Рішення
від 07.12.2023 по справі 910/12416/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2023Справа № 910/12416/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

про стягнення 7 007 555, 57 грн

Представники:

від позивача: Поліщук П.Я.;

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 7 007 555, 57 грн, з яких: 5 540 291, 23 грн - основний борг, 886 928, 51 грн - пеня, 119 276, 30 грн - 3 % річних та 461 059, 53 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №01102019ЕLDO від 01.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.09.2023.

05.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивач не виконав умови договору щодо передачі відповідачу повного комплексу документів на товар відповідно до п. 2.9. договору, а тому строк виконання зобов`язання з оплати товару не настав.

07.09.2023 до суду надійшло клопотання відповідача, в якому у зв`язку з перебуванням представника відповідача у відрядженні, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

У судовому засіданні 07.09.2023 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 28.09.2023.

28.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій позивач, зокрема, зазначає що відповідачем не надано відповідний сертифікат про настання форс-мажорних обставин за договором №01102019ЕLDO від 01.10.2019.

Підготовче засідання призначене на 28.09.2023 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Щербакова С.О. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 призначено підготовче судове засідання на 02.11.2023.

02.11.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав клопотання, в якому просить суд зупинити провадження у даній справі до прийняття господарським судом ухвали про затвердження плану санації у справі № 910/15087/23.

У судовому засіданні 02.11.2023 оголошено перерву до 16.11.2023.

07.11.2023 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ" про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ" у задоволенні клопотання про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі №910/12416/23.

16.11.2023 до суду надійшло клопотання відповідача, в якому у зв`язку із неможливістю забезпечити явку представника ТОВ "Дієса", просить суд перенести судове засідання на іншу дату.

У судовому засіданні 16.11.2023, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив у його задоволенні, оскільки юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, а зазначені в клопотанні обставини не є підставою для його задоволення.

Також, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі, суд відмовив у його задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 16.11.2023).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/12416/23 призначено на 07.12.2023.

16.11.2023 до суду надійшло клопотання відповідача, в якому у зв`язку із участю представника відповідача у слідчих діях просить суд перенести судове засідання на іншу дату.

21.11.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав клопотання, в якому просить суд визнати поважнии причини не подання ТОВ "Дієса" доказу підтвердження настання форс-мажорних обставин по договору № 01102019ELDO від 01.10.2019 року - Сертифікат №3000-23-3865 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) по справі № 910/12416/23 та долучити до матеріалів справм № 910/12416/23 Сертифікат №3000-23-3865 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

У цьому судовому засіданні представник позивача надав заперечення проти клопотання відповідача про долучення доказів, а також заяву про закриття провадження в частині стягнення 229 459, 99 грн основного боргу, в якій повідомяє суд, що відповідачем було повернуто позивачу залишки товарів на суму 229 459, 99 грн по договору, у зв`язку з чим просить суд закрити провадження в частині стягнення 229 459, 99 грн основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача 5 310 831, 24 грн - основного боргу, 886 928, 51 грн - пені, 119 276, 30 грн - 3 % річних та 461 059, 53 грн - інфляційних втрат.

Дослідивши клопотання відповідача про долучення доказів, суд не приймає його до розгляду, оскільки такі докази подані з пропуском строку, на стадії розгляду справи по суті та відповідачем не заявлено клопотання про поновлення строку на подання нових доказів у справі.

Також, у цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду від 16.11.2023 про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте у це судове засідання представника не направлено, заяв/клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подано.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Так, з метою повідомлення відповідача про судове засідання призначення на 07.12.2023, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 16.11.2023 у даній справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Велика Васильківська, буд. 45, м. Київ, 03150, проте, до суду не повернулисяся ані конверт з ухвалою суду від 16.11.2023, ані рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

В той же час, суд зазначає, що відповідач обізнаний із розглядом даної справи, був присутній у судовому засіданні 02.11.2023, крім того в матеріалах справи наявні рекомендовані повідомлення про вручення відповідачу поштових відправлень, а саме ухвал суду від 08.08.2023 та від 07.09.2023.

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

Суд також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20 та від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою суду від 16.11.2023 у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 07.12.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ" (далі - постачальник) укладено договір №01102019ЕLDO, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця товари народного споживання, а саме електропобутові товари (побутові холодильники, морозильники, машини і прилади для механізації побутових робіт, побутові прилади для очищення, зволоження, кондиціонування повітря, електроосвітлювальну арматуру і електролампи, електронагрівальні прилади, провідникові вироби і т.д. і т.п.), телерадіотовари (електропрогравальну, звукозаписувальну апаратуру, апаратуру для відеозапису та відтворення зображення і звуку, носії для запису звуку, платівки, телевізійні приймачі, частини, вузли, а також деталі до них і т.д. і т.п.), комп`ютерну техніку (комп`ютерна техніка та її комплектуючі, носії інформації, очищуючі засоби) (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 2.1 договору, товар поставляється партіями. Номенклатура партії товару, його кількість і ціна встановлюються за погодженням сторін на підставі заявки покупця на поставку відповідної партії товару, і вказуються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/або у відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які є специфікацією в розумінні статті 266 Господарського кодексу України.

За умовами п. 2.4 договору, виставлення постачальником покупцеві рахунку-фактури, прийняття покупцем відповідної партії товару (підписання сторонами відвантажувальних документів (видаткових накладних) і подальша його оплата вважається досягненням сторонами згоди в частині номенклатури (предмета і асортименту), кількості, ціни товару.

Пунктами 2.7 та 2.8 договору передбачено, що датою поставки вважається дата підписання сторонами відвантажувальних документів (видаткових накладних, ТТН) на товар. Право власності на товар від постачальника до покупця переходить у момент підписання відвантажувальних документів (видаткових накладних, ТТН) покупцем. До моменту підписання покупцем відвантажувальних документів на товар, всі ризики, пов`язані з пошкодженням або втратою товару, несе постачальник.

Згідно п. 2.9 договору, постачальник разом з товаром зобов`язується передати покупцеві наступні документи:

- оригінал рахунку-фактури із зазначенням товару, кількості, ціни за одиницю та вартості всієї партії товару. Рахунок-фактура, який виставляється постачальником, якщо дозволяють технічні можливості постачальника, повинен містити посилання на номер та дату укладення цього договору (пункт 2.9.1);

- товарно-супровідну накладну або інший рівнозначний транспортний документ (пункт 2.9.2);

- видаткову накладну (при розбіжностях у фактичній кількості прийнятого товару з кількістю товару, зазначеного в супровідній документації, невід`ємною частиною видаткової накладної є акт приймання товару, складений за формою, погодженою сторонами в додатку № 1 до Договору) (пункт 2.9.3);

- копію декларації відповідності та/або сертифіката відповідності продукції вимогам технічних регламентів (по кожному найменуванню товару). При наступних поставках таких найменувань товару допускається надання додатків до товаросупровідних первинних документів, що містять відомості про реєстрацію декларації (реєстраційний номер, дата видачі, інформація про термін дії, орган видачі), паспорт якості, санітарно-гігієнічне свідоцтво, екологічні висновки, якщо такі документи потрібні до певного виду товару відповідно до законодавства України (пункт 2.9.4);

- інформацію про продукцію (гарантійний талон на кожну одиницю товару, інструкцію з експлуатації українською мовою на кожну одиницю товару; документи, які підтверджують якість товару та інші документи, необхідні відповідно до чинного законодавства України) (пункт 2.9.5).

Відповідно до п. 3.1-3.3 договору, всі розрахунки за товар здійснюються в гривні. Загальна ціна цього Договору визначається виходячи з вартості фактично поставленого постачальником покупцеві товару та складається із сум, зазначених у видаткових накладних, підписаних обома сторонами. Орієнтована вартість товару за цим Договором складає 10 000 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 2 000 000,00 грн. Ціна на товар, який поставляється постачальником, є вільною відпускною на даний вид товару та узгоджується сторонами в порядку, передбаченому пунктами 2.2-2.4 цього Договору. Зміна ціни після її узгодження з покупцем в установленому в Договорі порядку без попередньої згоди покупця не допускається.

У пункті 3.5 договору сторони погодили, що покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого товару протягом 90 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару, але в кожному разі, не раніше дати отримання повного комплекту документів на товар (партію товару), зазначеного в пункті 2.9 цього Договору. Форма оплати - безготівковий розрахунок.

Згідно п. 7.4 договору, за прострочення оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який оплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 20% від вартості поставленого товару.

Договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2022 року. У випадку, якщо жодна із сторін у строк не пізніше 14 календарних днів до закінчення строку дії цього договору не заявить у письмовій формі іншій стороні про свою відмову від пролонгації договору, договір автоматично пролонгується на наступний календарний рік (п. 9.1. та 9.4. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем за період з 09.12.2021 по 16.01.2023 було поставлено відповідачеві товар, що підтверджується видатковими накладними № 3265 від 09.12.2021 на суму 852 936, 50 грн, № 3304 від 13.12.2021 на суму 319, 20 грн, № 3351 від 16.12.2021 на суму 98 791, 40 грн, № 3409 від 21.12.2021 на суму 66 152, 50 грн, № 140 від 14.01.2022 на суму 347 764, 75 грн, №152 від 14.01.2022 на суму 4 335, 80 грн, № 153 від 14.01.2022 на суму 47 952, 00 грн, № 186 від 17.01.2022 на суму 489, 30 грн, № 236 від 20.01.2022 на суму 63 858, 20 грн, № 293 від 27.01.2022 на суму 108 715, 85 грн, № 359 від 03.02.2022 на суму 141 820, 48 грн, № 405 від 08.02.2022 на суму 2 236, 80 грн, № 571 від 22.02.2022 на суму 799, 20 грн, № 639 від 21.04.2022 на суму 23 536, 00 грн, № 1365 від 05.07.2022 на суму 249 482, 00 грн, № 1366 від 05.07.2022 на суму 303 729, 75 грн, № 1724 від 04.08.2022 на суму 630 780, 00 грн, № 1908 від 17.08.2022 на суму 321 575, 75 грн, № 1909 від 17.08.2022 на суму 393 999, 00 грн, № 2038 від 26.08.2022 на суму 293 743, 50 грн, № 2040 від 26.08.2022 на суму 130 409, 70 грн, № 2516 від 29.09.2022 на суму 237 133, 60 грн, № 3079 від 14.11.2022 на суму 336 743, 00 грн, № 3134 від 16.11.2022 на суму 317 951, 00 грн, № 3851 від 23.12.2022 на суму 265 878, 60 грн, № 283 від 16.01.2023 на суму 362 238, 10 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, а також товарно-транспортними накладними № 3265 від 09.12.2021, № 293 від 27.01.2022, № 1365 від 05.07.2022, № 1366 від 05.07.2022, № 1724 від 04.08.2022, № 1908 від 17.08.2022, № 1909 від 17.08.2022, № 2038 від 26.08.2022, № 2040 від 26.08.2022, № 2516 від 29.09.2022, № 3079 від 14.11.2022, № 3134 від 16.11.2022, № 3851 від 23.12.2022, № 283 від 16.01.2023 та актом звірки взаєморозрахунків станом на лютий 2023, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Проте, відповідач за поставлений товар у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" утворилась заборгованість у розмірі 5 540 291, 23 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 5 540 291, 23 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 886 928, 51 грн - пені за загальний період з 10.03.2022 по 27.07.2023, 119 276, 30 грн - 3 % річних за загальний період з 10.03.2022 по 27.07.2023 та 461 059, 53 грн - інфляційні втрати за загальний період з 10.03.2022 по 27.07.2023.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №01102019ЕLDO від 01.10.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору за період з 09.12.2021 по 16.01.2023 було поставлено відповідачеві товар, що підтверджується видатковими накладними № 3265 від 09.12.2021, № 3304 від 13.12.2021, № 3351 від 16.12.2021, № 3409 від 21.12.2021, № 140 від 14.01.2022, №152 від 14.01.2022, № 153 від 14.01.2022, № 186 від 17.01.2022, № 236 від 20.01.2022, № 293 від 27.01.2022, № 359 від 03.02.2022, № 405 від 08.02.2022, № 571 від 22.02.2022, № 639 від 21.04.2022, № 1365 від 05.07.2022, № 1366 від 05.07.2022, № 1724 від 04.08.2022, № 1908 від 17.08.2022, № 1909 від 17.08.2022, № 2038 від 26.08.2022, № 2040 від 26.08.2022, № 2516 від 29.09.2022, № 3079 від 14.11.2022, № 3134 від 16.11.2022, № 3851 від 23.12.2022, № 283 від 16.01.2023, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, а також товарно-транспортними накладними № 3265 від 09.12.2021, № 293 від 27.01.2022, № 1365 від 05.07.2022, № 1366 від 05.07.2022, № 1724 від 04.08.2022, № 1908 від 17.08.2022, № 1909 від 17.08.2022, № 2038 від 26.08.2022, № 2040 від 26.08.2022, № 2516 від 29.09.2022, № 3079 від 14.11.2022, № 3134 від 16.11.2022, № 3851 від 23.12.2022, № 283 від 16.01.2023 та актом звірки взаєморозрахунків станом на лютий 2023, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідач за поставлений товар у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" утворилась заборгованість у розмірі 5 540 291, 23 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивач не виконав умови договору щодо передачі відповідачу повного комплекту документів на товар відповідно до п. 2.9. договору, а тому строк виконання зобов`язання з оплати товару не настав.

Також, відповідач вказує на настання форс-мажорних обставин.

Проте, суд не приймає до уваги такі твердження відповідача з огляду на наступне.

Так, обумовлений договором товар був прийнятий відповідачем без зауважень, що не заперечувалось самим відповідачем. При цьому, умовами договору не вимагається письмове оформлення факту передання покупцю документів за переліком, визначеним п. 2.9. договору.

Суд зазначає, що доказом відсутності будь-яких претензій та зауважень з боку відповідача щодо «комплектності» товару та документів, що мають бути надані разом з товаром, є саме підписані відповідачем видаткові накладні. Всі видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, мають посилання на укладений сторонами договір. Докази існування спору між сторонами з приводу якості та кількості переданого товару у матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів встановлення відповідачем постачальнику розумного строку для передання документів, які стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром (що могло б свідчити про порушення позивачем обов`язку з передання таких документів покупцю), а також доказів відмови відповідача від приймання товару, складення актів розбіжностей стосовно відмови від приймання поставленої позивачем продукції тощо.

У матеріалах справи також відсутні докази пред`явлення відповідачем претензій позивачу стосовно відсутності певних документів, що підлягали передачі разом з товаром.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 687 Цивільного кодексу України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 688 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Судом встановлено, що товар отриманий відповідачем за видатковими накладними без зауважень та заперечень щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару.

При цьому, посилання відповідача на відсутність у нього можливості належним чином встановити факт передачі або не передачі позивачем передбачених договором документів на товар внаслідок дії форс-мажорних обставин (унеможливлення доступу до магазинів відповідача через повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, активні бойові дії та тимчасову окупацію територій, де знаходяться магазини відповідача), також оцінюються судом критично з огляду на те, що вказані Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" обставини, на які воно посилалося як на форс-мажор, мали місце починаючи з лютого 2022 році, тоді як товар за договором згідно видаткових накладних був також частково поставлений відповідачу з 09.12.2021 по 21.02.2022, тобто до початку повномасштабного вторгнення.

Щодо посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин, а саме введення в Україні воєнного стану 24.02.2022, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Тож, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" позивача про настання форс - мажорних обставин із наданням сертифікату ТПП, як і не містять доказів укладення сторонами додаткової угоди, якою продовжено виконання сторонами своїх зобов`язань за договором поставки внаслідок дії обставин непереборної сили, а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частині.

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати поставленого товару у визначений договором №01102019ЕLDO від 01.10.2019 строк внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи умови п. 3.5. договору та приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що станом на дату звернення позивачу до суду за видатковим накладним № 3265 від 09.12.2021, № 3304 від 13.12.2021, № 3351 від 16.12.2021, № 3409 від 21.12.2021, № 140 від 14.01.2022, №152 від 14.01.2022, № 153 від 14.01.2022, № 186 від 17.01.2022, № 236 від 20.01.2022, № 293 від 27.01.2022, № 359 від 03.02.2022, № 405 від 08.02.2022, № 571 від 22.02.2022, № 639 від 21.04.2022, № 1365 від 05.07.2022, № 1366 від 05.07.2022, № 1724 від 04.08.2022, № 1908 від 17.08.2022, № 1909 від 17.08.2022, № 2038 від 26.08.2022, № 2040 від 26.08.2022, № 2516 від 29.09.2022, № 3079 від 14.11.2022, № 3134 від 16.11.2022, № 3851 від 23.12.2022, № 283 від 16.01.2023 строк оплати настав та наразі відбувається прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідачем було повернуто позивачу товар на суму 229 459, 99 грн за договором №01102019ЕLDO від 01.10.2019, що підтверджується актом повернення постачальнику № 1474 від 02.10.2023, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/12416/23 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 229 459, 99 грн, оскільки товар на вказану суму був повернутий відповідачем позивачу після відкриття провадження у справі, за відсутністю предмету спору.

Таким чином, на день прийняття рішення у справі несплаченою залишилась заборгованість за поставлений позивачем товар у сумі 5 310 831, 24 грн.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору №01102019ЕLDO від 01.10.2019 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 5 310 831, 24 грн.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 886 928, 51 грн - пені за загальний період з 10.03.2022 по 27.07.2023 (нарахована окремо по кожній видатковій накладній).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 119 276, 30 грн - 3 % річних за загальний період з 10.03.2022 по 27.07.2023 та 461 059, 53 грн - інфляційних втрат за загальний період з 10.03.2022 по 27.07.2023, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні розміру інфляційних втрат, при цьому 3 % річних нараховані вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума інфляційних втрат у розмірі 425 051, 43 грн, які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 10.03.2022 по 27.07.2023 (нарахування здійснено окремо по кожній видатковій накладній), а також сума 3 % річних у розмірі 119 276, 30 грн, за період з 10.03.2022 по 27.07.2023 (нарахування здійснено окремо по кожній видатковій накладній), а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Тож, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ" підлягають задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Тож, витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження на відповідача, оскільки спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Крім того, при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 4 041, 45 грн., так як, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач зобов`язаний сплатити судовий збір в сумі 105 113, 33 грн., однак сплатив 109 154, 78 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Крім того, позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.07.2023 між Адвокатом Поліщук Павлом Ярославовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 197/23, відповідно до якого адвокат зобов`язується надавати клієнту правовову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в господарській справі щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на користь клієнта за договором №01102019ЕLDO від 01.10.2019 (далі - справа) в господарському суді першої інстанції.

Відповідно до п. 1.2. договору, правова допомога полягає в: зборі та правовому аналізі інформації, документів та матеріалів, що стосуються справи клієнта; проведенні розрахунків до позовної заяви по справі клієнта; складанні, підписанні та подачі від імені клієнта необхідних процесуальних документів, клопотань, скарг, претензій та позовних заяв тощо; виконанні окремих доручень клієнта, що стосуються справ; представництві клієнта в Господарському суді м. Києва, суді з усіх питань, що стосуються ведення його справи.

Згідно п. 3.1. договору, за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату, гонорар (винагороду). Розмір гонорару (винагороди) встановлюється в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень з розрахунку 2 500 (дві тисячі п?ятсот) гривень за одну годину роботи адвоката.

У пункті 3.2. договору сторони погодили, що розмір гонорару складається з наступних сум:

- збір, перевірка, належне засвідчення копій письмових та електронних доказів по справі клієнта, кількість годин - 2 год., вартість - 5 000, 00 грн.;

- підготовка позовної заяви, направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, подача позовної заяви до господарского суду, кількість годин - 8 год., вартість - 20 000, 00 грн.;

- здійснення розрахунків до позовної заяви, кількість - 4 год., вартість - 10 000, 00 грн.;

- підготовка до підготовчого судового засідання, представництво інтересів клієнта в одному підготовчому засіданні суду, кількість годин - 1 год., вартість - 2 500, 00 грн.;

- підготовка до розгляду справи по суті, представництво інтересів клієнта в одному судовому засіданні з розгляду справи по суті, кількість годин - 1 год, вартість - 2 500, 00 грн.

Відповідно до п. 3.3. договору, вказаний в п. 3.1. та 3.2. цього договору гонорар адвоката сплачується клієнтом протягом 10 календарних днів з дня отримання рахунку адвоката.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підставі договору про надання правової допомоги № 197/23 від 03.07.2023 було сплачено на користь адвоката грошові кошти у розмірі 40 000, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №774 від 28.07.2023.

Суд зазначає, що інтереси позивача в судових засіданнях у даній справі представляв адвокат Поліщук П.Я. (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 4704 від 25.10.2011), який діяв на підставі ордера № 1335650 від 03.08.2023.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За таких обставин, враховуючи те, що судом частково задоволено позовні вимоги, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 39 794, 46 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/12416/23 в частині стягнення 229 459, 99 грн. основного боргу - закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ" задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (вул. Велика Васильківська, буд. 45, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код - 36483471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ" (вул. Зоологічна, 4 А, офіс 139, м. Київ, 04110, ідентифікаційний код - 41452199) 5 310 831 (п`ять мільонів триста десять тисяч вісімсот тридцять одну) грн 24 коп. - основного боргу, 886 928 (вісімсот вісімдесят шість тисяч дев`ятсот двадцять вісім) грн 51 коп. - пені, 119 276 (сто дев`ятнадцять тисяч двісті сімдесят шість) грн 30 коп. - 3 % річних, 425 051 (чотириста двадцять п`ять тисяч п`ятдесят одну) грн 43 коп. - інфляційних втрат, 104 573 (сто чотири тисячі п`ятсот сімдесят три) грн 21 коп. - судового збору та 39 794 (тридцять дев`ять тисяч сімсот дев`яносто чотири) грн. 46 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 18.12.2023.

Суддя Щербаков С.О.


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	07.12.2023
Оприлюднено	25.12.2023
Номер документу	115855892
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Щербаков С.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 07.12.2023 по справі 910/12416/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —910/12416/23

Рішення від 07.12.2023

Рішення
від 07.12.2023 по справі 910/12416/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА