Рішення

від 22.12.2023 по справі 917/1547/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2023 Справа № 917/1547/23

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Товариства з додатковою відповідальністю 2-ге ім. Петровського, Кіровоградська область

до Фізичної особи підприємця Сукача Дмитра Володимировича, м. Кременчук

про стягнення 211 597,20 грн

без виклику представників сторін

встановив:

До Господарського суду Полтавської області звернулось Товариство з додатковою відповідальністю 2-ге ім. Петровського з позовом до Фізичної особи підприємця Сукача Дмитра Володимировича про стягнення 211 597,20 грн, у тому числі 190800,00 грн - за оплачений, але не поставлений товар, згідно рахунку № 4 від 28.01.2022, 16027,20 грн інфляційних, 4770,00 грн 3% річних.

Відповідач у відзиві (вхід. № 14498 від 10.11.2023) проти позову заперечує з тих підстав, що:

- відповідач 01.08.2023 разом з ОСОБА_1 доставив позивачу ворота секційні в кількості 2 шт., в підтвердження вказаного ТОВ Єврогант надало лист про те, що відповідач оплачував, запускав у виробництво та відвантажував промислові секційні ворота згідно з комерційними пропозиціями GU22-101133 та GU22-101134 від 26.07.2022 на виготовлення воріт;

- підтвердити факт доставки позивачу секційних воріт в кількості 2 шт. може ОСОБА_1 ;

- позивач не надав відповідачу специфікації на виготовлення секційних воріт в кількості 2 шт., що ускладнює виконання відповідачем своїх зобов`язань;

- позивач вводить суд в оману щодо невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару позивачу.

У відзиві на позов відповідач заявив клопотання про виклик в судове засідання та допит свідка ОСОБА_1 . Це клопотання суд відхилив ухвалою від 14.11.2023.

Відповідач подав клопотання від 11.12.2023 (вхід. № 16129 від 14.12.2023) про залучення заяви свідка - ОСОБА_1 .

Інші заяви по суті справи до суду не надійшли. Строк для їх подання закінчився.

У цій справі суд вчинив такі процесуальні дії.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2023 цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т. М. (а.с.19-20).

Ухвалою від 30.08.2023 суд залишив позовну заяву без руху та встановив строк для усунення недоліків (а.с.24). Позивач у встановлений судом строк виправив вказані недоліки (а.с.27-30).

Ухвалою від 06.10.2023 (а.с.31-32) суд відкрив провадження у справі № 917/1547/23 та постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Про відкриття провадження у справі позивач повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою від 14.11.2023 про доставку електронного листа (ухвали від 06.10.2023) представнику позивача 14.11.2023 (а.с.34); довідкою від 06.10.2023 про доставку електронного листа (ухвали від 06.10.2023) позивачу на його електронну адресу, вказану у позові (а.с.33).

Про відкриття провадження у справі відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням від 10.10.2023 (а.с.35).

Належне повідомлення сторін про розгляд цієї справи також підтверджується наданими клопотанням представника позивача (а.с.36-38), та відзивом відповідача (а.с.40-41).

Відповідно до частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

В зв`язку з необхідністю подання сторонами доказів та пояснень щодо спірних правовідносин, для забезпечення процесуальних прав сторін та з метою об`єктивного дослідження обставин справи, прийняття рішення суд відклав на розумний строк.

Під час розгляду справи по суті суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст. 233 ГПК України це рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Фізична особа підприємець Сукач Дмитро Володимирович (далі відповідач, ФОП Сукач Д. В.) виставив позивачу Товариству з додатковою відповідальністю 2-ге ім. Петровського рахунок-фактуру № 4 від 28.01.2022 (а.с.28) на оплату 190800,00 грн з ПДВ за ворота секційні у кількості 4 шт.

Позивач за платіжною інструкцією № 7522 від 23.02.2022 сплатив відповідачу 190800,00 грн за секції для воріт по рахунку № 4 від 28.01.2022 (а.с.7).

Надходження вказаних коштів відповідач підтвердив у відзиві на позов (а.с.40).

Позивач направив відповідачу претензію від 21.09.2022 (а.с.8), в якій вказав, що заборгованість відповідача становить 190800,00 грн, яку позивач вимагає сплатити на його поточний рахунок. Направлення претензії підтверджується поштовою накладною від 21.09.2022, описом вкладення та фіскальним чеком (а.с.9).

Позивач також звернувся до відповідача з вимогою від 11.07.2023 (а.с.10) про оплату відповідачем 190800,00 грн заборгованості. Направлення вимоги підтверджується поштовою накладною від 11.07.2023, описом вкладення та фіскальним чеком (а.с.11).

Позивач у позові вказує, що ворота секційні йому відповідач не поставив, грошові кошти не повернув.

Це стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду про стягнення на підставі ст.530, 1212, 1166 ЦК України 190800,00 грн - за оплачений, але не поставлений товар, згідно рахунку № 4 від 28.01.2022, а також на підставі ст. 625 ЦК України - 16027,20 грн інфляційних, 4770,00 грн 3% річних (розрахунок - а.с.6).

Відповідач у відзиві (вхід. № 14498 від 10.11.2023) проти позову заперечує з тих підстав, що він 01.08.2023 разом з ОСОБА_1 доставив позивачу ворота секційні в кількості 2 шт., а оскільки позивач не надав відповідачу специфікації на виготовлення секційних воріт в кількості 2 шт., це ускладнило виконання відповідачем своїх зобов`язань.

При вирішенні спору суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 509, ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Згідно із ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Тобто, недодержання простої письмової форми, якщо такий наслідок прямо не передбачений законом, не тягне за собою недійсність правочину, а лише позбавляє сторони права у разі виникнення спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.

Надані в матеріали справи рахунок-фактура № 4 від 28.01.2022 (а.с.28) з зазначенням кількості, ціни та загальної вартості товару, та платіжна інструкція № 7522 від 23.02.2022 сплатив відповідачу 190800,00 грн за секції для воріт по рахунку № 4 від 28.01.2022 (а.с.7), а також претензія від 21.09.2022 та вимога від 11.07.2023, а також пояснення сторін, свідчать про те, що між сторонами в даному випадку склалися правовідносини з поставки товару.

У ст. 51 ЦК України вказано, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно із ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК).

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.13, ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В ст. 76 ГПК України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

У ч. 1 ст. 79ГПК Українизазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У ч.1 ст. 662 ЦК України вказано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У ст. 664 ЦК України вказано, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

У ч. 8 ст. 193 Господарського кодексу України вказано, що управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов`язання, на вимогу зобов`язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов`язання повністю або його частини.

Тобто, відповідач повинен був направити позивачу письмове повідомлення про готовність товару та письмово узгодити адресу та час передачі такого товару. Доказів вчинення таких дій відповідач суду не надав.

Відповідач не надав суду доказів в підтвердження того, що він згідно із ст. 644 ЦК України звернувся до позивача з вимогою прийняти товар і підписати відповідні письмові документи в підтвердження вказаного (зокрема, видаткову накладну на передачу товару чи акт приймання-передачі товару чи інше, де було б зазначено дату документу, повну назву товару, назву та адресу замовника, якому доставлявся товар, а також адресу доставки товару).

Також відповідач не надав суду доказів звернення до позивача з вимогою видати письмове посвідчення часткового виконання зобов`язання з поставки воріт (у разі якщо така поставка відбулася, а позивач відмовився підписувати відповідні документи, акти прийняття робіт, тощо).

Відповідач у відзиві вказує, що він 01.08.2023 разом з ОСОБА_1 доставив позивачу ворота секційні в кількості 2 шт., а оскільки позивач не надав відповідачу специфікації на виготовлення секційних воріт в кількості 2 шт., це ускладнило виконання відповідачем своїх зобов`язань.

В підтвердження викладеного відповідач подав заяву свідка - ОСОБА_1 (а.с.50).

Відповідно до ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

У ч. 2 ст. 87 ГПК України вказано, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

У ч. 1 ст. 88 ГПК України зазначено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.

Згідно з ч. 3 ст. 88 ГПК України підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

ОСОБА_1 не є у цій справі стороною, третьою особою, чи їх представником. Отже, його підпис на заяві свідка повинен був бути посвідчений нотаріально.

Проте, підпис ОСОБА_1 на заяві свідка від 11.12.2023 (а.с.50) нотаріально не посвідчений. Отже, ця заява не є належним доказом та не приймається судом.

Разом з тим, у вказаній заяві ОСОБА_1 зазначив, що доставка воріт була здійснена за адресою: АДРЕСА_1 , база підприємства «Діліжанс» і їх отримав представник Олександр.

Суд зазначає, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням позивача є село Веселе, Олександрівський район Кіровоградська область.

Матеріали справи не містять доказів щодо узгодження сторонами місця поставки товару, у тому числі узгодження поставки товару у місто Кременчук.

Тобто, твердження відповідача про те, що він здав товар позивачу є передчасними та не доведеними належними доказами.

Відповідач також не довів належними письмовими доказами його твердження про те, що позивач не надав відповідачу специфікації на виготовлення секційних воріт в кількості 2 шт. і це ускладнило виконання відповідачем своїх зобов`язань.

Відповідач не надав суду доказів письмового повідомлення позивача про уточнення замовлення щодо товару та не надав доказів звернення до позивача з письмовою вимогою про надання вказаних специфікацій чи уточнення умов угоди, чи з повідомленням про виниклі ускладення при виконанні договору.

Також є передчасними вимоги позивача про повернення коштів з огляду на наступне.

Позивач у позові посилається на те, що відповідач свої зобов`язання не виконав, в зв`язку з чим сума його заборгованості складає 190800,00 грн.

Проте як свідчать докази, що додані сторонами до справи, та пояснення сторін, викладені у позові та відзиві, сторони досягли усної угоди щодо поставки відповідачем товару позивачу. Отже, у відповідача не було грошових зобов`язань перед позивачем, а були зобов`язання з поставки товару воріт секційних.

Суд зазначає, що нормами Цивільного кодексу України, які регулюють виконання договору поставки та купівлі-продажу, визначені підстави та умови для заявлення покупцем вимог до продавця про стягнення коштів.

Згідно з ч.1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У ч. 2 ст. 693 ЦК України вказано, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, право вимагати повернення коштів виникає у покупця лише після встановлення строку поставки (передачі) товару, і у разі коли продавець не передав товар у цей встановлений строк.

Відповідно до ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Сторони не встановили строк виконання зобов`язання з поставки відповідачем товару позивачу. Строк поставки не був вказаний у рахунку-фактурі № 4 від 28.01.2022 (а.с.28) та не вказаний у платіжній інструкції № 7522 від 23.02.2022 (а.с.7).

У претензії від 21.09.2022 та вимозі від 11.07.2023 позивач також не заявляв відповідачу вимоги про поставку (передачу) товару та не встановлював відповідний строк відповідачу для вчинення таких дій.

У вказаних претензії та вимозі позивач прохав повернути грошові кошти, що було передчасно без заявлення вимоги про поставку товару.

Частиною 2 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки позивач не пред`явив вимоги до відповідача про поставку товару у відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України, то строк поставки товару ще не настав. Отже відсутні підстави стверджувати про порушення відповідачем зобов"язання щодо поставки товару у встановлений строк.

Тому вимога позивача про повернення грошових коштів є передчасною та не підлягає задоволенню.

Суд не погоджується із твердженням позивача, заявленим у позові, про те що спірні грошові кошти мають бути повернуті відповідачем на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно отримані.

Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна (майном також є грошові кошти) або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 334/2517/16-ц дійшов висновку що набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Верховний Суд дійшов висновку, що для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Суд касаційної інстанції зазначив, що у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (постанова від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц).

Надані в матеріали справи рахунок-фактура № 4 від 28.01.2022 (а.с.28) з зазначенням кількості, ціни та загальної вартості товару, та платіжна інструкція № 7522 від 23.02.2022, за якою позивач сплатив відповідачу 190800,00 грн за секції для воріт по рахунку № 4 від 28.01.2022 (а.с.7), а також претензія від 21.09.2022 та вимога від 11.07.2023 свідчать про те, що між сторонами в даному випадку склалися правовідносини на підставі усної угоди про поставку товару.

У позовній заяві позивач також вказує, що грошові кошти він сплачував у відповідності до договору поставки, укладеного сторонами у спрощений спосіб. Відповідач у відзиві зазначив, що грошові кошти від позивача він отримав за виготовлення та поставку секційних воріт.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір може бути у кладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ст. 639 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що передбачено ст. 629 ЦК України.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджується той факт, що спірні кошти були сплачені відповідачу безпідставно, оскільки вони перераховувалися на підставі чинного договору.

Системний аналіз положень статей 11, 202, 1212 ЦК України свідчить про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Суд не погоджується із твердженням позивача, заявленим у позові, про те що спірні грошові кошти мають бути повернуті відповідачем на підставі ст. 1166 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, положення ст. 1166 Цивільного кодексу України застосовуються у разі завдання позадоговірної шкоди.

Оскільки відносини між сторонами у цій справі щодо поставки товару не є деліктними, а виникли на підставі укладеного між сторонами договору поставки товару, то положення статті 1166 ЦК України на них не поширюються.

За вказаних обставин відсутні підстави для стягнення заявленої позивачем суми з відповідача як відшкодування шкоди.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 190800,00 грн спірних коштів, та про стягнення 16027,20 грн інфляційних, 4770,00 грн 3% річних, як пов`язаних вимог.

Отже у позові суд відмовляє повністю.

Суд встановив, що за подачу цього позову позивач сплатив 3173,97 грн судового збору за платіжною інструкцією № 355 від 26.07.2023 (а.с.5). Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 27.07.2023 (а.с.21).

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення: 22.12.2023.

Суддя Т. М. Безрук