Постанова

від 21.12.2023 по справі 459/3643/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 459/3643/21

провадження № 61-7305св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - гімназія № 5 Червоноградської міської ради Львівської області,

третя особа - директор гімназії № 5 Червоноградської міської ради Львівської області ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу гімназії № 5 Червоноградської міської ради Львівської області на постанову Львівської апеляційного суду від 06 квітня 2023 року в складі колегії суддів Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до гімназії № 5 Червоноградської міської ради Львівської області (далі - гімназія № 5), третя особа - директор гімназії № 5 ОСОБА_2.,про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за період відсторонення.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона працювала вчителем фізичного виховання Червоноградської загально-освітньої школи I-III ступенів № 5 Червоноградської міської ради Львівської області (далі - Червоноградська ЗОШ № 5), назву якої змінено на гімназія № 5. У листопаді 2021 року роботодавець незаконно вимагав у позивача медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та повідомив про обмеження її права щодо повноцінної роботи у разі ненадання таких документів.

Вказувала, що 08 листопада 2021 року їй вручено наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з посиланням на наказ Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України). Стверджувала, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі не вказано обов`язку працівника проводити вакцинацію, тому у відповідача відсутнє право на відсторонення позивача з роботи з такої підстави. Вважала відсторонення незаконним.

ОСОБА_1 просила визнати незаконним і скасувати наказ від 08 листопада 2021 року № 189-к про відсторонення від роботи та поновити її на роботі, зобов`язати виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 07 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела протиправних дій відповідача при відстороненні її від роботи з 08 листопада 2021 року до 02 березня 2022 року.

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Чернявський Р. І, задоволено частково. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 07 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову частково. Визнано незаконним та скасовано наказ від 08 листопада 2021 року № 189-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи вчителя фізичного виховання Червоноградської ЗОШ № 5. Зобов`язано гімназію № 5 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період відсторонення її від роботи з 08 листопада 2021 року до 01 березня 2022 року у розмірі 44 930,46 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що застосування до позивача передбачених Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - Перелік № 2153) та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Судом не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме ОСОБА_1 від роботи вчителя фізичного виховання. Обіймаючи посаду вчителя фізичного виховання у школі позивач не могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед дітей та працівників школи. Так, навчання у школі з листопада 2021 року переведено на дистанційну форму і контакту з дітьми у вчителів не було. При цьому чоловік позивача перебував в зоні бойових дій, був тяжко пораненим і її заробітна плата була єдиним засобом для існування сім`ї з двома малолітніми дітьми. Отже, таке відсторонення позбавило ОСОБА_1 та її сім`ю джерел засобів для існування, його не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі гімназія № 5, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2023 рокута залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

12 травня 2023 року гімназія № 5 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 26 липня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою гімназії № 5 на постанову Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.

08 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення гімназія № 5 посилається на пункт 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, який застосовано апеляційним судом.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував зміни, які внесені постановою Кабінетом Міністрів України від 28 липня 2021 року № 787 до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних проти епідеміологічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Невакцинована ОСОБА_1 могла становити пряму загрозу великій кількості людей. Можливості організації дистанційної чи надомної роботи для вчителя фізкультури не було. Суд апеляційної інстанції не врахував, що відсторонення вчителя фізичної культури ОСОБА_1 від роботи було необхідним і сприяло досягненню легітимної мети. Таким чином, відсутнє порушення права позивача на працю, за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, відсторонення від роботи було правомірним, оскільки ґрунтувалось на вимогах закону та відповідало забезпеченню безпеки життя, здоров`я і безпеки людей.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала вчителем фізичного виховання Червоноградської ЗОШ № 5, назву якої змінено на гімназію № 5.

Наказом Червоноградської загально-освітньої школи I-III ступенів № 5 Червоноградської міської ради Львівської області від 27 січня 2021 року № 10 «Про затвердження заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19» затверджено алгоритм дій на випадок надзвичайної ситуації, пов`язаної з реєстрацією випадків захворювання на коронавірусну хворобу серед здобувачів освіти та працівників школи (пункт 1); та проведення інструктажу для працівників щодо запобігання поширенню коронавірусної інфекції (пункт 5.3) Вказаний наказ доведений до відома позивача, що підтверджується її підписом від 28 січня 2021 року.

Згідно з протоколом № 3 засідання педагогічної ради Червоноградської ЗОШ № 5 від 22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 запропоновано до 08 листопада 2021 року надати документ, що засвідчує проходження щеплення від COVID-19 або медичну довідку про наявність протипоказань.

01 листопада 2021 року ОСОБА_1 була попереджена про можливе майбутнє відсторонення, про що свідчить її підпис.

Як вбачається з акта про відмову від проходження щеплення проти COVID-19, 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 відмовилась від проходження щеплення від COVID-19, висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 не надала. Позивач ознайомлена з таким актом, що підтверджується її підписом.

Наказом Червоноградської ЗОШ № 5 від 08 листопада 2021 року № 189-к позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що спричинили відсторонення.

На виконання наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380 «Про зупинення наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», листа відділу освіти від 01 березня 2022 року № 01-12/561, позивача допущено до роботи 02 березня 2022 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання

(стаття 2-1 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За Переліком № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти

COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вказувала, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 також зробила висновок, що: «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи».

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 працювала вчителем фізичного виховання Червоноградської ЗОШ № 5, назву якого змінено на гімназія № 5.

Згідно з протоколом № 3 засідання педагогічної ради Червоноградської ЗОШ № 5 від 22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 запропоновано до 08 листопада 2021 року надати документ, що засвідчує проходження щеплення від COVID-19 або медичну довідку про наявність протипоказань.

01 листопада 2021 року ОСОБА_1 була попереджена про можливе майбутнє відсторонення, про що свідчить її підпис.

Як вбачається з акта про відмову від проходження щеплення проти COVID-19, 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 відмовилась від проходження щеплення від COVID-19, висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 не надала. Позивач ознайомлена з таким актом, що підтверджується її підписом.

Наказом Червоноградської ЗОШ № 5 від 08 листопада 2021 року № 189-к позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що спричинили відсторонення.

Відсторонення ОСОБА_1 від роботи, позбавлення її на час відсторонення заробітку відбулося лише з урахуванням того, що вона працювала у Червоноградської ЗОШ № 5. Апеляційний суд встановив, що на час спірного відсторонення чоловік позивача перебував в зоні бойових дій, був тяжко пораненим і її заробітна плата була єдиним засобом для існування сім`ї з двома малолітніми дітьми. Крім того, навчання у школі з листопада 2021 року переведено на дистанційну форму.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не обґрунтував необхідності та не довів, що позивач створював загрозу для учнів чи працівників закладу освіти, яка б вимагала вжиття такого непропорційного заходу втручання у право на працю.

У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому він спростовує заявлені працівником вимоги. Отже, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю.

Відповідач не довів, а суди не встановили фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

За таких обставин дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 692/82/22 та від 17 травня 2023 року у справі № 565/279/22, від 10 травня 2023 року у справі № 442/9179/21.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, а також щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, враховуючи таке.

Відступлення від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20).

Верховний Суд наголошує, що для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Верховний Суд дійшов переконання, що не існує жодних підстав для перегляду (відступлення від) зазначених позивачем правових висновків, оскільки позиція щодо застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини (щодо відсторонення працівника від роботи у разі відмови від обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19), залишається незмінною, а результат вирішення заявленого спору залежить від обставин кожної окремої справи.

Доводи касаційної скарги про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містять обґрунтування необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Разом з тим, відсутні і посилання на обставини справи, які по різному трактуються судами у справах з подібними фактичними обставинами та правовідносинами, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Отже, відсутні передбачені статтею 403 ЦПК України підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Оскаржувана постанова прийнята апеляційним судом на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними по суті є висновки суду апеляційної інстанції.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу гімназії № 5 Червоноградської міської ради Львівської області залишити без задоволення.

Постанову Львівської апеляційного суду від 06 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська