Рішення

від 18.12.2023 по справі 152/1393/23

ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 152/1393/23

2/152/395/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18 грудня 2023 року м.Шаргород

Справа №152/1393/23

Провадження №2/152/395/23

Шаргородський районний суд

Вінницької області

в складі:

головуючого судді Славінської Н.Л.,

з участю:

секретаря судового засідання Бабиної І.Д.,

прокурора Шаргородського відділу

Жмеринської окружної прокуратури Чада А.П.,

розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою керівника Тульчинської окружної прокуратури Хоменка Леоніда Пилиповича в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації,

встановив:

І. Стислий виклад позиції позивача, відповідача.

1. Виклад позиції позивача.

04.10.2023 року керівник Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області Хоменко П.Л. звернувся до Шаргородського районного суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельні ділянки шляхом конфіскації.

У позові керівник Тульчинської окружної прокуратури просить припинити право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами 0525387800:02:001:0103 площею 1,5543 га та 0525387800:02:001:0104 площею 1,7727 га, які розташовані в адміністративних межах с. Стрільники Шпиківської селищної ради, шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області; стягнути з відповідача на користь Вінницької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у сумі 5368 грн.

Мотивуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що Тульчинською окружною прокуратурою Вінницької області за результатами вивчення питання законності використання ОСОБА_1 , громадянином російської федерації, земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які розташовані в адміністративних межах с. Стрільники Шпиківської селищної ради Тульчинського району (колишня назва Стрільницька сільська рада Шаргородського району), встановлено порушення земельного законодавства, які полягають в порушенні вимог ч.4 ст.81 Земельного Кодексу України щодо не відчуження іноземцем земельних ділянок сільськогосподарського призначення, прийнятих у спадщину.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином російської федерації, паспорт номер: НОМЕР_1 , виданий 16.12.2006 року, видавник: совєтський РОВД м. волгоград, зареєстрований за адресою: російська федерація, АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна установлено, що громадянину російської федерації ОСОБА_1 на праві приватної власності належать земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами 0525387800:02:001:0103 площею 1,5543 га та 0525387800:02:001:0104 площею 1,7727 га, які розташовані в адміністративних межах с. Стрільники Шпиківської селищної ради (колишня назва Стрільницька сільська рада Шаргородського району).

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на зазначені земельні ділянки з кадастровими номерами 0525387800:02:001:0103 площею 1,5543 га та 0525387800:02:001:0104 площею 1,7727 га проведено 12.11.2015 року на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 12.11.2015 року, відповідно за №1-1877 та №1-1878, посвідчених державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної контори Вінницької області, відповідно до яких спадкоємцем майна ОСОБА_2 , 1937 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його син ОСОБА_1 .

Спадщина, на яку видані вказані свідоцтва, складається із земельних ділянок площею 1,5543 га та 1,7727 га, цільове призначення яких для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровими номерами 0525387800:02:001:0103 та 0525387800:02:001:0104.

У подальшому 12.11.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 0525387800:02:001:0103 площею 1,5543 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 774876805253, та 0525387800:02:001:0104 площею 1,7727 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 239037005253.

Таким чином, відповідач успадкував спірні земельні ділянки, зареєстрував право власності на них, будучи громадянином російської федерації.

Таким чином, право власності на вищевказану земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у ОСОБА_1 виникло з моменту державної реєстрації цього права, а саме з 12 листопада 2015 року.

Згідно зінформацією УправлінняДержавної міграційноїслужби Україниу Вінницькійобласті №0501.4-5962/05.3-23від 31.08.2023року, ОСОБА_1 за облікамиУДМС уВінницькій областіне значиться.

Крім того, відповідно до інформації Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницької області ОСОБА_1 на території громади не зареєстрований та фактично не проживає.

Як наслідок, Тульчинською окружною прокуратурою виявлено порушення вимог ст.ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.ст.80, 81, 145 Земельного кодексу України у зв`язку із перебуванням у приватній власності ОСОБА_1 вищезазначених земельних ділянок.

За змістом частини другої статті 81 Земельного кодексу України іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Крім того, за змістом частини четвертої статті 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до ч.1 ст.145 ЗК України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

Статтею 140 ЗК України встановлено, що підставою припинення права власності на земельну ділянку є, зокрема, не відчуження земельної ділянки іноземними особами у встановлений строк у випадках, встановлених законом.

У разі невиконання цієї вимоги настають наслідки, встановлені ч.ч.2, 4 ст.145 ЗК України, а саме, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах.

Пунктом 10 ч.1 ст.346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Згідно із ст.354 Цивільного кодексу України, до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Відповідно до ч.5 ст.41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином, упродовж року після набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (з 12.11.2015 року по даний час) не відчужив їх, є підстави для конфіскації земельних ділянок у власність держави.

Згідно зі ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що ОСОБА_1 порушив визначену ст.ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.ст.80, 81, 145 Земельного кодексу України процедуру використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення та, як іноземний громадянин, не відчужив її упродовж року після набуття права власності. На даний час відповідач без перешкод використовує спірні земельні ділянки на території України на власний розсуд. Володіння громадянином російської федерації земельними ресурсами на території України, власником яких відповідно до стю13 Конституції України є Український народ, в умовах розв`язаної російською федерацією повномасштабної війни, створює загрозу національним інтересам України та її безпеці.

Наразі продовольча безпека України потребує величезної уваги, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо повернення земельних ділянок у власність держави та їх подальше використання з метою забезпечення потреб у першу чергу громадян України.

Окрім цього, воєнні дії, які ведуться на території України, вкрай негативно впливають на продовольчі процеси у нашій державі, зокрема багато земель сільськогосподарського призначення на територіях, де ведуться активні бойові дії, на даний час забруднені та не можуть використовуватися за призначенням, сотні гектарів залишаються окупованими. Це в сукупності призведе до зниження врожайності, тому у цих умовах важливим є те, щоб кожна земельна ділянка, яка використовується з порушенням вимог законодавства, була безумовно повернута у власність держави.

Відповідно до ч.4 ст.145 Земельного кодексу України, позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель.

Відповідно до п.1, п.п.33 п.4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади який реалізує державну політику у сфері державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, зокрема, у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є уповноваженим органом щодо здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності та в даному випадку, з урахуванням ч.ч.2, 4 ст.145 Земельного кодексу України, звернення до суду із позовом про конфіскацію земельної ділянки.

Підставою представництва прокурором інтересів держави у даному спорі є бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (ч.2 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру»).

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави, 07.08.2023 року Тульчинською окружною прокуратурою Вінницької області до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надіслано лист, яким повідомлено про виявлені порушення та встановлення причин не звернення до суду з позовною заявою про конфіскацію вказаних земельних ділянок.

Разом з тим, уповноваженим державним органом заходи щодо конфіскації земельних ділянок не вжито, листом від 16.08.2023 року повідомлено окружну прокуратуру про відсутність коштів на сплату судового збору, що дає підстави прокурору вживати заходи представництва інтересів держави в суді.

Тульчинською окружною прокуратурою повідомлено позивача про встановлення підстав для представництва інтересів держави у суді та про намір звернутися до суду із вказаним позовом.

При обґрунтуванні позову керівник Тульчинської окружної прокуратури Хоменко П.Л. покликається на вимоги ст.ст.22, 81, 140, 145 ЗК України, ст.ст.346, 354 ЦК України, ст.23 ЗУ «Про прокуратуру».

Під час судового розгляду прокурор Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури Чад А.П. позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі, зокрема, припинити право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами 0525387800:02:001:0103 площею 1,5543 га та 0525387800:02:001:0104 площею 1,7727 га, які розташовані в адміністративних межах с. Стрільники Шпиківської селищної ради, шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області; стягнути з відповідача на користь Вінницької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у сумі 5368 грн.

У вступному та заключному слові, а також впродовж судового розгляду прокурор Чад А.П. зазначив, що відповідач ОСОБА_1 є іноземнимгромадянином,зокрема,громадянином російськоїфедерації. 12.11.2015 року на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом відповідач успадкував майно ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . До складу спадщини увійшли земельні сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами 0525387800:02:001:0103 площею 1,5543 га та 0525387800:02:001:0104 площею 1,7727 га, які розташовані в адміністративних межах с. Стрільники Шпиківської селищної ради.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_1 досі володіє вказаними земельними ділянками, а не відчужив їх відповідно до вимог ст.81 ЗК України.

В цьому прокурор Чад А.П. вбачає порушення вимог ст.ст.13, 14, 41 Конституції України та ч.4 ст.81 ЗК України, що є підставою для конфіскації спірних земельних ділянок у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на підставі ст.145 ЗК України. Оскільки Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області з відповідним позовом не зверталося та не має такого наміру, то наявні підстави для звернення з позовом в інтересах держави керівника Тульчинської окружної прокуратури на підставі ст.23 ЗУ «Про прокуратуру».

Позивач Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не направило свого представника для участі в судовому засіданні, разом з тим, представник ОСОБА_3 , що має право вчиняти дії від імені позивача (а.с.53-55), надіслала на електронну адресу Шаргородського районного суду письмові пояснення, у яких просить задовольнити позов керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації, а розгляд справи здійснювати у відсутності представника ГУ Держгеокадастру (а.с.50-51).

Обґрунтовуючи правову позицію позивача, представник Головного управлінняДержгеокадастру уВінницькій областіЧугаєнко К.Є.зазначила,що ОСОБА_1 , який є громадянином рф, прийняв, у спадщину після смерті ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 0525387800:02:001:0103 площею 1,5543 га та 0525387800:02:001:0104 площею 1,7727 га, цільове призначенняяких дляведення товарногосільськогосподарського виробництва, які розташовані в адміністративних межах с. Стрільники Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницької області.

12.11.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності відповідача на вказані земельні ділянки.

На момент успадкування зазначених земельних ділянок, державної реєстрації права власності, та по теперішній час відповідач є громадянином російської федерації, відповідно до інформації Управління Державної міграційної служби України у вінницькій області.

Положеннями частини 2, 3 статті 81 ЗК України визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності: в) прийняття спадщини.

Згідно з ч.4 ст.81 даного Кодексу, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до частин 1, 2 ст.145 Земельного кодексу України, у разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач 12.11.2015 року зареєструвала право власності на земельні ділянки площею 1,5543 га та площею 1,7727 га з відповідними кадастровими номерами 0525387800:02:001:0103 та 0525387800:02:001:0104.

Однак протягом року, починаючи з 12.11.2015 року, у відповідності до вимог частини 4 статті 81 Земельного кодексу України, відповідач зобов`язаний був відчужити вказані земельні ділянки.

Отже, враховуючи, що відповідач, будучи іноземним громадянином, порушив національне законодавство України, оскільки упродовж року після набуття права власності на вказані земельні ділянки не здійснив їх відчуження, ці земельні ділянки підлягають конфіскації у власність держави в порядку ст.145 Земельного кодексу України.

2. Виклад позиції відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання відзиву на позов і відзиву із викладом своїх заперечень щодо позову не подав, не дивлячись на пропозицію суду, викладену в ухвалі про відкриття провадження у справі від 05.10.2023 року (а.с.35-36).

Відповідно до інформації з Єдиного державного демографічного реєстру за №257049 від 04.10.2023 року про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_1 вбачається, що відповідна інформація у вказаному Реєстрі відсутня (а.с.32).

З інформації Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, що надійшла на електронну адресу суду 05.10.2023 року за вхідним №5694, вбачається, що відповідач ОСОБА_1 на території Стрільницького старостинського округу не зареєстрований та не проживає, місце його проживання, перебування не відомо (а.с.34).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, паспорт серії та номер: НОМЕР_1 , виданий 16.12.2006, видавник: совєтський РОВД м. волгоград, зареєстрований за адресою: російська федерація, АДРЕСА_1 (а.с.106), а відтак, є іноземцем, відповідно до вимог ч.1 ст.496 ЦПК України.

Згідно із ст.497 ЦПК України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

На підставі Закону України від 01.12.2022 року, який набрав чинності 23.12.2022 року «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22.01.1993 року, та Протоколу до вказаної Конвенції від 28.03.1997 року, а також Україна вийшла із вказаної Конвенції та протоколу до неї, тому, враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 не має зареєстрованого у передбаченому законом порядку місця проживання в Україні, суд здійснював її повідомлення та виклик у судові засідання під час розгляду справи по суті належним способом, передбаченим ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, що відповідає вимогам ч.11 ст.128 ЦПК України.

Оголошення про виклик відповідача у судові засідання, призначені на 04.12.2023 року та на 18.12.2023 року, розміщені на веб-сайті «Судова влада України» відповідно, 20.11.2023 року та 04.12.2023 року (а.с.113, 119).

Відповідно до вимог ч.11 ст.128 ЦПК України, з опублікуванням оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Таким чином, суд вважає, що відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи по суті, не прибув до суду повторно без поважних причин, відзиву на позовну заяву на пропозицію суду, що викладена в ухвалі про відкриття провадження у справі від 05.10.2023 року, не подав без поважних причин.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе закінчити розгляд справи у відсутності відповідача ОСОБА_1 , оскільки його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі №918/539/16.

ІІ. Заяви, клопотання позивача, відповідача.

1. 11.10.2023 року виконуючий обов`язки керівника Тульчинської окружної прокуратури Барановський О.Б. (а.с.45) надіслав до Шаргородського районного суду клопотання про витребування доказів судом (а.с.41-44).

2. 18.10.2023 року представник Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Чугаєнко К.Є. (а.с.53-55) надіслала на електронну адресу Шаргородського районного суду письмові пояснення (а.с.50-52).

3. Відповідач ОСОБА_1 заяв та клопотань, пов`язаних з розглядом справи, до суду не подавав.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

1. Відповідно до ухвали суду від 05.10.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву керівника Тульчинської окружної прокуратури Хоменка П.Л. в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації, та відкрито провадження у справі; розгляд цивільної справи призначено в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого провадження; відкрито підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання; запропоновано відповідачеві у п`ятнадцятиденний строк подати відзив на позов або зустрічний позов у цей же строк (а.с.35-36).

2. На підставі ухвали суду від 26.10.2023 року задоволено клопотання в.о.керівника Тульчинської окружної прокуратури Барановського О.Б. про витребування доказів, підготовче засідання відкладено у зв`язку із витребуванням доказів (а.с.62-63).

3. Ухвалою суду від 20.11.2023 року закрито підготовче провадження у справі; призначено розгляд справи по суті; визначено дві дати судових засідань; здійснено виклик відповідача шляхом поміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с.109-110).

4. 04.12.2023 року судове засідання у справі відкладено у зв`язку із неприбуттям відповідача (а.с.117).

5. У судовому засіданні 18.12.2023 року без виходу до нарадчої кімнати суд постановив ухвалу про розгляд справи у відсутності представника позивача ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

6. Крім того, у судовому засіданні 18.12.2023 року судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення (а.с.124).

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи; чи були і ким порушені інтереси держави, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли земельні правовідносини, зокрема, пов`язані з припиненням права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцем, які не відчужені останнім протягом року, що регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі ЗК України), Цивільним кодексом України (далі ЦК України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України.

Судом встановлено наступні фактичні обставини, що підтверджуються доказами.

Так, суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 1,5543 га та площею 1,7727 га з відповідними кадастровими номерами 0525387800:02:001:0103 та 0525387800:02:001:0104, які розташовані в адміністративних межах с. Стрільники Шпиківської селищної ради, цільове призначення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказана обставина підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 12 листопада 2015 року, що видані державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної контори Вінницької області (а.с.99 на звороті, а.с.101 на звороті).

З свідоцтв про право на спадщину за законом вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем майна свого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спадщина, на яку видано означені свідоцтва складається із: земельної ділянки площею 1,5543 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0525387800:02:001:0103, яка розташована на території Стрільницької сільської ради та належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН №150473, виданого Шаргородською РДА Вінницької області 13.06.2003 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку за №227; земельної ділянки площею 1,7727 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0525387800:02:001:0104, яка розташована на території Стрільницької сільської ради та належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого Шаргородською державною нотаріальною конторою Вінницької області 11.12.2013 року в реєстрі за номером 2-975, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 239037005253, номер запису про право власності 3799601, індексний номер витягу 14434386 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданий Шаргородською державною нотаріальною конторою Вінницької області 11.12.2013 року, кадастровий номер 0525387800:02:001:0104 (а.с.99 на звороті, а.с.101 на звороті).

Вказані обставини підтверджуються матеріалами спадкової справи №563/14, заведеної 04.11.2014 року до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 (а.с.71-107).

Крім того, з матеріалів спадкової справи №563/14 вбачається, що спадкоємець відповідач ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Стрільники Шаргородського району Вінницької області (а.с.79 на звороті), є іноземним громадянином, зокрема, громадянином російської федерації, що підтверджується паспортом громадянина російської федерації: НОМЕР_1 , що виданий 16.12.2006 року, видавник: совєтський РОВД м. волгоград. Згідно з паспортом, місце проживання: російська федерація, АДРЕСА_1 (а.с.106).

Для оформлення спадщини представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_4 (а.с.94, на звороті) подав нотаріусу картку платника податків України №2258022830 (а.с.106 на звороті).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №348640599 від 29.09.2023 року, 12.11.2015 року державним нотаріусом Шаргородської ДНК Масилюк Р.М. зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,7727 га з цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0525387800:02:001:0104, що розташована на території Стрільницької сільської ради, за громадянином російської федерації ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 239037005253 (номер відомостей про речове право (право власності) 12023074; індексний номер рішення про державну реєстрацію 26095381 від 12.11.2015 року) (а.с.16-17).

Крім того, як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №348640323 від 29.09.2023 року, 12.11.2015 року державним нотаріусом Шаргородської ДНК Масилюк Р.М. зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,5543 га з цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0525387800:02:001:0103, що розташована на території Стрільницької сільської ради, за громадянином російської федерації ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 774876805253 (номер відомостей про речове право (право власності) 12022320; індексний номер рішення про державну реєстрацію 26093344 від 12.11.2015 року) (а.с.18-19).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0503333312015, земельна ділянка з кадастровим номером 0525387800:02:001:0103 площею 1,5543 га за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.84-85).

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0503333352015, земельна ділянка з кадастровим номером 0525387800:02:001:0104, площею 1,7727 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.90 на звороті-91).

З витягу №625 від 30.09.2015 року із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки вбачається, що вартість земельної ділянки з кадастровим номером 0525387800:02:001:0103 становить 38023,07 грн. (а.с.83).

З витягу №624 від 30.09.2015 року із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки вбачається, що вартість земельної ділянки з кадастровим номером 0525387800:02:001:0104 становить 38060,83 грн. (а.с.90).

Таким чином, судом встановлено, що, згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на момент звернення з даним позовом до суду, відповідач ОСОБА_1 впродовж 8 (восьми) років є власником земельних ділянок сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 0525387800:02:001:0103 та 0525387800:02:001:0104.

З інформаційної довідки Управління ДМС України у Вінницькій області від 31.08.2023 року №0501.4-5962/05.3-23 вбачається, що в ДМС України відсутні відомості про документування паспортом ОСОБА_1 (а.с.25).

Проте, судом безспірно та достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є іноземним громадянином, зокрема, громадянином російської федерації, що підтверджується копією паспорта громадянина російської федерації: НОМЕР_1 , що виданий 16.12.2006 року, видавник: совєтський РОВД м. волгоград. Згідно з паспортом, місце проживання: російська федерація, АДРЕСА_1 , який знаходиться в матеріалах спадкової справи (а.с.106).

Також, судом безспірно встановлено, що після набуття земельних ділянок у власність, відповідач ОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином, зокрема, громадянином російської федерації, грубо порушив вимоги земельного законодавства України та впродовж року їх не відчужив.

07.08.2023 року Тульчинською окружною прокуратурою направлено запит до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з метою встановлення вжитих вказаним органом заходів з метою конфіскації у ОСОБА_1 земельних ділянок сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 0525387800:02:001:0103 та 0525387800:02:001:0104, які не були відчужені ним впродовж року (а.с.22).

Відповідно до копії листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 16.08.2023 року за №0-2-0.6-4281/2-23, останнє повідомило керівника Тульчинської окружної прокуратури про те, що фінансування управління для сплати судового збору та судових витрат при супроводженні судових справ відсутнє, у зв`язку з цим просить Жмеринську окружну прокуратуру вжити заходи представництва інтересів держави в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру», шляхом подання позову про конфіскацію земельної ділянки, власником якої є іноземець (а.с.23).

Так, згідно з земельним законодавством України, іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності, що вбачається із вимог ч.2 ст.81 Земельного кодексу України.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, що встановлено ч.5 ст.22 ЗК України.

За змістом ч.4 ст. 81 ЗК України, іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення у разі прийняття спадщини, але ці земельні ділянки протягом року підлягають відчуженню, що не було зроблено відповідачем ОСОБА_1 ні впродовж року, ні станом на момент звернення з цим позовом до суду керівника Тульчинської окружної прокуратури, а тому ці земельні ділянки підлягають примусовому відчуженню за рішенням суду на підставі ч.2 ст.145 ЗК України, а право приватної власності ОСОБА_1 підлягає припиненню на підставі підпункту «е» ч.1 ст.140 ЗК України.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №513/444/15-ц.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Верховний Суд також звертає увагу, що, відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

У вказаній постанові ВС звертає увагу, що критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм, та зауважує, що втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Тому, оскільки за змістом ч.4 ст. 81 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню, то у випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

З правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 14.12.2022 року у справі №477/2330/18 вбачається аналіз здійснення права власності та сумісності втручання у право мирного володіння своїм майном.

Так, ВП ВС звертає увагу, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції)…

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними; якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року).Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відтак, судом встановлено підстави для задоволення вказаних позовних вимог керівника Тульчинської окружної прокуратури та не встановлено порушення права мирного володіння майном іноземного громадянина відповідача ОСОБА_1 , оскільки останній не дотримався вимог національного законодавства України, зокрема, вимог ч.4 ст.81 ЗК України, що є спеціальним у вказаних правовідносинах, та не відчужив отримані у спадщину земельні ділянки сільськогосподарського призначення впродовж року після набуття права власності.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування. ; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли земельні правовідносини, зокрема, пов`язані з припиненням права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, прийняту у спадщину іноземцем, яка не відчужена останнім протягом року, що регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі ЗК України), Цивільним кодексом України (далі ЦК України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України.

Відповідно дост.13Конституції України,земля,її надра,атмосферне повітря,водні таінші природніресурси,які знаходятьсяв межахтериторії України,природні ресурсиїї континентальногошельфу,виключної (морської)економічної зониє об`єктамиправа власностіУкраїнського народу.Від іменіУкраїнського народуправа власниказдійснюють органидержавної владита органимісцевого самоврядуванняв межах,визначених цієюКонституцією. Кожнийгромадянин маєправо користуватисяприродними об`єктамиправа власностінароду відповіднодо закону. Власністьзобов`язує.Власність неповинна використовуватисяна шкодулюдині ісуспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно ізст.14Конституції України,земля єосновним національнимбагатством,що перебуваєпід особливоюохороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41Конституції Українивстановлено,що коженмає правоволодіти,користуватися ірозпоряджатися своєювласністю,результатами своєїінтелектуальної,творчої діяльності. Правоприватної власностінабувається впорядку,визначеному законом. Громадянидля задоволеннясвоїх потребможуть користуватисяоб`єктами правадержавної такомунальної власностівідповідно дозакону. Ніхтоне можебути протиправнопозбавлений прававласності.Право приватноївласності єнепорушним. Примусовевідчуження об`єктівправа приватноївласності можебути застосованелише яквиняток змотивів суспільноїнеобхідності,на підставіі впорядку,встановлених законом,та заумови попередньогоі повноговідшкодування їхвартості.Примусове відчуженнятаких об`єктівз наступнимповним відшкодуваннямїх вартостідопускається лишев умовахвоєнного чинадзвичайного стану. Конфіскаціямайна можебути застосованавиключно зарішенням судуу випадках,обсязі тапорядку,встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 ЦК України).

Власникові належатьправа володіння,користування тарозпоряджання своїммайном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст.317 ЦК України).

Суб`єктами прававласності єУкраїнський народта іншіучасники цивільнихвідносин,визначені статтею2цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом (ст.318 ЦК України).

Частинами 1-7ст.319ЦК Українивстановлено,що власникволодіє,користується,розпоряджається своїммайном навласний розсуд. Власникмає правовчиняти щодосвого майнабудь-якідії,які несуперечать закону. Приздійсненні своїхправ тавиконанні обов`язківвласник зобов`язанийдодержуватися моральнихзасад суспільства. Усімвласникам забезпечуютьсярівні умовиздійснення своїхправ. Власністьзобов`язує. Власникне можевикористовувати правовласності нашкоду правам,свободам тагідності громадян,інтересам суспільства,погіршувати екологічнуситуацію таприродні якостіземлі. Державане втручаєтьсяу здійсненнявласником прававласності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ізст.321ЦК України,право власностіє непорушним.Ніхто неможе бутипротиправно позбавленийцього правачи обмеженийу йогоздійсненні. Особаможе бутипозбавлена прававласності абообмежена уйого здійсненнілише увипадках ів порядку,встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановленихчастиною другою статті 353цього Кодексу.

Право власності припиняється у разі: конфіскації (п.10 ч.1 ст.346 ЦК України).

На підставіст.373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантуєтьсяКонституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Земля єосновним національнимбагатством,що перебуваєпід особливоюохороною держави. Правовласності наземлю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст.1 ЗК України).

Положеннями частин1,2ст.2ЗК України встановлено,що земельнівідносини це суспільні відносинищодо володіння,користування ірозпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Земельні відносини регулюютьсяКонституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч.1 ст.3 ЗК України).

Згідно з ч.ч.1, 2, 5 ст.22 ЗК України, землями сільськогосподарськогопризначення визнаютьсяземлі,надані длявиробництва сільськогосподарськоїпродукції,здійснення сільськогосподарськоїнауково-дослідноїта навчальноїдіяльності,розміщення відповідноївиробничої інфраструктури,у томучислі інфраструктуриоптових ринківсільськогосподарської продукції,або призначенідля цихцілей. Доземель сільськогосподарськогопризначення належать: а)сільськогосподарські угіддя(рілля,багаторічні насадження,сіножаті,пасовища таперелоги); б)несільськогосподарські угіддя(господарськішляхи іпрогони,полезахисні лісовісмуги таінші захиснінасадження,крім тих,що віднесенідо земельінших категорій,землі підгосподарськими будівлямиі дворами,землі підінфраструктурою оптовихринків сільськогосподарськоїпродукції,землі підоб`єктами виробництвабіометану,які єскладовими комплексівз виробництва,переробки тазберігання сільськогосподарськоїпродукції,землі тимчасовоїконсервації тощо). Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимогстатті 130цього Кодексу.

Відповідно доч.ч.2,3ст.81ЗК України,іноземці таособи безгромадянства можутьнабувати прававласності наземельні ділянкинесільськогосподарського призначенняв межахнаселених пунктів,а такожна земельніділянки несільськогосподарськогопризначення замежами населенихпунктів,на якихрозташовані об`єктинерухомого майна,що належатьїм направі приватноївласності. Іноземціта особибез громадянстваможуть набуватиправа власностіна земельніділянки відповіднодо частинидругої цієїстатті уразі: а)придбання задоговором купівлі-продажу,ренти,дарування,міни,іншими цивільно-правовимиугодами; б)викупу земельнихділянок,на якихрозташовані об`єктинерухомого майна,що належатьїм направі власності; в) прийняття спадщини.

Частиною 4 ст.81 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно зі ст.140 ЗК України, підставами припиненняправа власностіна земельнуділянку є: а)добровільна відмовавласника відправа наземельну ділянку; б)смерть власниказемельної ділянкиза відсутностіспадкоємця; в)відчуження земельноїділянки зарішенням власника; г)звернення стягненняна земельнуділянку навимогу кредитора; ґ)відчуження земельноїділянки змотивів суспільноїнеобхідності тадля суспільнихпотреб; д)конфіскація зарішенням суду; е)невідчуження земельноїділянки іноземнимиособами таособами безгромадянства увстановлений строку випадках,визначених цимКодексом; є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.

Примусове припиненняправ наземельну ділянкуздійснюється усудовому порядкуу разі: а)використання земельноїділянки неза цільовимпризначенням; б)неусунення допущенихпорушень законодавства(забрудненняземель радіоактивнимиі хімічнимиречовинами,відходами,стічними водами,забруднення земельбактеріально-паразитичнимиі карантинно-шкідливимиорганізмами,засмічення земельзабороненими рослинами,пошкодження ізнищення родючогошару ґрунту,об`єктів інженерноїінфраструктури меліоративнихсистем,порушення встановленогорежиму використанняземель,що особливоохороняються,а такожвикористання земельспособами,які завдаютьшкоди здоров`юнаселення)в строки,встановлені приписамиорганів,що здійснюютьдержавний контрольза використаннямта охороноюземель; в)конфіскації земельноїділянки; г)примусового відчуженняземельної ділянкиз мотивівсуспільної необхідності; ґ)примусового зверненнястягнень наземельну ділянкупо зобов`язанняхвласника цієїземельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві (ст.143 ЗК України).

Частинами 1,2,4статті 145ЗК Українивстановлено,що якщодо особипереходить правовласності наземельну ділянку,яка зацим Кодексомне моженабуватися неюу власність,ця ділянкапідлягає відчуженнюїї власникомпротягом рокуз моментупереходу такогоправа. Уразі якщовідповідно дозакону власникземельної ділянкизобов`язаний відчужитиїї протягомпевного строкуі земельнаділянка небула відчуженаним протягомтакого строку,така ділянкапідлягає конфіскаціїза рішеннямсуду… Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Статтею 148 ЗК України встановлено, що земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Пунктом 2ч.1ст.1ЗУ «Проміжнародне приватнеправо» встановлено,що іноземнийелемент ознака,яка характеризуєприватноправові відносини,що регулюютьсяцим Законом,та виявляєтьсяв однійабо кількохз такихформ: хоча б один учасник правовідносин є в тому числі, іноземцем.

В ст.2ЗУ «Проміжнародне приватнеправо» передбачено,що цейЗакон застосовуєтьсядо такихпитань,що виникаютьу сферіприватноправових відносинз іноземнимелементом,зокрема, визначеннязастосовуваного права(п.1); підсудність судам України справ з іноземним елементом (п.3).

Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (ч.1 ст.16 ЗУ «Про міжнародне приватне право»).

Частинами 1,2ст.38ЗУ «Проміжнародне приватнеправо» встановлено,що правовласності таінші речовіправа нанерухоме тарухоме майновизначаються правомдержави,у якійце майнознаходиться,якщо іншене передбаченозаконом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно з ч.1 ст.39 ЗУ «Про міжнародне приватне право», виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Статтею 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право» встановлено підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, визначено, що с уди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, в тому числі, якщо на території України відповідач у справі має рухоме чи нерухоме майно… (п.2).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч.2 ст.4 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

В Українідіє прокуратура,яка здійснює,в томучислі, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (п.3 ст.131-1 Конституції України).

У визначенихзаконом випадкахпрокурор звертаєтьсядо судуз позовноюзаявою,бере участьу розглядісправ зайого позовами,а такожможе вступитиза своєюініціативою усправу,провадження уякій відкритоза позовоміншої особи,до початкурозгляду справипо суті,подає апеляційну,касаційну скаргу,заяву проперегляд судовогорішення занововиявленими абовиключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах… (частини 3, 4 ст.56 ЦПК України).

Пунктом 1ч.6ст.23ЗУ «Пропрокуратуру» передбачено,що підчас здійсненняпредставництва інтересів,у томучислі,держави,у судіпрокурор маєправо впорядку,передбаченому процесуальнимзаконом тазаконом,що регулюєвиконавче провадження: звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Частиною 3ст.23ЗУ «Пропрокуратуру» встановлено,що прокурорздійснює представництвов судізаконних інтересівдержави уразі порушенняабо загрозипорушення інтересівдержави,якщо захистцих інтересівне здійснюєабо неналежнимчином здійснюєорган державноївлади,орган місцевогосамоврядування чиінший суб`єктвладних повноважень,до компетенціїякого віднесенівідповідні повноваження,а такожу разівідсутності такогооргану. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно зч.4ст.23ЗУ «Пропрокуратуру»,наявність підставдля представництвамає бутиобґрунтована прокуророму суді. Прокурорздійснює представництвоінтересів громадянинаабо державив судівиключно післяпідтвердження судомпідстав дляпредставництва. Прокурорзобов`язаний попередньо,до зверненнядо суду,повідомити проце громадянината йогозаконного представникаабо відповідногосуб`єкта владнихповноважень.У разіпідтвердження судомнаявності підставдля представництвапрокурор користуєтьсяпроцесуальними повноваженнямивідповідної сторонипроцесу.Наявність підставдля представництваможе бутиоскаржена громадяниномчи їїзаконним представникомабо суб`єктомвладних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частиною 2 ст.16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом, в тому числі, шляхом звернення з позовом про припинення дії, яка порушує право (п.3 ч.2). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч.2).

Мотивуючи вимоги позовної заяви, керівник Тульчинської окружної прокуратури зсилається на вимоги ст.354 ЦК України.

Разом з тим, на переконання суду вказана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки врегульовує позбавлення права власності на майно за рішенням суду (конфіскацію майна) за вчинення правопорушення, тоді як прокурором не надано доказів та судом не встановлено факту вчинення відповідачем правопорушення.

VІ. Висновки суду.

Проаналізувавши норми наведеного законодавства та досліджені судом докази, що містяться в матеріалах справи, суд прийшов до висновку, що прокурор має право на звернення до суду з означеним позовом.

Так, з правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 06.04.2021 року у справі №380/375/17 вбачається, що винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19).

У справі, яка розглядається, встановлено, що прокурором належно обґрунтовано підстави для звернення з цим позовом до суду, оскільки іноземний громадянин громадянин російської федерації ОСОБА_1 порушив визначену ст.ст.13, 14, 41 Конституції України та ст.ст.81, 145 ЗК України процедуру використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення та не відчужив їх впродовж року після набуття права власності, що мало місце 12.11.2015 року, проте, з того часу уповноважений компетентний державний орган, тобто позивач (Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області), протягом розумного строку самостійно не звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення його права власності на земельні ділянки.

Уповноважений компетентний державний орган, тобто позивач, протягом розумного строку самостійно не звернувся до суду з таким позовом до ОСОБА_1 і після повідомлення йому прокурором про виявлення порушення інтересів держави, що мало місце 07.08.2023 року (а.с.22).

Так, 16.08.2023 року ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області листом повідомив керівника Тульчинської окружної прокуратури, що у зв`язку із відсутністю в повному обсязі фінансування витрат Головного управління на сплату судового збору, позов не подано та звернення з позовом є неможливим (а.с.23).

Зазначені позивачем причини невжиття заходів для усунення порушення земельного законодавства не є поважними, тому, враховуючи значимість порушення інтересів держави через бездіяльність компетентного органу без об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, прокурор наділений необхідними повноваженнями та дотримався встановленого законодавством порядку при зверненні з цим позовом до суду для захисту інтересів держави.

Також, у суду склалася достатня переконаність у тому, що позов підлягає задоволенню з наведених у ньому підстав, які підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, проаналізованими судом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Керівником Тульчинської окружної прокуратури надано суду належні та допустимі докази про заподіяння шкоди державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у зв`язку із порушенням відповідачем, що є іноземним громадянином, вимог земельного законодавства щодо відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення впродовж року після отримання їх у власність.

Відтак, втручання держави у право власності відповідача є правомірним, відповідає принципу пропорційності, оскільки не порушує дотримання справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами відповідача, котрий, будучи іноземним громадянином, отримавши у власність у порядку спадкування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, не відчужив їх впродовж року, тобто не дотримався вимог земельного законодавства України, зокрема, ч.4 ст.81 ЗК України, яка є імперативною і не передбачає винятків, оскільки успадковані ним земельні ділянки, які, відповідно до вимог ст.181 ЦК України, є нерухомим майном, знаходяться на території України, тому, відповідно до вимог ст.ст.38, 39 ЗУ «Про міжнародне право», на вказані земельні ділянки поширюється дія права України.

Отже, суд констатує той факт, що прокурором надано суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які проаналізовані судом у їх сукупності та взаємозв`язку і дають підстави для висновку про задоволення позову.

VІІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст.133 ЦПК України).

Частинами 1,2,3ст.141ЦПК Українивстановлено,що судовийзбір покладаєтьсяна сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову на відповідача; 2)у разівідмови впозові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні керівника Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області з цим позовом до суду Вінницькою обласною прокуратурою сплачено судовий збір в сумі 5368 грн. (а.с.1, 2).

Ці витрати підлягають стягненню з відповідача на користь Вінницької обласної прокуратури, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.4,5,7,8,10,11,12,13,19,56,81,83,89,133,141,258,259,263,264,265, 268,273,496,497ЦПК України, на підставі ст.ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.ст.15, 16, 316, 317, 318, 319, 321, п.10 ч.1 ст.346, ст.373 ЦК України, ст.ст.2, 3, ч.ч.1, 2, 5 ст.22, ч.4 ст.81, п. «е» ст.140, п. «в» ст.143, ч.ч.1, 2, 4 ст.145, ст.148 ЗК України, ст.ст.1, 2, 38, 39, 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право», ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», суд

вирішив:

Позовну заяву керівника Тульчинської окружної прокуратури Хоменка Леоніда Пилиповича в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації задовольнити.

Припинити громадянину російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525387800:02:001:0103 площею 1,5543 га, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка що розташована на території Шпиківської селищної ради Тульчинського району (колишня територія Стрільницької сільської ради Шаргородського району) Вінницької області, право власностіна якузареєстровано уДержавному реєстріречових правна нерухомемайно 12листопада 2015року,номер записупро правовласності 12022320(індекснийномер рішенняпро державнуреєстрацію 26093344від 12листопада 2015року), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Припинити громадянину російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525387800:02:001:0104 площею 1,7727 га, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка що розташована на території Шпиківської селищної ради Тульчинського району (колишня територія Стрільницької сільської ради Шаргородського району) Вінницької області, право власностіна якузареєстровано уДержавному реєстріречових правна нерухомемайно 12листопада 2015року,номер записупро правовласності 12023074(індекснийномер рішенняпро державнуреєстрацію 26095381від 12листопада 2015року), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Розподіл судових витрат

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури (отримувач коштів: Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909, банк отримувача:ДКСУ м. Київ, МФО 820172, рахунок отримувача:UA568201720343110002000003988)судові витратипо сплатісудового зборув сумі5368(п`ять тисячтриста шістдесятвісім)гривень.

Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Відповідачу, який не з`явився в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому ст.272 ЦПК України (ст.283 ЦПК України).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ст.284 ЦПК України).

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі (ч.1 ст.285 ЦПК України).

Повне найменування(дляюридичних осіб)та ім`я(дляфізичних осіб)учасників справи:

- позивач Тульчинська окружна прокуратура в інтересах держави, адреса місцезнаходження: 23600, м. Тульчин Вінницька область, вул. Ростислава Покиньчереди, буд.14, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 02909909;

- позивач Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, адреса місцезнаходження: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, буд.63, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 39767547;

- відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Стрільники Шаргородського району Вінницької області; громадянство України та зареєстроване у передбаченому законом порядку місце проживання в Україні відсутні; громадянин російської федерації, паспорт громадянина російської федерації: НОМЕР_1 , виданий 16.12.2006 року, видавник: совєтський РОВД м. вогограда російської федерації; місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повне рішення складено та підписано суддею 22.12.2023 року.

Суддя: