Постанова

від 13.12.2023 по справі 910/8388/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/8388/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Багай Н.О., Зуєва В.А.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Державного підприємства «Центральна учбово-тренувальна база по ковзанярському спорту «Льодовий стадіон» - не з`явився,

Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Геращенко В.І.,

Київської міської ради - не з`явився,

Міністерства молоді та спорту України - Пантуса В.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсоцбудінвест» - не з`явився,

Офісу Генерального прокурора - Баклан Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 (у складі колегії суддів: Тищенко О.В. (головуючий), Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 (суддя Карабань Я.А.)

у справі № 910/8388/21

за позовом Державного підприємства «Центральна учбово-тренувальна база по ковзанярському спорту «Льодовий стадіон»

до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Київської міської ради, Міністерства молоді та спорту України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсоцбудінвест»,

за участю Київської міської прокуратури,

про визнання протиправним та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року Державне підприємство «Центральна учбово-тренувальна база по ковзанярському спорту «Льодовий стадіон» (далі - ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон») звернулося до суду з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Виконавчий орган КМР) про визнання протиправним та скасування розпорядження від 24.07.2020 № 1082 «Про надання згоди на поділ земельної ділянки на пр. Академіка Глушкова, 9 у Голосіївському районі міста Києва».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване розпорядження завдає шкоди ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон», оскільки видане без попереднього письмового погодження з органом управління майном - Міністерством молоді та спорту України, без нотаріально посвідченої згоди землекористувача (позивача), а також на підставі листа, щодо підробки якого відкрито кримінальне провадження №42013100010000290, яке проводиться Головним управлінням Національної поліції у місті Києві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 30.11.2022 зазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Виконавчого органу КМР від 24.07.2020 № 1082 «Про надання згоди на поділ земельної ділянки на пр. Академіка Глушкова, 9 у Голосіївському районі міста Києва».

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2023 року Виконавчий орган КМР подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О.В., від 09.11.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/8388/21 за касаційною скаргою Виконавчого органу КМР з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.12.2023.

ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон», Міністерство молоді та спорту України у відзивах на касаційну скаргу, поданих через систему «Електронний суд», зазначають про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просять залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заступник керівника Київської міської прокуратури у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2023 справу № 910/8388/21 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючий, Багай Н.О., Зуєв В.А., у зв`язку із перебуванням судді Случа О.В. у відпустці.

ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон», Київська міська рада, ТОВ «Укрсоцбудінвест» у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Виконавчого органу КМР, Міністерства молоді та спорту України. Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що земельна ділянка площею 16,9202 га (кадастровий номер 8000000000:79:392:0050) на проспекті Академіка Глушкова, 9 у Голосіївському районі міста Києва на підставі пункту 2 рішення Київської міської ради від 17.12.1998 № 85/186 «Про оформлення права користування земельними ділянками» (з урахуванням змін внесених пунктом 26 рішення Київської міської ради від 19.12.2002 № 171/331 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею») надана у постійне користування ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон» для експлуатації та обслуговування існуючих споруд (право постійного користування зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.03.2017, номер запису про інше речове право 19721964).

30.03.2017 державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Урдюк О. Ю. на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 79-4-00024 (копія) серія та номер: II-КВ № 004150, виданого 24.06.1999 Київським міським управлінням земельних ресурсів, було проведено реєстрацію за ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон» права постійного користування земельною ділянкою площею 16,9202 га на проспекті Академіка Глушкова, 9 для експлуатації та обслуговування існуючих споруд.

Згідно з Державним актом на право постійного користування від 24.06.1999 ІІ-КВ № 004150, виданим на підставі рішення Київської міської ради від 17.12.1998 № 85/186, ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон» надано в постійне користування 17,1199 га землі для експлуатації та обслуговування існуючих споруд на проспекті Академіка Глушкова, 9 у м. Києві.

На земельній ділянці розташоване нерухоме майно, яке, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право 25894074, дата реєстрації 22.04.2018), є власністю держави в особі Міністерства молоді та спорту України та закріплене на праві господарського відання за ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон».

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 12251938, дата реєстрації 27.11.2015) ТОВ «Укрсоцбудінвест» є власником об`єкта незавершеного будівництва - Критої спортивної арени, розташованої в межах зазначеної земельної ділянки, яка була придбана цим товариством у процесі приватизації шляхом придбання на аукціоні.

Так, установлено, що ТОВ «Укрсоцбудінвест» на підставі договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, посвідченого 26.03.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвеєвим В. А., зареєстрованого в реєстрі за № 712, набуло у власність об`єкт незавершеного будівництва - Криту спортивну арену (Льодовий стадіон), що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Глушкова Академіка, 9.

Право власності ТОВ «Укрсоцбудінвест» на об`єкт незавершеного будівництва підтверджується реєстраційним посвідченням № 032058, виданим 13.05.2010 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (запис № 12291938 від 27.11.2015).

ТОВ «Укрсоцбудінвест» розроблено та погоджено документацію із землеустрою на земельну ділянку розміром 10,78 га.

Рішенням Київської міської ради від 08.07.2010 № 1095/4533 затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ «Укрсоцбудінвест» земельної ділянки для будівництва та реконструкції спортивно-розважально-торговельного комплексу, ведення діяльності у сфері спорту та торгівлі на вул. Академіка Глушкова, 9 у Голосіївському районі м. Києва. ТОВ «Укрсоцбудінвест» за умови виконання обов`язків землекористувача, передбачених цим рішенням, було надано в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 10,78 га для будівництва та реконструкції спортивно-розважально-торговельного комплексу, ведення діяльності у сфері спорту та торгівлі на просп. Академіка Глушкова, 9 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення Київської міської ради від 17.12.1998 № 85/186, у зв`язку з переходом права власності на майно.

Також, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 у справі № 2а-4563/11/2670 було скасовано зазначене рішення Київської міської ради від 08.07.2010 № 1095/4533 «Про передачу ТОВ «Укрсоцбудінвест» земельної ділянки для будівництва та реконструкції спортивно-розважального-торгівельного комплексу, ведення діяльності в сфері спорту та торгівлі на проспекті Академіка Глушкова 9, у Голосіївському районі міста Києва».

У подальшому ТОВ «Укрсоцбудінвест» повторно ініціювало оформлення права користування зазначеною земельною ділянкою площею 10,78 га для будівництва та реконструкції спортивно-розважально-торговельного комплексу, ведення діяльності в сфері спорту і торгівлі на просп. Академіка Глушкова, 9 у Голосіївському районі м. Києва.

Рішенням Київської міської ради від 08.10.2015 № 136/2039 «Про надання згоди на внесення змін до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва» надано згоду на внесення змін до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 26.03.2010 № 712, посвідченого Матвеєвим В. А. - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 26.03.2010 за № 712, у частині продовження ТОВ «Укрсоцбудінвест» строку завершення будівництва об`єкта незавершеного будівництва - Крита спортивна арена, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 9, на 5 років до 26.03.2020.

На підставі зазначеного рішення між ТОВ «Укрсоцбудінвест» та Департаментом комунальної власності міста Києва укладено договір від 27.11.2015 про внесення змін до договору купівлі-продажу від 26.03.2010 за №712.

30.07.2020 на підставі рішення Київської міської ради № 425/9504 «Про надання згоди на внесення змін до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва» надано згоду на внесення змін до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 26.03.2010 № 712 з урахуванням договору від 27.11.2015 про внесення змін до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва за реєстровим № 2307, зокрема продовжено строк завершення будівництва об`єкта незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Глушкова Академіка, 9 до 26.03.2030.

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24.07.2020 № 1082 надано згоду на поділ земельної ділянки на проспекті Академіка Глушкова, 9 у Голосіївському районі міста Києва.

На підставі зазначеного розпорядження розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:79:392:0050. Відповідно до цієї документації, поділ земельної ділянки загальною площею 16,9202 га здійснюється саме з метою формування двох окремих ділянок загальною площею 10,78 га, землекористувачем якої є ТОВ «Укрсоцбудінвест» та 6,1402 га, землекористувачем якої є ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон».

ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон» звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження від 24.07.2020 № 1082 «Про надання згоди на поділ земельної ділянки на пр. Академіка Глушкова, 9 у Голосіївському районі міста Києва», обґрунтовуючи вимоги прийняттям цього розпоряджання без попереднього письмового погодження з органом управління майном - Міністерством молоді та спорту України, без нотаріально посвідченої згоди землекористувача (позивача), а також на підставі листа, щодо підробки якого відкрито кримінальне провадження №42013100010000290, яке проводиться Головним управлінням Національної поліції у місті Києві.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 30.11.2022 зазначені судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з тих мотивів, зокрема, що для правильного вирішення спору господарським судам попередніх інстанцій необхідно було належним чином встановити обставини справи щодо правомірності підстав і дотримання порядку прийняття (зокрема, вимог статті 56 Закону України «Про землеустрій») спірного розпорядження, всебічно оцінивши подані сторонами докази, та вирішити спір у залежності від такої оцінки.

За результатами нового розгляду справи суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, що за встановлених у справі обставин позивачем не надавалась нотаріально засвідчена згода на поділ земельної ділянки, яка перебуває в його постійному користуванні, відповідно до вимог чинного законодавства, отже, відповідачем не було дотримано процедуру прийняття спірного розпорядження, що є підставою для його скасування; оспорюване розпорядження порушує право позивача як землекористувача щодо самостійно господарювати на землі, а тому таке право підлягає захисту судом шляхом скасування оспорюваного розпорядження; ТОВ «Укрсоцбудінвест» не доведено, а матеріали справи не містять доказів завершення будівництво критої спортивної арени (Льодовий стадіон), що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Глушкова Академіка, 9, а також введення такого об`єкта до експлуатації, як на момент прийняття спірного розпорядження, так і на момент ухвалення рішення суду; ТОВ «Укрсоцбудінвест» у встановленому порядку не набуло права користування земельною ділянкою за кадастровим номером 8000000000:79:392:0050, яка перебуває в користуванні позивача.

У поданій касаційній скарзі Виконавчий орган КМР послався, зокрема, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору положень статей 79-1, 92, 120, 141, 142 ЗК, статті 56 Закону України «Про землеустрій», порушення норм процесуального права (статей 4, 73, 74, 236, 237 ГПК) та не врахування того, що оспорюваним розпорядженням не порушуються права і інтереси позивача; ТОВ «Укрсоцбудінвест» набуто право власності на майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, тому відповідно до статті 120 ЗК, статті 377 ЦК до цього товариство переходить і право на земельну ділянку, на якій це майно розташоване; оспорюване розпорядження видано відповідно до норм чинного законодавства, яке не передбачало можливість прийняття такого розпорядження з наявністю нотаріально засвідченої згоди позивача як землекористувача. При цьому, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник послався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права при вирішенні спору у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 29.08.2019 у справі № 420/5288/18, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом частини 2 статті 16 ЦК визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина 1 статті 144 Конституції України).

У частині 1 статті 12 ЗК (у редакції, на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 ЗК).

За змістом частини 1 статті 122, частини 1 статті 123 ЗК сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 92 ЗК право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 95 ЗК).

У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначено, що статті 92 ЗК не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

За змістом статті 141 ЗК підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

У статті 152 ЗК визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Таким чином, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така правова позиція відповідає висновку, викладеному у вищезазначеному рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Подібні висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Відповідно до частин 3, 4 статті 142 ЗК припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

За змістом статті 79-1 ЗК формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина 1). Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок (частина 2). Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина 4). Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина 5). Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (частина 6).

У частині 1 статті 50 Закону України «Про землеустрій» визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Згідно з частиною 1 статті 56 зазначеного Закону технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути; е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні); є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

З огляду на зазначені положення законодавства, виділення зі сформованої земельної ділянки окремої частини у разі її поділу здійснюються за технічною документацією із землеустрою, оскільки така земельна ділянка є зареєстрованою як об`єкт цивільних прав, і для цього, окрім технічної документації, потрібна лише нотаріально посвідчена згода землекористувача земельної ділянки та згода власника - органу місцевого самоврядування; при цьому, така документація не підлягає погодженню та затвердженню в порядку, встановленому ЗК, як це передбачено для документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок (подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 904/6059/19, від 15.06.2022 у справі № 924/482/21, від 30.11.2022 у справі № 910/8388/21).

На виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2022 у цій справі, судами попередніх інстанцій при новому розгляді справи установлено такі обставини:

- розпорядженням відповідача від 24.07.2020 № 1082 надано згоду на поділ земельної ділянки на проспекті Академіка Глушкова, 9 у Голосіївському районі міста Києва, яка перебуває в постійному користуванні позивача; у цьому розпорядженні міститься посилання на лист ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон» від 24.06.2010 № 184, що адресований Київській міській державній адміністрації; підставою прийняття розпорядження зазначено положення статей 17, 79-1, 84, 122 ЗК, статті 56 Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про внесення до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», статей 13, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», а також листа ТОВ «Укрсоцбудінвест»;

- у матеріалах справи відсутня копія листа ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон» від 24.06.2010 № 184 про погодження вилучення частини земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні цього підприємства відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 24.06.1999 серія ІІ-КВ № 004150;

- відповідно до листа керівника апарату Виконавчого органу КМР від 03.08.2021 за вих.№009-1195 строк зберігання номенклатурних справ, що містять листування, становить 5 років, а тому справи, створені в апараті за 2010 рік, що містять листування, внесено в акти від 29.01.2015 та від 14.12.2015 №7 «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду» та знищено в установленому законом порядку (т.1, а.с.140-141);

- станом на дату прийняття оспорюваного розпорядження зазначений лист від 24.06.2010 № 184 вже було знищено, відомості про що наведено у листі керівника апарату Виконавчого органу КМР від 03.08.2021 за вих.№009-1195; такі обставини не спростовано учасниками спору більш вірогідними доказами;

- за твердженням позивача єдиною підставою для прийняття оспорюваного розпорядження від 24.07.2020 № 1082 був лист від 24.06.2010 № 184, у якому директор ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон» Багрій Т.В. у зверненні до Голови КМДА Черновецького Л.М. нібито погоджується з вилученням та передачею ТОВ «Укрсоцбудінвест» частини земельної ділянки розміром 10,78 га, проте відповідачем жодних перевірок щодо правомірності такого листа не проводилося, будь-яких документів або інформації з цього приводу у позивача не запитувалося. Натомість у журналі вихідної кореспонденції ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон» за 2010 рік зазначений лист взагалі відсутній; щодо підробки листа від 24.06.2010 № 184 відкрито кримінальне провадження № 42013100010000290, яке проводиться Головним управлінням Національної поліції у місті Києві;

- у матеріалах справи обвинувальний вирок щодо визнання дій директора ДП «ЦУТБКС «Льодовий стадіон» зі складання листа від 24.06.2010 № 184 протиправними чи підробки цього листа відсутній, тому доводи позивача в цій частині з огляду на положення частини 6 статті 75 ГПК було відхилено судами попередніх інстанцій як безпідставні;

- водночас судами попередніх інстанцій на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів достеменно встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази волевиявлення позивача щодо поділу земельної ділянки, зокрема відсутня нотаріально посвідчена згода позивача як землекористувача на поділ земельної ділянки, як відсутні й інші документи, які б достовірно підтверджували відповідне волевиявлення позивача, у якого земельні ділянка перебуває на визначеному законом правовому титулі, на такий поділ;

- у оспорюваному розпорядженні зазначено лише реквізити листа від 24.06.2010 № 184 і не міститься жодних посилань на його зміст; сам факт прийняття оспорюваного розпорядження не є згодою на відповідний поділ в розумінні вимог законодавства.

За таких встановлених фактичних обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-79 ГПК в підтвердження надання позивачем нотаріально засвідченої згоди на поділ ділянки, яка перебуває в його постійному користуванні, як відсутні і інші документи, які б достовірно підтверджували волевиявлення позивача як землекористувача, у якого на визначеному законом правовому титулі перебуває земельна ділянка, на такий поділ, як це передбачено частинами 3, 4 статті 142 ЗК, частиною 1 статті 56 Закону України «Про землеустрій» (у редакції від 03.07.2020), пунктом а) частини 1 статті 141 ЗК, а відтак відповідачем при прийнятті оспорюваного розпорядження не було дотримано визначеної законом процедури, що є підставою для визнання такого розпорядження протиправним та його скасування.

Судом апеляційної інстанції, у контексті встановлення обставин наявності/відсутності порушення прав позивача внаслідок прийняття оспорюваного розпорядження, обґрунтовано зазначено, що фактично в результаті поділу земельної ділянки визначений в просторі об`єкт нерухомості перестає існувати, з огляду на утворення нових об`єктів, і відповідно, на них розповсюджується новий правовий режим як користування, так і розпорядження.

Прийняттю розпорядчого акта про відповідний поділ має передувати дотримання визначеної законом процедури для такого поділу, з метою припинення у встановленому законом порядку правового режиму об`єкта нерухомості як цілого об`єкта та утворення внаслідок такого поділу нових об`єктів нерухомості, з встановленням нових правових режимів щодо розпорядження та користування ними, що згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про землеустрій» (у редакції від 03.07.2020) має бути передбачено у відповідній технічній документації із землеустрою.

Оскільки, оспорюваний розпорядчий акт відповідача у межах існуючого спору є завершальним елементом обумовленої законом процедури поділу земельної ділянки, тому недотримання при його прийнятті процедур, визначених положеннями законодавства, не може породжувати факт законності волевиявлення стосовно поділу об`єкта нерухомості саме внаслідок прийняття оспорюваного акта.

Таки чином доводи касаційної скарги Виконавчого органу КМР стосовно відсутності порушеного права позивача прийняттям оспорюваного розпорядження спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції, які ґрунтуються як на нормах законодавства, яке регулює спірні правовідносини, так і на встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставинах цієї справи.

Щодо доводів касаційної скарги Виконавчого органу КМР стосовно того, що судами при вирішенні спору неправильно застосовано положення статті 120 ЗК та статті 377 ЦК, оскільки прийняття оспорюваного розпорядження спрямоване на врегулювання майнових відносин землекористування, внаслідок переходу до ТОВ «Укрсоцбудінвест» права власності на об`єкт нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні позивача, необхідно зазначити таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, посвідченого 26.03.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвеєвим В. А., зареєстрованого в реєстрі за № 712, ТОВ «Укрсоцбудінвест» набуло у власність об`єкт незавершеного будівництва - Криту спортивну арену (Льодовий стадіон), що знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Глушкова Академіка, 9, тобто об`єкт розташований в межах земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні позивача.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 12251938, дата реєстрації 27.11.2015), ТОВ «Укрсоцбудінвест» зареєстровано власником зазначеного об`єкта незавершеного будівництва - Критої спортивної арени (придбано в процесі приватизації з аукціону).

Право власності ТОВ «Укрсоцбудінвест» на об`єкт незавершеного будівництва підтверджується реєстраційним посвідченням № 032058, виданим 13.05.2010 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (запис № 12291938 від 27.11.2015).

За змістом статті 122 ЗК (у редакції на час набуття ТОВ «Укрсоцбудінвест» права власності на об`єкт незавершеного будівництва) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина 1). Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2). У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди (частина 5). Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим) (частина 6).

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, на яку здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі на обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц).

За змістом статті 331 ЦК (у відповідній редакції) право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2). До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва (частина 3).

Відповідно до частин 2, 3 статті 331 ЦК (у редакції від 16.07.2020, чинній на дату винесення оспорюваного розпорядження) право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Згідно з частиною 1 статті 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина 1 статті 182 ЦК).

З огляду на наведені положення цивільного та земельного законодавства правила переходу та припинення прав на земельну ділянку, що передбачені статтею 120 та доповненим пунктом «е» частини 1 статті 141 ЗК можуть застосовуватись виключно у випадку набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, тобто об`єкт нерухомості, який знаходиться на такій земельній ділянці; факт здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини 2 статті 331 ЦК.

Таким чином, у випадку відчуження розміщених на земельній ділянці об`єктів незавершеного будівництва, наведені приписи статей 120, 141 ЗК не застосовуються (такі висновки наведено у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 914/1658/15, від 30.11.2022 у справі № 910/8388/21).

Зазначені висновки Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права було враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні спору за результатами нового розгляду справи.

Водночас судами попередніх інстанцій не встановлено будь-яких обставин завершення ТОВ «Укрсоцбудінвест» будівництва критої спортивної арени (Льодового стадіону), що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Глушкова Академіка, 9, та введення цього об`єкта в експлуатацію відповідно до вимог законодавства, як на момент прийняття оспорюваного розпорядження, так і на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, а сторонами належними і допустимими доказами відповідно до статей 76-79 ГПК таких обставин не доведено.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ТОВ «Укрсоцбудінвест» в розумінні вищенаведених приписів законодавства не набуло права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:392:0050, яка перебуває в користуванні позивача.

Таким чином, суди попередніх інстанцій з огляду на зазначені норми права, встановлені фактичні обставини справи, з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2022 у цій справі на виконання положень статті 316 ГПК, дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження Виконавчого органу КМР від 24.07.2020 № 1082 «Про надання згоди на поділ земельної ділянки на пр. Академіка Глушкова, 9 у Голосіївському районі міста Києва», є законними, обґрунтованими, доведеними належними, допустимими та більш вірогідними доказами в їх сукупності, що не було спростовано відповідачем та третьою особою ТОВ «Укрсоцбудінвест» більш вірогідними доказами в розумінні статті 79 ГПК, тому правомірно задовольнили позов.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

Виконавчий орган КМР у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтував неврахуванням судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 420/5288/18(позов про визнання дій протиправними та зобов`язання ухвалити наказ організаційно-розпорядчого характеру про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства), від 23.10.2018 у справі № 903/857/18 та від 20.08.2019 у справі № 911/714/18 (щодо необхідності доведення обстави, що оскаржуваний правовий акт індивідуальної дії не тільки суперечить законодавству, а й порушує права або інтереси позивача), від 05.12.2019 у справі № 914/73/18 та від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17 (щодо підстав для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (щодо застосування положень статті 120 ЗК, статті 377 ЦК), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (стосовно того, що визнання недійсним державних атів на право власності вважається належним способом поновлення порушених прав у судовому порядку).

Аналіз наведених скаржником постанов Верховного Суду, у яких містяться висновки щодо застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини у цих справах, не дають підстави вважати, що судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, неправильно засновано норми статей 79-1, 92, 120, 141, 142 ЗК, статті 56 Закону України «Про землеустрій» саме при вирішенні спору у цих конкретних правовідносинах, а також те, що висновки цих судів за результатами вирішення спору суперечать наведеним скаржником висновкам, що містяться у цих постановах Верховного Суду.

Разом із тим такі доводи скаржника спростовується змістом, зокрема оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, у якій, з урахуванням встановлених судом обставин, з посиланням на відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, судом апеляційної інстанції зазначено, зокрема, що у цих конкретних правовідносинах у справі, що розглядається, за встановлених обставин не завершення третьою особою будівництва належного йому об`єкта, правила статті 122 ЗК та статті 377 ЦК не застосовуються.

Тобто відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального права, про які зазначено скаржником у касаційній скарзі, без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, що наведено у зазначеній постанові, оскільки такі висновки було враховано при вирішенні спору у справі, що розглядається.

Верховний Суд також відхиляє посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, оскільки питання визнання недійсним державного акта на право власності не є предметом спору у справі, що розглядається.

За таких обставин підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у справі № 910/8388/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Н.О. Багай

В.А. Зуєв