Постанова

від 05.12.2023 по справі 490/2077/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 490/2077/23

провадження № 61-13103ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мотельчук Юлія Ігорівна, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року у складі колегії суддів Ямкової О. О., Самчишиної Н. В., Локтіонової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування, про встановлення способів участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, зміну місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким чином:

- кожен вівторок або четвер з 13:00 год до 20:30 год з можливістю забирати дитину зі шкільного закладу;

- кожної другої суботи місяця з 10:00 год до 10:00 год неділі з можливістю ночівлі з батьком;

- кожен день народження дитини з 11:00 год до 16:00 год або наступного дня після дня народження з 12:00 до 19:00 год;

- кожні шкільні канікули не менше семи діб, оздоровлення без присутності матері на території України та за її межами за домовленістю батьків та згодою дитини;

- святкування Нового року почергово з кожним із батьків;

- забезпечити можливість ОСОБА_1 безперешкодно спілкуватися із сином засобами телефонного чи іншого зв`язку;

- батькам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за два дні до зустрічі батька з сином обмінюватися інформацією щодо фактичного місця проживання та перебування дитини, враховувати при цьому стан його здоров`я, розпорядок дня та інші обставини, що мають значення для організації побачень з ним. У разі якщо побачення не відбулось у визначений день та час повністю або частково з поважних причин, то цей час переноситься на інший зручний для дитини і батька час та день.

Одночасно з позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив суд:

- зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та побаченнях із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом надання можливості ОСОБА_1 безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної другої суботи та четвертої неділі кожного місяця.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Центральний районний суд м. Миколаєва ухвалами від 22 березня 2023 року матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про встановлення способів участі батька у спілкуванні з дитиною, разом із заявою про забезпечення позову передав на розгляд за підсудністю до Заводського районного суду м. Миколаєва.

Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалою від 20 квітня 2023 року у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 відмовив.

Ухвалу мотивовано тим, що забезпечення позову у спосіб, запропонований позивачем, фактично наперед вирішує питання, які стосуються розгляду частини позовних вимог по суті, що суперечить частині десятій статті 150 ЦПК України. Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 754/8819/21 (провадження № 61-16998св21).

Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалою від 25 квітня 2023 року відкрив провадження у цивільній справі № 490/2077/23 та призначив підготовче судове засідання.

Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалою від 19 червня 2023 року прийняв до провадження заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову, в якій позивач просив змінити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке було визначено рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2019 року у справі № 487/6935/19 разом з його матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , визначивши місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання.

22 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.

Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_2 продовжує ігнорувати прохання ОСОБА_1 про надання йому можливості бачити сина, не надає будь-якої інформації про дитину, про місце її перебування, чим порушує не тільки права позивача, а й дитини, яка має право на постійні соціальні зв`язки, емоційні стосунки з обома батьками, відсутність яких може негативно позначитися на психологічному здоров`ї дитини. Відсутність спілкування малолітньої дитини з батьком до ухвалення рішення у справі, розгляд якої може бути тривалим, несе реальні ризики руйнування нормальних психоемоційних зв`язків між батьком та сином, і, як наслідок, реальну загрозу неможливості ефективного виконання остаточного рішення суду у цій справі.

Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просив суд забезпечити позов шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та побаченнях із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме - надання можливості батькові безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної другої п`ятниці місяця з 17:00 год до 16:00 год неділі, з можливістю ночівлі дитини з батьком.

Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалою від 26 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив частково.

Зобов`язав ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька ОСОБА_1 у період з 11:00 год кожної другої суботи місяця до 16:00 год неділі, з можливістю ночівлі дитини з батьком.

У задоволенні решти вимог заяви відмовив.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що з урахуванням збереження емоційного зв`язку дитини з батьком, можливості виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій, що може мати негативний вплив на психоемоційний стан дитини, заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила її в апеляційному порядку.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 02 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовив.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, відкривши провадження за поданими ОСОБА_1 позовними вимогами, які є різними за предметами позовів та їх підставами, не лише фактично об`єднав їх в одне провадження, адже не прийняв відмови від раніше пред`явлених вимог чи заяви про залишення їх без розгляду, оскільки ці вимоги є взаємовиключними, а ще і забезпечив їх у тотожний спосіб первісним позовним вимогам, у забезпеченні яких раніше відмовив.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2023 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мотельчук Ю. І., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 752/13587/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/2022, від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21, від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20, від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував суть та мету заходів забезпечення позову.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції об`єднав в одне провадження первісну вимогу позивача щодо встановлення способів участі батька у спілкуванні та вихованні спільної дитини та визначення (зміну) місця проживання дитини з одним із батьків та відкрив провадження за заявленими позивачем позовними вимогами, які є різними за предметами позовів та їх підставами, а також є взаємовиключними.

Крім того, заявник у касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку, що позовні вимоги про визначення (зміну) місця проживання дитини не можуть бути прийняті судом до розгляду, оскільки місце проживання дитини вже було предметом дослідження суду та є постановлене у справі рішення.

Наявність судового рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків не може бути підставою, яка була б перешкодою для перегляду такого питання в суді за наявності зміни суттєвих обставин справи або доведеності того факту, що особа, з якою визначено місце проживання, чинить іншому з батьків перешкоди у спілкуванні з дитиною, або за умови, що проживання дитини з одним із батьків суперечить інтересам дитини чи ставить під загрозу її психологічний стан.

Підставами для звернення з новим позовом про визначення (зміну) місця проживання дитини є факти, які б свідчили, що відбулась така зміна суттєвих обставин, які мали місце при раніше постановленому рішенні, а також, що з`явились підстави для звернення іншого з батьків із новим позовом про нове визначення місця проживання дитини.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 25 серпня 2023 року, з урахуванням ухвали від 05 жовтня 2023 року про виправлення описки, відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з Заводського районного суду м. Миколаєва.

У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 29 листопада 2023 року призначив справу до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 серпня 2012 року до 28 грудня 2019 року.

Шлюб було розірвано на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2019 року у справі № 487/6935/19.

Позивач та відповідач є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2021 року у справі № 487/1455/21 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини, позов задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач звертався неодноразово з листами до Служби у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, до ВП № 1 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області з заявою від 24 лютого 2023 року про вчинення кримінального правопорушення, що має ознаки, передбачені частиною другою статті 115 КК України, за фактом зникнення дитини, до Офісу Генерального прокурора з заявою від 25 лютого 2023 року про вчинення кримінального правопорушення та щодо початку кримінального провадження та закінчення досудового розслідування вказаного правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Суть висновків Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, заява № 6221/14, пункти 29-34, рішення від 04 вересня 2018 року) зводиться до того, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, у тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Європейської конвенції з прав людини 1950 року - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється. Відповідно до обставин вказаної справи мова не йшла про ситуацію, коли є об`єктивні підстави вважати, що зазначений доступ до дитини явно суперечить її інтересам.

Згідно з практикою ЄСПЛ оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, пункт 100, від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, пункт 76).

У справі, що переглядається, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції вказував, що з січня 2021 року позивач через дії матері не має можливості вільно спілкуватись зі своїм малолітнім сином, що призводить до втрати зв`язку між батьком та дитиною.

Скасувавши ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2023 року та відмовивши у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що суд першої інстанції, задовольнивши частково заяву позивача про забезпечення позову, не обґрунтував належним чином необхідності застосування заходів забезпечення позову саме у спосіб, наведений у заяві, та можливість настання негативних наслідків для позивача у разі невжиття таких заходів.

Обґрунтовуючи свої висновки, апеляційний суд зауважив, що, аналізуючи обставини та надані на їх підтвердження докази, суд першої інстанції не лише забезпечив позов у спосіб, тотожний позовним вимогам, а ще не навів мотивів, які свідчать та підтверджують необхідність на цьому етапі застосувати саме такий спосіб забезпечення позову стосовно малолітньої дитини, а також, що саме цей спосіб обраний ним на користь дитини для захисту її особистих інтересів, які є вищими, ніж інтереси його батьків та задоволення їх особистих амбіцій.

Колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи таке.

19 червня 2023 року позивач звернувся до суду з заявою про зміну предмета позову, пославшись на обставини, що перешкоджають його спілкуванню із сином (а. с. 100-101).

Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалою від 19 червня 2023 року прийняв до провадження заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову.

22 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, мотивуючи її тим, що ОСОБА_2 продовжує ігнорувати його прохання про надання йому можливості бачити сина, не надає будь-якої інформації про дитину, про місце її перебування, чим порушує не тільки права позивача, а й дитини, яка має право на постійні соціальні зв`язки, емоційні стосунки з обома батьками, відсутність яких може негативно позначитися на психологічному здоров`ї дитини. Відсутність спілкування малолітньої дитини з батьком до ухвалення рішення у справі, розгляд якої може бути тривалим, несе реальні ризики руйнування нормальних психоемоційних зв`язків між батьком та сином і, як наслідок, реальну загрозу неможливості ефективного виконання остаточного рішення суду у цій справі.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша-третя статті 157 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

З огляду на вказані норми матеріального права батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.

Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у таких чутливих правовідносинах, ураховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про встановлення способів участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, а також зміну місця проживання дитини, сприяння відновленню стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з батьком має переважати над намаганням матері обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з ним.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц (провадження № 61?1153св17), від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21 (провадження № 61-6056св22).

Отже, з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв`язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову відповідає нормам процесуального права.

Позивач, звернувшись із заявою про зміну предмета позову (а. с. 100-101), просив суд змінити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке було визначене рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2019 року у справі № 487/6935/19 разом з його матір`ю ОСОБА_4 за адресою у АДРЕСА_1 , визначивши місце проживання дитини разом з батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання.

Проте заяву позивач просив забезпечити шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та побаченнях із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме - надання можливості батькові безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної другої п`ятниці місяця з 17:00 год до 16:00 год неділі, з можливістю ночівлі дитини з батьком. Суд першої інстанції його заяву задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька ОСОБА_1 у період з 11:00 год кожної другої суботи місяця до 16:00 год неділі, з можливістю ночівлі дитини з батьком.

Отже, висновки апеляційного суду про те, що позивачем заявлений спосіб забезпечення позову є тотожним заявленим ним позовним вимогам є помилковими.

Апеляційний суд помилково зазначив, що суд першої інстанції, відкривши провадження за поданими ОСОБА_1 позовними вимогами, які є різними за предметами позовів та їх підставами, не лише фактично об`єднав їх в одному провадженні, а ще і забезпечив їх у тотожний спосіб первісним позовним вимогам, у забезпеченні яких раніше відмовив. Апеляційний суд вдався до переоцінки висновків суду першої інстанції, зроблених в ухвалі від 19 червня 2023 року, якою прийнято до провадження заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову, що не було предметом розгляду апеляційної скарги.

Крім того, посилання апеляційного суду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц (провадження № 61-10156св22), не є релевантним, адже під час вирішення питання про забезпечення позову не надано належних доказів вчинення домашнього насильства як стосовно дитини, так і за її присутності.

Водночас не має правового значення наявність судового рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2021 року у справі № 487/1455/21 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини, яке набрало законної сили, яким визначене місце проживання дитини з матір`ю, оскільки позивач звернувся з іншим позовом, під час розгляду якого і вирішується заява про забезпечення позову.

Крім того, помилковим є висновок апеляційного суду, що у цій справі вже розглядалась заява позивача про забезпечення позову, у задоволенні якої ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2023 року відмовлено. Така відмова не перешкоджає повторному зверненню позивача із заявою про забезпечення позову. Таким правом позивач скористався, звернувшись із іншою заявою про забезпечення позову у цій справі.

Враховуючи викладене, перевіривши зміст позовних вимог, встановивши наявність обставин, які позбавляють позивача можливості спілкуватися з малолітнім сином, з урахуванням права батька на особисте спілкування з дитиною та відсутності обставин, які обмежують право на таке спілкування, суд першої інстанції, правильно застосувавши норми процесуального права, з урахуванням практики ЄСПЛ та Верховного Суду у подібних правовідносинах, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька ОСОБА_1 у період з 11:00 год кожної другої суботи місяця до 16:00 год неділі, з можливістю ночівлі дитини з батьком.

Обраний судом першої інстанції вид забезпечення позову є доцільним та співмірним з заявленими вимогами позову, а невжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника та утруднити виконання рішення суду в майбутньому.

Зустрічі батька з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.

На час розгляду заяви про забезпечення позову відсутні обґрунтовані доводи про те, що зустрічі дитини із батьком без участі психолога, матері можуть призвести до негативних наслідків для стану дитини.

Тому суд першої інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, належним чином обґрунтував необхідність вжиття таких заходів.

Отже, ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, вона підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мотельчук Юлія Ігорівна, задовольнити.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року скасувати, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2023 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

В. В. Пророк

В. В. Сердюк