Постанова

від 13.12.2023 по справі 462/4025/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 462/4025/19

провадження № 61-10906св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 жовтня 2021 року у складі судді Кирилюк А. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.

у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося у червні 2019 року до суду з вищевказаним позовом, в якому просило:

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 11-1/254к-05 в розмірі 24 488,11 доларів США та заборгованість за Генеральним договором про надання кредитних послуг № BL6509 в розмірі 39 703,05 доларів США, всього - 64 191,16 доларів США;

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 11-1/254к-05 в розмірі 24 488,11 доларів США та заборгованість за Генеральним договором про надання кредитних послуг № BL6509 в розмірі 39 703,05 доларів США, всього - 64 191,16 доларів США.

На обґрунтування позовних вимог АТ «Універсал Банк» посилалося на те, що 29 липня 2005 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11-1/254-к-05 на загальну суму 15 000 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 28 липня 2020 року та з процентною ставкою 12,85 % річних.

У подальшому між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 укладались додаткові договори, якими змінювалась сума кредиту, термін його повернення, процентні ставки та порядок його погашення.

Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_2 укладено договір поруки та додаткові до нього договори.

Між банком та ОСОБА_3 29 вересня 2014 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором також було укладено договір поруки.

Між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1 09 липня 2008 року було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL6509 з додатковим договором, відповідно до якого банк зобов`язується надати кредитні кошти в розмірі 37 400 доларів США.

У подальшому укладались додаткові договори до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL6509, якими змінювались розміри відсоткових ставок.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним Генеральним договором 09 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № BL6509-К/1 з додатковими договорами до нього.

29 вересня 2014 року між банком та ОСОБА_3 також з метою забезпечення виконання зобов`язань за Генеральним договором було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати за невиконання позичальником усіх зобов`язань перед позивачем, що виникли з кредитного договору в повному обсязі як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність є солідарною.

Позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Залізничний районний суд міста Львова рішенням від 06 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позичальник взятих на себе зобов`язань не виконав у повній мірі у зв`язку із чим виникла заборгованість.

Однак, банк пропустив строк звернення до суду з цим позовом, визначений статтею 257 ЦК України, оскільки позивач вперше звернувся до суду з аналогічним позовом 25 лютого 2016 року, який ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 15 травня 2018 року залишено без розгляду, а з цим позовом банк звернувся 24 червня 2019 року, тобто з пропуском загальної позовної давності.

Львівський апеляційний суд постановою від 27 вересня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» задовольнив частково, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 жовтня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що умовами договорів кредиту було передбачено певний порядок вирішення питання дострокового стягнення суми боргу у випадку прострочення виконання зобов`язання, а саме надіслання досудової вимоги позичальнику із наданням йому строку на самостійне дострокове погашення всієї суми боргу, а лише після спливу цього строку та невиконання вимоги банку позичальник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання в цілому, тобто усієї суми боргу достроково і відповідно лише після цього банк набуває прав вимоги стягнення суми боргу в цілому достроково та строк дії договору відповідно змінюється.

Однак, на порушення вимог вказаних вище пунктів кредитних договорів, позивачем не надано та у матеріалах справи відсутні вимоги банку до позичальника, який прострочив внесення платежів за договорами, про дострокове повернення всієї суми кредиту, сплати процентів та інших обов`язкових платежів, докази надсилання таких вимог позичальнику, а тим більше отримання ним таких.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від АТ «Універсал Банк» у листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, а судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 419/316/15-ц та змісті Рішення Конституційного Суду України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09 липня 2002 року, справа № 1-2/2002, № 15-рп/2002.

Вимоги позичальника та поручителів з часу першого звернення до суду (25 лютого 2016 року) фактично перебували на розгляді в судах 2 роки 11 місяців 14 днів.

Втретє до Залізничного районного суду міста Львова АТ «Універсал Банк» звернулося 24 червня 2019 року, тобто після спливу лише 4 місяців 15 днів загалом.

Предметом поданого 25 лютого 2016 року та вдруге поданого 24 липня 2018 року позову АТ «Універсал Банк» заявляло лише частину грошових вимог станом на 27 жовтня 2015 року. В той же час, АТ «Універсал Банк» має право на отримання (стягнення) нарахованих відсотків за користування кредитними коштами до 28 липня 2020 року та 01 липня 2028 року відповідно. Вимоги щодо нарахованих відсотків на розсуд банку можуть бути заявлені під час розгляду поточної справи так і шляхом звернення до суду з новим позовом.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції без урахування обставин та матеріалів справи помилково дійшов висновку про пропуск АТ «Універсал Банк» строку звернення до суду, в той час коли такий строк неодноразово переривався.

Також місцевий суд крім неправильного застосування норм матеріального права, припустився «надмірного формалізму», позбавивши банк права на захист своїх прав та інтересів.

Апеляційний суд дійшов передчасного висновку щодо недотримання банком порядку дострокового стягнення заборгованості (не надіслання досудової вимоги позичальнику).

Про існування факту направлення вимог представником банку повідомлялося колегії суддів апеляційного суду під час судового засідання 27 вересня 2022 року, однак надані пояснення не були враховані та не відображені у постанові.

Звернення до суду з позовом без досудового врегулювання не заборонено, що підтверджується Рішенням Конституційного Суду України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09 липня 2002 року, справа № 1-2/2002, № 15-рп/2002 та постановою Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 419/316/15-ц.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Дмитришиної М. П. у грудні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що позивачем не зазначено жодного правового висновку, викладеного у постанові/постановах Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що є порушенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вперше з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся 25 лютого 2016 року, отже трирічний строк позовної давності для звернення до суду із вказаними позовними вимогами сплив 26 лютого 2019 року, при цьому АТ «Універсал Банк» звернулося до суду із вказаним позовом 24 червня 2019 року, тобто з пропуском трирічного строку, що свідчить про безпідставність як позовних вимог, так і вимог касаційної скарги, оскільки жодних доводів, які б спростували зазначене позивачем не наведено.

Вимоги банку не були спрямовані на дострокове стягнення заборгованості, а лише визначали розмір та необхідність її погашення, тому такі «нові» докази не можуть братися до уваги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 листопада 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Залізничного районного суду міста Львова.

Справа № 462/4025/19 надійшла до Верховного Суду 14 грудня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 02 березня 2023 року зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 553/1501/15-ц (провадження № 14-50цс22).

Верховний Суд ухвалою від 31 липня 2023 року поновив касаційне провадження у цій справі.

Верховний Суд ухвалою від 30 серпня 2023 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний») та ОСОБА_1 29 липня 2005 року було укладено кредитний договір № 11-1/254-к-05 на загальну суму 15 000 доларів США із кінцевим терміном повернення 28 липня 2020 року під 12,85 % річних.

25 травня 2009 року, 25 червня 2010 року, 13 жовтня 2011 року, 16 жовтня 2013 року, 27 вересня 2014 року, 29 вересня 2014 року між банком та ОСОБА_1 укладались додаткові угоди до кредитного договору, якими змінювалась сума кредиту, термін його повернення, процентні ставки, порядок його погашення.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 29 липня 2005 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого поручитель зобов`язалася перед кредитором відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 , що випливають із кредитного договору.

25 травня 2009 року, 25 червня 2010 року, 16 жовтня 2013 року між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткові угоди до договору поруки.

16 жовтня 2013 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_2 поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань, що виникли за кредитним договором від 29 липня 2005 року № 11-1/254-к-05.

29 вересня 2014 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким ОСОБА_3 поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань, що виникли за кредитним договором від 29 липня 2005 року № 11-1/254-к-05.

Також, між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL6509, з урахуванням додаткової угоди до нього від 09 липня 2008 року, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні послуги у валютах, вказаних у цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 37 400 доларів США на строк до 01 липня 2028 року під 15,25 % річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання кредитних послуг № BL6509 та додатковою угодою № BL6509-K між банком та ОСОБА_2 09 липня 2008 року було укладено договір поруки з додатковими до нього договорами та договір поруки від 16 жовтня 2013 року.

Крім цього, 29 вересня 2014 року між банком та ОСОБА_3 також укладено договір поруки.

Згідно з розрахунками заборгованості за кредитними договорами № 11-1/254к-05 та № BL6509/BL6509-К сума заборгованості становить 24 488,11 доларів США та 39 703,05 доларів США відповідно.

Пунктом 10.3 кредитного договору від 29 липня 2005 року № 11-1/254к-05 передбачено, що банк має право вимагати дострокового погашення заборгованості по кредиту, сплати процентів та штрафних санкцій, що передбачені даним договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов даного договору, а позичальник зобов`язаний повернути банку суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти та штрафи, а також відшкодувати збитки, завдані банку у наступних випадках: якщо позичальник порушує терміни платежів, що встановлені цим договором; при невиконанні позичальником передбачених цим договором зобов`язань по цільовому використанню кредиту; якщо інформація та документи, що підлягають поданню позичальником банку у відповідності або в зв`язку з цим договором, представлені позичальником несвоєчасно, в неповному обсязі або якщо така інформація та документи або їх частина не відповідає дійсності; при виникненні обставин, які викликають загрозу своєчасному погашенню заборгованості по кредиту та/або сплаті процентів; невиконання позичальником зобов`язань, передбачених пунктом 6.1.3 даного договору.

Відповідно до пункту 10.4 договору у випадку виникнення у позичальника простроченої заборгованості по погашенню кредиту та/або по сплаті процентів за користування ним більше 10-ти календарних днів, банк надсилає позичальнику повідомлення, в якому зазначається сума прострочки та термін сплати. У випадку невиконання позичальником вимоги банку, в термін встановлений у повідомленні, дата погашення кредиту, вказана у пункті 1.1 договору вважається такою, що настала на наступний день після дати зазначеної в повідомленні. В цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному об`ємі, проценти та інші платежі передбачені даним договором.

Згідно з пунктом 6.1 Генерального договору про надання кредитних послуг № BL6509 від 09 липня 2008 року в разі прострочення виконання зобов`язань позичальника за будь-якою з кредитних послуг, наданих банком за умовами його договору та відповідної індивідуальної угоди, банк також має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за кредит за всіма кредитними послугами, наданими банком в межах дії цього договору, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення. Дострокове погашення кредиту та плати за кредит відбувається в наступному порядку: про встановлення терміну виконання зобов`язання позичальник повідомляється шляхом направлення йому банком поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що вказана у цьому договорі, або іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив банку при зміні адреси.

Також судами встановлено, що позивач звертався з тими ж вимогами до тих же відповідачів з позовною заявою до Залізничного районного суду міста Львова 25 лютого 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції, не відповідає з огляду на таке.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків (пункти 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України).

За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Обґрунтовуючи свої вимоги банк зазначав, що наявні у справі докази підтверджують порушення позичальником своїх зобов`язань, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Заперечуючи проти вказаних вимог, позичальник вказував на пропуск кредитором строку звернення до суду у цій справі, оскільки 25 лютого 2016 року банк вже звертався з іншим позовом про стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, що свідчить про початок відліку позовної давності, проте такий позов залишено без розгляду у 2018 році, а у визначений законом строк банк знову не звернувся з метою захисту своїх прав.

Дійшовши, на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, висновку про обґрунтованість пред`явлених банком позовних вимог, місцевий суд врахував заяву позичальника про застосування позовної давності.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами.

Встановлено, що 25 лютого 2016 року ПАТ «Універсал Банк» у іншій справі № 462/1079/16-ц зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Отже, звернувшись до суду з позовом 25 лютого 2016 року, банк змінив кінцевий строк виконання основного зобов`язання.

Залізничний районний суд міста Львова ухвалою від 15 травня 2018 року позовну заяву ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишив без розгляду.

За своєю правовою природою залишення позову без розгляду є відмовою суду розглянути звернення особи про захист її порушеного права (позов) внаслідок визначених ЦПК України недоліків або дій цієї особи. При цьому особа може повторно звернутись до суду з такими ж вимогами.

Перебіг позовної давності обчислюється за загальним правилом від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Представник ОСОБА_1 - адвокат Дмитришин М. П. подав до суду заяву про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення у справах «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства», «Золотас проти Греції»).

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зібраними у справі доказами підтверджено пропуск ПАТ «Універсал Банк» позовної давності, про застосування якої заявлено позичальником, оскільки позивач звертався з аналогічною позовною заявою до Залізничного районного суду міста Львова 25 лютого 2016 року, яка ухвалою цього ж суду від 15 травня 2018 року була залишена без розгляду, у зв`язку з повторною неявкою представника позивача в судові засідання, тому звернувшись до суду з цим позовом до ОСОБА_1 банк пропустив загальну позовну давність.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 .

Апеляційний суд на вищевказане уваги не звернув та зробив помилкові висновки, що звернення позивача до суду з позовом у 2019 році про дострокове стягнення заборгованості за кредитними договорами, термін виконання яких закінчується 28 липня 2020 року та 01 липня 2028 року є передчасним та таким, що не настав та таке звернення без дотримання вказаної, визначеної між сторонами процедури.

Розглядаючи позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин в означеній частині та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в цій частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з мотивами відмови місцевим судом в задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з огляду на таке.

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати окремо від основного (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/31762/14-ц (провадження № 14-662цс18)).

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Відповідно до підпункту 4.2 пункту 4 договору поруки, укладеного 16 жовтня 2013 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 , порука припиняється якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку/терміну виконання боржником основного зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя.

Підпунктом 4.2 пункту 4 договору поруки, укладеного 29 вересня 2014 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 , порука припиняється якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку/терміну виконання боржником основного зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором або законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Необхідно звернути увагу, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24?вересня 2014?року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також Великої Палати Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19)).

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Тобто ні норма статті 257 ЦК України про загальну позовну давність, ні частини другої статті 258 цього Кодексу про спеціальну позовну давність не можуть бути застосовані до вимог, заявлених до поручителя, оскільки строк звернення з позовом до поручителя обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19)).

А тому і вимоги статей 263 та 264 ЦК України про зупинення та переривання перебігу позовної давності не можуть бути застосовані до вимог, заявлених кредитором до поручителів у судовому порядку.

Ні стаття 559, ні будь-які інші норми ЦК України не містять положень про можливість поновлення, зупинення чи переривання строку звернення з вимогами до поручителя.

Судова практика про застосування частини четвертої статі 559 ЦК України є послідовною та сталою.

Звернення банку у лютому 2016 року з позовом не може бути підставою для переривання строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, який, як уже зазначено, є преклюзивним, оскільки провадження у вказаній справі закінчене постановленням ухвали про залишення позовної заяви без розгляду.

І таке звернення не є вимогою до поручителя у цій справі у розумінні частини четвертої статті 559 ЦК України.

Як зазначено вище АТ «Універсал Банк» звернулося до суду вперше з позовом про стягнення кредитної заборгованості 25 лютого 2016 року.

Підпунктами 4.2 пунктів 4 договорів поруки визначено, що порука припиняється якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку/терміну виконання боржником основного зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя.

З цим позовом банк звернувся до суду у червні 2019 року, тобто після закінчення трирічного строку, встановленого договорами поруки.

Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) та від 04 липня 2023 року у справі № 2-1268/11 (провадження № 14-2цс23).

Переглядаючи рішення місцевого суду в частині позовних вимог до поручителів, апеляційний суд викладеного вище не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині без дотримання визначеної між сторонами процедури.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що місцевий суд правильно вирішив спір по суті в частині позовних вимог до поручителів, але не урахував правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19), колегія суддів вважає необхідним змінити мотивувальну частину рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 жовтня 2021 року, шляхом зміни мотивів щодо підстави відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року скасувати.

Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 жовтня 2021 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 жовтня 2021 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачІ. В. Литвиненко Судді:А. І. Грушицький С. О. Карпенко Є. В. Петров О. М. Ситнік