Ухвала

від 12.12.2023 по справі 917/1046/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 917/1046/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокуратури - Сельської О. З.,

позивача - Ленько М. М. (самопредставництво),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Карманнікова М. О. (адвоката),відповідача-3 - не з`явилися,

відповідача-4 - Сліпченка Ю. А. (адвоката, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 (колегія суддів: Стойка О. В. - головуючий, Попков Д. О., Істоміна О. А.) і рішення Господарського суду Полтавської області від 19.04.2023 (суддя Безрук Т. М.) у справі

за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Фонду державного майна України

до: 1) Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, 2) Громадської організації "Товариство сприяння обороні України (ТСО України)", 3) Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України, 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Полтава"

про визнання недійсними рішень, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У вересні 2022 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Фонду державного майна України (далі - ФДМ України) до Господарського суду Полтавської області з позовом до Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (далі - Виконавчий комітет Щербанівської сільської ради), Громадської організації "Товариство сприяння обороні України (ТСО України)" (далі - ГО "ТСО України"), Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Полтава" (далі - ТОВ "Спортивний клуб "Полтава") про:

- визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради від 27.11.2003 № 220 "Про оформлення права власності" на будівлю обласного спортивно-технічного клубу (ОСТК), споруду мототреку, склад ПММ, складські приміщення і вбиральні в с. Розсошенці на вул. Комарова, 1 за Товариством сприяння обороні України;

- визнання недійсним Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія: САА № 883164 від 09.12.2003 на нежитлові будівлі загальною площею 1931,9 м2, а саме: будівлю Полтавського обласного спортивно-технічного клубу літ. "А5", склади літ. "Б", літ. "В", вбиральні літ "Г", літ. "Д", мототрек літ "І" за адресою вул. Комарова, 1, с. Розсошенці за Товариством сприяння оборони України, яке видано Щербанівською сільською радою;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19.03.2021, укладеного між Полтавським обласним спортивно-технічним клубом Товариства сприяння обороні України та ТОВ "Спортивний клуб "Полтава";

- скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлові будівлі, а саме: будівлю Полтавського обласного спортивно-технічного клубу літ. "А-5", літ. "Б", літ "Б1", літ. "Д" загальною площею 1940,2 м2 за адресою: вул. Комарова, 1, с. Розсошенці, за ТОВ "Спортивний клуб "Полтава" на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Гофман Е. Л. від 01.04.2021 № 57410929, з одночасним припиненням речових прав ТОВ "Спортивний клуб "Полтава";

- визнання за державою Україна в особі ФДМ України права власності на нерухоме майно - нежитлові будівлі, а саме: будівлю Полтавського обласного спортивно-технічного клубу літ. "А-5", літ. "Б", літ "Б1", літ "Д" загальною площею 1940,2 м2 за адресою: вул. Комарова, 1, с. Розсошенці, та витребування цього майна від ТОВ "Спортивний клуб "Полтава" на користь держави в особі ФДМ України.

1.2. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що після розпаду Союзу РСР правонаступником Українського республіканського добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту (далі - ДТСААФ Української РСР) стало Товариство сприяння обороні України, однак форма власності на майно не змінилася та залишається державною. Спірне нерухоме майно, за доводами Прокурора, було майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України, що перебувало у користуванні Полтавського обласного комітету ДТСААФ та незаконно вибуло з державної (загальнодержавної) власності у приватну. Тому, на думку Прокурора, оспорюване рішення Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради є протиправним, а укладений договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки їх вчинено стосовно об`єкта державної власності з порушенням вимог законодавства.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.04.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 у справі № 917/1046/22, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - ФДМ України до Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради, ГО "ТСО України", Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України, ТОВ "Спортивний клуб "Полтава" про визнання недійсними рішень, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності та витребування майна.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Прокурора, господарський суд першої інстанції виходив, зокрема, із недоведеності прокурором та позивачем підстав виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно, порушення прав держави прав і охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про витребування майна, заявленого в інтересах особи, яка не є власником і ніколи ним не була, в межах спірних правовідносин.

2.3. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, погодився з наведеними висновками місцевого господарського суду та констатував відсутність підстав для задоволення позову через відсутність доказів набуття державою права власності на спірне майно. Крім того, апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції про те, що оспорюваний акт Щербанівської сільської ради узгоджується з вимогами чинного на той час законодавства, та прийнятий у межах компетенції Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради.

2.4. Таким чином, суди дійшли висновку про відсутність підстав для витребування спірного майна з володіння ТОВ "Спортивний клуб "Полтава", оскільки Прокурор та позивач не довели виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно.

2.5. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі заявляли клопотання про застосування строку позовної давності, однак відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Водночас оскільки Прокурором не доведено порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суди відмовили в позові з підстав його необґрунтованості.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 та рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.04.2023 у справі № 917/1046/22, до Верховного Суду звернувся перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Прокурора задовольнити в повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення статті 388 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 908/296/15-г.

Крім того, скаржник посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 363/4852/17.

3.4. При цьому скаржник вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 №1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави" щодо майна органів ДТСААФ Української РСР.

3.5. ГО "ТСО України" у відзиві на касаційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. ГО "ТСО України" зазначає, що, за доводами прокурора та позивача, спірне майно є державною власністю. Водночас ГО "ТСО України" наголошує на тому, що під час розгляду справи по суті позовних вимог ні прокурор, ні позивач, не зазначили дати набуття та підстав набуття (при наявності) права власності держави на спірне нерухоме майно.

3.6. Полтавський обласний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України у відзиві на касаційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів - без змін. Як зазначає Полтавський обласний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України, господарські суди попередніх інстанцій належним чином обґрунтували той факт, що Прокурор та позивач не довели доказами набуття державою права власності на спірне майно.

3.7. ТОВ "Спортивний клуб "Полтава" у відзиві на касаційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. На думку ТОВ "Спортивний клуб "Полтава", справа № 908/296/15-г, на яку посилається заступник керівника Полтавської обласної прокуратури, не є подібною зі справою, що розглядається.

3.8. 13.11.2023 Верховним Судом зареєстровано відзив ФДМ України на касаційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, який ФДМ України подав 09.11.2020 через засоби поштового зв`язку, мотивуючи це військовою агресією російської федерації проти України. З огляду на викладене колегія суддів враховує доводи, наведені у відзиві ФДМ України. ФДМ України у відзиві на касаційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Прокурора задовольнити в повному обсязі. На думку ФДМ України, є помилковими висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що ГО "ТСО України" набула право власності на спірне майно внаслідок правонаступництва ДТСААФ Української РСР, оскільки реєстрація права власності на спірне нерухоме майно у такому порядку не проводилася.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що постановою Ради Міністрів Української РСР від 12.09.1951 № 2581 з метою поліпшення військово-масової роботи серед населення, усунення паралелізму в керівництві цією роботою і скорочення витрат та утримання органів Українських товариств Дотосарму, Дотосаву і Дотофлоту ці товариства об`єднано в єдине ДТСААФ Української РСР.

4.2. Як зазначив господарський суд першої інстанції, за доводами Прокурора, у червні 1953 року був затверджений Статут ДТСААФ СРСР, який з відповідними змінами діяв до листопада 1991 року. Водночас суд констатував, що зазначений Статут Прокурор до матеріалів справи не додав та не навів посилання на його оприлюднення у відкритому доступі.

4.3. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 24.06.1970 № 536-р та додатком № 13 до нього прийнято рішення вилучити з радгоспу ім. Шевченка Мінрадгоспів УРСР та надати Полтавському обласному комітету ДТСААФ земельну ділянку площею 5,59 га під будівництво мототреку і виробничої бази.

4.4. 03.09.1970 на виконання зазначеного розпорядження інженером-землевпорядником Полтавської земельної експедиції Республіканського проектного інституту "Укрземпроект" у присутності старшого інженера-землевпорядника Полтавського районного виробничого управління та представників радгоспу було складено акт відводу земельної ділянки в натурі площею 5,59 га з визначенням меж земельної ділянки в натурі.

4.5. Господарські суди зазначили, що рішенням Виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 30.09.1970 № 578 затверджено акт Державної приймальної комісії з прийому в експлуатацію мототреку з гарієвою доріжкою.

4.6. Актом робочої комісії від 20.12.1974 встановлено, що комісія рекомендує для пред`явлення до експлуатації державній комісії закінченого будівництва об`єкта "Дім військово-технічного навчання" - чотириповерхової цегляної будівлі на території Мототреку.

4.7. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 13.06.1995 Полтавському обласному спортивно-технічному клубу Товариства сприяння обороні України на підставі рішення Щербанівської сільської ради народних депутатів від 03.12.1991 видано Державний акт серії ПЛ № 19-00121 на право постійного користування земельною ділянкою площею 7,4327 га.

4.8. Рішенням Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради від 27.11.2003 № 220 вирішено оформити право колективної власності на будівлю обласного спортивно-технічного клубу (ОСТК), споруду мототреку, склад ПММ, складські приміщення і вбиральні в с. Розсошеці на вул. Комарова, 1 за Товариством сприяння оборони України. Крім того, вирішено видати свідоцтво про право колективної власності на зазначені будівлі та зареєструвати його в Комунальному підприємстві "Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району".

4.9. Щербанівською сільською радою 09.12.2003 видано Товариству сприяння оборони України Свідоцтво про право власності (колективна) на нерухоме майно серії САА № 883164 на об`єкти нерухомості загальною площею 1931,9 м2, а саме: будівлю Полтавського обласного спортивно-технічного клубу літ. "А5", склади літ. "Б", літ. "В", вбиральні літ "Г", літ. "Д", мототрек літ "І" за адресою: вул. Комарова, 1, с. Розсошенці.

4.10. Господарські суди зазначили, що Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району" провело відповідну реєстрацію права власності на зазначені об`єкти нерухомості за Товариством сприяння оборони України, про що видано Витяг від 11.12.2003 № 2261000.

4.11. Відповідно до витягу із протоколу від 22.09.2020 № 09 засідання Ради правління ГО "ТСО України" Рада правління вирішила надати дозвіл Полтавському обласному спортивно-технічному клубу Товариства сприяння обороні України на відчуження шляхом продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Комарова, 1, с. Розсошенці.

4.12. Відповідно до витягу із протоколу від 17.12.2020 № 22 засідання Ради правління ГО "ТСО України" Рада правління вирішила припинити право господарського відання Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України на майно, розташоване за адресою: вул. Комарова, 1, с. Розсошенці, та передати це нерухоме майно до ГО "ТСО України".

4.13. Господарський суд першої інстанції зазначив, що згідно з доводами Прокурора, Рада правління ГО "ТСО України" на підставі рішення від 17.12.2020 № 23 вирішила передати нерухоме майно ГО "ТСО України" у власність Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України.

4.14. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 19.03.2021 між Полтавським обласним спортивно-технічним клубом Товариства сприяння обороні України та ТОВ "Спортивний клуб "Полтава" укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: вул. Комарова, 1, с. Розсошенці, загальною площею 1940,2 м2.

4.15. Суди констатували, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.03.2021 зареєстровано право приватної власності за ТОВ "Спортивний клуб "Полтава" на спірне нерухоме майно.

4.16. За таких обставин Прокурор, вважаючи, що спірне нерухоме майно незаконно вибуло з державної (загальнодержавної) власності у приватну власність, звернувся до Господарського суду Полтавської області із цим позовом.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023 у справі № 917/1046/22 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.

Ухвалою Верховного Суду від 10.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 і рішення Господарського суду Полтавської області від 19.04.2023 у справі № 917/1046/22.

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 20.11.2023 № 29.2-02/3307 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 917/1046/22 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2023 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Зуєв В. А., Чумак Ю. Я.

5.2. З урахуванням наявності підстав для зміни складу суду ця справа розглядається у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання усіх процесуальних дій і дотримання прав та інтересів учасників справи.

5.3. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.4. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури необхідно закрити з огляду на таке.

5.5. Під час розгляду справи Верховний Суд заслухав пояснення представників прокуратури та інших учасників справи. Зокрема, представник прокуратури зазначив, що у цьому випадку господарські суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування у спірних правовідносинах статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки прокурором не надано доказів того, що спірне майно є державним, і вибуло поза волею держави з її володіння. Відповідно до пояснень представника прокуратури постанова Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 908/296/15-г, на яку є посилання у касаційній скарзі, стосується скасування рішень господарських судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд, і в цій постанові відсутні будь-які висновки, а тому посилання на таку постанову є недоречним. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України представник прокуратури зауважив, що в касаційній скарзі не зазначено, які саме норми Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" суди повинні були застосувати у спірних правовідносинах. Підсумовуючи викладене, представник прокуратури зазначив, що в цьому випадку наявні підстави для закриття касаційного провадження. Крім того, присутні в судових засіданнях представники учасників справи підтримали доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу.

5.6. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - ФДМ України до Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради, ГО "ТСО України", Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України, ТОВ "Спортивний клуб "Полтава" про визнання недійсними рішень, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності та витребування майна.

5.7. Підставою позовних вимог є те, що спірне нерухоме майно, на думку Прокурора, незаконно вибуло з державної (загальнодержавної) власності у приватну.

5.8. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.9. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив, зокрема, з недоведеності Прокурором та позивачем підстав виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно, порушення прав держави прав і охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про витребування майна, заявленого в інтересах особи, яка не є власником і ніколи ним не була, в межах спірних правовідносин.

5.11. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, погодився з наведеними висновками місцевого господарського суду та констатував відсутність підстав для задоволення позову через відсутність доказів набуття державою права власності на спірне майно. Крім того, апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції про те, що оспорюваний акт Щербанівської сільської ради узгоджується з вимогами чинного на той час законодавства та прийнятий в межах компетенції Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради.

5.12. Таким чином, суди дійшли висновку про відсутність підстав для витребування спірного майна з володіння ТОВ "Спортивний клуб "Полтава", оскільки Прокурор та позивач не довели виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно.

5.13. Перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури не погоджується з такими висновками, а тому звернувся з касаційною скаргою. Перший заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.14. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.15. Касаційну скаргу з посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення статті 388 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 908/296/15-г.

5.16. Верховний Суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.17. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.18. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 920/660/22, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 03.10.2023 у справі № 911/1212/22, від 03.10.2023 у справі № 922/3953/21, від 03.10.2023 у справі № 922/1653/21.

5.19. Верховний Суд, проаналізувавши правовідносини у цій справі та справі, на яку посилається скаржник, установив неподібність правовідносин у зазначених справах з огляду на таке.

5.20. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 908/296/15-г, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі ФДМ України до Виконавчого комітету Запорізької міської ради, Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України, Запорізької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ Резерв" про визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна від 25.01.2001 № 173, визнання права власності на об`єкт нерухомості, витребування об`єкта нерухомості з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ Резерв".

5.21. Господарські суди, розглядаючи справу № 908/296/15-г по суті заявлених позовних вимог, установили, що рішенням Запорізької міської ради від 01.06.1967 № 253 "Про виділення Запорізькому учбовому авіаційному центру земельної ділянки в кварталі № 52-53 по пр. Леніна для будівництва учбового центру" Запорізькому учбовому авіаційному центру Всесоюзного Добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту відведено земельну ділянку площею 0,2 га в кварталі № 52-53 на просп. Леніна у м. Запоріжжі для будівництва учбового корпусу.

На зазначеній земельній ділянці було побудовано восьмиповерхову будівлю, яку введено в експлуатацію актом приймання державної приймальної комісії закінченої будівництвом будівлі учбового корпусу Добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту від 30.12.1977.

Крім того, господарські суди у справі № 908/296/15-г встановили, що 16.03.1990 у постанові Бюро Президії Центрального комітету Всесоюзного ордена Леніна і ордена Червоного прапора добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту (далі - ДТСААФ СРСР) зазначено, що будівництво восьмиповерхової будівлі збудовано за рахунок коштів ДТСААФ СРСР.

Зазначена будівля з моменту вводу в експлуатацію (30.12.1977) передана у власність Запорізькому авіаційному училищу льотчиків ДТСААФ СРСР, що підтверджується висновком Запорізького міжміського БТІ від 17.05.1993.

Верховний Суд, скасовуючи у справі № 908/296/15-г рішення господарських судів попередніх інстанцій та передаючи наведену справу новий розгляд до господарського суду першої інстанції, зазначив, що відповідно до листа Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Верховної Ради України від 22.03.2005 № 06-24/15-217 постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та від 04.02.1994 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" стосуються лише тих майнових об`єктів, розташованих на території України, які підпорядковувалися центральним виборним органам ДТСААФ СРСР. І таких було на Україні два цілісні майнові комплекси: майно Запорізького авіаційного училища льотчиків ДТСААФ СРСР та об`єкт незавершеного будівництва спортивного комплексу у м. Судак АР Крим. Вони правомірно не були включеними до складу власності ТСО України, на початку 1993 року залишалися не підпорядкованими жодному державному органу управління. Тому Кабінет Міністрів України своєю постановою від 30.01.1993 № 72 (на виконання постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ) передав їх в управління Міністерству освіти України.

5.22. Натомість у справі № 917/1046/22, яка розглядається, господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до Преамбули Статуту Товариства сприяння обороні України (ТСО України) в редакції 26.09.1991, це товариство є самостійною патріотичною та спортивно-технічною організацією громадян. Господарські суди також установили, що ГО "ТСО України" (відповідач-2) є правонаступником ДТСААФ Української РСР.

Крім того, господарські суди, розглядаючи справу № 917/1046/22 по суті заявлених позовних вимог, установили, що Полтавський обласний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України (відповідач-3) входить до складу організацій Товариства сприяння обороні України (ТСО України), що в свою чергу є правонаступником ДТСААФ Української PCP, яка була самостійним громадським об`єднанням республіканського значення із власним майном, необхідним для здійснення статутної діяльності.

При цьому суди зазначили, що постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.1991 № 227 "Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України" затверджено перелік підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, на яких розповсюджується дія Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 №1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави".

Водночас господарські суди попередніх інстанцій установили, що в додатку до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України майно ДТСААФ Української PCP (в подальшому - ТСО України) не передбачено.

Господарські суди також зазначили, що постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", яка прийнята на виконання Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", затверджено перелік загальносоюзних громадських організацій, які визнаються державною власністю та стосовно яких застосовується постанова Верховної Ради України від 04.02.1994.

Разом з тим господарські суди попередніх інстанцій установили, що в переліку майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, управління яким покладається на міністерства, майно ДТСААФ Української PCP не передбачено.

За таких обставин господарські суди констатували відсутність правових підстав для застосування у спірних правовідносинах норм Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" та Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 №1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави", що визнають майно загальносоюзних громадських організацій на території України державною власністю, оскільки ГО "ТСО України" (відповідач-3) не включена до переліків організацій, стосовно яких застосовуються такі норми.

Таким чином, за висновком господарських судів, Прокурор та позивач у справі № 917/1046/22 не довели жодними доказами того, що такі структури як ДТСААФ СРСР та ДТСААФ УРСР (організації загальносоюзного та республіканського значення) є тотожними, та їх майно є спільним.

Крім того, у справі № 917/1046/22, що розглядається, в рішенні господарського суду першої інстанції, яке залишене без змін постановою апеляційного господарського суду, встановлено відсутність доказів того, що спірне майно було збудоване за кошти держави або за рахунок коштів загальносоюзних організацій колишнього СРСР, чи належало організації союзного підпорядкування.

Водночас колегія суддів констатує, що за змістом оскаржуваних судових рішень господарські суди не застосовували статтю 388 Цивільного кодексу України, і це виключає неправильне застосування такої норми права судами.

5.23. Отже, наведені встановлені обставини у цій справі № 917/1046/22 та справі № 908/296/15-г, свідчать про те, що у справі № 908/296/15-г, на яку посилається скаржник, відмінний об`єкт спору, відмінні установлені фактичні обставини, що впливають на зміст відповідних правовідносин та їх матеріально-правове регулювання.

5.24. При цьому Верховний Суд враховує, що у касаційній скарзі наявні посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/17391/17 та постанову Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 363/4852/17, однак скаржник не зазначає, що у таких постановах містяться висновки щодо застосування норм права, які не враховані судами попередніх інстанцій. Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу та встановлювати, які саме висновки Верховного Суду та щодо застосування якої саме норми права не було враховано судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 912/1263/22, від 13.09.2022 у справі № 910/13873/21, від 31.05.2022 у справі № 910/3406/21, від 05.07.2022 у справі № 911/3448/20.

5.25. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.26. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.27. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.28. На думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 №1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави" щодо майна органів ДТСААФ Української РСР.

5.29. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.30. Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.31. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.32. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.33. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.34. Водночас господарські суди попередніх інстанцій не застосовували до спірних правовідносин норми Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" та Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 №1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави", оскільки зазначили про їх непоширення на спірні правовідносини, що виключає неправильне застосування судами норм права, на які посилається скаржник.

5.35. Разом з тим зміст касаційної скарги першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури свідчить про відсутність в ній обґрунтованих доводів про необхідність застосування судами норм Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" та Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 №1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави".

5.36. При цьому, оскаржуючи судові рішення у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не звернув увагу на те, що висновки щодо застосування норм Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" та Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 №1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави" містяться у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 908/296/15-г, від 07.03.2018 у справі № 5002-17/2909-2011, від 13.03.2018 у справі № 5002-22/3237-2011.

5.37. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

5.38. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

5.39. При цьому деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі.

5.40. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.41. Враховуючи викладене, Верховний Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 та рішення Господарського суду Полтавської області від 19.04.2023 у справі № 917/1046/22, оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися після відкриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 та рішення Господарського суду Полтавської області від 19.04.2023 у справі № 917/1046/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді В. А. Зуєв

Ю. Я. Чумак