Постанова

від 12.12.2023 по справі 922/1755/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року м. Харків Справа № 922/1755/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" (вх. № 2089 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.08.2023 у справі №922/1755/23, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Прохоровим С.А., повний текст рішення складено 07.09.2023,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС", м.Харків

до Приватного підприємства "МАКРЕЛЬ", м.Харків

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "МАКРЕЛЬ" заборгованості за поставлений товар у розмірі 2 504 736,65 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.08.2023 у справі №922/1755/23 в позові відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" направило засобами поштового зв`язку до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Харківської області від 28.08.2023 у справі №922/1755/23 (вх. № 2089 Х/2), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 28.08.2023 року в справі №922/1755/23 та ухвалити нове рішення яким стягнути з відповідача - Приватного підприємства "МАКРЕЛЬ" на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" заборгованість за поставлений товар у розмірі 2 504 736,65 гри. (два мільйони п`ятсот чотири тисячі сімсот тридцять шість гривень 65 копійок). Апелянт також просив здійснити перерозподіл судових витрат за результатами розгляду цієї апеляційної скарги Східним апеляційним господарським судом, а також покласти судові витрати за розгляд справи апеляційним судом на відповідача - Приватне підприємство «Макрель», для чого (за наявності підстав для цього) надати апелянту відповідно до частини 8 статті 129 ГГІК України строк для надання відповідних доказів.

Водночас заявник апеляційної скарги просив поновити строк на подання апеляційної скарги на підставі статті 256 ГПК України, посилаючись на те, що копію повного тексту оскаржуваного рішення ані позивач, ані його представник не отримали, а з його змістом ознайомилися 11.09.2023 після оприлюднення повного тексу рішення в Єдиному державному реєстрів судових рішень.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2023, для розгляду зазначеної апеляційної скарги визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1755/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" (вх. №2089 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.08.2023 у справі №922/1755/23 до надходження матеріалів справи до Східного апеляційного господарського суду.

17.10.2023 матеріали справи №922/1755/23 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 28.08.2023 у справі №922/1755/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" (вх. № 2089 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.08.2023 у справі №922/1755/23 та повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 14.11.2023 р. о 11:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2023, у зв`язку з навчанням судді Шевель О.В., для розгляду зазначеної апеляційної скарги визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 14.11.2023 розпочалось за участю представника позивача, який надав пояснення щодо обставин справи, підтримавши доводи апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 12.12.2023 р. об 15:30 годині.

07.12.2023 до Східного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» представником ТОВ "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" подані додаткові пояснення із долученням до справи додаткових доказів (вх.№15158).

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 12.12.2023 розпочалось за участю представника позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги, з урахуванням доводів наданих додаткових письмових пояснень, та просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

Відповідач у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду від 23.10.2023 та про оголошення перерви від 14.11.2023 направлялись судом апеляційної інстанції на юридичну адресу відповідача, проте не були вручені адресу та повернуті на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 180-195, 211-217).

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

З приводу заявленого позивачем в додаткових поясненнях клопотання про долучення доказів, а саме видаткових накладних №0000030134 від 01.08.2022 року, №0000030235 від 04.08.2022 року, №0000031119 від 04.09.2022 року, які підтверджують придбання ТОВ "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" для подальшого продажу молочної продукції відповідачу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

В якості обставин неможливості подання зазначених видаткових накладних, які підтверджують придбання позивачем товару для подальшого перепродажу, представник позивача зазначив, що у жовні 2022 року офіс ТОВ "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" постраждав від ракетного обстрілу, частину документів позивач був змушений відновлювати. Крім того, особа, яка здійснювала ведення бухгалтерського обліку у позивача протягом 2022 року звільнилась з роботи і перебуває за кордоном. Тому позивач не мав можливості надати відповідні документи під час розгляду справи в суді першої інстанції. Натомість представник позивача отримав їх на адвокатський запит від постачальника.

Проте представником позивача разом із додатковими пояснення, не надано жодного доказу на підтвердження зазначених ним обставин щодо неможливості подання до суду першої інстанції видаткових накладних, як то, докази того, що офіс ТОВ "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" постраждав під ракетного обстрілу у жовні 2022 року, докази ведення бухгалтерського обліку у позивача протягом 2022 року особи, яка звільнилась з роботи, як і доказів отримання видаткових накладних на підставі адвокатського запиту представника позивача.

Крім того, за наданими видатковими накладними №0000030134 від 01.08.2022 року, №0000030235 від 04.08.2022 року, №0000031119 від 04.09.2022 року постачальником є Товариство з обмеженою відповід альністю «ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ПАРТНЕР» (код ЄДРПОУ 32949923), а покупцем Товариство з обмеженою відповід альністю "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 43689334).

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 12.12.2023 представник позивача додатково зазначив щодо наявності ускладнених відносин між керівниками вказаних юридичних особі (Харченко О.М. та Живолуп Г.О.), у зв`язку із чим, представник позивача був змушений звертатись із адвокатським запитом до зазначеного ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ПАРТНЕР».

Натомість згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, хоча Живолуп Г.О. є директором позивача, кінцевим бенефіціаром та власником обох зазначених юридичних осіб є Харченко Олег Миколайович (100% статутного капіталу).

Отже, зазначені адвокатом позивача у додаткових поясненнях обставини неможливості подання до суду першої інстанції видаткових накладних щодо придбання товару з причин, що об`єктивно не залежали від позивача не підтвердженні відповідними доказами та є суперечливими.

З огляду на викладене, судова колегія долучає до матеріалів справи вищенаведені додаткові докази, однак до розгляду не приймає як такі, що подані в суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" звернулося у травні 2023 до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "МАКРЕЛЬ" 2 504 736,65 грн заборгованості за поставлений товар згідно видаткових накладних №0000011445 від 13.09.2022 на суму 541 223,20 грн, №0000011631 від 15.09.2022 на суму 724 014,17 грн, №0000011934 від 20.09.2022 на суму 458 279,60 грн, №0000012126 від 23.09.2022 на суму 487 719,68 грн та № 0000012320 від 27.09.2022 на суму 293 500,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС» (далі - позивач та/або постачальник) та Приватним підприємством «МАКРЕЛЬ» (далі відповідач та/або покупець) було досягнуто домовленості про поставку позивачем відповідачу молочної продукції. Ціна договору визначалася з урахуванням базисних умов поставки, викладених у Міжнародних правилах тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року, та зазначалася у видаткових накладних. Розрахунок за договором повинен був здійснюватися шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника, зазначеного у видаткових накладних. Поставка товару була здійснена у період з 13.09.2022 по 27.09.2022 відповідними партіями всього на суму 2 504 736,65 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними. Товар був прийнятий уповноваженим представником покупця без зауважень та претензій, однак з моменту поставки відповідач не здійснив оплату жодної із отриманих партій. Позивачем було також направлено на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості. Посилаючись, зокрема, на ст. 11, 205, 625, 639, 340, 692, 712 ЦК України та ст. 174, 1779, 181 ГК України, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар.

На підтвердження зазначених обставин до позовної заяви позивачем додано: видаткові накладні №0000011445 від 13.09.2022, №0000011631 від 15.09.2022, №0000011934 від 20.09.2022, №0000012126 від 23.09.2022 та № 0000012320 від 27.09.2022; вимогу від 22.02.2023 б/н про виконання зобов`язання щодо оплати постановленого товару, разом із доказами її надіслання 23.02.2023 представником позивача на адресу Приватного підприємства «МАКРЕЛЬ», яка повернулась на адресу відправника.

В подальшому позивачем надано до суду першої інстанції додаткові письмові пояснення, в яких представник зазначив, що спірні правовідносини між сторонами виникли у вересні 2022 року, в той час, коли у передмісті Харкова тривали активні бойові дії. В цей період банківські установи у місті не працювали, а більшість працівників навіть тих підприємств, що намагались продовжувати свою господарську діяльність, працювали дистанційно, перебуваючи в більш безпечних містах (місцях) України. З цих підстав не був укладений письмовий договір постачання із відповідачем (проект, підписаний директором позивача та наданий директору відповідача, так і не був ним повернутий із своїм підписом позивачу).

Поставки товару здійснювались відповідно до досягнутих усних домовленостей між сторонами, оформлювались видатковими накладними та оплата здійснювалась відповідачем у сумі видаткової накладної готівкою представнику позивача, що також підтверджується наданими до суду видатковими накладними №0000010234 від 19.08.2022 року, №0000010006 від 12.08.2022 року, №0000010574 від 26.08.2022 року; №0000010741 від 30.08.2022 року, №0000011115 від 06.09.2022 року, які складені на попередні поставки товару та за які за твердженням позивача відповідач здійснив відповідну оплату. Назва покупця у накладних зазначена відповідно до вказівки самого директора підприємства - Білинського О., місце доставки - Центральний ринок, також за його вказівкою, оскільки на Центральному ринку знаходився орендований ним склад, де він зберігав та реалізовував свій товар. Доставка товару здійснювалась спеціалізованим транспортом позивача без оформлення товаро-транспортних накладних, оскільки зважаючи на ситуацію можливість їх оформлення була відсутня.

Представник позивача також зазначив, що пропозиція щодо вибору саме відповідача в якості контрагента позивачу була результатом рекомендації особи, пов`язаної із засновником обох компаній дружніми зв`язками та відносинами. Після неодноразових обіцянок зі сторони керівника відповідача підписати договір і оплатити товар, останній перестав виходити на зв`язок, через що засновник позивача ОСОБА_1 , був змушений звернутись до правоохоронних органів із заявою про здійснені шахрайські дії ОСОБА_2 , керівником ПП «МАКРЕЛЬ» (номер кримінального провадження в ЄРДС 12023221210000043).

До вказаних додаткових пояснень представником позивача надано до суду зазначені видаткові накладні щодо попередніх поставок товару відповідачу, витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань №12023221210000043 та пояснення ОСОБА_1 , як директора ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ПАРТНЕР», складені на ім`я Начальника відділу поліції №1 ХРУП №3.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції від 28.08.2023 відмовлено в задоволені позову повністю.

Рішення суду з посиланням на ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфін України 24.05.1995, № 88, ст. 13, 74, 76, 79 ГПК України та висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, обґрунтовано тим, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичнi обставини здійснення постачання товару. У розгляді справ у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, судам слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Дослідивши накладні, на які позивач посилається як на доказ отримання товару відповідачем, суд встановив, що вони мають відповідні недоліки оформлення, при цьому будь яких інших доказів, які б в своїй сукупності могли б підтвердити поставку товару, а саме, товарно-транспортних накладних з яких би вбачався рух товару, доказів того, що позивач виробив цю продукцію або отримав її від інших осіб для перепродажу, тощо, до суду першої інстанції позивачем надано не було. Також позивачем не надано документів бухгалтерської та/або податкової звітності, які б підтверджували відображення господарських операцій за доданими до позову первинними бухгалтерськими документами. Не надано ні доказів внесення в касу позивача коштів отриманих від відповідача, як не надано і банківських виписок щодо руху коштів по своїх рахунках, з яких суду можливо було б встановити наявність відповідних оплат від відповідача за іншими накладними, за якими, за твердженням позивача, оплата здійснювалась. Щодо наданого позивачем до пояснень витягу з реєстру досудових розслідувань, суд зазначив, що кримінальне провадження, на яке посилається позивач, зареєстровано взагалі за заявою ТОВ ТК "Партнер" (код ЄДРПОУ 32949923) який не є учасником правовідносин що досліджуються судом в рамках цієї господарської справи. Таким чином, дослідивши усі обставини та наявні у справі докази, суд першої інстанції визнав недоведеним позивачем належними і допустимими доказами факт поставки товару відповідачу та, як наслідок, виникнення у останнього заборгованості перед позивачем, у зв`язку із чим відмовив у задоволенні позовник вимог повністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС» не погодилось з рішенням Господарського суду Харківської області від 28.08.2023, що і стало підставою для звернення до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги, відповідач наполягав, що протягом вересня 2022 року позивач здійснив відповідні поставки продуктів харчування на адресу відповідача, що було оформлено видатковими накладними, підписаними керівниками обох підприємств. Отже між сторонами спору у спрощений спосіб укладений договір поставки, відповідно до якого позивач поставив, а відповідач прийняв відповідний товар на загальну суму 2 504 736,65 грн. (в тому числі ПДВ 417 456,10 грн.), що підтверджується видатковими накладними. Посилаючись на обставини активних бойових дій у передмісті Харкова в період здійснення поставок та здійснення роботи працівниками позивач в дистанційному режимі, вказав щодо відсутності можливості підписати договір про поставку товару у письмовому вигляді. На думку скаржника суд відмовив у задоволенні позову фактично у зв`язку із відсутністю вказівки прізвища, ініціалів особи, що отримала товар за накладними, що в даному випадку є порушенням принципу змагальності, оскільки відповідач жодних заперечень та будь-яких доказів, які спростовували би отримання товару до суду не надав. Отже, на думку позивача, суд першої інстанції фактично виступив на стороні відповідача, рішення обґрунтував власними припущеннями щодо недостовірності поданих первісних документів, ухвалив рішення в справі на припущеннях, але не на встановлених фактах та обставинах, що базуються на належних та допустимих доказах в справі, що є порушенням статті 236 ГПК України. Також апелянт посилався на застосування судом першої інстанції норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в попередній редакції. Крім того, судом не застосовані норми Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, де п. 2.3. передбачено, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не с підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Суд самостійно перейшов до з`ясування питань податкової звітності, яка взагалі стосується виключно питань оподаткування, але жодним чином не підтверджує або спростовує господарську операцію. Встановлення наявності складських приміщень, видів діяльності контрагентів не є предметом дослідження в господарських справах, є питаннями щодо реальності господарських операцій з метою оподаткування. З приводу відсутності товаро-транспортних документів, позивач знов ж таки послався на обставини бойових дій у передмісті Харкова та відсутності можливості оформлення таких документів. Апелянт зазначив про обставини введення на всій території України з 24.02.2022 воєнного стану, з посиланням на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, як на підтвердження того, що існували певні складності в складанні письмових документів - відсутність достатньої кількості персоналу, що повинен був оформлювати ці документи. Отже, позивач вважає, що наданими доказами факт відносин поставки між позивачем та відповідачем доведений, видаткові накладні містять необхідну інформацію щодо товару, відправника, отримувача, містить підписи уповноважених осіб, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

В додаткових поясненнях наданих до суду апеляційної інстанції, апелянт вказав, що надання товарно-транспортних накладних, які б супроводжували перевезення товарів у цій справі не є можливим, адже позивач перевозив власний товар в межах власної господарської діяльності, отже не на комерційній основі. Вказане відповідно ст. ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» не зобов`язує останнього складати товарно-транспортних накладні. Також позивач зазначив, що не є виробником молочної продукції, тому придбавав товар для подальшого перепродажу. Крім того, відсутність довіреностей на отримання ТМЦ з боку відповідача пояснюється тим, що ці документи особисто підписував директор відповідача О. Білинський.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Згідно із ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 14 та статтею 629 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно ст. 712 ЦК України договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 ЦК передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 689 ЦК покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Предметом спору в межах даної справи є стягнення заборгованості у сумі 2 504 736,65 грн з Приватного підприємства "МАКРЕЛЬ" за поставлений позивачем товар у вересні 2022 року.

Надаючи оцінку зазначеним позивачем обставинам поставки товару та доказам наданим на їх підтвердження, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України). Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Отже, позивач звертаючи із позовною заявою до суду, зобов`язаний надати до позовної заяви всі наявні в нього докази та довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

З приводу наданих представником позивача до матеріалів справи видаткових накладних №0000011445 від 13.09.2022 на суму 541 223,20 грн; №0000011631 від 15.09.2022 на суму 724 014,17 грн; №0000011934 від 20.09.2022 на суму 458 279,60 грн; №0000012126 від 23.09.2022 на суму 487 719,68 грн; № 0000012320 від 27.09.2022 на суму 293 500,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час оформлення видаткових накладних) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства

Згідно ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначені принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності, до яких, зокрема, належать: повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 1, 2 та 6 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Керівник підприємства зобов`язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Отже за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

При цьому обов`язок доведення обставин покладається на сторону, яка на них посилається. Отже за умови, що інша сторона надала пакет первинних бухгалтерських документів, які не містять дефектів, і які підтверджують здійснення сторонами господарської операції, а інша сторона не визнає факт поставки, саме ця сторона має довести факт непоставки наданням про це доказів. Саме за таких обставин, з урахуванням принципу змагальності господарського судочинства, інша сторона має доводити іншими доказами факт передання нею товару (вказані висновки наведені в постанові Верховного Суду 08 червня 2022 року у cправі №912/1414/21).

Проте, в межах даної справи, представником позивача на підтвердження здійснення поставки товару відповідачу у вересня 2022 товару надані лише видаткові накладні, які містять суттєві дефекти їх змісту, про що цілком обґрунтовано також зазначалось судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Так у наданих видаткових накладних в графі "одержав" міститься підпис особи, проте без зазначення її посади і прізвища, як особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Будь-яких довіреностей виданих відповідачем на отримання товару до матеріалів справи не надано.

Позивач стверджує, що зазначений у видаткових накладних товар, був отриман особисто керівником ПП "Макрэль", а отже відсутня необхідність надання відповідних довіреностей.

Проте, за відсутності таких обов`язкових реквізитів первинних документів як зазначення посади і прізвища особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, у суду відсутня можливість пересвідчить щодо реальності отримання товару саме керівником відповідача ПП "МАКРЕЛЬ".

Так само у видаткових накладних у графі "відвантажив" міститься підпис особи без зазначення її посади і прізвища, як особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення з боку позивача.

У додаткових поясненнях наданих до суду першої інстанції представник позивача вказав, що на видаткових накладних ставив підпис працівник складу позивача, який відвантажував товар (а.с. 120).

Натомість в апеляційній скарзі, представник позивача вже зазначає, що первісні документи, якими оформлювались відносини між сторонами спору підписувались керівниками підприємств, оскільки мова йде про введення господарської діяльності в період активних бойових дій у м. Харкові (а.с.155).

У накладних також зазначено невірно назву ПП "МАКРЄЛЬ", замість вірної назви ПП "МАКРЕЛЬ" та не зазначено унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В судовому засіданні апелянт вказав з цього приводу, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інша зареєстрована юридична особа із подібною назвою.

Проте вказані доводи не впливають на висновки суду щодо відсутності передбачених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" таких обов`язкових реквізитів, як посада і прізвище особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а саме одержувача товару за вказаними видатковими накладними.

Отже, перевіривши зміст наданих до матеріалів справи видаткових накладних, колегія суддів дійшла висновків, що встановлені недоліки є істотними, оскільки перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а саме ідентифікувати ким саме було отримано за вказаними накладними відповідний товар на суму 2 504 736,65 грн.

Таким чином доводи скаржника наведені в апеляційній скарзі стосовно того, що видаткові накладні місять необхідну інформацію в частині наявності підписів уповноважених осіб, спростовуються вищевикладеним та не відповідає фактичному змісту наданих первинних документів.

Окрім лише тверджень апелянта, що вказані документи підписані саме директором відповідача, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили ці обставини.

При цьому зазначення судом в оскаржуваному рішенні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" в попередній редакції, не впливає на висновки суду щодо наявності дефекту наданих позивачем первинних документів.

Також не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що внесенні позивачем відомості до видаткових накладних були здійснені на підставі інформації наданої керівником відповідача - директором ПП "МАКРЕЛЬ", оскільки саме на позивача, як юридичну особу, покладено обов`язок оформлення власних первинних документів на власний розсуд.

Так, норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Отже, такі обставини можуть підтверджуватися також іншими доказами.

Колегія суддів наголошує, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів (схожі висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій особа повинна мати відповідні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення суб`єктами господарювання відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій (вказані висновки також наведені в постанові Верховного Суду 16 серпня 2023 року у справі №917/557/22).

Проте позивачем по справі, з урахуванням наявних недоліків складних ним видаткових накладних та відсутності підписаного між сторонами договору про поставку товару, не надано до матеріалів справи взагалі будь-яких інших доказів, які б дали суду змогу пересвідчить в тому, що поставка товару для ПП "МАКРЕЛЬ" була дійсно здійснена позивачем.

Представник позивача в додаткових поясненнях наданих до суду першої інстанції вказав, що попередньо у серпні 2022 ТОВ «ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС» було здійснено відповідачу поставку товару, що також підтверджується наданими до суду видатковими накладними №0000010234 від 19.08.2022 року, №0000010006 від 12.08.2022 року, №0000010574 від 26.08.2022 року, №0000010741 від 30.08.2022 року, №0000011115 від 06.09.2022. За вказаний товар, за твердженням позивача, відповідач розрахувався в повному обсязі.

В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач зазначив, що розрахунок за договором повинен був здійснюватися шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника, зазначеного у видаткових накладних.

При цьому в додаткових поясненнях наданих до суду першої інстанції, позивач вже зазначив, що оплата здійснювалась відповідачем у сумі видаткової накладної готівкою представнику позивача.

Однак будь-яких доказів здійснення відповідачем оплати за поставлений товар за вказаними видатковими накладними як у безготівковій формі, так і у готівковій формі, позивачем до матеріалів справи надано не було.

При цьому, суд першої інстанції цілком обґрунтовано зауважив, що як визначено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 р. № 148, суб`єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами: 1) між собою - у розмірі до 10000 (десяти тисяч) гривень включно; 2) з фізичними особами - у розмірі до 50000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно, тоді як накладні, копії яких надані позивачем до пояснень вх.№ 22836 від 25.08.2023 значно перевищують ці суми.

Апелянт неодноразово наголошував на тому, що спірні правовідносини склались у скрутний період здійснення господарської діяльності у м. Харкові, а саме у період активних бойові дій у період з серпня по вересень 2022. Вказував, що в цей період банківські установи у місті не працювали, а більшість працівників працювали дистанційно.

Проте, навіть якщо в період здійснення попередніх поставок товару, а саме 12.08.2022, 19.08.2022, 20.08.2022, 26.08.2022 06.09.2022 банківські установи у місті не працювали, позивачем не надано ніяких доказів внесення коштів в касу ТОВ «ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС» отриманих від відповідача.

Крім того, обставини активних бойових дій в період серпня-вересня 2022 у м. Харкові не звільняють сторону, в даному випадку позивача, надати докази на підтвердження здійснення ним відповідних поставок, навіть за відсутності з боку відповідача відповідних заперечень.

Позивач в суді першої інстанції також наголошував, що обставини активних бойових дій у зазначений період вплинули на укладання договору поставки між сторонами в письмовій формі (проект, підписаний директором позивача та наданий директору відповідача, так і не був ним повернутий із своїм підписом позивачу).

Проте будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин щодо існування договору та здійснення дій щодо намагання його підписати, позивачем до суду також надано не було.

Судом першої інстанції цілком обґрунтовано зазначено, що позивачем не було надано будь яких інших доказів, які б в своїй сукупності могли б підтвердити поставку товару, а саме, товарно-транспортних накладних з яких би вбачався рух товару, доказів того, що позивач виробив цю продукцію або отримав її від інших осіб для перепродажу, тощо.

Посилання ж апелянта у додаткових поясненнях наданих до суду апеляційної інстанції, а саме з приводу того, що надання товарно-транспортних накладних, які б супроводжували перевезення товарів у цій справі не є можливим, адже позивач перевозив товар в межах власної господарської діяльності власним транспортом, отже не на комерційній основі, не спростовують зазначених вище висновків суду першої інстанції, оскільки позивачем так само не надано будь-яких доказів до суду першої інстанції на підтвердження наявності у ТОВ «ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС» відповідного власного транспорту у відповідний період.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Апелянт в апеляційній скарзі також вказав, що суд першої інстанції протиправно зазначив щодо відсутності наданої позивачем податкової звітності.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Так відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи №910/23097/17.

Водночас позивачем так само не надано до матеріалів справи доказів складання та видачі постачальником покупцю податкових накладних при здійсненні операції з поставки товару, доказів відображення таких податкових накладних у податкових зобов`язаннях постачальника.

Апелянт зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що відповідач не заперечував щодо заявлених позовних вимог.

Матеріалами справи дійсно підтверджено, що відповідач правом участі у судовому процесі в межах даної справи не скористався, всі поштові повідомлення повернути на адресу суду першої інстанції із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресною».

З цього приводу колегія судів звертає увагу позивача, що хоча судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, проте ч. 2 4 ст. 13 ГПК України також встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 07 липня 2023 року у справі № 910/11424/15 та інших.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Отже, відсутність заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не звільняють позивача від обов`язку надати належні докази на підтвердження обставин, на які сторона посилається, як на підставу заявлених власних позовних вимог.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновків, що в даному випадку, окрім видаткових накладних, які містять істотні недоліки їх оформлення відповідно до норм чинного законодавства, представником позивача в супереч ст. 73, 74 ГПК України не надано на підтвердження власних же доводів будь-яких інших доказів, які б у своїй сукупності підтвердили б обставини здійснення поставки відповідачу у відповідний період товару.

При цьому не може бити законним та обґрунтованим рішення суду, яке буде ґрунтуватись лише на доводах сторони, які не підтверджені відповідними доказами.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частиною 1 ст. 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновків, що оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, а тому відсутні підстави для його скасування, у зв`язку із чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" не підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР ЛОГІСТИК ПЛЮС" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 28.08.2023 у справі №922/1755/23залишити без змін.

3.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22.12.2023.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов