Постанова

від 12.12.2023 по справі 910/15740/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/15740/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 і Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроцентргруп"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 (головуючий суддя Скрипка І. М., судді Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.)

у справі № 910/15740/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроцентргруп",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олег Володимирович і 2) ОСОБА_1 ,

про застосування наслідків нікчемності правочину,

(у судовому засіданні взяли участь представники: відповідача - Попова С. В., третьої особи-2 - Попова С. В.)

ВСТУП

1. Верховний Суд у цій справі розглядав касаційні скарги відповідача і третьої особи-2, які не погоджувалися із вимогами позивача щодо наявності підстав для застосування наслідків нікчемності правочину відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме - скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку і житловий будинок, та поновлення права власності на ці об`єкти за позивачем.

2. За результатом розгляду касаційної скарги, Верховний Суд прийшов до висновку про необхідність залишення оскаржуваної постанови апеляційного суду без змін, про що детально викладено нижче.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

3. Публічне акціонерне товариство "Банк "Національні інвестиції", якого у цій справі замінено на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" (далі - позивач, ТОВ "ФК "ЦФП") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроцентргруп" (далі - відповідач, ТОВ "Євроцентргруп") про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

4. Позовні вимоги мотивовано тим, що в результаті перевірки уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) позивачем протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, було встановлено, що договори купівлі-продажу земельної ділянки та купівлі-продажу жилого будинку від 29.08.2015 на підставі пунктів 1, 2, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є нікчемними.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

5. Справа розглядалася судами неодноразово.

6. Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції, ухвалою Господарського суду Київської області від 04.08.2021 прийнято заяву позивача про зміну предмету позову; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

7. Рішенням Господарського суду Київської області від 29.10.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

8. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за наслідком оцінки доводів позивача не встановлено обставин нікчемності правочинів з підстав, визначених пунктами 1, 2 та 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позову та відсутність порушеного права позивача, підстави для застосування положень законодавства про позовну давність відсутні.

9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

10. За висновком апеляційного суду оплата за придбане нерухоме майно за спірними договорами купівлі-продажу проведена відповідачем виключно за рахунок коштів, наданих йому в кредит самим позивачем, що свідчить про фактичну безоплатність здійснення позивачем відчуження майна, оскільки в рахунок оплати за це майно останній отримав власні ж кошти. За висновком суду апеляційної інстанції така обставина є ознакою нікчемності правочинів згідно з пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

11. Також суд апеляційної інстанції вказав, що джерелом походження коштів на оплату зобов`язань ТОВ "Євроцентргруп" за укладеним з позивачем кредитним договором були кошти фізичних осіб (клієнтів банку), погашення кредиту відбувалося без надходження коштів з рахунків у інших банках, а шляхом внутрішньобанківських проводок (коригування балансу).

12. Зазначеним, за висновком апеляційного суду, підтверджується, що продаж позивачем майна за спірними правочинами на користь ТОВ "Євроцентргруп" дозволило фізичним особам, які мали значні кошти на своїх рахунках (які не гарантовані державою під час ліквідації банку) отримати об`єкти нерухомості (в якості виплати внеску учаснику товариства).

13. Тобто, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач уклав правочини, умови яких передбачають передачу майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, що також є ознакою нікчемності правочинів згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

14. Водночас, виконуючи вказівки Верховного Суду щодо правильного визначення початку перебігу позовної давності у цьому спорі, суд апеляційної інстанції встановив, що звернення позивача з позовом у даній справі відбулось в межах трирічного строку позовної давності.

Касаційні скарги

15. Не погодившись із прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, третя особа-2 - ОСОБА_1 та ТОВ "Євроцентргруп" звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких просять постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши рішення суду першої інстанції в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

16. У касаційній скарзі третя особа-2 - ОСОБА_1 не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безоплатність проведення відчуження спірного майна, оскільки згідно з наявними у справі документальними даними позивач отримав грошові кошти від ТОВ "Євроцентргруп" на погашення кредитного договору, які фактично були надані позивачу як особисті кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У зв`язку із цим скаржник вказує, що спірні правочини не могли призвести до негативних наслідків у вигляді неплатоспроможності банку.

17. При цьому на думку скаржника, в порушення частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судом апеляційної інстанції не виконано вказівки, викладені в пункті 4.29 постанови Верховного Суду від 19.12.2019 у цій справі щодо повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, а саме щодо перевірки наявності підстав, з якими позивач пов`язує нікчемність правочинів, реальну наявність/відсутність банківських операцій тощо.

18. Також скаржник зазначає, що при винесенні постанови у справі суд апеляційної інстанції вийшов за межі первісно заявлених позовних вимог, порушивши вимоги статті 14 ГПК України, а також вимоги статей 20, 21 ГПК України щодо визначення юрисдикції цього спору як господарського.

19. Окрім цього, вказує скаржник і на допущені апеляційним судом процесуальні порушення, пов`язані з долученням до матеріалів справи листа вільного слухача ОСОБА_3 № 08-06/29US та порушенням стадійності ведення судового засідання внаслідок повернення зі стадії судових дебатів до стадії дослідження матеріалів справи.

Узагальнені доводи касаційної скарги ТОВ "Євроцентргруп"

20. У касаційній скарзі відповідач зазначає про ухвалення судом апеляційної інстанції постанови з неправильним застосуванням частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 02.06.2021 у справі № 636/5261/18, від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, що стосуються застосування наслідків нікчемності правочинів.

21. Скаржник наголошує, що факт надходження чи ненадходження грошових коштів за договором купівлі-продажу в день його укладення та/або посвідчення договору, як і день проведення державної реєстрації припинення/виникнення права власності на нерухоме майно, не може впливати як на дійсність договору, так і на визначення його як безоплатного.

22. Окрім цього, скаржник зазначає про невиконання судом апеляційної інстанції вказівок Верховного Суду, викладених у пунктах 4.29, 4,54 постанови від 19.12.2019 у цій справі щодо перевірки наявності підстав, з якими позивач пов`язує нікчемність правочинів, а також щодо правильного визначення початку перебігу позовної давності за заявленими у цьому спорі вимогами.

23. Як і скаржник ОСОБА_1 , ТОВ "Євроцентргруп" також посилається на допущені апеляційним судом процесуальні порушення, про які вже зазначалося у пункті 19 цієї постанови.

Відзиви

24. ТОВ "ФК "ЦФП" подало відзиви на касаційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ "Євроцентргруп", у яких не погоджується з доводами касаційних скарг, вважає їх безпідставними і необґрунтованими.

25. Позивач відзначає, що кожний із пунктів частини третьої статті 38 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є самостійною та достатньою підставою нікчемності правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку. З огляду на що, позивач вважає правомірним висновок апеляційного суду щодо нікчемності спірних правочинів на підставі пунктів 1, 7 частини третьої статті 38 вказаного Закону.

26. З приводу доводів скаржника ОСОБА_1 про порушення апеляційним судом статей 2, 14, 20, 21 ГПК України внаслідок розгляду цієї справи за участі фізичної особи, яка не має статуту фізичної особи-підприємця, позивач зазначає, що таке питання вже було предметом дослідження Верховного Суду у межах цієї справи, за наслідком розгляду якого постановою від 13.04.2021 скасовано судові рішення про закриття провадження у справі з направленням справи для продовження розгляду.

27. Також позивач вказує на неподібність правовідносин у постановах Верховного Суду, на які посилається відповідач, з правовідносинами, які виникли у даній справі.

28. В частині доводів скаржників щодо долучення апеляційним судом до матеріалів справи документів, наданих вільним слухачем ОСОБА_3 , а також повернення зі стадії судових дебатів до стадії дослідження матеріалів справи, позивач у відзивах зазначає, що всі пояснення, на які посилався апеляційний суд, надавалися саме учасниками справи, а усі докази також були предметом розгляду у суді першої інстанції. Особа, яка брала участь у справі як вільний слухач, про свої права стати учасником судового провадження або підтримати апеляційну скаргу не заявляла та у якості свідку теж не допитувалась. При цьому позивач зазначає, що процесуальний закон не передбачає заборон щодо повернення до попередньої стадії провадження при наявності певних обставин, а наслідком такого повернення не є незаконність рішення суду.

Узагальнені обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

29. 29.08.2015 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу жилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1240, за умовами якого продавець передає у власність покупцю житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 1 329,20 кв.м (реєстраційний номер 607110432231) за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 15 900 000,00 грн, а покупець приймає (придбаває) таке нерухоме майно і зобов`язується не пізніше 31.08.2015 в безготівковому порядку оплатити його вартість.

30. 29.08.2015 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1241, за умовами якого продавець передає у власність покупцю (продає) земельну ділянку загальною площею 0,187 га з кадастровим номером 3223155400:05:086:0024 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 607115132231), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), вартістю 4 300 000,00 грн, а покупець приймає (придбаває) таке нерухоме майно і зобов`язується не пізніше 31.08.2015 в безготівковому порядку оплатити його вартість.

31. На виконання умов вказаних договорів позивачем передано відповідачу земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами прийому-передачі будинку та земельної ділянки від 29.08.2015.

32. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 29.08.2015 здійснено державну реєстрацію права власності ТОВ "Євроцентргруп" на земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:05:086:0024 площею 0,187 га за адресою: АДРЕСА_1 .

33. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 29.08.2015 здійснено державну реєстрацію права власності ТОВ "Євроцентргруп" на житловий будинок загальною площею 1 329,2 кв.м, житлова площа 124,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

34. Також судами встановлено, що 28.08.2015 між позивачем та відповідачем (позичальник) укладено кредитний договір № 199-15, відповідно до умов якого позивач надає відповідачу відновлювальну кредитну лінію у гривні, а відповідач зобов`язується повернути кредит у строки, встановлені в пункті 2.2 цього договору, сплатити проценти за користування кредитом.

35. Відповідно до пункту 2.2 кредитного договору сума ліміту заборгованості за кредитною лінією становить 33 000 000,00 грн.

36. Строк дії кредитної лінії з 28.08.2015 по 19.08.2016 (пункт 2.4 кредитного договору).

37. Процентна ставка за користування коштами кредиту становить 23 % річних (пункт 2.5 кредитного договору).

38. Цільове призначення (мета) кредиту - поповнення обігових коштів підприємства (пункт 2.8 кредитного договору).

39. Відповідно до виписки по особовому рахунку відповідача, наданої позивачем, 28.08.2015 останній перерахував на рахунок відповідача 160 000,00 грн з призначенням платежу: "поповнення кредитної лінії (ТОВ "Євроцентргруп"), відповідно до кредитного договору № 199-15 від 28.08.2015"; 31.08.2015 Банк перерахував на рахунок відповідача 20 200 000,00 грн з призначенням платежу: "поповнення кредитної лінії (ТОВ "Євроцентргруп"), відповідно до кредитного договору № 199-15 від 28.08.2015".

40. При цьому, як зазначав сам позивач, у межах відносин між контрагентами було також вчинено такі правочини, як:

1) правочин (трансакція) від 04.09.2015 щодо перерахування грошових коштів у сумі 20 790 000,00 грн з поточного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 на рахунок ТОВ "Євроцентргруп" № 260023123299 з призначенням платежу "Внесок в статутний фонд ТОВ "Євроцентргруп" згідно протоколу № 3 від 04.09.2015";

2) правочин (трансакція) від 04.09.2015 щодо перерахування грошових коштів у сумі 20 360 000,00 грн з поточного рахунку ТОВ "Євроцентргруп" № 260023123299 на рахунок для обліку наданого ТОВ "Євроцентргруп" кредиту № 2062230123299 з призначенням платежу "погашення кредиту згідно договору";

3) правочин (трансакція) від 04.09.2015 щодо перерахування грошових коштів у сумі 51 318,36 грн з поточного рахунку ТОВ "Євроцентргруп" № 260023123299 на рахунок для обліку процентів за кредитним договором № 206883012399 з призначенням платежу "погашення відсотків згідно кредитного договору".

41. На підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 № 613 позивача було віднесено до категорії неплатоспроможних.

42. Постановою Правління Національного банку України від 01.12.2015 № 853 відкликано банківську ліцензію та запроваджено процедуру ліквідації позивача.

43. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Національні інвестиції" та делегування повноважень ліквідатора банку" від 02.12.2015 № 214 розпочато процедуру ліквідації АТ "Банк "Національні інвестиції" з 03.12.2015 по 02.12.2017 включно.

44. Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Волощуком І. Г. від 22.09.2015 № 32 на виконання частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо перевірки договорів (інших правочинів), укладених банком, вирішено здійснити в банку перевірку договорів (інших правочинів), укладених позивачем за період з 18.09.2014 до 18.09.2015, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 названого Закону. Для виконання перевірки договорів створено комісію з перевірки договорів, встановлено строк здійснення перевірки договорів до 01.12.2015.

45. Позивач стверджував, що за наслідками перевірки уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб правочинів (у т.ч. договорів), вчинених (укладених) позивачем протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, було встановлено, що договори купівлі-продажу земельної ділянки та купівлі-продажу житлового будинку від 29.08.2015 на підставі пунктів 1, 2, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є нікчемними.

46. Судами також встановлено, що позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення від 04.04.2018 вих. № 03/254 щодо нікчемності правочинів з вимогою про повернення отриманих відповідачем нерухомого майна на підставі зазначених вище договорів купівлі-продажу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

47. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

48. З урахуванням визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції, перегляд постанови суду апеляційної інстанції здійснюється виключно в межах доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

49. Так, предметом спору в цій справі є застосування наслідків нікчемності правочинів, що були укладені між позивачем та відповідачем, на підставі статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

50. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

51. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - Фонд) відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

52. Відповідно до статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

53. Частинами першою, другою, четвертою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлено, що Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті. Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

54. Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

55. За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

56. Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

57. Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

58. За змістом частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

59. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (частина п`ята статті 216 ЦК України).

60. Згідно із частиною третьою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

61. Як уже зазначалося у цій постанові, за наслідком перегляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірні договори купівлі-продажу нерухомого майна є нікчемними на підставі пунктів 1, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

62. При цьому виконуючи вказівки Верховного Суду у даній справі (викладені у пункті 4.29 постанови від 19.12.2019) щодо перевірки наявності підстав, з якими закон пов`язує нікчемність правочинів, реальну наявність/відсутність банківських операцій, суд апеляційної інстанції встановив, що наявними у справі банківськими виписками з рахунку позивача за серпень-вересень 2015 року підтверджується, що оплата за придбане майно проведена відповідачем виключно за рахунок коштів, наданих останньому в кредит самим позивачем. Таким чином, за висновком апеляційного суду, позивач фактично безоплатно здійснив відчуження майна, оскільки в рахунок оплати за це майно отримав власні ж кошти.

63. Водночас, висновки суду першої інстанції про реальну наявність банківських операцій щодо здійснення відповідачем розрахунків за придбане нерухоме майно, зокрема шляхом погашення кредиту 04.09.2015 коштами з рахунку ТОВ "Євроцентргруп", які надійшли як внесок у статутний фонд відповідача від фізичної особи (третьої особи-2 у справі), суд апеляційної інстанції визнав такими, що не свідчать про відсутність визначених пунктами 1, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстав щодо нікчемності вчинених правочинів.

64. Так, суд апеляційної інстанції встановив, що у спірному випадку реальність банківських операцій забезпечена виключно банківськими проводками, оскільки відсутнє надходження коштів до позивача, погашення кредиту відбулось за рахунок коштів, які надійшли як внесок у статутний фонд відповідача від фізичної особи ( ОСОБА_1 ) за рахунок здійснених переказів з поточного рахунку на який повернуто депозит згідно з угодою від 13.08.2015 № 103312/11/Ф та за рахунок приватного переказу з рахунку на рахунок ОСОБА_2 . Вказані обставини підтверджені банківською випискою за період з 27.08.2015 по 05.09.2015, що долучена до матеріалів справи.

65. Отже, апеляційний суд встановив, що фактично джерелом походження коштів на оплату зобов`язань ТОВ "Євроцентргруп" за кредитним договором № 199-15 були кошти фізичних осіб (клієнтів позивача), погашення кредиту відбувалося без надходження коштів з рахунків у інших банках, а шляхом внутрішньобанківських проводок (коригування балансу). В свою чергу, продаж позивачем майна за спірними правочинами на користь відповідача дозволив фізичним особам, які мали значні кошти на своїх рахунках (які не гарантовані державою під час ліквідації банку) отримати об`єкти нерухомості (в якості виплати внеску учаснику товариства).

66. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач уклав правочини, умови яких передбачають передачу майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, а також висновку про те, що позивач фактично безоплатно здійснив відчуження майна, оскільки отримав за спірне нерухоме майно власні ж кошти, які ним були надані відповідачу у якості кредиту, що згідно з пунктами 1, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є ознакою нікчемності вчинених правочинів.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

67. Постанова апеляційного суду у цій справі оскаржується третьою особою-2 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другою статті 287 ГПК України.

68. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

69. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

70. Проте, як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник не наводить конкретну норму права щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду у контексті наведених правовідносин, як і не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо такої норми для правильного вирішення справи, а тому, аргументи касаційної скарги в частині цієї підстави касаційного оскарження знаходяться поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 300 ГПК України.

71. Водночас, посилаючись на частину першу статті 316 ГПК України, скаржник зазначає про невиконання апеляційним судом обов`язкових вказівок Верховного Суду, наведених у пункті 4.29 постанови від 19.12.2029 у цій справі, що, на думку останнього, призвело до неправомірного висновку про безоплатність проведення відчуження спірного майна, оскільки отримання позивачем грошових коштів від ТОВ "Євроцентргруп", які фактично були надані позивачу як особисті кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не може свідчити про таку безоплатність та призвести до негативних наслідків у вигляді неплатоспроможності позивача.

72. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суть відповідних доводів скаржника зводиться до його незгоди саме із установленими у цій справі обставинами, а також з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору (яких апеляційний суд дійшов у тому числі виконуючи наведені у пункті 4.29 постанови Верховного Суду від 19.12.2029 у цій справі вказівки), що, як уже було зазначено вище, не може бути підставою касаційного оскарження з урахуванням меж розгляду справи в суді касаційної інстанції.

73. Разом з тим, незгода скаржника з такими висновками апеляційного суду, а також його прагнення здійснити нову переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахування його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваної постанови, оскільки, як вже зазначалося, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

74. За таких обставин доводи касаційної скарги, обґрунтовані посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

75. Доводи касаційної скарги в частині виходу судом апеляційної інстанції за межі первісно заявлених позовних вимог, а також порушення судом юрисдикції розгляду даного спору, визнаються колегією суддів необґрунтованими, оскільки: по-перше, судом апеляційної інстанції спір у цій справі вирішено з урахуванням прийнятої судом першої інстанції заяви позивача про зміну предмету позову і скаржником рішення суду першої інстанції від 29.10.2021 у цій справі з наведених підстав не оскаржувалося; по-друге, питання щодо юрисдикційності спору вже було предметом розгляду Верховного Суду в межах цієї справи, за наслідком якого Верховний Суд у постанові від 13.04.2021 визначив юрисдикцію цього спору за заявленими у справі вимогами як господарського.

76. Інші доводи скаржника щодо процесуальних порушень судом апеляційної інстанції внаслідок повернення зі стадії судових дебатів до стадії дослідження матеріалів справи (у зв`язку із надходженням листа голови об`єднання (СГБУ) Обода О. Ю. № 08-06/29), а також подальшого відкладення розгляду справи, та допуску Обода О. Ю. як вільного слухача, який не є учасником, не має жодного процесуального статусу і не може висловлювати думку щодо обставин цієї справи, її учасників (та порушенням у зв`язку із цим статті 265 ГПК України щодо приєднання до апеляційної скарги), також не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

77. Так, відповідно до сталої позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21, від 26.01.2022 у справі № 907/651/18, яку колегія суддів враховує на підставі частини четвертої статті 236 ГПК України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

78. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених цій главі (частина перша статті 270 ГПК України).

79. Метою апеляційного перегляду справи є перевірка правильності й законності рішення місцевого суду і користуючись правами суду першої інстанції, в межах повноважень, наданих апеляційному господарському суду процесуальним законом, останній задля здійснення апеляційного перегляду та дотримання принципів справедливості та балансу інтересів, має розглянути усі доводи учасників справи і дослідити всі наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності з наданням їм належної правової оцінки.

80. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що процесуальний закон (зокрема стаття 310 ГПК України) безпосередньо не визначає підставу для скасування постанови внаслідок повернення судом апеляційної інстанції до попередньої стадії судового розгляду, натомість скаржник в обґрунтування своїх доводів в цій частині жодним чином не аргументує, що результатом вчинення судом апеляційної інстанції такої процесуальної дії було допущено порушення принципу рівності сторін, що призвело б до порушення права учасників справи на справедливий судовий розгляд.

81. Окрім цього, зі змісту матеріалів справи та оскаржуваної постанови апеляційного суду також не вбачається як обставин щодо приєднання громадянина ОСОБА_4 до апеляційної скарги позивача, так і щодо здійснення апеляційним судом будь-якої оцінки документам, поясненням, або іншим доказам, наданим цією особою, чим спростовуються доводи скаржника про зворотне.

82. Скаржник також не обґрунтовує належним чином необхідність формування Верховним Судом висновків щодо застосування перелічених ним в цій частині норм ГПК України і у будь-якому разі не враховує положень частини другої статті 309 і частини 311 ГПК України.

83. Отже, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального та порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування постанови апеляційного суду. Верховний Суд не вбачає жодних вагомих підстав вважати інакше.

84. Інші доводи касаційної скарги третьої особи-2 підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Щодо касаційної скарги ТОВ "Євроцентргруп"

85. Постанова апеляційного суду у цій справі оскаржується відповідачем з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другою статті 287 ГПК України.

86. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

87. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

88. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

89. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

90. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

91. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

92. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

93. Так, зі змісту касаційної скарги відповідача вбачається, що як і третя особа-2 у своїй касаційній скарзі, скаржник також посилається на неповне виконання судом апеляційної інстанції викладених Верховним Судом вказівок у цій справі, зокрема, у пункті 4.29 постанови від 19.12.2019, що виявилось в наданні судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові оцінки нікчемності спірних правочинів лише з підстав, визначених пунктами 1, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та без перевірки висновків суду першої інстанції щодо оцінки нікчемності цих правочинів з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 38 цього Закону (з наявністю якої позивач також пов`язував нікчемність правочинів).

94. Наведений довід скаржника визнається колегією суддів необґрунтованим, оскільки у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив обставини, що свідчать про нікчемність спірних договорів купівлі-продажу нерухомого майна відповідно до підстав, визначених пунктами 1, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відтак, сама по собі відсутність висновків апеляційного суду в оскаржуваній постанові щодо такої підстави нікчемності спірних правочинів, яка визначена пунктом 2 частини третьої статті 38 вказаного Закону, не свідчить про недоведеність позивачем інших самостійних та достатніх підстав нікчемності правочинів, вчинених (укладених) позивачем протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку.

95. Окрім цього, скаржник, зазначаючи про передчасність висновків апеляційного суду в частині того, що реальність банківських операцій була забезпечена виключно банківськими проводками з огляду на відсутність надходження коштів до банку, також посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в пункті 7.45 постанови від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16.

96. Так, у справі № 910/10784/16 Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Український професійний банк" звернулося з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину у зв`язку з тим, що постановою Правління Національного банку України від 28.08.2015 № 562 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Український професійний банк" виконавча дирекція Фонду 28.08.2015 прийняла рішення № 158 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Український професійний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Український професійний банк". Відповідно до протоколу засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) від 30.06.2015 № 3 на виконання наказу уповноваженої особи від 29.05.2015 № 26/ТА виявлено порушення норм законодавства, зокрема при укладенні договору про відступлення права вимоги, та вирішено, що вищевказаний договір є нікчемним згідно з пунктами 3, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

97. У пункті 7.45 постанови від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що порушення заборони Національного банку України на здійснення розрахунків за правочинами не через кореспондентський рахунок само по собі не свідчить про нікчемність договору, оскільки за змістом положень частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" такі дії не віднесено до підстав визнання правочинів нікчемними. Разом з тим і зазначення у договорі зобов`язання про оплату передачі права вимоги та наявність платіжного доручення на переказ зазначених коштів без підтвердження їх фактичного надходження та зарахування на відповідні рахунки не є достатніми доказами для підтвердження оплатності такого договору. Також Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що оцінка дій учасників цих правочинів з метою встановлення підстав для визнання правочинів нікчемними повинна здійснюватися відповідно до усіх наданих доказів та встановлених фактичних обставин справи, а тому суди повинні робити висновки щодо наявності таких підстав, як у відповідності до загальних принципів цивільного права та принципів ділового обороту, так і усіх положень законодавства, у тому числі локального і індивідуального характеру в кожному конкретному випадку (пункт 7.47 постанови).

98. Отже, на відміну від обставин справи, що переглядається, висновки, на які посилається скаржник з постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16 (пункт 7.45), в межах якої розглядався спір про застосування наслідків нікчемності правочинів та досліджувались правовідносини, що відбулись саме після визнання банку неплатоспроможним, не можуть застосовуватись до правочинів та правовідносин, які виникли між учасниками цієї справи до моменту визнання банку неплатоспроможним.

99. Колегія суддів також визнає необґрунтованим посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, в якій викладено висновки про те, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону з моменту його укладення. В цій справі Велика Палата Верховного Суду прямо вказала, що суд перевіряє відповідні доводи та, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, в мотивувальній частині судового рішення підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину, лише за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, якщо одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним.

100. Верховний Суд зазначає, що висновки суду апеляційної інстанцій в частині способу захисту прав відповідають (узгоджуються) правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у зазначеній скаржником справі № 916/3156/17, оскільки у даному випадку у справі, що переглядається, спірні правовідносини якраз і стосуються вирішення питання саме щодо наявності/відсутності підстав для віднесення спірних правочинів до нікчемних, а відтак і встановлення наявності або ж відсутності підстав для застосування наслідків такої нікчемності відповідно до положень статті 216 ЦК України.

101. Також скаржник зазначає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду непроведення розрахунків за договором купівлі-продажу з боку покупця є підставою для подання позову про стягнення таких грошових коштів, а не підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним. В цій частині аргументів касаційної скарги посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/667/18 та постанову Верховного Суду у справі № 636/5261/18. За доводами скаржника, факт надходження чи ненадходження грошових коштів за договором купівлі-продажу в день його укладення та/або посвідчення, як і в день проведення державної реєстрації припинення/виникнення права власності на нерухоме майно, не може впливати як на дійсність договору, так і на визначення його як безоплатного.

102. Колегія суддів відхиляє неведені доводи скаржника як необґрунтовані з огляду на таке.

103. Як вбачається з змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 предметом позову у цій справі є вимоги колишнього учасника товариства до нових учасників та товариства про розірвання договору купівлі-продажу частки статутного капіталу товариства, скасування рішення загальних зборів учасників товариства та визнання за позивачем права власності на частку в статутному капіталі товариства. У зазначеній справі Великою Палатою Верховного Суду наведено правовий висновок щодо застосування норми статті 692 ЦК України, відповідно до якого такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів.

104. Висновку щодо неефективності такого способу захисту продавця, як розірвання договорів купівлі-продажу, які вже частково виконані, Верховний Суд дійшов також, зокрема, у постанові від 02.06.2021 у справі № 636/5261/18 (на яку міститься посилання у касаційній скарзі), предметом позову якій є вимоги про розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування збитків, завданих невиконанням грошового зобов`язання.

105. Колегія суддів зазначає, що у наведених скаржником справах (№ 916/667/18 та № 636/5261/18) відповідні висновки Верховного Суду стосувалися саме неефективності такого способу захисту продавця, як розірвання договору купівлі-продажу, який вже частково виконаний.

106. Натомість, у справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з іншими позовними вимогами, а саме про застосування наслідків нікчемності правочинів відповідно до статті 216 ЦК України, визначивши наявність правової підстави такої нікчемності положення частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

107. Відтак, враховуючи підстави і предмети позовів у справах № 916/667/18, № 636/5261/18 та у справі, яка переглядається (№ 910/15740/18), а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин та їх правове регулювання, правовідносини у зазначених скаржником справах є очевидно неподібними до правовідносин, що склалися у справі № 910/15740/18, а доводи скаржника в цій частині не свідчать про застосування судом апеляційної інстанції приписів пунктів 1, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (як спеціальної норми, що була застосована судами у цій справі і не стосується правовідносин у справах, на висновки в яких посилається скаржник) без урахування висновків Верховного Суду у правовідносинах, що склалися у даній справі, щодо належного та ефективного способу захисту прав позивача шляхом застосування наслідків нікчемності правочинів відповідно до статті 216 ЦК України.

108. Отже, зважаючи на викладене, у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у цій справі щодо застосування положень частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статті 216 ЦК України суперечать правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду та Верховного Сулу, викладеним у зазначені скаржником постановах зі справ № 910/10784/16, № 916/3156/17, № 636/5261/18, № 916/667/18.

109. Разом з тим, судовою колегією також відхиляються доводи скаржника про невиконання апеляційним судом вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2019 у цій справі (пункт 4.54 постанови), в частині дослідження питання щодо позовної давності з огляду на таке.

110. Так, на виконання зазначених вказівок Верховного Суду, суд апеляційної інстанції, на підставі встановлених у цій справі обставин щодо віднесення позивача до категорії неплатоспроможних та строків тимчасової адміністрації, відкликання банківської ліцензії та запровадження процедури ліквідації позивача, прийняття уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб наказу на здійснення тимчасової адміністрації щодо перевірки договорів (інших правочинів), укладених позивачем до 01.12.2015, направлення повідомлення щодо нікчемності правочинів від 04.04.2018 № 03/254 з вимогою про повернення отриманого відповідачем нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, дійшов висновку про те, що звернення позивача із позовом у даній справі відбулось в межах трирічного строку позовної давності. Наведеним спростовуються направлені на необхідність переоцінки встановлених у справі обставин доводи скаржника у цій частині.

111. Посилання скаржника на процесуальні порушення суду апеляційної інстанції, пов`язані з долученням до матеріалів справи листа вільного слухача Обода О. Ю. № 08-06/29US та порушенням стадійності ведення судового засідання внаслідок повернення зі стадії судових дебатів до стадії дослідження матеріалів справи, також відхиляються колегією суддів з наведених у пунктах 76-80 цієї постанови мотивів.

112. Верховний Суд зазначає, що в цілому касаційна скарга відповідача направлена на спростування висновків про підтвердження судом апеляційної інстанції існування фактичних обставин нікчемності спірних правочинів та застосуванням наслідків, пов`язаними з такою нікчемністю.

113. Колегія суддів вважає, що наводячи відповідні доводи скаржник не враховує, що частиною другою статті 300 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

114. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

115. Суд зазначає, що посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення.

116. Разом з тим, зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що апеляційним судом надано всебічну, повну, об`єктивну та безпосередню оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам за правилами, встановленими ГПК України, підтвердженням чому є їх детальний аналіз, який висвітлено судом касаційної інстанції вище у цій постанові.

117. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахування його власних висновків щодо поданих доказів, як уже було зазначено вище, не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.

118. Усі інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, а відтак не підпадають під правове регулювання вказаної норми процесуального закону, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

119. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України). Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 311 ГПК України).

120. Враховуючи наведені положення законодавства та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила, що подані ОСОБА_1 та ТОВ "Євроцентргруп" касаційні скарги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Водночас прийнята у справі постанова відповідає правовим нормам, а тому не може бути змінена чи скасована.

Судові витрати

121. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційних скарг залишаються за скаржниками.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 і Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроцентргруп" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 у справі № 910/15740/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил