Рішення

від 19.12.2023 по справі 914/3011/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2023 Справа № 914/3011/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., за участю секретаря Клим О. Ю., розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Софілайт-проект», м. Львів;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології клімату та автоматизація систем», с.Сокільники, Львівський район, Львівська область;

про стягнення 329 391,48 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Свідунович Роман Ігорович - представник;

від відповідача: не з`явився.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

Розгляд справи судом.

На розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Софілайт-проект» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології клімату та автоматизація систем» про стягнення 329 391,48 грн., з яких 180 740,95грн 30% річних, 102 962,58грн інфляційні втрати, 45687,95грн пеня.

Ухвалою суду від 16.10.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.11.2023р. В підготовчому засіданні 14.11.2023р. було оголошено перерву до 28.11.2023р. Ухвалою суду від 28.11.2023р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 12.12.2023р. Ухвалою суду від 12.12.2023р. відкладено судове засідання на 19.12.2023р.

Через систему «Електронний суд» відповідач 13.11.2023р. подав відзив на позовну заяву за вх.№27587/23. Через систему «Електронний суд» позивач 16.11.2023р. подав відповідь на відзив за вх.№27975/23.

Представник позивача в судове засідання 19.12.2023р. з`явився, надав суду усні пояснення щодо предмета спору, підтримав позовні вимоги, заявив, що докази на підтвердження розміру понесених судових витрат буде подано протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідач явки повноважного представника в підготовче засідання 19.12.2023р. не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце підготовчого засідання.

Позиції учасників справи.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.04.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Софілайт-проект» (Постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технології клімату та автоматизація систем» (Покупець/відповідач) укладено договір поставки №0204-02, у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари) вказаний в замовленні, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар на підставі видатково-прибуткових накладних (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар по видаткових накладних № 43 від 16 лютого 2022 р.; № 206 від 12 серпня 2021 р.; № 224 від 03 вересня 2021 р.; № 228 від 10 вересня 2021 р.; № 349 від 13 грудня 2021 р.; № 397 від 29 грудня 202 1 р.; № 324 від 23 листопада 2021 р.; № 354 від 14 грудня 2021 р.; № 369 від 17 грудня 2021 р.; № 370 від 17 грудня 2021 р., загальною вартістю 879 852,24 грн., стягнення заборгованості згідно яких було предметом судового спору в межах справи №914/1148/23.

Позивач вказує, що рішенням Господарського суду Львівської області від 14.07.2023, яке набрало законної сили, в межах справи №914/1148/23 стягнуто з відповідача в користь позивача 275 853,85 грн. боргу.

Предметом даного позову є стягнення пені, 30% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідачу за неналежне (несвоєчасне) виконання відповідачем обов`язку по оплаті поставленого йому позивачем товару згідно умов договору на підставі спірних видаткових накладних, що були предметом дослідження в межах справи №914/1148/23.

Позивач зазначає, що остаточно заборгованість за спірними накладними була погашена 15.08.2023р. шляхом списання коштів з рахунків відповідача приватним виконавцем Голойдою А.В. в користь позивача платежем в розмірі 275 853,85 грн.

У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленого товару позивач просить суд стягнути з відповідача 180740,95грн. 30% річних, 102962,58 грн. інфляційних втрат та 45687,95грн. пені.

У відповіді на відзив за вх.№27975/23 позивач зазначив, що не погоджується з доводами відповідача, оскільки відповідачем не долучено сертифікату торгово-промислової палати України чи його територіального органу, який б посвідчував неможливість виконання взятих зобов`язань за договором поставки №0204-02 від 02 квітня 2019 року в спірний період.

Позивач вказує, що проценти та інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, відповідно на переконання позивача відсутні правові підстави для їх зменшення.

Позивач зауважує, що відповідач не надав разом з відзивом жодних доказів на підтвердження неможливості виконання взятих на себе зобов`язань згідно договору поставки №0204-02 від 02 квітня 2019 року. В матеріалах справи відсутні докази про фінансово-економічний стан відповідача, ступінь його дебіторської чи кредиторської відповідальності, тощо.

На думку позивача, пунктом 9.7 договору продовжено строк впродовж якого може бути заявлена вимога про стягнення штрафної санкції на рівні з строком пред`явлення вимоги про стягнення основної заборгованості, оскільки, в цьому пункті договору йде мова саме про позовну давність.

З огляду на наведене, позивач просить суд позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача.

У відзиві на позовну заяву за вх.№27587/23 відповідач зазначив, що заперечує позов частково, з огляду на наступне.

Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову щодо стягнення штрафних санкцій за період воєнного стану в Україні, оскільки невчасне виконання основного договору відбулось через невідворотну силу (форс-мажор). Відповідач стверджує, що розмір штрафних санкцій перевищує розмір основного боргу та значно перевищує розмір збитків, тому просить зменшити проведені нарахування.

Відповідач визнає позов в частині нарахованих фінансових санкцій за період 21.09.2021 року по 24.02.2022 року, а саме: інфляційних втрат в сумі 11192,14 грн. та 30% річних в сумі 11192,14 грн. Додатково, відповідач просить відмовити у стягненні пені в повному обсязі у зв`язку із застосування спливу строку позовної давності для її стягнення.

З огляду на наведене, відповідач просить суд задоволити позов частково, в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 11192,14 грн. та 30% річних в сумі 11192,14 грн., в іншій частині позовних вимог відмовити.

Обставини, встановлені судом.

02 квітня 2019р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Софілайт-проект» (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технології клімату та автоматизація систем» (покупець/відповідач) укладено договір поставки № 0204-02.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари) вказаний в замовленні, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар на підставі видатково - прибуткових накладних (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 2.1 договору базис поставки за ІНКОТЕРМС 2010 EXW (EX WORKS). ФРАНКО ЗАВОД, місце поставки - склад постачальника, розташований за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 174.

За умовами п. 2.2 договору разом з товаром постачальник повинен передати покупцю документи які мають відношення до товару і належать до передачі разом з товаром відповідно до чинного законодавства України. Якщо разом з товаром вказані документи не передані, то постачальник зобов`язаний не пізніше 10-денного строку з дати передачі товару покупцю надати останньому вказані документи. В протилежному випадку покупець має право відмовитися від придбання товару та повернути товар постачальнику.

За приписами п. 3.1 договору загальна кількість товарів, що поставляються на умовах даного договору, асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість товару визначаються в замовленнях, рахунках фактурах та видатково прибуткових накладних.

Відповідно до п. 7.1 договору ціни на товари, що постачаються постачальником, є вільними відпускними і вказуються у прайс листку постачальника. Сторони визначають, що ціни на товари, вказані у прайс листку, який є дійсним на дату укладання цього договору, погоджені сторонами і є попередніми і можуть змінюватися постачальником в залежності від показників, які обумовлюють ціну товару. Перегляд цін на товари, які пропонуються постачальником до поставки за цим договором, здійснюється постачальником шляхом видання нового прайс листка з зміненими цінами, які доводяться до покупця на його вимогу засобами електронного зв`язку на електронну адpecy, вказану покупцем у реквізитах договору, або шляхом факсимільного зв`язку за номером факсу, вказаним у реквізитах покупця в цьому договорі.

Згідно із п. 7. 2 договору ціна товару, який поставляється на умовах даного договору, узгоджується сторонами в замовленні, відображається в рахунках - фактурах та вказується у видатково прибутковій накладній.

За умовами п. 8.1 договору покупець повинен сплатити поставлений товар не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дати поставки товару постачальником. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому договорі.

За приписами п. 8.2 договору оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору, рахунку-фактури, виставленого постачальником на вартість поставленої партії товару та накладних. При здійсненні платежу покупець повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього договору, номер та дату видатково -прибуткової накладної (товарно-транспортної накладної), за якою партія товару постачалася, та номер та дату рахунку-фактури, виписаної постачальником на оплату поставленої партії товару.

Відповідно до п. 8.5 договору в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

Згідно із п. 9.1 договору сторона, яка порушила господарське зобов`язання, визначене цим договором та/або чинним законодавством України, зобов`язана відшкодувати завдані цим збитки стороні, чиї права або законні інтереси якої порушено.

За умовами п. 9.3 договору за порушення грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання.

За приписами п. 9.7 договору строк позовної давності по нарахуванню штрафних санкцій закінчується разом зі спливом позовної давності по основному зобов`язанню.

Відповідно до п. 10.1 договору сторонипогодилися, що у разі виникнення обставин непереборної сили, а саме: війни, військових дій, блокади, ембарго, валютних обмежень, змін у законодавстві сторони, яка повинна виконати господарське зобов`язання, які унеможливлюють виконання стороною своїх зобов`язань за даним договором, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи природних явищ, та безпосередньої дії таких обставин на сторону, яка повинна виконати господарське зобов`язання, сторона звільняється від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин. У разі коли дія зазначених обставин триває більш як 90 днів, кожна із сторін має право на розірвання Договору і не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона повідомить про це іншу сторону не пізніш як за 30 днів до розірвання. Достатнім доказом дії таких обставин та терміну дії є документ, виданий Торгово-промисловою палатою тієї країни, де сталися вказані обставини.

Згідно із п. 11.1 договору цей договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє протягом одного року. Дострокове розірвання договору можливе лише у випадках, передбачених чинним законодавством України в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Копія договору поставки № 0204-02 від 19 квітня 2019р. підписаного та скріпленого печатками сторін долучена до позовної заяви.

Додатковою угодою № 1 від 01.04.2020р. до договору поставки № 0204-02 від 19 квітня 2019р. сторони домовились внести зміни в пункт 11.1 договору поставки №0204-02 від 02 квітня 2019 року та викласти його в наступній редакції: «11.1 Цей договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє до 31 грудня 2020 року включно. Дострокове розірвання договору можливе лише у випадках, передбачених чинним законодавством України в порядку, передбаченому чинним законодавством України.». У всьому іншому , що не передбачено цією додатковою угодою сторони будуть керуватися умовами договору поставки №0204-02 від 02 квітня 2019 року.

Копія додаткової угоди № 1 від 01.04.2020р. до договору поставки № 0204-02 від 19 квітня 2019р. підписаної та скріпленої печатками сторін долучена до позовної заяви.

Додатковою угодою № 2 від 12.01.2021р. до договору поставки № 0204-02 від 19 квітня 2019р. сторони домовились внести зміни в пункт 11.1 договору поставки №0204-02 від 02 квітня 2019 року та викласти його в наступній редакції: «11.1 Цей договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє до 31 грудня 2021 року включно. Дострокове розірвання договору можливе лише у випадках, передбачених чинним законодавством України в порядку, передбаченому чинним законодавством України.». У всьому іншому , що не передбачено цією додатковою угодою сторони будуть керуватися умовами договору поставки №0204-02 від 02 квітня 2019 року.

Копія додаткової угоди № 2 від 12.01.2021р. до договору поставки № 0204-02 від 19 квітня 2019р. підписаної та скріпленої печатками сторін долучена до позовної заяви.

Додатковою угодою № 4 від 04.01.2022р. до договору поставки № 0204-02 від 19 квітня 2019р. сторони домовились внести зміни в пункт 11.1 договору поставки №0204-02 від 02 квітня 2019 року та викласти його в наступній редакції: «11.1 Цей договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє до 18 лютого 2022 року включно. Дострокове розірвання договору можливе лише у випадках, передбачених чинним законодавством України в порядку, передбаченому чинним законодавством України.». У всьому іншому , що не передбачено цією додатковою угодою сторони будуть керуватися умовами договору поставки №0204-02 від 02 квітня 2019 року.

Копія додаткової угоди № 4 від 04.01.2022р. до договору поставки № 0204-02 від 19 квітня 2019р. підписаної та скріпленої печатками сторін долучена до позовної заяви.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 0204-02 від 19 квітня 2019р., позивач звернувся із позовною заявою до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 326136,37 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.07.2023р. у справі № 914/1148/23, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідача 275853,85 грн. боргу та 4137,81грн. судового збору.

Як встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 14.07.2023р. у справі № 914/1148/23 позивач поставив відповідачу: по видаткових накладних № 43 від 16 лютого 2022 р. (а.с. 41); № 206 від 12 серпня 2021 р.(а.с. 44); № 224 від 03 вересня 2021 р. (а.с. 45); № 228 від 10 вересня 2021 р. (а.с. 46); № 349 від 13 грудня 2021 р. (а.с. 48); № 397 від 29 грудня 2021 р. (а.с. 49); № 324 від 23 листопада 2021 р. (а.с. 51); № 354 від 14 грудня 2021 р. (а.с. 53); № 369 від 17 грудня 2021 р. (а.с. 55); № 370 від 17 грудня 2021 р. (а.с. 57), на підставі генеральних довіреностей № 2 та № 3 від 13.01.2021 р. (а.с. 58-59), продукцію вартістю 879852,24 грн.

Позивач стверджує, що на оплату товарів, вказаних у наведених вище видаткових накладних, він надав відповідачу рахунки: № 47 від 11 лютого 2022 р. на суму 20565,06 грн, у тому числі ПДВ (а.с. 40); № 217 від 30 липня 2021 р. на суму 618913,86 грн., у тому числі ПДВ (а.с. 42); № 186 від 03 червня 2021 р. на суму 8295 грн., у тому числі ПДВ (а.с. 43); № 340 від 03 листопада 2021 р. на суму 221491,5 грн., у тому числі ПДВ (а.с. 47); № 358 від 17 листопада 2021 р. на суму 1800,36 грн., у тому числі ПДВ (а.с. 50); № 401 від 09 грудня 2021 р. на суму 11673 грн., у тому числі ПДВ (а.с. 52); № 416 від 16 грудня 2021 р. на суму 2334,6 грн., у тому числі ПДВ (а.с. 54); № 422 від 17 грудня 2021 р. на суму 2590,86 грн., у тому числі ПДВ (а.с. 56). Ці доводи позивача відповідачем не спростовано та не заперечено.

Наявними у матеріалах справи виписками по рахунках позивача (а.с. 60-73) підтверджується факт перерахування відповідачем позивачу загалом 603998,39 грн.

При цьому в рахунок оплати поставленої продукції зараховано здійснені відповідачем оплати, які визнаються позивачем у позовній заяві як оплати поставленої йому по спірних видаткових накладних продукції, а саме: № 221352 від 24.01.2022 р. на суму 12622,65 грн.; № 221746 від 14.02.2022 р. на суму 30000 грн.; № 221827 від 16.02.2022 р. на суму 12622,65 грн.; № 225323 від 25.07.2022 р. на суму 10000 грн.; № 228562 від 02.11.2022 р. на суму 20000 грн.; № 231053 від 13.01.2023 р. на суму 20000 грн.; № 231235 від 20.01.2023 р. на суму 10000 грн.

Суд також враховує в рахунок оплати отриманого від позивача товару по спірних накладних перерахування грошових коштів, здійснені відповідачем на оплату рахунків № 217 від 30.07.2021 р. та № 340 від 03.11.2011р. Товари, вказані у цих рахунках, поставлялись позивачем відповідачу на підставі видаткових накладних № 206 від 12 серпня 2021 р., № 224 від 03 вересня 2021 р., № 228 від 10 вересня 2021 р. та № 349 від 13 грудня 2021 р.

При здійсненні решти платежів відповідач вказав у якості їх цільового призначення видаткові накладні, які не належать до спірних, а також вказав рахунки на оплату продукції, які згідно з поясненнями позивача від 06 липня 2023 р., стосуються оплати продукції, що поставлена за видатковими накладними, заборгованість за якими не належить до предмету спору у справі.

За таких обставин, позовні вимоги обґрунтовані лише в частині стягнення з відповідача 275853,85 грн. заборгованості. Наявні у матеріалах справи докази не підтверджують доводи позивача про наявність решти суми заборгованості відповідача за поставлений йому по спірних видаткових накладних товар.

Відповідачем виконано рішення Господарського суду Львівської області від 14.07.2023р. у справі № 914/1148/23 у повному обсязі 15.08.2023р. та сплачено 279991,66грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи копією банківської виписки по рахунку позивача за 15.08.2023р., наданої АТ «Райффайзен Банк» з призначенням платежу «ВП 72535177. Наказ 914/1148/23, ТОВ Технології клімату та автоматизація систем».

Позивачем долучено до матеріалів справи № 914/3011/23 копії видаткових накладних № 206 від 12 серпня 2021р. на суму 37362,60грн; № 224 від 03 вересня 2021р. на суму 36278,06грн; № 228 від 10 вересня 2021р. на суму 445756,20грн.; № 349 від 13 грудня 2021р. на суму 168643,32грн.; № 397 від 29 грудня 2021р. на суму 52848,18грн.; № 324 від 23 листопада 2021р. на суму 1800,36грн; № 354 від 14 грудня 2021р. на суму 11673,00грн.; № 369 від 17 грудня 2021р. на суму 2334,60грн.; № 370 від 17 грудня 2021р. на суму 2590,86грн. та № 43 від 16 лютого 2022р. на суму 20565,06грн. та копії рахунків на оплату № 217 від 30 липня 2021р. на суму 618913,86 грн., у тому числі ПДВ; № 340 від 03 листопада 2021 р. на суму 221491,50 грн., у тому числі ПДВ та копію рахунку на оплату № 17 від 24 січня 2022 р. на суму 25245,30 грн., у тому числі ПДВ. Суд зазначає, що в підготовчому засіданні 28.11.2023р. судом оглянуто оригінали договору, додаткових угод, накладних та банківських виписок і рахунків, та повернуто оригінали документів позивачу.

Також, до позовної заяви позивачем додано копії банківських виписок по рахунку позивача, наданих АТ «Райффайзен Банк», в яких відображено проведені відповідачем оплати, а саме: від 03.08.2021р. оплата на суму 190601,51грн. з призначенням платежу «Оплата зг. рах. № 217 від 30.07.21, у т.ч. ПДВ 20% - 31766,92грн.»; від 30.09.2021р. оплата на суму 44736,86грн. з призначенням платежу «Оплата зг. рах. № 217 від 30.07.21, у т.ч. ПДВ 20% - 7456,14грн.»; від 22.10.2021р. оплата на суму 50000,00грн. з призначенням платежу «Оплата зг. рах. № 217 від 30.07.21, у т.ч. ПДВ 20% - 8333,33грн.»; від 30.12.2021р. оплата на суму 100000,00грн. з призначенням платежу «Оплата зг. рах. № 217 від 30.07.21, у т.ч. ПДВ 20% - 16666,67грн.»; від 24.01.2022р. оплата на суму 12622,65грн. з призначенням платежу «Оплата зг. рах. № 17 від 24.01.22, у т.ч. ПДВ 20% - 2103,78грн.»; від 14.02.2022р. оплата на суму 30000,00грн. з призначенням платежу «Оплата зг. рах. № 217 від 30.07.21, у т.ч. ПДВ 20% - 5000,00грн.»; від 16.02.2022р. оплата на суму 12622,65грн. з призначенням платежу «Оплата зг. рах. № 17 від 24.01.2022, у т.ч. ПДВ 20% - 2103,78грн.»; від 25.07.2022р. оплата на суму 10000,00грн. з призначенням платежу «Оплата зг. рах. № 217 від 30.07.2021, у т.ч. ПДВ 20% - 1666,67грн.»; від 02.11.2022р. оплата на суму 20000,00грн. з призначенням платежу «Оплата зг. рах. № 217 від 30.07.2021, у т.ч. ПДВ 20% - 3333,33грн.»; від 13.01.2023р. оплата на суму 20000,00грн. з призначенням платежу «Оплата зг. рах. № 217 від 30.07.2021, у т.ч. ПДВ 20% - 3333,33грн.»; від 20.01.2023р. оплата на суму 10000,00грн. з призначенням платежу «Оплата зг. рах. № 217 від 30.07.2021, у т.ч. ПДВ 20% - 1666,67грн.»; від 25.11.2021р. оплата на суму 103414,72грн. з призначенням платежу «Оплата зг. рах. № 331 від 27.10.2021, №240 від 11.08.2021, №273 і від 16.09.2021, №340 від 03.11.2021 у т.ч. ПДВ 20% - 17235,79 грн.»; від 15.08.2023р. оплата на суму 279991,66грн. з призначенням платежу «ВП 72535177. Наказ 914/1148/23, ТОВ Технології клімату та автоматизація систем».

Позивач з метою досудового врегулювання спору надіслав відповідачу претензію № 2308-1 від 23.08.2023р., якою повідомив про наявність заборгованості за договором поставки № 0204-02 від 02.04.2019р. в розмірі 50282,52грн. та пропонував на протязі 10 календарних днів сплатити вказану заборгованість. Докази надіслання претензії, а саме копія фіскального чеку від 23.08.2023р. та копія рекомендованого повідомлення № 8113001073751 про вручення поштового відправлення № 7902206918755 долучені до позовної заяви.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У зв`язку з порушенням строків оплати вартості поставленого товару позивач нарахував відповідачу 180 740,95грн 30% річних, 102 962,58грн інфляційні втрати, 45687,95грн пеня по кожній накладній окремо із врахуванням здійснених відповідачем оплат (як вбачається із наданого суду розрахунку) до дати погашення відповідачем боргу перед позивачем в повному обсязі.

Позиція суду.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно із ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.1 договору покупець повинен сплатити поставлений товар не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дати поставки товару постачальником. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому договорі.

За умовами п. 9.3 договору за порушення грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання.

За приписами п. 9.7 договору строк позовної давності по нарахуванню штрафних санкцій закінчується разом зі спливом позовної давності по основному зобов`язанню.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п. 8.5 договору в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.07.2023р. у справі № 914/1148/23, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідача 275853,85 грн. боргу та 4137,81грн. судового збору.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.07.2023р. у справі № 914/1148/23 встановлено, що позивач поставив відповідачу: по видаткових накладних № 43 від 16 лютого 2022 р. (а.с. 41); № 206 від 12 серпня 2021 р.(а.с. 44); № 224 від 03 вересня 2021 р. (а.с. 45); № 228 від 10 вересня 2021 р. (а.с. 46); № 349 від 13 грудня 2021 р. (а.с. 48); № 397 від 29 грудня 2021 р. (а.с. 49); № 324 від 23 листопада 2021 р. (а.с. 51); № 354 від 14 грудня 2021 р. (а.с. 53); № 369 від 17 грудня 2021 р. (а.с. 55); № 370 від 17 грудня 2021 р. (а.с. 57), на підставі генеральних довіреностей № 2 та № 3 від 13.01.2021 р. (а.с. 58-59), продукцію вартістю 879852,24 грн. Також, вказаним рішенням встановлено факт перерахування відповідачем позивачу коштів на загальну суму 603998,39 грн.

При цьому в рахунок оплати поставленої продукції судом було зараховано здійснені відповідачем оплати, які визнавались позивачем у позовній заяві як оплати поставленої йому по спірних видаткових накладних продукції, а саме: № 221352 від 24.01.2022 р. на суму 12622,65 грн.; № 221746 від 14.02.2022 р. на суму 30000 грн.; № 221827 від 16.02.2022 р. на суму 12622,65 грн.; № 225323 від 25.07.2022 р. на суму 10000 грн.; № 228562 від 02.11.2022 р. на суму 20000 грн.; № 231053 від 13.01.2023 р. на суму 20000 грн.; № 231235 від 20.01.2023 р. на суму 10000 грн.

Суд також врахував в рахунок оплати отриманого від позивача товару по спірних накладних перерахування грошових коштів, здійснені відповідачем на оплату рахунків № 217 від 30.07.2021 р. та № 340 від 03.11.2011р. Товари, вказані у цих рахунках, поставлялись позивачем відповідачу на підставі видаткових накладних № 206 від 12 серпня 2021 р., № 224 від 03 вересня 2021 р., № 228 від 10 вересня 2021 р. та № 349 від 13 грудня 2021 р.

Як вбачається із рішення Господарського суду Львівської області від 14.07.2023р. у справі № 914/1148/23 позивачем не заявлялись вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 30% річних за порушення строків оплати товару.

У зв`язку із простроченням оплат за поставлений товар, позивач нарахував відповідачу 30 % річних, пеню та інфляційні втрати по кожній накладній, за якою допущено прострочення із врахуванням здійснених оплат, що за розрахунком позивача становить 180 740,95грн 30% річних, 102 962,58грн інфляційні втрати, 45687,95грн пеня. Відповідачем не оспорено порядок та розмір нарахувань позивача.

Перевіривши проведені нарахування, судом встановлено, що позивач припустився арифметичної помилки при обрахунку 30% річних, не врахувавши положення ч.5 ст.254 ЦК України. Відтак, в перерахунку, підставними є вимоги, щодо стягнення 30% річних в розмірі 180613,35грн. Врешті вимог щодо стягнення 30%річних належить відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати штрафних санкцій за договором поставки відповідачем не представлено.

Щодо заперечень наведених відповідачем, суд зазначає наступне.

Стосовно покликань відповідача на те, що війна, як обставина непереборної сили, що прямо вплинула на неможливість ведення відповідачем нормальної господарської діяльності (форс-мажорні обставини), суд зазначає наступне.

Приписами ч.1 ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні визначено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Згідно із ч.2 ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Листом-роз`ясненням Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 ТПП України на підставі ст.ст.14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.1997р. №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України Про торгово-промислові палати в Україні та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 ЗУ Про торгово-промислові палати в Україні засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

З огляду на вищенаведене, офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 лише засвідчує настання форс-мажорних обставин на всій території України, однак не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Такий лист складено без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують для відповідача наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за спірним договором чи докази звернення про видачу такого сертифіката. Також відповідач не повідомив суду про поважні причини неможливості такого звернення.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Таким чином, в силу приписів частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону Про торгово-промислові палати в Україні форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022р. у справі №904/3886/21 та від 30.11.2021р. у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018р. у справі №915/531/17, від 26.05.2020р. у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17.

Форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору, має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, відтак враховуючи те, що дані обставини недоведені документально, тому не можуть прийматись судом до уваги.

Щодо клопотання про зменшення стягнення проведених позивачем нарахувань, належить зазначити.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 8.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 30 % річних від несплаченої загальної вартості товару.

Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.5 укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Такий правовий висновок, зокрема викладений постанові Великої Палати Верховного суду у постанові від 18.03.20р. справі 902/417/18.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, кредитор не позбавлений можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом зазначених норм Господарського та Цивільного кодексів України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, що: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18 та в ін.).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Водночас, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується судом згідно із статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 30.09.2019 у справі №905/1742/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20 та ін.).

Розглядаючи питання про зменшення розміру заявлених до стягнення пені та відсотків річних, суд виходить із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, і враховує, що неустойка як засіб розумного стимулювання виконання основного грошового зобов`язання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Враховуючи, що період прострочення оплати за поставлений товар є незначним, приймаючи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань та погашення останнім всієї суми заборгованості, стягнутої за рішенням суду у справі № 914/1148/23 протягом короткого терміну (рішення прийнято 14.07.2023р. та виконано 15.08.2023р.) з огляду на відсутність доказів понесення позивачем збитків, встановлені судом обставини щодо причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним заходів до виконання зобов`язання, беручи до уваги перевищення розміру належних до сплати штрафних санкцій порівняно із сумою основного боргу, стягнутої рішенням Господарського суду Львівської області від 14.07.2023р. у справі № 914/1148/23, з огляду на загальні засади, встановлені статтею 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги розмір заборгованості з основного боргу-275853,85грн та значний розмір 30% річних та неустойки, а також розмір інфляційних втрат (102 962,58грн.), які нараховані за весь період прострочення і є компенсацією за знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, суд дійшов висновку про необхідність зменшення 30% річних та пені на 50%.

Стосовно клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення пені за період з 21.09.2021р. по 28.08.2022р., при цьому, позовну заяву подано 09.10.2023р.

За приписами п. 9.7 договору строк позовної давності по нарахуванню штрафних санкцій закінчується разом зі спливом позовної давності по основному зобов`язанню.

Належить також зазначити, що відповідно до п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Згідно із п. 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України постановив відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, правовий режим воєнного стану на території України неодноразово продовжувався і триває станом на момент прийняття рішення у справі.

Із врахуванням вищенаведеного, позивачем не пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені. Враховуючи наведене в задоволенні клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Станом на день прийняття рішення, доказів оплати проведених позивачем нарахувань та доказів в спростування наведених обставин суду не представлено.

Позивачем в позовній заяві визначено попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00грн., та зазначено, що докази на підтвердження розміру понесених судових витрат буде подано протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Згідно із ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими та позовні вимоги до відповідача в частині стягнення 30% річних в розмірі 90 306,67грн., інфляційних втрат у розмірі 102 962,58грн. та пені у розмірі 22 843,97грн. є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню. Врешті вимог щодо стягнення 30% річних та пені належить відмовити.

На підставі положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягають відшкодуванню судові витрати в розмірі судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 74, 76, 77, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології клімату та автоматизація систем» (81130, Львівська обл., Львівський район, м. Львів, село Сокільники, вул. Об`їзна, буд. 4, ідентифікаційний код 36767497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Софілайт-проект» (79022, Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, буд. 174, ідентифікаційний код 42771815) 22 843,97 грн. пені, 90 306,67грн - 30% річних, 102 962,58грн. інфляційних втрат та судовий збір в розмірі 3 241,70грн.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Врешті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 20.12.2023р.

Суддя Іванчук С.В.