Постанова

від 13.12.2023 по справі 646/7639/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 646/7639/17

провадження № 61-918св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сфінкс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») та з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути заборгованість за договором оренди в сумі 62 147 516,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 29 квітня 2005 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір оренди приміщення, на підставі якого банк прийняв у тимчасове користування нежитлові приміщення площею 451,9 кв.м на АДРЕСА_1 .

На підставі договору відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року ОСОБА_2 відступила йому право вимоги до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за цим договором оренди з урахуванням внесених до нього змін.

Посилаючись на те, що відповідач ще з грудня 2008 року припинив сплачувати орендну плату за договором, нежитлові приміщення не повернув, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди від 29 квітня 2005 року в розмірі 19 899 017,49 грн, у тому числі: 13 175 370,45 грн заборгованості з орендної плати, 696 977,76 грн 3 % річних, 76 501,98 грн пені за прострочення платежів з орендної плати та 5 950 167,30 грн неустойки в розмірі подвійної орендної плати за весь час прострочення повернення майна з оренди. В іншій частині вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач з серпня 2009 року припинив сплачувати орендну плату за користування нежитловими приміщеннями, після закінчення строку оренди ці приміщення власнику не повернув та продовжив ними користуватися, тому вимоги позивача про стягнення орендної плати та неустойки за порушення умов договору обґрунтовані й підлягають задоволенню в частині вимог, заявлених в межах позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2021 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на час укладення договору оренди ОСОБА_2 не була власником спірних нежитлових приміщень, оскільки рішенням суду від 15 червня 2010 року, що набрало законної сили, договір дарування від 08 червня 2004 року, на підставі якого за нею було зареєстровано право власності на ці приміщення, визнано недійсним. Також встановлено, що орендовані нежитлові приміщення відповідач звільнив ще 07 серпня 2009 року, внаслідок чого його зобов`язання по сплаті орендної плати припинилися.Окрім цього суд вважав, що договір відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року про передачу позивачу прав за договором оренди не вчинений, оскільки такий правочин не зареєстрований у встановленому законом порядку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року й залишити в силі рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2021 року.

Підставою касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм прав без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 924/80/19, від 13 грудня 2019 року в справі № 910/20370/17, від 09 квітня 2020 року в справі № 910/4962/18 та від 01 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини справи. Зокрема не врахував, що рішення суду від 15 червня 2010 року, яким було визнано договір дарування від 08 червня 2004 року недійсним, скасовано. Договір відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року вчинений з дотриманням вимог закону, державна реєстрація такого договору не передбачена, тому дає йому всі підстави вимагати від відповідача стягнення заборгованості за договором оренди приміщення. Відповідач не надав належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про те, що договір оренди був належним чином припинений, що зобов`язання по ньому виконані в повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

08 серпня 2022 року справа № 646/7639/17 надійшла до Верховного Суду.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» Сокуренко Є. С. надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Відзив надісланий з пропуском установленого судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження строку. Зважаючи на положення частини другої статті 127 ЦПК України, Верховний Суд вважає за можливе продовжити АТ КБ «ПриватБанк» строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Також представник АТ КБ «ПриватБанк» Сокуренко Є. С. надіслав клопотання про закриття касаційного провадження, проте Верховний Суд повертає його заявнику без розгляду, оскільки до такого не додані докази надсилання його копій іншим учасникам справи.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

29 квітня 2005 року ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» уклали договір оренди приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костенко С. А.

До договору оренди вносилися зміни додатковими угодами від 03 лютого 2006 року та від 07 серпня 2007 року.

Відповідно до умов договору оренди (з урахуванням змін) ОСОБА_2 (орендодавець) передала, а АТ КБ «ПриватБанк» (орендар) прийняв у тимчасове користування приміщення на АДРЕСА_1 загальною площею 451,9 кв.м, що складається з приміщень №№ 13, 13а, 13б, 13в, 14, 14а, 15, 15а, 16, 16а, 16б, 17, 18, 19, 20, 21, 21а, 22, 22а, 24, 24а, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 35а першого поверху літ. «А?10», що належать орендодавцеві на підставі права приватної власності на підставі договору дарування від 08 вересня 2004 року.

Оплата оренди орендарем здійснюється по день фактичного звільнення приміщення (пункт 5.3 договору оренди).

Згідно з пунктом 5.5 договору оренди повернення приміщення орендарем та прийняття його орендодавцем повинно бути здійснено до 18:00 год 01 травня 2011 року.

Пунктом 7.1 договору оренди сторони передбачили, що цей договір є укладеним з моменту його державної реєстрації і діє до 01 травня 2011 року.

У пункті 4.1 договору оренди сторони погодили право орендаря відмовитись від цього договору і припинити таким чином оренду приміщення, попередивши про це орендодавця за три місяці до припинення, зі сплатою неустойки в розмірі 100 000,00 грн.

АТ КБ «ПриватБанк» сплачувало орендну плату за договором оренди до червня 2009 року включно, про що свідчать відповідні квитанції та що не заперечували сторони.

Листом від 10 серпня 2009 року № 20.00.2/14-21/7 АТ КБ «ПриватБанк» повідомив орендодавця ОСОБА_2 про прийняте рішення про розірвання договору оренди від 29 квітня 2005 року та про звільнення ним спірного приміщення. Цей лист отримано ОСОБА_2 15 серпня 2009 року, про що свідчить відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

20 вересня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О. О., згідно з яким ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняв належне ОСОБА_2 право на стягнення заборгованості за договором оренди приміщення від 29 квітня 2005 року (зі змінами та доповненнями).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо наявності в позивача порушеного права

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір оренди приміщення від 29 квітня 2005 року, стягнення заборгованості за яким є предметом позову в цій справі, укладений між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк».

Нежитлові приміщення, які є предметом оренди, належали ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 08 вересня 2004 року укладеного з ков. «Кантареллі лімітед».

Дійсність цього договору дарування неодноразово була предметом судового розгляду за позовом ков. «Кантареллі лімітед» з 2008 року, за результатами якого останнім судовим рішенням (ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2016 року) провадження у справі закрито.

При цьому ухвалене в зазначеній справі рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 червня 2010 року, яким договір дарування визнаний недійсним, було скасовано ухвалою цього ж суду від 21 січня 2013 року, тому помилковим є посилання апеляційного суду на це рішення та відповідно висновок про те, що ОСОБА_2 не мала права передавати спірні приміщення в оренду.

На підставі договору відступлення права вимоги від 20 вересня 2014 рокуОСОБА_2 передала своє право вимоги за договором оренди приміщення від 29 квітня 2005 року ОСОБА_1 .

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 756/3123/16-ц зазначено про те, що тлумачення частини першої статті 513 ЦК України дозволяє зробити висновок, що якщо зобов`язання виникло на підставі усного правочину, заміна кредитора здійснюється в усній формі. Якщо основний правочин вчинено в письмовій формі, то заміна кредитора потребує письмової форми. У разі нотаріального посвідчення основного правочину правочин про заміну в ньому кредитора також потребує обов`язкового нотаріального посвідчення. Тобто форма правочину щодо заміни кредитора залежить від форми правочину, на підставі якого виникло зобов`язання.

Водночас під державною реєстрацією правочину розуміється офіційне визнання та підтвердження державою факту вчинення правочину. Варто розрізняти форму правочину та його державну реєстрацію. Державна реєстрація правочину не є різновидом його форми. Такі висновки Верховний Суд зробив у постанові від 17 листопада 2021 року в справі № 172/1159/20.

Договір відступлення права вимогивід 20 вересня 2014 рокуукладений сторонами в письмовій формі, посвідчений нотаріально, тобто вчинений в такій самій формі, що й договір оренди від 29 квітня 2005 року. Доказів визнання його недійсним матеріали справи не містять. За цим договором позивачу передано право вимагати від відповідача стягнення заборгованості за договором оренди. З огляду на це апеляційний суд помилково вважав, що право вимоги за цим договором оренди в позивача не виникло через відсутність його державної реєстрації.

Щодо позовних вимог по суті спору

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина перша статті 763 ЦК України).

Отже, плата за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана з правомірним користуванням річчю протягом певного строку.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися, зокрема, при відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною третьою статті 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору, як вид одностороннього правочину, належить до тих, які розраховані на їх сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий правочин не зумовлює розірвання договору. Такий висновок Верховний Суд зробив у постанові від 10 листопада 2021 року в справі № 756/2312/18.

У пункті 4.1 договору оренди від 29 квітня 2005 року сторони погодили право орендаря відмовитись від цього договору й припинити таким чином оренду приміщення, попередивши про це орендодавця за три місяці до припинення.

Установлено, що 10 серпня 2009 року відповідач надіслав орендодавцю листа, у якому повідомив про прийнятне ним рішення про розірвання договірних відносин за договором оренди від 29 квітня 2005 року. До листа додав акт приймання-передачі приміщення від 07 серпня 2009 року, підписаний з його сторони. Лист отримано орендодавцем 15 серпня 2009 року. Доказів надсилання останнім будь-яких заперечень на цей лист матеріали справи не містять.

Отже, враховуючи погоджені сторонами умови договору, зобов`язання сторін за договором оренди від 29 квітня 2005 року є такими, що припинилися з 15 листопада 2009 року, у зв`язку з відмовою орендаря від цього договору.

Відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача орендної плати за цим договором та передбаченої договором неустойки за порушення сплати орендних платежів після 15 листопада 2009 року є безпідставними з огляду на припинення правовідносин й задоволенню не підлягають.

Також необґрунтованими й такими, що не підлягають задоволенню, є позовні вимоги про стягнення орендної плати та неустойки за порушення сплати орендних платежів за період з грудня 2008 року по листопад 2009 року, оскільки встановлено, що до липня 2009 року відповідач вносив відповідні платежі й заборгованості не мав, а вимоги про стягнення орендної плати за інший період вже були предметом судового розгляду в справі № 2-192/11 за позовом ОСОБА_2 (правонаступником якої є позивач) до АТ КБ «ПриватБанк», про що свідчить рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 19 липня 2012 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2015 року, про відмову в позові.

Крім того, оскільки в справі не встановлено прострочення виконання відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати, необґрунтованими є й вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Статтею 785 ЦК України передбачені обов`язки наймача в разі припинення договору найму.

Так, згідно з частиною першою цієї статті, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Тобто з припиненням договірних відносин у наймача (орендаря) припиняється обов`язок сплачувати орендні платежі, натомість виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ у відповідному стані.

У частині другій статті 785 ЦК України встановлено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до пункту 5.6 договору оренди в разі дострокового припинення договору орендар зобов`язаний звільнити орендоване приміщення, провести остаточні розрахунки та передати його орендодавцю протягом тридцяти календарних днів з моменту такого припинення.

У зв`язку з достроковим припиненням договору оренди, АТ КБ «ПриватБанк» звільнило орендовані приміщення, про що свідчать, зокрема, надіслані ним орендодавцю лист від 10 серпня 2009 року та акт приймання-передачі приміщення від 07 серпня 2009 року.

Отже відповідач у погоджені договором оренди строк та порядку повернув об`єкт оренди орендодавцю. Належних та допустимих доказів на спростування цих обставин позивач не надав.

З огляду на викладене вимоги про стягнення неустойки на підставі частини другої статті 785 ЦК України необґрунтовані й відповідно задоволенню не підлягають.

При цьому вимог про стягнення передбаченої пунктом 4.1 договору оренди неустойки в сумі 100 000,00 грн у зв`язку з достроковим припиненням договору оренди позивач не заявляв.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, але помилився щодо мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції змінити, виклавши мотиви відмови в задоволенні позову в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд змінює постанову суду апеляційної інстанції, але виключно в частині мотивів її прийняття, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Ю. ТітовСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. І. Крат