Постанова

від 19.12.2023 по справі 910/20639/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/20639/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Романюк І. І. (адвокат),

відповідача-1 - Рибченка О. Г. (адвокат), Шаблатовича А. М. (директора),

відповідача-2 - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс"

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.03.2023 (суддя Пригуза П. Д.), постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 (судді: Якімець Г. Г. - головуючий, Бойко С. М., Бонк Т. Б.) та ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 (судді: Якімець Г. Г. - головуючий, Бойко С. М., Бонк Т. Б.) у справі

за позовом Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ"

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс", 2) Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка",

про визнання недійсними контракту та договору.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У грудні 2020 року Київське міське відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів - УСІ" (далі - КМВ ВГО "УСІ") звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" (далі - ТОВ "Енергополіс") та Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" (далі - Підприємство "ЦСТРІ м. Києва", Підприємство) про визнання недійсними інвестиційного контракту від 01.06.2003 та інвестиційного договору від 07.05.2004.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладення інвестиційного контракту від 01.06.2003 та інвестиційного договору від 07.05.2004 порушують право власності КМВ ВГО "УСІ", яке не надавало згоди на їх укладання, за результатами цих угод було відчужено право власності на частину об`єкта нерухомого майна спальний корпус санаторію, належного КМВ ВГО "УСІ" на правах власності на користь відповідача - ТОВ "Енергополіс". При цьому загальні збори як вищий керівний орган КМВ ВГО "УСІ" не приймали рішення про реалізацію права власності на спальний корпус санаторію, не погоджували укладення Інвестиційного договору про реконструкцію об`єкта нерухомості за рахунок залучених коштів, зокрема від ТОВ "Енергополіс".

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 14.03.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановив, що суб`єктивне право позивача є порушеним, ним правомірно подано позов про захист порушеного права, правопорушниками якого є ТОВ "Енергополіс" та Підприємство "ЦСТРІ м. Києва". В той же час, суд дійшов висновку, що право позивача не підлягає судовому захисту через пропуск ним строків позовної давності.

4. Додатковим рішення господарського суду Закарпатської області від 20.04.2023 в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, поданої 20.03.2023 адвокатом Рибченко Олександром Георгійовичем в інтересах ТОВ "Енергополіс" відмовлено повністю.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що витрати на правову допомогу ТОВ "Енергополіс", як правопорушника, не можуть бути покладені на сторону, яка є потерпілою, з власності якої через дії ТОВ "Енергополіс" без належних правових підстав вибула частина її майна за оспорюваними договорами, що є доведеним у цій справі.

Як зазначив суд першої інстанції, відмова у задоволенні вимог позивача не пов`язана із необґрунтованістю його позовних вимог, а пов`язана виключно із пропущенням строків позовної давності, коли порушене право особи не може бути захищеним. Повна відмова у задоволенні позовних вимог не змінює правової природи дій відповідача-1, через дії якого позивач був позбавлений частини свого майна.

5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.03.2023 скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги КМВ ВГО "УСІ" задоволено: визнано недійсним Інвестиційний контракт від 01.06.2003 № 0601/1, укладений між Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" та ТОВ "Енергополіс"; визнано недійсним Інвестиційний договір від 07.05.2004 № 7, укладений між Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" та ТОВ "Енергополіс".

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованим висновок суду першої інстанції про обізнаність КМВ ВГО "УСІ" щодо існування оспорюваних інвестиційних контрактів у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 знала про них, однак останньою нічого не повідомлялося про зазначені контракти ні вищому керівному органу громадської організації - загальним зборам, ні керівному органу громадської організації у період між загальними зборами - президії у складі шести інших осіб, та, як це вбачається із положень статутів, до компетенції саме цих колегіальних органів віднесено вирішення питань права власності на майно та кошти КМВ ВГО "УСІ", і, відповідно, прийняття необхідних рішень для захисту цього права. КМВ ВГО "УСІ" не було учасником попередніх судових спорів, ні у справі № 907/584/14, ні у справі № 907/762/16, не було стороною спірних інвестиційних договорів та не надавало жодної згоди на їх укладення, тому об`єктивно не могло бути обізнане про факт укладення таких інвестиційних контрактів. Окрім того, суд зазначив, що обізнаність окремої особи, яка діяла від імені громадської організації, і яка приховала відповідні факти, свідчить про порушення в діяльності цієї особи і не обґрунтовує обізнаності самої громадської організації.

6. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 у задоволенні заяви ТОВ "Енергополіс" про ухвалення додаткового рішення відмовлено, оскільки, враховуючи положення пункту 2 частини 1 статті 129 та частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з огляду на прийняття рішення про задоволення позовних вимог, у суду апеляційної інстанції не було підстав для відшкодування відповідачу понесених ним судових витрат та прийняття додаткової постанови у справі №910/20639/20 щодо вирішення питання про судові витрати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі ТОВ "Енергополіс" просить скасувати постанову апеляційного суду повністю, а рішення суду першої інстанції змінити в його мотивувальній частині, а саме відмовити КМВ ВГО "УСІ" у задоволені позовної вимоги про визнання недійсними інвестиційного договору № 6 (без дати) та інвестиційного контракту від 07.05.2004 № 7 з підстави недоведення порушення цими договорами прав позивача; ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 скасувати повністю та здійснити новий розподіл понесених ТОВ "Енергополіс" судових витрат.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на не врахування правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме пунктів 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 200/19766/16-ц, від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 у справі № 6/8-09, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.

Скаржник зазначає також як підставу для касаційного оскарження згідно з приписами пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування:

1) статті 37 Закону України "Про власність" у такому аспекті: чи могло виникати право повного господарського відання, як похідне право від права власності, безпосередньо за фактом придбання майна унітарним підприємством об`єднання громадян, чи спочатку повинно виникнути та бути належним чином зареєстроване право власності на майно у об`єднання громадян, а потім майно могло бути передане унітарному підприємству на праві повного господарського відання;

2) статті 21 Закону України "Про об`єднання громадян" у такому аспекті: під використаним законодавцем в зазначеній статті Закону словосполученням "мають право" розуміється безпосереднє право власності об`єднань громадян на все майно унітарних підприємств, чи опосередковане право на майно унітарних підприємств через право власності об`єднань громадян на самі унітарні підприємства;

3) частини 2 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні" у такому аспекті: чи розповсюджувались на унітарні підприємства громадських організацій визначені цією нормою права можливості володіти майном як на праві власності, так і на праві повного господарського відання з урахуванням визначення такої можливості у Статутах унітарних підприємств;

4) статті 12 Закону України "Про господарські товариства" у такому аспекті: чи мали право товариства з обмеженою відповідальністю, що були засновані громадськими об`єднаннями, за волевиявленням громадських об`єднань (рішення про передачу майна у власність, затвердженого Статуту) набувати у власність у будь-який спосіб рухоме та/чи нерухоме майно, чи набуття такого майна товариствами з обмеженою відповідальністю було можливе виключно на правах господарського відання.

Крім того, скаржник зазначає як підставу для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України - порушення судами першої та апеляційної інстанцій норми процесуального права, а саме проігноровано такий принцип здійснення судочинства як змагальність сторін у судовому процесі, оскільки було повністю проігноровано посилання ТОВ "Енергополіс" на конкретні докази, які містяться в матеріалах цієї судової справи та які доводять факт непорушення прав КМВ ВГО "УСІ" оскаржуваними інвестиційними договорами.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

9. КМВ ВГО "УСІ" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Енергополіс" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.03.2023, постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 та ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 у справі № 910/20639/20 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 28.11.2023.

11. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2023 та від 12.12.2023 у судових засіданнях оголошувалися перерви до 12.12.2023 та 19.12.2023 відповідно.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12. Між ТОВ "Енергополіс" та Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" укладено інвестиційний контракт від 01.06.2003 № 0601/1, а пізніше інвестиційний договір від 07.05.2004 № 7, за умовами якого:

- Підприємство зобов`язалося власними силами і засобами, за власний рахунок та залучених від позивача коштів, реконструювати об`єкт інвестування - спальний корпус № 2 санаторію "Квітка Полонини", який знаходиться за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка полонини" (пункт 1.1);

- остаточна ціна реконструкції визначається після її закінчення шляхом розрахунку фактичної її вартості. Фінансування інвестування позивачем проводиться частково етапами, суми по наступних етапах погоджуються додатково; в разі необхідності його розмір може бути збільшено (пункти 2.2, 2.4);

- ТОВ "Енергополіс" після закінчення інвестування має право отримати у власність частку загальної площі санаторію, пропорційну його частці в інвестуванні за цим договором (пункт 3.1.5);

- Підприємство "ЦСТРІ м. Києва" зобов`язане по закінченні спорудження санаторію (об`єкта інвестування) та здачі його в експлуатацію: визначити частку ТОВ "Енергополіс" в реконструкції санаторію (об`єкта інвестування) пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції; визначити загальну площу спальних кімнат (номерів для відпочинку), кімнат соціальної сфери обслуговування санаторію (об`єкта інвестування), тощо, яка відповідає частці фінансування ТОВ "Енергополіс" в загальному обсязі інвестування; передати ТОВ "Енергополіс" у власність зазначені площі протягом 30 днів з моменту введення санаторію (об`єкта інвестування) в експлуатацію; надати ТОВ "Енергополіс" усі необхідні документи на ці площі, а також сприяти йому в оформленні права власності на ці площі (пункти 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3, 4.3.4 ).

13. За результатами реконструкції об`єкта актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 20.06.2007, об`єкт нерухомості - спальний корпус № 2 (корпус В загальною площею 2399,3 м2, розташований у будинку 1 "а" санаторію "Квітка Полонини" в с. Солочин Свалявського району) прийнято в експлуатацію.

14. У результаті реконструкції було створено новий об`єкт, площа якого збільшилась з 1791,0 м2 до нової площі - 2399,3 м2. До об`єкта інвестування було добудовано один поверх спального корпусу № 2 санаторію, у результаті чого було збільшено площу корпусу на 608,3 м2.

15. Між ТОВ "Енергополіс", Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка" як відповідачем у іншій справі виникли та розглянуті господарськими судами спори щодо визнання права власності на частку в реконструйованому спальному корпусі, рішення, прийняти за результатами розгляду спорів, набрали законної сили.

16. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 та постановою Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 907/762/16, за ТОВ "Енергополіс" було визнано право власності на частку у розмірі 5295/10000 реконструйованого корпусу санаторію.

17. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 та постановою Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 907/762/16 були переглянуті судові рішення у справі щодо визнання права власності на частку у спільному майні за ТОВ "Енергополіс", що ініційовано КМВ ВГО "УСІ", оскільки воно не брало участі у цій справі, а судом вирішено питання про його права та інтереси.

18. У справі № 907/762/16 приймало участь КМВ ВГО "УСІ" у якості третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог на предмет спору, за апеляційною скаргою від 05.01.2021 до Західного апеляційного господарського суду просило скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі № 907/762/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Енергополіс" у задоволенні позовних вимог. Скаржник вважав оскаржувані рішення ухваленими внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та про права, інтереси та обов`язки особи, яку не було залучено до участі у справі - КМВ ВГО "УСІ".

Предметом оскарження до суду апеляційної та касаційної інстанції з боку КМВ ВГО "УСІ" були судові рішення у справі з тих підстав, що:

1) ТОВ "Центр Квітка" було створене КМВ ВГО "УСІ" у 2013 році у порядку виділу з іншого створеного раніше тим же КМВ ВГО "УСІ" підприємства - Підприємства "ЦСТРІ м. Києва", при цьому КМВ ВГО "УСІ" було єдиним учасником ТОВ "Центр Квітка", відтак втрата Товариством права власності на більш ніж половину єдиного наявного у ТОВ "Центр Квітка" об`єкта нерухомого майна суттєво впливає на обсяг корпоративних прав та обов`язків КМВ ВГО "УСІ" як єдиного засновника Товариства та його єдиного власника, зокрема, на його право щодо участі в розподілі прибутку ТОВ "Центр Квітка" та одержанні своєї частки, тобто права на майно;

2) згідно з пунктом 4.8 статуту Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" (у редакції, затвердженій протоколом № 2 засідання президії КМВ ВГО "УСІ" від 31.08.2001, чинній на момент укладення інвестиційного договору № 7) основні та обігові засоби Підприємства є власністю власника (тобто КМВ ВГО "УСІ") та належать Підприємству на праві повного господарського відання;

3) відповідно до реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна від 12.04.2001 спальний корпус № 2, який розташовано в с. Солочин за № 1 "а", зареєстровано за Центром соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва на праві колективної власності, у зв`язку з чим право розпоряджатися спальним корпусом № 2 санаторію "Квітка Полонини" належить виключно власнику цього майна - КМВ ВГО "УСІ";

4) КМВ ВГО "УСІ" не надавало будь-якої згоди на укладення інвестиційного договору № 7, на підставі якого за оскаржуваним рішенням суду визнано за ТОВ "Енергополіс" право власності на частину об`єкта нерухомого майна, належного КМВ ВГО "УСІ", а загальні збори як вищий керівний орган Відділення не приймали рішення про реалізацію права власності КМВ ВГО "УСІ" на спальний корпус "В" санаторію шляхом погодження укладення інвестиційного договору № 7 про реконструкцію цього об`єкта нерухомості за рахунок залучених коштів та подальшого відчуження частини об`єкта на користь Товариства;

5) Шаблатович А. М., як директор Закарпатської філії Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" та одночасно як директор ТОВ "Енергополіс", був присутній 25.10.2013 на конференції КМВ ВГО "УСІ", отже, йому станом на 25.10.2013, а не 27.02.2014 (з листа Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" на пропозицію ТОВ "Енергополіс" виконати умови інвестиційного договору № 7) було достеменно відомо про те, що право власності на спальний корпус (об`єкт інвестування) передається від Підприємства Товариству, однак позивач звернувся до суду з цим позовом лише 24.11.2016, тобто через більш як три роки;

6) невжиття Товариством активних дій протягом майже семи років з моменту введення об`єкта реконструкції в експлуатацію свідчить про пасивність поведінки позивача при здійсненні захисту прав та про відсутність поважних причин пропуску ТОВ "Енергополіс" строку позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

19. Верховний Суд у постанові від 28.09.2021 у справі № 907/762/16 (пункти 48, 49) зазначив: "Касаційна інстанція враховує, що згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів.

Зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що, задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 910/4881/18 висновку про те, що здійснення повторного апеляційного перегляду судового рішення, яке вже було переглянуто в касаційному порядку Верховним Судом (в цьому випадку - з ухваленням постанови від 10.11.2020, яка є остаточною та не може бути поставлена під сумнів), є порушенням принципу правової певності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення".

20. У справі № 907/762/16 в суді апеляційної та касаційної інстанції брало участь у розгляді КМВ ВГО "УСІ". Стосовно осіб, які брали участь у цій справі господарськими судами встановлено наявність господарських договірних відносин за договором про спільну інвестиційну діяльність, у результаті якого ТОВ "Енергополіс" було інвестовано в об`єкт спільної діяльності кошти та визнано право власності на частки у спільному майні. При цьому, як вбачається з постанови Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 та постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 907/762/16 були розглянуті аргументи, що заявлені КМВ ВГО "УСІ" про перевищення повноважень керівником Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" при укладанні інвестиційних угод через ненадання згоди КМВ ВГО "УСІ" на їх укладання, неприйняття загальними зборами як вищим керівним органом рішення про реалізацію права власності КМВ ВГО "УСІ" на спальний корпус "В" санаторію; втрату в результаті договору Товариством права власності на більш ніж половину єдиного наявного у ТОВ "Центр Квітка" об`єкта нерухомого майна, що суттєво впливає на обсяг корпоративних прав та обов`язків КМВ ВГО "УСІ" як єдиного засновника Товариства та його єдиного власника, зокрема, на його право щодо участі в розподілі прибутку ТОВ "Центр Квітка" та одержанні своєї частки, тобто права на майно; про обізнаність Шаблатовича А. М. як директора Закарпатської філії Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" та одночасно як директор ТОВ "Енергополіс" з 25.10.2013 - його участі у конференції КМВ ВГО "УСІ", що право власності на спальний корпус (об`єкт інвестування) передається від Підприємства Товариству, що він втратив право на судовий захист своїх прав як інвестора.

21. Предметом спору у цій справі є дійсність/недійсність укладених між ТОВ "Енергополіс" та Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" інвестиційного контракту від 01.06.2003 № 0601/1 та інвестиційного договору від 07.05.2004 № 7.

Позиція Верховного Суду

22. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ТОВ "Енергополіс" необхідно задовольнити частково з таких підстав.

24. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

25. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

26. Відповідно до приписів частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

27. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 267 ЦК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 200/19766/16-ц, від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 у справі № 6/8-09, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17 (саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин).

28. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування: статті 37 Закону України "Про власність", статті 21 Закону України "Про об`єднання громадян" частини 2 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 12 Закону України "Про господарські товариства" щодо права власності унітарних підприємств на придбане ними майно.

29. Скаржник також вважає, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми господарського процесуального права, проігнорований такий принцип здійснення судочинства як змагальність сторін у судовому процесі, а саме: було повністю проігноровано посилання ТОВ "Енергополіс" на конкретні докази, які містяться в матеріалах даної судової справи та які доводять факт непорушення прав КМВ ВГО "УСІ" оскаржуваними інвестиційними договорами.

30. Отже, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

31. Попередні судові інстанції, з`ясувавши доведеність позивачем порушення його суб`єктивного права, дійшли протилежних висновків щодо позовної давності.

32. Водночас відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

33. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

34. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

35. У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

36. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

37. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

38. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

39. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

40. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

41. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

42. Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

43. ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

44. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

45. Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

46. У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

47. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

48. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

49. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

50. Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

51. Частинами 1 та 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

52. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

53. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову (такі висновки сформульовано в постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19669/21).

54. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

55. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

56. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 зазначеної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

57. Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

58. Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19669/21).

59. Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

60. З огляду на те, що постанова Верховного Суду у справі № 910/19669/21 ухвалена 19.09.2023, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі (касаційну скаргу подано 18.09.2023), Суд вважає за необхідне застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування при вирішенні цього господарського спору висновку щодо неефективності такого способу захисту, як самостійна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки така вимога може бути ефективним способом захисту лише в разі її поєднання з позовною вимогою про стягнення коштів на користь позивача або про витребування майна з володіння відповідача.

61. Оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову, тому постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі № 910/20639/20 слід скасувати, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.03.2023 у справі № 910/20639/20 залишити в силі з мотивів, викладених у цій постанові.

62. Зважаючи на викладене, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правових висновків щодо застосування зазначених у касаційній скарзі ТОВ "Енергополіс" норм матеріального права у подібних правовідносинах, а також для урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування статті 267 ЦК України.

Щодо ухвали Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 про відмову у задоволенні заяви ТОВ "Енергополіс" про ухвалення додаткового рішення

63. Відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України, згідно з якою, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

64. Одночасно згідно з частиною 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

65. За змістом частини 8 зазначеної статті розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

66. Як вбачається з матеріалів справи, 28.08.2023 від ТОВ "Енергополіс" до апеляційного суду надійшла заява, яка зареєстрована в системі "Електронний суд" 25.08.2023, про ухвалення додаткового рішення про розподіл понесених ТОВ "Енергополіс" судових витрат на стадії розгляду справи судом апеляційної інстанції в сумі 94 060,47 грн, з яких: 8 052 грн - судовий збір за подання апеляційної скарги; 60 000 грн - витрати на виготовлення висновку науково-правової експертизи від 25.05.2023 № 126/97-е; 20 000 грн - витрати на правову допомогу адвоката у фіксованому розмірі та 6 008,47 грн - транспортні витрати. На підтвердження понесених витрат до заяви додано відповідні докази:

- договір № 21 про надання правової допомоги від 18.10.2017;

- додаткова угода № 3 до договору № 21 про надання правової допомоги від 18.10.2017, відповідно до якого адвокат (Рибченко О. Г.) надає клієнту (ТОВ "Енергополіс") правову допомогу з представлення інтересів клієнта у Західному апеляційному господарському суді у справі № 910/20639/20 (пункт 1); гонорар адвоката за виконання доручення клієнта складає фіксовану суму - 20 000 грн (пункт 3);

- акт № 2 приймання послуг, що надані на виконання договору про надання правової допомоги від 22.08.2023;

- договір № 126/36 про надання послуг від 16.05.2023, відповідно до якого замовник (адвокат Рибченко О. Г.) сплачує виконавцю (Дочірньому підприємству "Юрнаукацентр" при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України) за проведену роботу щодо підготовки наукового висновку плату у розмірі 60 000 грн, в т. ч. ПДВ 20%;

-акт виконаних робіт (наданих послуг) до договору № 126/36 від 16.05.2023;

- рахунок № 126/36/2023 від 16.05.2023 на суму 60 000 грн, в т. ч. ПДВ 20% - 10 000 грн;

- квитанція до прибуткового касового ордеру № 6 від 19.05.2023 на суму 60 000 грн;

- платіжна інструкція № 403 від 17.04.2023 на суму 8 052 грн (судовий збір за апеляційну скаргу у справі № 910/20639/20);

- сім залізничних квитків на ім`я адвоката Рибченка О. Г. та директора Шаблатовича А. М. на підтвердження транспортних витрат.

67. 11.09.2023 від позивача до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення проти відшкодування судових витрат у суді апеляційної інстанції, в яких останній просив відмовити заявнику у задоволені заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, посилаючись на завищення позивачем витрат на послуги адвоката та не відповідність таких витрат складності справи та витраченому часу.

68. Одночасно колегія суддів враховує, що за своїм змістом розподіл судових витрат полягає у компенсації фактичних грошових витрат, понесених у зв`язку із вчиненням судом та учасниками справи процесуальних дій, з урахуванням конкретного результату розгляду справи.

При цьому право на таку компенсацію виникає в учасника процесу в залежності від обсягу вимог, які були задоволені судом за результатами вирішення спору.

Чинним процесуальним законодавством визначаються критерії такого розподілу, зокрема, пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи.

69. Як зазначалося вище, постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 було скасовано рішення господарського суду першої інстанції та прийнято нове про задоволення позову КМВ ВГО "УСІ".

70. Верховний Суд не вбачає підстав для скасування ухвали Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023, якою у задоволенні заяви ТОВ "Енергополіс" про ухвалення додаткового рішення відмовлено, оскільки, враховуючи положення пункту 2 частини 1 статті 129 та частини 4 статті 129 ГПК України та з огляду на прийняття рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ТОВ "Енергополіс" про ухвалення додаткового рішення.

71. Отже, апеляційний господарський суд не вирішував питання щодо розподілу витрат ТОВ "Енергополіс" на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду справи у зв`язку із задоволенням позову.

72. Разом з тим, Верховний Суд дійшов висновку про скасування зазначеної постанови господарського суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого суду.

73. Таким чином, у зв`язку із скасуванням господарським судом касаційної інстанції постанови апеляційного суду та залишенням в силі рішення місцевого суду, яким, у свою чергу, було відмовлено у позові, у ТОВ "Енергополіс" виникло право на компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним на стадії апеляційного розгляду справи.

74. Дослідивши заяву ТОВ "Енергополіс" про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надані заявником документи в їх сукупності, а також клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи висновок про застосування норми вправа, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2327/17 щодо дотримання співмірності, обґрунтованості та пропорційності при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований, відповідає критерію необхідності таких витрат з урахуванням складності справи, а встановлений судом відсоток розподілу свою чергою відповідає вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності. Колегія суддів не вбачає підстав для присудження до стягнення з позивача 60 000 грн - витрати на виготовлення висновку науково-правової експертизи від 25.05.2023 № 126/97-е, оскільки таку експертизу не було призначено судом, а отже такі витрати не підлягають відшкодування. Колегія суддів також не вбачає підстав для відшкодування транспортних витрат, оскільки такі витрати не були обов`язковими. За розгляд апеляційної скарги на рішення ТОВ "Енергополіс" мало сплатити судовий збір у сумі 6306 грн (2102*2*150%), тому саме ця сума підлягає до стягнення з позивача.

75. З огляду на положення чинного законодавства, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності, а також наявні в матеріалах справи докази вищевказаних витрат, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для стягнення з КМВ ВГО "УСІ" на користь ТОВ "Енергополіс" 6 306,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 10 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

76. Додатковим рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.04.2023 у справі № 910/20639/20 у задоволенні заяви ТОВ "Енергополіс" про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат в суді першої інстанції відмовлено повністю на підставі частини 9 статті 129 ГПК України. ТОВ "Енергополіс" у касаційному порядку не оскаржувало зазначене додаткове рішення, касаційна скарга не містить жодних заперечень щодо такого розподілу.

Таким чином, питання розподілу понесених ТОВ "Енергополіс" судових витрат на стадії розгляду справи судом першої інстанції було вирішено додатковим рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.04.2023 у справі № 910/20639/20.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

77. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

78. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

79. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійсними інвестиційного контракту від 01.06.2003 та інвестиційного договору від 07.05.2004.

80. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову щодо визнання недійсними інвестиційного контракту від 01.06.2003 та інвестиційного договору від 07.05.2004 не можна вважати таким, що відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги ТОВ "Енергополіс" шляхом скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову у позові з мотивів викладених у цій постанові.

Розподіл судових витрат

81. Судовий збір за подання касаційної скарги ТОВ "Енергополіс" в порядку статті 129 ГПК України покладається на позивача (КМВ ВГО "УСІ").

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" задовольнити частково.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі № 910/20639/20 скасувати.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.03.2023 у справі № 910/20639/20 залишити в силі з мотивів, викладених у цій постанові.

Стягнути з Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" 6306 (шість тисяч триста шість) грн 00 коп. (за подання апеляційної скарги на рішення) витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 6726 (шість тисяч сімсот двадцять шість) грн 40 коп. (за подання касаційної скарги на постанову) витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 у справі № 910/20639/20 залишити без змін.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції задовольнити частково.

Стягнути з Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" 10 000,00 (десять тисяч) грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

У задоволенні решти вимог зазначеної заяви відмовити.

Доручити Господарському суду Закарпатської області видати відповідні накази на виконання цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді: Н. О. Багай

В. А. Зуєв