Постанова

від 12.12.2023 по справі 927/561/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 927/561/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

ОСОБА_12

відповідача-2 - Єлманова В.А., Жабський В.І.,

відповідача-3 - не з`явився

відповідача-4 - не з`явився

відповідача-5 - не з`явився

відповідача-6 - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Ткаченко Б.О., Алданова С.О., Зубець Л.П.

від 20.12.2022

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

про стягнення шкоди в сумі 434 526 950,08 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про солідарне стягнення 434 526 950,08 грн шкоди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що під час здійснення ліквідаційної процедури Публічного акціонерного товариства "БАНК "ДЕМАРК", Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було виявлено факти прийняття пов`язаними особами банку необґрунтованих рішень з кредитування юридичних осіб без додержання основних принципів кредитування, у тому числі перевірки кредитоспроможності позичальників та без перевірки наявності ліквідного забезпечення таких кредитів, за результатом яких здійснено ряд завідомо збиткових активних операцій, які прямо протирічили інтересам банку та його кредиторам, тим самим було завдано збитків на суму 434 526 950,08 грн.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 600 від 25.09.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" до категорії неплатоспроможних", у якій зазначено, зокрема, що за результатами аналізу даних статистичної звітності, що подається Банком "Демарк" до Національного банку України, установлено, що в Банку "Демарк" недостатньо коштів для виконання своїх зобов`язань перед вкладниками і кредиторами та його діяльність не відповідає вимогам банківського законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України.

На підставі вищезазначеної постанови Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26.09.2014 прийнято рішення № 102 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Демарк", згідно з яким з 29.09.2014 в банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Відповідно до постанови правління Національного банку України № 66 від 30.01.2015 було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30.01.2015 № 18 було розпочато ліквідаційну процедуру та призначено уповноважену особу на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 088/15 від 16.04.2015 було затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк", з подальшими змінами, на суму 1 171 771 994,81 грн.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 118/15 від 02.06.2015 затверджено ліквідаційну масу Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк", що з урахуванням змін становить: балансова вартість (з урахуванням позабалансових рахунків) в сумі 1 963 356 422,44 грн; ринкова вартість в сумі 236 362 652,91 грн.

Звіти про оцінку активів складено Товариством з обмеженою відповідальністю "Стоун Брідж" (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 16307/14 від 16.04.2014).

В процедурі ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк", за рахунок майна банку, частково було задоволено вимоги кредиторів на суму 123 502 465,28 грн, та залишились незадоволеними у зв`язку із недостатністю майна для їх задоволення - 1 048 269 529,53 грн.

23.01.2020 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10641110033001921 про державну реєстрацію припинення Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" як юридичної особи.

Відповідно до пунктів 11.1, 11.26 статуту Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк", затвердженого загальними зборами акціонерів від 29.09.2009 (з подальшими змінами) органами управління банку є загальні збори акціонерів, спостережна рада та правління банку. Постійно діючим виконавчим органом банку є правління у кількості не менш як 4-х осіб, яке здійснює управління поточною діяльністю банку і несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з цим статутом та Положенням про правління. Членами правління банку можуть бути тільки працівники банку. До складу правління входять голова, заступники голови та інші члени правління. Голова та члени правління призначається на посаду та звільняється з посади спостережною радою банку.

Протягом 2013-2014 років ОСОБА_2 займала посаду голови правління Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк"; ОСОБА_1 - заступника голови правління банку; ОСОБА_3 - начальника юридичного управління; ОСОБА_4 - головного бухгалтера; ОСОБА_5 - начальника відділу безпеки; ОСОБА_6 - начальника управління по роботі з корпоративними клієнтами.

25 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ-ПРОФІТ" укладено кредитний договір № 1173 на суму 38 000 000,00 грн строком по 27.10.2014.

Рішення про надання кредиту приймалось кредитним комітетом Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 (протокол № 123 від 25.09.2013) та правлінням Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 (протокол № 43 від 25.09.2013).

В забезпечення виконання зобов`язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів по договору купівлі-продажу цінних паперів від 27.08.2013 № БВ2/76/13, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ-ПРОФІТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФВП ГРУП" в частковій сумі 38 000 000,00 грн, предметом якого є іменні інвестиційні сертифікати Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "НЬЮ ЕССЕТ" ПВНЗІФ "УКРНАДРА", а розрахунки проводяться до 27.11.2014.

Фактично кредитні кошти було використано через ряд операцій з цінними паперами для погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА Н" перед Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" за кредитним договором № 1789 від 31.10.2012 в сумі 38 000 000,00 грн.

За результатом проведення претензійно-позовної роботи по стягненню заборгованості за вказаним кредитним договором було відкрито виконавче провадження № 51323838 з виконання наказу № 910/23152/15 виданого 02.11.2015 Господарським судом Луганської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-ПРОФІТ" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" заборгованості за кредитним договором в сумі 38 000 000,00 грн та заборгованості за відсотками в сумі 1 107 700,02 грн.

При примусовому виконанні виконавчого документа державним виконавцем було накладено арешт на рахунки боржника в банках, однак кошти були відсутні. Відсутні у боржника також зареєстровані об`єкти нерухомого майна та інше майно на яке можливо звернути стягнення, а тому 18.11.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з вимогами Закону України "Про виконавче провадження".

29 серпня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ ІМПОРТ" укладено кредитний договір № 1073 на суму 38 000 000,00 грн, строком по 29.07.2014.

Рішення про надання кредиту приймалось кредитним комітетом Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 (протокол № 108 від 29.08.2013) та правлінням Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 (протокол № 40 від 29.08.2013).

В забезпечення виконання зобов`язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів в частковій сумі 40 000 000,00 грн по договору купівлі-продажу цінних паперів від 20.12.2012 № БВ26/158/12, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ ІМПОРТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська група консалтингу та розвитку", предметом якого є простий вексель Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАВР ГРУП", а розрахунки проводяться до 18.12.2014.

В наступному було продовжено строк користування кредитом по 22.06.2015, переоформлено кредитну лінію в кредит, перенесено строк сплати відсотків за липень-серпень 2014 року по 30.09.2014 (протоколи засідання кредитного комітету Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" № 94 від 29.07.2014, № 95 від 31.07.2014, та протоколи засідання правління Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" № 41 від 29.07.2014, № 42 від 31.07.2014).

За результатом проведення претензійно-позовної роботи по стягненню заборгованості за зазначеним кредитним договором було відкрито виконавче провадження № 50996534 з виконання наказу № 910/22685/15 виданого 06.11.2015 Господарським судом міста Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ ІМПОРТ" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" заборгованості за кредитним договором в сумі 38 000 000,00 грн, 8 471 888,89 грн процентів за користування кредитом, 747 369,95 грн пені за несвоєчасне погашення відсотків та 11 215 726,03 грн за несвоєчасне погашення кредиту.

Вказане виконавче провадження було завершене державним виконавцем, а виконавчий документ направлено на адресу стягувача в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", у зв`язку із відсутністю у боржника майна.

23 серпня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю-ПРИНТ" укладено кредитний договір № 1048 на суму 38 000 000,00 грн, строком по 24.07.2014.

Рішення про надання кредиту приймалось кредитним комітетом Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 (протокол № 106 від 23.08.2013) та правлінням Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 (протокол № 39 від 23.08.2013).

В забезпеченням виконання зобов`язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів в частковій сумі 40 000 000,00 грн по договору купівлі-продажу цінних паперів від 21.06.2013 № БВ2/55/13, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю-ПРИНТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФВП ГРУП", предметом якого є іменні інвестиційні сертифікати Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "ФІНАНСОВИЙ АКТИВ" ЗДПІФ "РОЗУМНИЙ КАПІТАЛ", а розрахунки проводяться до 21.06.2015.

В наступному було продовжено строк користування кредитом по 20.03.2015, перенесено строк сплати відсотків за липень-серпень 2014 року по 30.09.2014 (протоколи засідання кредитного комітету Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" № 91 від 24.07.2014, № 95 від 31.07.2014, та протоколи засідання правління Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" № 38 від 24.07.2014, № 42 від 31.07.2014).

Фактично кредитні кошти було використано через ряд операцій з цінними паперами для погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ ІСПОРТ" перед Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" за кредитним договором № 1777 від 29.10.2012 в сумі 36 000 000,00 грн по кредиту та 396 000,00 грн по відсоткам, а також для погашення заборгованості по відсоткам перед Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬКРЕДЕ", Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРК "Українське кабельне телебачення", Товариством з обмеженою відповідальністю "БРАМА ЛТД", Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРОПТСЕРВІС", Товариством з обмеженою відповідальністю "ІКАР ТРЕЙД", Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИДАВТОРОПТРЕСУРС".

30 січня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬФАТРЕЙД" укладено кредитний договір № 108 на суму 37 950 000,00 грн, строком по 28.08.2014.

Рішення про надання кредиту приймалось кредитним комітетом Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 (протокол № 12 від 30.01.2014) та правлінням Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 (протокол № 40 від 29.08.2013).

В забезпеченням виконання зобов`язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів по договору купівлі-продажу цінних паперів від 28.12.2012 №БВ20/164/12, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬФАТРЕЙД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська група консалтингу та розвитку" в частковій сумі 40 000 000,00 грн, предметом якого є простий вексель Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАВР ГРУП", а розрахунки проводяться до 30.09.2014.

Фактично кредитні кошти було використано через ряд операцій з цінними паперами для погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІН ТАЙМ" перед Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" за кредитним договором № 661 від 31.05.2013 в сумі 37 950 000,00 грн.

28 листопада 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЕГАБУД-СЕРВІС" укладено кредитний договір № 1586 на суму 37 800 000,00 грн, строком по 28.08.2014.

Рішення про надання кредиту приймалось кредитним комітетом Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 (протокол № 150 від 28.11.2013) та правлінням Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (протокол №40 від 29.08.2013).

В забезпеченням виконання зобов`язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів по договору купівлі-продажу цінних паперів від 06.11.2013 № БВ2/100/13, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЕГАБУД-СЕРВІС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФВП ГРУП" в частковій сумі 40 000 000,00 грн, предметом якого є іменні інвестиційні сертифікати Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "НЬЮ ЕССЕТ" ПВНЗІФ "УКРНАДРА", а розрахунки проводяться до 06.11.2015.

В наступному було перенесено строк сплати відсотків за червень-липень 2014 року на 28.08.2014 (протокол засідання кредитного комітету Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" № 82 від 27.06.2014 та протокол засідання правління Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" № 35 від 27.06.2014).

За результатом проведення претензійно-позовної роботи по стягненню заборгованості за вказаним кредитним договором було відкрито виконавче провадження № 51323896 з виконання наказу № 913/757/15 виданого 16.11.2015 Господарським судом Луганської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГАБУД-СЕРВІС" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" заборгованості за кредитним договором в сумі 37 800 000,00 грн, 10 922 281,16 грн процентів за користування кредитом.

Вказане виконавче провадження було завершене державним виконавцем, а виконавчий документ направлено на адресу стягувача в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", у зв`язку із відсутністю у боржника майна.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 02.02.2022 у справі № 927/561/21 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем документально не підтверджено жодного елементу цивільно-правової відповідальності, не доведено розмір шкоди (збитків), якими діями відповідачів спричинена шкода (збитки), причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною позивачем сумою шкоди (збитків).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.02.2022 у справі № 927/561/21 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- відповідачі - члени кредитного комітету та правління Акціонерного товариства "БАНК "ДЕМАРК" протягом 2013-2014 років здійснювали економічно невиправдану ризикову діяльність із проведення активних операцій щодо кредитування неплатоспроможних позичальників - юридичних осіб, приймали необґрунтовані рішення про погодження операцій з кредитування без додержання основних принципів кредитування, у тому числі без перевірки кредитоспроможності позичальників та без перевірки наявності ліквідного забезпечення таких кредитів чим завдано шкоди банку та його вкладникам і кредиторам;

- недотримання основних принципів кредитування, у тому числі відсутність перевірки кредитоспроможності позичальників, які відповідно до фінансової звітності не мали можливості повернути запозичені кошти, відтермінування сплати нарахованих відсотків за користування кредитними коштами до закінчення терміну дії кредитних договорів, спричинило накопичення заборгованості, а кредитування під заставу майнових прав, строк яких не міг наступити до моменту настання строку виконання основного зобов`язання, унеможливило погашення заборгованості за рахунок застави;

- виникнення великого розміру простроченої заборгованості перед Акціонерним товариством "БАНК "ДЕМАРК" стало наслідком невиваженої кредитної політики з боку керівників та зловживання своїми повноваженнями при здійсненні активних операцій, що не було адекватним існуючому кредитному ризику та прямо протирічило інтересам банку, вкладників та інших його кредиторів;

- проведення керівниками банку ризикової діяльності (кредитування) призвело до відсутності у банку коштів для виконання своїх зобов`язань перед вкладниками і кредиторами, порушення нормативів Національного банку України, віднесення банку до категорії неплатоспроможних та його ліквідації, відповідно завдання шкоди банку, вкладникам та іншим його кредиторам, у загальному розмірі 434 526 950,08 грн.

Суд апеляційної інстанції також вказав про те, що позивачем у даній справі не пропущено строку позовної давності, оскільки реєстр акцептованих вимог кредиторів банку було затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.04.2015 № 088/15 (зміни були внесені згідно з рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.06.2019 № 1411), оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку була затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 10.05.2018 № 1300, ліквідаційний баланс був затверджений рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1505 від 13.06.2019, а позов у даній справі позивачем подано 31.05.2021. При цьому суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, згідно з яким розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів має бути виявлений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Відповідно, у таких випадках перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох зазначених вище документів.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 та залишити в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.02.2022 у даній справі.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме,

- суд апеляційної інстанції застосував статтю 204 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 06.02.2019 у справі № 554/5323/14-ц (у касаційній скарзі помилково зазначено № 554/5223/14-ц) та від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 256 та 261 Цивільного кодексу України стосовно визначення моменту, з якого починається перебіг строку позовної давності, у спорах з приводу стягнення з пов`язаних з банком осіб шкоди за фактом укладення правочинів, що призвели до завдання банку збитків;

- відсутній висновок Верховного Суду стосовно права Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звертатись із позовом про відшкодування збитків на підставі частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції Закону України № 1736-VІІІ від 15.11.2016 після ліквідації банку.

Крім того скаржник у касаційній скарзі зазначає, що визначаючи розмір заподіяної шкоди суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру такої шкоди, повинні виходити з її практичної (реальної суми). Зі змісту позовних вимог вбачається, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розраховує розмір збитків шляхом різниці балансової вартості кредиту та суми реалізації прав вимоги на торгах, які проведені під час процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "БАНК "ДЕМАРК". Проте, балансову вартість не слід ототожнювати ні з реальними збитками, ні з упущеною вигодою, оскільки дана категорія лише визначає порядок відображення активів в бухгалтерському обліку банку та жодним чином не стосується визначення розміру збитків. На думку скаржника, загальна фактична (реальна) сума збитків за кредитними договорами (№ 1173 від 25.09.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ-ПРОФІТ"; № 1073 від 29.08.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ ІМПОРТ"; № 1048 від 23.08.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю-ПРИНТ"; № 108 від 30.01.2014, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬФАТРЕЙД"; № 1586 від 28.11.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЕГАБУД-СЕРВІС") становить 221 545 501,25 грн, а не 434 526 950,08 грн, як зазначено позивачем та судом апеляційної інстанції. При цьому скаржник наголошує, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 22 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України у правовідносинах з приводу стягнення завданих банку збитків з пов`язаних з банком осіб в частині чи застосовується балансова вартість кредиту при визначенні розміру збитків банку, чи відповідний розмір збитків банку визначається виходячи з фактичної (реальної) суми збитків.

Скаржник також зауважує, що суд апеляційної інстанції в обґрунтування наявності презумпції винуватості відповідачів врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц, від 23.01.2018 у справі № 686/20040/2012 та від 06.02.2018 у справі № 334/9899/14-ц, які, на його думку, не є релевантними до даних правовідносин. Скаржник при цьому наголошує, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду стосовно застосування презумпції вини завдавача шкоди у правовідносинах з приводу стягнення з пов`язаних з банком осіб шкоди за фактом укладення правочинів, що призвели до завдання банку збитків.

Крім того скаржник звертає увагу, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції застосував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18. Водночас постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18 було скасовано постанову від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 в результаті її перегляду за нововиявленими обставинами та направлено справу № 910/11027/18 на новий розгляд. Отже висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, не підлягали застосуванню.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувану постанову залишити без змін, як таку, що не порушує вимог матеріального права та відповідає вимогам процесуального права.

Відзив позивача на касаційну скаргу мотивовано тим, що твердження скаржника про відсутність висновків Верховного Суду з питань, окреслених у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки наразі існують висновки Верховного Суду з таких питань, зокрема, щодо застосування статей 22, 256, 261, частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", щодо застосування презумпції вини завдавача шкоди, які викладені у тому числі у постановах від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц тощо.

5. Розгляд клопотань

11 грудня 2023 року електронною поштою на адресу Суду від представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвоката Олексія Таболіна надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши подане клопотання, Суд дійшов висновку про залишення його без розгляду з огляду на таке.

29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (надалі - Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України передбачені права та обов`язки учасників справи, зокрема ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, а також виконувати процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частинами 5, 6 статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.

Згідно з частиною 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до абзацу 1 частини 5, частин 6, 8 статті 6 Господарського процесуального кодексу України (у редакції Законів України від 29.06.2023 № 3200-IX та від 19.10.2023 № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи") суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат. Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Особливості використання електронного підпису в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Судом встановлено, що як Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зареєстрував 18.10.2023 електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, так і адвокат Таболін Олексій Сергійович зареєстрував 12.03.2019 електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

При цьому як вже зазначалось вище, клопотання про відкладення розгляду справи було надіслано представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвокатом Олексієм Таболіним саме на електронну пошту суду касаційної інстанції. До клопотання додано роздруківку результату перевірки електронного цифрового підпису, проте такий підпис вчинено без використання підсистем "Електронний суд" та "Електронний кабінет".

Отже, враховуючи положення статті 6 Господарського процесуального кодексу України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами не позбавляє особу права на подання документів до суду в паперовій формі, проте саме в електронній формі особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного підпису, якщо інше не передбачено Господарським процесуальним кодексом України.

Тож альтернативою звернення учасників справи до суду з позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через підсистему "Електронний кабінет".

В такий спосіб надсилання процесуальних документів до Верховного Суду в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеного за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису.

Таким чином, представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвокатом Олексієм Таболіним при обранні ним можливості подання документу до Суду в електронному вигляді не було дотримано вимог щодо форми клопотання та порядку його подання.

Статтею 170 Господарського процесуального кодексу України передбачені загальні вимоги до форми і змісту письмової заяви, клопотання, заперечення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 170 Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону України від 29.06.2023 № 3200-IX) будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Відповідно до частини другої вказаної норми письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником.

Враховуючи те, що як Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, так і адвокат Олексій Таболін зареєстрували електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, проте клопотання про відкладення розгляду справи подано не з використання вказаного сервісу, відповідне клопотання не може вважатися таким, що підписано у встановленому законом порядку.

З огляду на викладене, клопотання про відкладення розгляду справи, яке надіслано представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвокатом Олексієм Таболіним на електронну пошту суду касаційної інстанції, підлягає залишенню без розгляду, на підставі частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, у судовому засіданні 12.12.2023 представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвокат Олексій Таболін усно заявив клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що підстави касаційної скарги у даній справі про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування строку позовної давності станом на даний час відпали, оскільки постановою Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 сформовано висновки щодо застосування частини 7 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Однак станом на 11.12.2023 повного тексту постанови Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 не виготовлено, тому необхідно відкласти розгляд справи на іншу дату.

Розглянувши вказане клопотання Суд вважає, що його слід відхилити, з огляду на відсутність у даному випадку підстав для відкладення розгляду справи, визначених частиною 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України. При цьому Суд зауважує, що враховуючи відсутність станом на 12.12.2023 повного тексту постанови Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 посилання заявника на те, що у такому судовому рішенні викладені певні висновки щодо застосування норм права, ґрунтуються на припущеннях.

6. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Здійснюючи перевірку правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм законодавства при постановленні оскаржуваного судового рішення у даній справі в межах вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та доводів касаційної скарги по суті спору, Суд зазначає таке.

Спір у справі стосується наявності правових підстав для покладення на відповідачів, як пов`язаних з банком осіб, в порядку частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обов`язку з відшкодування завданої банку шкоди, за наслідками прийняття ними, як членами правління та кредитного комітету, необґрунтованих рішень з кредитування юридичних осіб без додержання основних принципів кредитування, у тому числі перевірки кредитоспроможності позичальників та без перевірки наявності ліквідного забезпечення таких кредитів, за результатом яких здійснено ряд завідомо збиткових активних операцій, які протирічили інтересам банку та його кредиторам, що на переконання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, призвело до завдання банку збитків.

Частинами 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

При поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 910/12930/18, від 28 жовтня 2021 року у справі № 910/9851/20, від 20 жовтня 2022 року у справі № 910/3782/21.

Отже, спростування вини є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з того, що позивачем документально не підтверджено жодного елементу цивільно-правової відповідальності, не доведено розмір шкоди (збитків), якими діями відповідачів спричинена шкода (збитки), причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною позивачем сумою шкоди (збитків).

Так, судом першої інстанції зазначено, зокрема, що:

- взявши до уваги постанови правління Національного банку України № 504/БТ від 19.08.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" до категорії проблемних", № 500 від 25.09.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" до категорії неплатоспроможних", суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні кредитні угоди не були підставою для початку процедури тимчасової адміністрації банку;

- протягом тимчасової адміністрації, так і під час процедури ліквідації дії щодо визнання спірних кредитних угод нікчемними, або звернення до відповідних судів з позовами про визнання таких договорів недійсними Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не здійснювались, тому суд першої інстанції погодився з доводами відповідачів про те, що банк мав право на видачу бланкових (незабезпечених) кредитів;

- факт укладення банком бланкових кредитів не є порушенням чинного законодавства. Відповідно позивач повинен довести, що такий кредит видано з порушенням економічних нормативів, або видача бланкових кредитів була заборонена Національним банком України. Відповідних доказів позивач суду не надав. Відтак у позивача відсутні підстави вказувати про те, що спірні кредитні угоди не відповідають чинному законодавству;

- позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідачами під час прийняття рішень про намір укласти спірні кредитні договори або під час укладення таких договорів було не дотримано чинне законодавство, індивідуальні приписи Національного банку України, нормативи діяльності самого банку або допущено інші порушення. Усі доводи позивача зводяться до суб`єктивної оцінки дій відповідачів;

- позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 434 526 950,08 грн шкоди, яка є різницею суми балансової вартості прав вимоги за низкою кредитних договорів на дату їх продажу та сумою від продажу цих кредитів на торгах. Водночас Фонд гарантування вкладів фізичних осіб посилається на висновки незалежної оцінки вартості застави, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Північно-Східна консалтингова група". Суд першої інстанції не прийняв до уваги та відхилив звіти про незалежну оцінку вартості прав вимог, що були передані в заставу Публічному акціонерному товариству "Банк "Демарк", оскільки щодо зазначених звітів складені рецензії Товариством з обмеженою відповідальністю Агенство нерухомості" "Експертус", згідно з якими вказані звіти не відповідають вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісними та непрофесійними і не можуть бути використані. З огляду на що суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено суму збитків;

- протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку. Позивачем не доведено наявності протиправної поведінки відповідачів так і те, що сума, визначена позивачем, як шкода, перебувають у зв`язку між собою. Отже, позивач не довів наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів і визначеною Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заподіяною відповідачами банку шкодою;

- судом першої інстанції не встановлено наявність протиправної поведінки відповідачів, а позивачем не доведено які саме дії відповідачів завдали шкоди банку.

Натомість, ухвалюючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків про доведеність позивачем повного складу цивільного правопорушення зі сторони відповідачів.

Водночас, такі висновки і, відповідно, оскаржувану постанову, не можна вважати такими, що прийняті з дотриманням норм законодавства.

Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин 1, 2 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У пункті 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним приписам процесуального закону.

Так, переглядаючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції щодо відсутності всіх елементів складу правопорушення, не зазначив в оскаржуваній постанові в чому полягає неправомірна поведінка відповідачів, розмір шкоди, наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Суд зазначає, що із висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 07.09.2022 у справі 904/3867/21, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 25.07.2023 у справі № 910/13325/21 у подібних до цієї справи правовідносинах, убачається те, що предметом доказування у справах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов`язаних з банком осіб про відшкодування шкоди є:

1) персональний склад органів управління банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов`язаної з банком особи;

2) факт ухвалення рішення органом управління банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

3) факт вчинення банком сумнівного правочину (укладення договору);

4) факт виконання банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав);

5) факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики банку, відсутність в банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам банку тощо);

6) збитки банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації банку) та їх причини;

7) розмір недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків банку та шкоди, завданої кредиторам банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації банку.

Зазначених висновків Верховного Суду не було враховано судом апеляційної інстанції.

Так, як вбачається з матеріалів справи, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у позові зазначав про те, що розмір збитків у загальній сумі 434 526 950,08 грн ним розрахований шляхом різниці балансової вартості кредитів на день їх продажу та суми реалізації прав вимоги за кредитами на торгах (за кредитним договором № 1173 від 25.09.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ-ПРОФІТ", балансова заборгованість становила 92 302 000,00 грн, а сума отримана від продажу становила 141 664,20 грн; за кредитним договором № 1073 від 29.08.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ ІМПОРТ", балансова заборгованість становила 82 360 777,78 грн, а сума отримана від продажу становила 126 815,32 грн; за кредитним договором № 1048 від 23.08.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю-ПРИНТ", балансова заборгованість становила 83 040 555,56 грн, а сума отримана від продажу становила 127 909,70 грн; за кредитним договором № 108 від 30.01.2014, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬФАТРЕЙД", балансова заборгованість становила 92 939 550,00 грн, а сума отримана від продажу становила 142 699,72 грн; за кредитним договором № 1586 від 28.11.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЕГАБУД-СЕРВІС", балансова заборгованість становила 84 553 531,54 грн, а сума отримана від продажу становила 130 375,86 грн), що документально підтверджується довідками за кожним кредитним договором та виписками по рахунку № 373910700 від 29.05.2019.

При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази визначення позивачем балансової вартості кредитів на день їх продажу (відповідного розрахунку), нормативне обґрунтування підстав визначення такої вартості.

Суд апеляційної інстанції лише зазначив в оскаржуваній постанові про те, що документально розмір збитку у загальній сумі 434 526 950,08 грн підтверджується довідками за кожним кредитним договором. При цьому із наявних у справі довідок не вбачається із чого виходив позивач зазначаючи відповідні суми збитків за такими кредитними договорами, тобто, їх розрахунок.

Крім того, оскаржувана постанова не містить будь-яких посилань на дослідження обставин щодо балансової вартості активів (за кредитними договорами) на дату початку виведення банку з ринку. Так, із оскаржуваної постанови не вбачається, що суд апеляційної інстанції досліджував та встановлював відповідну вартість активів, зокрема, акт про формування ліквідаційної маси банку станом на 01.04.2015 з додатками до нього (т. 9, а.с. 5-7), які свідчать про те, що балансова вартість активів (за кредитними договорами) на дату початку виведення банку з ринку у загальному розмірі становила 221 334 289,87 грн, а саме: за кредитним договором за кредитним договором № 1173 від 25.09.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ-ПРОФІТ", балансова заборгованість становила 44 580 333,33 грн (38 000 000,00 грн - залишок заборгованості по тілу + 6 580 333,33 грн - залишок заборгованості по відсотках); за кредитним договором № 1073 від 29.08.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ ІМПОРТ", балансова заборгованість становила 43 206 000,00 грн (38 000 000,00 грн - залишок заборгованості по тілу + 5 206 000,00 грн - залишок заборгованості по відсотках); за кредитним договором № 1048 від 23.08.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю-ПРИНТ", балансова заборгованість становила 43 272 500,00 грн (38 000 000,00 грн - залишок заборгованості по тілу + 5 272 500,00 грн - залишок заборгованості по відсотках); за кредитним договором № 108 від 30.01.2014, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬФАТРЕЙД", балансова заборгованість становила 45 280 675,00 грн (37 950 000,00 грн - залишок заборгованості по тілу + 7 330 675,00 грн - залишок заборгованості по відсотках); за кредитним договором № 1586 від 28.11.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЕГАБУД-СЕРВІС", балансова заборгованість становила 44 994 781,54 грн (37 800 000,00 грн - залишок заборгованості по тілу + 7 194 781,54 грн - залишок заборгованості по відсотках);

Суд зазначає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб також у позові звертав увагу на те, що на підставі договору від 02.02.2021 № 15/20 Товариством з обмеженою відповідальністю «Північно-східна консалтингова група» проведено оцінку вартості заставного майна, на момент його передачі у заставу банку, і відповідно до такої оцінки ринкова вартість заставного майна становить 0 гривень.

Водночас судом апеляційної інстанції взагалі не надано оцінки вартості активів за договорами застави, у тому числі на дату початку виведення банку з ринку. Судом апеляційної інстанції не досліджено долю прав вимоги за такими договорами (чи право вимоги за договорами застави було продано, чи залишилось у Банку тощо).

При цьому, оскаржувана постанова не містить спростування висновків суду першої інстанції про відхилення звітів про незалежну оцінку вартості прав вимог, що були передані в заставу банку, виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Північно-східна консалтингова група», оскільки щодо зазначених звітів складені рецензії Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство нерухомості" "Експертус", згідно з якими вказані звіти не відповідають вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісними та непрофесійними і не можуть бути використані.

Тобто, доводи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про те, що ринкова вартість заставного майна становить 0 гривень, судом апеляційної інстанції не перевірялись, та відповідно, не встановлювались обставини правильності визначення позивачем заявленого до стягнення розміру шкоди.

Крім того, оскаржувана постанова свідчить про те, що судом апеляційної інстанції не встановлювалась оціночна вартість активів (кредитні договори та договори застави), визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації. Так суд апеляційної інстанції взагалі не досліджував витребувані судом першої інстанції звіти про оцінку активів банку станом на 01.04.2015, виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Стоун Брідж» (т. 6, а.с. 155-250, т. 7, а.с. 1-250, т. 8, а.с. 1-46, 160-250).

В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначає про те, що за результатом проведення претензійно-позовної роботи по стягненню заборгованості за низкою кредитних договорів були відкриті виконавчі провадження з виконання наказів, виданих господарськими судами про стягнення з позичальників заборгованості за кредитними договорами, та у подальшому завершені відповідні виконавчі провадження.

У той же час, судом апеляційної інстанції не досліджувались відповідні рішення господарських судів (справи № 910/23152/15, № 910/22685/15, № 913/757/15), та не встановлювалось: розміру грошових коштів стягнутих за такими рішеннями (рішенням від 20.10.2015 у справі № 910/23152/15 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-ПРОФІТ" на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 38 000 000,00 грн та заборгованість за відсотками в сумі 1 107 700,02 грн; рішенням від 21.10.2015 у справі № 910/22685/15 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ ІМПОРТ" на користь банку 38 000 000,00 грн заборгованості за кредитом, 8 471 888,89 грн процентів за користування кредитом, 747 369,95 грн пені за несвоєчасне погашення відсотків, 11 215 726,03 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту; рішенням від 02.11.2015 у справі № 913/757/15 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГАБУД-СЕРВІС" на користь банку заборгованість за кредитом в сумі 37 800 000,00 грн, відсотки за користування кредитом в сумі 10 922 281,16 грн); які обставини встановлено такими рішеннями (сплати, несплати позичальниками заборгованості, відсотків тощо); чи фактично стягнуто грошові кошти за такими рішеннями (постанови державних виконавців про відкриття виконавчих проваджень, про повернення виконавчих листів, виписки по рахунках щодо перерахування коштів та ін.) і чи включені вони до ліквідаційної маси банку тощо.

Вказане свідчить про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не встановив наявність такої складової цивільного правопорушення як наявність шкоди та її розміру.

Також судом апеляційної інстанції не досліджувались доводи відповідачів щодо відсутності їх вини, доводи про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності, зокрема, що надані забезпечення за кредитними договорами відповідали чинним на той час вимогам щодо забезпечення активної банківської діяльності. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить будь-яких мотивів відхилення відповідних аргументів сторін.

Постанова суду апеляційної інстанції не містить доводів, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що банк мав право на видачу бланкових (незабезпечених) кредитів, і факт укладення банком бланкових кредитів не є порушенням чинного законодавства, оскільки позивач не довів, що відповідні кредити було видано з порушенням економічних нормативів, або видача бланкових кредитів була заборонена Національним банком України.

Крім того Суд зазначає про передчасність висновків суду апеляційної інстанції щодо видачі правлінням та кредитним комітетом банку позичальникам кредитів на значні суми, на неринкових умовах, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлювались обставини які ринкові умови існували на момент видачі позичальникам кредитів (відсоткові ставки, строк кредитування тощо).

Також слід зазначити, що суд першої інстанції, взявши до уваги постанови правління Національного банку України № 504/БТ від 19.08.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" до категорії проблемних", № 500 від 25.09.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" до категорії неплатоспроможних", дійшов висновку про те, що спірні кредитні угоди не були підставою для початку процедури тимчасової адміністрації банку.

Натомість суд апеляційної інстанції зазначив про те, що шкода банку та його кредиторам була завдана, зокрема, внаслідок проведення відповідачами як членами органів управління банку невиваженої та ризикованої кредитної політики (дії всупереч інтересам банку та його кредиторів) протягом 2013 - 2014 років, що призвело до збільшення обсягу проблемної заборгованості банку, яка у сукупності з невиконанням інших нормативів ліквідності і призвела до віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

У той же час, такі висновки суду апеляційної інстанції належним чином не обґрунтовані. Так, оскаржувана постанова не містить конкретних мотивів, яким чином кредитна діяльність відповідачів з надання згоди та укладення 5 кредитних договорів призвела до неплатоспроможності та ліквідації банку.

При цьому, Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 викладено висновок про те, що при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду, суд повинен керуватись тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій.

У той же час судом апеляційної інстанції не було враховано такого висновку Верховного Суду, та відповідно, не взято до уваги те, що на момент надання згоди та укладення кредитних договорів і договорів застави редакція частин 5, 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність» була викладена у наступній редакції: «Власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.».

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить доводів, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не довів наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів і визначеною Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заподіяною відповідачами банку шкодою.

При цьому, Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові конкретно не зазначає причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідачів (надання згоди та укладення спірних кредитних договорів) та шкодою, у заявленому позивачем розмірі.

Суд зазначає, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Ухвалена постанова суду апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідає, оскільки судом апеляційної інстанції не оцінено доказів, доводів сторін та не з`ясовано обставин, які є предметом доказування у такій категорії справ, чим порушено приписи статей 86, 236, 282 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином доводи скаржника щодо передчасності висновків суду апеляційної інстанції про наявність повного складу цивільного правопорушення знайшли своє підтвердження.

Допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України). Тому, дана справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачами заявлялось клопотання про застосування строку позовної давності.

Розглядаючи питання щодо строку позовної давності суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не пропущено строку позовної давності.

Водночас, позовна давність застосовується лише за наявності обґрунтованості позову.

Однак, зважаючи на те, що у даному випадку суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог, то, відповідно, вирішення питання щодо застосування інституту позовної давності є також передчасним.

Вказане унеможливлює Суд сформувати висновок щодо застосування норм матеріального права (відповідної редакції Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Закону України "Про банки і банківську діяльність" у сукупності з приписами статей 256, 261 Цивільного кодексу України) у спірних правовідносинах, оскільки формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин та встановлені судами під час розгляду справи обставини.

Щодо доводів скаржника про можливість Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди після вчинення запису про припинення банку, Суд зазначає таке.

Повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, регулювання відносин між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, банками, Національним банком України, визначення повноважень та функцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків урегульовано Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Нормою статті 52 указаного Закону передбачено, зокрема, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на звернення з позовом про відшкодування збитків понесених банком та/або шкоди вкладникам та іншим кредиторам банку.

Так, абзацом 4 частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент звернення з позовом у даній справі) встановлено, що ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

До того ж норма частини 1 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент звернення з позовом у даній справі) передбачала, що вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звертатися з вимогами до пов`язаної з банком особи у порядку, визначеному частиною п`ятою цієї статті.

Отже, у разі недостатності майна банку норма частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наділяє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди заподіяної кредиторам та/або банку. Норма статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містила заборони для Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернутися до суду з позовом після ліквідації банку, а навпаки, враховуючи спеціальний статус Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, визначала, що ліквідація неплатоспроможного банку не припиняє таке право (абзац 2 частини 1 статті 52) та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи (абзац 4 частини 5 статті 52). До того ж, таку прогалину у нормі було усунено законодавцем шляхом ухвалення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" від 30.06.2021 № 1588-IX. Указаним законом було доповнено статтю 52, зокрема, частиною 7, абзацом 2 якої передбачено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має право звертатися з такими позовами протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21 у подібних правовідносинах.

Враховуючи викладене, Суд вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції щодо можливості Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди після вчинення запису про припинення банку.

Суд відхиляє також аргументи скаржника про те, що вимога позивача про відшкодування завданих банку збитків за своєю суттю слідує з вчинення відповідачами кримінальних правопорушень, оскільки питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та заподіювача шкоди, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 07.09.2022 у справі 904/3867/21).

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, а фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та впливають на висновки щодо наявності/відсутності повного складу цивільного правопорушення, не встановлені, - постанова суду апеляційної інстанції не може вважатись законною й обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід урахувати наведене у цій постанові, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

8. Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 у справі № 927/561/21 скасувати.

3. Справу № 927/561/21 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.М. Баранець

Г.О. Вронська