Ухвала

від 21.12.2023 по справі 490/1281/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 490/1281/22

провадження № 61-8532ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Миколаївської районної державної адміністрації Чекановський Сергій Ігорович, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

1 грудня 2023 року подана касаційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2023 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Вказана касаційна скарга подана до Верховного Суду з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження і Міністерство юстиції України заявляє клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.

В обґрунтування заявник вказує, що вперше звернулося до суду з касаційною скаргою 23 червня 2023 року, проте ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року скаргу повернено особі, яка її подала.

Зазначає, що ухвалу Верховного Суду від 26 вересня 2023 року ним отримано 13 листопада 2023 року.

Вважає, що зазначена причина пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень свідчить про пропуск процесуального строку з поважних причин.

Вивчивши зміст поданого заявником клопотання про поновлення строку, касаційний суд вважає, що вказана заявником причина пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень не свідчить про пропуск процесуального строку з поважних причин.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини зазначив, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії, № 11681/85, § 35).

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка і Шереметьєв проти України, № 17160/06 та № 35548/06, § 34).

Положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи. Зазначене відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, касаційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об`єктивних і, які не залежали від волі та поведінки особи, причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. У випадку, якщо суди обмежуються вказівкою на наявність «поважних причин» для поновлення пропущеного строку, вони не вказують чітких підстав такого поновлення.

Касаційний суд вважає за необхідне зазначити, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження, у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;

- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;

- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;

- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

Вказаний висновок викладений Верховним Судом в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23).

Встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 24 травня 2023 року визнано неподаною і повернено заявнику.

У вказаній ухвалі зазначено, що заявником матеріали на усунення недоліків касаційної скарги направлено з пропуском строку, встановленого ухвалою Верховного Суду від 4 серпня 2023 року.

Водночас Міністерством юстиції України не вказано, що перешкоджало йому виконати вимоги ухвали Верховного Суду від 4 серпня 2023 року у визначений судом строк; не зазначено, які об`єктивні і непереборні обставини унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції з відповідною заявою про усунення недоліків.

За таких обставин касаційна скарга відповідно до частини третьої статті 393 ЦПК України залишається без руху з наданням заявнику права надати протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали заяву про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення та докази, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження. Якщо заявником у встановлений судом строк не буде подано заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення та доказів, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, це є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає касаційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Проте Міністерством юстиції України не зазначено відповідних відомостей щодо наявності або відсутності електронного кабінету.

Касаційний суд також повідомляє Міністерству юстиції України, що з 18 жовтня 2023 року введено в дію Закон від 29 червня 2023 № 3200-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Так, частиною п`ятою статті 14 ЦПК України встановлено, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Відповідно до частини сьомої статті 14 ЦПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

від 31 серпня 2021 року у справі № 910/16115/20 (пункт 2 частини другої

статті 389 ЦПК України).

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.

Касаційна скарга заявника не відповідає зазначеним вимогам закону.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду. Міністерство юстиції України вважає постанову Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 910/16115/20 нерелевантною до спірних правовідносин, проте вказане ним не є належним виконанням вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.

За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, та надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.

Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України залишається без руху.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2023 року залишити без руху.

Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.

Якщо заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення та доказів, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, не буде подано заявником у зазначений строк, це є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження.

У разі невиконання у встановлений судом строк інших вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і буде повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Карпенко