповідача зареєстроване на території, яка з 24.02.2022 року є тимчасово окупованою у відповідності до п.4 Розділу ІІ Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно до положень ч.1ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Водночас із цим п.1 ч.3ст. 223 ЦПК Українипередбачає, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Згідно ч.3ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явились, враховуючи положення ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні фактичні обставини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 пред`явила до відповідача ОСОБА_2 позов про визнання батьківства та стягнення аліментів посилаючись на те, що саме останній є батьком дитини ОСОБА_3 народженої нею 03.02.2013 року, а відомості про батька якої були внесенні до актового запису про народження № 35 від 16.02.2013 року на підставі її заяви, тобто у відповідності до ч.1 ст. 135 СК України, що в свою чергу підтверджують копія свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кодимського районного управління юстиції в Одеській області 16.02.2013 року (а.с.5) та копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження сформованого 21.03.2023 року за № 00038931628 (а.с.6-7).

Згідно відомостей наявних у відповіді Державної міграційної служби України від 30.08.2023 року №6.2-11771/6-23 (а.с.22) та у відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 15.11.2023 року №91-55840/18/23-Вих (а.с.55) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, який має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 та 06.11.2019 року о 23:36 годині в`їхав на територію України через пункт пропуску «Краківець», а 07.11.2019 року о 04:40 годині виїхав з території України через пункт пропуску «Краківець».

Нормативно-правове застосування

Відповідно до ст.128СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першоїстатті 135 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок по застосуванню статті 130 СК України та вказано, що «закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України».

Однак, для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Враховуючи обставини справи, чутливість правовідносин, в яких виник спір, суд вважає, що встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об`єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи. Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-текст є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, параграф 34, від 07 травня 2009 року). Аналогічні висновки зроблені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в своїх постановах від 18.11.2020 року у праві № 159/3926/18 (провадження № 61-13142св20) та від 02.03.2020 року у справі № 530/1231/16-ц (провадження № 61-43301св18).

При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що норма ч.2 ст. 128 СК України існує в редакції з часу набрання даним кодексом чинності, тобто ще з 01.01.2004 року, в той час як рішення у справі Калачова проти Російської Федерації № 3451/05 було ухвалено лише 07 травня 2009 року.

Відповідно до ч.4 і 8 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

У відповідності до ст. 19 Конвенції про права дитини, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою національного законодавства, держави-учасниці, які її підписали, взяли на себе зобов`язання вживати усіх необхідних законодавчих та інших заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

Згідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. На підставі ч.3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ч.1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ч.2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ч.1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Висновки суду

щодо основної позовної вимоги про визнання батьківства:

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, яка ратифікованапостановою Верховної Ради № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх випадках щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Суд додатково відзначає, що предмет позову у даній справі має важливе значення для особистих прав самої дитини, що насамперед стосується чутливих правовідносин пов`язаних із взаємозв`язком дитини з особою, яка в дійсності є її батьком.

Статтею 81ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Положеннями частин 1-3 статті 13 ЦПК України також передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином позивачем ОСОБА_1 в обґрунтування пред`явленого нею позову про визнання батьківства підлягала доведенню обставина батьківства відповідача ОСОБА_2 стосовно народженої нею дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку на сьогодні можна довести лише єдиним точним науковим методом шляхом проведення судової генетичної експертизи.

Аналогічний за своєю суттю висновок зроблений Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в своїй постанові від 22.11.2021 року у праві № 755/12273/15-ц.

Згідно ч.3 ст. 177 ЦПК України, уразі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Крім того, згідно пункту 8 ч.2 ст. 197 ЦПК України, у підготовчому засіданні суд. Серед іншого, вирішує питання про призначення експертизи.

Однак, позивач ОСОБА_1 не скористалася своїм процесуальним правом на порушення питання про призначення судової генетичної експертизи ні при поданні позовної заяви до суду, ні під час підготовчого провадження у даній справі, а ні протягом судового розгляду. При цьому, позивач ОСОБА_1 не з`явилась в жодне із призначених судом підготовчих і судове засідання подавши заяву про проведення розгляду справи за її відсутності.

Згідно положень ч.4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином позивачем ОСОБА_1 не доведено батьківство відповідача ОСОБА_2 стосовно народженої нею дитини ОСОБА_3 належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом висновком експерта за результатом проведення судово-генетичної експертизи.

щодо оцінки доказів наданих позивачем в обґрунтування основної позовної вимоги:

На підтвердження обґрунтованості свого позову про визнання батьківства позивачем ОСОБА_1 до позовноїзаяви булододано трисвітлини (а.с.8-9)на якихїї зафіксованоразом ізособою чоловічоїстаті,але зазначенісвітлини надумку судужодним чиномне підтверджуютьфакт батьківства відповідача ОСОБА_2 щодо малолітньої ОСОБА_3 , оскільки не є належними і допустимими доказами цього факту

Окрім того, суд відзначає ту обставину, що не має можливості встановити, що зображена на згаданих світлинах разом із позивачем ОСОБА_1 особа чоловічої статі дійсно є відповідачем ОСОБА_2 , так як матеріали справи не містять в собі документів або їх копій із зафіксованим у них зовнішнім зображенням відповідача ОСОБА_2 ,а томусуду немає зчим порівнятизображення цієїособи.

Жодних інших доказів в обґрунтування позову про визнання батьківства відповідача суду не надано.

У зв`язку з чим суд вважає, що пред`явлений позивачем позов в частині основної вимоги про визнання батьківства необґрунтований, а тому в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.

щодо похідної позовної вимоги про внесення змін до актового запису про народження:

Суд відзначає те, що у відповідності до положень ч.1 ст. 134 СК України рішення суду про визнання батьківства із зазначенням змін, які треба внести до актового запису про народження, само по собі є підставою для видання нового Свідоцтва про народження.

У відповідності до положень підпункту 2.16.4 пункту 2.16 розділу II Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, який затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 року № 96/5 (надалі за текстом Правила), на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.

При цьому,положення абзацудев`ятого пункту2.1розділу II Правил передбачають, що заява про визнання батьківства, яка є підставою для внесення змін, може бути подана до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису про народження (крім випадків, коли актовий запис про народження складено дипломатичним представництвом або консульською установою України) або за місцем постановлення рішення суду про визнання батьківства.

Крім того, відповідно до положень першого абзацу пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» 15.05.2006 року № 3, резолютивна частина рішення щодо визнання батьківства (материнства) має містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

У зв`язку з чим позовна вимога заявлена позивачем в частині щодо зобов`язання органу ДРАЦС внести відповідні зміни до актового запису про народження дитини та видати нове Свідоцтво про народження може бути предметом судового рішення виключно у випадку оскарження бездіяльності органу ДРАЦС щодо виконання відповідного судового рішення, а тому на даний час є заявленою безпідставно внаслідок своєї передчасності.

При цьому. позовна вимога позивача ОСОБА_1 про внесення змін до актового запису № 35 про народження ОСОБА_3 та видачі нового свідоцтва про народження є похідною вимогою від основної позовної вимоги про визнання батьківства, у зв`язку з чим не підлягає окремому задоволенню за умови відмови в задоволенні основної вимоги. Тому в цій частині позову також необхідно відмовити.

Крім цього, суд вважає відзначити те, що у випадку задоволення позову позивача ОСОБА_1 в частині основної позовної вимоги про визнання батьківства, то таке рішення само по собі було б підставою для внесення органом ДРАЦС відповідних змін до актового запису про народження. У зв`язку з чим вимога позивача про зобов`язання органу ДРАЦС внести зміни до актового запису про народження може бути предметом судового рішення виключно у випадку оскарження бездіяльності щодо виконання судового рішення про визнання батьківства, а тому її заявлення позивачем в позовній заяві разом із позовною вимогою про визнання батьківства є безпідставним внаслідок своєї передчасності.

Водночас із цим позивач не пред`являла позову до органу ДРАЦС, оскільки при поданні своєї позовної заяви до суду не визначав в ній останній як відповідача у справі, а натомість визначила його лише третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Внаслідок чого протягом судового розгляду справи Кодимський ВДРАЦС / Балтський ВДРАЦС користувався процесуальними правами виключно наявними у третьої особи, а не сторони у справі (відповідача).

Тому судом за результатом розгляду справи також не може бути ухвалено рішення про зобов`язання органу ДРАЦС вчинити певні дії.

Таким чином суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позову в частині позовної вимоги, яка стосується органу ДРАЦС, але не була до нього пред`явлена.

щодо похідної позовної вимоги про стягнення аліментів:

Позовна вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення на її користь аліментів з відповідача ОСОБА_2 на утримання народженої нею дитини ОСОБА_3 , яка проживає разом з нею, є похідною вимогою від основної позовної вимоги про визнання батьківства, у зв`язку з чим не підлягає окремому задоволенню за умови відмови в задоволенні основної вимоги. Тому в цій частині позову також необхідно відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» («Рrоnіnа V. Ukrаіnе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.258,259,264,265ЦПК України,ст.128,134СК України, суд

ухвалив:

Відмовити повністю в задоволенні позову ОСОБА_1 ; зареєстроване та фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Балтський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), місцезнаходження: Одеська область, Подільський район, м. Балта, вул. 30 років Перемоги, 24, до ОСОБА_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП невідомий, про визнання батьківства, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення аліментів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Д.В. Вороненко