Постанова

від 21.12.2023 по справі 643/13463/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21грудня2023 року

м. Київ

справа № 643/13463/20

провадження № 61-10725 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - адвокат Рева Дар`я Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Реви Дар`ї Миколаївни, на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М. від 21 червня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2020 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, щоправо власності на нежитлову будівлю літ. «А-2», загальною площею 832,2 кв. м, розташованої

по АДРЕСА_1 зареєстроване з 28 вересня 2013 року за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 28 вересня 2013 року. Земельна ділянка площею 0,1941 га з кадастровим номером 6310137500:02:055:0003

по АДРЕСА_1 знаходиться у комунальній власності, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення (03.15) - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, датою державної реєстрації вказаної земельної ділянки є 24 вересня 2013 року. Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на вказану земельну ділянку по АДРЕСА_1 , вона перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Харківська міська рада зазначала, що ОСОБА_1 у період з 01 серпня 2017 року

по 31 липня 2020 року не сплачувала за користування вказаною земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого безпідставно зберегла за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки грошові кошти в розмірі орендної плати. Розмір безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів, розрахований як різниця між розміром плати за землю, яка повинна надійти до місцевого бюджету, та фактично здійсненою оплатою за користування земельною ділянкою за період з 01 серпня 2017 року по 31 липня

2020 року, становить 542 518,61 грн.

Ураховуючи викладене, Харківська міська радапросила суд стягнути з відповідача на свою користь безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 542 518,61 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 8 137,78 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова у складі судді Скотаря А. Ю.

від 17 березня 2021 року позов Харківської міської ради залишено без задоволення.

Рішення районного суду мотивовано тим, щоХарківська міська рада під час розгляду справи не надала доказів використання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1941 га для експлуатації та обслуговування належної їй на праві власності нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 без укладення відповідно договору оренди. Та обставина, що ОСОБА_1 належить на праві власності нежитлова будівля літ. «А-2», загальною площею 832,2 кв. м

по АДРЕСА_1 , за відсутності належним чином складеного акту обстеження земельної ділянки, не є достатнім доказом використання відповідачем земельної ділянки, площею 0,1941 га. Крім того, суд визнав, що позивач не зменшив суми безпідставно збережених коштів на суму фактично сплаченого представником відповідача земельного податку за весь спірний період, а факт надходження до бюджету міста Харкова від представника відповідача земельного податку за земельну ділянку по АДРЕСА_1 не спростований належними й допустимими доказами. Позовна заява обґрунтована досить формально, має в тексті протиріччя, не містить опису методики розрахунків заборгованості, їх відмінності у різних роках за показниками, що зменшують чи навпаки збільшують локальні коефіцієнти.

Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки, викладені

у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до частини сьомої

статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 червня 2023 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги Харківської міської ради задоволено частково. Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно набуті кошти

у розмірі 433 503,41 грн - за використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 01 серпня 2017 року по 31 липня 2020 року, 16 254,60 грн - на відшкодування понесених судових витрат, а всього стягнуто 449 758,01 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно з договором дарування до ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщено нежитлове приміщення та яка необхідна для обслуговування цього майна, тому відповідач як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції вказав, що наданий Харківською міською радою розрахунок, розмір збитків за користування ОСОБА_1 землею, здійснений з урахуванням відомостей про нормативну грошову оцінку земель, коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель, коефіцієнту функціонального використання земель. При цьому у період з серпня 2017 року по липень 2020 року включно представником ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_2 щомісячно сплачувався податок на землю за адресою АДРЕСА_1 , всього за вказаний період сплачено 109 015,20 грн, які підлягають зарахуванню, оскільки підтверджується відповідними платіжними дорученнями та виписками по особовим рахункам.

Суд апеляційної інстанції послався на відповідні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність обмеження у використанні спірної земельної ділянки не є підставою для відмови у стягненні безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати, оскільки згідно експлікації земельних угідь площа земельної ділянки - 0,1941 га, у тому числі складається із: земель під соціально-культурними об`єктами площами 0,0548 га; 0,0026 га; 0,1367 га, тобто землі, які перебувають під обмеженнями, конкретно не визначені, перебувають у загальному безперешкодному користуванні власника нежитлового об`єкту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рева Д. М.,

звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 643/13463/20 з Московського районного суду м. Харкова та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Реви Д. М., мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми статей 1212-1214 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм

у подібних відносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/ 16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17; у постановах Верховного Суду:від 23 грудня 2020 року у справі № 184/2049/16-ц, від 14 лютого 2022 року у справі № 646/4738/19, від 20 вересня 2022 року у справі № 922/3684/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 924/1147/19. Суд сформулював висновок щодо правової природи заявлених до стягнення коштів та законодавчих приписів, що регламентують спірні відносини, всупереч таким висновкам, допустив можливість одночасного застосування до спірних відносин законодавчих норм, що регламентують стягнення шкоди та стягнення безпідставно збережених коштів.

Вказує, що апеляційний суд не дав правової оцінки тому факту, що висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі

№ 642/1839/18-ц, на які послався суд, суперечать висновкам, сформульованим пізніше Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2020 року у справі

№ 184/2049/16-ц.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не з`ясував обставини, пов`язані із розміром площі земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні відповідача, та не надав належну оцінку доказам, якими такий розмір підтверджується, не мотивував, яка саме площа покладена в основу постанови - площа розміщення об`єкта нерухомості (832,2 кв. м) або площа земельної ділянки (0,1941 га).

Вказує, що апеляційний суд не врахував, що існує обмеження у використанні спірної земельної ділянки (охоронних зон навколо (вздовж) об`єкта транспорту (0,0278 га) та об`єкта енергетичної системи (0,0049 га), які обмежують можливість використання таких площ. При цьому, посилається на постанови Верховного Суду: від 25 лютого 2020 року у справі № 755/16588/17-ц, від 01 грудня 2021 року

у справі № 161/6583/20, в яких зроблено висновок, що існування зареєстрованого на земельній ділянці обмеження - охоронна зона вздовж об`єкта енергетичної системи - обмежує особу у можливості використання земельної ділянки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Харківської міської ради на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, ухвалена з додержанням норм матеріального й процесуального права, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення. При цьому, посилається на відповідні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

у подібних правовідносинах.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Реви Д. М., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлову будівлю літ. «А-2», загальною площею 832,2 кв. м, по АДРЕСА_1 зареєстровано

з 28 вересня 2013 року за ОСОБА_1 на підставі договору дарування

від 28 вересня 2013 року № 3527 (т. 1, а. с. 16).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку

від 17 червня 2020 року, земельна ділянка, площею 0,1941 га, з кадастровим номером 6310137500:02:055:0003 по АДРЕСА_1 знаходиться у комунальній власності. Категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення (03.15) - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, дата державної реєстрації земельної ділянки 24 вересня 2013 року (т. 1, а. с. 17-22).

Оскільки право власності на земельну ділянку по

АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137500:02:055:0003 не зареєстровано, відповідно до вимог статей 80, 83 ЗК України вона перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

В акті обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6310137500:02:055:0003, від 18 серпня 2020 року, складеного головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Сологубом Р. Г. зазначено, що ОСОБА_1 з 28 вересня 2013 року по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,1941 га

по АДРЕСА_1 без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до

статей 125, 126 ЗК України (т. 1, а. с. 25).

Згідно з відповіді Відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру

у Харківській області на запит Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 22 листопада 2019 року повідомлено порядок індексування нормативної грошової оцінки на коефіцієнти з посиланням на відповідні Порядки, затверджені наказами різних Міністерств (т. 1, а. с. 28).

Департамент земельних відносин виконавчого комітету Харківської міської ради листом від 24 грудня 2019 року повідомив Департамент територіального контролю про затвердження рішенням сесії Харківської міської ради від 27 лютого 2019 року Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01 січня 2018 року, що застосовується з 01 січня 2020 року, згідно якої базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова станом на 01 січня

2018 року становить 639,78 грн і підлягає в подальшому індексації у порядку, встановленому законодавством України (т. 1, а. с. 29).

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 14 травня 2019 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,1941 га по АДРЕСА_1 становить

2 131 684 грн. В аналогічному витязі від 03 липня 2020 року нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 3 259 826 грн. (т. 1, а. с. 23, 24).

Розмір орендної плати за земельну ділянку згідно з наданих позивачем розрахунків становить: з 01 серпня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 71 056,15 грн, з 01 січня 2018 року по 31 січня 2018 року - 170 534,72 грн, з 01 січня 2019 року

по 31 грудня 2019 року - 170 534,72 грн, з 01 січня 2020 року по 31 липня 2020 року - 130 393,02 грн (т. 1, а. с. 37-40).

Довіреністю від 28 вересня 2013 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 та ОСОБА_2 бути її представниками в усіх без винятку установах та організаціях з питань, що виникають з приводу належного їй нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. А-2, загальною площею 832,2 кв. м, що знаходиться в

АДРЕСА_1 , та наділила їх, зокрема, правом сплачувати гроші, податки, інші платежі і збори. Строк дії довіреності до 28 вересня 2018 року. Довіреністю

від 13 липня 2019 року ОСОБА_1 уповноважила тих самих осіб бути її представниками з питань, що виникають з приводу належного їй нерухомого майна та надала права сплачувати необхідні платежі, у тому числі податки (т. 1, а. с. 94, 95).

З платіжних доручень, виписок з рахунків вбачається, що ОСОБА_2 за період

з 2017 року по 2020 року включно щомісячно сплачувався податок на землю за адресою АДРЕСА_1 , зокрема: серпень 2017 року - грудень 2018 року по 1 428 грн, січень 2019 року - 2 857 грн, лютий - грудень

2019 року - по 4 285,50 грн, січень 2020 року - липень 2020 року - по 4 963,10 грн,

а всього за вказаний період сплачено 109 015,20 грн (т. 1, а. с. 147-191).

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними

статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотримання орендної плати в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Предметом позову у цій справі є стягнення із власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Такий правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та висновку, викладеного неодноразово у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року

у справі № 201/2956/19 (провадження № 61-2105св20), від 27 липня 2022 року

у справі № 644/3932/18-ц(провадження № 61-6606св20), від 29 березня 2023 року

у справі № 643/8385/21 (провадження № 61-11290св22) від 18 жовтня 2023 року

у справі № 639/6422/21 (провадження № 61-6397св23). Судова практику у подібних правовідносин є сталою.

Визначаючи розмір недоотриманого доходу від користування земельною ділянкою, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно договору дарування до

ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщено нежитлове приміщення майно та яка необхідна для обслуговування цього майна. При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що наданий Харківською міською радою розрахунок, розмір збитків за користування

ОСОБА_1 землею, здійснений з урахуванням відомостей про нормативну грошову оцінку земель, коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель, коефіцієнту функціонального використання земель. Крім того, суд дослідив та взяв до уваги надані докази про те, що у період з серпня 2017 року по липень 2020 року включно представником ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_2 щомісячно сплачувався податок на землю за адресою АДРЕСА_1 , всього за вказаний період сплачено 109 015,20 грн, які підлягають зарахуванню.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів спростування відповідачем, наданого позивачем розрахунку недоотриманого доходу. Заперечуючи проти позову відповідачка у порушення вимог статей 10, 81 ЦПК України доказів не надала.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції помилкового застосував до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України, не можуть бути прийняті судом, оскільки вказані твердження відповідача спростовуються вищевикладеним.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не з`ясував обставини, пов`язані із розміром площі земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні відповідача, та не надав належну оцінку доказам, якими такий розмір підтверджується, не мотивував, яка саме площа покладена в основу постанови - площа розміщення об`єкта нерухомості (832,2 кв. м) або площа земельної ділянки (0,1941 га),не можуть бути прийняті до уваги як такі, що не спростовують доводів позивача про фактичне користування позивачкою земельною ділянкою у зазначених межах відповідно до акту її обстеження, та не звільняють відповідача від обов`язку сплати земельного податку щодо земельної ділянки.

Виходячи із принципів диспозитивності у цивільному процесі та встановлених обставин у справі, Верховний Суд вважає зазначені відповідачкою доводи касаційної скарги необґрунтованими ураховуючи, що відповідачкою не спростовані докази, надані позивачем щодо розміру фактичного користування відповідачкою земельною ділянкою у спірний період та про обґрунтованість наведеного позивачем розрахунку неотриманого доходу від фактичного користування відповідачем указаною земельною ділянкою.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду та постановах Верховного Суду, на які заявник посилався у касаційній скарзі,

є необґрунтованими, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать вказаним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у постанові суду апеляційної інстанції, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Реви Д. М., залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Реви Дар`ї Миколаївни, залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 21 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць