Постанова

від 21.12.2023 по справі 686/29508/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 686/29508/21

провадження № 61-8087св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: навчально-виховний комплекс № 6 міста Хмельницького, департамент освіти та науки Хмельницької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу навчально-виховного комплексу № 6 міста Хмельницького на постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року в складі колегії суддів Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

навчально-виховного комплексу № 6 міста Хмельницького (далі - НВК № 6 м. Хмельницького), департаменту освіти та науки Хмельницької міської ради про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона працює на посаді вчителя початкових класів в НВК № 6 м. Хмельницького, на підставі наказу від 10 листопада 2021 року № 248-К відсторонена від роботи у зв`язку з відсутністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили видання наказу.

Вважала наказ про відсторонення незаконним і таким, що порушує її права, оскільки законодавством не передбачена така правова підстава відсторонення працівника від роботи, як відсутність щеплення проти

COVID-19. Відмова працівника від незаконної вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни. Крім того, інформація про щеплення є особистою інформацією та становить лікарську таємницю.

ОСОБА_1 просила визнати незаконним і скасувати наказ від 10 листопада 2021 року № 248-к про відсторонення від роботи та стягнути з НВК № 6 м. Хмельницького заробітну плату за час вимушеного прогулу з розрахунку 1 159,91 грн середньоденного заробітку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсторонення позивача від роботи здійснено відповідно до законодавства, оскільки нею не надано відомостей про отримання профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення такого щеплення, з мотивів конфіденційності вказаної інформації. У діях відповідача не вбачається ознак порушення конституційних прав та свобод позивача.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2022 року в частині відмови у задоволенні вимог до департаменту освіти та науки Хмельницької міської ради змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до НВК № 6 м. Хмельницького скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення.

Визнано незаконним і скасовано наказ НВК № 6 м. Хмельницького від 10 листопада 2021 року № 248-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 10 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що його зумовили.

Стягнуто з НВК № 6 м. Хмельницького на користь ОСОБА_1 : середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 40 243,20 грн (сума зазначена без відрахування у дохід держави податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів) і судовий збір у розмірі 1 362 грн. Стягнуто з НВК № 6 м. Хмельницького на користь держави судовий збір у розмірі 2 876,09 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачу дистанційної форми організації праці. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме ОСОБА_1 від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги у зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, дають підстави для висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу, що належним відповідачем за вимогами у цій справі є НВК № 6 м. Хмельницького. З огляду на незаконність відсторонення ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі НВК № 6 м. Хмельницького, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, залишити в силі рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2022 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

26 травня 2023 року НВК № 6 м. Хмельницького надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 26 липня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою НВК № 6 м. Хмельницького на постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.

18 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення НВК № 6 м. Хмельницького посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказував, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19, від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17. Крім того, апеляційний суд відступив від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що всупереч Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з листом № 568/01/42, а також відмовилась надавати будь-які письмові або усні пояснення стосовно відмови від ознайомлення з повідомленням про необхідність надати документи, що підтверджують отримання профілактичного щеплення проти COVID-19. Відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади переслідувало мету забезпечення безпеки життя і здоров`я усіх учнів та працівників школи та захищати власне вчителя, яка не отримала профілактичного щеплення.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що роботодавець відсторонюючи її від виконуваної роботи не запропонував їй дистанційного навчання, хоч така можливість у відповідача існувала, проте своїми неправомірними діями роботодавець фактично позбавив її конституційного права на працю. Враховуючи, що вакцини проти COVID-19 є експериментальними і держава не надає гарантій про їх безпечність для здоров`я людини, тому відмову від вакцинації слід вважати обґрунтованою і такою, яка позбавляє роботодавця права на відсторонення працівника від роботи. Відсторонення від роботи в контексті статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» можливе лише з підстав необґрунтованої відмови від вакцинації. Разом з тим, відповідач неправомірно відсторонив позивача від роботи, оскільки не мав жодних визначених законодавством підстав для відсторонення, не мав належних, допустимих доказів факту її відмови чи ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, а також не дотримався вимог статті 7, частини другої статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», порядку відсторонення її від роботи.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що з 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 працює на посаді вчителя початкових класів НВК № 6 м. Хмельницького.

05 листопада 2021 року роботодавець повідомив позивача про необхідність надання у строк до 08 листопада 2021 року документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, та попередив, що в разі ненадання документів вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.

ОСОБА_1 відмовилася від підписання повідомлення, про що складений акт.

На підставі наказу виконуючого обов`язки директора НВК № 6 м. Хмельницького від 10 листопада 2021 року № 248-к ОСОБА_1 відсторонена від роботи з 10 листопада 2021 року у зв`язку з відмовою працівника надавати інформацію про проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили видання наказу.

Відповідно до наказу директора НВК № 6 м. Хмельницького від 10 січня 2022 року № 6-к з урахуванням наказу від 10 січня 2022 року № 7-к позивач допущена до роботи з 10 січня 2022 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту освіти та науки Хмельницької міської ради, тому Верховний Суд переглядає оскаржувану постанову апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до НВК № 6 м. Хмельницького.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання

(стаття 2-1 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За Переліком № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти

COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вказувала, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 також зробила висновок, що: «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи».

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції встановив, що з 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 працює на посаді вчителя початкових класів НВК № 6 м. Хмельницького.

05 листопада 2021 року роботодавець повідомив позивача про необхідність надання у строк до 08 листопада 2021 року документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, та попередив, що в разі ненадання документів вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.

На підставі наказу виконуючого директора НВК № 6 м. Хмельницького від 10 листопада 2021 року № 248-к ОСОБА_1 відсторонена від роботи з 10 листопада 2021 року у зв`язку з відмовою працівника надавати інформацію про проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили видання наказу.

Проте, відсторонення ОСОБА_1 від роботи, позбавлення її на час відсторонення заробітку відбулося лише з урахуванням того, що вона працювала у НВК № 6 м. Хмельницького, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним.

При цьому, відповідно до статті 9 Закону України «Про освіту» загальна середня освіта може бути організована за такими формами: інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева); індивідуальна (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж). Разом із тим, НВК № 6 м. Хмельницькогоне надано доказів того, що було неможливо встановити дистанційну форму навчання для виконання ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків.

Крім того, відповідно до колективного звернення батьки 1-Б класу НВК № 6 м. Хмельницького просили повернути вчителямолодших класів ОСОБА_1 до звичного навчального процесу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не обґрунтував необхідності та не довів, що позивач створював загрозу для учнів чи працівників закладу освіти, яка б вимагала вжиття такого непропорційного заходу втручання у право на працю.

У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому він спростовує заявлені працівником вимоги. Отже, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю.

Проте, у цій справі відповідачем не доведено, а судами не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки. За таких обставин дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 692/82/22 та від 17 травня 2023 року у справі № 565/279/22.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19, від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року щодо подібних правовідносин. Відмінність залежить лише від доказування та встановлених конкретних обставин справи.

З наведених підстав, колегією суддів не приймаються до уваги доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд фактично допустив відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року.

Оскаржувана постанова прийнята апеляційним судом на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними по суті є висновки суду апеляційної інстанції.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу навчально-виховного комплексу № 6 міста Хмельницького залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська