Ухвала

від 14.12.2023 по справі 910/17626/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

про закриття провадження у справі

м. Київ

14.12.2023Справа № 910/17626/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Гамбит" (49094, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, Жовтневий район, вулиця Набережна Перемоги, будинок 38, ідентифікаційний код: 30458125)

До 1) Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 1 Д; ідентифікаційний код: 14360570; адреса для листування: 49094, вул. Набережна Перемоги 30, м. Дніпро)

2) Міністерства фінансів України (01008, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2; ідентифікаційний код: 00013480)

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1) Національний Банк України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, ідентифікаційний код 00032106)

2) Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2)

про визнання недійсними договорів

Суддя Бондаренко-Легких Г.П.

Секретар судового засідання Конон В. В.

За участі представників сторін:

Від позивача: не прибув;

Від відповідача-1: Бауліна В. О. адвокат, довіреність №30 від 29.12.2022;

Від відповідача-2: не прибув;

Від третьої особи-1: Найда Т. І. самопредставництво, витяг з ЄДРПОУ;

Від третьої особи-2: Меньшикова О. Я. самопредставництво, витяг з ЄДРПОУ;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Гамбит" (далі-позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі відповідач-1) та Міністерства фінансів України (далі відповідач-2) про визнання недійсними договорів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2019 (суддя Пінчук В.І.) позовну заяву було повернуто без розгляду на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, а саме порушення правила об`єднання позовних вимог.

28.12.2019 до суду надійшла апеляційна скарга на ухвалу про повернення позовної заяви.

За результатами розгляду апеляційної скарги Північним апеляційним господарським судом винесено постанову від 19.02.2020, якою було скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.12.2019 про повернення позовної заяви, оскільки колегія суддів дійшла до висновку, що заявлені позивачем вимоги пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, зокрема, в частині необхідності дослідження факту правомірності чи безпідставності підписання договорів, які оскаржені позивачем, від імені позивача посадовою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченко А.М. у відповідності до статті 41-1 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

Крім того, колегія суддів погодилась з посиланнями позивача на те, що заявлені вимоги про визнання недійсними договорів нерозривно пов`язані між собою, випливають з одних і тих самих правовідносин та доданих до позовної заяви доказів.

05.03.2020 матеріали справи № 910/17626/19 повернулись до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Відповідно до розпорядження керівника апарату від 05.03.2020 № 05-23/247 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2020 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку із перебуванням судді Пінчук В.І. у відпустці та визначено суддю-доповідача - Бондаренко Г.П.

Ухвалою від 16.03.2020 суд відкрив провадження у справі, ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначив на 07.04.2020, зобов`язав позивача надати суду оригінал позовної заяви з додатками та оригінал заяви на усунення недоліків з додатками.

07.04.2020 від позивача та відповідача-1 надійшли клопотання про перенесення розгляду справи.

07.04.2020 Електронною поштою суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому останній просить зупинити провадження у справі до розгляду справи № 826/7438/17 Окружним адміністративним судом міста Києва, в рамках якої розглядається питання законності наказів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та рішень Національного банку України, на підставі яких було укладено спірні договори про придбання акцій, а саме про визнання позивача пов`язаною особою з АТ КБ Приватбанк, наказ про заборону видаткових операцій та блокування рахунків позивача, про перерахування коштів пов`язаних осіб, тощо.

В судове засідання, призначене на 07.04.2020 представники сторін не прибули.

В судовому засіданні 07.04.2020 суд задовольнив клопотання позивача та відповідача 1 про відкладення розгляду справи, залучив за ініціативою суду до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Національний Банк України та Кабінет Міністрів України та відклав розгляд справи на 28.04.2020, про що постановив відповідну ухвалу.

23.04.2020 через відділ канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому позивач просив суд відкласти підготовче судове засідання у справі на іншу дату (після закінчення карантинних заходів).

27.04.2020 через відділ канцелярії суду від позивача надійшли документи на вимогу суду.

28.04.2020 через відділ канцелярії суду від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 28.04.2020 учасники справи не прибули, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2020 в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Гамбит" про зупинення провадження у справі відмовлено, проте судом Зупинено провадження у справі № 910/17626/19 до набрання законної сили рішенням у справі № 826/13813/17, зобов`язано учасників справи невідкладно повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення справи № 826/13813/17.

03.10.2023 від відповідача-1 надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Підставою зупинення провадження у справі слугувало те, що у випадку набрання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 19.06.2019 у справі № 826/13813/17, за результатами його перегляду в апеляційному порядку, вказаним рішенням будуть встановлені обставини правомірності (дійсності) чи навпаки рішення Національного Банку України № 105 від 13.12.2016 в цілому (яким позивача визнано пов`язаною особою відповідача - 1), які не підлягатимуть доведенню у даній справі в силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України. Справи № 826/13813/17 та № 910/17626/19 є пов`язаними, оскільки результат розгляду справи № 826/13813/17 вплине на оцінку доказів у даній справі та встановить обставини, які будуть мати значення для вирішення даної справи по суті заявлених позовних вимог, зокрема щодо правомірності в цілому рішення Національного Банку України № 105 від 13.12.2016, а відтак і щодо наявності чи відсутності, на момент укладання спірних договорів 1, 2, правових підстав в уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації відповідача 1 для укладання зазначених договорів 1, 2 від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Гамбит".

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2021 у справі №826/13813/17, яка залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.10.2023, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2019 скасоване, провадження у справі закрито.

02.11.2023 суд поновив провадження у справі, призначив підготовче судове засідання на 14.12.2023.

14.11.2023 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

У судове засідання 14.12.2023 прибули представники відповідача-1 та третіх осіб, позивач та відповідач-2, або їх уповноважені представники в судове засідання не прибули, заяв про відкладення розгляду справи до суду не подали, про причини неявки не повідомили.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши представників учасників судового процесу, приходить до висновку про закриття провадження у справі №910/17626/19, з наступних підстав.

13.12.2016 Комісією з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України прийнято рішення "Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ "Приватбанк"105 (далі - Рішення №105), яким позивача визнано пов`язаною з АТ КБ "ПриватБанк" особою (витяг з рішення міститься в томі 2, а.с. 93).

18.12.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення N 498- рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних" (том 2, а.с.94-96).

18.12.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення N 499-рш/БТ "Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави", яким запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути виведення неплатоспроможного АТ КБ "ПриватБанк" з ринку у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" шляхом продажу АТ КБ "ПриватБанк" інвестору в особі Держави та, серед іншого, визначено мінімальну потребу в капіталізації АТ КБ "ПриватБанк" на суму 116,8 млрд. грн (том 2, а.с. 97-104).

В подальшому, 20.12.2016 укладено договір про придбання акцій №12/2016 між АТ "КБ "Приватбанк", від імені якого діяв Фонд в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у АТ "КБ "ПриватБанк" Славкіної Марини Анатоліївни та позивачем, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "КБ "ПриватБанк" Шевченко Андрій Миколайович, за наслідками якого відбувся обмін належних позивачу депозитів на акції додаткової емісії АТ "КБ "ПриватБанк".

Відповідно до акту приймання-передачі за договором про придбання акцій №12/2016 від 20.12.2016 набувач підтверджує припинення належних прав вимоги за грошовими зобов`язаннями ПАТ "КБ "Приватбанк". За змістом пунктів 2.1, 2.7, 3.4.1 та 5.4 зазначеного договору та додатку 1 до нього, акти приймання-передачі є невід`ємними частинами цього договору та підтверджують факти виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Отже, внаслідок укладення договору про придбання акцій №12/2016 від 20.12.2016 позивач став акціонером банку та згідно п. 1.1. договору придбання від 20.12.2016 набув у власність акцій додаткової емісії в кількості 24 007 шт, про що сторони також підписали акт приймання-передачі.

21.12.2016, тобто наступного дня після набуття позивачем прав на акції банку, було укладено спірний договір купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 між Державою Україна в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21.12.2016 були власниками простих іменних акцій АТ "КБ "ПриватБанк", від імені яких (в тому числі, від імені позивача) діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "КБ "ПриватБанк" Шевченко А.М., в інтересах та за рахунок якої діяло АТ АБ "Укргазбанк", за наслідками якого акції, які позивач отримав на підставі Договору придбання від 20.12.2016, перейшли на користь держави (далі - Договір купівлі-продажу від 21.12.2016).

Отже, у грудні 2016 року на підставі рішень Правління Національного банку України (далі - НБУ), виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, ФГВФО) та постанови КМУ здійснено заходи щодо виведення неплатоспроможного ПАТ «КБ «Приватбанк» з ринку в порядку, визначеному пунктом 5 частини другої статті 39, статтями 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", шляхом його продажу інвестору в особі держави з одночасним збільшенням статутного капіталу Банку, зокрема за рахунок додаткової емісії акцій в обмін на грошові зобов`язання Банку перед позивачем як пов`язаною з ним особою, за вкладами (так звана, операція bail in). На момент звернення позивача із цим позовом до суду було здійснено обмін його грошових вимог до Банку на акції додаткової емісії у процедурі «бейл-ін», а 100 % акцій Банку продано інвестору - державі в особі Міністерства фінансів України в порядку статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тобто всі процедури, обумовлені підготовкою і передачею Банку новому акціонеру (державі) для відновлення його платоспроможності, були завершені.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд визнати недійсними з моменту укладення:

1)договір про придбання акцій № 12/2016 від 20.12.2016 та акт приймання передачі за договором про придбання акцій від 20.12.2016, що укладені між відповідачем 1 (АТ КБ «Приватбанк»), від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ КБ «Приватбанк» Славкіної М. А., та позивачем (ТОВ «ФК Гамбит»), від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченко А. М.;

2)договір купівлі продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 та акту виконання зобов`язань до договору купівлі продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21.12.2016, були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ «Приватбанк», від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченко А. М. в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ АБ «Укргазбанк» в частині, що стосується прав та інтересів ТОВ «ФК Гамбит».

Підставами позову є обставини укладання договорів без відома позивача та за відсутності від імені позивача відповідного доручення, тобто поза волею позивача. Зокрема, позивач зазначив, що оскаржуваними договорами він був фактично позбавлений прав на грошові кошти, розміщенні у АТ КБ «Приватбанк» (оскільки, позивач станом на грудень 2016 року мав депозитні вклади у банку, а в результаті укладеного договору про придбання акцій 20.12.2016 з поточних та депозитних рахунків позивача були списані грошові кошти у розмірі 880 651, 72 грн та 222 115, 56 доларів США). Отже, позивач стверджує, що внаслідок укладених спірних договорів відбулась фактична примусова конфіскація АТ КБ «Приватбанк», та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб грошових коштів ТОВ «ФК Гамбит» в процесі його переведення на користь держави.

Разом з тим, суд бере до уваги те, що позовні вимоги обґрунтовано посиланням на незаконність дій уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо вчинення правочинів, прийнятих на виконання рішень НБУ, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, КМУ, без погодження з позивачем.

Згідно пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» №590-ІХ - судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зі змісту статей 15, 6 Цивільного кодексу України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 925/1265/16 (пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі N 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі N 610/1030/18 (пункт 40).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі N 910/3907/18 та від 09 лютого 2021 року у справі N 381/622/17 (пункт 14).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Суд констатує, що на вимоги пов`язаних із неплатоспроможним банком осіб про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія спеціальних норм матеріального права, передбачених статтями 39, 40, 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які були чинними на момент учинення правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку (тут та надалі в редакції від 19.11.2016).

Спеціальним Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, яка була чинна на момент учинення правочинів у грудні 2016 року, передбачено обмеження способів захисту учасника неплатоспроможного банку з метою недопущення реституційних наслідків для інвестора та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку.

Так, відповідно до частини шостої статті 41 цього Закону після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору:

1)інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника;

2)попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.

Отже, на час укладення спірних правочинів нормами матеріального права (закону) вже було обмежено права колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та на відшкодування попереднім власникам збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Таке регулювання прийнято Україною з метою адаптації законодавства до корпоративного та банківського права Європейського Союзу відповідно до зобов`язань за міжнародними договорами України (Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншою сторони), що узгоджується зі статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС та має певні особливості процедури застосування в національному праві, що допускається цими міжнародними договорами. Так, відповідно до цієї статті Директиви 2014/59/ЄС скасування рішення відповідного органу не повинне впливати на подальші акти чи правочини, які базувалися на такому рішенні; способи захисту від помилкового рішення чи дії обмежуються компенсацією майнових втрат позивача.

Зазначений підхід базується на тому, що у процедурі виведення банку з ринку відбуваються настільки радикальні зміни як у структурі статутного капіталу, так і в майні банку (в тому числі внаслідок його докапіталізації), що навіть у разі порушення закону під час таких процедур повернення постраждалих осіб у попередній стан є неможливим, унаслідок чого як спосіб захисту порушених майнових прав може застосовуватися лише відшкодування збитків.

В пункті 9.30 постанови ВП ВС від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 Велика Палата виснувала, що зазначені законодавчі гарантії прав інвестора зумовлювали те, що оспорювання в судовому порядку дійсності договору купівлі-продажу акцій, навіть у випадку констатації судом певних порушень при його укладенні, не призвело б до відновлення стану, що існував до його укладення. Тобто оскарження до суду договору купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі "бейл-ін", не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору).

За таких обставин, відповідна позовна вимога, в разі її задоволення судом, не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення прав колишніх акціонерів або пов`язаних з банком осіб.

Отже, така вимога (визнання недійсним договорів) є неефективним способом захисту інтересів акціонера неплатоспроможного банку незалежно від того, чи були законними рішення компетентних органів про виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом обміну його акцій на зобов`язання інвестора.

Надання уповноваженій особі Фонду відповідно до пункту 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноважень на вжиття заходів з додаткової емісії акцій неплатоспроможного банку без відповідного скликання загальних зборів акціонерів та щодо укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних з банком осіб без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання було передбачено законом в чинній на момент укладення спірних договорів редакції.

Відтак, провадження в цій справі за позовними вимогами про недійсність правочину із придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного ПАТ "КБ "Приватбанк" та подальшого договору про відчуження акцій на користь держави не здатне поновити прав позивача як колишнього вкладника, учасника (акціонера) банку, оскільки як з огляду на правову природу спірних правовідносин, так і в силу частини шостої статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відновлення становища, яке існувало до вчинення оспорюваного правочину у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку як наслідок недійсності правочину не є можливим незалежно від встановлення/невстановлення судом певних порушень при вчиненні таких правочинів.

Єдиним ефективним способом захисту позивача може бути відшкодування йому у грошовій формі завданої шкоди, якщо він у відповідному судовому процесі підтвердить добросовісність своїх дій у правовідносинах із неплатоспроможним банком і порушення своїх прав та законних інтересів.

Вирішення питання про те, чи порушені права та законні інтереси позивача, суд може вирішити тільки у спорі за належною позовною вимогою про відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

Суд звертає увагу, що на дату звернення позивача з позовом 12.12.2019 до Господарського суду міста Києва діяв ГПК України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 20 вересня 2019 року № 132-IX, чинним з 16 листопада 2019 року.

Диспозиція статті 5 «Способи судового захисту» ГПК України в зазначеній редакції не передбачала обмежень щодо вибору колишнім учасником неплатоспроможного банку способу захисту його прав у господарському суді, порушення яких він пов`язує зі здійсненням процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Однак з огляду на вищевикладене, такі обмеження існували відповідно до частини шостої статті 41 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто в іншому законі, положення якого були матеріально-правовими. Ці обмеження були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача. Подальше внесення змін до ГПК України та доповнення статті 5 новими частинами третьою та четвертою на цей висновок не впливають.

Отже, позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав у розумінні статті 13 Конвенції та частини шостої статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернуся до суду.

ГПК не містить такої підстави для закриття провадження у справі, як обрання позивачем неналежного способу захисту. Тому за загальним правилом, якщо обраний позивачем спосіб захисту передбачений законом, але є неналежним саме у справі, яка розглядається, то це не є підставою для закриття провадження, а є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі N 916/1415/19 (п. 6.21), від 02.02.2021 у справі N 925/642/19 (п. 52) та від 22.06.2021 у справі N 200/606/18 (п. 76).

При цьому, законодавство України не обмежує повноваження парламенту встановити підстави для закриття провадження у справі в іншому законі, ніж процесуальний кодекс. Зокрема, законодавством України передбачено винятки - підстави для закриття (припинення) провадження у справі на стадії її розгляду по суті, які врегульовані не ГПК, а іншими законами, а саме п. 1-1 розд."Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства, ч. 2 ст. 1 Закону "Про відновлення платоспроможності вуглевидобувних підприємств", ч. 5 ст. 2 Закону "Про приватизацію державного і комунального майна".

Як вже зазначалось судом вище, згідно пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» №590-ІХ, який набрав чинності 23.05.2020 - судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

Згідно частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Так, у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України виснував, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів; перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший та другий пункту 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

За загальним правилом, відомим, зокрема із загальної теорії права, закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання чинності та продовжують існувати на час набрання чинності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2021 року у справі № 9901/378/20 (пункти 29-30), від 8 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20 (пункт 40)).

При цьому, у пунктах 9.40-9.52 постанови ВП ВС від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 Велика Палата виснувала, що за темпоральним критерієм законодавець застосував принцип прямої дії положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-IX у часі - тобто перехід до регулювання згідно із Законом № 590-IX здійснюється негайно з дня набрання ним чинності 23.05.2020, а раніше прийняті законодавчі акти не застосовуються в частинах, що суперечать цьому Закону. Таке національне регулювання узгоджується з процедурою, передбаченою статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС, яка імплементована Україною на виконання міжнародних зобов`язань, а також відповідає приписам частини першої статті 58 Конституції України, за якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже застосування на час розгляду справи №910/17626/19 в суді передбачених спеціальним Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-IX процесуальних приписів про закриття провадження у справі, відкритого до набрання чинності цим законом (а саме 16.03.2020 згідно ухвали суду), відповідає загальним правилам застосування закону в часі відповідно до статті 58 Конституції України.

Отже, застосування процесуального припису п. 7 розд.II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-IX до правовідносин, спір стосовно яких перебуває на розгляді господарського суду, і судове провадження не завершено прийняттям остаточного рішення на дату набрання чинності цим Законом, не суперечить положенням ст. 6 Конвенції. Воно забезпечує однакові процесуальні наслідки розгляду спорів за позовами учасників (акціонерів) неплатоспроможного банку - як тих, що звернулися до суду до набрання чинності змінами до ст. 5 ГПК України, і їх спір не завершено розглядом у суді, так і тих, що звернулися після набрання чинності Законом N 590-IX, - реалізуючи принцип рівності перед законом і судом, визначений ст. 7 ГПК України.

Відтак, механізм закриття провадження у справі, який передбачений п. 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-IX не суперечить ГПК України, узгоджується із законотворчою практикою, є доступним, чітким і зрозумілим для учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі N 910/18214/19 звернула увагу на співвідношення між загальною (стаття 231 ГПК України) та спеціальною нормою (п. 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX). Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання.

За таких обставин, у цій справі підлягає застосуванню спеціальна процесуальна норма п. 7 розділу II Закону N 590-IX, що є чинна на момент вчинення процесуальної дії, а саме розгляду судом клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про закриття провадження у справі.

Також судом враховано приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на таке правове регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов`язаних із виведенням неплатоспроможного банку з ринку, враховуючи висновки, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.06.20223 у справі №910/19005/19, суд задовольняє клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про закриття провадження у справі.

За приписами ч. 4 ст. 231 ГПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Разом з тим, згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки позивачем не подано до суду будь-яких заяв щодо повернення сплаченої суми судового збору внаслідок закриття провадження у справі, суд не вирішує питання щодо повернення судового збору.

Керуючись ст. 4, 5, 130, 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про закриття провадження у справі - задовольнити.

2. Провадження у справі №910/17626/19 закрити на підставі пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 №590-ІХ.

3. Згідно з частиною 1 статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст ухвали складено 21.12.2023.

СуддяГ.П. Бондаренко - Легких